Право власності. Право спільної власності

Право власності— це сукупність правових норм, що регулюють відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном.

Право володіння— фактичне панування над річчю, ставлення особи до речі як до своєї, їй належної.

Право користування— можливість вилучення з речі її корисних властивостей, що полягають у використанні самої речі, можливість використання майна для здійснення підприємницької діяльності.

Право розпорядження — можливість власника визначити по дальшу юридичну долю належної йому речі — продати, обміняти, подарувати.

Суб'єктами права власності є:

— український народ,

— фізичні особи,

— держава Україна,

— Автономна Республіка Крим,

— територіальні громади,

— іноземні держави.

Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Форми власності (залежно від суб'єкта права власності):

1. Власність народу України — надра землі, повітряний простір, природні ресурси.

2. Державна власність — загальнодержавна (єдина енергетична система, інформаційна система тощо) і комунальна власність.

3. Приватна власність — власність громадян, осіб без грома­дянства, іноземців.

Право інтелектуальної власності — це право особи на резуль­тат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом.

Спільна сумісна власність — власність двох і більше осіб без визначення часток кожної з них у праві власності на майно.

Право спільної власності характеризується двома ознаками:

1. Єдність об'єкта.

2. Множинність суб'єктів права власності.

Право спільної власностівстановлюється щодо майна, яке було:

— набуте подружжям за час шлюбу;

— набуте чоловіком і жінкою, які проживають однією сім'єю, але не знаходяться у шлюбі між собою;

— набуте в результаті спільної праці членів сім'ї;

— придбане особами, які ведуть селянське (фермерське) госпо­дарство;

— отримане внаслідок приватизації житла — квартири чи будинку.

 

Цивільно-правові угоди.

Цивільно-правові угоди

Цивільно-правові угоди — це пра­вомірні дії, направлені на виникнення,

зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (правочини). Розрізнюють односторонні і двосторонні (багатосторонні) угоди.

Окремі види правочинів

Односторонні (втілюють волю одного суб'єкта)	Двосторонні (втілюють погоджену волю кількох суб'єктів)
заповіт; прийняття спадщини; обіцянка винагороди	договір купівлі-продажу; договір дарування; договір найму (оренди); договір позики

Умовами дійсності угод є:

— законність, угода не повинна суперечити законодавству і моральним основам суспільства;

— дієздатність учасників, здійснення угоди вимагає свідомого вираження волі;

— вільне волевиявлення сторін, угода, укладена внаслідок обману, насильницьких дій, погрози, зловмисного зговору представника однієї сторони з представником другої сторони, а також угода, яку особа була змушена укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною;

— дотримання встановленої законом форми угоди;

— реальність угоди, угода є дійсною, якщо вона направлена на те, що передбачені нею правові наслідки реально відбудуться.

 

Види договорів

Договір — домовленість двох або більше сторін, спрямована на встанов­лення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Договір — це вольовий акт, акт волевиявлення. Розрізняють:

1) пряме волевиявлення — укладення договору,

2) конклюдентне волевиявлення — намір укласти договір;

3) мовчазне волевиявлення.

 

 

 

У Цивільному кодексі виділено такі види договорів:

1) основний (безпосередньо породжує права і обов'язки сторін, пов’язані з передачею майна) і попередній (зобов'язання укласти в майбутньому основний договір);

2) вільний і обов'язковий (укладений на підставі нормативно-правового акту);

3) публічний (продавати товари і послуги всім, хто звернеться);

4) взаємоузгоджений (розробляють усі сторони договору) і приєднання (приєднання до запропонованих умов).

Оферент — сторона, яка запропонувала укласти договір.

Акцептант — сторона, яка прийняла пропозицію.

Зобов'язання — правовідношення, в якому одна сторона (борж­ник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію: виконати роботу, передати майно, утриматися від дій, виплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника ви­конання його обов'язку.

 

Враховуючи основну правову мету, можна виділити такі види договорів:

1) Договори про передачу майна у власність — купівля-продаж, поставки, дарування, рента, довічне утримання.

2) Договори про передачу майна в користування — оренда, про­кат, найм, лізинг, позичка.

3) Договори на виконання робіт — підряд.

4) Договори, які опосередковують кредитно-рахункові відносини, — позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок.

5) Договори у сфері інтелектуальної власності.

 

 

Спадкове право

Спадкове право — сукупність правових норм, що регулюють порядок переходу прав і обов'язків померлої особи до інших осіб за правом спадкування.

Спадкування — це перехід майнових прав,і обов'язків (спад­щини) померлого (або визнаного судом померлим) (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Спадкодавець — тільки фізична особа.

Спадкоємець — може бути і фізичною, і юридичною особою.

 

Спадкування

За заповітом                                         За законом

Заповіт — це особисте розпорядження особи своїм майном на ви­падок смерті. Може бути доповнений, змінений, скасований. Пови­нен бути складений письмово із зазначенням часу і місця, підписаний спадкодавцем, посвідчений нотаріусом.

Спадкування за заповітом передбачає передачу спадщини за розпорядженням спадкодавця. Вирізняють:

— Заповіт подружжя;

— Заповіт з умовою;

— Секретний заповіт.

Спадкування за законом — порядок визначення спадкоємців визначається нормативними актами держави у разі, якщо:

1) заповіт не складений або визнаний недійсним;

2) заповідана лише частина майна;

3) спадкоємці відмовилися прийняти спадщину або померли раніше спадкодавця;

4) спадкоємці усунуті від спадкування.

Визначається коло спадкоємців і черговість спадкоємців (5 черг):

— Перша черга. Діти, дружина (чоловік), батьки.

— Друга черга. Рідні брати і сестри, дід та баба.

— Третя черга. Рідні дядька і тітка.

— Четверта черга. Особи, які були членами сім'ї померлого останні 5 років.

— П'ята черга. Родичі до шостого ступеня споріднення. Черга може бути змінена спадкоємцями або судом.

 

 Категорії осіб, яких називають негідними спадкоємцями:

— особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на життя цих осіб;

— особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти  заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт;

— батьки дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав;

— особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця;

— особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Незалежно від волі заповідача ряд осіб має право на обов'язкову частку в спадщині:

— неповнолітні діти спадкодавця;

— повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;

— непрацездатна вдова (вдівець) спадкодавця;

— непрацездатні батьки спадкодавця.

Усі ці особи успадковують половину частки спадкового майна, яка належала б їм при відсутності заповіту.

Для прийняття спадщини необхідно:

1) фактично вступити в управління майном;

2) подати заяву про прийняття спадщини.

 На прийняття спадщини дається 6 місяців із дня відкриття спадщини.

 

---

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 20; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!