Розвинуті релігійні вірування та поховальні обряди (жертовники мали форму рівнокінечного хреста).
Тема 3. Культура східних слов’ян.
Джерела вивчення культури стародавніх слов ’ ян .
Відомостей про культуру стародавніх слов'ян дуже мало, а джерела її вивчення обмежені і в ряді випадків сумнівні. Стародавні історики та філософи, особливо християнської орієнтації, ставились до так званої поганської культури зневажливо і тенденційно. Християнство, наприклад, знищило дохристиянську релігійну культуру. Ситуація ускладнилась і тим, що християнські письменники розглядали дохристиянську культуру як поганську, і про неї "неетично" було писати. Джерела про культуру стародавніх слов'ян нерідко ігнорувались.
За такого становища єдиним шляхом вивчення старослов'янської культури є реконструкція культури слов'янських племен на основі вивчення літописів, стародавніх історичних хронік, спогадів купців і мандрівників, фольклору, мови, археологічних даних, стародавньої історичної літератури тощо.
Першими, хто залишив відомості про наших предків, були римські історики Тацит, Пліній, Птоломей, грецькі й арабські філософи, пізніше німецькі, польські, шведські купці та мандрівники.
Фіксація культури стародавніх слов'ян починається з того часу, коли наші предки вийшли на історичну арену Європи як більш-менш сформована суспільно-політична сила (прибл. сер. І тис. н. е.). Візантійські вчені в VI ст. (зокрема Йордан, Менандр Протиктор, Прокопій Кесарійський, Феофалій Сімокатта, Маврикій Стратег) пишуть про слов'ян, називаючи їх антами, венедами і склавінами. Вони характеризують слов'ян як численний, культурний і соціальноактивний народ, який бере участь у політичному й культурному житті Південно-Східної Європи.
|
|
|
У дослідженні культури слов'янських народів важливе місце належить лінгвістичній науці, оскільки вивчення мови нерозривно пов'язане з історією народу. Доведено, що загальнослов'янська мова має давню історію, успішно з'ясовано питання про її своєрідність і відношення до інших індоєвропейських мов. На цій основі слов'янство виділено і охарактеризовано як окрему етнічну спільність в сім'ї народів земної цивілізації.
Останніми роками вивчення культури стародавніх слов'ян здійснюється шляхом ретроспекції. Такий підхід, виявився досить плідним, особливо після відкриття поселень дзєдзіцької, коломийської, пеньківської і празької культур V—VII ст., що дозволило заповнити хронологічну прогалину між культурою першої і другої половини першого тисячоліття.
Питання про історію та витоки української культури є складним і дискусійним. Одні дослідники вважають, що розвиток української культури почався в епоху середньовіччя, а до того культуротворчий процес не раз руйнувався внаслідок активних міграційних процесів та нападів різних завойовників. Інші твердять, що витоки культури треба шукати з епохи бронзи (II тис. до н. е.).
|
|
|
Матеріальна і духовна культура стародавнього населення України. Феномен трипільської культури.
Сучасна наука розрізняє такі основні етапи розвитку культури стародавніх слов'ян: мізинський, трипільський і черняхівський.
Деякі вчені висловлюють думку про те, що вже епоха пізнього палеоліту (близько 25 тис. років до н. е.) засвідчує існування на території України певного рівня культури. Так, розкопки біля сіл Мізинь (Чернігівська область), Добраничівка (Київська область) та Гінці (Полтавська область) виявили житла стародавніх мисливців, котрі були споруджені з дерева і кісток мамонта і мали вигляд наметів. Було знайдено крем'яні знаряддя праці, невеликі статуетки, що відображали образ матері і прикраси з слонової кістки з геометричним орнаментом.
Знахідки культурних пам'яток старокам'яної доби (або так званої мізинської культури) зустрічаються, зокрема на Київщині, Полтавщині й Тернопільщині. Це засвідчує, що людина епохи палеоліту вже мала певний рівень культури.
|
|
|
У період мезоліту (близько 15 тис. рр. до н. е.) людина здатна була вдосконалювати знаряддя праці – вони стають дрібнішими. Розвивається рибальство, житлові споруди з'являються на берегах річок і озер. Вдосконалюються форми організації первісної племінної спільноти людей, формується матріархат, який стає основою суспільного розвитку. Виникають більш досконалі релігійні вірування, зокрема тотемізм і землеробські культи.
Досягнення людства у добу неоліту (бл. 7 тис. р. до н. е.) називають “неолітичною революцією”, бо в цей час люди перейшли від присвоювального характеру господарства (полювання, збиральництво, рибальство) до відтворювальних (виробництва їжі, одягу). Вдосконалюються знаряддя праці, розвиваються гончарне мистецтво і ткацтво, з’являється елементарна культура обробітку землі і сіяння зерна. Значно розвинулося орнаментальне шнурове мистецтво, коли керамічні вироби прикрашалися прямими лініями у вигляді шнурів, розмальованих білим, чорним і червоним кольорами. Столовий посуд прикрашався жолобковими рисунками і пишно розмальовувався.
В соціальному аспекті неолітична епоха була часом розквіту родового ладу. В цей період різко зросла роль сім'ї. Власність на землю зумовила значний розвиток процесу складання територіальних зв'язків, що вело до виникнення сусідської общини, а згодом і племені.
|
|
|
В Україні вищого рівня розвитку в добу неоліту набула трипільська культура (V—III тисячоліття до н. е.). Її назва походить від с. Трипілля біля Києва. Розвиток цієї культури тривав понад дві тисячі років і охоплював не лише новокам'яну, але й бронзову та залізну епохи. Характерні особливості трипільської культури такі:
§ колективне ведення господарства, основні джерела існування – хліборобство, скотарство, мисливство і рибальство;
§ зведення поселень у відкритих місцях, без оборонних споруд;
§ проживання великими родами, які очолювали жінки (суспільним устроєм був матріархат);
§ великий інтерес до мистецтва: виготовлення керамічних виробів побутового призначення. Ці вироби мали яскравий декоративний розпис і привабливий естетичний вигляд;
розвинуті релігійні вірування та поховальні обряди (жертовники мали форму рівнокінечного хреста).
Риси духовного життя трипільців відображені у поховальному обряді, численних зображеннях на посуді, в антропоморфній і зооморфній пластиці, моделях жител, у домашніх і родових святилищах. Головним аспектом ідеології був культ родючості з його складною обрядністю і символікою. Цей культ відображали жіночі статуетки, які виконували роль охоронниць домашнього вогнища, слугували амулетами родючості, оберегами від злих духів.
Помітну роль у віруваннях трипільців відігравав бик як чоловічий початок і символ сонця. Змій-дракон, що літає, зображення якого зустрічається на посуді, вважався охоронцем їстівних запасів і оберегом лона майбутньої матері. Ритуальні предмети концентрувалися у домашніх і общинних святилищах або у спеціальних культових приміщеннях.
Про рівень матеріального і культурного розвитку трипільців свідчить їх керамічне виробництво. Посуд трипільців розділяють на дві великі групи: кухонний і столовий. Кухонний був простим за формою, з нанесеним небагатим орнаментом. Значно досконалішим був столовий посуд. Для його виготовлення використовувалася якісніша глина, цей посуд добре випалювався. Орнамент на столовому посуді більш вишуканий. Серед орнаментальних знаків зустрічаються зображення людей і тварин.
У трипільців особливого розвитку набула глиняна пластика. Більшу її частину складають жіночі статуетки з випаленої глини. У них підкреслені форми жіночої фігури, зображення голови схематичне. Часто статуетки прикрашені врізаними лініями, наколами, фарбами.
На пізньому етапі трипільська культура зазнала великих змін. Кількість розписної кераміки зменшується. У гончарстві домінує шнуровий орнамент. Пластика стилізується і поступово зникає зовсім.
3. Культура епохи раннього залізного віку (кіммерійці, скіфи, сармати).
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 25; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!