Екологічний туризм у системі суспільно-економічних відносин
Лекція 7
ЕКОЛОГІЧНИЙ туризм В СИСТЕМІ ЕКОЛОГІЧНОГО ГЕОМАРКЕТИНГУ
1. Теоретико-методологічні та практичні засади екологічного геомаркетингу
Екологічний туризм у системі суспільно-економічних відносин
Суспільно-економічні основи та економічний зміст стратегічного менеджменту екологічного туризму
Суспільно-економічні чинники розвитку екологічного туризму
Теоретико-методологічні та практичні засади екологічного геомаркетингу
У вирішенні багатьох екологічних проблем природокористування все більшого значення отримує новий вид економічної діяльності в області природокористування - екологічний маркетинг. Практичні потреби екологічного маркетингу стимулюють розвиток фундаментальних і прикладних геоекологічних та економіко-географічних досліджень, створенню на стиках дисциплін особливих міжпредметних галузей наукових знань про властивості і закономірності геопросторової ринкової динаміки, принципи, методи, засоби і форми ефективного управління природокористуванням на основі екологічного маркетингу.
Термін ecological marketing (екологічний маркетинг) з’явився в західній науковій літературі наприкінці 1980-х років XX сторіччя.
В даний час існує декілька визначень екологічного маркетингу і продовжуються подальший розвиток його концептуальної та понятійно-термінологічної бази.
У найбільш загальному розумінні екологічний маркетинг - це, особливий вид людської діяльності, спрямований на задоволення запитів і потреб людей за допомогою обміну товарами, послугами, інформацією та ін., що не порушують екологічної рівноваги навколишнього природного середовища та не впливають на здоров'я людей.
|
|
|
Завданням екологічного маркетингу є створення умов для збереження навколишнього середовища, адаптації виробництва до вимог ринку, вироблення екологічно чистої продукції, що має високу конкурентну спроможність, а також інтенсифікації її збуту й отримання додаткового прибутку за рахунок екологізації виробництва. Звідси основними функціями екологічного маркетингу є: вивчення попиту на екологічно чисту продукцію, ціноутворення; екологічна реклама і стимулювання до екозбалансованого споживання; планування екологічно чистого асортименту, збуту і торгових операцій; діяльність, пов'язана зі збереженням і вибором екологічно чистого транспортування товару - екологічна логістика; організація екологічно безпечного обслуговування споживачів. Екологічний маркетинг ґрунтується на використанні концепції соціально-етичного маркетингу і є його складовою частиною. На основі цієї концепції інтегруються інтереси виробника, споживача суспільства і природного середовища.
|
|
|
Екологічний маркетинг має яскраво виражену соціальну спрямованість, що виявляється в тому, що саме на основі екологічного маркетингу вдається розв'язати низку суспільно-економічних протиріч. Зокрема протиріччя між інтересами товаровиробника, що прагне реалізувати, як можна більшу кількість товару (продукту, послуг та ін.) і за, як можна вищою ціною і споживача, який прагне придбати якісний товару (продукт послугу та ін.) і якнайдешевше. Екологічний маркетинг в першу чергу спрямований на гармонізацію відносин між товаровиробником та споживачем, виконуючи найважливішу соціально-екологічну функцію - приведення у відповідність суперечливих ринкових інтересів виробників-продавців і споживачів-покупців шляхом формування екологічно-збалансованого споживання та відповідного екологічно-збалансованого виробництва.
Але існує й інший блок протиріч - це протиріччя, що виникають в результаті задоволення запитів і потреб як виробників так і споживачів у процесі природокористування. Це проблема між економічними інтересами підприємств і еколого-соціальними потребами людини і суспільства та наявним природно-ресурсним потенціалом певної території. Власне це протиріччя ринкового індустріального виробництва і породжувані ним екологічні проблеми. За цих умов «екологічно чисті» природні ресурси й умови життєдіяльності людей виступають об’єктом купівлі-продажу, а екологічний маркетинг за змістом наближається до геоекологічного.
|
|
|
Звідси основне завдання екологічного маркетингу можна визначити - як гармонізація відносин між виробниками, споживачами та навколишнім середовищем на основі ринкових механізмів екологічно збалансованого природокористування, виробництва та споживання. Здійснення екологічного маркетингу базується на принципах сталого розвитку та екологічної збалансованості.
Екологічний туризм у системі суспільно-економічних відносин
Екологічний туризм можна розглядати також як специфічний індикатор економічної системи, який одним з перших відчуває на собі її вплив, зберігаючи при цьому потенційні можливості впливу на економіку певного міста, регіону та країни в цілому. Таким чином, економіка і екологічний туризм тісно взаємодіють між собою. Причому ця взаємодія носить системний характер, що виражається у взаємозалежності, взаємовпливі і взаємозумовленості різних за ієрархічним рівнем складовими економічної системи та екологічного туризму. Основою цих взаємодій є суспільно-економічні відносини, зумовлені особливостями виробництва і споживання специфічного екотуристського продукту.
|
|
|
Екотуристський продукт з погляду його подання (позиціювання) на туристичному ринку є певним комплексом екомістких та екозначущих продуктів, товарів і послуг переважно інтелектуально-освітнього та рекреаційного характеру, що мають просторову (геоекологічну, ландшафтно-екологічну), кількісну і якісну визначеність та підготовлені для реалізації туристам та відпочиваючим (споживачам цього продукту). У його виробництві задіяні природоохоронні, природогосподарські та туристичні підприємства і організації, що пов'язані між собою процесом створення екотуристського продукту.
Екотуристський продукт складається з таких основних компонентів:
* екотуристські послуги (послуги організаторів екологічного туризму - туроператорів та турагентів, природоохоронних та природогосподарських організацій, транспортні послуги, послуги системи гостинності та громадського харчування, культурно-дозвіллєві послуги та інші, що можна віднести до категорії екотуристських);
* діяльність та роботи, що супроводжують процес реалізації та споживання туристських послуг (робота на маршруті менеджера екологічного туризму, гіда-природознавця, екоосвітня та екотуристсько-тренінгова діяльність тощо);
* товари, що споживаються під час екотуру, та супутні товари, які споживаються поза його межами (різноманітні споживчі та декоративні товари, сувеніри, значки, листівки та ін.).
Взаємозв'язок цих компонентів та їх частка в певному екотуристському продукті залежать від напрямку та мети екотуризму, фахового та економічного рівня організаторів. Велике значення має специфічна екоосвітня та ековиховна діяльність з мотивації та стимулювання різних напрямків екотуризму, підготовки та навчання правилам поведінки у природному середовищі, формування екокультури спілкування з природним середовищем та споживання екотуристського продукту.
Реалізація екотуристського продукту зазнає впливу урбокомпенсаційних, рекреаційних, соціально-культурних, освітніх та інших суспільних потреб та туристського попиту. Економічно це виявляється фінансовими потребами людей, що хочуть і мають можливість придбати екотуристський продукт у вигляді маршруту, подорожі або поїздки в місця, що їх цікавлять, або спеціальної брошури для самопутівної екологічної стежки. Купуючи екотуристський продукт і сплачуючи тим самим його вартість, споживач вступає в економічні відносини з його виробником - природним середовищем і організацією, що виступає організатором, посередником та регулятором перебування туриста у природному середовищі. Частина отриманого прибутку витрачається на відновлення природного середовища та підтримання екотуристичної інфраструктури.
Таким чином, результат специфічного екотуристичного виробництва знаходить суспільне визнання, а саме виробництво одержує новий імпульс, оскільки знову відтворюється пропозиція екотуристського продукту. Суспільне значення екотуристського продукту полягає також у його доступності, низькій собівартості та швидкій самоокупності. Тому екологічний туризм можна розглядати як єдиний процес природоохоронного виробництва і споживання, складний комплекс природо-суспільно-економічних відносин:
* між учасниками створення та реалізації екотуристського продукту;
* між споживачем і виробником з приводу придбання екотуристського продукту;
* між споживачем і виробником екотуристського продукту з приводу його споживання;
* між споживачем і самим екотуристським продуктом (природним середовищем);
* між учасниками реалізації та відтворення екотуристського продукту.
Таким чином, екологічний туризм повноцінно реалізується в системі економічних відносин суспільства поряд з іншими галузями економіки, саме тому управління екологічним туризмом передбачає здійснення насамперед економічних відносин. Економічні засади управління екологічним туризмом виявляються також у тому, що його створення, реалізація і відтворення потребують певних ресурсів та витрат.
Екотуристичні витрати - це сума витрат, що йдуть на створення екотуристського продукту, його просування до споживача, реалізацію та відтворення. Важлива особливість екотуристичних витрат полягає в тому, що значна їх частина припадає на відтворення природного середовища та охорону природи. Різниця між вартістю екотуристського продукту і витратами на його виробництво, реалізацію і відтворення складає прибуток підприємств та організацій, що його реалізують.
Система економічного контролю у виробництві, реалізації та відтворенні екотуристського продукту здійснюється через державну, комерційну і громадську форми захисту прав споживачів. Адже споживачі, що придбали екотуристський продукт і не отримали того, що їм було обіцяно, пред'являють санкції до його продавця (у даному випадку до виробника або реалізатора). Якщо споживачі задоволені екотуристським продуктом, позитивний вплив від діяльності його виробників позначиться на збільшенні попиту, зростанні прибутку, а отже, і збільшенні капіталовкладень у відтворення природного середовища та охорону природи.
У наведених вище випадках йдеться про реалізацію насамперед економічних відносин, в які вступають виробники (реалізатори, продавці) туристського продукту та його споживачі (відпочиваючі, туристи). До цього варто додати і ще один вид економічних відносин, що стосується відносин з фіскальними державними органами та витрат частини прибутку від діяльності виробників на податки. До того ж органи державного регулювання туристичної діяльності мають сприяти її розвитку, що передбачає участь держави в інвестиційній, страховій, правовій та іншій діяльності з метою зміцнення економічних основ екотуризму.
Прибуток як економічна категорія відбиває взаємозалежність витрат і результатів екотуристичної діяльності, тобто витрат на створення екотуристського продукту, його споживання і надходження коштів від його продажу при завершенні цього процесу.
За умов ринкової економіки отримання стабільного прибутку визначає мету і зміст економічної діяльності в екотуризмі. Основне джерело прибутку в екотуризмі - це сам турист, що сплачує вартість запропонованого йому екотуристського продукту. Немає споживача - немає прибутку, а якщо є турист, то прибуток можна одержати тільки в тому разі, якщо вартість екотуристського продукту перевищує суму витрат на його створення і просування до споживача.
Отже, економічний зміст екотуристичної діяльності виявляється ще й у тому, щоб залучити туриста, спонукати його до придбання екотуристського продукту (еко-туру) і зробити все для того, щоб він залишився задоволеним цим екотуристським продуктом. В іншому разі немає економічного сенсу займатися екотуристичною діяльністю, тому що вона буде збитковою чи може існувати лише за рахунок різноманітних дотацій, як правило, за залишковим принципом.
Таким чином, екотуристський продукт, екотуристичні витрати і прибуток від екотуристичної діяльності є основними суспільно-економічними явищами, що визначають пріоритетні напрямки в менеджменті екологічного туризму.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 19; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!