Концепція локальних цивілізацій А. Тойнбі

Тема 1. Цивілізація як суспільно-історичне явище. Теорії цивілізації

1. Формування і еволюція поняття «цивілізація».

Зазначимо, що етимологія терміну „цивілізація” походить від латинського слова „громадянин”. Цей термін у класичній латині мав два значення: те, що стосується приватного життя людини та його громадянських функцій; те, що є соціальним, корисним для громадян [7, c. 15]. Слід також зауважити, що традиційно термін „цивілізований”, відповідно до етимології латинського слова „civilis”, означає вихованого, гідного громадянина з високим рівнем освітнього та культурного розвитку. Поняття „цивілізація” визначає також рівень і ступінь суспільного розвитку, матеріальної і духовної культури, яка прийшла на зміну варварству чи ранній античності, коли, за Арістотелем, світ поділявся на „вільного” і „раба за природою”. Активно термін вживається у XVІІ столітті як дієслівна форма „цивілізувати” у „Загальному словнику” А. Фуретьєра (1690 р.).

Для позначення певного ступеня розвитку людського суспільства термін „цивілізація” одним з перших використав шотландський філософ А. Фергюссон. Саме під ним він розумів те, що відрізняє людину та людське суспільство від тваринного світу, і те, що відрізняє одне суспільство від іншого. А. Фергюссон виокремлює три стадії господарського розвитку людства: дикунство (головні заняття – мисливство та рибальство), варварство (головне заняття – скотарство), цивілізація (головне заняття – орне землеробство). І лише 1877 року у праці „Стародавнє суспільство, або Дослідження шляхів людського прогресу від дикунства через варварство до цивілізації” американський вчений Л. Морган позначає терміном „цивілізація” вищу після дикунства та варварства історичну епоху, яка характеризується впорядкованістю суспільного ладу, виникненням класів, держави, приватної власності. Саме такої точки зору дотримується і Ф. Енгельс у праці „Походження родини, приватної власності та держави”.

У Росії термін „цивілізація” поширився лише у 60-х роках XІХ століття [9, c. 6 – 7] Цим російська наука завдячує теоретичним напрацюванням М. Данилевського – історика, біолога, соціолога, автора праці „Росія та Європа”. Саме М. Данилевський вважається засновником цивілізаційного підходу до історичного процесу. Він стверджує, що головні суб’єкти цього процесу – не держави чи нації, а культурно-релігійні спільноти (культурно-історичні типи). Він вважав, що головним завданням зовнішньої політики Росії повинен стати саме розвиток „слов’янського культурно-історичного типу”. Пізніше у його дослідженнях цей принцип (зона впливу однієї цивілізації) здобуває назву „великого простору”.

2. Концепції лінійної і циклічної історії

Концепція локальних культур О. Шпенглера

Освальд Шпенглер (1880-1936) - німецький філософ, історик, культуролог. Його книга "Захід Європи", написана в 1914 році і опублікована в 1917 стала однієї із самих популярних у світі; вона видавалася 20 разів відразу після виходу, її називали "духовним наркотиком", "філософським шлягером". Очевидно, трапилося це тому, що Шпенглер не тільки правдиво розповів про сучасну епоху, але і проникливо пророчив багато протиріч майбутнього.

До вивчення історії, вважав філософ, не можна підходити з позицій строгого наукового аналізу; в історії головне - уловити унікальність, а в цьому інтелект неспроможний - потрібна інтуїція. Зрозуміти, оцінити культуру можна тільки зсередини, відчувши її.

У Шпенглера немає поняття "людство" - є окремі народи (культури). Він вважав, що кожна культура виростає на основі власного "прафеномена" - способу переживання життя і живе приблизно 1200-1500 років по певному "біологічному ритму" (народження, дитинство, молодість, зрілість, старість). У житті культури Шпенглер виділяв два основних етапи.

1. Етап підняття культури - органічна еволюція.

2. Етап занепаду культури - цивілізація - механічний тип еволюції; для нього, зокрема, характерно:

- окостеніння творчих початків;

- омасовлення життя (символ омасовлення - міста);

- глобалізація (принцип простору перемагає принцип часу, звідси неминучі світові війни)',

- бездуховність життя (перехід від творчості до спорту, від літератури - до вар'єте, від героїв - до інженерів, заміна поезії механікою).

Шпенглер ще в 1914 році пророчив другу світову війну і практично всі глобальні проблеми нашої епохи.

Концепція локальних цивілізацій А. Тойнбі

Арнольд Тойнбі (1889-1975) - англійський філософ, історик вважав, що всесвітню історію людині не дано зрозуміти; це - область божественного бачення. Логіку розвитку можна осягнути тільки стосовно окремих цивілізацій. Одиниця вивчення історії - окремо взяте суспільство. Суспільства діляться на два типи:

- перший тип - "примітивні";

- другий тип - "цивілізаційні".

Розвиток суспільства здійснюється через "мімесис" - наслідування. Перший тип - це суспільства, які дозволяють старим, минулому, опиратися на традиції і авторитет предків. Другий тип наслідує своїм героям, лідерам, творчим особистостям. Герої створюють динаміку розвитку, вони здатні концентрувати енергію і відповідати на "виклик" історії. Тойнбі вважає, що людина досягає цивілізації не внаслідок біологічного дарування (спадковості) або сприятливих умов географічного оточення, а у відповідь на виклик в ситуації особливих труднощів, що надихає його на безпрецедентне дотепер зусилля. Таким чином, внутрішній механізм історії, по Тойнбі, можна представити: виклик відповідь. "Виклики", на його думку, діляться на три види:

1. Несприятливі погоди і умови (наприклад, болота в дельті Ніла - виклик для древніх єгиптян, ліси і морози - для росіян).

2. Напад іноземців .

3. Гниття попередніх цивілізацій (наприклад, падіння елліноримської цивілізації викликало до життя злет Візантійської і Європейської культур).

Таким чином, навіть коротке перерахування концепцій прогресу дає уявлення про їх розмаїтість і різну методологічну спрямованість.

Як це пояснити? Можливо, суспільна наука перебував ще "у пелюшках" і пробув різні гіпотези, що пояснюють сутність розвитку суспільства; а може бути, розвиток суспільства настільки різноманітний, різноплановий, що всі ці концепції, які відображають одну з його сторін, граней, володіють істиною (кожна по-своєму і своєю)?

3. Класифікація світових цивілізацій

О. Шпенглер визначав вісім цивілізацій (єгипетську, індійську, вавилонську, китайську, греко-римську, візантійсько-арабську, західноєвропейську, майя). Причому він акцентував увагу не стільки на аналізі історичного минулого тисячолітніх цивілізацій, скільки на прогнозуванні майбутнього.

ТИПИ І ВИДИ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Треба зауважити, що є різноманітні підходи до класифікації цивілізацій залежно від визначальних критеріїв, що взяти за їх основу. За просторовою ознакою розрізняють два головних типи цивілізації: всесвітню цивілізацію, яка характеризується планетарними масштабами, та локальні цивілізації, що обмежуються територіями окремих регіонів. Виходячи з рівня розвитку цивілізаційних утворень та циклічного характеру поступу (вікового тренду), виділяють сім видів всесвітніх цивілізацій, що послідовно змінювали одна одну упродовж дев'яти останніх тисячоліть. З-поміж таких циклів-цивілізацій виділяються:

- неолітична (VІІ-ІV тис. до н.е.);

- східно-рабовласницька (III - перша половина І тис. до н.е.);

- антична (VI ст. до н.е. - VI ст. н.е.);

- ранньофеодальна (VІІ-ХШ ст.);

- доіндустріальна (ХІV-ХVШ ст.);

- індустріальна (60-90-ті роки XVIII ст. - 60-70 роки XX ст.);

- постіндустріальна (80-ті роки XX ст. - кінець XXI ст. - початок XXII ст. (можливо).

Даний підхід наголошує на єдності людської цивілізації при всій її різноманітності та гетерогенності. Навіть і в наш час, за умов небаченого зростання інформаційних та комунікаційних систем, глобалізації господарсько-політичного життя, залишаються доволі неоднорідними складові елементи світової цивілізації.

В агрегованому, масштабному варіанті виділяють лише дві світові цивілізації: традиційну та сучасну. Вони різняться між собою насамперед економічною базою. В економіці традиційної цивілізації переважали первіснообщинні зв'язки, так званий азіатський спосіб виробництва, рабовласницькі чи феодальні відносини. В сучасній цивілізації домінують капіталістичні ринкові відносини, з відповідними економічними, політичними інституціональними та правовими структурами. Характерним є усвідомлення переважною більшістю індивідів своєї приналежності до цієї цивілізації (свідомо чи інтуїтивно), незважаючи на мовні, культурні, релігійні чи інші відмінності. Про це, зокрема, свідчать загальносвітові події, що втягують у свій вир представників практично усіх країн і континентів. Такими проявами були в XX ст. світові економічні і фінансові кризи (1929-1933 рр., 1997-1998 рр.), Перша та Друга світові війни (1914-1917 рр. та 1939-1945 рр.), інші загальнопланетарні події і процеси.

Інституціональна єдність світової цивілізації закріплена спочатку в створенні Ліги Націй, а потім Організації Об'єднаних Націй як всесвітнього форуму з розгалуженою мережею організацій і установ економічного, політичного, гуманітарного спрямування. І навпаки, відмінною рисою традиційної цивілізації (залишки якої спостерігаються і у наш час) є відсутність у переважної більшості населення усвідомлення приналежності до цивілізації (цивілізаційна відрубність), коли вона лише фрагментарно взаємодіє з іншими елементами системи (норми, звичаї, релігія).

Значного поширення набула класифікація всесвітніх цивілізацій за домінуючими економічними ознаками, такими як вид виробництва, характер праці, провідний тип власності.

Аграрна цивілізація за своєю часовою тривалістю охоплює найбільший період, початок якого поклала неолітична (аграрна) революція (ІV-ІІІ тис. до н.е.), що ознаменувала перехід від привласнюючого до виробляючого (відтворюючого) господарства. У цей час аграрна економіка становила ядро цивілізації. Останні півтисячоліття промислова структура стала визначати закономірності та тенденції всесвітньо-історичного процесу. Індустріальна цивілізація продемонструвала небачені темпи економічного зростання та залучення до виробництва величезної маси ресурсів. Так, за період з 1715 по 1971 рр. обсяг світового промислового виробництва зріс у 1730 разів, а більше половини даного приросту здійснювалося з 1948 р. Проте подальше нарощування виробництва такими темпами має природні та економічні обмеження. За експертними оцінками при збереженні нинішніх темпів приросту додаткової темпової енергії межі буде досягнуто у 2075 р., а запасів палива залишилося на 130-150 рр. (рабуючи з 2000 р.). Підраховано, що нині на земній кулі споживається у тисячу разів більше їжі і сировини порівняно з ресурсами незайманої природи планети, тобто продуктивність біосфери збільшилась на три математичних порядки.

Таким чином, індустріальна модель розвитку - в стадії глибокої всеосяжної кризи, що проявляється, по-перше, в безмежній, безсистемній і безконтрольній утилізації речовини природи, максимізації економічного зростання, а не його оптимізації, по-друге, у підпорядкуванні живої праці „машинній”, тобто у повній залежності людини від мережі машин, у домінуванні технократичних підходів у соціально-економічному розвитку; по-третє, накладанні, взаємопереплетенні цивілізаційних суперечностей різного рівня, в умовах яких державні, регіональні суперечності не в змозі подолати вплив глобальних проблем без радикальної перебудови глобальної системи політичних і економічних відносин. Внаслідок цього нині дедалі виразніше проявляються обриси постіндустріальної, ноосферо-космічної цивілізації. її головними ознаками є передусім широка інтелектуалізація виробництва, пріоритетний розвиток науки, складної розумової праці. Якісні особливості економіки періоду зародження і становлення постіндустріальної цивілізації полягають, з одного боку, у вирішальній ролі людського розуму в формуванні та відтворенні засадних умов життя суспільства, з другого - в поступовому освоєнні космічного простору та простору Світового океану. Розкріпачення інтелектуального потенціалу суспільства, прийдешня психологічна революція визначатимуть інтенсивні шляхи становлення та зміцнення нової цивілізації.

Однією з визначальних особливостей постіндустріальної цивілізації - поступовий перехід від енергетичних до інформаційних джерел життєдіяльності людини. Інформаційно-технологічний спосіб виробництва супроводжується широкою його інформатизацією, переважанням високих технологій і науково-технічних розробок у системі виробничих чинників. Електронізація виробництва й побуту, їх широка комп'ютеризація, роботизація, з одного боку, вивільняють людину безпосередньо з виробничого процесу, ставлять її поруч з ним. З другого, на цій основі підвищуються вимоги до освітньо-кваліфікаційного рівня зайнятих, зростає інтелектомісткість виробництва, праці й продукту. Йдеться про формування досить гнучких і динамічних економічних систем, що визначають ходу соціального часу у XX ст. і вирішують основне завдання виробництва та обігу - ефективне використання ресурсів, гармонізацію відносин „людина-природа” та „людина-людина” на всіх рівнях мікро- і макроекономічного розвитку.

Системотвірними чинниками локальних цивілізацій є насамперед релігійні (ідеологічні), економічні, культурні та національні. Важливе значення мають також географічне та навколишнє природне середовище, структура державно-політичних інституцій. Часто-густо за основу локальних цивілізацій береться культурна спадщина.

Американський політолог С. Хантінгтон розрізняє такі локальні цивілізації: західна, конфуціанська, японська, ісламська, індуїстська, правослвно-християнська, латиноамериканська, і, можливо, африканська. Найбільш важливі відмінності між ними лежать в сфері релігії (за С.Хантінгтоном). Хантінгтон вважає, що зіткнення цивілізацій стане домінуючим фактором світової політики. Лінії розлому між цивілізаціями - це і є лінії майбутніх фронтів. У ХVП-ХVПІ ст. в західному ареалі планети конфлікти розгорталися головним чином між государями, королями, імператорами, абсолютними і конституційними монархами, які прагнули приєднати нові землі до своїх володінь. Починаючи з Великої Французької революції (1733 р.), основні лінії конфліктів стали пролягати не стільки між правителями, скільки між націями. Дана модель зберігалася і протягом XIX ст., кінець їй поклала Перша світова війна. В результаті Російської жовтневої революції 1917 року конфлікт націй поступився конфлікту ідеологій. Сторонами цього конфлікту спочатку були комунізм, нацизм і ліберальна демократія, а потім - ліберальна демократія і комунізм. Поразка комунізму, на думку, Хантінгтона, стала кінцем конфлікту ідеологій. Істотні відмінності між цивілізаціями, взаємодія між представниками різних цивілізацій супроводжується поглибленням суперечностей, посиленням фундаменталістських рухів. Зіткнення Заходу з незахідними країнами вестимуть до конфлікту цивілізацій як на мікрорівні (етнічні групи, що проживають упродовж ліній розлому, ведуть боротьбу за землі і владу), так і на макрорівні (країни, що відносяться до різних цивілізацій, суперничають за вплив у військовій і економічній сферах, прагнуть нав'язати іншим народам власні політичні і релігійні цінності).

Із завершенням „холодної війни” і зникненням протистояння між „Сходом” і „Заходом” з'явились есхатологічні концепції, що віщують кінець історії (Ф.Фукуяма). Ряд дослідників наголошують на способах вестернізації цивілізації (Ю.Пахомов, С.Кримський, Ю.Павленко), що викликає гостре протистояння, особливо з боку ісламської цивілізації. В деяких теоріях фігурують буддійська, південноазійська, далекосхідна та євразійська цивілізації, в яких розглядаються інші культурні, політико-економічні та етносоціальні ареали міжнародних цінностей. Широке уявлення про роль і значення локальних цивілізацій дають показники, що характеризують питому вагу окремих з них у народонаселенні світу та валовому світовому продукті.

2. Фази цивілізацій

Світова цивілізація - система зв'язків між країнами миру, заснована на ліберальних цінностях, на загальному ринку сировини, продуктів і знань, що створюють у людей у різних країнах подібне подання про цілях і завданнях людства і визначаючим наявність у цих країн спільних інтересів, що спонукують до діалогу.

Єдність просторово-тимчасової динаміки цивілізацій можна образно представити у вигляді спирали цивілізаційного прогресу, витки якого розширюються в просторі й змінюються в часі.

Перший виток спирали охоплює життєвий цикл неолітичної цивілізації. По тривалості він найбільший - включає (в епіцентрі) більше чотирьох з половиною тисячоріч - майже половину всього історичного часу. У цей період формувався генотип цивілізації, поступово вимальовувалися контури "піраміди" цивілізацій, заселялися її "поверхи" і "квартири".

Другий виток почався із другої половини ІV тис. до н.е. , коли зложилося 1-і покоління локальних цивілізацій, виникли класи, держава, право, приватна власність, ринок. Всі "поверхи" і "квартири" були вже зайняті, створена система цивілізацій - світових, локальних, глобальної (хоча охоплювали вони невелику частину ойкумени - близько 15-20%).

Третій виток включає час переваги античної світової цивілізації й 2-го покоління локальних цивілізацій, коли їхній ареал розширився до 35% ойкумени, виникли перші світові імперії. Це пік розвитку першого історичного суперциклу.

Перехід до четвертого витка спирали - середньовічній світовій цивілізації й третьому поколінню локальних цивілізацій - виявився важким і тривалим, оскільки він збігся зі зміною історичних суперциклів. Центр цивілізаційного прогресу перемістився на Схід (в Індію, Китай), початку формуватися західноєвропейська цивілізація, що майже безупинно перебувала в стані військового конфлікту зі знову виниклою мусульманською й іншою цивілізаціями. Ті, у свою чергу, також були досить агресивні (скорення монголами майже всієї Євразії). Взяв гору ідеаціональний соціокультурний лад, зміцнилося панування світових религий у духовній і політичній сферах.

Старт п'ятого витка цивілізаційної спіралі ознаменувався переходом людства до ранньоіндустріальної світової цивілізації, мануфактурному, технологічному способу виробництва, початком розвитку промислового капіталу, класів капіталістів і найманих робітників, першими буржуазними революціями (нідерландським і англійської) і формуванням буржуазної демократії як політичного ладу - після періоду абсолютизму в авангардних країнах.

Сформувалося 4-і покоління локальних цивілізацій. Хоча по кількості населення й обсягу ВВП у той час переважали китайська й індійська цивілізації, фактично лідерство перейшло до молодої й агресивної західноєвропейської, котра розвивалася прискореними темпами. В епоху Великих географічних відкриттів вона захопила більшу частину миру й знищила доколумбові цивілізації Америки. Саме в Європі розгорнулася велика наукова революція XV-XVІІ ст., були освоєні блискучі досягнення Ренесансу, відбулися найважливіші для духовної сфери перевороти Реформації й Освіти. Заходу були здатні протистояти лише євразійська (Російська імперія) і мусульманська (Османська імперія) цивілізації.

Вершина другого історичного суперциклу була досягнута на шостому витку цивілізаційної спіралі, у період індустріальної світової цивілізації, розквіту, а потім і заходу 4-го покоління локальних цивілізацій, торжества почуттєвого соціокультурного строю. Промислова революція перетворила технологічне й економічне простори, багаторазово прискорила темпи економічного росту, що стало одним з факторів стрімкого зростання населення. Війна за незалежність у Північній Америці й Великій французькій революції відкрили шлях радикальним трансформаціям соціально-політичного ладу й твердженню буржуазної демократії. Всі ці події супроводжувалися низкою воєн і революцій, що сталися наприкінці XVІІІ - початку XІ ст. і в ХХ ст. Захід індустріальної цивілізації ознаменувався становленням тоталітарних держав, глибокою кризою культури. В XІ в. виникла колоніальна система імперіалізму, у яку були залучені багато древніх цивілізацій. ХХ сторіччя відзначилося серією національно-визвольних революцій, розпадом системи імперіалізму, а до кінця століття - і світової системи соціалізму, знищенням біполярного світоустройства. Планету захлиснув глибоку цивілізаційну кризу, пов'язаний із завершенням другого історичного суперциклу.

На рубежі XXІ ст. починається сьомий виток цивілізаційної спіралі, що, імовірно, охопить простір двох сторіч і приведе до радикального перетворення глобальної цивілізації на початку третього історичного суперциклу. Формуються гуманістично-ноосферна постіндустріальна цивілізація й 5-і покоління локальних цивілізацій. Є ознаки, що почуттєвий соціокультурний лад, що переважав на Заході, заміняється гармонічним інтегральним у його західній, східній і російській модифікаціях.

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 30; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!