Близькосхідна політика США на сучасному етапі
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА
Факультет історії, політології та міжнародних відносин
Кафедра міжнародних відносин
ПЛАН – КОНСПЕКТ
Лекційного заняття для V курсу
Напряму «Країнознавство»
Дисципліна: «Актуальні проблеми зовнішньої політики країн регіонів»
Тема: «Актуальні проблеми зовнішньої політики США»
Виконала:
СтуденткаV курсу
напряму «Країнознавство»
Ноголь А. В.
Чернівці – 2013
19.02.13
Актуальні проблеми зовнішньої політики РФ»
1 Сучасное глобальне бачення зовнішньополітичних інтересів
2. Близькосхідна політика США на сучасному етапі
3. Країни Латино-Карибської Америки в зовнішньополітичних інтересах (JIKA) США
Рекомендована література:
1. Гаджиев К.С. Геополитика. — М.: Международные отношения. — 1997. — С. 211.
2. Нартов Н.А Геополитика: Учебник.- М.: Юнити, 2004.
3. Панарин И.П. Дипломатия и политика, http://www.panarin.com
4. Шалак А.В. Основы геополитики.Учебное пособие. – Иркутск: Изд-во ИГЭА, 2001
Мета заняття:
Ознайомлення студентів про витоки сучасної зовнішньої політики США, особливості формування держави та, відповідно, її ЗП.
Показати відповідність між внутрішніми процесами у США та веденням ЗП, а також висвітлити причини та наслідки розвитку США та становище держави у світі.
|
|
|
Засоби: план-конспект, матеріали лекцій, підручників, періодичних статей та наукових доробків, які вказані в списку літератури.
Наочність: геополітична карта світу.
Зміст:
І Вступна частина 5 хв
( привітання з студентами, перевірка присутніх та повідомлення теми і питань, запис теми на дошці )
ІІ Основна частина:
1 питання 20 хв
2 питання 40 хв
3 питання 25 хв
ІІІ Заключна частина 5 хв
(час на запитання, підсумок заняття, можливе завдання)
Сучасное глобальне бачення зовнішньополітичних інтересів США
Поле геостратегічних інтересів США.
Орієнтирами глобальної геостратегії США є:
• забезпечення глобальної конкурентоспроможності держави (США вбачають шлях до реалізації цієї мети передусім у посиленні регіоналізму);
|
|
|
• послаблення негативних тенденцій у міжнародній позиції країни, таких як зменшення її частки у світовому промисловому виробництві, зниження продуктивності праці тощо;
• утримання світової першості з метою контролю над міжнародним розвитком, інструментами чого, за висловом ексдержсекретаря США М. Олбрайт, є "проста логіка, економічні стимули, технологічна допомога, нові угоди, обмін інформацією, насилля, погроза, санкції, загроза санкцій, — і будь-яка комбінація вище переліченого";
• збереження власної зверхності шляхом зміцнення американської безпеки, підтримки друзів, просування своїх інтересів і принципів у всьому світі; підтримка балансів на регіональному рівні на користь США; домінування в тих регіонах, які США вважають життєво важливими (насамперед у Європі та басейні Тихого океану); стримування експансіоністських тенденцій місцевих претендентів на гегемонію в окремих регіонах шляхом створення коаліцій (позиція інтервенціоналістів);
• боротьба з міжнародним тероризмом.
Поле геостратегічних інтересів США можна представити у вигляді схеми (рис. 15.2).
Основні складові поля геостратегічних інтересів США визначають геостратегічні вектори цієї держави, а саме:
|
|
|
• північноамериканський (Канада й Мексика);
• азійський — АТР (особливо Японія, Китай, Південна Корея), країни Близького Сходу;
• латиноамериканський;
• європейський (країни ЄС, центрально- та східноєвропейські країни).
Широкий спектр геостратегічних інтересів США підтверджує вислів 3. Бжезінського про те, що чим більшою є військова, економічна та політична могутність держави, тим більшим є радіус її життєвих геополітичних інтересів, впливу і втягнутості цієї держави у світову політику.
Надзвичайну роль у зміцненні геополітичних позицій США відіграє північноамериканська інтеграція. Хоча завдяки своїй політичній, економічній, військовій мощі США мають геополітичне положення, в радіусі якого — весь світ, НАФТА для цієї країни є сферою реалізації життєво важливих інтересів. Проте слід зазначити, що погляд Вашингтона в бік північноамериканських сусідів не завжди був таким пильним, як нині.
Усвідомлення США того, наскільки життєво важливим регіоном для них є Північна Америка, зокрема Канада, почало укріплюватися в середині минулого століття. Після поразки Франції в Європі і виходу німецької армії до Атлантичного океану Президент США Ф. Рузвельт та Прем'єр-міністр Канади М. Кінг підписали угоду про співпрацю обох країн у сфері оборони Північної Америки. Після війни обидві країни взяли активну участь у створенні НАТО і підписали двосторонню угоду про спільний захист повітряного простору Північної Америки.
|
|
|
Потім на певний час країни Західної півкулі перестали бути пріоритетним напрямом зовнішньої політики США. Після Другої світової війни США віддавали перевагу трансатлантичному і тихоокеанському напрямкам. Проте Канада для США залишалася важливим військово-стратегічним партнером, оскільки Арктика стала головним стратегічним регіоном ракетно-ядерного протистояння із СРСР. "Холодна війна" переключила увагу США на СРСР, а отже посилила інтерес до північноамериканського (полярного) напрямку геостратегії.
Наприкінці XX ст. ситуація змінилася. Розширення економічних, а згодом і політичних зв'язків з Канадою та Мексикою, інфільтрація іммігрантів через кордон, зростання політичної нестабільності в американському регіоні продемонстрували значущість взаємовідносин із найближчими сусідами. Канадський та латиноамериканський ринки знову стали привабливими для американського бізнесу як найдинамічніше у світі.
Вагому роль відіграли відкриття і розробка в Канаді та Мексиці великих нафтових родовищ з огляду на нестабільність ринку нафти у світі. Привабливими для американців є й інші види стратегічної сировини — газ та уран. Повороту північного і південного сусідів у бік США сприяв і відносно швидкий розвиток канадської та мексиканської економік, утворення в межах Північноамериканського континенту більш місткого, ніж раніше, ринку, який став залучати американські капітали і розширив можливості американського експорту. За умов різкого нарощування американської торгівлі Канада й Мексика не втратили, а зміцнили свої позиції першого та третього за обсягами торгівлі партнерів США. Торгівля США з Канадою та Мексикою почала зростати швидкими темпами.
Таким чином, наприкінці 90-х років минулого століття США виробили нову зовнішньоекономічну стратегію і нові підходи до лібералізації міжнародної торгівлі. Суть її полягала в тому, що свої головні зовнішньоекономічні завдання США прагнули вирішити не на багатосторонній, а на двосторонній основі, особливо на регіональному рівні.
Ініціатива США щодо створення блоку країн Північної Америки була зумовлена двома основними причинами. По-перше, США побоювалися конкуренції з боку ЄС та АСЕАН, що динамічно розвивалися. На їхню думку, НАФТА могла стати противагою цим інтеграційним утворенням. По-друге, США вбачали загрозу з боку периферійних районів з дешевою робочою силою. Тому НАФТА прагне до розширення, вбираючи в себе регіони з резервом дешевої робочої сили, куди США переміщують найбільш працемісткі виробництва і нарощують таким чином власну конкурентоспроможність, поступово розширюючи свої ринки. Деякі політологи у США вважають, що Північна і Центральна Америка мають посісти перше місце за шкалою значущості для США — вище Західної Європи й АСЕАН, зв'язки з якими є необхідними, але (з погляду прихильників континентального зближення) не підпадають під визначення "необхідних для виживання", на відміну від безпосередніх сусідів США. Основні аргументи на користь створення "фортеці Америка" такі: буде забезпечений найефективніший розподіл континентальних ресурсів і обмін високотехнологічними товарами та робочими місцями між США, Канадою і Мексикою, капітал і робоча сила стануть більш продуктивними, середній рівень доходів зросте в усіх країнах НАФТА. На думку американського дослідника Д. Байєра, НАФТА змінить стратегію корпорацій, модифікує географію ментальності громадян і поступово створить особливу північноамериканську ідентичність, яка посилить позиції регіону в глобальному суперництві.
Звернення США до найближчих сусідів, як стверджують прихильники континенталізму, посилить здатність США конкурувати з європейцями та японцями. Американський бізнес має поєднати недорогу робочу силу Мексики (а то й країн Центральної Америки) з технічно досконалішими американськими технологіями.
Геостратегічні інтереси США в Євразії та Азійсько-Тихоокеанському регіоні виявляються в існуванні складної системи коаліцій і союзів, ініційованих головним чином США. НАТО, наприклад, пов'язує найбільш розвинуті і впливові європейські держави зі США, перетворюючи тим самим США на головну дійову особу навіть у внутрішньо-європейських справах. Двосторонні політичні й військові зв'язки з Японією прив'язують наймогутнішу азійську державу до США. США також беруть участь у діяльності таких тихоокеанських багатосторонніх організацій, як Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС), таким чином маючи можливість залишатися провідним гравцем у регіоні. Навіть на пострадянському просторі поширилися різноманітні, підтримувані американцями матеріально, схеми співробітництва з НАТО, такі як програма "Партнерство заради миру". Мережа спеціалізованих міжнародних організацій, міжнародні фінансові інститути — МВФ і Світовий банк теж представляють глобальні інтереси США.
На думку деяких політологів, глобальна першість США залежить від того, наскільки довго й ефективно зберігатиметься їхня перевага на Євразійському континенті. Євразія займає осьове геополітичне положення, і держава, яка панує в Євразії, контролює два з трьох найбільш розвинутих і економічно продуктивних регіонів світу. Контроль над Євразією автоматично спричинить підкорення Африки, перетворивши Західну півкулю й Океанію на геополітичну периферію Центрального континенту світу. Концентрація уваги на ключових дійових особах і ситуації на континенті є відправною точкою для формулювання геостратегії США з огляду на перспективи реалізації геополітичних інтересів США в Євразії.
В короткостроковій перспективі США заінтересовані в зміцненні й збереженні "геополітичного плюралізму" на карті Євразії. Це має попередити появу ворожої коаліції, яка змогла б кинути виклик провідній ролі США. А в середньостроковій перспективі потрібен пошук важливих і в стратегічному плані сумісних партнерів, які здатні були б створити під керівництвом США транс'євразійську систему безпеки.
Південна Америка з кінця Другої світової війни перебувала на периферії американських пріоритетів. Сьогодні США приділяють велику увагу розвиткові відносин з країнами Латинської Америки. Активізуючи свою діяльність у цьому напрямку, США прагнуть створити дієву противагу Східно-азійському і Західноєвропейському регіонам. На початок XXI ст. на Латинську Америку припадає загального американського експорту і 2/3 його приросту. Суттєвим стимулом для розвитку співпраці США з латиноамериканськими державами є торговельні угоди. У квітні 1998 р. Президент США і керівники 33 країн Західної півкулі почали переговори про створення зони вільної торгівлі в Америці (ФТАА) — рис. 15.3. Приєднання США до ФТАА має важливе значення з кількох причин. В останні роки країни Латинської Америки активізували взаємне співробітництво, інтерес до розвитку торговельних відносин з ними виявляють країни ЄС, які є серйозними конкурентами США у цьому регіоні. На думку фахівців, якщо США не стануть учасником ФТАА, вони втратять свої конкурентні переваги на ринку Західної півкулі. Приєднання США до створюваної зони вільної торгівлі в Америці сприятиме лібералізації торговельних відносин США з країнами цього регіону і збільшенню американського експорту. Крім того, Вашингтон надає ФТАА також політичного значення, розглядаючи об'єднання як інструмент боротьби з наркобізнесом, фактор охорони навколишнього середовища та зміцнення демократії в Латиноамериканському регіоні.
Стратегія державної підтримки американського експорту в цьому регіоні передбачає низку заходів: збільшення обсягів фінансування американського експорту в країни Латинської Америки, сприяння двосторонньому співробітництву в найвигідніших для США секторах економіки, допомога державам Латинської Америки і Карибського басейну в організації зовнішньої торгівлі через електронну мережу, підтримка малих і середніх американських компаній, які мають намір діяти на цьому ринку, сприяння розвиткові інфраструктури в регіоні, захист американських компаній, які вкладають інвестиції в економіку країн регіону тощо.
Для того щоб конкурувати з Європою та Азією, які до цього були у фокусі американських інтересів, і зберегти світове лідерство, Вашингтон сьогодні має активно співпрацювати з Латинською Америкою в напрямі створення спільного ринку Західної півкулі. Канада вже відкрита, настає час наступу на південь. Деякі творці "фортеці Америка" вважають Канаду й Мексику лише першим редутом. США, на їхню думку, після підписання НАФТА не повинні обмежуватися Мексикою, їм слід активізувати рух на південь і в ідеалі ввести всю Південну Америку у сферу своїх першочергових інтересів.
На виборах 2008 року президентом США обраний сенатор від штату Іллінойс, кандидат демократичної партії, Барак Обама. Він першим історія США президентом-афроамериканцем. Його суперником був сенатор-республіканець Джон Маккейн. У основі сучасної партійної ідеології лежить соціал-лібералізм. У зовнішній політиці демократія БаракОбама, 44-й Президент США, одержав у управління не лише економічну кризу, а й весь комплекс нижченаведених проблем у сфері міжнародної політики. Курс, що проводився попередньою адміністрацією, призвів порушення норм міжнародного права, перевагу зовнішніх інтервенцій і розподілу держав на дружні і ворожі за знаменитою «осі зла». Саме ця політика останніми роками повідомляла «динаміку» зовнішньополітичної стратегії Вашингтона і виправдовувала багато внутрішніх проблем. У результаті зовнішньої політики України республіканської адміністрації Джорджа Буша-молодшого поставляють на світовий арені різко упав авторитет Сполучених штатів Америки. Перед новим Президентом з перших же днів його приходу до влади, постало завдання відновлення колишнього авторитету США у світі. І тому потрібно було кардинально змінити пріоритети у сфері зовнішньої політики. Насамперед, змінюють силовому тиску, широко застосовуваному попередньої адміністрацією БаракОбама запропонував своєю стратегію. 6 листопада 2012 року - другий термін, Мітт Ромні
Чак Гейгел – Міністр Закордонних справ 18 лютого за попереднім схваленням, Джон Кері – держсекретар- в»єтнамець
Зовнішньополітична стратегія нової демократичної адміністрації пропонує гасла «розумної сили» (>smart power). Мова йде про те що, на передній план виходять не військові механізми просування американських інтересів на міжнародній арені.Серед інших зовнішньополітичних пріоритетів адміністрації Обами виділимо такі: 1) оновлення міжнародних союзів та інститутів; 2)підвищення ролі інструментів розвитку США; 3)розвиток громадської дипломатії; 4)економічна інтеграція; 5)увага до технологій та інновацій, особливо венергетичній та екологічній царинах.
Зрозуміло, Вашингтон невідмовиться від військової сили, але й застосовуватися вона якщо обмежено і вибірково.
Про необхідність змін Обама говорив ще під час своїй передвиборній кампанії. Він підкреслював, що у центрі нової стратегії США боротьби з світовим кризою, рішення іракської і афганської проблем, продовження боротьби за нерозповсюдження ядерної зброї та боєприпасів забезпечення енергетичній безпеці.
У своїй передвиборчій програмі демократ Барак Обама обіймав помірну позицію. Він виступав за використання багатосторонніх підходів в розширенні числа демократичних держав, використовуючи концепції прагматизму, «нового атлантизму» і глобалізму.
На цей час можна виокремити декілька першорядних положень, у яких базуватиметься американська зовнішня політика. По-перше, як повідомила Клінтон, Америка може сягнути поверненню до принципів двопартійної зовнішньої політики. Можливо, це те, що зовнішньополітична стратегія має вироблятися із представників обох партій. Клінтон роз'яснила, що міжнародна політика мусить бути заснована “на шлюбі принципів, і прагматизму”, а не на жорсткої ідеології; на фактах, а чи не емоціях і упередженні.
По-друге, зовнішня політика має сприяти посиленню американського глобального лідерства. У цьому США, на думку Клінтон, слід зайняти позицію позитивної сили у світі, постійно стверджуючи це практиці, хоч у боротьби з глобальним потеплінням чи прагненні розширити змогу прогресу і процвітання людей інших країнах. Щоб просувати свої інтереси у світі, Америка мусить бути прикладом послідовного дотримання певних правил, та її лідерство базуватися не так на указах, але в прикладі. Клінтон заявила, що історія показує: США найефективніші, як між своїми інтересами і цінностями вдома. Інтереси країни мають співпадати з моральними обов'язками. У цьому Америка, завдяки своїм статусом, як і несе величезну відповідальність щодо людства, та її інтереси носять глобальний характер.
По-третє, Америка боротиметься з глобальні загрозами, оскільки навіть й інші держави перебувають у взаємній залежності одне від одного. Америка неспроможна вирішувати глобальні проблеми, у одиночній тюремній камері, та й інших країнах не зможуть розв'язати їх без участі Америки. Безпека, життєздатність, лідерство США в світі безпосередньо залежить від того, що вони визнають нездоланний факт своєї взаємозалежності. Тож, щоб бути ефективним у вирішенні глобальних проблем, треба будувати світ із великої кількісті партнерів, і меншою кількістю противників. Клінтон заявила, що найкращий спосіб просування американських інтересів скорочення глобальних загроз – приймати такі зовнішньополітичні рішення, які спираються на гранично широку участь інших учасників міжнародних відносин.
По-четверте, зовнішня політика повинна керуватися, за формулюванням, Гілларі Клінтон, “розумної силою” (>smart power). Під цим розуміється застосування комплексу ресурсів, які є у держави, - дипломатичних, економічних, військових, політичних, юридичних та культурних. Америці слід елементарно вибирати правильний засіб чи комбінацію коштів на кожній ситуації індивідуально. Застосування “розумної сили” означає те, що дипломатія, а чи не загрози використання військової сили, чи унілатеральні дії, перебувають у основі зовнішньої політики. Клінтон висловила свою відданість жорсткій, але з тим, розумній дипломатії. Проте, на її думку, військова сила буває необхідною, і Америка вдаватиметься до неї, щоб захистити своїх громадян, і свої інтереси тоді, коли в них буде необхідність.
Безсумнівно, що принцип “розумної сили” – спроба відокремити зовнішню політику Обами від зовнішньої політики Буша. Слід, проте, пам'ятати про те, що Президент Буш не робив унілатералістичних дій ні по відношенню до Афганістану й Іраку, ні по відношенню до Ірану, і Північної Кореї. Що ж до військової сили, то адміністрація Буша застосовувала її двічі – в Афганістані й Іраку.
Отже, американська винятковість відтак, прагнення моральному лідерству у світі залишаться ідеологічною основою зовнішньої політики України навіть нова адміністрація цьому плані нічого очікувати відрізнятиметься від попередньої. Зміниться лише інструментарій для реалізації цієї винятковості. Політика сили, як очікується, піде на другий план, та її місце займуть дипломатія і опора на надійні і довгострокові союзи.
Х. Клінтон перерахувала список основних викликів, які перебувають нині перед Америкою. Насамперед, президент Обама повинен завершити війну проти Іраку і використовувати більш велику стратегію в Афганістані, що дозволить відновити безпеку обороту продукції та створити умови для для економічного розвитку.
Тероризм продовжує залишатися серйозною загрозою, та, за словами Клінтон, США прагнутимуть створенню всеосяжної стратегії, яка ефективно використовує важелі розвідки, дипломатії та військові методи для розгрому Аль-Каїди, Талібану, терористів у Афганістані й Пакистані. Можливість влучення ЗМУ до рук терористів продовжує залишатися серйозна загроза. У результаті нова адміністрація стримуватиме поширення ядерної, біологічної, хімічної та кіберзброї.
Близькосхідна політика США на сучасному етапі
Упродовж всього періоду після закінчення Другої світової війни Близький Схід посідає в системі американських зовнішньополітичних пріоритетів одне з перших місць, що зумовлено економічними, військово-стратегічними і політичними інтересами США в цьому регіоні. Не став виключенням і 44-й президент США Барак Обама, для якого стабілізація ситуації на Близькому Сході стала основним вектором зовнішньополітичної стратегії.
Дії нової американської адміністрації спрямовані на своєрідне „перезавантаження” відносин Сполучених Штатів із багатьма країнами, зокрема, і з мусульманським світом.
Необхідно відзначити, що Дж. Буш-молодший, близькосхідна політика якого була визнана однією з найневдаліших за всю історію США, залишив своєму наступнику вкрай несприятливу спадщину в регіоні: війну в Афганістані, окупацію Іраку, поглиблення арабсько-ізраїльського протистояння, загрозу розповсюдження ЗМУ, посилення радикальної ідеології ісламізму та посилення антиамериканських настроїв.
У результаті, одним із першочергових завдань уряду Б. Обами стало відновлення довіри до США з боку близькосхідних держав, яка була значно втрачена за попередні 8 років. Вже незабаром після свого приходу в Білий дім президент Б. Обама виступив із низкою заяв, що свідчили про намір внести істотні корективи до політики Вашингтона на Близькому Сході. Кульмінацією нового підходу Сполучених Штатів до мусульманського світу стала його „каїрська промова”.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 21; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!