Основні стадії процесу соціалізації

Nbsp;

Соціалізація особистості

План

 

 

1. Поняття соціалізації особистості.

2. Зміст процесу соціалізації.

3. Основи стадії проносу соціалізації.

4. Механізми процесу соціалізації

5. Джерела соціалізації.

 

Поняття соціалізації особистості

 

Під соціалізацією здебільшого розуміють процес, у ході якого людська істота з певними біологічними задатками набуває якостей, необ­хідних для її життєдіяльності в суспільстві. З такому розумінні соціалізація - це процес розвитку людини як соціальної істоти, становлення її як особистості.

Вивчення процесів соціалізації включає низку аспектів, які можна звести до двох головних: дослідження соціалізації і формування родової природи людини, починаючи з етапу виокремлення людини зі світу тварин і становлення людства - це у філогенезі, і в онтогенезі (процес формування певного типу особистості).

У плані філогенезу процес соціалізації поширюється на всю істо­рію розвитку людства. Це розгортання родової сутності людини, не обмежене в часі, входження до соціального середовища, пристосування до нього, яке змушений повторювати кожний окремий індивід упродовж усієї історії свого розвитку.

В онтогенезі соціалізація визначається як процес оволодіння індивідом соціальним досвідом шляхом засвоєння певної системи соціальних норм, ролей і культури, перетворення дитини на активного учасника суспіль­ного і культурного життя. Деякі дослідники вважають, що соціалізація як активний процес триває не все життя, а охоплює якийсь період, необхідний для становлення індивіда як особистості. Н.В.Андреєнкова, наприклад, виокремлює три головні етапи соціалізації індивіда від дитини до зрілої особистості: первинну, або соціалізацію дитини; маргінальну (проміжну або псевдостійку, або соціалізацію підлітка; стійку, або означає перехід від юності до зрілості, тобто від 17-18 до 23-25 років.

На наш погляд, обмеження процесу соціалізації тільки певним віковим періодом звужує це поняття, зближує його з поняттям “ріст”, “розвиток” і аж ніяк не сприяє конкретному вивченню особистості, як і вивченню соціалізації у соціально-психологічному плані. Слід також мати на увазі, що дуже важко (якщо взагалі можливо) емпірично встановити початок вікового етапу так званої соціалізованої, зрілої особистості, заважаючи на те, що періоди її соціального дозрівання суттєво відрізняються навіть у межах однієї історичної доби.

Оскільки соціалізація охоплює весь процес і результати взаємо­дії індивіда з усією сукупністю соціальних явищ, які виявляються в ході пізнання світу і його перетворення»загальна теорія соціалізації не повинна виключати і філогенетичний аспект, зокрема, соціогенез та атропогенез. Хоч за своїм змістом соціалізація и антропогенезі (становлення людини як родової істоти) відмінна від соціалізації в соціогенезі (становлення суспільної людини), між ними існує діалектичний зв’язок. І, як слушно зазначає Ю.І.Семенов, у рамках цього єдиного процесу, можливо, діють специфічні закономірності, відмінні як від суто соціаль­них, так і від суто біологічних. Цікаву спробу подати соціалізацію як єдиний процес здійснив Є.В.Соколов, виокремивши у ньому:

- гомінізацію, тобто прилучення індивіда до роду;

- соціальну адаптацію, яка означає стандартизацію мови, жестів, сприймання, морально-психологічних стереотипів, формування соціального характеру, засвоєння загальних цінностей, значень, символів;

- енкультурація - засвоєння класичної культурної спадщини, збагачення ду­ховного світу особистості;

- інтеграцію особистості, що включає розвиток специфічної ієрархії мотивів, цінностей, інтересів, формування почуття особистісної ідентичності, відповідності між різними психологічними процесами і станами

Про суті соціалізація - це процес входження індивіда до різних спільностей, колективі в і груп людей на підставі засвоєння норм, ідеалів, цінностей шляхом виховання та научіння.

 

Зміст процесу соціалізації

 

Процес соціалізації за своїм змістом в процес становлення особистості, який починається з перших хвилин життя людини.

В соціальній психології виокремлюються три сфери, в яких здійснюється ставлення особистості, це – діяльність, спілкування, самосвідомість.

Загальною характеристикою цих сфер є процес поширення, помноження соціальних зв’язків особистості з зовнішнім світом.

Діяльність. На протязі всього процесу соціалізації особистості засвоює різноманітні види діяльності. При цьому відбувається два важливих процеси. По-перше, це - орієнтування в системі зв’язків присутніх в кожному виді діяльності, та між її різними видами. орієнтування здійснюється за допомогою особистісних смислів, що означає виявлення для кожної особистості значущих аспектів діяльності.

По-друге, відбувається певне центрування коло головного, вибраного, зосередження уваги на ньому і, головне, супідрядність йому всіх інших діяльностей.

Детальніший аналіз процесу соціалізації особистості можливий на основі виділення для кожного віку провідної діяльності, яка обумовлює головні зміни в психічних процесах і особливостях особистості людини на кожній стадії її розвитку.

 

Період	Провідна діяльність	Провідна сторона соціалізації
1. Немовля (0-1 р.) – етап “довіри до світу”	Емоційне спілкування з дорослими	Засвоєння норм відношення між людьми
2. Раннє дитинство (1-3 р.) – етап “самостійності”	Предмета діяльність	Засвоєння суспільно-виробничих способів діяльності з предметами
3. Дошкільне дитинство (3-6 р.) – етап “вибору ініціативи”	Гра рольова	Засвоєння соціальних ролей, взаємовідношень між людьми
4. Молодший шкільний вік (6-11 р.) – етап “майстерності”	Навчальна діяльність	Засвоєння знань, розвиток інтелектуально пізнавальної сфери особистості
5. Підлітковий вік (11-14 р.)	Спілкування з однолітками	Засвоєння норм відношень між людьми
6. Юність (14-18 р.) – етап самовизначення “світ і я”	Навчально-професійна діяльність	Засвоєння професійних знань і вмінь
7. Пізня юність (18-25 р.) - етап “людської близькості”	Трудова діяльність, професійне навчання	Засвоєння норм відношень між людьми та професійно трудових вмінь
8. Етап людської зрілості	Трудова діяльність	Відтворення соціального досвіду за рахунок активного впливу людини на середовище через свою діяльність.

 

Спілкування тісно пов’язано з діяльністю. Головна дія соціаль­ної психології - по-перше, як, при яких обставинах здійснюється розширення зв’язків спілкування, і по-друге, що одержує особистість від цього процесу.

Найбільш детально з цієї точки зору досліджені дошкільний і підлітковий вік (див. вікову психологію).

Самосвідомість. Процес соціалізації означає становлення, в людині образу його “Я”. Образ “Я” виникає у людини на протязі її життя під впливом багато чисельних соціальних впливів. Для соціальної психології особливо цікаво виявити, яким чином включення людини в різні соціальні групи сприяє цьому процесу.

Визнання образу “Я” залежить від тієї концепції особистості, яка приймається тим чи іншим автором. Є декілька різних підходів до структури “Я”. Один з них належить А.Мерліну, котрий виділяє в структурі самосвідомості 4 компоненти:

- свідомість тотожності (відміна себе від світу);

- свідомість “Я” як активного початку, суб’єкта діяльності;

- усвідомлення власних психічних властивостей;

- соціально-моральна самооцінка, що формується на основі накопиченого досвіду спілкування і діяльності.

Розвиток самосвідомості - це процес, контролюємий, визначаємий, постійним придбанням особистістю соціального досвіду в умовах поширення діапазону діяльності та спілкування. Саме в діяльності та спілкуванні постійно здійснюються певна “корекція” уявлення про себе з тим уявленням як воно складається в очах інших людей.

Таким чином, всі три сфери і діяльність, спілкування, самосвідомі­сть, створюють для індивіда “поширену дійсність”, в котрій він діє, пізнає і спілкується, тим самим засвоює не тільки найближче мікросередовище, але всю систему соціальних відношень.

 

Основні стадії процесу соціалізації

 

У загальному процесі прилучення індивіда до соціуму і роз­витку його соціально-психологічних характеристик виділяють слідуючі ста­дії соціалізації.

1. Первинна соціалізація або стадія адаптації, охоплює період від народ­ження до підліткового періоду. Дитина засвоює соціальний досвід некритично, адаптується, пристосовується, наслідує.

2. Стадія індивідуалізації (з'являється бажання виділити себе серед інших, критичне ставлення до суспільних норм поведінки).

У підлітковому віці стадія індивідуалізації, самовизначення, “світ і я” характеризується як проміжна соціалізація, тому що в характері та світогляді підлітка немає стійкості.

Юнацький вік ( 18-25 р.) характеризується як стійка концептуа­льна соціалізація, коли виробляються стійкі властивості особистості.

3. Стадія інтеграції (з’являється бажання знайти своє місце в суспільстві). Інтеграція проходить благополучно, якщо властивості людини приймаються групою, суспільством. Якщо не приймаються, можливі такі наслідки:

- збереження власної несхожості і появлення агресивних взаємодій, взає­мовідношень з людьми і суспільством;

- зміна себе, бажання стати “як всі”;

- конформізм, зовнішнє угодовство, адаптація.

4. Трудова стадія соціалізація охоплює період зрілості людини, період її трудової діяльності, коли людина не тільки засвоює соціальний досвід, але й відтворює його за рахунок активного впливу людини на середовище через свою діяльність.

5. Післятрудова стадія соціалізація розглядає літній вік як вік, що вносить суттєвий внесок; відтворення соціального досвіду, в процес передачі його новим поколінням»

 

---

Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 757; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!