Час реакції на сенсорні подразники
Тема VІ, Лекція 9: ЧАС РЕАКЦІЇ І ЙОГО ВИМІРЮВАННЯ.
ПЛАН
1. Визначення часу реакції, коротка історія методу.
2. Вимірювання часу реакції.
3. Проста, складна та словесна (асоціативна) реакція.
4. Вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на час реакції.
1. ВИЗНАЧЕННЯ ЧАСУ РЕАКЦІЇ, КОРОТКА ІСТОРІЯ МЕТОДУ.
Час реакції (латентний період, запізнювання)— мінімальний проміжок часу між пред'явленням якого-небудь стимулу (оптичного, акустичного, тактильного й ін.) і початком обумовленої інструкцією довільної відповіді випробуваного на цей стимул.
Латентний період складається з часових інтервалів, що потрібні для:
- виникнення збудження в рецепторі;
- проведення імпульсу по аферентному нервовому волокну в центр;
- обробки отриманої інформації в центральній нервовій системі (включаючи кору головного мозку, тому що мова йде про усвідомлені, довільні реакції);
- проведення імпульсу по еферентним волокнам до робочого органа.
В експериментах з визначення часу реакції розрізняють наступні перемінні: незалежні: інтенсивність, якості, тривалість дії та кількість сенсорних стимулів різної модальності; зміст і якості вербальних стимулів; залежна перемінна: час різних рухових чи вербальних реакцій на сенсорні чи вербальні стимули; супутні перемінні: зовнішні фактори (шум, світ, тощо)ж внутрішні фактори (фізіологічні, психологічні, патологічні).
Історія вимірювання ласу реакції. Час реакції – один з перших психологічних параметрів, що почали вивчати психологи – експериментатори. Однак ще раніше факт запізнювання реакції на вплив подразника помітили астрономи. У XVII -XIX сторіччях рух небесних тіл вивчався шляхом безпосереднього спостереження і реєстрації моменту їх проходження через лінію, що нанесена на окулярі телескопа (меридіан). Директор Грінвічської лабораторії звільнив у 1795 році свого асистента за те, що той відзначав проходження зірки з запізненням на десяту частку секунди в порівнянні з його власними спостереженнями, які директор, звісно, вважав точними. Він виклав це в звіті про роботу обсерваторії, що через два десятки років привернув увагу німецького астронома Бесселя. Останній задався метою порівняти один з одним різних спостерігачів (у 1820 році), і установив, що кожен спостерігач відрізняється від інших у відношенні відмічуваного ним часу проходження небесних тіл через меридіан.
|
|
|
Першим автором, що задумав провести дійсний експеримент на час реакції, був німецький фізик Гельмгольц. Цікавлячись швидкістю проведення імпульсу по нервовому волокну, він подразнював різні ділянки шкіри випробуваного слабким електричним струмом; випробуваний повинен був якнайшвидше реагувати на удар струму, наприклад визначеним рухом руки. Виходячи з того, що латентний період реакції повинний збільшуватися згідно з довжиною нервового волокна, що з'єднує місце подразнення з корою, тобто з відстанню від місця подразнення до голови, він думав, що йому удасться обчислити швидкість проведення імпульсу в чуттєвих нервових волокнах людини. Однак Гельмгольц стикнувся з великими труднощами: результати виявилися надзвичайно варіативними. Так, час реакції міг бути більшим для короткого нерву, і меншим для довгого. Невдача, очевидно, пояснювалась тим, що вчений не враховував часу, потрібного для переробки сигналу в центральній нервовій системі. Гельмгольц продовжив дослідження в іншому напрямку (йому удалося виміряти швидкість проходження імпульсу по нерву, ставлячи досліди на ізольованому нервово-м’язовому препараті жаби), однак запропонований ним метод був удосконалений і використаний іншими. Зокрема, можна згадати Вундта і його учнів (1874, 1911). Назва «час реакції» було вперше використане по відношенню до цього феномену в 1873 році в повідомленні Экснера.
|
|
|
Особливо відомі роботи датського психолога Дондерса, що застосовував вимір латентного періоду реакції для калібрування часу, що вимагається на різні розумові операції. Він запропонував три типи завдань, що даються випробуваним при визначенні часу реакції, у зв'язку з чим розрізняють просту і два типи складних реакцій (реакцій вибору). У західній психологічній літературі їх донині називають «реакції типу А, В, С за Дондерсом».
|
|
|
2. ВИМІРЮВАННЯ ЧАСУ РЕАКЦІЇ.
Для виміру часу реакції використовують спеціальні технічні пристосування. У I томі «Експериментальної психології» П. Фресс і Ж. Пиаже (1966 р., стор. 318-323) докладно описані технічні засоби, що застосовувалися в класичних експериментах у середині ХХ століття:
Пристрої, якими користуються для пред'явлення сенсорного подразника не являють собою чого-небудь особливого, вони повинні лише легко контролюватися і бути зручними у вживанні (лампи накалювання, аудио-наушники, набори пахучих чи смакових речовин і т. п.). Під час пред'явлення даного подразника повинні виключатися стимули інших сенсорних модальностей.
А) Пристрої для виміру часу реакції.
а) Реєстрація часу реакції. Реєстрування може здійснюватися, наприклад, за допомогою писчика на паперовій стрічці, що рухається з постійною швидкістю (подібний прилад входить до складу електрокардіографа та інших приборів, за допомогою яких вивчають електрофізіологічні показники), або на стрічці фотографічного папера, що приводиться в рух мотором. Одночасно реєструють коливання камертона чи іншого вібратора з відомою частотою коливань. Щоб одержати латентний період даної реакції, підрахують число коливань камертону між початком дії подразника і початком реакції.
|
|
|
б) Пряме читання інтервалів часу. Для цього використовуються хроноскопи, що можуть робити виміри з точністю до тисячної частки секунди. Хроноскопи бувають механічні (подібні секундоміру) і електронні. У сучасних дослідженнях пряме вимірювання (читання) часу реакції застосовується частіше.
Б) Пристрою для одночасного включення подразника і лічильника часу
Оператор повинен мати можливість одночасно керувати появою подразника і пуском системи оцінки часу. Звичайно електричний ланцюг, призначений для включення подразника, і ланцюг, що замикає систему оцінки часу, незалежні друг від друга, але вмикаються одночасно за допомогою загального пристрою.
В) Пристрої для здійснення реакції, що знаходяться в розпорядженні випробуваного. Ці пристрої, зрозуміло, варіюють у залежності від типу реакції. Найчастіше мова йде про реакцію руки, і придатним пристроєм для її здійснення є простий ключ Морзе (див. мал. 1). Можуть бути використані й інші різноманітні пристрої: преси, пристрої з педалями і т.д.; вони менш зручні, ніж ручний ключ. Для здійснення вокальних реакцій найкращими пристроями є мікрофони, рідше користуються ларингофонами.
В даний час загальні принципи виміру часу реакції залишилися тими, що раніше, але апаратура, природно, стала значно досконаліше. Застосовується, наприклад, комп'ютерна техніка.
Перед застосуванням стимулу увага випробуваного залучається спеціальним сигналом. Пробудження уваги в значній мірі зменшує час реакції.
Малюнок 1. Схема пристроїв, що використовуються для вимірювання часу реакції.
Оператор
Світловий сигнал
(Залучення уваги)
 | |||||
| |||||
 | |||||
Навушники
Ключ Морзе
 | |||
 | |||
Хроноскоп
Звуконепроникна кімната
На малюнкові 1 приведена схема установки, що застосовується для виміру часу реакції на з’явлення слухового подразника. Як видно із схеми, установка складається з наступних частин: 1) електричний контур із лампою, вмикання якої залучує увагу випробуваного; світловий сигнал подається за 10-20 секунд до вмикання звукового стимулу; 2) електричний контур із аудіометром і навушниками, за допомогою якого випробуваному пред'являється основний звуковий подразник, час реакції на який вимірюється; 3) електричний контур з хроноскопом, і ключем Морзе; хроноскоп вмикається одночасно із звуковим стимулом (вимикачі останніх двох контурів з’єднані), а вимикається, коли випробуваний натискає на ключ Морзе; таким чином, на хроноскопі остається відміченим час, що пройшов з моменту вмикання звукового подразника до моменту натискання на ключ Морзе, тобто здійснення реакції. У ході експерименту випробуваний знаходиться в приміщенні, ізольованому від сторонніх впливів (звуко- і світлонепроникній кімнаті). (по Шошоллю, 1954, цит. по Фресс і Пиаже, 1966).
3. ЧАС ПРОСТОЇ, СКЛАДНОЇ ТА СЛОВЕСНОЇ (АСОЦІАТИВНОЇ) РЕАКЦІЇ
Час реакції на сенсорні подразники
Час реакції є досить коротким і вимірюється у мілісекундах (мсек) У нашому розпорядженні може бути один чи декілька подразників, одночасних чи послідовних, і одна чи декілька можливих реакцій. Розрізняють а) час простої реакції, у якій на випробуваного діє один стимул (поява, зміна або припинення дії подразника), і можлива реакція на нього теж лише одна; б) час складної реакції (реакції вибору), коли на випробуваного діє два чи більше стимули, і він мусить приймати рішення про те, яку з багатьох можливих реакцій вибрати; 3) час словесної (асоціативної) реакції, коли стимул і реакція є словесними.
Як буде показано нижче, говорити про час реакції має сенс тільки в тому випадку, якщо із самого початку будуть визначені всі умови його виміру, тому що час реакції дуже чутливий до дії безлічі різних факторів. Тому інтерпретація результатів і порівняння даних, отриманих у різних умовах, виявляються досить складними, тим більше що до впливу різних умов додаються значні розходження між окремими випробуваними і великі випадкові коливання часу реакції у кожного випробуваного.
Основні фактори, що впливають на час реакції, пов’язані з властивостями стимулу.
А. Проста реакція на з’явлення (або зникнення) сенсорного стимулу.
а) Роль інтенсивності подразника. Час реакції дуже помітно міняється в залежності від інтенсивності подразника. Можна сказати, що сила стимулу – це основний фактор, пов’язаний із властивостями подразників, що помітніше всього впливає на латентний період. Зміна часу реакції в залежності від інтенсивності має нижню межу, що лежить на рівні сенсорного порога, і верхню межу, що спостерігається при найбільш високій сприйманій інтенсивності.
Досягти граничного значення часу реакції па подразники найбільшої інтенсивності можливо тільки в тому випадку, якщо у розпорядженні експериментатора є устаткування, що дозволяє одержувати досить високі інтенсивності, а це, на жаль, буває не часто. Крім того, сенсорному органу, до якого адресується подразник, чи організму в цілому, важко і навіть небезпечно переносити вплив занадто інтенсивних подразників (на рівні больових порогів); нарешті, вони викликають у випробуваного афективні стани, тобто вводять емоційні фактори.
Ще складніше вимірювати час реакції на самі слабкі зі сприйманих подразників. До технічних труднощів одержання й оцінки подразників малої інтенсивності додаються труднощі самого виміру, тому що треба зуміти вимірити час реакції можливо ближче до порогу відчуття. Поріг в експериментах з психофізики визначається як рівень, при якому одержують 50% позитивних реакцій (див. лекція 8, метод вірних та помилкових випадків вимірювання абсолютних порогів). Однак поріг відчуття у кожної людини не є стабільним, він коливається і тому не завжди може бути визначений з необхідною точністю. До того ж, психологічна установка випробуваного при вимірі порогу і при вимірі часу реакції не та сама. Величина порогу у випробуваного перед кожною серією вимірів часу реакції, звісно, має тільки відносне значення, тому досліднику необхідно в будь-який момент експерименту бути готовим змінити інтенсивність подразника, якщо стане очевидно, що випробуваний реагує занадто часто і швидко, або навпаки, занадто рідко, повільно і з занадто великою варіативністю. При вимірі часу реакції на порогові рівні стимулів неможливо уникнути деякої неточності, навіть якщо оператор намагається бути як можна об’єктивнішим.
Для дослідження впливу інтенсивності сенсорних стимулів на час реакції у всьому діапазоні, від самих слабких до найбільш інтенсивних, самими зручними є слухові подразники. Цьому сприяє високий рівень розвитку сучасної апаратури генерації звуків. Слухова модальність має ще ту перевагу, що діапазон сприйняття звуків є надзвичайно широким, оскільки лише при інтенсивності, що дуже значно перевищує нижній абсолютний поріг (у декілька мільйонів разів по акустичній потужності), слухове відчуття поступається місцем відчуттю болю; нарешті, сучасні генератори дозволяють робити виміри при будь-яких частотах (тональності) протягом усього чутного діапазону.
Час реакції на слуховий подразник при зростанні інтенсивності від порогу до максимального рівню знижується в середньому приблизно від 400 до 110 мсек у молодих, рухливих і тренованих випробуваних (від 420 до 130 мсек у менш тренованих випробуваних) і може досягати приблизно 180 мсек на подразники найвищої інтенсивності. Отже, час реакції може змінюватися в 4 рази при зміні сили стимулу.
б) Роль сенсорної модальності.
Час реакції на подразники різної модальності досить складно буває порівнювати (враховуючи варіативність показників і дію інших факторів). Проте можна сказати, що самим коротким є час реакції на слухові подразники, приблизно рівний йому (можливо – дещо більший) час реакції на тактильні і вібраційні стимули, а реакція на зорові подразники відбувається порівняно повільніше: наприклад, середній час реакції на порогові слухові стимули складає 400 мсек , а на слабкі зорові стимули – 600 мсек.
в) Роль сенсорної якості стимулу.
Роль, яку відіграє сенсорна якість стимулів (колір світу, тональність звуку, тощо), як показують дослідження, залежить від їх модальності. Наприклад, час реакції на звуки різної частоти (тональності) є однаковим при умові їх однакової інтенсивності. Разом з тим, якості стимулів іншої модальності впливають на час реакції на них. Так, латентний період реакції на солоний смак є меншим, ніж на кислий, а у зоровій модальності час реакції на червоний колір є меншим, ніж на синій.
г) Вплив тривалості дії подразника.
Експерименти показують, що при постійній інтенсивності сенсорних подразників час реакції на них поступово зменшується при збільшенні тривалості їх впливу, наприклад, від 3 мсек до 50 мсек ; разом з тим, при переході від більшої тривалості (порядку 500-400 мсек) до меншої (приблизно 20 мсек) теж спостерігається зменшення часу реакції. З цих дещо суперечливих даних можна зробити висновок, що існують певні оптимальні значення тривалості впливу подразників, при яких час реакції є мінімальним. Наприклад, оптимумом тривалості дії зорових та слухових подразників є 25-65 мсек. Дані деяких експериментів дозволяють припустити, що існує не один, а декілька оптимальних значень тривалості дії подразників.
Слід уточнити, що латентний період реакцій на зникнення сенсорних подразників, згідно з поглядами більшості авторів, дорівнює часу реакції на їх з’явлення, і в цих двох випадках фактори, що впливають на тривалість латентного періоду є ідентичними. Це пояснюється тим, що сам подразник є лише поштовхом до реакції, тому істотне значення має тільки ступінь відмінностей між попередньою і наступною ситуацією, у якому б напрямку вона не змінювалась (П. Фресс, Ж. Піаже, 1966). Наприклад реакція на появу голосного звуку буде мати той же латентний період, що і реакція на зникнення звуку тої самої інтенсивності.
Б) Складна реакція (реакція вибору, розпізнавальна реакція)
Як було сказано вище, складна (розпізнавальна) реакція на сенсорні подразники здійснюється випробуваним, якщо йому пред'являються 2 чи більше різних сенсорних стимулів, і на кожен з них він реагує відповідно до завдання експериментатора. Визначають два типи таких реакцій: коли на кожен з пред'явлених подразників він реагує окремою реакцією (тип “В” за Дондерсом*), і коли він реагує лише на один стимул, вибираючи його з поміж ряду інших (тип “С” за Дондерсом).
Час складної реакції довше, ніж простої, в середньому на величину від 20 до 200 мілісекунд для звичайних сенсорних подразників.
На час складної реакції діють всі ті самі фактори, що впливають на час простої, але внаслідок особливостей розпізнавальної реакції, деякі фактори мають більше значення ніж інші, а деякі навіть набувають особливої форми впливу.
Особливу роль для часу складної реакції відіграють наступні фактори:
а) Помітність відмінностей між подразниками. Час розпізнавальної реакції зростає тим більше, чим менш явними стають відмінності між стимулами, і чим трудніше буває випробуваному розрізнити їх. Наприклад, час реакції на кольори тим коротший, чим більше помітна різниця між ними (наприклад червоний і жовтий), а на подібні кольори (червоний і помаранчевий) час реакції подовжується (на ~ 70 мсек).
б) Кількість сигналів, що підлягають розпізнаванню. Час реакції та кількість помилок, звісно, зростає с побільшенням кількості альтернатив. Наприклад, якщо в експерименті позначити пальці випробуваного цифрами і дати завдання піднімати відповідний палець коли йому пред’являється одна з цифр, то чим більше пальців позначено цифрами, тим більше час реакції. Якщо час простої реакції (1 альтернатива) дорівнює в цьому експерименті 187 мсек , то для 5 альтернатив він зростає до 487 мсек, а для 10 альтернатив – до 622 мсек.
в) Число можливих реакцій. Час складної реакції також зростає, якщо збільшується число можливих дій. Якщо, наприклад, випробуваний мусить на червоний сигнал натискати кнопку правою рукою, а на синій – лівою, то він потребує для цієї реакції більшого часу, ніж коли мусить реагувати лише на один з двох сигналів (наприклад, натискати кнопку тільки на червоний сигнал, а на синій не виконувати ніяких дій).
г) Складність і організація реакцій. Час реакції збільшується при зростанні ступеню складності дій випробуваного і зменшується при кращій їх організації.
д) Інтервал часу між подразниками. Вплив інтервалу часу між дією подразників залежить від завдання. Якщо в експерименті випробуваний мусить порівнювати між собою два чи більше подразників і реагувати однією відповіддю, час реакції зменшується коли вони пред’являються одночасно або майже одночасно. Але якщо випробуваному пропонують реагувати по-різному на подразники, що пред’являються послідовно один за одним, то між дією стимулів обов’язково мусить бути оптимальний інтервал часу, інакше час реакції подовжується, а кількість помилок зростає.
2) Час психічної словесної асоціативної реакції.
Термін “час словесної (асоціативної) реакції” охоплює усі ті випадки вимірювання часу реакції, коли випробувані мусять реагувати, користуючись словами, хоча інколи вони можуть писати чи користуватися малюнками. Так чи інакше, в реакції беруть участь процеси мислення – асоціації.
Прямі асоціації близькі до інших простих реакцій в тому смислі, що вони не залишають випробовуваним ніякої свободи вибору; контрольовані асоціації, навпаки, фіксують тільки деякі відносини між даним подразником і відповіддю на нього; вільні асоціації надають випробовуваним повну свободу вибору.
Всі фактори, розглянуті раніше, у зв'язку з часом простої і складної реакції, діють також і на час асоціативної реакції. Але до них додаються і інші чинники.
а) Час прямої асоціативної реакції
Здійснюючи просту асоціативну реакцію, випробуваний читає пред’явлені йому слова, букви, знаки чи цифри, називає словами об’єкти, зображені на малюнках або встановлює асоціативний зв’язок між складами та зображеннями, тощо. Кожний раз існує тільки один варіант правильної відповіді. Час асоціативної реакції більше, ніж час простої або навіть складної реакції. Так (Кеттел, 1886), коли випробовуваний вголос читає значки або цифри, що пред'являються йому на картках, запізнювання слова, вимовленого у відповідь на пред’явлення картки коливається між 360 і 430 мсек . Очевидно, реагувати словом важче, ніж рухом руки, і точно зміряти запізнювання словесної реакції важче.
Разом з тим час асоціативної реакції змінюється залежно від характеру слів або знаків, що пред'являються. Так, в дослідах Кеттела (1886) відстрочення складало 388 мсек для коротких слів, 409 мсек — для окремих букв, 431 мсек — для довгих слів, 376 мсек — для назви двозначних чисел і 443 мсек — для назви тризначних чисел. Отже, час асоціативної реакції зростав паралельно трудності завдання.
На час асоціативної реакції впливає також безліч інших чинників, таких, наприклад, як раніше придбаний досвід, засвоєні звички і навіть простий роздум.
б) Час направленої (або обмеженої) асоціативної реакції
Ці асоціації можуть бути сильно обмеженими (назвати ім'я тієї або іншої особи, дати назву того або іншого місяця...), відносно обмеженими (дати слово, протилежне такому-то слову...) або частково обмеженими (вказати який-небудь елемент даного цілого, дати один з епітетів, звичайно пов'язаних з таким-то ім'ям...).
Час направленої асоціативної реакції триваліше, ніж час тільки що розглянутої прямої асоціативної реакції. Згідно дослідам Кеттела (1887), в середньому, перше місце по тривалості часу реакції посідають сильно обмежені асоціацій (від 660 до 810 мсек ), трохи довший латентний період визначається для відносно обмежених асоціацій (від 780 до 820 мсек ), і ще триваліше для асоціацій частково обмежених (від 780 до 1300мсек). Ці цифри можуть мати тільки відносне значення, оскільки разом з іншими чинниками вони повинні залежати від більшої або меншої трудності питань, що ставляться, і від знань випробовуваних.
В) Час вільної асоціативної реакції
В даному випадку асоціації абсолютно вільні; наприклад, випробовуваний повинен відповідати на задане слово першим словом, яке прийде йому в голову. Багато авторів вивчали час цих реакцій (див., наприклад, Крейн, 1915; Мей, 1917; Юнг, 1919; Кейсон і Кейсон, 1925; Бейкер і Еліот, 1948). Вудвортс в 1938 р. об'єднав результати десятка авторів; час варіював від 2—4 сек. перед тренуванням до 1—2 сек. після тренування, що показує і тривалість цього часу, і значний вплив тренування, і амплітуду варіативності.
Вільна асоціативна реакція застосовується спеціалістами – психоаналітиками для виявлення емоційно значущих для пацієнта слів. Для цього спочатку розробляють список із великої кількості різних слів (до 100), серед яких є ряд понять, що можуть викликати у пацієнта хвилювання. Аналітик читає слова із списку, а пацієнту пропонують якомога скоріше відповідати на них першим словом, що прийде йому в голову. Якщо прочитане слово викликає у пацієнта негативні емоції, то час реакції подовжується. До того ж, спостерігаються ще й інші феномени (мімічні реакції, відмова від відповіді, повтор названого психологом слова, тощо).
Час вільних асоціативних реакцій набагато триваліший у дітей, ніж у дорослих, але з віком він скорочується (Андерсон, 1917).
3. ВПЛИВ ЗОВНІШНІХ ТА ВНУТРІШНІХ ФАКТОРІВ НА ЧАС РЕАКЦІЇ.
Дотепер ми розглядали, яка залежність існує між часом реакції і властивостями стимулів. Слід, однак, зауважити, що латентний період реакцій пов’язаний також із впливом інших чинників.
Щодо зовнішніх факторів, які можуть змінювати час реакції, то до них можна віднести всі побічні перемінні, які впливають на випробуваного під час експерименту: температура повітря (надто жарка або холодна), зручність меблів у приміщенні, рівень шуму та освітленості (щоб запобігти дії на випробуваного частини зовнішніх чинників, експерименти для визначення часу реакції часто проводиться у звуко- і світло-ізольованій камері). Всі ці чинники можуть відволікати увагу випробуваного і через це подовжувати латентний період реакцій. Запізнювання реакції може залежати і від якостей використовуваної апаратури.
Проте, ще більше нас інтересують внутрішні чинники, що впливають на час реакції. Як вже було зазначено на початку лекції, час реакції – це сума цілого ряду інтервалів часу, що витрачається починаючи з моменту пред'явлення подразника до моменту реєстрації відповіді. Запізнювання додається на всіх рівнях: на рівні рецептора, у висхідних нервових шляхах, у вищих центрах головного мозку, в низхідних нервових шляхах, на рівні робочого органу, що здійснює реакцію.
1. Фізіологічні фактори
А) Фізіологічні чинники, що діють на периферичному рівні.
До цих чинників належать особливості дії рецепторів та нервових шляхів. Відстань рецептора від головного мозку (тобто довжина нервових провідників) впливає на час реакції (наприклад, реакція на тактильну стимуляцію шиї відбувається скоріше, ніж на тактильну стимуляції шкіри голені).
Ми вже бачили, що час реакції виявляється різним залежно від сенсорної модальності і навіть сенсорної якості в межах однієї і тієї ж модальності. Слухові, вібраційні і тактильні стимули (механічні за своєю природою) діють на відповідні рецептори безпосередньо, отже збудження в цих органах відчуття виникає скоріше, ніж у зоровому аналізаторі (оскільки промені світла викликають збудження опосередковано, впливаючи на фото-чутливі речовини). Ще повільніше збудження виникає у хемо-рецепторах (органах смаку, нюху, тощо).
Наприклад, електричні потенціали сітківки ока з'являються приблизно через 30 мсек після пред'явлення подразника, а імпульси, зареєстровані в рецепторах шкіри, мають запізнювання лише на 2 мсек . Час реакції на слухові і тактильні подразники має показник того ж порядку. Електричне подразнення органів чуття дає інші результати, оскільки, наприклад, час реакції на електричне подразнення смакових рецепторів рівно середній величині часу реакції на зоровий подразник (Бюжа, 1935), тоді як час реакції на смаковий подразник набагато довший.
Б) Фізіологічні чинники центрального рівня
Затримки реакції, що виникають на центральному рівні (тобто на рівні головного та спинного мозку) у певній мірі пояснюються передачею імпульсів через синапси. Але оскільки затримки в синапсах дуже короткі (менше мілісекунди), більшу роль, вірогідно, відіграють особливості нейронів. Висловлювалася гіпотеза про те, що різні сенсорні нейрони, можливо, мають різний ступінь збудливості і різну швидкість реакції. Можна припустити, що сенсорні нейрони реагують тим швидше, чим вищий стан їх активації. Активація (рівень збудливості нейронів) тісно зв’язана з діяльністю ретикулярної формації. Ця сама частина мозку відіграє велику роль в пробудженні уваги, а залежність часу реакції від привернення уваги давно доказана. До інших факторів центрального рівню можна віднести кількість підкоркових ядер, у яких обробляється інформація, отримана від рецепторів, а також зона кори, куди надходять імпульси.
В) Фізіологічні чинники на рівні реакції
Час реакції залежить від ефекторного органу, за допомогою якого вона здійснюється: звичайно, має значення довжина нервових рухових волокон, а також і відмінності між м'язами, що беруть участь в реакції, ступінь легкості або звичності необхідних рухів і іноді, можливо, метод, використовуваний для реєстрації.
2. Психічні фактори
Ми обмежимося декількома важливими чинниками, ще не розглянутими в попередніх розділах. Проте існує багато і інших факторів.
А) Увага і рівень неспання випробовуваних
Як правило, концентрація уваги полегшує реакцію, а її розсіювання і ослаблення приводять до збільшення часу реакції і підвищення його варіативності. Проте якщо відволікаючий вплив (що відволікає увагу) продовжується протягом деякого часу, то час реакції повертається до його звичної величини, оскільки випробовувані врешті-решт опановують ситуацією (Гилфорд і Еварт, 1940).
Роль уваги настільки ясна, що можна використовувати вимірювання часу реакції у присутності сторонніх подразників, як показники відвернення або розсіювання уваги, і прикладна психологія широко користується такими дослідами.
Б) Перед-експериментальна установка випробовуваного
Загалом, істотну роль при вимірюванні часу реакції виконує відношення випробовуваного до досвіду: відношення до подразника, відношення до самого досвіду і даних інструкцій, відношення до реакції. Час реакції змінюється також залежно від мотивації випробовуваного. Висока мотивація і зібраність випробуваного зменшує час реакції.
В) Вплив інструкцій
Вплив інструкцій також значний, як це знайшов, наприклад, в 1950 р. Поултон відносно часу складної реакції, варіюючи інструкції. Бейкер і Еліот (1948) показали, що час асоціативної реакції ставав коротшим, коли випробовуваним давалися інструкції щодо способу реагування.
Г) Вплив навчання
На час реакції значно впливає навчання; воно відбувається, як будь-яке інше навчання, і підкоряється тим же законам.
Д) Вплив емоції і емоційних чинників
Експерименти показують, що емоційні випробовувані дають результати мінливіші, ніж інші, і час реакції раптово зростає, якщо подразники пред’являються несподівано або викликають страх. Тому не дивно, що емоційні чинники можуть впливати на час асоціативної реакції або на час складної реакції, коли, наприклад, потрібно вибрати або розсортувати фігури або предмети, з яких одні можуть подобатися випробовуваному, а інші – ні. Так, згідно з даними Сильва і Голубу (1937), час реакції на слуховий подразник був коротшим у присутності приємного запаху і довше у присутності запаху неприємного.
Різними авторами вивчався також вплив на час асоціативної реакції обману і приховування. Час асоціативної реакції, зростає, коли випробовувані намагаються одурювати або приховувати щось.
Прикладом емоційного стану, що впливає на час реакції, може послужити тривога. Дані, отримані різними авторами щодо характеру її впливу, суперечливі. Так, на думку Кастанеда (1956), Каміна і Кларка (1957), час реакції на слуховий подразник і сила реакції були у стривожених випробовуваних більше і збільшувалися разом з тривогою. Навпаки, Фарбер і Спенсер (1956) не знайшли ніякого впливу тривоги на час реакції. Можливо, тривога по-різному впливає на людей: одних помірна тривога робить більш зібраними і підвищує увагу, а іншим – заважає.
Е) Час реакції і інтелект
Час реакції при особливо складному виборі і час асоціативної реакції, очевидно, залежать, як ми це бачили, від участі інтелекту. Так, у дітей при вищому рівні інтелекту час простої реакції, так само як і складної, коротше і менш варіативний, а помилок в реакціях — менше. Однак, при нормальному інтелекті у дорослих достовірних відмінностей у часі простої та складної реакції, зв’язаних з рівнем інтелекту, не виявлено.
Ж) Час реакції і пам'ять та розумові процеси
Нема достовірних доказів наявності впливу пам’яті і розумових процесів на швидкість реакції на сенсорні стимули.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 24; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!