Партнери соціального супроводу
Тема 6. Робота з прийомними дітьми/дітьми-вихованцями у процесі соціального супроводу
ПЛАН.
1. Організація соціального супроводу прийомних дітей/дітей-вихованців. Підтримка довготривалих зв’язків в житті дитини. Робота з біологічними батьками дитини.
2. Особливості розвитку та формування прив’язаностей прийомних дітей/дітей-вихованців. Допомога дитині у подоланні переживання втрат.
3. Усвідомлення дитиною "Я-образу", вироблення навичок самовизначення та самореалізації.
4. Робота з дітьми, що постраждали від жорстокого поводження та насильства.
5. Підготовка дитини до виходу із сім’ї. Причини виходу. Умови забезпечення психологічного комфорту дитини при виході із сім’ї. Продовження стосунків із прийомними батьками та батьками-вихователями.
6. Підготовка дитини до самостійного життя. Профорієнтація. Професійна підготовка. Продовження навчання.
7. Складання плану соціального супроводу в частині індивідуального розвитку дитини. Участь дітей у плануванні соціальних послуг.
1.
Шляхи успішної соціалізації прийомної дитини і дитини-вихованця
Робота соціального працівника / соціального педагога з прийомною дитиною / дитиною-вихованцем базується на п'яти основних принципах: чесність; послідовність; безумовне прийняття дитини; любляче ставлення; залучення дітей до планування та оцінки.
Соціальному працівникові / соціальному педагогові спільно з прийомними батьками / батьками-вихователями, в першу чергу, потрібно спрямувати свої зусилля на подолання всіх бар'єрів, що перешкоджають соціальній адаптації та соціалізації дитини в прийомній сім'ї /ДБСТ, суспільстві. Успішна соціалізація дитини повинна допомогти їй краще зрозуміти важливість родинних зв'язків для подальшого особистісного і професійного зростання й більш повної реалізації своїх можливостей.
|
|
|
Щоб це усвідомити, необхідно уявити собі стілець або будь-яку іншу площину, яку підтримують більше десяти ніжок чи інших опор. Це умовна модель успішної соціалізації дитини. Сидячи на такому стільці, почуваєшся впевнено, і можеш собі дозволити різні рухи, навіть, інколи, небезпечні. Чотири опори - це мінімально допустима кількість, після якої потрібно буде балансувати, аби не втратити рівноваги й не впасти.
Аналогічно, у процесі соціалізації є чотири основних напрями, які має освоїти дитина :
- освітньо-професійний, або творчий напрямок, передбачає, що дитина з раннього дитинства має можливість розвивати свої здібності. Батьки намагаються дати дитині добру освіту, інколи залучають репетиторів, забезпечують необхідними іграшками, літературою, відвідують разом з дитиною гуртки, секції, клуби. У більш дорослому віці батьки й діти разом роблять професійний вибір, зважаючи на сімейні традиції та здібності дитини;
|
|
|
- нормативно-правовий напрям передбачає знання дитиною своїх прав і обов'язків. Проживаючи в родині, дитина отримує досвід захисту прав родини або окремих її членів через конкретні соціальні інституції. Дитина вчиться захищати власну гідність і гідність інших людей;
- економічний напрям соціалізації актуалізується з раннього дитинства, коли дитина дізнається, що іграшки, солодощі, розваги треба купувати за гроші. Пізніше дітей залучають до розподілу сімейного бюджету, де визначається, що для сім'ї і для кожного члена сім'ї є найважливішим або життєво необхідним. У разі дефіциту грошей сім'я веде домашнє господарство, щоб раціонально використовувати зароблені кошти;
- сімейно-родинний напрям передбачає засвоєння дитиною головних ролей «тата» і «мами». Вона дізнається про те, що в сім'ї є обов'язки, які розділяють на всіх членів. Дитина вчиться турбуватись, допомагати, ділити відповідальність з іншими, вирішувати конфлікти, виходити з них, відстоювати свої інтереси, поважаючи інших. Саме сім'я формує ставлення до власного здоров'я та до здоров'я рідних, співчуття тим, хто цього потребує.
|
|
|
Для того, щоб дитині було легше адаптуватися в майбутньому до умов життя поза межами прийомної сім'ї / ДБСТ, соціальному працівникові варто надати батькам кілька рекомендацій:
1. Намагатися дізнатися й надати дитині більше інформації про її біологічних батьків і родичів. Прийомних дітей / дітей-вихованців цікавить, хто передав їм характерні риси? Звідки в них талант художника чи музиканта,математика чи хіміка? Ким і де працювали їхні батьки? Чи є в них брати і сестри, які вони?
2. Спробувати позбавити дитину страху покинути дім. Діти, які виховувалися в прийомній сім'ї / ДБСТ, вже пережили одного разу втрату батьків,тому вони бояться втратити відчуття захищеності, яке дає їм сім'я. Для подолання проблем, що блокують розвиток дитини, необхідне постійне консультування психолога.
3. Формувати навички орієнтації та життя в навколишньому середовищі. Надавати дитині інформацію про можливості використання інфраструктури міста, організацій і закладів, до яких можна звернутися за допомогою вразі потреби.
4. Ознайомити дитину з правами, які вона має після досягнення вісімнадцятирічного віку й виходу з прийомної сім'ї / ДБСТ. Відслідковувати впродовж перебування дитини в сім'ї дотримання майнових і житлових прав дитини. Демонструвати користь правової самоосвіти.
|
|
|
5. Спонукати дитину до прогнозування наслідків її вчинків, самостійних рішень, планування свого майбутнього. Це підсилить її відповідальність перед самою собою.
2.
Особливу увагу в процесі виховання й розвитку вимагає прийомна дитина / дитина-вихованець підліткового віку. Із появою в цьому віці уявлення про «Я ідеальне» пов'язане уявлення про референтну групу. Референтна група - це група, до якої людина не належить, але на яку орієнтується, до якої б хотіла належати.
Інформація про ті групи, членом яких є прийомна дитина / дитина-вихованець, є надзвичайно важливою для здійснення соціального супроводу та планування розвитку прийомної дитини / дитини-вихованця. Робота з групами однолітків здійснюється в таких напрямах:
1. Збір інформації про членство дитини в групах однолітків.
2. Визначення типу таких груп та основних напрямів їхньої діяльності.
3. Діагностика групи, визначення специфіки взаємостосунків між її оторчення
4. Вивчення взаємин між дитиною та членами групи, до якої вона входить.
5. Формування позитивного ставлення членів групи до прийомної дитини / дитини-вихованця, толерантного ставлення до життєвого досвіду такої дитини.
6. Сприяння участі дитини у формальних і неформальних групах конструктивного характеру.
7. Усунення негативного впливу груп деструктивного характеру.
8. Мобілізація можливостей групи для забезпечення специфічних потреб прийомної дитини / дитини-вихованця.
9. Сприяння прояву дитиною лідерських якостей у складі групи
10. Залучення прийомної дитини / дитини-вихованця до участі в тренінгових програмах з розвитку комунікативних здібностей, лідерських рис тощо. Усі дії і заходи соціального працівника повинні базуватися за вивченні,оцінці потреб, проблем і запитів дитини. Корисним інструментом, щоб зрозуміти дитину, проаналізувати втрати, через які вона страждає, може бути метод заповнення таблиці «Історії втрат».
| Вік | Втрата | Потреба |
Соціальний працівник, допомагаючи прийомним батькам / батькам-вихователям у вихованні адекватної самооцінки, індивідуальності й культурної приналежності дитини, має заохочувати їх, перш за все, проявляти повагу до минулого дитини, її попередніх зв'язків. У дитини не може бути «поганих друзів», «негарних родичів». Все, що дитина намагається зберегти зі свого минулого, заслуговує не лише на повагу, а й на підтримку зі сторони прийомних батьків / батьків-вихователів. Якщо ж існують хоч якісь зв'язки з родичами, знайомими, сусідами дитини, що не зашкоджують їй, їх варто підтримувати й використовувати для поповнення інформації про минулу дитини.
Прийомні батьки / батьки-вихователі зможуть використати всі позитивні приклади з минулої біографії, історії життя дитини, підкреслити успішність когось із рідних чи близьких людей із оточення дитини. При можливості підтримка стосунків дитини з біологічною сім'єю значною мірою сприятиме прийомним батькам / батькам-вихователям у підтримці індивідуальності й культурної ідентичності дитини.
Соціальному працівникові і прийомним батькам / батькам-вихователям дісталася дуже важлива роль - допомогти дітям співіснувати з їхнім минулим. Необхідно пам'ятати: травмуючі ситуації, що мали місце в біологічній родині дитини і збереглися в її минулому досвіді, можуть або тривожити дитину, створювати проблеми в її розвитку й вихованні, або навпаки, мобілізувати її до дій. Вони ніколи не забуваються, минуле дитини не можна відрізати, немов окраєць хліба. Тому соціальний працівник спільно із батьками має спрямувати свою діяльність на створення близьких і довірливих стосунків на основі прийняття, розуміння й осмислення минулого дитини.
Досить велику увагу слід приділити бесіді з кожною дитиною, що має виявити, наскільки вона розвинена для свого віку: швидкість реакцій, вміння зосереджуватися, мовленнєві здібності, пам'ять тощо. Водночас головним завданням залишається з'ясування інтересів дитини, її ставлення до стосунків у родині, оцінку взаємостосунків з кожними членом родини, фактів конкуренції та заздрощів серед дітей тощо.
Необхідно зауважити, що стиль спілкування з дитиною значно відрізняється від стилю спілкування з дорослими. Бажано, щоб соціальний працівник мав у своєму арсеналі навички бесіди з дитиною. Така бесіда має відбуватися наодинці й тією мовою, яка зрозуміла дитині.
Дитина повинна розуміти, що до неї звертаються як до особистості, що вона - партнер соціального педагога, що від неї багато залежить. У такій бесіді бажано зробити акцент на розумінні дитиною можливого занепокоєння й переживань батьків, а не на помилках дитини. Також бажано показати дитині, що реакція батьків на її вчинки продиктована їхніми людськими якостями, навіть слабостями, до яких дитина має поставитись із розумінням,бо це люди, які хочуть бути її «рідними».
Особливу увагу соціальному працівникові необхідно звернути на підготовку рідних дітей до розміщення прийомної дитини в сім'ю. Підготувати рідних дітей до нової сімейної ситуації можуть самі батьки або до цього процесу залучається соціальний працівник.
Як уже зазначалося, прийомна дитина / дитина-вихованець приходить у родину зі своїм досвідом і втратами, проте й рідна дитина в сім'ї обов'язково має власний досвід - вона бачить не тільки життя своїх батьків, а й родичів, сусідів, родин однолітків, дивиться телевізор. Іноді сприйняття певних умов життя як рідною, так і прийомною дитиною / дитиною-вихованцем може діаметрально відрізнятися1 від бачення їхніх батьків. Це призводить до прихованих конфліктів у сім'ї і незрозумілої, на перший погляд.
Планувати зміни в родині потрібно разом з рідними дітьми, необхідно також задовольняти цікавість дітей, надаючи інформацію про прийомну дитину / дитину-вихованця (у загальних рисах, не звертаючи увагу дітей на деякі інтимні факти з життя дитини-сироти).
Рідним дітям потрібно пояснити, що прихід прийомної дитини / дитини-вихованця може зменшити увагу до них батьків, але не батьківську любов. Інакше прихід дитини викличе ревнощі й неприязнь, а це своєю чергою погіршить і так нелегкий процес взаємної адаптації дитини й батьків у сім'ї.
Запорукою позбавлення негативних проявів і деформацій соціального досвіду прийомної дитини / дитини-вихованця є налагодження в прийомній сім'ї/ДБСТ стосунків, побудованих на почутті єдності сім'ї, відсутності поділу на вихователів і вихованців, рідних і нерідних дітей.
3. Механізми, принципи підтримки стосунків дитини з рідною сім'єю
Підтримка стосунків з біологічною сім'єю - важливе завдання соціального супроводу прийомної сім'ї / ДБСТ.
Попри велику кількість негативних моментів у минулому дитини, соціальні працівники спільно з прийомними батьками / батьками-вихователями. мають допомагати дитині встановити зв'язки з братами та сестрами, рідними, попередньо вивчивши ситуацію.
Дуже важливо:
- вміти спрогнозувати, як відвідування рідних може вплинути на почуття й поведінку дитини;
- знайти позитивні риси, досягнення рідних батьків і сім'ї для їх характеристики, щоб підкреслити важливість родинних стосунків для будь-якої людини;
- бути спроможними підготувати дитину до відвідування сім'ї і знати, як допомогти дитині впоратись зі своїми почуттями, що виникають унаслідок контактів із рідною сім'єю;
- розуміти культурні, духовні, соціальні та економічні відмінності й подібності між сім'єю дитини та прийомною сім'єю / ДБСТ.
- не примушувати дитину до стосунків з родичами та сім'єю, якщо вона цього не бажає.
Існують різні способи, за допомогою яких дитина може підтримувати зв'язки з біологічною сім'єю, а саме - прийомні батьки / батьки-вихователі з допомогою соціального працівника можуть підтримувати відвідування дитиною рідної сім'ї, своєї громади, церкви, школи, якщо це не зашкоджує її моральному, психологічному благополуччю. Прийомні батьки / батьки-вихователі можуть розмовляти з дитиною про її минуле, сім'ю, демонструвати повагу до рідної сім'ї, до особистих речей дитини, які вона принесла з собою і з якими в неї пов'язані певні спогади, говорити дитині про те, що біологічна сім'я не байдужа до її долі, але вона на даний час має певні проблеми з батьківством. Разом з дитиною батьки можуть допомагати їй малювати малюнки, писати листи, підтримувати телефонні контакти, робити поробки для рідної сім'ї, згадувати рідних під час молитви, перед сном тощо.
Соціальний працівник і прийомні батьки мають знати різні шляхи залучення дітей до тривалих стосунків. Дитина може бути всиновлена в будь-який час або повернута в біологічну сім'ю. На дитину чекає цікаве, але складне життя після досягнення повноліття. Кожен з цих «сценаріїв» передбачає розлучення з прийомною сім'єю / ДБСТ. Дуже важливо бути готовим до такого розлучення психологічно і при цьому зуміти підтримувати зв'язки з дитиною, яка встигла прив'язатися, а можливо й полюбити прийомних батьків / батьків-вихователів. Адже саме тут вона отримала безцінний досвід побудови стосунків у сім'ї, підтримки близьких людей в скрутний момент,
організації сімейних свят, несподіваних сюрпризів.
4. Шляхи залучення прийомних дітей І дітей-вихованців до тривалих стосунків протягом життя
Кожний з вищенаведених шляхів є можливим і обирається як оптимальний варіант, залежно від обставин, в яких опиняється прийомна дитина, від її самопочуття й умов об'єктивної дійсності.
Обставини, які впливають на вибір шляху «возз'єднання з батьками, сім'єю»:
• діти й батьки прив'язані одне до одного;
батьки хочуть і можуть захищати й виховувати дитину;
• батьки хочуть і можуть задовольняти потреби дитини відповідно до стандартів суспільства.
Обставини, які впливають на вибір шляху «всиновлення дитини прийомними батьками / батьками-вихователями»:
• рідні батьки й родичі не хочуть або не можуть опікуватися дитиною;
• потреби дитини в захисті, розвитку та стабільності найкраще може задовольнити прийомна сім'я / ДБСТ, а не біологічна; дитина та прийомна сім'я / ДБСТ встановили стосунки, що триватимуть протягом усього життя і прагнуть їх підтримувати. Обставини, які впливають на вибір шляху «всиновлення новою сім'єю»:
• рідні батьки й родичі не хочуть або не можуть опікуватися дитиною;
• дитині потрібно встановити нові зв'язки з сім'єю.
Обставини, які впливають на вибір шляху «заплановане довгострокове перебування в прийомній сім'ї/ДБСТ»:
• рідні батьки й родичі не хочуть або не можуть опікуватися дитиною;
• потреби дитини можуть бути задоволені прийомною сім'єю / ДБСТ, у якій вона перебуває.
Обставини, які впливають на вибір шляху «самостійне проживання за підтримки прийомної сім'ї / ДБСТ та громади»: батьки й родичі не хочуть або не можуть опікуватися молодою людиною;
• потреби молодої людини в захисті, розвитку і стабільності найкраще може задовольняти прийомна сім'я / ДБСТ, аж поки молода людина не зможе самостійно управляти своїм життям;
• органи опіки й піклування можуть координувати послуги й підтримку батьків, родичів, прийомних батьків / батьків-вихователів та інших,щоб забезпечити молодій людині житло, певний прибуток, соціальні навички, мережу друзів і родичів, які її підтримуватимуть.
6.
Робота з дітьми, які постраждали від жорстокого поводження
Жорстоке поводження - будь-які дії або бездієвість стосовно дитини з боку батьків, осіб, які їх заміняють, або інших дорослих, унаслідок чого порушується благополуччя дитини або створюються умови, що заважають її оптимальному фізичному або психічному розвиткові, обмежують її права та свободи.
Виділяються чотири основні види жорстокого поводження з дітьми:
• відсутність батьківської турботи (нехтування основними потребами дитини);
• - фізичне насильство;
• сексуальне насильство;
• психологічне насильство.
Відсутність батьківської турботи визначається як стан, коли дитина через недобросовісне виконання батьками або особами, які їх заміняють, відчуває гостру чи хронічну потребу в харчуванні, одязі, житлі, гігієні, безпеці, любові й турботі, медичній допомозі, освіті та інших умовах, необхідних для її розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, нехтують основними потребами дитини:
• фізичними - виражається у відсутності контролю над дитиною, батьки не турбуються про її здоров'я, залишають, не забезпечують повноцінного харчування, одягу; освітніми - батьки не віддають дітей до школи після досягнення шкільного віку, чинять перешкоди в отриманні освіти, ігнорують регулярні прогули занять;
• емоційними - батьки не бажають або не можуть встановити міцну прив'язаність до дитини й надавати їй психологічну допомогу, діти відчувають дефіцит сенсорної стимуляції та спілкування.
Діти, вилучені із сімей через відсутність батьківської турботи, мають характерний зовнішній вигляд: відставання в рості й вазі або ожиріння в підлітковому віці, втомлений, сонний вигляд, припухлі повіки, ознаки санітарно-гігієнічної занедбаності: дерматити, висипи, їх одяг не відповідає сезону. Часто відстають від своїх ровесників у фізичному розвитку, але при регулярному повноцінному харчуванні швидко набирають вагу. Для таких дітей характерні захворювання на алергію й цукровий діабет. Вони часто потрапляють до лікарень з різноманітними захворюваннями, травмами або у зв'язку з нещасними випадками. Поведінка їх нерівна - вона коливається від активного непослуху (агресивність, деструктивна, девіантна поведінка) до надмірної пасивності.
Робота соціального працівника щодо супроводу прийомних дітей / дітей-вихованців, постраждалих через відсутність батьківської турботи, повинна здійснюватись у таких напрямах:
Допомога в забезпеченні умов, сприятливих для розвитку дитини, відповідно до існуючої проблеми: вибір найбільш прийнятного навчального або лікувального закладу.
1. Бесіди з прийомними батьками / батьками-вихователями про їхні навички дотримання гігієни й чистоти, набуття дитиною навичок самообслуговування та допомоги по господарству.
2. 3. Обговорення можливості надання спеціалізованої допомоги дитині у випадку відставання в розвитку або хронічних захворювань.
4. Допомога в наданні психологічної допомоги дитині для підвищення впевненості в собі, зміцнення довіри до оточуючих, здатності відчувати себе сильною й захищеною.
5. Обговорення з прийомними батьками / батьками-вихователями засобів і способів організації дозвілля, ігрової діяльності дітей.
6. Співпраця з організаціями, що сприяють реалізації творчих здібностей дітей.
Фізичне насильство - це навмисне нанесення дитині фізичних ушкоджень або травм дорослими, у результаті чого в дитини виникають порушення фізичного та/або психічного здоров'я й розвитку або настає смерть.
Воно включає такі дії, як побиття, укуси, опіки, різкі поштовхи або нанесення дитині фізичних ушкоджень іншими засобами. Спеціалісти, які займаються наданням допомоги дітям, постраждалим від побиття, вважають тілесні покарання й фізичне насильство одним і тим же явищем. У більшості випадків ушкодження завдаються ненавмисно, вони є наслідком використання занадто жорстких дисциплінарних методів або фізичного покарання. Фізичне покарання не має того виховного впливу, на який розраховане: по-перше, у дитини виникає бажання зробити навмисно, вона вчиться говорити неправду, свій гнів та агресію вона реалізує, коли б'є слабших дітей або тварину ; по-друге, дорослі, які не отримали бажаного ефекту, наступного разу б'ють сильніше й довше. Практично всі батьки, які допускають фізичне насильство стосовно дітей, у дитячому віці страждали від фізичних покарань з боку дорослих.
Найпоширенішими свідченнями фізичного насильства - до 90 % - є синці, крім того, це можуть бути сліди укусів, опіки, переломи кісток, травми внутрішніх органів. За ступенем важкості вони можуть бути розподілені на: незначні - синці, ранки; помірні - шрами; сильні - опіки, переломи кісток.
Одним з найважчих видів фізичного насильства щодо маленьких дітей є«синдром тряски дитини», який виникає, коли дорослий, схопивши дитину а плечі, сильно трясе її. При цьому сила дії на судини мозку така, що може призвести до крововиливу в мозок.
Фізичні симптоми вказують лише на видимі ушкодження, разом з тим, психічний розвиток дитини, яка зазнала фізичного насильства, часто уповільнюється, не відповідає фізичному віку. Чим менша дитина, тим більша вірогідність того, що в результаті систематичного побиття в неї виникне затримка фізичного, психічного й мовленнєвого розвитку, невроз. Через те, що дитина не знає, коли очікувати наступного побиття, у неї розвиваються симптоми, обумовлені стресом: тривога, головний біль, психосоматичні розлади. Для неї характерні надмірна збудливість, готовність до нападу, а також страх перед очікуваним болем. Щоб запобігти цьому, дитина намагається не думати й не говорити про травмуючу подію, витісняє думки та згадки про неї. Тому їй складно зосередитися на грі або шкільних заняттях. Витіснені думки можуть проявлятись у вигляді нічних кошмарів, страшних снів. У дитини з'являється страх перед сном, процесом засинання.
Під час здійснення соціального супроводу прийомної дитини / дитини-вихованця, яка страждала від фізичного насильства, соціальний працівник повинен передбачити комплексні діагностичні й реабілітаційні заходи:
1. Діагностичне обстеження дитини на наявність соматичних і психічних захворювань, особливості когнітивного розвитку, гіперактивність, непосидючість.
2. Проведення роботи з прийомними батьками / батьками-вихователям щодо прийняття дитини такою, яка вона є, без завищення вимог, із врахуванням її віку й можливостей. Навчання психологічно компетентній поведінці з дітьми, використанню позитивно орієнтованих мір дисциплінарної дії. Наприклад, похвали дитині, коли вона «випадково» поводиться бажаним чином, ігнорування небажаної поведінки.
3. Робота з корекції поведінки дитини. Через страх покарання та батьківської нелюбові дитина, замість того, щоб виправитись, може почати брехати, мстити батькам непослухом, протестувати. Важливою складовою роботи є обговорення з дитиною того, що вона захищена і її в сім'ї не битимуть, навчання новим, соціально прийнятним проявам поведінки.
Сексуальне насильство або розбещення - це залучення дитини з її згоди або без такої до прямих і непрямих актів сексуального характеру з дорослими з метою отримання останніми сексуального задоволення або вигоди. У результаті таких дій спричиняється шкода фізичному та психічному здоров'ю дитини, її психосексуальному розвитку, з'являються відхилення в поведінці, що ускладнюють соціальну адаптацію.
Дитячі реакції на сексуальну поведінку та процес відновлення в різних дітей відрізняються - вони залежать від характеру здійсненого насильства і ставлення до нього інших людей, що мають вплив на дитину, особливо матері. Разом з тим, наслідки сексуального насильства можна розділити на дві групи:
1. Фізичні наслідки - різного роду травми й розлади: ушкодження генітальної та анальної ділянок, захворювання, що передаються статевим шляхом, інфекційні захворювання, вагітність, енурез, психосоматичні хвороби, нервово-психічні розлади.
2. Психологічні наслідки, які розділяються на:емоційні розлади - хвилювання, страх, гнів та агресія, спрямовані на інших або на себе, депресивні розлади;
• когнітивні (пізнавальні) розлади - проявляються у вигляді низької самооцінки, ідей самозвинувачення, сприйняття себе потворним, безпомічним; дитина звинувачує себе в тому, що допустила насильство, робить висновок, що вона погана, ні на що не здатна й заслуговує на те, що з нею відбулось;
• порушення поведінки - найбільш характерним з яких є сексуалізована поведінка: прояви сексуальності до інших дітей та/або іграшок, часта мастурбація, невідповідні вікові знання про секс,яскраво виражені дії, спрямовані на себе або залучення до сексуальних стосунків інших дітей чи дорослих;
• порушення міжособистісних стосунків - характеризується відсутністю довіри до інших людей, наслідком чого є відсутність
дружніх стосунків або надмірна залежність від іншої людини; можливе порушення статевої ідентифікації, особливо в хлопчиків, через те, що вони ідентифікують себе із насильником. Робота з дітьми, які постраждали від сексуального насильства, має два етапи: діагностичний і реабілітаційний. До діагностики сексуального насильства залучаються фахівці різних галузей:
• медик - медичний огляд дитини, вивчення ушкоджень, лабораторне обстеження;
• психолог - використання бесіди та проективних методик для встановлення факту насильства, спостереження за малюнками дитини, її поведінкою й висловлюваннями;
• соціальний працівник - бесіди з дитиною та її найближчим оточенням, спостереження.
Реабілітаційна робота з дітьми-жертвами сексуального насильства передбачає такі заходи:
• бесіди про те, чому це стається з дітьми; позбавлення почуття провини за те, що сталось, та перекладання відповідальності на насильника;
• обговорення з дитиною її почуттів стосовно насильника;
• робота з попередження повторного сексуального насильства: уміння сказати «ні», розпізнавання поведінки, що передує насильству;
• складання з постраждалим особистого плану безпеки.
Реабілітаційна робота являє собою об'єднані зусилля команди спеціалістів: медика, психолога, юриста, соціального працівника. Складається спільний план дій з надання допомоги дитині. Соціальний працівник забезпечує взаємодію команди спеціалістів з виконання плану дій і підтримує зв'язок із сім'єю, в якій дитина перебуває.
Емоційне (психологічне) насильство - це однократний або хронічний психічний вплив на дитину, вороже або байдуже ставлення батьків і осіб, які їх заміняють, що спричиняють у дитини порушення самооцінки, втрату віри в себе, ускладнюють її розвиток і соціалізацію. Формами прояву психологічного насильства можуть бути:
• ігнорування - позбавлення дитини емпатії; нехтування потребою дитини в безпечному оточенні й батьківській підтримці; відсутність проявів прив'язаності, любові й турботи з боку дорослих;
• відторгнення - висування надмірних вимог до дитини; відкрите;неприйняття й постійна критика дитини, вживання негативних порівнянь; публічне приниження;
• погрози й тероризація - погрози побити або здійснити насильство, обзивання, в т. ч. лайливими словами; приниження гідності;
• ізолювання - встановлення обмежень на контакти із значимими для дитини людьми; заборона або обмеження виходу з дому;
• розбещення - залучення до антисоціальної поведінки (жебрацтво,проституція, крадіжки); залучення до вживання й розповсюдження алкоголю й наркотиків; заохочення самознищуючої поведінки.
Емоційне насильство проявляється в усіх формах жорстокого поводження з дітьми, тому його психологічні наслідки схожі з тими, що наявні при інших формах жорстокого поводження.
Наслідки психологічного насильства можна розділити на шість груп (дослідження Д. Глайзер та В. Пріор):
| № пор. | Група | Характеристика |
| 1 | Емоційний стан | • низька самооцінка, |
| • знижений емоційний фон, | ||
| • пригнічений стан, | ||
| • хвилювання, тривожність, | ||
| • страхи | ||
| 2 | Поведінка | • опозиційна, |
| • підлеслива, | ||
| • невідповідна вікові дитини, | ||
| • девіантна | ||
| 3 | Інтелект | • затримка інтелектуального розвитку, |
| • погана успішність, | ||
| • труднощі в концентрації уваги | ||
| 4 | Взаємостосунки з | • замкненість, прагнення до усамітнення, |
| однолітками | • агресивність, | |
| • роль «козла відпущення» | ||
| 5 | Фізичний стан | • маленький зріст, недостатня вага, |
| • гігієнічна занедбаність, неохайний вигляд | ||
| 6 | Інше | • сексуалізована поведінка |
Робота з прийомною дитиною / дитиною-вихованцем, яка постраждала від психологічного насильства, охоплює такі етапи:
1. Збір інформації про дитину, проведення діагностики:
2. виявлення особливостей емоційного насильства над дитиною в біологічній сім'ї або оточуючому середовищі;визначення впливу насильства на розвиток і здоров'я дитини; виявлення позитивних і негативних факторів у функціонуванні прийомної сім'ї /ДБСТ для подолання наслідків психологічного насильства.
2. Оцінка отриманої інформації та планування роботи з дитиною та членами прийомної сім'ї / ДБСТ.
3. Проведення терапевтичної роботи:робота спеціалістів з дитиною навчання батьків психологічно компетентній поведінці з дитиною; робота прийомних батьків / батьків-вихователів з дитиною.
4. Оцінка досягнутих результатів.
Головна мета роботи з дітьми, постраждалими від психологічного насильства,встановлення довіри до дорослих і позитивна зміна емоційного стану дитини. Найвпливовішим методом у цій ситуації є приклад: взаємостосунки між членами сім'ї в системах «батьки» і «діти». Включення дитини до позитивних емоційних стосунків, проведення корекційної психологічної роботи допоможе їй зрозуміти свої психологічні можливості, що дають силу справитись із наслідками емоційного насильства.
Дорослі, залучені до роботи з подолання наслідків психологічного насильства, повинні дотримуватись певних правил під час взаємодії з прийомною дитиною / дитиною-вихованцем:
1. Бути уважним, відгукуватись на прохання дитини.
2. Виявляти терпіння й такт.
3. Довіряти дитині, не піддавати сумніву її розповідь.
4. Виконувати обіцянки, не давати обіцянок, виконати які неможливо.
5. Обговорювати з дитиною те, що вона не винна в ситуації, що склалася.
6. Хвалити досягнення дитини.
7. Надавати підтримку в обговоренні травмуючих ситуацій.
8. Враховувати рівень розвитку дитини й досвід її втрат.
Дитині необхідно надати підтримку й дати впевненість у тому, що ситуації, що склались у минулому, не завадять її подальшому життю й реалізації.
Існують зв'язки між певними типами жорстокого поводження й віком дітей. Маленькі діти, що мають найбільшу потребу в догляді й нагляді, частіше всього страждають від емоційної холодності й виявляються позбавленими батьківської турботи про їхній фізичний стан. Діти дошкільного й молодшого шкільного віку найчастіше стають жертвами фізичного й емоційного насильства. Фізичне й емоційне насильство над підлітками часто пов'язане з прагненням до незалежності й сімейних конфліктів, характерних для цього віку. Випадки сексуального насильства трапляються від 3 років,що свідчить про вразливість дітей перед цим типом насильства з раннього дошкільного віку і протягом усього дитинства
7. Партнерство під час здійснення соціального супроводу
Одним з необхідних компонентів організації соціальної роботи на місцевому рівні є партнерство. Партнерство - це особливий вид стосунків, при якому люди чи організації об'єднують свої ресурси для виконання певної діяльності. Щоб налагодити партнерство як форму ефективного співробітництва сторін у ході здійснення соціального супроводу прийомної сім'ї/ДБСТ, необхідно дотримуватися загальних принципів, серед яких: узгодження очікувань; спільне планування; спільна оцінка діяльності; побудова взаємин на довірі, відкритості дій і задумів; оперативний і достатній обмін інформації; відповідальність перед партнерами й собою за власні дії.
Партнери соціального супроводу
Для виконання поставлених завдань соціального супроводу й вирішення нагальних питань розвитку прийомної дитини / дитини-вихованця соціальний працівник налагоджує співпрацю з різними фахівцями, державними й недержавними установами.
Партнерами здійснення соціального супроводу прийомної сім'ї / ДБСТ є:
• центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;
• служби у справах неповнолітніх;
• місцеві органи виконавчої влади й місцевого самоврядування, органи
опіки й піклування;
• навчальні заклади, позашкільні навчальні заклади, медичні установи;
• неурядові, релігійні організації, благодійні фонди.
Основним партнером центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (ЦСССДМ) у ході здійснення соціального супроводу виступають служби у справах неповнолітніх (ССН), а також заклади й установи освіти, охорони здоров'я, культури, правоохоронні органи.
Примірний порядок взаємодії ЦСССДМ і ССН у процесі створення забезпечення діяльності прийомних сімей подано в додатках.
До здійснення соціального супроводу можуть бути залучені неурядові організації, які мають досвід роботи з прийомними сім'ями, ДБСТ, та з якими соціальні служби для сім'ї, дітей та молоді підписали угоди про співпрацю.
У ході здійснення соціального супроводу завдяки партнерським стосункам між сім'єю, соціальною службою для сім'ї, дітей та молоді, службами у справах неповнолітніх, іншими державними, громадськими, бізнесовими структурами створюються оптимальні умови для забезпечення й дотримання
прав дітей, підвищення соціального престижу сімейних форм виховання, зростання кількості бажаючих стати прийомними батьками чи батьками-вихователями.
Процес здійснення супроводу передбачає залучення на різних етапах фахівців (лікарі, учителі, юристи, психологи тощо), які надають послуги як дитині, так і батькам, іншим членам сім'ї і діють, як одна команда. Рішення «команди» формуються на підставі обміну інформацією та спільного обговорення, врахування можливих ризиків, визначення найкращого з можливих варіантів з урахування інтересів дитини. Пропозиції щодо залучення фахівця подаються соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід, і затверджуються директором ЦСССДМ.
Соціальний працівник у процесі створення й супроводу прийомних сімей / ДБСТ має виступати організатором і координатором роботи організацій і фахівців для вирішення проблем прийомної дитини, захисту її прав.
Основні функції організацій і фахівців, задіяних у здійсненні соціального супроводу прийомних сімей/ДБСТ.
Служба у справах неповнолітніх: ведення банку даних на дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, формування запиту на фінансування, пошук джерел фінансування, участь в інформаційній кампанії, збір та перевірка відомостей про кандидатів, перевірка пакету документів на утворення прийомної сім'ї / ДБСТ, підготовка висновку та проекту рішення, допомога в доборі дітей у прийомну сім'ю / ДБСТ, захист їхніх прав, здійснення контролю за умовами виховання й проживання.
Центри соціальних служб для дітей, сім "ї та молоді: організація й проведення інформаційної кампанії, здійснення попередньої роботи з кандидатами (співбесіда, відвідування сім'ї, направлення на навчання), організація та проведення навчання кандидатів у прийомні батьки / батьки-вихователі, збір попереднього пакета документів на сім'ю, підготовка й передавання рекомендацій у ССН з метою взаємодобору сім'ї і дітей, безпосереднє здійснення супроводу прийомної сім'ї / ДБСТ, організація навчання прийомних батьків / батьків-вихователів з метою підвищення їхнього виховного потенціалу.
Органи соціального забезпечення: оформлення документів і виплата всіх видів допомог , пенсій, соціальних виплат, необхідних прийомним дітям / дітям-вихованцям та сім'ї, яка бере їх на виховання.
Відділ у справах сім "ї та молоді: вирішення питання оздоровлення дітей, їх дозвілля, участь у дитячих і молодіжних організаціях.
РАГС: оформлення свідоцтва про народження; відомості про реєстрацію дітей, біологічних батьків.
Паспортний стіл: реєстрація прийомних дітей / дітей-вихованців за місцем проживання.
Медичні заклади: оформлення медичних документів дитини, медичне обслуговування, здійснення медичного супроводу.
Заклади освіти: забезпечення освіти в школі, дошкільному навчальному закладі, соціально-педагогічна робота, організація поза навчальною діяльністю.
Служби працевлаштування: працевлаштування підлітків, професійна орієнтація.
Кримінальна міліція у справах неповнолітніх: уточнення відомостей про дітей, які можуть бути влаштованими в сім'ю, розшук біологічних батьків та інших родичів.
Органи влади: прийняття рішення про створення прийомної сім'ї / ДБСТ, підписання угоди/договору про влаштування дитини в сім'ю.
Фахівці різного профілю (психолог, юрист, соціальний педагог, психотерапевт, логопед тощо): надання консультативної допомоги всім членам сім'ї, яка виховує прийомних дітей / дітей-вихованців (за потребою).
До здійснення соціального супроводу можуть залучатися волонтери (наприклад, інші важливі особи в житті дитини, студенти відділів/факультетів соціальної роботи педагогічних вузів, представники громадськості). Волонтери виконують визначені їм функції, узгоджуючи свою діяльність з соціальним працівником, відповідальним за здійснення соціального супроводу.
Вплив на формування особистості прийомної дитини / дитини-вихованця здійснюють як організації, членом яких дитина безпосередньо виступає, так і організації, метою яких є захист прав та інтересів дитини, надання допомоги з забезпечення її життєдіяльності. Серед юридичних осіб виділяють прибуткові й неприбуткові організації.
До послуг таких організацій може звертатись прийомна сім'я / ДБСТ у таких випадках: отримання дитиною додаткової освіти (курси іноземних мов, комп'ютерні і т. д.), вирішення юридичних питань (юридичні консультації, адвокатські й нотаріальні контори), вирішення побутових та економічних питань (придбання їжі, одягу, меблів, ліків, канцтоварів, банківські послуги).
Найбільш дієвою моделлю допомоги прийомній сім'ї / ДБСТ є так звана «повна модель співпраці», коли державні й недержавні організації спільно працюють над вирішенням конкретних проблем сім'ї.
Таким чином, співпраця здійснюється у трьох напрямах:
1. Державна + державна організація.
2. Державна + неурядова організація.
3. Неурядова + неурядова організація.
Головним принципом такої співпраці є пріоритетність інтересів дитини-сироти й дитини, позбавленої батьківського піклування.
Для здійснення ефективної співпраці організацій різних типів соціальний працівник повинен бути детально ознайомлений із метою, завданнями й напрямами діяльності кожної із цих організацій, програмами, що ними реалізуються. У процесі співпраці вони беруть на себе ту частину роботи, що входить до сфери їхньої професійної компетентності й відповідає статутним завданням.
Координацію зв'язків державних і недержавних організацій з вирішення проблем прийомної сім'ї можна розглядати як перехідний елемент між мікро- та макрорівнями залежно від складності проблеми й рівня організацій, залучених до її вирішення.
Соціальний працівник під час вирішення питань життєзабезпечення прийомної сім'ї може співпрацювати з представниками різних соціальних інституцій політичного мікросередовища. Напрями такої співпраці можуть бути достатньо різноманітними:
1. З органами державної влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення прав дитини.
2. З представниками законодавчої влади різних рівнів щодо розробки та прийняття документів, які регламентують стосунки у сфері сімейних форм виховання. Удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази.
3. З органами судової влади різних рівнів щодо дотримання законодавчогарантованих прав осіб, залучених до сімейних форм виховання.
4. Із «силовими» структурами у випадках тиску та порушення прав будь кого із членів прийомної сім'ї, здійснення превентивної роботи з профілактики девіантної поведінки членів прийомної сім'ї, насамперед, дітей.
Соціальну сферу суспільства представляють такі складові, як сім'я, наука, освіта, виховання, право тощо. Зокрема, напрями роботи соціального працівника, який здійснює соціальний супровід прийомної сім'ї/ДБСТ у сфері освіти, є такими:
1. Співпраця із законодавчою, виконавчою владою, державними й недержавними організаціями у сфері реформування системи державних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Розвиток альтернативних форм опіки.
2. Співпраця з навчальним закладом, який відвідує прийомна дитина / дитина-вихованець: проведення роботи з адміністрацією, психолого-педагогічною службою, учительським, учнівським і батьківським колективами. Організація допомоги дитині в подоланні відставання в навчанні та педагогічної занедбаності.
3. Допомога в забезпеченні дитині позашкільної освіти відповідно до її нахилів, здібностей і бажання.
4. Інформування прийомної сім'ї/ДБСТ стосовно пільг, які має прийомна дитина / дитина-вихованець при вступі та під час навчання в професійно-технічних і вищих навчальних закладах.
У духовній (культурній) сфері діють такі соціальні інститути, як кульура, моральні норми, масова комунікація, громадська думка. Серед завдань, що стоять перед прийомною сім'єю/ДБСТ при появі дитини, є ознайомлення її з інфраструктурою населеного пункту, зокрема закладами культури: бібліотеками, кінотеатрами, будинками культури. Соціальний працівник може допомогти сім'ї в отриманні такої інформації, при цьому налагодивши контакт з відповідним відділом культури або безпосередньо керівництвом закладу культури.
Через соціальні інститути масової комунікації та громадської думки соціальні працівники здійснюють формування позитивного образу сімейних форм виховання серед широких верств населення. Це важливо для формування певних уявлень, ставлення в суспільстві до тих чи інших соціальних проблем, тобто для впливу на формування масової свідомості.
У сучасній термінології соціальної роботи часто зустрічається термін «паблік рілейшенс», що в перекладі з англійської означає «зв'язки з громадськістю». Такі зв'язки відбуваються на всіх етапах життєдіяльності сім'ї:добору потенційних прийомних батьків / батьків-вихователів, створення й функціонування прийомної сім'ї / ДБСТ.
Вплив на зовнішнє середовище, формування позитивного образу є результатом відповідним чином організованих зв'язків із громадськістю, які найчастіше здійснюються через засоби масової інформації. Зокрема, серед інструментів інформаційного забезпечення мікро- і макросередовища, у яке включено прийомну сім'ю / ДБСТ, Т. Семигіна виділяє:
• конференції та прес-конференції;
• брифінги;
• неформальні зустрічі, на які можуть бути запрошені журналісти;
• дискусії, круглі столи з актуальних проблем соціальної сфери;
• письмова комунікація (прес-релізи, брошури, буклети);
• усна комунікація (через семінари, особисті зустрічі);
• комунікація через ЗМІ (теле- та радіопрограми, відеокліпи, інформаційні й рекламні ролики);
• використання інших засобів комунікації (відео, листівки, Інтернет,телефони тощо).
Соціальна сітка прийомної сім 'ї/ДБСТ
Віддзеркаленням налагодження партнерських зв'язків з різними елементами соціального середовища є соціальна сітка прийомної сім'ї/ДБСТ. Структура соціальної сітки показує, хто до неї входить: від конкретних організацій до значущих людей. Такі елементи сітки (підсистеми) можуть бути формальними (спеціально створені організації та служби) і природними (друзі, родичі, знайомі). Водночас, крім усвідомлення широти й можливостей партнерських зв'язків, структура соціальної сітки конкретної сім'ї дає змогу краще зрозуміти, яким чином планувати роботу, які методи впливу будуть ефективними.
Важливим етапом у побудові соціальної сітки є визначення її обсягу, тобто кількості людей (організацій), що до неї входять, і форми підтримки, які надають формальна і природна підсистеми: інформаційної, емоційної, матеріальної. Кожна із складових соціальної сітки характеризується за ознаками: наближеність або віддаленість її елементів до сім'ї та частота контактів.
У роботі над побудовою соціальної сітки необхідно враховувати, як часто контактують із сім'єю її елементи: кожного дня, 1-2 рази на тиждень, 1-2 рази на місяць, рідко. Отже, соціальна сітка клієнта/сім'ї матиме такий вигляд:
| Структура | Обсяг соціа- | Форми соціа- | Наближеність до | Частота |
| соціальної | льної сітки: | льної підтри- | сім'ї: | контактів: |
| сітки:органі- | кількість | мки: інфор- | близька, середня, | кожного дня, |
| зації та люди, | людей, орга- | маційна, | далека | 1-2 рази на |
| які входять | нізацій, що | матеріальна, | тиждень, 1—2 | |
| до соціальної | входять до | емоційна | рази на мі- | |
| сітки клієн- | соціальної | підтримка | сяць, рідко | |
| та/сім 'ї | сітки | |||
Після складання соціальної сітки соціальний працівник аналізує її складові за характеристиками щільності й секторності. Так, за характеристикою щільності сітка може бути щільною або рідкою залежно від кількості елементів, які входять до неї; за характеристикою секторності - моносекторною або багатосекторною. Багатосекторну сітку складають такі сектори, як родичі, друзі, суспільні групи та ін. Аналізується щільність усієї соціальної сітки взагалі й щільність кожного із секторів зокрема, виділяються елементи соціальної сітки, що є ключовими для ефективної роботи з сім'єю.
Виходячи з отриманих результатів, планується наступна робота з ущільнення сітки (залучення більшої кількості організацій і людей) або її активізації (створення нових секторів).
Соціальна сітка має чотири етапи формування:
1. Неформальне об'єднання учасників - налагодження контактів і зв'язків.
2. Наявність єдиної мети, проблеми, для вирішення якої ці контакти та зв'язки стають регулярними та спланованими.
3. Формування спільного завдання з розподілом ролей та обов'язків - створення робочого плану.
4. Виконання робочого плану - залучення кожного учасника відповідно до його цілей, компетентності й повноважень.
У випадку роботи соціального працівника з конкретною проблемою прийомної сім'ї / ДБСТ на партнерських засадах соціальна сітка використовується таким чином: вказується проблема або проблеми сім'ї, виписуються елементи соціальної сітки, що можуть допомогти у вирішенні цієї проблеми, вказується, яким чином вони можуть це зробити й аналізуються ресурси, що залишились поза соціальною сіткою. Соціальний працівник, як правило, виконує роль координатора випадку, до функцій якого входить:
• складання соціальної сітки;
• формулювання пропозицій щодо плану взаємодії/співпраці;
• обговорення угоди про ведення випадку (усної чи письмової);
• надання адекватної інформації та відстеження своєчасності її отримання всіма учасниками соціальної сітки;
• координація діяльності всіх учасників соціальної сітки;
• організація моніторингу з роботи з конкретним випадком, підбиття поточних і кінцевих результатів.
Література
1. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А. Й. Капська, О. В. Безпалько, Р. X. Вайнола. -К., 2001.-129 с.
2. Кочубей А., Умарова Н. Азбука семьи, или практика работьі с семьями:Учебно-методическое пособие. - Псков, 2004. - 152 с.
3. Кочубей А., Умарова Н. Визит в семью, или практика работьі с семьями:Учебное пособие. - Псков, 2002. -118 с.
4. Лесгафт П. Ф.Семейное воспитание ребенка и его значение. - М., 1991.-176 с.
5. Москаленко В. В. Соціальна психологія: Підручник. - К., 2005. - 624 с.
6. Мустаева Ф. А. Основьі социальной педагогики: Учебник. - М., Екате-ринбург, 2002.-416 с.
7. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Посібник. - К., 2003. - 446 с.
8. Організація партнерства у місцевих громадах: Метод, рек. для практиківсоціальної сфери / Т. П. Басюк, О. В. Безпалько, І. В. Братусь та ін; Зазаг. ред. І. Д. Звєрєвої. - К., 2006. - 43 с.
9. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. - К., 2002. - 536 с.
10.Соціальна робота в Україні: Навч. посібник / За ред. І. Д. Звєрєвої,Г. М. Лактіонової. - К., 2004. - 256 с.
11.Соціальна робота в Україні: перші кроки / Під ред. В. Полтавця. - К.,2002.-236 с.
12.Соціальная педагогика: Курс лекций / Под ред. М. А. Галагузовой. - М.,2001.-416 с.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 20; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!