Рушійні сили спадковості.і вродженості

Міністерство освіти і науки України

Національний Університет «Львівська Політехніка »

Навчально -Науковий Інститут Права та Психології

Курсова робота

з навчальної дисципліни:"Психологія особистості"

на тему :"Спадкове і вроджене у формуванні особистості"

Виконала : студентка

групи ПС21з

Решетівська.М.В

Перевірила: науковий керівник

Гоза .В.М

Львів-2016

Вступ:

Актуальність теми:"Спадкове і вроджене у формуванні особистості"

Мета роботи:Знайти через дослідження взаємозв"язок між спадковим і вродженим у формуванні особистості

Обєкт: особистість

Предмет:особистість

Завдання :

1.Дослідити поняття "особистість ","розвиток"

2.Вивчити спадкове

3 Фактори які впливають

4.Що означає поняття "вродженість"

5.Соціальні та біологічні умови

6 Який може бути взаємозв"язок між спадковим і вродженим (здібності та задатки.)

7 Які рушійні сили притаманні спадковості і вродженості

І розділ Спадкове у формуванні особистості.

1.1Поняття розвитку і формування особистості.

1.2 Спадкові властивості організму як фактори які впливають на передумови психічного розвитку в соціальному оточенні.

ІІ розділ Вроджені у формуванні особистості .

2.1Поняття "вродженості" .

2.2 Соціальні та біологічні умови психічного та фізичного розвитку особистості.

ІІІ розділ Взаємозвязок між спадковим і вродженим

3.1 Рушійні сили спадковості.і вродженості

Висновки.

Список використаної літератури

Вступ :

З усіх проблем, з якими зіштовхувалися люди в ході історії людства, ймовірно, найбільш заплутаною є загадка самої людської природи. У яких тільки напрямках не велися пошуки, безліч різних концепцій було висунуто, але ясна та точна відповідь дотепер вислизає від нас.

Істотні труднощі полягають у тому, що між нами дуже багато розходжень.

Відомо, наскільки велике різноманіття людей, як багатоликі й іноді значні індивідуальні їхні якості. Серед, більш ніж п'яти мільярдів людей на нашій планеті не існує двох зовсім однакових людей, двох однотипних індивідуальностей. Ці величезні розходження ускладнюють, якщо не роблять взагалі неможливим, вирішення задачі по встановленню того загального, що поєднує представників людської раси.

В психології поняття „особистість” розглядають в сукупності понять: „людина”, „індивід”, „індивідуальність

.І– людина ІІ – індивід ІІІ – особистість ІV – індивідуальність

І. Людина – представник людського роду „Homosapiens” (хомосапіенс).

ІІ. Індивід – це окремий представник людського роду, конкретна самість.

ІІІ. Особистість – суспільна людина, якій притаманні погляди на життя, переконання, а значить розвинутий світогляд, яка активно реалізує своє здібності.

ІV. Індивідуальність – сукупність неповторних рис в людини.

Людина стає особистістю за таких умов:

1 – коли народжується психічно-здоровою (народжена людина ще не є особистістю);

2 – коли формується у суспільства (серед людей).

Поняття розвитку і формування особистості

Розвиток — це специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного.

Відомий український психолог Г.С. Костюк писав: "Розвиток — безперервний процес, що виявляється у кількісних змінах людської істоти, тобто збільшення одних і зменшення інших ознак (фізичних, фізіологічних, психічних тощо). Однак він не зводиться до кількісних змін, до зростання того, що вже є, а включає "перерви безперервності", тобто якісні зміни. Кількісні зміни зумовлюють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей, які утворюються в ході самого розвитку і зникнення старих".

Щодо людини виділяють три види розвитку — фізичний, психічний і соціальний.Фізичний розвиток передбачає ріст організму, певні кількісні та якісні зміни на основі біологічних процесів.

Психічний розвиток характеризується процесами змін і становлення психіки людини.

Соціальний розвиток вирізняється процесом оволодіння людиною соціальним досвідом (мовою, моральними якостями тощо).Особистісний розвиток людини відбувається протягом усього життя.

Особистість -це індивід який досяг певного розвитку та спроможний самостійно функціонувати у різних галузях і сферах суспільного життя.Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис, що характеризують особу як члена того чи іншого суспільства або спільноти.

Особистість є одним з тих феноменів, що рідко витлумачуються однаково двома різними авторами. Усі визначення особистості так чи інакше обумовлюються двома протилежними поглядами на її розвиток. З погляду одних, кожна особистість формується і розвивається відповідно до її вроджених якостей здібностей, а соціальне оточення при цьому грає дуже незначну роль.

Представники іншої точки зору цілком відкидають вроджені внутрішні риси і здібності особистості, вважаючи, що особистість – це деякий продукт, цілком сформований ході соціального розвитку. Очевидно, що це різнобічні точки зору процесу формування особистості. Незважаючи на численні понятійні й інші розходження, що існують між ними майже всі психологічні теорії особистості єдині в одному: особистістю, стверджується в них, людина не народжується, а стає в процесі свого життя. Це фактично означає визнання того, що особистісні якості і властивості людини здобуваються не генетичним шляхом, а внаслідок розвитку, тобто вони формуються і розвиваються.

Формування особистості – це, як правило, початковий етап становлення особистісних властивостей людини. Особистісний ріст обумовлений безліччю зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішнього відносяться: приналежність індивідуума до визначеної культури, соціально-економічному класі й унікального для кожного в сімейному середовищі. З іншого боку, внутрішні детермінанти включають генетичні, біологічні і фізичні фактори.

Кожна людина народжується як індивід (від лат. individuum - неподільний), тобто як представник людської спільноти, соціального типу з генетично закладеними природними задатками. Через систему суспільних відносин та цілеспрямованого виховання шлях людини пролягає до особистості - соціального індивіда, який поєднує у собі риси загальнолюдського та індивідуально-неповторного, що становить такий рівень психічного розвитку, який, згідно з СЛ.Рубінштейном, дозволяє їй свідомо керувати власною поведінкою і діяльністю. У процесі них особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв 'язків індивіда як із суспільним, так і з природним середовищем.

1.2 Спадкові властивості організму як передумови психічного розвитку.

Під спадковістю прийнято розуміти здатність людського організму під час відтворення потомства передавати йому свої ознаки, тобто сукупність певних задатків, які започатковані не лише безпосередньо батьками, а й пов'язані з глибинними коренями обох родів.Спадковість - властивість організмів забезпечувати органічну і функціональну наступність у ряді поколінь, обумовлену заплідненням, статевими клітинами і поділом клітин.

Носіями спадковості є гени (від гр. genos - походження). У генотипі - своєрідному генетичному коді - зберігається і передається вся інформація про властивості організму. Генотип визначає анатомо-фізіологічну структуру організму, стадії його дозрівання, будову нервової системи, динамічність нервових процесів. Успадковані задатки типу нервової системи стають основою для формування певного типу темпераменту: меланхолічного, флегматичного, сангвіністичного, холеричного. Ззовні спадковість спостерігається в успадкуванні рис батьків чи й віддаленіших поколінь: рис обличчя, постаті, рухів, кольору волосся, очей, шкіри. Успадковуються від батьків також такі суто фізичні задатки, як група крові, резус-фактор. Незмінним є генетично запрограмоване поєднання в організмі різних білків.

Джерелом біологічної спадковості є генетичний апарат людини (анатомо-фізіологічна структура, морфологічні ознаки організму, будова нервової системи, стать, стадії і темпи дозрівання, ряд індивідуальних особливостей), задатки (природні потенції виникнення і розвитку психічних властивостей), а джерелом соціальної спадковості є сукупність культурних надбань людства, структурних та функціональних компонентів суспільства.

Наявність двох детермінант розвитку визначила дві протилежні концепції розвитку: біогенетичну і соціогенетичну. Основні тези біогенетичної концепції: особистість є продуктом дії фатальних біологічних чинників, психічні властивості закладені у самій природі людини; особистісні якості людини генетично зумовлені; особливості розумового розвитку детерміновані спадковістю.

Основні тези соціогенетичної концепції: розвиток є наслідком безпосередніх впливів навколишнього середовища; розвиток дитини визначається лише вихованням, соціальними умовами життя; в поведінці людини немає нічого вродженого, можна “виготовити” людину будь-якого складу; всі діти від народження рівні; індивідуальні якості формуються у процесі соціальної взаємодії

Людський індивід розвивається і як біологічна істота, як представник біологічного виду Ноmо sаріеns, і як член людського суспільства. Немовля несе в собі комплекс генів не тільки своїх батьків, але і їхніх віддалених предків, тобто має свій, тільки йому властивий найбагатший спадковий фонд чи спадково визначену біологічну програму, завдяки якій виникають і розвиваються його індивідуальні якості. Ця програма закономірно і гармонійно перетворюється в життя, якщо, з одного боку, в основі біологічних процесів лежать досить якісні спадкоємні фактори, а з іншого, зовнішнє середовище забезпечує зростаючий організм усім необхідним для реалізації спадкового мінімуму.Надбані протягом життя навички і властивості не передаються в спадок, наукою не виявлено також особливих генів обдарованості, однак кожна народжена дитина має величезний арсенал задатків, ранній розвиток і формування яких залежить від соціальної структури суспільства, від умов виховання і навчання, турбот і зусиль батьків і бажання самої маленької людини.

Процес розвитку здійснюється як вдосконалення людини – біологічної істоти. У першу чергу, біологічний розвиток, так і розвиток в цілому, обумовлює фактор спадковості. Молодим людям, що вступають у шлюб, варто пам'ятати, що в спадок передаються не тільки зовнішні ознаки і багато біохімічних особливостей організму (обмін речовин, групи крові й ін.), але і деякі хвороби чи схильність до хворобливих станів. Тому кожній людині необхідно мати загальні уявлення про спадковість, знати свій родовід (стан здоров'я родичів, їхні зовнішні особливості і таланти, тривалість життя й ін.), мати уявлення про вплив шкідливих факторів (зокрема алкоголю і паління) на розвиток внутрішньоутробного плоду. Усі ці відомості можуть бути використані для ранньої діагностики і лікування спадкових захворювань, профілактики вроджених пороків розвитку.

Вплив спадковості та середовища коректується вихованням. Виховання у спеціальному педагогічному розумінні – це процес і результат цілеспрямованого впливу на розвиток особистості, її відносин, рис, якостей, поглядів, її переконань, способів поведінки в суспільстві. Його ефективність полягає у цілеспрямованості, систематичності та кваліфікованому управлінні. Слабкою стороною виховання є те, що воно базується на свідомості людини і потребує її участі у цьому процесі, тоді як спадковість і середовище діють непритомно та підсвідомо. За допомогою виховання можна частково подолати несприятливі спадкові задатки, зменшити негативний вплив оточуючого середовища..

Середовищем вважають все, що оточує людину впродовж її життя: природні чинники (клімат, природні умови та ресурси); сім я, близьке оточення; соціальні умови існування (Н.П.Волкова), або комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і значною мірою впливають на її розвиток (М.М.Фіцула). У середовищі людина соціалізується, тобто засвоює необхідний для життя у суспільстві соціальний досвід, цінності, норми та настанови, залучається до системи соціальних зв'язків. Проблеми соціалізації особистості вивчає соціальна педагогіка. Вона визначає чотири групи основних чинників соціалізації: 1) мікрочинники (сім я, сусідство і мікросоціум, групи ровесників, різноманітні виховні організації); 2) мезочинники (регіон країни, села, селища, міста, засоби масової комунікації, субкультури); 3) макрочинники (країна, етнос, суспільство, держава); 4) мегачинники (космос, планета, людство). У різні вікові періоди ці чинники з різною інтенсивністю впливають на соціалізацію, а відтак на розвиток і формування особистості.

Ефективність розвитку і формування особистості підвищується за умови, якщо вона стає не лише об'єктом, а й суб'єктом виховання.

Це можливе тоді, коли педагогам або батькам вдається не нав'язувати вихованцю зовні шляхи його розвитку, а виводити їх із нього як складно організованої системи, спираючись на внутрішні тенденції її розвитку.Виховання - третій суттєвий фактор розвитку і формування особистості. Воно коректує вплив спадковості й середовища з метою реалізації соціальної програми розвитку особистості. На відміну від соціалізації, яка відбувається в умовах стихійної взаємодії людини з навколишнім середовищем, виховання розглядається як процес цілеспрямованої і свідомо контрольованої соціалізації (шкільне, сімейне, релігійне виховання); як своєрідний механізм управління процесом соціалізації, ідеальною метою якої є людина, що відповідає соціальним вимогам і одночасно протистоїть негативним тенденціям у розвитку суспільства, життєвим обставинам, які гальмують розвиток її індивідуальності. Виховання виконує дві основні функції: упорядковує увесь спектр впливів на особистість і створює умови для прискорення процесів соціалізації з метою розвитку особистості. Сила виховного впливу полягає в цілеспрямованості, систематичності та в кваліфікованому керівництві. Слабкість виховання в тому, що воно базується на свідомості людини і вимагає її участі, натомість спадковість і середовище діють несвідомо і підсвідомо. Саме цим визначається роль, місце, можливості виховання у формуванні людини.Успадковані людиною задатки розвиваються тільки в процесі її виховання: правильне виховання сприяє розвиткові навіть дуже слабковиражених задатків, не правильне - гальмує його. Виховання не лише визначає розвиток, а й само залежить від нього, постійно спирається на досягнутий рівень розвитку; проте головне його завдання йти попереду розвитку, просувати його й зумовлювати в ньому новоутворення. Таку ідею висунув психолог Лев Виготський, який обґрунтував тезу про провідну роль навчання у розвитку особистості.

Навчання викликає інтерес до життя. Пробуджує і приводить у рух низку внутрішніх процесів розвитку.

Отже, виховання формує особистість, сприяє її розвитку, орієнтує на процеси, які не визріли, але перебувають у стадії становлення.

Важливим чинником розвитку особистості є діяльність - форма людської активності, яка поряд із поведінкою визначає спосіб буття особистості, її здатність вносити в дійсність певні зміни. Лише завдяки діяльності людина стає суб'єктом пізнання та перетворення об'єктивної дійсності. Сукупність діяльностей, що їх реалізує особистість, становлять її основу і є головним параметром особистості (О.М.Леонтьєв). Другим важливим параметром, на думку вченого, є ступінь ієрархізованості мотивів діяльностей. Саме життєві мотиви, маючи різну об'єктивну значущість, психологічно творять для конкретної людини сенс її життя.

2.1.Поняття "вродженості"

Вроджене - те, з чим людина народилася. В першу чергу, це генетично закладене, плюс те, що він придбав під час внутрішньоутробного розвитку.

До вродженого належать:

1.будова тіла і схильність до того чи іншого фізичного розвитку

2.безумовні рефлекси

3.вроджені хвороби

4.вроджені емоції

5.вроджені схильності.

6.вроджені потреби

7.вроджені таланти

Риси біологічної спадщини доповнюються вродженими потребами людської істоти, що включають потреби в повітрі, їжі, воді, активності, сні, безпеці і відсутності болю, Як свідчать дані фізіології та психології, вродженими у людини є не готові здібності, а тільки потенційні можливості для їх розвитку, тобто задатки. Що сильніше виявляються спеціальні задатки, то кращих результатів може домогтися людина в їх розвитку.Якщо соціальний досвід пояснює в основному подібні, загальні риси, якими володіє людина, то біологічна спадковість багато в чому пояснює індивідуальність особистості, її споконвічну відмінність від інших членів суспільства. Разом з тим групові розходження вже не можна пояснювати біологічною спадковістю. Тут мова йде про унікальний соціальний досвід, про унікальну субкультуру. .Спадковість виявляється в тому, що людині передаються основні біологічні ознаки людини (здатність розмовляти, працювати рукою). За допомогою спадковості людині передаються від батьків анатомофізіологічна будова, характер обміну речовин, ряд рефлексів, тип вищої нервової діяльності. Великий російський вчений І.П.Павлов у своїй праці про типи вищої нервової діяльності зробив найбільш успішну спробу поєднати темперамент з особливостями організму людини. Він припустив, що всі риси темпераменту залежать від особливостей вищої нервової діяльності.На особливу увагу заслуговує питання про спадковість інтелектуальних здібностей, на яких базується розвиток розумових і пізнавальних сил. Учені-генетики, спираючись на ґрунтовні дослідження, довели, що нормальні люди здатні практично до необмеженого духовного розвитку, оскільки можливості людського мозку необмежені.Від природи діти мають неоднакові інтелектуальні здібності. З розвитком особистості виявляються типологічні й індивідуальні відмінності. Вони полягають у функціональних особливостях нервової системи, темпераменті, у потребах, інтересах, характерологічних рисах дітей та підлітків, моральних, вольових, емоційних, розумових якостях, рівневі розвитку здібностей тощо. При цьому складається неповторна специфічність особистості —її індивідуальність.

Підсумовуючи, слід зазначити, що кожна людська істота від природи отримує все, щоб стати людиною, проте повноцінним членом суспільства вона стає лише тоді, коли для цього існують належні умови, тому важливо якомога раніше виявити задатки до окремих видів діяльності й створити відповідні умови для їх розвитку.Отже, біологічна спадковість не може цілком створити особистість, тому що ні культура, ні соціальний досвід не передаються з генами.

Генотип - це вроджені, генетично визначені особливості організму, але оскільки людина розвивається й існує в певному середовищі, до якої він пристосовується, то у нього формуються і придбані якості, і своєрідно проявляються генетично визначені властивості організму, в результаті чого складається "фенотип".

Зовнішнє середовище включає в себе сукупність різних стимулів (повітря, їжа, сімейна обстановка, вплив друзів, умови утворення, культурні та національні норми поведінки тощо), на які реагує індивід протягом усього життя і які впливають на психологічний розвиток, особливості особистості, фізичне здоров'я і т.п. Вплив середовища починає діяти ще до народження (нестача харчування, кисню, стреси і захворювання вагітної жінки, фізичні та хімічні умови пренатальної внутрішньоутробної середовища можуть мати глибокі і незворотні наслідки як для фізичного, так і для розумового розвитку дитини).

Особливості, наявні при народженні, називають вродженими, хоча вони можуть бути і не спадковими, а набутими під час внутрішньоутробного розвитку організму. Можуть в процесі життя виникати органічні ушкодження мозку внаслідок захворювань чи травм, які здатні привести до розумової неповноцінності. Особистий досвід, накопичений людьми, призводить до відмінностей умінь, знань, переконань, особистісних особливостей. Діти, що мають повноцінний здоровий мозок, але виховані в обмеженому середовищі притулків для немовлят, можуть проявляти сильну розумову відсталість, яка посилюється у дітей в старшому віці. Суперечки про те, який з факторів - спадковість чи середу - має вирішальне значення, не припинилися досі і перенеслися в експериментальну сферу.

Взаємозвязок між спадковим і вродженим (здібності та задатки.)

Розрізняють поняття "вродженість задатків" та "спадковість здібностей". Ці поняття варто уточнити та розмежувати. Під вродженістю природно розуміти те, що вже існує на момент народження; під спадковістю те, що під впливом певних органічних механізмів передається індивіду від його предків. Ці поняття не тотожні ні за формою, ні за сутністю. Перше поняття описове: воно констатує факт, друге - пояснювальне: воно розкриває джерело. Вони не збігаються і за змістом: те, що виявляється вродженим, тобто наявним на момент народження, зовсім не повинно бути продуктом однієї ізольовано взятої спадковості; воно зумовлене і попереднім ходом ембріонального розвитку. З іншого боку, спадково зумовлене зовсім не повинно виступати вже сформованим на момент народження; так, наприклад, безсумнівно спадково зумовлені зміни, пов'язані зі статевим дозріванням, настають лише у більш віддалений від народження період. Отже, вроджене не зводиться до спадкового, і спадкове не зводиться ДО вродженого.

Важливою характеристикою особистості є її здібності — індивідуально-психологічні особливості людини, що виявляються в діяльності і є умовою її успішного виконання.

Здібності тісно пов’язані зі знаннями, уміннями і навичками людини, забезпечуючи їх швидке надбання, закріплення й ефективне застосування на практиці.

Природною основою формування здібностей є задатки — вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, органів почуттів і руху.

Задатки є необхідною, але достатньою умовою розвитку здібностей. Якщо, наприклад, людина розумово неповноцінна, то, не зважаючи на найсприятливішіне умови, вона, на жаль, навряд чи досягне висот думки. З іншого боку, наявність задатків ще не означає, що вони розвинуться в здібності.

В даний час установлено, що генотип визначає тільки потенційні можливості людини, а середовище і виховання – наскільки ці можливості будуть реалізовані. Варто також врахувати, що і самі задатки багатозначні, й у залежності від діяльності, у яку буде включена людина, можуть розвитися дещо різні здібності. Так, при доброму слуху і почутті ритму одна людина стане композитором, інша – диригентом, третя – виконавцем, а четверта – музичним критиком.

Поділяють задатки на два види. Задатки першого виду впливають на змістовий аспект здібностей, другого — лише полегшують чи ускладнюють їх розвиток. До задатків другого виду належать типологічні властивості нервової системи.

Роль задатків у формуванні здібностей ще далеко не з'ясована. Проте вже теперішній рівень знань про будову і функції мозку дав змогу відкинути деякі необґрунтовані припущення. Так, не підтвердилася гіпотеза Ф. Галля про чітку локалізацію здібностей у різних ділянках мозку. Не витримали перевірки практикою і припущення про залежність задатків від розмірів мозку, його маси чи кількості звивин у ньому. Так, за середньої маси мозку дорослої люди 1400 грамів мозок російського письменника Івана Тургенева (1818—1883) мав масу 2012, англійського поета Джорджа-Ноела-Гордона Байрона (1788— 1824) — 1800, французького письменника АнатоляФранса (1844—1924) — всього 1017 грамів. А найважчий мозок виявили в однієї розумово відсталої людини.

Найпродуктивнішими нині є гіпотези, які пов'язують задатки з диференціальними особливостями нервових процесів (силою, врівноваженістю, рухливістю) та з парціальними (частковими) особливостями нервової системи, тобто зі своєрідністю типологічних властивостей, які проявляються в одних індивідів у зоровій, других — у слуховій, третіх — у руховій сферах. Тому логічно припустити, що задатки як специфічні морфологічні й функціональні структури підпорядковані загальним біологічним законам і успадковуються. Однак це зовсім не означає, що успадковуються здібності.

Здібності мають органічні, спадково закріплені передумови для їх розвитку у вигляді задатків. Люди від народження наділені різними задатками. Відмінності між людьми у задатках полягають насамперед у природжених особливостях їхнього нервово-мозкового апарату - анатомо-фізіологічних, функціональних його особливостях. Вихідні природні відмінності між людьми -це відмінності не в готових здібностях, а саме в задатках. Між задатками та здібностями існує дуже велика відстань; між ними весь шлях розвитку особистості. Задатки дуже багатозначні; вони можуть розвиватися в різних напрямах. Задатки - лише передумови розвитку здібностей. Розвиваючись на грунті задатків, здібності все ж є функцією не самих задатків, а розвитку, до якого задатки входять як вихідний момент, як передумова. Включаючись у розвиток індивіда, вони самі розвиваються, тобто перетворюються, змінюються. Таким чином, під задатками розуміють анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, які складають природну основу розвитку здібностей.

Спадковість включається, звичайно, як один із чинників розвитку людини, але її здібності є не прямою, безпосередньою функцією його спадковості. По-перше, успадковане та набуте в конкретних особливостях особистості утворює нерозривну єдність; уже тільки тому не можна зводити певні конкретні психічні властивості особистості до однієї лише спадковості. По-друге, успадкованими можуть бути не самі здібності в їх конкретному психологічному змісті, а лише органічні передумови їх розвитку. Органічні передумови розвитку здібностей людини обумовлюють, але не визначають обдарованості людини та можливості їхнього розвитку.

Виділяють такі види здібностей:

- природні, що формуються на базі вроджених задатків при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання типу умовно-рефлекторних зв’язків;

- специфічні, що формуються й забезпечують розвиток у соціальному середовищі, серед них виділяють загальні і спеціальні здібності.

Загальні здібності визначають успіхи людини у будь-яких видах діяльності. Про наявність загальних здібностей судять, насамперед, за рівнем розвитку розумових якостей – гнучкості, критичності, самостійності, широти мислення і т.п.

Сукупність усіх розумових здібностей, що забезпечують людині можливість вирішувати різноманітні задачі, звичайно називають інтелектом.

Специфічні розходження в обдарованості виявляються насамперед у спрямованості інтересів до тієї або іншої сфери людської діяльності, виявляючись у спеціальних здібностях, що допомагають досягти високих результатів у певній області діяльності (математичній, технічній, художній, спортивній і т.д.). Ці здібності можуть доповнювати і збагачувати одна одну, але кожна з них має власну структуру, у якій розрізняють провідні і допоміжні властивості.

Крім загальних і спеціальних здібностей виділяють:

теоретичні (визначають схильність людини до абстрактно-логічного мислення) і практичні (зумовлюють успіх у конкретно-практичних діях);

репродуктивні, що забезпечують здатність засвоювати знання, уміння, навички, і механічно відтворювати їх, та творчі, що позв’язані з процесом створення нових оригінальних ідей, здобутків матеріальної і духовної культури;

спілкування, взаємодія з людьми, що забезпечують можливість входження в контакт із різними людьми, викликати їх позитивне ставлення до себе.

Можна розрізняти здібності і за рівнем їх розвитку. Високий рівень розвитку називають талантом, надвисокий – геніальністю.

Широку популярність отримали роботи Френсіса Гальтона, який пояснив наслідування здібностей, виходячи з принципів еволюційної теорії Ч. Дарвіна. Аналізуючи біографії видатних діячів, Ф.Гальтон дійшов висновку, що вдосконалення людської природи можливе лише шляхом виведення на основі законів спадковості раси особливо обдарованих, розумово та фізично розвинених людей. Продовжуючи лінію Ф.Гальтона, у XX ст. Коте визначив рівень обдарованості відомих людей за кількістю рядків, відведених їм у енциклопедичному словнику, і виділив близько 400 осіб, чиї високі здібності простежувалися в кількох поколіннях.

Слід відзначити, що ці твердження не позбавлені підстав. Особливо це можна простежити, вивчаючи історію сім'ї Бахів. Уперше великі музичні здібності у неї виявилися в 1550 р. Родоначальником сім'ї був пекар В.Бах, який, як відзначав Т.Рібо у своїй праці "Спадковість душевних властивостей", відводив душу після роботи музикою та співами. У нього було два сини, з них і починається безперервний рід музикантів, відомих у Німеччині протягом двох віків. Всього у сім'ї Бахів було близько 60 музикантів, з них більше 20 - видатні.

Порівняльне дослідження гомозиготних близнят, які жили та виховувалися в різних сім'ях, показали, що всупереч очікуванням їхні індивідуально-психологічні та поведінкові відмінності від цього не збільшилися, а частіше за все залишалися такими самими, як і в дітей, що виросли в одній сім'ї (у деяких випадках навіть зменшилися).

Діти — близнята, що мали однакову спадковість, у результаті їх виховання в різних сім'ях, ставали інколи більш схожими один на одного, ніж у тому випадку, коли їх виховували разом. Пояснити цей дещо несподіваний факт можна тим, що дітям — одноліткам, які постійно знаходяться поряд один з одним, майже ніколи не вдається займатися однією і тією самою справою, та й між такими дітьми рідко складаються рівноправні стосунки.

Незважаючи на велику подібність психологічних та поведінкових характеристик, які спостерігаються серед гомозиготних близнят, навряд чи можна погодитися із твердженням, що їхня психологічна спільність обумовлена тільки генетично. Проведені дослідження та одержані результати дають підстави вважати вплив середовища на психічний та поведінковий розвиток індивіда сильнішим за вплив спадковості.

На користь спадкової природи здібностей також засвідчують численні династії акторів, художників, моряків, лікарів, педагогів тощо. Але радше за все, у більшості цих випадків варто говорити не тільки про біологічну, але й про соціальну спадковість. Дитина йде "по стопах батьків" не тільки через спадкову приреченість, але й тому, що з дитинства знала та полюбила їхню професію. Тому в сучасній психології прийнято вважати концепцію спадкового характеру здібностей дуже цікавою, але такою, що не пояснює всіх фактів прояву здібностей.

Представники іншої думки вважають, що особливості психіки повністю визначаються якістю виховання та навчання. Так, ще в XVI-XV1I ст. К.А.Гельвецій проголосив, що завдяки вихованню можна сформувати геніальність. Прихильники такого напряму посилаються на випадки, коли діти найвідсталіших та найпримітивніших племен, одержавши відповідну освіту, нічим не відрізнялися відєвропейців ( О.М. Леонтьєв). У рамках цього ж підходу говорять про випадки соціальної ізоляції, яка веде до дефіциту спілкування, частково про так званих "дітей-мауглі". Ці випадки є доказом неможливості власне людського розвитку поза суспільством. На користь такого підходу свідчать також факти масового розвитку деяких спеціальних здібностей в умовах певних культур. Підтвердженням цього може бути вияв звуковисотного слуху (дослідження О. Н. Овчиннікової та Ю.Б.Гіппенрейтер під керівництвом О.М.Леонтьева).

Звуковисотний слух, або сприймання висоти звуку, складає підґрунтя музичного слуху. Досліджуючи цю перцептивну здібність за допомогою спеціального методу, учені виявили значну її недорозвиненість майже в кожної третьої дорослої досліджуваної росіянки. Як і очікували, ці самі жінки виявляли надзвичайну відсутність музичних здібностей. Застосування цього самого методу до досліджуваних — в'єтнамок показало протилежні результати: усі вони за показниками звуковисотного слуху опинилися в групі кращих. За іншими тестами виявилося також 100% музичності. Ці унікальні відмінності знаходять своє пояснення в особливостях російської та в'єтнамської мов: перша відноситься до тембрових, друга - до тональних. Результатом цього є те, що, оволодіваючи в ранньому дитинстві рідною мовою, усі в'єтнамці одночасно розвивають і музичний слух, чого не відбувається ні з російськими, ні з іншими європейськими дітьми. Цей приклад показує роль умов середовища та вправ на формування здібностей.

Так, англійський психолог Г. Айзенк вважає, що інтелект на 20% визначається впливом середовища і на 80% - впливом спадковості. Близнюки однієї статі мають практично однакову спадковість, і коефіцієнт кореляції показників їх інтелекту дорівнює 0,9; просто брати і сестри - діти одних батьків генетично подібні, але не тотожні за своєю спадковості, і тому коефіцієнт кореляції їх інтелекту буде вже 0,5. Але близнюки однієї статі, виховані в різних умовах, стануть різними людьми, наприклад: один з близнюків став злочинцем, а інший - прекрасним юристом. Таким чином, взаємодія спадковості і середовища визначає індивідуальні особливості психіки людини

Аналіз співвідношення задатків і здібностей показує, що хоча розвиток здібностей залежить від природних передумов, які є різними, однак здібності — це не дар природи, а продукт національної і світової історії. Опановуючи досягнення національної і світової культури, особистість формує свої здібності. їх прояв безпосередньо зумовлюють методи і способи формування знань і вмінь, що історично склалися в суспільстві.

Висновком цієї концепції є положення, що в кожної людини можна сформувати будь-які здібності. Дотримуючись такої точки зору, американський учений У. Ушбі стверджує, що здібність визначається перш за все тією програмою інтелектуальної діяльності, яка була сформована в людини в дитинстві. Відповідно до своєї програми одні люди розв'язують творчі задачі, а інші у змозі виконати тільки ту, яку їх навчили розв'язувати, тобто діють за шаблоном. Нині прихильники цієї концепції у США створюють спеціальні центри "вирощування" обдарованих дітей. Так, у Філадельфійському інституті найкращого використання людського потенціалу заняття з розумового розвитку дітей починають з чотирьох — п'яти років, вважаючи, що цінувати треба кожну хвилину та й мозку не можна дозволяти "ледарювати".

Рушійні сили спадковості.і вродженості

Рушійна сила розвитку - боротьба суперечностей, які уподібнюються тому «вічному двигуну», що дає невичерпну енергію для постійних перетворень і оновлень.Суперечності - це протилежні начала конфлікту. Людині не доводиться ні шукати, ні придумувати суперечності, вони виникають скрізь, як діалектичні наслідки зміни потреб, що породжені розвитком. Та й сама людина «зіткана» із суперечностей.

Отже, першою важливою рушійною силою психічного розвитку індивіда, становлення особистості, джерелом її "саморуху" стає суперечність між зовнішнім і внутрішнім.

Внутрішні суперечності, вимагаючи свого розв'язання, спонукають людину до активності. На місці старих суперечностей з'являються нові, які для свого розв'язання потребують нових засобів, більшого напруження сил, самовдосконалення. їхня поява зумовлюється тим, що мотиваційний бік розвитку особистості випереджає його змістову й операційну сторони.

Тому другою основною рушійною силою "саморуху", що закономірно виявляється на всіх вікових етапах, є розходження між новими потребами та прагненнями особистості, яка розвивається, і досягнутим нею рівнем оволодіння необхідними для їхнього задоволення засобами.У міру розвитку особистості, її внутрішнього зростання горизонти бачення людини розширюються. "Танучий сніг мрій" дає силу потоку нових потреб і мотивів. Випереджаючи наявні засоби свого опредмечення, досягнутий людиною рівень можливостей, вони структуруються у певній послідовності. Вибудовуються відомі (А.С.Макаренко) перспективні лінії розвитку: близькі, середні, віддалені, усе частіше й частіше опосередковуючись суспільними мотивами діяльності.Надмірна опіка батьків, вседозволеність, перенасичення у задоволеннях здатні руйнувати благотворну тенденцію до впорядкування ієрархії потреб та мотивів, залишати без розвитку здатність підпорядковувати нижчі потреби вищим. А без цього годі й думати про розвиток рефлексу цілі, тієї "фанатичної цілеспрямованості", без якої народжені вундеркінди можуть так і залишитися ними на все життя.Дослідники стверджують, що подібний рефлекс властивий і людям. За часів панування вищих духовних цінностей людина не порушувала свого рефлексу свободи, оскільки підкоряла індивідуальні інтереси суспільним. Під час же панування матеріальних цінностей усе стає навпаки. Зважаючи на це, старшокласник, який готується до вибору свого життєвого шляху, потрапляє у своєрідну точку біфуркації, у якій потребує мужності й підтримки для вибору шляху до самого себе "справжнього", автентичного, а не відданого в полон усереднених житейських стереотипів. Вибрати ж такий шлях можна лише за умови підпорядкування йому всіх другорядних потреб і мотивів.

Таким чином, третьою рушійною силою "саморуху" особистості с суперечність між ближчими, безпосередніми, індивідуальними мотивами і віддаленішими, опосередкованими, що зумовлює формування рефлексу свободи на основі внутрішньо-інтенційної спрямованості ви найкращих виявах І виводить розвиток людини на шлях автентичності.

Вибудовуючи у своїх мріях перспективні лінії свого життя, підростаюча особистість розкриває своє теперішнє і майбутнє. Суперечність між реальним і вимріяним, наче прірва, розділяє "Я - сьогоднішнього" від "Я - майбутнього". Зв'язуючим містком між краями цієї прірви стають спочатку первинні ситуації успіху в первинних референтних групах, згодом чергові - у чергових групах. Лише спираючись на них, уже згодом, у дорослому віці, людина зможе, подолавши прірву, дістатися наступного краю.

Отже, четвертою рушійною силою стає суперечність між очікуваним, бажаним, майбутнім і наявним, між тим, чого прагне особистість і чим вона володіє, що спонукає до дії у тривалому часі й поєднує ЇЇ минуле, теперішнє та майбутнє. Така суперечність позитивно спрацьовує лише за умови, коли рух до "Я - майбутнього" підкріплюється Ієрархією згаданих ситуацій успіху у чергових референтних групах. У протилежному випадку існує небезпека формування у зрілі періоди життя мрійників за типом гоголівського Манилова. Допомагати в міру можливостей створювати первинні ситуації успіху, наближаючи їх до кіл первинних референтних груп, - обов'язок як батьків, так і школи. У пошуках нових референтних груп нерідко доводиться виходити за рамки школи. І це слід передбачити як батькам, так і педагогам. П'ятою рушійною силою "саморуху" особистості стають суперечності, які виявляються в діалектичному процесі становлення пізнавальної сфери учня. Вони спричинюють перехід від нижчих до вищих ступенів розвитку мислення, від безпосереднього до опосередкованого мисленнєвого пізнання школярем об'єктивної дійсності, від первинного синтетичного відображення різних об'єктів до аналітичного виділення їхніх різноманітних ознак і до вторинного синтетичного відображення та об'єднання у групи.Суперечності, що виникають у ході навчальної діяльності, пов'язуються з розходженнями між новими пізнавальними завданнями та засвоєними способами дій, між усталеними узагальненнями і новими фактами, між ситуаціями, які потребують індивідуальної творчості, та попереднім досвідом творчої діяльності. Задля подолання суперечностей навчальної діяльності учень вимушений діяти активно, збагачувати свої знання, уміння, навички. Причому чим більше таких труднощів трапляється, тим напруженішими стають зусилля школяра, що сприяє його психічному розвитку.

Шостою рушійною силою розвитку особистості є суперечності між свідомими і несвідомими тенденціями у поведінці та діяльності індивіда. Відомо, що деякі настанови, які складаються у ході свідомої діяльності, мають здатність переходити у сферу несвідомого. Це призводить до того, що в ході перенесення їх на інші за змістом види діяльності вони здатні викликати суперечності, які гальмують її і викликають переборювання. Це зумовлює розвиток взаємозв'язків між свідомим і несвідомим.

Сьомою рушійною силою розвитку особистості, зокрема, її емоційної сфери, є суперечності, пов'язані з полярними, тобто протилежними емоціями (задоволення - незадоволення, радість - сум тощо). Розвиток емоційної сфери спричинює рух особистості від ситуаційних емоційних станів до стійких почуттів, які формуються через усвідомлення та подолання протилежних переживань. Наприклад, коли М.К.Реріх у свій час говорив, що радість - це є "особлива мудрість", то він мав на увазі не лише переборення почуттів суму, а й глибоке усвідомлення самого життя як радісної сутності.

Восьмою рушійною силою "саморуху" стають суперечності, пов'язані з розвитком довільної регуляції поведінки та діяльності учня, формуванням його самостійності та волі. Вони здатні викликати так звані вікові кризи, які, на думку їхньої дослідниці І.Лембрик, є неодмінною складовою розвитку дитини, умовою її переходу з однієї вікової сходинки на другу. Відомі кризи в трирічному, семирічному та підлітковому віці. У кожному випадку вони перебігають по-різному, гостріше чи м'якше, викликаючи в дитячому організмі різноманітні зміни, на жаль, не завжди позитивні. Особливо вразливі малюки. Вони потребують особливої уваги дорослих.

Уважне ставлення до змін, які відбуваються в дитині, до її запитів і потреб здатне пом'якшити кризу, не дати їй вийти за межі тих суперечностей, які її зумовили.

Досліджуючи зміст, форми виховання та способи подолання внутрішніх суперечностей на кожному етапі онтогенезу особистості, вітчизняний психолог Г.С.Костюк прийшов до висновку, що ці суперечності, будучи в основному неусвідомленими на початкових етапах розвитку особистості, згодом стають об'єктом самосвідомості, викликають в особистості невдоволення собою і переживаються як свідоме, активне прагнення до самовдосконалення.

Висновок:

Отже, можна зробити висновок, що розвиток людини - дуже складний процес. Воно відбувається під впливом, як зовнішніх впливів, так і внутрішніх сил, які властиві людині, як і кожному живому й зростаючому організму.

До зовнішніх факторів відносяться, перш за все, навколишнє людини природна і соціальне середовище, а також спеціальна, цілеспрямована діяльність з формування у дітей певних якостей особистості; до внутрішнім - біологічні, спадкові чинники.

Фактори, що впливають на розвиток людини, можуть бути керовані і некеровані.

Розвиток дитини - не тільки складний, але і суперечливий процес - означає перетворення його як біологічного індивіда в соціальне істота - особистість.

У процесі розвитку дитина залучається в різні види діяльності (ігрову, трудову, навчальну, спортивну і т.д.) і вступає в спілкування (з батьками, однолітками, сторонніми людьми) проявляючи при цьому притаманну йому активність. Це сприяє придбанню їм певного соціального досвіду.

Взаємодія спадковості і середовища в розвитку людини відіграє важливу роль протягом усього його життя. Але особливу важливість воно набуває в періоди формування організму: ембріонального, грудного, дитячого, підліткового і юнацького. Саме в цей час спостерігається інтенсивний процес розвитку організму і формування особистості.

Спадковість визначає те, яким може стати організм, але розвивається людина під одночасним впливом обох факторів - і спадковості, і середовища.

Сьогодні стає загальновизнаним, що адаптація людини здійснюється під впливом двох програм спадковості: біологічної та соціальної. Всі ознаки і властивості будь-якого індивіда є результатом взаємодії його генотипу і середовища. Тому кожна людина є і частина природи, і продукт суспільного розвитку.

З такою позицією сьогодні згодна більшість учених. Розбіжність виникає тоді, коли мова заходить про роль спадковості і врожденості в дослідженні розумових задатків і здібностей людини. так як задатки народженні з нами а здібності набуваються протягом життя.

Структура курсової : складається з актуальної теми ,мети ,предмету ,субєкту ,завдань для розгляду теми ,з трьох розділів і по 2 під розділи ,висновку і використаної літератури.

Власне з курсової роботи я старалась знайти взаємозв"язок між спадковим і вродженим у формуванні особистості..Но на мою думку людина не стає особистістю з тільки вродженими задатками ,а розвивається в соціомі, спілкуванні протягом життя.в соціальному середовищі.Особистістю не народжується нею стають .Люди які не до розвиненні важко адаптуються в середовищі між людьми ,но спроможні знайти себе в цьому світі.

Література

1. Асмолов А. Г. Особистість як предмет психологічного аналізу. М., 1988.

2. Бех І. Виховання особистості: У 2 книгах: Навчально-методичний посібник/

3.Іван Дмитрович Бех. -К.: Либідь, 2003 - Кн. 1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. -2003. -277 с.

4.М.Верников "людина становлення та розвиток:" [Збірник наукових статей]/ Всеукр. Асоціація філософ. Спілок, Львів. філософська Спілка; Ін-т філософії, логіки і соціології;

5.Варій М.Й. Психологія особистості: Навч. пос. К.: Центр учбової літератури”, 2008. – 592 с. (Гриф МОН України).

6.Гордон В. Личность в психологии

7.Ильенков Е.В. Що таке особистість? – М; 1991 р.

8..Костюк Г. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості

9. Ковальов О.Г. Психологія особистості, вид. 3, переробіт. і доп. – М.,«Просвещение», 1969 р

10.Л.В. Калашникова, О.М. Гурова "Психологія розвитку ":

11.Ліфарєва Н. Психологія особистості

12.Маккьюсик В. Спадкові ознаки людини. // Пер. з англ. М., 1976.

13.Павелків Р.В. - "Дитяча психологія"

14.Платонов К. К. Особистість як соціально-психологічний феномен// Соціальна психологія. М., 1975.

15.http://www.novapedahohika.com/noloms-478-1.html

16.http://pidruchniki.com/13431119/psihologiya/rol_navchannya_vihovannya_peredavanni_suspilnogo_dosvidu

17. http://studies.in.ua/ekzamen-pedagogika/1408-proces-rozvitku-osobistost.html

18.Столяренко О.Б."Психологія особистості "

19.Фролов С.С. Соціологія. Підручник. Для вищих навчальних закладів. М.: Наука - 256 с., 1994

20.Ягупов В.В. Педагогіка – "Формування особистості"

Дата добавления: 2023-01-08; просмотров: 12; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!