Захист від іонізуючого випромінювання
Захист від ІВ може здійснюватись шляхом:
• використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхомзниження активності джерела випромінювання;
• скорочення часу роботи з джерелом ІВ;
• віддалення робочого місця від джерела ІВ;
• екранування джерела ІВ;
• екранування зони знаходження людини;
• застосування засобів індивідуального захисту людини;
• впровадження санітарно-гігієнічних та лікарсько-профілактичних заходів;
• впровадження організаційних заходів захисту робітників з відкритими та закритими джерелами ІВ.
Обґрунтування і вибір доцільного комплексу заходів щодо захисту від ІВ в кожному конкретному випадку здійснюється на основі аналізу реальних особливостей джерел випромінювання та радіаційно небезпечних чинників.
Найбільш поширеним засобом захисту від ІВ є екрани. Екрани можуть бути пересувні або стаціонарні, призначені для поглинання або послаблення ІВ. Екранами можуть бути стінки контейнерів для перевезення радіоактивних ізотопів, стінки сейфів для їх зберігання Альфа-частинки екрануються шаром повітря товщиною декілька сантиметрів, шаром скла товщиною декілька міліметрів. Однак, працюючи з альфа-активними ізотопами, необхідно також захищатись і від бета- або гамма-випромінювання.
З метою захисту від бета-випромінювання використовуються матеріали з малою атомною масою. Для цього використовують комбіновані екрани, у котрих з боку джерела розташовується матеріал з малою атомною масою товщиною, що дорівнює довжині пробігу бета-частинок, а за ним - з великою масою.
З метою захисту від рентгенівського та гамма-випромінювання застосовуються матеріали з великою атомною масою та з високою щільністю (свинець, вольфрам).
Для захисту від нейтронного випромінювання використовують матеріали, котрі містять водень (вода, парафін), а також бор, берилій, кадмій, графіт. Враховуючи те, що нейтронні потоки супроводжуються гамма-випромінюванням, слід використовувати комбінований захист у вигляді шаруватих екранів з важких та легких матеріалів (свинець-поліетилен). Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування, маніпуляторів, комплексів з використанням роботів.
В залежності від характеру виконуваних робіт вибирають засоби індивідуального захисту: халати та шапочки з бавовняної тканини, захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання (респіраторів), комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи .
Особливі вимоги пред'являються до приміщень, в яких впроваджуються роботи з джерелами ІВ. Такі приміщення розташовуються в окремих будівлях або їх частинах і мають окремий вхід з санітарними шлюзами. Біля входу обов'язково повинні бути встановлені знаки радіаційної небезпеки і вказані класи робіт, що здійснюються у приміщенні. Вхід в такі приміщення суворо заборонено для сторонніх осіб.
Для захисту людини від дії ІВ використовують різноманітні речовини штучного та природного походження, які здатні зв'язувати та виводити радіонукліди з організму людини (радіопротектори). До таких радіопротекторів відносяться: поліаміди, лимонна та щавлева кислота, сірчанокислий барій, сорбенти на основі фероціанідів та ін. Для зниження дії радіонуклідів велике значення має харчування людини продуктами, які мають радіозахисні властивості. До таких відносяться, наприклад, продукти, які вмістять значну кількість пектинів (чорна смородина, аґрус, шипшина, сік журавлини, яблука та ін.).
Дієвим чинником забезпечення радіаційної безпеки є дозиметричний контроль за рівнями опромінення персоналу та за рівнем радіації в навколишньому середовищі.
Оцінка радіаційного стану здійснюється за допомогою приладів, принцип дії котрих базується на наступних методах:
♦ іонізаційний (вимірювання ступеня іонізації середовища за допомогою детекторів, які вимірюють струм іонізації);
♦ сцинтиляційний (вимірювання інтенсивності світлових спалахів, котрі виникають в речовинах, при проходженні через них іонізуючих випромінювань);
♦ фотографічний (вимірювання оптичної густини почорнінняфотопластинки під дією випромінювання);
♦ калориметричні методи (вимірювання кількості тепла, що виділяється в поглинальній речовині).
Прилади радіаційного контролю розподіляються за призначенням на:
♦ дозиметричні приладі, які призначаються для вимірів потужності дози, наприклад, дозиметри «Рось», «РКС-104»,«ДК-02» та ін.;
радіометричні прилади, які дозволяють вимірювати поверхневі забруднення та питому активність, наприклад, радіометри «Прип'ять»,_«Десна», «Бриз», «Белла», «Бета» та ін.;
• спектрометричні прилади, які дозволяють визначити спектр (склад) радіонуклідів на забрудненому об'єкті.
Література
1. Основи охорони праці: підручник / [ Ткачук К.Н., Халімовський М.О., Зацарний В.В. та ін.]; за ред. К.Н. Ткачука. – К.: Основа, 2011. – 480 с.
2. Катренко Л.А. Охорона праці: навчальний посібник / Л.А. Катренко, Ю.В. Кіт, І.П. Пістун. – Суми: Університетська книга, 2011. – 540 с.
3. Кузнецов В. Охрана труда на предприятии / В. Кузнецов, И. Басова. – Х.: Изд. дом “Фактор” , 2011. – 736 с.
4. Настольная книга работодателя. Руководство по охране труда / [Иванов В.Н., Коржик Б.М., Иванов А.В., Дмитриев С.Л.] – Х.: Вид-во “Форт” , 2012. – 340 с.
5. ДСТУ 2293-99. Охорона праці. Терміни та визначення основних понять //Наказ Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 26.03.1999р. №164.
6. Закон України «Про захист від впливу іонізуючих випромінювань» // Офіційний вісник України. –1998. – № 6. – С. 55 – 63.
7. Гродзинський Д.М. Радіобіологія: Підручник. – К.: Либідь, 2000. – 448 с.
8.Доповідь про стан ядерної та радіаційної безпеки в Україні у 2002 році. – К.: Державний комітет ядерного регулювання України, 2003. – 82 с.
9. Козлов В.Ф. Справочник по радиационной безопасности. – М.: Энергоатомиздат, 1991. – 352 с.
10. Константінов М.П., Журбенко О.А. Радіаційна безпека: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 151 с.
11. Максимов М.Т., Оджагов Г.С. Радиоактивные загрязнения и их измерение. – М.: Энергоатомиздат, 1989. – 154 с.
12. Маргулис У.Я. Атомная энергетика и радиационная безопасность. – М.: Энергоатомиздат, 1988. – 220 с.
13. Методичні рекомендації з дозиметричного контролю / Академія наук УРСР, Міністерство охорони здоров'я УРСР; Косінов Г.А., Коваль Г.М., Адаменко О.А. та ін. – К.: Здоров'я, 1990. – 40 с.
14. Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97). – К., 1997. – 121 с.
15. Москалев Ю.И. Отдаленные последствия воздействия ионизующих излучений. – М.: Медицина, 1991. – 464 с.
16. Пишенина Т.И. Ионизирующее излучение. Нормирование. Контроль. – Одесса, 1996. – 136 с.
17. Радиация. Дозы, эффекты, риск / Пер. с англ. – М.: Мир, 1990. – 79 с.
18. Холл Э. Дж. Радиация и жизнь / Под ред. Л.И. Ильина;Пер. с англ. – М.: Медицина, 1989. –256 с.
19. Чорнобильська катастрофа / За ред. В.Г. Бар'яхтара. – К.: Наук. думка, 1996. – 576 с.
20. Яблоков А.В. Миф о безопасности малых доз радиации: Атомная мифология. – М., 2002. – 145 с.
© Костюченко М.П., 2013р. E-mail: mkost@i.ua. Відповідно до законів України про інформацію (1992р.) і авторське право (1993 р.), відтворення (репродукування) змісту (тексту) даного конспекту лекцій будь-яким способом без згоди автора забороняється
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 11; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!