Конкурентні стратегії для фірм, які діють у галузях, що перебувають у стані стагнації або спаду.
Багато фірм діють у галузі, де попит зростає повільніше, ніж у середньому по промисловості, а іноді навіть спостерігається його падіння. Хоча в даній ситуації найбільш очевидними є стратегія «збору врожаю», що забезпечує одержання максимального обсягу наявних коштів за короткий період часу, продаж фірми або припинення її діяльності. Компанії, що міцно стоять на ногах, все-таки можуть домогтися в цих добрих гарних результатів. Однак стагнуючого попиту недостатньо, щоб зробити галузь непривабливою. Продаж фірми може бути доцільний, а може бути й недоцільний; припинення діяльності – це надзвичайний захід.
Компанії, які набули успіху в стагнуючих галузях, дотримуються в основному таких стратегій:
1. Орієнтація на стратегію фокусування шляхом виявлення, створення й розробки зростаючих ринкових сегментів. Ринки в стадії стагнації, або падіння попиту, як і всі інші, складаються з безлічі сегментів. Часто один або більше сегментів зростають швидкими темпами, тоді як галузь у цілому переживає застій. Проникливий підприємець, що першим сконцентрує свою увагу на самому вигідному сегменті, не тільки уникне спаду в продажах і доходів, а й досягне конкурентних переваг на цільовому сегменті.
2. Орієнтація на диференціацію на основі поліпшення якості й інновацій. Поліпшена якість або товарні нововведення можуть пожвавити попит створенням нових зростаючих сегментів або завоюванням більшої довіри в покупців. Вдале нововведення відкриває шлях для нецінової конкуренції. Диференціація, що базується на успішній інновації, дає ще одну перевагу: іншим фірмам протягом певного періоду буде складно й дорого самим розробити це нововведення.
3. Працювати ретельно й без перебоїв, щоб знизити рівень витрат. Якщо зростання обсягу продаж не призводить до зростання доходів, компанія може збільшити розмір свого прибутку й доход від капіталовкладень шляхом постійного скорочення поточних витрат і збільшення продуктивності.
Фірми можуть досягти скорочення рівня витрат за рахунок:
- відмови від функцій і видів діяльності, які можуть бути виконані іншими фірмами з меншими витратами;
- планування внутрішніх процесів;
- консолідації невикористаних виробничих потужностей;
- використання великої кількості збутових каналів для досягнення обсягу продаж необхідного для зниження рівня витрат;
- відмови від дрібних і дорогих збутових точок;
- виділення з ланцюжка цінностей прибуткових видів діяльності.
Найпривабливішими галузями, що перебувають у стадії спаду, є ті, де обсяг продаж зменшується повільними темпами: там завжди існують масовий попит і прибуткові ніші. Найбільш типові стратегічні помилки фірм, що працюють на стагнуючих ринках і тих, що скорочуються:
1) втручання у виснажливу й збиткову конкурентну боротьбу;
2) занадто швидке вилучення з обороту достатньої частини готівки, що в остаточному підсумку призводить до краху компанії;
3) занадто оптимістичне відношення до ситуації й пасивне очікування того, що справи підуть на виправлення.
Тема 10. Особливості конкурентних відносин в Україні. Перспективи розвитку українських компаній
10.1. Неконкурентна економіка й відсутність природного співтовариства компаній. Особлива роль великих підприємств
10.2. Співтовариство компаній у період трансформації економіки
10.3. Перспективи розвитку вітчизняних компаній
10.4. Програми підвищення конкурентоспроможності галузі та країни
Неконкурентна економіка й відсутність природного співтовариства компаній. Особлива роль великих підприємств
Українська ринкова економіка народилася із соціалістичного господарства СРСР, і багато рис співтовариства, компаній ідуть коріннями в цю епоху. Важко знайти лише відповідність малим піонерським фірмам, зайнятим в інноваційному бізнесі проривного характеру, тому що в СРСР така діяльності велася в науково-дослідних інститутах і конструкторських бюро, що фінансувалися з державного бюджету.
В умовах планової економіки підприємства не були повністю незалежними господарськими суб'єктами економіки, як капіталістичні фірми. Вищим пріоритетом їхньої діяльності було не одержання прибутку, а виконання плану.
Усі життєво важливі параметри діяльності підприємства встановлювалися централізовано такими органами, як Держплан, Держпостач, Держстандарт й іншими, і закріплювалися в нормативних документах.
Особливо важливо, що принципи діяльності були єдині для малих, великих і середніх підприємств і майже не допускали варіацій залежно від їхнього розміру або галузевої належності.
Це ставило підприємства в нерівні умови. Адже плановість, стабільність, стандартність дій, як ми переконалися, більше відповідають природі великих підприємств і зовсім далекі дрібним. Власне кажучи, всі підприємства СРСР управлялися як великі підприємства.
Діяльність великих підприємств була спрямована на вирішення пріоритетних загальнонаціональних завдань і одержувала потужну державну підтримку.
Сама суть завдань, що вирішувалися, відповідала природі великого виробництва. Масовий випуск однотипних товарів дозволяв реалізувати переваги, властиві великим підприємствам.
Ще гірший стан споживача був, коли потрібні йому деталі на додаток до основної продукції доручалося виготовляти великому підприємству. Виробляти невеликі партії товарів було невигідно, а покарання за невиконання другорядних завдань плану підприємство не боялося.
Багато західних фірм зіштовхувалися зі схожими труднощами, коли намагалися домогтися від великих підприємств виконання невластивих їм функцій. Принципова ж відмінність полягає в тому, що в ринковій економіці існує природне співтовариство компаній, яке дотримуються різних конкурентних стратегій, що створює можливість вибору.
Перевага великих підприємств над усіма іншими типами фірм вела до збідніння радянського товарного ринку. Саме великі підприємства систематично позбувалися від дрібносерійного виробництва у своїй програмі. Існувала потужна тенденція до уніфікації всієї, виробленої в країні, продукції, розмаїтість споживчих та інвестиційних товарів була вкрай обмежена.
Таким чином, не маючи гнучких і надійних постачальників, відчуваючи недолік у спеціалізованому встаткуванні, не маючи можливості обпертися на досвід піонерських фірм у комерціалізації технічних новинок, радянські великі підприємства просто через обстановку, що їх оточувала, неминуче повинні були програвати в ефективності своїм західним аналогам.
Резюмуючи варто сказати, що великі підприємства відіграли головну роль у всіх соціалістичних перетвореннях, оскільки найкраще піддавалися централізованому управлінню. Однак останнє призвело до повного розладу природного конкурентного механізму функціонування компаній в економіці з усіма наслідками, що випливають звідси.
Утворення ринкових відносин привело до того, що конкуренція з прихованої, або подавленої, перейшла в явну форму й стала одним з вирішальних факторів розвитку кожного підприємства. Найважливіша передумова для цього – перехід підприємств від планової до ринкової системи мотивації поведінки. Іншими словами, головним критерієм успіху діяльності підприємств (приватизованих і державних) і, природно, їхнього керівництва замість виконання плану стає одержання прибутку або – що типово для кризових періодів – мінімізація збитків і виживання фірми на ринку.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 9; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!