Учасники відносин у сфері господарювання.
Тема 1. Загальна характеристика господарських правовідносин та господарського законодавства України.
Лекція 1. Загальна характеристика господарських правовідносин та господарського законодавства України.
1. Поняття господарського права. Предмет та методи господарського права
2. Поняття господарського законодавства
3. Господарська діяльність та господарські відносини
4. Учасники відносин у сфері господарювання
5. Участь держави у сфері господарювання
6. Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання.
Поняття господарського права. Предмет та методи господарського права.
Господарське право - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництвом та реалізацією продукції, виконання робіт і надання послуг з метою отримання прибутків.
Господарське право є комплексною галуззю права, що базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних і юридичних осіб, цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить в собі норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність, господарське право і найближче до нього за змістом цивільне право співвідносяться як загальне та спеціальне.
Господарське право регулює господарські відносини, що виникають в процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
|
|
|
Предметом вивчення господарського праває відносини, які виникають в процесі господарської діяльності суб’єктів підприємництва, державних, приватних, кооперативних, громадських організацій та установ, наділених відповідно до законодавчих актів певними повноваженнями, правами і обов’язками та відповідальністю за свої дії.
Методи господарського права являють собою сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб’єктів господарських правовідносин.
Основними методами господарського права є метод автономних рішень, метод владних приписів, метод рекомендацій. Зазначені методи засновані на виконанні вимог законів; моделюванні поведінки суб’єктів підприємницької діяльності, їх взаємовідносин між собою та державою.
Метод автономних рішень заснований на тому, що підприємства, підприємці мають право за власною ініціативою приймати рішення, які не суперечать законодавству України.
Згідно з методом владних приписів діяльність (поведінка) суб’єктів підкоряється обов’язковим моделям правовідносин, які визначені законодавством (вимоги законів та інші вказівки компетентних органів).
|
|
|
Метод рекомендацій полягає в тому, що держава регулює поведінку об’єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин.
2. Поняття господарського законодавства.
Норми господарського права, як загальні обов’язкові правила господарювання, приймаються і застосовуються у формі нормативних актів.
Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, Господарським кодексом України, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Господарське законодавство України, відповідно до проведеного державою курсу економічної політики, повинне визначати правові основи господарської (підприємницької, комерційної) діяльності в умовах формування змішаної економіки, що спирається на різноманіття конкуруючих між собою суб’єктів господарювання різних форм власності.
Господарське законодавство - це система економічних і правових норм (фінансового, комерційного, трудового, банківського, земельного, адміністративного права і т. д.), що регулюють різні галузі народного господарства. Більша частина нормативних актів включає норми двох і більше галузей права.
|
|
|
Так, у прийнятих Господарському та Цивільному кодексах України 2003 р. передбачено норми фінансового, господарського, цивільного, адміністративного та трудового права.
Господарським кодексом України визначені основні засади господарської діяльності в той час, як господарсько-правові норми можуть також прийматися органами державної влади і управління усіх рівнів, господарськими органами, що функціонують на засадах господарського розрахунку, та промисловими об’єднаннями, міністерствами, фінансовими органами та об’єднаннями, підприємствами, організаціями і громадянами.
Господарсько-правові норми є різновидом загальних правових норм і характеризуються такими ознаками:
♦ встановлюються державою забезпечуються державним примусом;
♦ покладають на суб’єкта господарських правовідносин певні права та обов’язки;
♦ встановлюють певні правила поведінки приписи щодо їх і використання та виконання суб’єктами господарських правовідносин;
|
|
|
♦ мають бути закріплені нормативним актом, законом, указом, постановою, наказом, інструкцією.
Господарська діяльність в Україні регулюється нормативними актами, які є джерелами господарського права.
Нормативний акт - це офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який встановлює чи відміняє норму господарського права.
До нормативних актів, що регулюють господарську діяльність в Україні, слід віднести, в першу чергу, Конституцію України. Конституцією регулюються питання господарської діяльності у статтях про власність, підприємництво, визначається компетенція органів державної влади, Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України.
Закони, що регулюють господарські відносини, розподіляються на:
- закони, що регулюють загальні питання господарської діяльності (закони України Про власність, Про систему оподаткування, Про бюджетну систему України, Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом тощо);
- закони про окремі види господарської діяльності (Про банки і банківську діяльність, Про Національний банк України, Про зовнішньоекономічну діяльність, Про товарну біржу, Про цінні папери і фондову біржу та ін.);
- закони про окремі види і відносини в господарській діяльності. До них належать нормативні акти господарського законодавства, втіленні в господарському, бюджетному, земельному, лісовому та інших кодексах України.
В системі господарського законодавства слід розрізняти законодавчі акти та підзаконні нормативні акти. До законодавчих актів належать нормативні акти Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. До підзаконних нормативних актів укази та розпорядження Президента; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів; господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів, відомств з господарської діяльності у вигляді наказів, інструкцій, положень; нормативні акти місцевих рад народних депутатів і місцевих адміністрацій.
3. Господарська діяльність та господарські відносини.
Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільною виробництва, спрямовану на ви готовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
У процесі господарської діяльності суб’єкти господарського права вступають між собою в певні господарські відносини. Господарські відносини складаються між державою, яка здійснює управління економікою, органами виконавчої державної влади - міністерствами, відомствами, державними комітетами та між підприємствами і підприємцями.
Господарські правовідносини - це сукупність відносин, які виникають у процесі господарської діяльності між державними органами і підприємцями (підприємствами) стосовно виробництва, розподілу та реалізації продукції, надання послуг і робіт з метою отримання прибутків.
Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.
До організаційно-господарських відносин належать відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами.
Учасники відносин у сфері господарювання.
Учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Суб’єкти господарського права це учасники господарських правовідносин, які на основі юридично відособленого майна безпосередньо здійснюють передбачену законодавством і статутом господарську чи управлінську діяльність.
До основних суб’єктів господарювання слід віднести:
♦ підприємства всіх форм власності, державні та комунальні. унітарні підприємства, господарські товариства, підприємства колективної власності, приватні та їх структурні підрозділи;
♦ об’єднання підприємств (асоціації, трести, синдикати, концерни, корпорації, конгломерати та ін.);
♦ органи державної влади і управління з управління економікою;
♦ фінансово-кредитні установи (Національний банк, комерційні банки, ощадний банк);
♦ посередницькі організації (біржі, брокерські контори, аудиторські кампанії);
♦ фізичні особи підприємці, які здійснюють господарську діяльність без створення підприємства.
Провідна роль серед суб’єктів господарського права належить підприємству як основній ланці народного господарства України.
5. Участь держави у сфері господарювання.
Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання. Рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління, крім організаційно-господарських, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень.
У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб’єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.
Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.
Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є:
♦ структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення;
♦ інвестиційна політика, спрямована на створення суб’єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;
♦ амортизаційна політика, спрямована на створення суб’єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно;П новій техніко-технологічній основі;
♦ політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи
♦ шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб’єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;
♦ цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб’єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;
♦ антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;
♦ бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері між бюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;
♦ податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб’єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб’єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;
♦ грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб’єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;
♦ валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;
♦ зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб’єктів господарювання з іноземними суб’єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.
♦ екологічна політика, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.
♦ соціальна політика захисту прав споживачів, політика заробітної плати і доходів населення, політика зайнятості, політика соціального захисту та соціального забезпечення. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність субєктів господарювання є:
- державне замовлення, державне завдання;
- ліцензування, патентування і квотування;
- сертифікація та стандартизація;
- застосування нормативів та лімітів;
- регулювання цін і тарифів;
- надання інвестиційних, податкових та інших пільг;
- надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 29; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!