Потреби менеджерів в спілкуванні значні і різноманітні. Більше робочого часу на спілкування витрачають лінійні керівники, особливо на середньому і нижчому рівнях управління.



Лекція 3. Методи управління та комунікації у менеджменті.

1. Методи управління у менеджменті.

2. Комунікації у менеджменті

3. Влада і лідерство у системі менеджменту. Стилі керівництва

 

1

Методи менеджменту в теоретичному аспекті є способами і прийомами впливу керуючої системи на керовану на різних рівнях і ланках управлін­ня (підприємство, підрозділ, служба тощо), а в прикладному аспекті — сукупністю способів і прийомів впливу на колектив працівників та окре­мих виконавців для досягнення місії організації та її цілей.

Методи менеджменту спрямовані та орієнтовані на об'єкт управлін­ня (фірма, відділ, підрозділ тощо), тобто на працівників, які здійснюють різні види діяльності. Змістом методів менеджменту є специфіка прийо­мів і способів впливу.

Головним завданням керуючої системи є створення методів менедж­менту, за допомогою яких вона впливатиме на працівників, забезпечуючи їхню активність, керуючи та координуючи їх діяльність, адже головною ціллю методів менеджменту є забезпечення гармонії, органічного поєд­нання індивідуальних, колективних та суспільних інтересів.

За напрямком впливу на керований об‘єкт методи менеджменту можна поділити на:

1. Методи прямого впливу, які безпосередньо впливають на керовану систему (накази, розпорядження, вказівки, інструкції, положення тощо).

2.   Методи непрямого впливу, які створюють умови для впливу на ке­ровану систему менеджменту (плани, стимули, методи формуван­ня колективів тощо)

За способом врахування інтересів працівників методи менеджменту поділяються на такі групи:

1. Методи матеріального впливу: враховують майнові та фінансові інте­реси працівників і включають різноманітні економічні стимули.

2. Методи владного впливу: націлені на упорядкування функцій, обов'язків і прав працівників, регламентацію та нормування їх діяльності (штатні розписи, регламенти діяльності, положення про виконавців, договори, накази, розпорядження, догани тощо).

3. Методи морального впливу: спрямовані на підвищення соціально-господарської активності та включають соціальні норми, моральні стимули, методи установлення хороших взаємовідносин між керівником і підлеглими тощо.

За формою впливу методи менеджменту можна умовно поділити на:

1. Кількісні методи (калькуляції, кошториси, бюджет, матеріальні сти­мули тощо).

2. Якісні методи (вказівки, інструкції, моральні стимули, методи до­бору колективу за психофізіологічними факторами тощо).

 

За характером впливу методи менеджменту поділяються на групи:

1. Економічні методи менеджменту. Вони обумовлюються різноманіт­ними економічними важелями, за допомогою яких досягається взаємне та індивідуальне задоволення потреб на усіх рівнях. До економічних методів належать економічні плани, економічні стимули та бюджет. Роз­глянемо докладніше їх зміст.

Економічні плани. Їх вплив на працівників відбувається шляхом по будови економічних планів за тривалістю дії, рівнем впливу та змістом.

За змістом виділяють:

а) план економічного розвитку (при цьому визначаються планові показники, опрацьовуються умови їх досягнення, способи доведення до виконавців тощо);

б) податковий план (необхідність формування такого плану виникає із реалій сучасних економічних відносин, оскільки кожне підприємство є платником великої кількості податків);

в)  фінансовий план (повинен відображати рух готівки, планові надходження та витрати, інвестиційні вливання, власний капітал, прибуток тощо).

Економічні стимули. Фактично є найдієвішими способами впливу на працівників організації, оскільки вони базуються на використанні матеріальних стимулів (тарифних ставок, посадових окладів, доплат, надбавок, премій), дивідендів, цінних подарунків, дотацій, компенсацій, пільг тощо.

Бюджет. Є базовим економічним методом менеджменту, який формує засади функціонування організації з точки зору збалансованого співвідношення надходжень та витрат. Формування бюджету вказує напрямки економії витрат та збільшення надходжень. Економічні енциклопедії та словники трактують бюджет як збалансований розпис надходжень і видатків. Якщо дохідна частина бюджету перевищує видаткову, то він вважається профіцитним, якщо не сягає рівня видаткової - то дефіцитним, при їх рівноцінності бюджет вважається ідеально збалансованим.

 

2.   Технологічні методи менеджменту впливають на працівників через документи, які визначають технологію здійснення виробничо-господарських процесів. До технологічних методів менеджменту належать:

Технологічні документи. Вплив через технологічні документи забезпечується у процесі трудової діяльності. Виконуючи ту чи іншу роботу, працівники керуються певним переліком технологічних операцій, технологічними картами, вказівками з використання конкретного обладнання та оснащення, обґрунтованою послідовністю виконання трудових процесів тощо.

 

Конструкторські документи. Вплив таких документів забезпечується через використання працівниками в процесі трудової діяльності ескізів виробів (деталей, вузлів та ін.), креслень, конструкторських карт, конструкторських схем складання машин (приладів, комп'ютерів, верстатів, автоматів, транспортних засобів) та оснащення (пристроїв, інструментів) тощо.

 

3.   Соціально-психологічні методи менеджменту використовуються з метою підвищення активності працівників та створення відповідних соціально-психологічних умов для їх трудової діяльності. До соціально-психологічних методів належать такі:

соціальні плани: їхній вплив здійснюється через створення умов праці, забезпечення відпочинку, організації побуту, медичного обслуговування, охорони праці тощо;

> моральні стимули впливають через нагородження орденами, медалями, грамотами, присвоєння звань тощо;

> методи формування колективів та соціально-психологічного клімату в колективі забезпечують вплив на засадах добору його членів за характером, стажем, національністю, розташування кадрів на робочих місцях і т. ін.

 

4. Адміністративні методи менеджменту (організаційно-розпорядчі) - це активні методи, завдяки яким відбувається вплив на діяльність орга­нізації в цілому та на окремих її працівників. Адміністративні методи менеджменту вклю­чають сукупність способів впливу, а саме:

Організаційні способи впливу, що реалізуються через документи три­валої дії та здійснюються шляхом:

- організаційного регламентування (через закони, положення, статути, укази тощо);

- організаційного нормування витрат сировини, енергії, інструменту тощо;

- організаційного інструктування через інструкції, правила, вимоги;

- організаційного інформування за допомогою актів, протоколів, до повідних записок, телеграм, заяв.

Розпорядчі способи впливу покликані формалізувати завдання, при­йоми тощо, а також усувати недоліки, відхилення у ході виробничо-гос­подарської діяльності. Розпорядчі способи впливу реалізуються через:

- накази (їх віддають директор, його заступники);

- розпорядження (прерогатива начальників підрозділів, служб), які мають на меті виконання наказів;

- вказівки (застосовують усі менеджери), основним призначенням яких є виконання наказів і розпоряджень.

Дисциплінарні способи впливу використовуються у конкретних ситу­аціях. Вони виражаються у зауваженнях, доганах, переміщеннях посадо­вих осіб, звільненнях тощо.

 

Методи менеджменту є результатом здійснен­ня функцій менеджменту, тобто апарат управління будь-якої організації у процесі своєї діяльності повинен створити усі необхідні способи впли­ву на керовану систему. Власне усі управлінці працюють для того, щоб сформувати необхідні методи менеджменту, які забезпечать здійснення виробничо-господарської діяльності та досягнення цілей і місії органі­зації. У таблиці 1 показано, які методи менеджменту можна отримати у процесі реалізації певних конкретних функцій.

 

Таблиця 1. –Приклади методів менеджменту, які отримані в процесі реалізації конкретних функцій менеджменту

Конкретні функції менеджменту Отримані методи менеджменту
1. Управління виробництвом • План виробничо-господарської діяльності; • посадові інструкції для майстрів, начальників цехів та дільниць; • положення про застосування відрядної форми оплати праці для основних робітників; • положення про преміювання основних робітників за перевиконання планових показників; • план покращання умов праці виробничих робітників; • технологічний процес виготовлення вузлів; • інструкції з експлуатації обладнання тощо.

 

2. Управління фінансами • Фінансовий план; • бюджет; • штатний розпис фінансово-економічного відділу; • посадові інструкції для працівників фінансово-економічного відділу; • норми витрат фінансових коштів; • проект фінансування побудови адміністративних приміщень; • план використання кредитних ресурсів тощо.
3. Управління збутом • План реалізації продукції; • проект рекламної кампанії; • посадові інструкції для працівників відділу збуту; • положення про застосування комісійної форми оплати праці для працівників відділу збуту; • програма заходів для стимулювання збуту тощо.
4. Управління зовнішньо­економічною діяльністю • План зовнішньоекономічної діяльності; • штатний розпис працівників відділу зовнішньоекономічної діяльності; • положення про преміювання працівників відділу зовнішньоекономічної 1 діяльності за перевиконання планових показників; • план фінансування рекламної компанії на закордонних ринках; • наказ про створення відділу міжнародної реклами; • протокол ділових переговорів з іноземними партнерами тощо.
5. Управління транспортни­ми потоками • Графік руху транспорту; • норми витрат палива та мастильних матеріалів; • норми амортизації транспортних засобів;                                               і • положення про погодинну оплату праці для водіїв; • план модернізації рухомого транспортного складу тощо.
6. Управління токарною дільницею • План виробничо-господарської діяльності токарної дільниці; • посадові інструкції для майстра токарної дільниці; • положення про відрядну оплату праці для токарів; • технологічний процес токарної обробки деталей; • інструкції з експлуатації токарно-різальних верстатів тощо.

2.

Інформація – це сукупність відомостей, які відображають конкретне явище, подію, виробничо-господарської діяльності.

Інформацію можна класифікувати за наступними ознаками.

- за повнотою обхвату явища: повна, часткова, надмірна;

- за напрямом руху: вхідна, вихідна;

- за періодом дії: разова, періодична, довгострокова;

- за змістом: планово-економічна, фінансова, облікова, бухгалтерська, довідкова, адміністративна і др.;

- за рівнем доступу: відкрита, винятково для службового використовування, секретна;

- за способом передачі: усна, текстова, графічна, комбінована;

- за рівнем достовірності: достовірна і недостовірна.

Згідно закону України «Про інформацію» із змінами і доповненнями виділено такі основні види інформації:

 

1. Статистична інформація – це офіційно документована державна інформація, яка дає кількісну характеристику явищам і подіям, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній і ін. сферах життя України і підлягає систематизованій відкритій відкритій публікації.

2. Масова інформація – це публічно поширена друкарська і аудіовізуальна інформація.

3. Інформація державних органів і органів місцевого і регіонального самоврядування – це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої і судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування. Основними джерелами такої інформації є законодавчі і нормативно-правові акти.

4. Правова інформація – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними і їх профілактику. Джерелами інформації є Конституція України, норми і принципи міжнародного права і ін. законодавчі і підзаконні правові акти.

5. Інформація про особу – це сукупність документованих або публічно оповістять відомостей про особу. Основними даними про особу є: національність, утворення, сімейний стан, стан здоров'я, адреса, дата і місце народження.

6. Інформація довідково енциклопедичного характеру - це систематизовані, документовані або публічно оповістять відомості про суспільство, державне життя і природне середовище.

7. Соціологічна інформація - це документовані або публічно оповістять про відношення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій і явищ, процесів, фактів.

Основними принципами інформаційних відносин в Україні згідно Закону України « Про інформацію» є:

- гарантія права на інформацію;

- відвертість, доступність інформації і свобода її вибору;

- об'єктивність, вірогідність інформації;

- повнота і точність інформації;

- законність отримання, використовування, розповсюдження і збереження інформації.

Носіями інформації є документи, дискети, диски, графіки, перфострічки, перфокарти, магнітофонні стрічки, плакати, схеми. Основним носієм інформації є документ.

Документ – це надання за допомогою окремих носіїв інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності і розумову діяльність людей, носієм якої вона є.

Згідно закону України «Про інформацію» документ – це передбачена законам матеріальна форма отримання, збереження, використовування і розповсюдження інформації шляхом фіксації на папері, магнітному, кино-, відео-, фотоплівці або іншому носію.

Документацію можна класифікувати за наступними критеріями:

- за змістом: адміністративна, планово-економічна, зовнішньоекономічна;

- за призначенням: індивідуальна, планова;

-  за етапами використовування: первинна (містить початкову інформацію), вторинна (є результатом аналітико-синтетичної і ін. переробки одного або декількох документів);

- яке місце займає в менеджменті: службово-інформаційна (службові листи, записки, акти), розпорядлива (накази, розпорядження, інструкції, протоколи), спеціальна ( фінансова, бухгалтерська, планова і ін.).

Процес, пов'язаний з складанням документів, їх обробкою, проходженням, збереженням називається діловодством.

Інформація передається за допомогою комунікаційного процесу.

 

КОМУНІКАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС — це обмін інформацією між двома або більш людьми.

Основна мета комунікаційного процесу — забезпечення розуміння інформації, що є предметом обміну, тобто повідомлень. Проте сам факт обміну інформацією не гарантує ефективності спілкування людей, що брали участь в обміні. Ви, звичайно, самі стикалися з випадками малоефективного обміну інформацією з друзями, сім'єю, співробітниками на роботі. Щоб краще розуміти процес обміну інформацією і умови його ефективності, слід мати уявлення про стадії процесу, в якому беруть участь двоє або більше число людей.

Ініціювати спілкування на підприємстві може будь-який працівник, якщо в цьому виникає виробнича або особиста потреба: за принципом єдиноначальності, субординації і відповідно до функціонального розподілу праці саме керівники переважно починають спілкування, обирають його форми. Від керівника залежить в основному ефективність спілкування, його результат.

Потреби менеджерів в спілкуванні значні і різноманітні. Більше робочого часу на спілкування витрачають лінійні керівники, особливо на середньому і нижчому рівнях управління.

Наприклад, начальник цеху спілкується, коли:

· одержує технічну документацію і плани виробництва;

· одержує накази, розпорядження і вказівки керівництва підприємства;

· розподіляє планові задачі між структурними підрозділами цеху;

· приймає працівників з виробничих і особистих питань;

· розглядає скарги і пропозиції працівників;

· бере участь у врегулюванні конфліктів між працівниками;

· вирішує чи питання заохочення працівників, навпаки, застосовує санкції.

Для здійснення процесу комунікації необхідні, принаймні, 4 умови:

1) наявність щонайменше двох осіб:

відправника – особи, яка генерує інформацію, що призначена для передачі;

одержувача – особи, для якої призначена інформація, що передається;

2) наявність повідомлення, тобто закодованої за допомогою будь-яких символів інформації, призначеної для передачі;

3) наявність каналу комунікації, тобто засобу, за допомогою якого передається інформація;

4) наявність зворотного зв’язку, тобто процесу передачі повідомлення у зворотному напрямку: від одержувача до відправника. Таке повідомлення містить інформацію про ступінь сприйняття й зрозумілості отриманого повідомлення.

 

При обміні інформацією відправник і одержувач проходять декілька взаємозв'язаних етапів. Їх задача — скласти повідомлення і використати канал для його передачі так, щоб обидві сторони зрозуміли і розділили початкову ідею. Це важко, бо кожен етап є одночасно крапкою, в якій зміст може бути перекручений або повністю втрачений. Вказані взаємозв'язані етапи такі рис. 1:

 

 


Рис. 1 – Модель процесу комунікації

 

 


Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 26; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!