Тарифна система оплати праці.
Лекція 10. Форми і системи оплати праці
План
1. Суть, функції та принципи заробітної плати.
2. Тарифна система оплати праці.
3. Форми і системи заробітної плати.
Суть, функції та принципи заробітної плати
Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Як соціально-економічна категорія заробітна плата є основним засобом задоволення особистих потреб працюючих, економічним важелем, що має стимулювати розвиток суспільного виробництва, підвищення продуктивності праці, скорочення витрат на виробництво, основним чинником перерозподілу кадрів за галузями народного господарства.
Отже, сутність поняття «заробітна плата» складна, багатомірна і потребує вивчення з різних позицій:
1. Заробітна плата — це економічна категорія, яка відображає відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості.
2. Заробітна плата — це винагорода або заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
3. Заробітна плата — це елемент ринку праці, що складається в результаті взаємодії попиту і пропозиції, виражає ціну використання робочої сили.
4. Для найманого працівника заробітна плата — це основна частина його доходу, який він отримує за реалізацію своєї здатності до праці.
5. Для роботодавця заробітна плата — це елемент витрат виробництва, що забезпечує матеріальну зацікавленість працівників у високопродуктивній праці.
Розрізняють заробітну плату номінальну і реальну. Номінальна заробітна плата — це нарахована і одержана працівником сума грошей, що відповідає витраченій ним праці за певний період. Реальна заробітна плата — це кількість товарів і послуг, які працівник зможе придбати за зароблену суму грошей. Індексом реальної заробітної плати (Iр.зп) за певний період називається відношення індексу номінальної заробітної плати (Iн.зп) до індексу цін (Iц), обчислених за той самий період:
Iр.зп = Iн.зп / Iц
Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової, що перебувають у співвідношенні приблизно 70 : 30.
Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу згідно із встановленими нормам праці (часу, виробітку, обслуговування) у вигляді тарифних ставок (окладів) та відрядних розцінок для працівників і посадових окладів для службовців у розмірах, що не перевищують встановлені чинним законодавством.
Додаткова заробітна плата — це винагорода за роботу понад встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість, особливі умови праці. До неї входять передбачені чинним законодавством доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До основних функцій заробітної плати належать такі:
• відтворювальна — встановлює норми оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації;
• стимулююча — спонукає працівників до ефективної роботи на робочих місцях;
• регулююча — реалізує принципи диференціації рівня заробітку за фахом і відповідною кваліфікацією, важливістю та складністю трудових завдань;
• соціальна — забезпечує реалізацію принципу соціальної справедливості щодо одержання власного доходу.
Державна політика оплати праці реалізується через механізм її регулювання. Складовими цього механізму є оплата праці та соціальний захист. Встановлення мінімального рівня заробітної плати, рівня оподаткування доходів працівників, міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях тощо — це прояви державної політики оплати праці. Бюджетне фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я і фізичної культури, формування фондів соціального страхування (пенсійного, медичної допомоги, допомоги на випадок безробіття), обмежене дотування цін на товари, що перебувають під державним контролем, запровадження допомоги сім’ям з низькими доходами, застосування різних форм компенсації підвищення цін для найуразливіших верств населення, створення дієвої системи працевлаштування та допомоги непрацюючим — це прояви державної політики соціального захисту населення.
Політика оплати праці на підприємствах, в організаціях та інших суб’єктах господарювання формується і реалізується в межах Закону України “Про оплату праці” (1995 р.). Деталізація і конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюються на основі договірного регулювання оплати праці найманих працівників підприємств, тобто згідно з укладеними тарифними угодами. Тарифна угода — це договір між наймачем та виконавцем робіт з питань оплати праці й соціальних гарантій.
Основним законодавчим актом державного регулювання заробітної плати в Україні є закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р.
Для забезпечення реалізації заробітною платою своїх функцій необхідне дотримання таких принципів:
— підвищення реальної заробітної плати на основі зростання ефективності суспільного виробництва та праці;
— диференціація заробітної плати залежно від трудового внеску працівника в результати діяльності підприємства, від соціально-економічної значущості роботи, від місцеположення підприємства, його галузевої належності тощо;
— недопущення дискримінації в оплаті праці за статтю, віком, національністю тощо;
— державне регулювання оплати праці на основі встановлення мінімальної заробітної плати, підтримання певного рівня життя населення;
— врахування впливу ринку праці на рівень оплати праці;
— простота і зрозумілість форм і систем оплати праці для працівників підприємства. Останні повинні чітко розуміти, від чого саме залежить розмір їхньої заробітної плати.
Тарифна система оплати праці.
Організація заробітної праці на підприємстві включає два взаємопоєднаних елементи: тарифну систему та форми оплати праці.
Тарифна система — це сукупність нормативних актів, за допомогою яких здійснюється диференціація й регулювання рівня заробітної плати різних груп і категорій працівників залежно від кваліфікації, умов, рівня складності, інтенсивності виконуваних робіт, а також відповідальності за їхнє проведення й результативність. Вона призначена для забезпечення відтворення робочої сили в умовах різноманіття форм господарювання, формування й розвитку ринку праці.
Українська тарифна система складається з Єдиної тарифної сітки працівників (ЄTC), тарифно-кваліфікаційних довідників, тарифних ставок і окладів.
ЄTC - це сукупність кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів, за допомогою яких визначаються розміри тарифних ставок або окладів, тобто встановлюється залежність оплати праці від кваліфікації робітників.
Тарифний розряд у відомій мірі характеризує рівень кваліфікації працівника й залежить від ступеня точності, складності й відповідальності виконуваних їм робіт. Робітники початкового або нижчого рівня кваліфікації тарифікуються першим розрядом, вищого - останнім для даної професії. В єдиній тарифній сітці оплати праці робітників і службовців за загальними професіями та посадами виділено 15 розрядів і для кожного розряду встановлено відповідний коефіцієнт. Перший розряд відповідає мінімальній заробітній платі. Крім того, запропоновано поглиблену диференціацію за групами підприємств. Так, оклади та ставки працівників з 1 до 11 розрядів поділяються на І та II групи, а з 12 до 15 — відповідно на І, II, III групи. І група включає спеціалістів великих підприємств або вищої кваліфікації, II група — менших підприємств і т. п.
В єдиних тарифах є також перелік різних професій і діапазон тарифних розрядів. Наприклад, гардеробник, швейцар, кур'єр відносяться до 1 розряду, а кастелянша, носильник — 2-3 розрядів, секретарка-друкарка — 3-7 розрядів і т.п.
При введенні Єдиної тарифної сітки оплати праці зберігається чинний порядок встановлення надбавок, доплат, премій та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.
Віднесення робітників та службовців до відповідних тарифних розрядів проводиться на основі тарифно-кваліфікаційних довідників з урахуванням складності робіт або функцій.
У діючої ЄTC працівників передбачені категорії й посади працівників:
• робітники на роботах з нормальними умовами праці;
• службовці (технічні виконавці, зайняті підготовкою і оформленням документації, обліком і контролем);
• фахівці із середньою й вищою спеціальною освітою;
• керівники функціональних служб;
• керівники підприємств, організацій, об'єднань.
При визначені розряду враховується не рівень освіти працівника, а складність виконуваної роботи, що вимагає відповідної кваліфікації. Якщо, відповідно до кваліфікаційного довідника, посада може бути зайнята фахівцем як з вищою, так і із середньою фаховою освітою, то питання про встановлення розряду вирішує підприємство.
Більш точне уявлення про співвідношення кваліфікаційних рівнів різних розрядів дають тарифні коефіцієнти, які показують, у скільки разів тарифні ставки наступних розрядів вище ставки першого.
Відносне зростання кожного наступного коефіцієнта показує, наскільки рівень оплати даного розряду перевищує попередній.
Тарифні ставки й посадові оклади являють собою виражений у грошовій формі абсолютний розмір оплати праці різних груп і категорій працівників в одиницю часу (година, день, місяць). Розрізняють годинні, денні й місячні тарифні ставки. Вони встановлюються по кожному кваліфікаційному розряді.
Тарифна ставка є вихідною нормативною величиною, що визначає рівень праці робітників. При визначенні заробітку виходять у першу чергу з величини тарифної ставки. Розмір заробітку робітника за інших рівних умов залежить насамперед від тарифних ставок.
Для визначення місячної тарифної ставки (посадового окладу) необхідно тарифний коефіцієнт відповідного розряду, передбачений ЄTC або сіткою, застосовуваної на підприємстві, помножити на розмір тарифної ставки I розряду або навпаки.
Годинні тарифні ставки визначаються шляхом розподілу місячної тарифної ставки працівника на середньомісячну кількість робочих годин, які установлені діючими нормативними актами, з урахуванням річного балансу робочого часу.
Тарифні коефіцієнти, передбачені ЄTC, госпрозрахункові підприємства можуть використати як орієнтири для диференціації оплати по професійно-кваліфікаційних групах працюючих залежно від професії, кваліфікації працівника, складності й умов виконання цих робіт. Конкретні тарифні коефіцієнти й тарифні ставки робітників, посадові оклади службовців у більше високих розмірах установлюються в колективному договорі з урахуванням фінансових можливостей і результатів господарської діяльності підприємства.
Підприємства можуть підвищити тарифні ставки й посадові оклади шляхом установлення більше високої тарифної ставки I розряду й збереження передбачених тарифних коефіцієнтів або шляхом установлення працівникам більш високих окладів (тарифних ставок), що повинне бути відбите в колективному договорі або тарифній угоді.
Тарифні ставки й оклади, розраховані на основі тарифної ставки I розряду й тарифних коефіцієнтів ЄTC, не обмежують ріст заробітної плати. Тарифної ставки I розряду, як правило, відповідають мінімальній заробітній платі, яка постійно переглядається й завищується. Розміри тарифних ставок і окладів підвищуються залежно від створення відповідних економічних передумов і наявності фінансових ресурсів в країні та окремих підприємствах. Джерелом росту оплати праці повинне стати збільшення прибутку підприємства.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 9; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!