Армія і політична влада: моделі та шляхи взаємодії.
ГВАРДІЙСЬКИЙ ОРДЕНА ЧЕРВОНОЇ ЗІРКИ ФАКУЛЬТЕТ ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ
ім. ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
“ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”
ЛЕКЦІЯ
з навчального предмету “Основи воєнної політології”
Тема № 10.1 Роль і місце збройних сил у демократичній державі
ХАРКІВ
КАФЕДРА ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ ЗАПАСУ
ЗАТВЕРДЖУЮ
завідувач кафедри військової
підготовки офіцерів запасу
д.т.н. О.В.СТАХОВСЬКИЙ
“ ” 2014 р.
Працівник ЗС України
к.і.н. І.М. Криленко
ЛЕКЦІЯ
Тема № 10.1 Роль і місце збройних сил у демократичній державі
Обговорено на засіданні ПМК
Протокол №
від “ ” 2014 р.
Харків – 2014
ЗМІСТ
Вступ.
1. Армія і політична влада: моделі та шляхи взаємодії.
2. Головні функції Збройних Сил України.
Висновки.
Література.
1. Закон України про Збройні Сили України, м. Київ, 6 грудня
1991 року № 1934-XII
2. Воєнна доктрина України. Затверджена Указом Президента України “Про Воєнну доктрину України” 2012 року.
3. Актуальні проблеми воєнної політології: Підручник для слухачів вищих військових навчальних закладів Збройних Сил України / За заг. ред.
В. Ф. Смолянюка. – Вінниця: Нова книга, 2002.
4. Геополітика України (Військовий аспект): Навчальний посібник / Шлемкевич Л. П., Ткачук П. П., Гетьманчук М. П, та ін. – Львів: Військовий інститут, 2004.
5. Данільян О. Г, Дзьобань О. П., Панов М. І. Національна безпека України: Сутність, структура та напрямки реалізації: Навчальний посібник. – Харків: Фоліо, 2002.
6. Політологія: Підручник для курсантів вищих військових навч. закладів ЗС України / Смолянюк В. Ф., Бережний А. М., Гетьманчук М. П.
та ін. – Вінниця: Нова книга, 2002.
Вступ
Армія нерідко виступала в минулому і сьогодні проявляє себе не тільки як знаряддя в руках соціально-класових сил, але і як самостійна політична сила. Проблема взаємозв’язку армії і політичної влади є однією з визначальних проблем у політиці будь-якої держави, від розв’язання якої залежать характер розвитку суспільно-політичного устрою, стабільність владних відносин і суспільства в цілому.
У цієї проблеми глибоке історичне коріння, що засвідчує її активне обговорення ще в часи античності. Міркування з приводу характеру взаємодії армії і політичної влади ми знаходимо в ряді класичних творів того часу, зокрема в “Державі” Платона і “Політиці” Арістотеля. Ще Геракліт і Демокріт відзначали тенденцію зростання впливу армії на владу всередині полісної демократії. У Корнелія Непота у творі “Про знаменитих людей”, у Плутарха в його “Життєписах”, у Гая Светонія Транквілла в «Житті дванадцяти цезарів» подано багатющий історичний матеріал про активне втручання видатних воєначальників у політичне життя античного суспільства. Полеміка навколо різних аспектів впливу армії на суспільне життя велася й мислителями епохи Відродження, а у політичній теорії Нового часу знайшла відбиття в працях Т.Гоббса, Г.Гроція, С.Пуфендорфа, Г.Гегеля та ін.
Суспільно-історична практика дає підстави розглядати армію, з одного боку, як об’єкт політики, тобто об’єкт управління і знаряддя реалізації політичних інтересів і цілей держави. З іншого боку, армія – один із суб’єктів політики, причому чинить певний вплив на маси, великі соціальні групи, партії, державну владу, політичну систему суспільства в цілому. Такий підхід дозволяє бачити в армії відносно самостійну політичну силу.
Армія і політична влада: моделі та шляхи взаємодії.
Армія – орган держави, призначений для проведення його політики засобами збройного насильства. Армія – політичний інститут у суспільстві, визначається тим, що – це установа державна, відображає інтереси певних класів, соціальних спільностей, покликана відображати і захищати інтереси загальнодержавні. Здійснюючи управління суспільством, охороняючи його економічну і соціальну структуру, держава має на світовій арені і всередині країни свої особливі інтереси і завдання, суть та обсяг яких визначається самою природою держави. Для їх реалізації держава повинна піклуватися про забезпечення своєї політичної могутності, без якої саме її існування залежало б від випадку і підлягало б небезпеці ззовні. Для захисту інтересів і недоторканості державних кордонів, територіальної цілісності і створюється спеціальна організація – армія – реальна сила, необхідна опора і знаряддя верховної влади. Армія – специфічна організація – організація збройна. Армія – це основна частина воєнної організації держави особливого призначення: здатна вести війну, збройну боротьбу на всіх рівнях. Все це і характеризує армію як політичний інститут. Поняття армія охоплює всі підрозділи збройних сил країни: флот, авіацію, сухопутні війська.
Армія виникла на певному етапі розвитку суспільства. Мабуть, при певних умовах армія зникне. На сучасному етапі в Україні і за її межами дедалі більше і більше прихильників завойовує ідея про ненасильницьку цивілізацію. Логіка розвитку сучасних засобів збройної боротьби привела людство до висновку про неможливість їх застосування при вирішенні політичних суперечок і конфліктів. Цивілізація, заснована на насильстві, переживає глибоку кризу, вихід з якої можливий тільки на шляхах пошуку ненасильницьких засобів розв’язування соціальних суперечностей. Армія в таких умовах з органу насильства повинна трансформуватися в орган відвернення насильства, вирішення надзвичайних проблем суспільства (природні катастрофи, ліквідація їх наслідків та ін.). Прообраз такої армії – війська ООН. Однак дійсність така, що армії існують і відіграють значну роль в житті всіх країн і людства, і мають усі принципові риси.
Армія – особливий соціальний інститут насильства. Фрідріх Енгельс відзначає, що армія – організаційне об’єднання збройних людей, що утримується державою з – метою наступальної або оборонної війни. Армія – частина конкретного суспільства. Кожна армія створюється, функціонує і розвивається в системі конкретних суспільних відносин. Суспільство зумовлює класово-політичний облік, історичне призначення, соціальні функції армії, а також її місце серед інших суспільних організацій. Залежно від зміни типу суспільного ладу і надбудови відбувається зміна типів армії, її розвиток.
Армія – не тільки частина суспільства, але й навмисно, свідомо створюваний соціальними спільностями, класами, націями, державами та їх коаліціями суспільний інститут. Це організаційна структура, не засіб комплектування і озброєння, а соціальне призначення відображають соціально-політичну суть армії. Саме соціально-політичний характер і історичне спрямування суб’єкту, що утворює армію, визначає її класову суть і функції в суспільстві.
Армія – не тільки частина конкретного суспільства і свідомо створюваний інститут, але й знаряддя ведення війни. Армія виступає головним знаряддям насильства політичного, тобто війни, і виконує функції притаманними тільки їй засобами і методами – бойовими діями. В суспільстві існують й інші збройні організації (формування держбезпеки, прикордонні і внутрішні війська, міліція, воєнізована охорона та ін.), але тільки армія здатна вести тривалу збройну боротьбу в сучасній війні, зв’язану зі значними матеріальними і людськими втратами.
Армія – це органічна частина політичної організації суспільства. Армія може бути зрозумілою тільки як компонент організації суспільства, зумовлений характером політичної влади, засобами її здійснення і специфікою воєнної політики. Воєнна політика класів і держав відображає інтерес конкретних класів і служить певній класовій меті, армія характеризується конкретно класовим характером і призначенням, а її діяльність має політичне забарвлення. Крім того, армія ще й специфічна організація.
Специфіка армії полягає в тому, що вона є частиною воєнної організації держави. Воєнна організація – сукупність Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України та військових формувань, створених відповідно до законів України. Армія призначена для реалізації всіх форм збройного насильства над політичними супротивниками. Тому до армії належать лише ті збройні політичні установи, що безпосередньо займаються збройною боротьбою в ім’я політичної мети класів. Виділення такого критерію дозволяє відокремити воєнну організацію від інших збройних об’єднань, не зв’язаних безпосередньо з війною (воєнізована охорона) і від установ, що забезпечують або сприяють функціонуванню воєнної організації.
Історія знає чимало фактів, коли збройні сили висовувалися на авансцену політичного життя. Це відбувалося в умовах сформованої рівноваги протидіючих сил, слабкості державної влади, коливаннях політичних партій, груп і їх лідерів в прийнятті і проведенні в життя рішень соціально-економічного і політичного характеру,
В одних країнах відносна самостійність армії проявляється в її значному впливі, перш за все військових керівників, на формування і реалізацію внутрішнього і зовнішньополітичного курсу держави. В других – це вплив або намагання переворотів з метою встановлення військово-диктаторського режиму. В третіх країнах реакційні кола армії об’єднуються з тими соціальними силами, інтереси і цілі яких співпали з їх планами та бажаннями. В деяких країнах всі ці прояви відносної самостійності армії переплелися, поступаючи місце то одній тенденції, то іншій.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 73; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!