Загальна характеристика дво- та багатомовних словників.
Лекція 5
Перекладна лексикограф ія
План.
1. Еквівалентність і національно-культурна специфіка мовних одиниць.
2. Три типи еквівалентності у зіставних мовах.
3. Загальна характеристика дво- та багатомовних словників.
4. Відмінність двомовних словників від багатомовних.
Еквівалентність і національно-культурна специфіка мовних одиниць.
За ознакою кількості описуваних у словнику мов розрізняють словники одномовні й перекладні.
У сучасному інформаційному суспільстві особливого значення набуває перекладне словникарство і відповідно теоретичне осмислення способів лексикографічного опрацювання безеквівалентної лексики у порівнюваних мовах.
Основним змістом перекладної лексикографії є опис мовних одиниць однієї мови за допомогою іншої (інших). Перекладна лексикографія призначена встановити еквівалентні відношення між елементами різних мов.
З філософської точки зору еквівалентність будь-яких об’єктів означає їх рівність в якому-небудь відношенні. Однак принципової рівності об’єктів в усіх відношеннях не буває. Це підкреслює діалектичну відносність еквівалентності: усілякий об’єкт дійсності унікальний, індивідуальний.
Те, що будь-яка еквівалентність завжди відносна і що завдання дослідника у пошуку якомога більшої кількості відмінних рис, кожна з яких в певній ситуації (чи то переклад, чи оволодіння мовою, чи просто спілкування нерідною мовою) може ускладнити комунікацію й призвести до інтерференції, нагадує принцип системності.
|
|
|
Принцип системності визначається як один з основних для контрактивного дослідження зіставних мов, передбачає перш за все ієрархічну впорядкованість вибору параметрів зіставлення, що, в свою чергу, диктуються ієрархічною природою семантичної структури основних одиниць зіставлення: семами, лексеми чи лексико-семантичні групи. Принцип системності, окрім того, що побуджує до повноти й цілісності зіставлення мовних фактів, а й указує шляхи найбільш оптимального пошуку значеннєвих відмінностей на однопорядкових системо утворюючих мовних рівнях.
Принцип системності дослідження дає нам змогу виходити із положення, що будь-яка мовна одиниця може бути перекладена іншою мовою. Єдиною аксіомою лексикографії П.Н. Денисов уважає віру в здатність людини зрозуміти змістову еквівалентність слова і поставленого йому перекладного відповідника чи пояснення.
«Еквівалентність – це вісь, на якій проходить уся діяльність перекладача… Під еквівалентністю ми розуміємо відношення між індивідуальним значенням означуваного слова і його відповідниками» [Kroman, Riiber, Rosbach, 1991, c.2717].
|
|
|
Глибинною основою еквівалентності можна уважати схожість і різницю мовних систем.
У широкому плані під еквівалентністю розуміють щось рівноцінне, рівнозначне чому-небудь. Певно, ця менша семантична категоричність слова «еквівалентність» і зробила його кращим у сучасному перекладознавстві.
Під еквівалентністю, у теорії перекладу слід розуміти збереження відносної рівності змістовної, змістової, семантичної, стилістичної та функціонально-комунікативної інформації, що міститься в оригіналі й перекладі. Варто особливо підкреслити, що еквівалентність оригіналу і перекладу — це насамперед спільність розуміння інформації, що міститься в тексті, включаючи й ту, що впливає не тільки на розум, але і на почуття реципієнта і яка не тільки експліцитно виражена в тексті, але й імпліцитно віднесена до підтексту. Еквівалентність перекладу залежить також від ситуації породження тексту оригіналу і його відтворення в мові перекладу. Таке трактування еквівалентності відбиває повноту і багаторівність цього поняття, пов'язаного із семантичними, структурними, функціональними, комунікативними, прагматичними, жанровими і т.п. характеристиками. Причому всі зазначені в дефініції параметри повинні зберігатися в перекладі, але ступінь їхньої реалізації буде різний в залежності від тексту, умов і способу перекладу.
|
|
|
Еквівалентність перекладу оригіналу завжди поняття відносне. І рівень відносності може бути дуже різним. Ступінь зближення з оригіналом залежить від багатьох факторів: від майстерності перекладача, від особливостей мов і культур, що зіставляються, епохи створення оригіналу і перекладу, способу перекладу, характеру перекладних текстів тощо.
Головне в будь-якому перекладі — це передача змістової інформації тексту. Одне з головних завдань перекладача полягає в максимально повній передачі змісту оригіналу, і, як правило, фактична спільність змісту оригіналу і перекладу дуже значна.
Варто розрізняти потенційно досяжну еквівалентність, під якою розуміється максимальна спільність змісту двох різномовних текстів, що допускається через різницю мов, на яких створені ці тексти, і перекладацьку еквівалентність - реальну змістову близькість текстів оригіналу і перекладу, що досягається перекладачем у процесі перекладу. Межею перекладацької еквівалентності є максимально можливий (лінгвістичний) ступінь збереження змісту оригіналу при перекладі, але в кожному окремому перекладі змістова близькість до оригіналу в різному ступені і різних способах наближується до максимального.
|
|
|
Різниця в системах вихідної мови (ВМ) і перекладацької мови (ПМ) й особливостей створення текстів кожною з цих мов різною мірою можуть обмежувати можливість повного збереження в перекладі змісту оригіналу. Тому перекладацька еквівалентність може ґрунтуватися на збереженні (і відповідно втраті) різних елементів змісту, що містяться в оригіналі. В залежності від того, яка частина змісту передається при перекладі для забезпечення його еквівалентності, розрізняються різні рівні (типи) еквівалентності. На будь-якому рівні еквівалентності переклад може забезпечувати міжмовну комунікацію.
З лінгводидактичної точки зору слід розрізняти два типи перекладацьких словників: багатофункціональні, якщо словник створюється для опису однієї мови за допомогою інших мов, і бі-, три-, полі функціональні, якщо об’єктом дослідження є мовні одиниці усіх чи деяких мов даного лексикографічного твору. Так, англійсько-український словник може бути укладений для україномовних читачів з орієнтацією на вивчення англійської мови: перекладні еквіваленти, помітки, уточнення, пояснення тощо англійських лексем (вокабул) будуть зроблені українською мовою. Такий словник монофункціональний. А у біфункціональному словнику ми знайдемо паралельні переклади англійських мовних одиниць українською мовою і навпаки, двомовні трактування й коментарі, помітки двома мовами, англо-українські й українсько-англійські покажчики і т.д.
З іншого боку, при перекладі, неодноразово зазначалося, слід добиратись до неперекладного; лише у такому випадку можна пізнати по-справжньому чужий народ, чужу культуру. Це підтверджує важливість національно-культурної специфіки мовних одиниць, її величезну значимість у перекладацькій діяльності. Перекладач у цьому контексті представляється нам не лише між мовами, а й культурами.
Для перекладача важливо володіння усім лексичним матеріалом мови, всім набором фонових знань, і кількість цих фонових знань тим більша, чим більше розходження між культурами.
Таким чином, сфера діяльності перекладача – це своєрідне неподільне ціле: мова – культура – людина; використовуючи мову як засіб комунікації, перекладач призваний здійснювати комунікацію між окремими людьми на основі знань і розуміння мов і культур. Без знання культурного середовища ніяка комунікація неможлива взагалі.
Іншими словами, перекладач – це певною мірою лінгвокультуролог, лінгвокраїнознавець, так як, являючись носієм однієї культури, він однаково володіє знаннями про іншу культуру, культуру мови, яку перекладає.
Три типи еквівалентності.
Якщо виходити із трьох відомих в логіці і філософії можливих варіантів еквівалентних відношень – повної, часткової і нульової еквівалентності, - то, відповідно, з лінгвістичної точки зору також можливі три типи еквівалентності мовних одиниць у зіставлюваних мовах:
А) повна еквівалентність;
Б) часкова еквівалентність;
В) хибна еквівалентність (безеквівалентність).
Три види еквівалентності і факти впливу національно-культурної специфіки мовних одиниць на особливості перекладу можна проілюструвати на такому лінгвокультурному феномені, як лексичні паралелі – лексема двох і більше синхронічно порівнюваних мов, що співпадають у плані вираження і схожих / несхожих у плані змісту.
Якщо лексеми порівнюваних мов при схожості зовнішніх форм семантично повністю співпадають, то такі лексичні паралелі називаються повними (повна еквівалентність).
Наприклад, укр. веранда «накритий балкон, тераса навколо будинку чи вздовж однієї із стін» = англ. Veranda = фр. Veranda= ісп. Veranda .
У випадку співпадання одних і неспівпадання інших значень семантичних структур зовні схожих лексем мова йде про неповні лексичні паралелі (часткова еквівалентність).
Напр., укр. букет та ісп. Buque інтернаціональні в значенні «сукупність ароматичних і смакових властивостей якоїсь рідини», а в значенні «квіти, гарно підібрані і складені в пучок» не співпадають; іспанською це ramo.
Значення неповних лексичних паралелей, що співпадають, називають інтерлексами – інтернаціональні лексико-семантичні варіанти лексем. Серед них слід розрізняти інтерлекси:
· З різними змістовими відтінками, зазвичай із розширенням-звуженням значень ЛСВ; наприклад, франц. Autobus – це автобус, що використовується лише у межах міста; міжміський автобус називається ( auto)car ;
· З різною стилістичною забарвленістю; наприклад, укр. метро використовується для номінації метрополітену, в іспанській мові слово metro вживається лише в розмовній мові.
Подібні лексико-семантичні варіанти ми відносимо до інтерлексів, тому що вони, підкреслюючи смислове і стилістичне значення і своєрідність, не заважають ототожненню лексем і ЛСВ лексем зіставних мов.
Специфічні лексико-семантичні варіанти, що відображають національно-культурну своєрідність лексем, називаються ідіолексами.
Ідіолекси розрізняються нами з точки зору їх походження. Як правило, на першому етапі запозичення інтерлексами стає лише частина (зазвичай одне) значень якої-небудь лексеми. Усі інші ЛСВ у семантичній структурі лексеми мови – джерела запозичення є ідіолексами. У процесі функціонування інтерлексеми в мові, що запозичила, з’являються нові, набуті ідіолексеми. Лексичні паралелі укр. матерія, англ. matter, ісп. materia , фр. matiere об’єднуються двома інтерлексами «об’єктивна реальність, що існує поза і незалежно від людської свідомості…» і «речовина, з якої складаються фізичні тіла», але в українській і російській мовах у семантичної структури даної лексеми розвинулася набута ідіолекса «тканина».
Таким чином, можна сказати, що семантична структура неповних лексичних паралелей включає інтерлекси й ідіолекси. Звідси висновок: семантична структура повних лексичних паралелей складається із інтерлексів – подібних лексико-семантичних варіантів.
Також, слід зазначити, що інтернаціональним уважається слово, в семантичній структурі якого є принаймні одна інтерлекса порівняно з лексичними паралелями інших мов. Тому, і повні, й неповні лексичні паралелі ми відносимо до інтернаціональної лексики.
Різні за значеннями лексичні паралелі називаються хибними (хибна еквівалентність).
Наприклад, хибними паралелями є англ. repetition: «1. Повторення; 2. Уривок із тексту, який треба вивчити напам’ять» і укр.. репетиція: «1. Попереднє виконання драматичного, музичного і т.д. твору при підготовці до виступу; 2. перен. підготовка чого-небудь». Анґл. also (також) – нім. also (отже); англ. gift(подарунок, дар) – нім. Gift (отрута); ісп. роmо (флакон) – рум. роm (дерево) та інші.
Хибні паралелі можуть бути:
1. Етимологічно пов’язані – базуються на загальних етимонах. Так, із латинської мови запозичені як укр. професор «учене звання викладача, так й ісп. professor «викладач».
2. Етимологічно не пов’язані – базуються на випадкових співпаданнях зовнішніх форм і висхідних до прототипів різноманітних мов. Наприклад, рос. салат «1. Трав’яниста городня рослина…; 2. Холодне блюдо» (з італійської) і франц. salat «мусульманська молитва, що читається п’ять разів на день» (із арабського).
Загальна характеристика дво- та багатомовних словників.
Завдання перекладача не зводиться до запозичення еквівалентів на основі перекладних словників, а до прийняття оптимального рішення на основі змістової інтерпретації, урахування національно-культурної специфіки лексико-семантичної системи мови й оцінка всього тексту в цілому.
У зв’язку з цим до дослідження перекладних словників підходять з трьох точок зору:
аспект адресату: яка мета словника, його користувач, ситуація його використання;
лінгвістичний аспект: які вимоги до еквівалентних відношень між одиницями різних мов;
емпіричний аспект: точка зору сприйняття ситуації перекладної комунікації.
Розглядаючи перекладні словники з цих позицій, Л. Ступіним пропонує виділити три основні функції двомовного словника:
А) інтерпретаційна функція (залежно від рівня володіння мовою можна зрозуміти зміст іноземного тексту);
Б) репродукційна функція (посередництвом перекладу здійснюється передача тексту співбесіднику);
В) перекладна функція (найбільш складний і найбільш відповідальний етап – творча передача іноземного тексту, у якій домінує детальна семантизація).
Однак не лише детальна семантизація, але й прямий підхід до перекладних еквівалентів, орієнтація в специфіці мовної пари, оперативне внесення до тексту словника виправлень і уточнень, певні рамки адекватної метамови лексикографії, відсутність надмірної кількості матеріалу, що стосується етимології, дефініції, енциклопедичної інформації тощо перекладачі уважають перевагами двомовного словника.
Однією з основних проблем перекладної лексикографії є філіація лексеми (розчленування слова на значення). Кожне слово в кожній конкретній мові має самостійною змістовою структурою, незалежно від того, якою кількістю еквівалентів увесь обсяг його значення може бути переданий будь-якою іншою мовою.
Досвід авторів і сучасні тенденції у перекладній лексикографії показують, що визначальним у ви членуванні значень є не семантична структура вхідної мови, а орієнтованість на семантичну специфіку вихідної мови.
Але об’єктивних критеріїв філіації не існує. Немає чітко сформульованих правил, методів чи прийомів, керуючись якими можна було б безпомилково розбити слово на значення.
Принципи багатомовної лексикографії пропонують такі алгоритми побудови словникової статті:
Схема 1
Схема 2
Схема 1 передбачає декілька двомовних зіставлень, при яких порівняння йде кожен раз від однієї мови до іншої. Схема 2 передбачає послідовне зіставлення мовних одиниць від першої мови до другої , від другої до третьої і т.д. Як видно із наведених тут схем у багатомовній лексикографії основою зазвичай є одна «стрижнева» мова, для якої даний словник переважним чином і укладається. Найчастіше – це рідна мова користувача.
Наразі обидві схеми мають відсоток неправильних перекладів у будь-якому ланцюжку і тому у реальній роботі схема побудови словникового алгоритму у багатомовному словнику представлена наступним чином:
Схема 3
Перехресні посилання у схемі 3 дають змогу ліквідувати незрозумілості, неточності, багаторазові порівняння з різних позицій різних мов, безсумнівно сприяють уточненню перекладних еквівалентів і адекватності перекладів взагалі. Однак, такий алгоритм, як правило, проблематичний через свою громіздкість і складність, й чим більше мов описується у словнику, тим менше можливості досягнення об’єктивного лексикографічного опису.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 59; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!