Форми та методи державного впливу на процеси ціноутворення.
План.
1. Теоретична основа державного ціноутворення: кейнсіанство і монетаризм.
2. Цінова політика держави в умовах ринкової економіки.
3. Форми та методи державного впливу на процеси ціноутворення.
Теоретична основа державного ціноутворення: кейнсіанство і монетаризм.
Найбільш поширеними напрямками в регулюванні економіки є кейнсіанство і монетаризм.
Джордж Кейнс в своїх розробках продовжив вчення кембріджської школи. Він виділив три мотиви нагромадження:
Ö потреба в грошах для здійснення поточних витрат
Ö потреба у грошових резервах для покриття непередбачуваних витрат
Ö суб‘єкти гроші нагромаджують з метою отримання додаткової вартості, доходу.
Вирішальне значення в своії теорії Кейнс відводить не грошовій масі та ії впливу на ціни, а норму %, яка виступає важелем впливу грошей на рівень виробництва і зайнятість. Збільшення грошової маси державою призводить до зменшення реальної норми %. Це робить більш доступними кредити, що підвищує інвестиційну активність і, як наслідок, призводить до зростання виробництва і зайнятості. В результаті ціни також зростають. Отже, він пояснив механізм впливу маси грошей в обороті на рівень цін. Він першим визнав необхідність державного регулювання грошової сфери, а тому і розробив теорію “керованих грошей”: держава має застосовувати політику дорогих та дешевих грошей в залежності від економічної ситуації. Політика дешевих грошей стимулює попит на гроші та економічну активність. Найбільшу перевагу Кейнс надавав фіскально-бюджетній політиці, вважаючи її ефективнішою.
|
|
|
Монетаризм як теорія з’являється у 20р ХХст., представником якої важається Мільтон Фрідмен. Вона базується на тому, що ринкова система має властивість самостійно приходити в рівновагу, тому не потребує державного втручання Відповідно, необхідно встановити жорсткі межі такого втручання. Монетаристи вважали, що грошова сфера повинна бути основним об’єктом державного регулювання; регулятивний вплив держави на економіку повинен відбуватися через регулювання пропозиції грошей.
Враховуючи, що нарощування пропозиції грошей може призвести до інфляційних наслідків, Фрідмен, щоб виключити таку можливість, вводить "грошове правило". Згідно з ним держава повинна підтримувати постійне, помірне збільшення пропозиції грошей пропорційно до середньорічних темпів зростання ВВП.
Кейнсіанці багато уваги приділяли проблемі безробіття, а монетаристи — інфляції. Однак, представники обох течій визнають важливу роль держави в регулюванні економіки, але по – різному визначають механізми регулювання - одні надають перевагу механізму фіскально-бюджетної політики, інші - монетарному механізмові. Водночас усі вони визнають допустимість помірної інфляції, її позитивний вплив на розвиток реальної економіки та спроможність центральних банків регулювати пропозицію грошей. Вони єдині в тому, що кожна країна мусить вибирати таку стратегію монетарної політики, яка б не дала змоги інфляції вийти з-під контролю, а пріоритетом повинно стати досягнення довгострокових стратегічних цілей.
|
|
|
Цінова політика держави в умовах ринкової економіки.
Найефективніше свої регулюючі функції ціна може виконувати лише тоді, коли вона формується під впливом ринкових чинників, тобто лише за умов вільного ціноутворення. Але практика свідчить, що вільна ціна не може бути універсальним засобом регулювання економічних процесів. Стимулюючий вплив вільних цін на економіку може забезпечуватись тільки за умов зрілого ринку, де обмежена недобросовісна діяльність монополій, панує вільна конкуренція та ефективно працює вся ринкова інфраструктура. При відсутності таких умов вільне ціноутворення може відігравати навіть негативну роль, породжуючи такі явища, як падіння виробництва, зростання безробіття, високу інфляцію, тощо. Також вільні ціни не враховують такі соціально-економічні проблеми, як пенсійне забезпечення громадян, утримання непрацездатних, безплатну освіту, екологію, оборону країни та ін. Урахування всіх цих обставин можна забезпечити тільки за допомогою державного втручання в процеси ціноутворення шляхом розроблення відповідної цінової політики.
|
|
|
Цінова політика держави - це діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, яка спрямована на досягнення трьох основних цілей: послідовного проведення цінової лібералізації, державного регулювання цін (тарифів) на окремі види товарів (послуг) та здійснення контролю за їхнім додержанням.
Основою реформування економіки є розроблення цінової політики як невід’ємної частини загальноекономічної та соціальної політики держави.
Її впровадження сприяє розвитку ринкових відносин, зменшенню інфляції та пом’якшенню її негативних соціально-економічних наслідків, веде до підвищення якості продукції та розвитку конкуренції і, зрештою, сприяє зростанню ефективності ринкової економіки. Проведення державної політики цін у країні забезпечує Кабінет Міністрів України, який визначає перелік продукції, товарів і послуг, на які затверджуються фіксовані та регульовані ціни і тарифи, а також повноваження органів державного управління в галузі встановлення контролю за цінами (тарифами).
|
|
|
Світовий досвід показує, що в країнах із стабільною ринковою економікою уряд, як правило, мало втручається у процеси ціноутворення, але повної свободи в питаннях формування цін нема і державне їхнє регулювання в тій чи іншій мірі існує в кожній з них.
Ступінь, форми та масштаби державного втручання в ціноутворення залежить від:
- стану економічного розвитку країни,
- інтенсивності інфляційних процесів,
- ступеня монополізації та конкуренції,
- питомої ваги державного сектора та інших чинників.
В усіх країнах державне регулювання цін відбувається постійно з чергуванням періодів його посилення та послаблення. Під час кризових ситуацій, руйнування грошово-фінансових систем, значного дефіциту товарів і великого надлишку грошей в обігу, державне втручання в цінові процеси є більш жорстким та об’ємним.
Так, у перші післявоєнні роки у Великобританії державне регулювання цін охоплювало до 60 %, а в Австрії - практично 100 % товарів та послуг.
Державне регулювання цін здійснюється спеціальним законодавством, зокрема, в Італії — Законом з контролю за цінами (1973 р.), у Франції — Постановою про лібералізацію цін (1986 р.), у Швеції — Законом про ціни (1956 р.), у США — Антитрестовськими законами Шермана (1890 р.) та Клейтона (1914 р.),а також Законом про фермерські ціни (1985 р.) В Україні цей процес регламентується законами «Про ціни та ціноутворення» (1990 р.), «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992 р.), та «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.) з відповідними змінами та доповненнями. З метою практичного використання зазначених законів вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановам уряду.
Форми та методи державного впливу на процеси ціноутворення.
Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни,
введення податкових платежів з метою вилучення частки доходів у виробників і споживачів,
державна підтримка цін через дотації.
Їх можна об’єднати у дві групи: прямі та непрямі (опосередковані).
Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли в економіці виникає кризова ситуація.
До прямих методів регулювання цін належать:
- встановлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги;
- застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їхнього підвищення;
- декларування зміни цін;
- заморожування (блокування) цін на певний період;
- введення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок;
· укладання договорів про ціни між державою та підприємствами.
Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується сповна. За допомогою цих методів держава не диктує порядок чи способи визначення цін, а лише регулює поведінку суб’єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення.
До основних непрямих методів регулювання цін належать:
- застосування граничних нормативів рентабельності;
- зміна рівнів та диференціація ставок товарних податків;
- пільгове оподаткування та кредитування;
· диференціація ставок ввізного мита.
Державне регулювання цін спрямоване на досягнення певних цілей економічної політики країни - запобігти руйнівному впливові цін на економіку та стримати інфляцію. Така мета, як правило, ставиться за умов переходу країни від командно-адміністративної до ринкової економіки або в період відтворення ринкових відносин, зруйнованих війною чи соціально-економічними заворушеннями. За таких умов держава вдається переважно до політики прямого регулювання цін, шляхом встановлення фіксованих цін на основні види товарів та послуг з одночасним датуванням їхніх виробників.
В умовах стрімкого зростання цін та сплесків інфляції в розвинутих країнах широко застосовуються такі методи прямого регулювання, як укладання договорів про ціни між підприємствами і державою та заморожування (блокування) цін на певний період. Ці методи, як правило, супроводжуються стриманням росту заробітної плати та обмеженням доходів підприємств. Їхнє застосування сприяє стабілізації економіки, призупиненню падіння виробництва і зростання безробіття, стриманню розкручування спіралі «зарплата-ціни» і приборкання на цій основі високої інфляції.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 17; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!