Питання №2 Страхування за правилами ІНКОТЕРМС

Транспортне страхування

 

Питання №1 Загальні положення

 

В сучасних умовах інтенсивного розвитку зовнішньоеко­номічних зв'язків значну роль відіграє страхування при вико­нанні міжнародних перевезень вантажів автомобільним транс­портом.

Страхування — один із засобів відшкодування за рахунок страхового фонду збитку, нанесеного майну юридичної або фізичної особи стихійним лихом, нещасними випадками тощо.

Згідно з договором перевезення перевізник зобов'язується перевезти товари з одного місця до іншого за відповідну вина­городу. Відповідальність перевізника за товар визначається ря­дом факторів, зокрема, торговельною практикою, законодав­чими актами, що регламентують перевезення, та міжнарод­ними конвенціями. При міжнародних перевезеннях вантажів страховий захист автоперевізника будується на положеннях Конвенції КДПВ (ст. 23 IV розділу; Протокол до Конвенції).

Існуюча практика визначення відповідальності перевізника тісно пов'язана зі страхуванням, причому страхування відпові­дальності перевізника не залежить від того, застрахований ван­таж чи ні. Такі поліси страхування можуть видаватися різними _к ринками страхування, і різниця між ними полягає у страхово­му покритті, а також у тому, чиї інтереси захищає страхування. При пошкодженні вантажу власник може вимагати компен­сацію збитку від перевізника. Оскільки відповідальність пе­ревізника, як правило, обмежена, то збиток може бути погаше­ний не повністю, тобто наявність полісу страхування відпові­дальності перевізника за вантаж вирішує проблеми власника не повністю. Для повної компенсації збитку необхідний поліс страхування вантажу, що надає ширше страхове покриття і ук­ладається на користь вантажовласника.

У процесі перевезення вантажі в найбільшій мірі наража­ються на різного роду небезпеку, тому зовнішньоторгові ван­тажі, як правило, страхуються, хоча договір транспортного страхування і має добровільний характер.

Договір транспортного страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик (страхова організація) зобов'язується за обумовлену плату (стра­хову премію) при настанні оговорених у договорі небезпек чи випадковостей відшкодувати збитки особі, на користь якої ук­ладено страховий договір (страхувальнику), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

При міжнародних перевезеннях вантажів може бути страху­вання:

• водіїв — від нещасних випадків;

• транспортних засобів — на випадок ДТП;

• міжнародне страхування здоров'я (медичне страхування);

• цивільної відповідальності власників транспортних засобів (ОСЦПВ)-,

• цивільної відповідальності автовласників на території інших країн ("зелена карта");

• відповідальності перевізника при перевезенні вантажу на умовах Конвенції КДПВ (страхування CMR)\

• відповідальності перевізника перед митними органами при перевезенні вантажу за книжкою МДП;

• життя і здоров'я пасажирів і туристів;

• відповідальності автоперевізників та експедиторів.

У різних країнах до обов'язкових відносяться різні види страхування. У більшості європейських країн обов'язковим є страхування:

• цивільної відповідальності власників транспортних засобів перед третіми особами;

• медичне страхування водіїв;

• відповідальності перевізників перед митними органами при перевезенні вантажу з використанням книжки МДП.

Основні поняття і терміни

Страхування здійснюється на основі чинного законодавства України на умовах, вказаних у полісі страхової фірми.

Страховий поліс — це документ, що видається страховиком; підтверджує договір страхування і містить умови договору, в якому страховик зобов'язується за конкретну плату відшкоду­вати страхувальнику збитки, пов'язані з ризиком і нещасними випадками, вказаними в договорі.

Умови страхування, ліміти відповідальності та розмір стра­хової премії визначаються договором між страхувальником (яко­го страхують) і страховиком (який страхує). Договір страхування наземного транспорту повинен містити такі основні поняття:

Страховик — той, хто за певну премію бере на себе відпо­відальність за збитки, тобто страхова компанія (СК).

Страхувальник — той, хто передає відповідальність, тобто клієнт.

Вигодонабувач — той, хто буде отримувати страхове відшко­дування при настанні страхового випадку. Переважно в дого­ворах майнового страхування, до яких належить і страхування автотранспорту, вигодонабувачем є страхувальник — фізична або юридична особа. Можна застрахувати майно на користь іншої особи, яка і буде в договорі вказана як вигодонабувач (якщо у договорі немає таких понять, або вони названі якось інакше, це повинно наштовхнути на роздуми відносно компе­тентності фахівців, які складали договір).

Страхова сума — розмір страхового захисту, виражений у грошових одиницях. Як правило, за страхову суму приймається ринкова вартість транспортного засобу на момент його страху­вання. За бажанням, за страхову суму можна прийняти балан­сову вартість або будь-яку іншу суму, меншу ринкової, але таке не рекомендується.

Примітка. При розрахунку страхового відшкодування сума збит­ків множиться на відношення страхової суми до дійсної ринкової вар­тості автомобіля. Отже, сума відшкодування зменшується пропорцій­но настільки, наскільки страхова сума менша ринкової вартості. Отже, щоб одержати достатній страховий захист, треба установлювати стра­хову суму відповідно до ринкової вартості автомобіля!

Страхові ризики — імовірність настання події, внаслідок якої можуть бути спричинені збитки. Класичні ризики для стра­хування автотранспорту: угон, ДТП (незалежно від вини), стихійне лихо, протиправні дії третіх осіб (розбите хуліганами скло, пожежа, вибух). Страхування може здійснюватися і по усіх ризиках, і по кожному окремо, крім угону (адже страху­вальник, який бажає застрахувати автомобіль тільки від угону, викликає підозру, і зрозуміло — чому).

Страховий тариф — процент від страхової суми, який у грошовому вимірі представляє страхову премію.

Страхова премія (страховий платіж, страховий внесок) — сума, яку страхувальник повинен заплатити страховику за страховку. Вона сплачується до початку дії договору, або може бути розбита на частини. Умови сплати страхового платежа обов'язково повинні бути записані у відповідному пункті дого­вору!

Довідка. Як діє страховий захист у випадку сплати по частинах?

1-й варіант: страховий захист діє пропорційно сплаченому страхо­вому внеску (тобто якщо на момент настання страхової події була сплачена половина страхової премії, то і відшкодування складе поло­вину суми спричинених збитків).

2-й варіант, більш прийнятний для клієнта: коли страховий захист діє у повній мірі, то при настанні страхового випадку, до одержання страхової виплати, страхувальник повинен повністю розрахуватися з компанією.

Франиіиза — частина збитків, яка не відшкодовується стра­ховою компанією. Мета франшизи — стимулювання обережно­го поводження із застрахованим майном (адже у будь-якому випадку незначна частка збитків лягає на плечі страхувальни­ка). Франшиза, як правило, визначається у процентах від стра­хової суми, рідше — у грошових одиницях, але завжди це оз­начає суму, за яку страховик не несе відповідальності. Як пра­вило, чим менша франшиза, тим більший страховий тариф!

Фізичний знос — сума, на яку зменшується вартість авто­мобіля і його окремих частин за період експлуатації. Поняття використовується при розрахунку страхового відшкодування (якщо при ДТП постраждало крило 3-річного автомобіля, то страхова компанія відшкодує вартість не нового, а 3-річного крила). Страхові компанії дають клієнтам можливість застраху­вати автомобіль без врахування зносу, але при цьому збіль­шується страховий внесок. Це обов'язково відмічається у стра­ховому договорі!

Примітка. Об'єктивно визначити ринкову вартість на будь-яку ненову запчастину неможливо, тому при розрахунку експерти кори­стуються спеціальними методиками, за якими визначають, наскільки подешевшав автомобіль з моменту його випуску. Але знос не поши­рюється на роботи і затратні матеріали, необхідні для ремонту авто­мобіля.

Винятки зі страхових випадків — це розділ договору, який для різних страхових компаній має і спільні, і відмінні поло­ження. Наприклад, спільні: подія, що трапилася внаслідок про­типравних дій страхувальника (наприклад, порушення ПДР), грубі порушення техніки безпеки; участь у перегонах, раллі, ін­ших спортивних змаганнях; ушкодження, що виникли внаслі­док заворушень, революцій, терористичних актів).

 

Питання №2 Страхування за правилами ІНКОТЕРМС

 

Зовнішньоторговельні вантажі автомобільним транспортом у міжнародному сполученні перевозяться з дотриманням пра­вил ІНКОТЕРМС.

ІНКОТЕРМС — це єдиний набір міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів. У міжнародній практиці існують різні умови, за якими укладають торговельні угоди. Інкотермс дозволяє уникнути або значно зменшити невизна­ченості, пов'язані з тлумаченням термінів, що використову­ються в угодах.

З історії. Міжнародні комерційні терміни застосовуються у практиці торгових і транспортних операцій з 1936 року, коли Міжнародна Торгова палата розробила і опублікувала їх під назвою INCOTERMS (International Commercial Terms). З 1 січня 2000 p. діє редакція правил INCOTERMS-2000 (видання МТП №560).

Указом Президента України від 4.10.1994 р. №567/94 "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" установлено застосування і забезпечення додержання Правил Інкотермс. За ст. 265 (ч. 4) Господарського кодексу України при укладанні умов договорів поставки застосування Інкотермс є обов'язковим.

У Правилах Інкотермс зазначено умови, на яких продають­ся товари. В цих умовах визначаються права і обов'язки про­давця і покупця та відповідальність при виконанні укладеного договору (контракту).

Правила Інкотермс містять 13 термінів, згрупованих у чо­тири категорії, згідно з якими і здійснюються міжнародні по­ставки вантажів.

Перша категорія "Е" включає тільки один термін EXW (ЕХ WORKS — франко-завод), який означає, що продавець віль­ний від зобов'язань з моменту передачі товару покупцю на площі заводу (чи іншого указаного місця).

Далі йде друга категорія "F", у рамках якої продавець зо­бов'язаний доставити товар перевізнику, призначеному покуп­цем, включає терміни:

FCA (FREE CARRIER) — франко-перевізник;

FAS — франко вздовж борту судна;

FOB — франко борт судна.

Третя категорія "С" включає терміни, за якими продавець звільняється від відповідальності з моменту передачі товару покупцю в своїй країні, хоча несе витрати на доставку товару:

CAF (COST AND FREIGHT) - вартість і фрахт;

СРТ — фрахт, перевезення оплачено до ...;

CIF (COST, INSURANCE AND FREIGHT) - вартість, стра­хування і фрахт;

СІР (CARRIAGE AND INSURANCE PAID TO) - фрахт/ перевезення та страхування оплачено до ... .

До четвертої категорії "D" входять умови, за якими прода­вець несе всі витрати і ризики по доставці товару до місця призначення:

DAF (DELIVERED AT FRONTIER) — поставка до кордо­ну;

DES — поставка з судна;

DEQ — поставка з причалу;

DDP — поставка зі сплатою мита;

DDU — поставка без сплати мита.

Відповідно до Правил Інкотермс існують тільки два терміни (умови), пов'язані зі страхуванням при перевезеннях: CIF та СІР.

CIF використовується тільки при перевезеннях морським чи внутрішнім водним транспортом.

Термін СІР застосовується незалежно від виду транспорту. За умовами СІР продавець зобов'язаний укласти договір стра­хування, сплатити страхові внески та надати покупцю страхо­вий поліс. Мінімальне страхування повинно покривати ціну договору плюс 10% (тобто 110%).

В усіх інших 11-ти базових умовах поставки страхування вантажу залежить від покупця, і він вирішує, страхувати його чи ні.

 

Питання № 3 Міжнародна система автострахування "Зелена карта"

Обов'язковою умовою виконання міжнародних перевезень вантажів практично в усіх європейських країнах є обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на території інших країн по системі "Зелена карта" (Green Card). Без наявності Зеленої карти, яка має таку назву за кольором страхового поліса, виконання міжнародних пере­везень неможливе.

Відповідальність у цьому виді страхування виникає зі збитків, заподіяних особі та майну третіх осіб у результаті зітк­нення транспортних засобів, наїздів на пішоходів, будівлі, спо­руди тощо.

Історична довідка. Ще до II світової війни у скандинавських краї­нах діяло законодавство, що зобов'язувало власників транспортних за­собів, як національних, так і іноземних, страхувати свою цивільну від­повідальність за збитки, заподіяні їхнім автотранспортом третім осо­бам. Для визначення національної приналежності автомобіліста йому видавалася зелена карточка, за якою можна було встановити страхо­вика.

Скандинавська система була покладена в основу розробки систе­ми захисту постраждалих від міжнародного автомобільного руху (нею займалася спеціальна група дорожнього руху КВТ ЄЕК ООН). Система "Зелена карта" введена в дію 1 січня 1953 р. Вона базується на сис­темі двосторонніх угод, укладених на основі типового тексту, але не з усіма учасниками Угоди, а за взаємною домовленістю.

В теперішній час до системи "Зелена карта" входять близько 50 країн; система перестала бути суто європейською, так як, помимо європейських, до неї входять страховики Ірану, Іраку, Ізраїлю, Ма­рокко, Тунісу, Туреччини. Україна є учасником міжнародної системи автострахування "Зелена карта" з 1996 року.

Координацію системи Зеленої карти здійснює Рада міжнародного Бюро (з місцезнаходженням у Лондоні). Це неурядова організація, яка об'єднує національні Бюро автостраховиків по Зелених картах. За­конність її визнається на державному рівні.

Рада міжнародного Бюро розробила типовий проект двосторон­ньої угоди, яку національні Моторні Бюро можуть укладати між со­бою. За цією угодою національне Бюро виконує такі функції:

— платіжні, тобто оплачує претензії за Зеленими картами своїх членів;

— регулюючі, тобто оплачує претензії по збитках, заподіяних у йо­го країні власниками Зелених карт, виданих в інших країнах, з якими укладено Угоду;

— сервісні, тобто регулює претензії як регулююче Бюро, але оплачує їх тільки після одержання грошей від платіжного Бюро.

Регулюючі Бюро мають право регулювати претензії за законами своєї країни. При цьому платіжне Бюро повинно оплачувати всі вит­рати регулюючого Бюро. Враховуючи безумовність платежів, Бюро створюють гарантійні фонди, з яких виконують платежі по збитках, скоєних власниками Зелених карт і не сплачених їх страховиками з будь-якої причини.

Довідка 2. Про Моторне (транспортне) страхове бюро України МТСБУ.

У кожній країні офіційно визнається тільки одна організація, створена страховиками, — національне Бюро. Тільки страховики, упов­новажені займатися обов'язковим страхуванням автоцивільної відпо­відальності, можуть бути членами Бюро і офіційно видавати серти­фікати "Зелена карта". В Україні таким національним Бюро є Мотор­не (транспортне) страхове бюро України МТСБУ — об'єднання стра­ховиків, створене для координації і регулювання на ринку страхуван­ня цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а також для забезпечення членства України в міжнародній системі автостраху- вання "Зелена карта". Працює понад 10 років. МТСБУ не має влас­ного страхового продукту — воно обслуговує сегмент страхового рин­ку і захищає його інтереси.

До МТСБУ входять 91 страхова компанія, серед яких 15 — повні члени, решта — асоційовані. Повні члени займаються внутрішнім та зовнішнім страхуванням цивільної відповідальності власників транс­портних засобів, асоційовані — лише внутрішнім. Право розповсюд­жувати власну Зелену карту надано таким українським СК: ВАТ "Універсальна", AT УСК "Гарант-Авто", HACK "Оранта", УАСК "Ас- ка", ЗАТ СП "Галінстрах", АСК "Остра-Київ", АСК "Енергополіс", AT "УКТК (UTIKO)", ВАТ СК "Скайд-Becm", АСК "Карпати", AT "УПСК", ЗАТ "Укрінмедстрах", ЗАТ СК "ТАС", ЗАТ "СК Кредо- класік", ЗАТ "СК Еталон". Умови страхування, форма сертифікатів і тарифні ставки з цього виду страхування — єдині для всіх вітчизняних компаній. У разі неспроможності страховика, шкоду, заподіяну життю і здоров'ю третіх осіб, відшкодовує МТСБУ.

Зелена карта підтверджує наявність обов'язкового страху­вання автоцивільної відповідальності на території всіх країн, що входять у систему "Зелена карта". Її головною задачею є сприяння безперешкодному пересуванню автотранспортних засобів через державні кордони країн-учасниць системи, а при дорожніх аваріях, скоєних іноземними автомобілістами, які в'їхали в країну, — максимально швидкому врегулюванню пре­тензій постраждалих і одержанню ними відшкодування збитків у відповідності з вимогами національного законодавства. Інак­ше кажучи, Зелена карта — це страхування цивільної відпо­відальності лише перед третіми особами і, якщо перевізник є винуватцем ДТП на території іншої країни, страховик має ви­платити відшкодування потерпілим.

Система "Зелена карта" має деякі особливості:

— Зелена карта не являється страховим договором (є його еквівалентом);

— Зелена карта є підтвердженням наявності страхування цивільної відповідальності;

— Зелена карта не дійсна на території тої країни, де вона видана;

— Зелена карта видається страховиками європейських країн безплатно, оскільки страхові суми за внутрішнім і зов­нішнім страхуванням цивільної відповідальності власни­ків транспортних засобів є однаковими;

— у країнах Східної Європи автовласник має придбати поліс страхування цивільної відповідальності на терито­рію своєї країни, а при виїзді за кордон — Зелену карту.

Характерною особливістю цього виду страхування є від­сутність договору, а наявність лише поліса "Зеленої карти", який і є формою договору. В ньому міститься невелика, але достатня кількість інформації для його використання.

Зелена карта має строго встановлену форму. На лицевій стороні вказується термін дії (не менше 15-ти днів). Вона може продаватися на один або декілька місяців, а також на один рік. Перелік і найменування реквізитів не залежить від того, яка страхова компанія продала Зелену карту. На зворотній стороні поліса знаходиться перелік, адреси і телефони усіх національ­них бюро "Зеленої карти". Зелена карта діє на території тих країн, які зазначені в таблиці на її лицевій стороні, за винят­ком країн, які викреслені.

Поліс видається особі, яка уклала договір страхування, в трьох примірниках (оригінал і дві копії). При ДТП одна з ко­пій залишається в складі документів для отримання потерпі­лою особою страхового відшкодування.

За територією дії виділяють три типи договорів страхування:

• "Вся Європа" — діє на території 43 європейських країн;

• "Східна Європа" — діє на території Білорусії, Молдови, Румунії та Болгарії;

• "Білорусія" — діє лише на території Білорусії.

При страхуванні цивільної відповідальності по Зеленій кар­ті в кожній країні установлюють ліміт страхового відшкодуван­ня. Однак не підлягають відшкодуванню збитки, завдані умис­но, внаслідок дії нездоланної сили, у випадках, якщо водій пе­ребував у стані сп'яніння чи якщо автомобіль був у технічно несправному стані. Також не отримує відшкодування страху­вальник за пошкодження власного автомобіля.

Український поліс у більшості випадків дешевший за полі­си внутрішнього (європейського) страхування відповідальності, але він має таке ж страхове покриття, що і поліс будь-якої єв­ропейської країни — учасниці системи.

Враховуючи, що в багатьох європейських країнах страхове покриття у випадку каліцтва чи загибелі постраждалого складає сотні тисяч євро, то заплачені за Зелену карту кілька сотень гривень є гарантом спокійної поїздки, в якій відшкодування збитків за ДТП, скоєну з вини нашого перевізника, стає не йо­го проблемою, а проблемою іноземного бюро і нашої страхової компанії.

Розмір страхового платежу залежить від території дії Зеле­ної карти, типу транспортного засобу та терміну дії договору (див. таблицю).

Бюро постраждалої сторони, відшкодовуючи збитки у від­повідності з чинним національним законодавством, звертаєть­ся до бюро тієї країни, де зареєстровано транспортний засіб

Розміри єдиних страхових платежів за договорами міжнародного наземних транспортних засобів, зареєстрованих в Україні, з дією на території

 

Транспортні засоби	Буква у ЗК	15 дн.	1 міс.	2 міс.
Легкові авто, пасажиромістк. до 9 осіб, до 3500 кг	А	150	240	414
Автобуси	Е	566	786	1180
Вантажні автомобілі	С	355	472	849
Причепи, напівпричепи до легкових авто­мобілів	F	52	72	124
Мотоцикли	В	60	83	138

* див. Постанову КМУ від 6 січня 2005 р. №5

 

винуватця ДТП і де видавалась Зелена карта, з вимогою про компенсацію збитків. Таким чином, урегулювання збитків від­бувається на основі взаємних розрахунків між національними бюро, які є членами системи "Зелена карта".

Довідка. Сума відшкодування в кожній з країн-членів Зеленої кар­ти здійснюється з урахуванням законодавства країни і директив ЄС. Мінімальну страхову суму за одним полісом встановлено у розмірі 600 тис. €. У Республіці Польща сума встановлена саме в такому розмірі. В Німеччині вона становить 5 млн. € за збитки житло і здоров'ю та 1 млн. € — за майнові збитки, в Швеції — по 300 млн. шведських крон за кожен ризик. В інших країнах Європи (Великобританії, Бельгії, Франції, Словаччині, Угорщині, Чехії, Молдові) немає обмеження відповідальності страховика за такі збитки.

Використання Зеленої карти українськими перевізниками

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності в Ук­раїні — одна з головних умов її інтеграції в Міжнародну систе­му автомобільного страхування "Зелена карта". Це дозволило розпочати продаж українських сертифікатів (страхових полісів) Зелена карта і створити систему цивільного захисту потерпілих в ДТП за кордоном українських перевізників. У своїй діяльнос-

обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників країн-членів міжнародної системи автострахування "Зелена Карта", грн. *

3 міс.	4 міс.	5 міс.	6 міс.	7 міс.	8 міс.	9 міс.	10 міс.	11 міс.	1 рік
569	721	905	1065	1225	1255	1287	1295	1307	1319
. 1573	1967	2360	2753	3147	3540	3934	4327	4720	5114
1195	1542	1888	2234	2580	2926	3273	3587	3902	4217
176	228	280	332	384	437	489	541	593	361
193	249	304	360	415	471	502	524	536	558

 

ті страхові компанії керуються Законом України "Про обо­в'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

На даний час вітчизняні страховики пропонують два види полісів:

• "Вся Європа" — стосується всіх європейських країн;

• "Східна Європа" — дійсний на території Білорусії, Мол­дови, Румунії та Болгарії.

За законом, страхується відповідальність власника транс­портного засобу:

— за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю фізичних осіб;

— за шкоду, заподіяну майну фізичних та юридичних осіб.

При виїзді українського перевізника до країн-учасників

Міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена кар­та" водій повинен мати страховий поліс Зелена карта. У ви­падку ДТП він повинен передати представникам поліції чи по­терпілому другий екземпляр чи копію поліса. На зворотному боці поліса є всі необхідні відомості про національні транс­портні страхові бюро держав, у яких діє система "Зелена карта".

Страхування власників автотранспорту "Зелена карта" — це засіб уникнути збитків у випадку ДТП на території іноземної держави. Страхові компанії країн-учасниць Союзу "Зелена кар­та" зобов'язуються документально оформити і відшкодувати збитки, заподіяні третім особам власниками Зелених карт. Стра­хове відшкодування гарантується органами країни, в якій було скоєно ДТП. Виплата страхового відшкодування здійснюється за законодавством країни відвідування.

Але на практиці власники АТЗ, які постраждали у ДТП, не знаючи правил відшкодування збитків, не маючи юридичної підтримки, часто стикаються з проблемою стягнення збитків з страхової компанії, яка видала Зелену карту винуватцю ДТП. Деколи українські перевізники навіть не намагаються відшко­дувати свої збитки із застрахованої винної іноземної сторони, вважаючи такі дії безперспективними.

У випадку ДТП на території іноземної держави водію слід негайно, хоча би по телефону, інформувати страхову компа­нію, яка видала Зелену карту. Часто українських перевізників намагаються зробити винними, хоча аварійну ситуацію створив іноземний автомобіль. При таких обставинах українській стра­ховій компанії складно виправити ситуацію. В багатьох захід­но-європейських країнах український водій має право не тіль­ки не підписувати протокол, але й не давати ніяких письмових свідчень про ДТП, а також даних про свою особу. Водій може вимагати від поліції перекладача і російськомовного адвоката, що дає йому можливість уникнути крупних неприємностей.

У випадку ДТП без жертв водії обмінюються Зеленими кар­тами і роз'їжджаються в різні сторони. В окремих випадках по­ліцейський може зафіксувати імена учасників ДТП. Далі стра­хові компанії розбираються між собою шляхом переговорів чи в судовому порядку.

У випадку ДТП з важкими наслідками для людей водій по­винен негайно проінформувати свого страховика і керуватися його вказівками. Він має право залучити до захисту місцевого адвоката і перекладача. При затриманні водій має право не­гайно проінформувати про це українське посольство чи кон­сульство. При тимчасовому затриманні водій повинен бути не­гайно (у крайньому випадку — до кінця наступного дня) пред­ставлений судді і йому повинен бути наданий адвокат. У присутності судці, але без участі адвоката, водій не зобов'я­заний повідомляти будь-які дані у справі.

Якщо один зі страховиків несвоєчасно дізнається про скоєну ДТП (як правило, таке трапляється з вини водія), то справа частіше за все вирішується не на користь водія. Слід відзначити, що для західноєвропейських громадян оперативне інформування своєї страхової компанії — справа першорядної ваги.

 

Питання № 4 Страхування CMR

 

Інший поширений вид страхування — страхування відпові­дальності автоперевізника при міжнародних перевезеннях ван­тажів у рамках Конвенції КДПВ, інакше страхування вантажу або "карго-страхування" (від карго — вантаж). На практиці цей вид страхування називають страхування CMR.

Під страхуванням відповідальності за вантаж розуміється страхове покриття ризиків, пов'язаних з виконанням перевіз­ником своїх зобов'язань перед вантажовласником. При страху­ванні вантажу захищаються інтереси власника вантажу, а не перевізника! А страхова компанія, яка сплатила відшкодування власнику вантажу, набуває права вимоги до винної сторони, якою майже завжди буде визнаний перевізник.

Цей вид страхування покриває:

— відповідальність перевізника перед замовником у випад­ку недоставки, пошкодження, утрати вантажу — за різ­ними причинами (ДТП, крадіжки тощо);

— фінансові збитки через помилки службовців страховика (за прострочку в доставці вантажу; за видачу його особі, яка не має повноважень тощо);

— фінансові збитки, пов'язані зі сплатою мита і зборів (п. 4 ст. 23 КДПВ), однак збитки, пов'язані з перевезенням вантажів по книжці МДП, не покриваються!

Відомо, що відповідальність перевізника при здійсненні пе­ревезень на умовах КДПВ за недоставку, пошкодження чи втрату вантажу обмежується обумовленою в КДПВ сумою з ро­зрахунку 8,33 одиниці СПЗ за 1 кг ваги брутто (див. п. "Основні положення КДПВ).

При виборі страхової компанії для укладання договору страхування CMR треба звертати увагу на наявність у цій ком­панії мережі аварійних комісарів — сюрвейєрів (surveyor). Якщо страховий випадок трапився за кордоном, то водій повинен мати адреси і телефони сюрвейєрів, з якими працює дана ком­панія, щоб звернутися по допомогу.

При настанні страхового випадку страховувальник повинен максимально швидко (протягом доби) сповістити про це стра­хову компанію і сюрвейєра, а також поліцію, міліцію, ДАІ і т.п. При цьому необхідно зберегти транспортний засіб, вантаж та інше майно у післяаварійному стані, доки його не огляне аварійний комісар чи представник страховика.

Для отримання відшкодування внаслідок страхового випадку страхувальник повинен пред'явити страховику такі документи:

— страховий поліс;

— акт огляду пошкодженого вантажу;

— документи від правоохоронних органів про подію;

— накладну чи інші перевізні документи;

— документи про розмір претензій, які пред'являються страховику;

— сертифікат по збитках чи ушкодженню вантажу та ін.

Обов'язки сторін (страховика і страхувальника) мають бути

чітко викладені в договорі страхування, де чітко обумовлюють­ся страховий внесок, страховий тариф, страхова сума.

При виборі страхової компанії для укладання договору стра­хування CMR важливо знати розмір активів компанії, бо від цього залежить, чи зможе вона відшкодувати збитки при на­станні страхового випадку.

В Україні зареєстровано понад 400 страхових компаній, що мають ліцензію на страхову діяльність. З них примірно 10% мають ліцензію на здійснення необхідних видів страхування відповідальності.

В Україні ще не введені спеціальні законодавчі акти, що регулюють транспортне страхування, включаючи страхування вантажів і відповідальності перевізників за вантаж. Тому такі договори страхування укладаються лише в добровільній формі, і в Україні існує багато різних умов страхування вантажів.

Страхування книжки МДП

Згідно з Конвенцією МДП перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або за його пошкоджен­ня під час перевезення, а також за затримку доставки. У тако­му випадку перевізник зобов'язаний відшкодувати іншій сто­роні вартість втраченого вантажу, фрахт і митні збори.

У січні 1995 р. МСАТ прийняв Директиву №3, за якою страхування відповідальності автоперевізника перед митними органами при перевезенні вантажу за книжкою МДП, інакше страхування книжки МДП, є обов'язковим. Книжка МДП ви­дається користувачам тільки за умови її страхування. Цей вид страхування покриває ризики, пов'язані з порушенням вико­нання процедури МДП (див. п. "Функціонування системи МДП).

До страхування таких ризиків допускаються страхові компанії, що відповідають вимогам МСАТ. Страхова компанія бере на себе всі витрати з відшкодування збитків у разі втрати вантажу, а також інші додаткові витрати.

Перевізник, який допущений до системи МДП і бажає от­римати книжку МДП, має звернутися з письмовою заявою до страхової компанії про страхування книжки МДП, для чого укладається договір страхування. Страхова компанія (страхо­вик) зобов'язана ознайомити страхувальника (перевізника) з правилами страхування відповідальності перед митними орга­нами, які діють у гарантійній мережі системи МДП:

Довідка. Гарантійне об'єднання сплачує претензію митному органу держави, де відбулося порушення процедури МДП, і направляє у МСАТ підтвердження цієї оплати. МСАТ відшкодовує суму претензії Гарантійному об'єднанню і висуває вимогу на відшкодування цієї су­ми міжнародному страховику. Міжнародний страховик відшкодовує суму претензії МСАТ і висуває вимогу на відшкодування сплаченої суми національному страховику. Національний страховик відшкодо­вує суму претензії міжнародному страховику.

Страхування поширюється на всі книжки МДП, що були видані користувачу протягом дії договору страхування. Як відомо, максимальний ліміт відшкодування по страховому ви­падку по кожній книжці МДП становить 50 тисяч доларів США. Покриваються також витрати на юридичні послуги.

Користувач книжок МДП повинен надавати страховій ком­панії всю інформацію та документи щодо страхового випадку. Страхова компанія гарантує конфіденційність щодо укладеного договору страхування. Виплати страхового відшкодування про­водяться страховиком згідно з установленою процедурою від­шкодування митних претензій.

Довідка 2. В Україні страхування книжок МДП здійснюється на­ціональним страховиком на умовах, погоджених між МСАТ та АсМАП України.

За результатами конкурсу по відбору національного страховика зі страхування відповідальності автоперевізників при перевезенні ванта­жу за книжкою МДП переможцем стало З AT "Перша страхова ком­панія". СК працює на ринку страхових послуг з 2001 року. За догово­ром страхування книжок МДП на страхування приймається відпові­дальність перевізника по сплаті митних податків і зборів, а також про­центи за прострочення. Страховий платіж за кожну книжку МДП сплачується одночасно при купівлі книжки. Тариф за страховий поліс МДП складає 56 грн. і покриває всі ризики на суму до 50 тис. дол. США за кожну книжку МДП. Договір страхування укладається стро­ком на 1 рік.

На 2009 рік ЗАТ "Перша страхова компанія" має 19 філій, на те­риторії України, що надають також послуги зі страхування CMR, ОСЦПВ, Зелена карта, АвтоКАСКО, страхування водіїв.

 

---

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 19; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!