Архітектура Індії в ісламський період

Респу́бліка І́ндія або І́ндія (англ. Republic of India, гінді भारत गणराज्य, Bharat Ganarajya) — країна в Південній Азії. На північному заході межує з Пакистаном та Афганістаном; на півночі — зКНР, Непалом і Бутаном; на сході — з М'янмою і Бангладеш. На півдні вузька Полкська протока і Манарська затока відділяють її від Шрі-Ланки. Протокою Грейт-Ченнел між островами Великий Нікобар і Суматра проходить морський кордон між Індією та Індонезією. Загальні відомості про країну Республіка Індія — країна на півдні Азії, яка включає в себе більшу територію Індійського субконтиненту. Територія — 3 166 829 кв. км (є 7-ю країною в світі за географічною площею). Довжина з півночі на південь — понад 3000 км; з заходу на схід — близько 2000 км. Кількість населення — 1 млрд. 132 млн. осіб (2008 р.; у 1990 р. — 844 млн.) Це друга за величиною населення, — після Китаю, — держава на планеті Земля. Столиця — Нью-Делі Найбільші міста: Калькутта (понад 16 млн. жителів), Мумбаї (Бомбей) (понад 15 млн. жителів), Ченнаї (Мадрас) (6 млн. жителів), Хайдарабад (5 млн. жителів), Бангалор (4,5 млн. жителів),Ахмадабад (4 млн. жителів) За рівнем розвитку економіки (паритет купівельної спроможності) Індія займає 4-е місце у світі. Грошова одиниця — індійська рупія = 100 пайсам. Експорт: чай, кава, залізо, сталь, спеції та прянощі, текстиль, коштовне каміння та ювелірні вироби, техніка, хімікати, шкіра та шкіряні вироби, риба Партнери в експорті: США (17%), Об'єднані Арабські Емірати (8.8%), Китай (5.5%), Гонконг (4.7%), Великобританія (4.5%), Сінгапур (4.5%) (2004) Імпорт: нафта,машини та механізми,коштовний камінь, міндобрива, хімікати Партнери в імпорті: Китай (6.1%), США (6%), Швейцарія (5.2%), Бельгія (4.4%) (2004) Офіц. мова — хінді та (тимчасово) англійська, також 17 регіональних мов. Членство у міжнародних організаціях: ООН, Рух неприєднання, ЮНІСЕФ, ВООЗ, Міжнародна організація космічного зв'язку «Інтерсупутник», Всесвітня продовольча програма, МОП, SAARC,МБРР, МАР тощо. Індія — колиска деяких із найдавніших цивілізацій.

Назва країни

Офіційне ім’я країни, Індія, походить від старовинної перської версії назви Сіндгу (історична локальна назва річки Інд).

В Конституції Індії та в офіційному користуванні існує також назва «Бгарат», яка походить від санскритського імені давнього індійського царя, історія якого викладена в поемі «Махабгарата».

Третя назва — «Хіндустан» (з перської — «країна індійців») — існує з часів Великих Моголів.

Географія

Індія розташована на півдні Євразійського континенту, на півострові Індостан.

Має берегову лінію довжиною в 7 тисяч кілометрів та кордони із Пакистаном на заході, Китаєм, Непалом і Бутаном на північному сході та Бангладеш і М’янмою (колишня Бірма) на сході.

Індія також претендує на кордон із Афганістаном на північному заході (частина індійського штату Джамму й Кашмір, що межує з Афганістаном, перебуває під контролем Пакистану).

В Індійському океані має кордон з Мальдівами на південному заході, Шрі-Ланкою на півдні та Індонезією на південному сході. Від Шрі-Ланки її відділяють Полкська протока і Манарська затока; протокою Ґрейт-Ченнел між островами Великий Нікобар і Суматра проходить морський кордон між Індією та Індонезією.

Рельєф: гірська країна Гімалаї на північному кордоні, річкові долини Ґанґу, Інду, Брахмапутри; плато Декан на південь від річки Нармада — між західним і східним хребтами Гат; на заході — пустеля.

Найвища точка — гора Чогорі на півночі (на кордоні з Китаєм) — 8611 м.

До складу Індії входять Андаманські і Нікобарські острови, острови Лакшадвіп.

Геологія Індії

Тер. Індії охоплює південну частину Евразійського континенту, включаючи древню Індійську (Індостанську) платформу, що належить до гондванської групи, і півд. частину Середземноморського складчастого пояса. Вона об'єднує зони альпійських покривно-складчастих деформацій і гороутворення, що пов'язуються з закриттям океану Тетіс і зіткненням Індо-Австралійської і Євразійської літосферних плит. Індійська платформа, яка займає весь п-ів Індостан, – це г.ч. древнійщит, в межах якого оголюються докембрійські комплекси кристалічного фундаменту. В складі останнього виділяються найдревніші (понад 3 млрд років) утворення додарварського комплексу (гранітоґнейси, ґрануліти), осадово-вулканогенні товщі верхньоархейського дарварського комплексу, що складають вузькі синклінорні структури зеленокам’яних і сланцевих поясів, і глинисто-карбонатно-теригенні відклади нижньопротерозойського комплексу, поширеного в Араваллійсько-Делійському і Сатпурському складчастих поясах. На породах фундаменту залягають осадові і вулканічні породи платформного чохла, які заповнюють окремі синеклізи та западини. У складі чохла гол. роль відіграють верхньопротерозойські (рифейські) теригенні і карбонатні відклади куддапахського і віндійського комплексів.

Фанерозойські відклади платформного чохла представлені континентальними покривно-льодовиковими, вугленосними і червонокольорово-піщаними товщами осадових порід гондванської серії (верх. карбон - ниж. крейда), що зустрічаються в ґрабенових прогинах-авлакогенах Нармада – Сон-Раджмахал, Годаварі і Маханаді, прибережно-морськими відкладами юри, крейди, палеогену і неогену, розвиненими в перикратонних прогинах, і основними вулканогенними породами – трапами, що виконують велику Деканську синеклізу.

Північна частина Індійської платформи, що примикає до складчастої системи Гімалаїв, являє собою плиту, в межах якої докембрійський кристалічний підмурівок заглиблений на значну глибину і перекритий слабко дислокованими товщамикайнозойських континентальних осадових порід, що виконують великі Передгімалайський і Бенгальський крайові прогини. Потужність осадочного чохла в цих прогинах до 4-10(12) км і більше. На півночі країни простягається складчасто-покривна система Гімалаїв, сформована післяеоценовими рухами і деформаціями. Вона складається з системи насунених на південь, на передовий прогин і платформу, покривів Нижніх Гімалаїв, Високих Гімалаїв і Трансгімалаїв.

Нижні Гімалаї складені породами північного продовження осадового чохла платформи, Високі – докембрійським кристалічним комплексом і мілководно-морськими породами палеозою і мезозою півд. околиці Тетісу. Вздовж верхів'я Інду простягається офіолітовий пояс тріасу-крейди. В Трансгімалаях виступають граніти і вулканіти верх. крейди-еоцену. На п-ові Індостан широко розвинені кайнозойські (неогенові) кори вивітрювання латеритного профілю, а також четвертинні алювіальні і прибережно-морські піщано-галечні відклади.

У північній частині І. поширені покривала пліоцен-четвертинних лесів, що залягають на щебенистій корі вивітрювання, льодовикові, алювіальні і пролювіальні товщі гірських систем Гімалаїв і передгірських рівнин, а в пустельних районах на півн.-заході країни – еолові піски.

Металогенічні особливості тер. І. визначаються широким розвитком докембрійських метаморфічних утворень, палеозойських і мезозойських осадових комплексів і кайнозойських кір вивітрювання. У архейських товщах фундаменту локалізуються великі родов. руд заліза, марганцю, міді, золота, графіту; в пегматитах відомі родов. мусковіту, руд олова і рідкісних металів (берилію, літію, танталу, ніобію та ін.). До протерозойських складчастих комплексів приурочені свинцево-цинкові, мідні, уранові і фосфоритові родов. З інтрузіями гранітів і лужних порід пов'язане мідно-поліметалічне і флюоритове зруденіння. У докембрійських масивах ультраосновних порід розташовуються численні дрібні родов. хромітів, тальку, азбесту. До відкладень гондванської серії приурочені великі родов. кам. вугілля, до товщ кайнозойських осадових порід – лігнітів, нафти і газу. Осн. нафтогазоносні райони – Камбейський ґрабен і Ассама (на півн.-сході). З палеогеновими масивами лужних порід і карбонатитів рифтової зони Нармада-Сон пов'язані родов. флюориту. У корах вивітрювання знаходяться численні родов. латеритних бокситів і каолінових глин. У прибережно-мор. розсипах локалізуються великі концентрації мінералів титану, цирконію, рідкісноземельних елементів, а в елювіальних і алювіальних відкладах – невеликі розсипи золота, алмазів, каситериту, дорогоцінного, і виробного каміння.

Гідрогеологія Індії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Гідрогеологія Індії.

На тер. Індії виділяють три гідрогеологічних регіони: Гімалайську гірську область, Індо-Гангську акумулятивну рівнину, Індостанську платформну область.

§ В Гімалайській області горизонт тріщинних ґрунтових вод спорадичного поширення живить численні низькодебітні, але постійні джерела, які широко використовуються для водопостачання, включаючи системи зрошування.

§ У річкових долинах велике значення має водоносний горизонт четвертинного алювію. Глибина колодязів до 30 м, дебіти – до 10-15 л/с. Мінералізація води не перевищує 0,5 г/л, склад HCO₃ – Ca.

§ На Індо-Гангській рівнині головні водоносні комплекси представлені четвертинними пролювіальними та алювіальними відкладами. Ґрунтові води залягають на глибині 1-15 м. Дебіти колодязів та свердловин – від часток літра до 12 л/с. Напірні води (5-6 горизонтів) розкривають свердловинами. Дебіти свердловин – 10-70 л/с. Питомі дебіти – 5-30 л/с. Мінералізація води до 1 г/л. Склад HCO₃ – Ca.

§ В Індостанській платформній області головні водоносні горизонти пов'язані із зоною екзогенної тріщинуватості докембрійських порід, а також з комплексом деканських трапів верх. крейди-палеоцену. Глибина залягання ґрунтових вод в зоні екзогенної тріщинуватості не перевищує 15 м. Потужність водоносної зони – до 50 м. Дебіт свердловин 0,5-3 л/с. Мінералізація води – 0,4-3 г/л. Склад прісних вод HCO₃ – Ca – Na, слабкосолонуватих Cl - HCO₃ – Na – Ca.

§ Деканські трапи містять горизонти тріщинних вод. Дебіти свердловин 0,7-0,8 л/с. Мінералізація води – 0,3-0,6 г/л. Склад HCO₃ – Ca – Mg.

Історія

Детальніше: Історія Індії

На території сучасної Індії виникла одна з найдавніших людських цивілізацій. З середини 3 тис. до н.е. там почала свій розвиток Хараппська цивілізація. У 6 ст. до н.е. північний захід сучасної Індії потрапив під панування Персидської імперії. Мусульманське завоювання (6 ст.), нашестя Тамерлана (14 ст.), утворення імперії Великих Моголів (1526 рік), яка досягла свого розквіту у 18 ст. Саме тоді на її територію стали претендувати ряд європейських країн. У кінці 18 ст. країна стала колонією Британії. І тільки 1947 рік приніс незалежність цій англійській колонії, яка розділилася на дві країни — Індію і мусульманський Пакистан.

Перша індійська цивілізація знаходилася в долині Інду 2500-1600 до н. е.; можливо, була створена дравідами, предками більшості народів південної Індії. Вторгнення арійських народів з північно-заходу почалися в 1500 до н. е. Субконтинент, крім крайнього півдня, був вперше об'єднаний імператорами Мауріан 321-184 до н.е. і при династії Гупта 300-500 н.е. Мусульманські торговці освоювали Індію з 12 століття, європейські — з 16. Ісламська імперія Моголів у 1527-1857 займала майже весь субконтинент, але з 1707 почався її занепад. Британська Східно-індійська компанія стала правити в Індії з середини 18 століття до повстання сипаїв 1857, коли влада перейшла до британської корони.

У 1885 році засновано партію Індійський національний конгрес, що з часом стала на чолі національно визвольного руху. З 1915 року одним з лідерів Конгресу став Могандас Карамчанд Ганді, популярний серед простого народу. У 1947Британська Індія була розділена на дві суверенні держави: переважно населену індусами Індію і мусульманський Пакистан, між якими відразу ж почалася війна за князівство Кашмір. Конфронтація між двома країнами призвела до декількох серйозних військових конфліктів впродовж другої половини ХХ століття, політичне напруження між двома країнами зберігається досьогодні.

Першим прем'єром-міністром незалежної Індії став представник Індійського національного конгресу Джавахарлал Неру, політичні погляди якого характеризувалися нахилом у бік соціалізму та симпатією до Радянського Союзу.

Наступного прем’єр-міністра, доньку Джавахарлала Неру Індіру Ганді у 1984 році було вбито власним охоронцем-пенджабцем, який мстився за збройне подавлення повстання у пенджабському місті Амрітсарі 1982 року, що призвело до загибелі сотень людей.

Центральне правління введене в Джамму й Кашмір через виступи ісламських сепаратистів у 1990 р., в Тамілнаду — в 1991 р.

Раджив Ганді, лідер партії Національний конгрес (І), убитий під час виборів 1991 року тамільськими націоналістами через його рішення направити війська до Шрі-Ланки для допомоги шрі-ланкійській владі у придушенні повстання тамілів.

[ред.]Політика і державні механізми

Політична система — федеральна демократична республіка

[ред.]Політична система

Детальніше: Політична система Індії

Детальніше: Парламент Індії

Конституція Індії набула чинності 26 січня 1950 року. Преамбула Конституції визначає Індію як суверенну, соціалістичну, світську, демократичну республіку.

Індія має двопалатний діючий парламент схожий в своїх функціях та особливостях до Вестмінстерського типу парламентської системи. Його форма правління традиційно описується як «квазі-федеральна» з сильним центром і слабкими регіонами, але починаючи з кінця 1990-х роках в результаті політичних, економічних і соціальних змін вона набуває все більше дійсно федеральної форми.

Президент Індії є головою держави і обирається непрямими виборами через колегію виборців на п'ятирічний термін. Прем'єр-міністр Індії є головою уряду і здійснює найбільші виконавчі функції, призначається президентом, прем'єр-міністрвибирається партією або політичним союзом партій, що складають більшість місць в нижній палаті парламенту. Виконавча влада складається з президента, віце-президента, та Ради Міністрів Індії на чолі з прем'єр-міністром. Будь-який міністрпри отриманні портфеля повинен бути членом однієї з палат парламенту.

Загалом законодавча влада Індії уособлює Парламент Індії (Сансад), який складається з верхньої палати, що іменується Раджья Сабха (Рада штатів) і нижньої палати, що іменується Лок Сабха (Будинок народу). Раджья Сабха, постійно діючий орган влади, що має 245 членів, які працюють протягом шести років. Більшість з них обрані державним і територіальними законодавчими органами штатів в пропорції до населення тих штатів. А 543 з 545 членів Лок Сабха обираються безпосередньо шляхом всенародного голосування і представляють окремі округи протягом п'яти років. Два інших члени нижньої палати призначаються Президентом з англо-індійської громади, якщо президент вважає, що вона не представлена належним чином в державних органах.

[ред.]Правова система

Детальніше: Правова система Індії

Індія має унітарну триступінчату судову систему, що складається з Верховного суду, очолюваного Головним суддею Індії, двадцяти одного Верховного суду штатів, а також великої кількість судів першої інстанції. Верховний суд є першою інстанцією щодо справ, пов'язаних з основними правами і щодо спорів між штатом та Центром, також він має апеляційну юрисдикцію. Це незалежна судова структура, і має право заявити про невиконання, перероблення чи виключення загальноіндійських або штатних-окружних законів, які суперечать Конституції країни. Однією з найбільш важливих функцій Верховного суду Індії є роль остаточного тлумача Конституції країни.

Починаючи з третього рівня судочинства, на рівні округів розрізняють окремо цивільні суди і кримінальні суди. Під цивільне судочинство підпадають в мегаполісах (міських округах) цивільні суди (рамках юрисдикції міста), які також відповідають рівню окружним судам в сільських округах. Для кримінального права в міських та сільських районах, утворені суди кримінальні (Sessions). Крім того, існують спеціальні суди по конкретних суспільних сферах, які базуються насімейному і комерційному праві. Законодавством дозволяється ще й прості суперечки на найнижчому рівні вирішувати в панчаятах сіл (Грам панчаят).

У результаті довгого та ретельного застосування британської юридичної практики колоніального періоду, в Індії до цих пір часто загальноприйняте застосування права, яке ґрунтується не на законах, а з відповідними рішеннями судів з використанням судових прецедентів. Мовою суду є англійська, а на нижніх рівнях, в обговореннях можуть використовуватися відповідні регіональні офіційні мови. Особливістю Індії є те, що кожне громада (каста) має свої закони і положення сімейного та спадкового права, це поширене як серед індусів так і серед інших релігійних громад — сикхів, джайнів, буддистів і мусульманських общин.

[ред.]Внутрішня політика

Детальніше: Внутрішня політика Індії

В ході боротьби за незалежність, був утворений Національний конгрес, який поклав би край колоніальному пануванню англійців. Після здобуття незалежності в 1947 році, партія «Індійський національний конгрес» перетворилася в найбільшу партію із своїм лідером Джавахарлалом Неру, першим керівником Уряду Індії. До середини 1990-х років в політиці Індії домінувала ця партія, яку очолювали представники сім'ї Неру-Ганді.

Лише після конфлікту, який розрісся після руйнування мечеті Бабрі в Айодге в країні почали розпалюватися серйозні міжетнічні та міжконфесійні конфлікти. В такій ситуації індійське суспільство почало різко радикалізуватися, як наслідок ставали популярними крайні націоналістичні партії та рухи. Саме тоді Бхаратія джаната парті (БДП) вийшла на перші ролі й її керівникам вдалося зорганізувати частину крайньо-правих партій й з гаслами індуізації країни перехопити владу у розгублених консерваторів (яких ще й гризли внутрішні корупційні конфлікти). Й з 1998 року по 2004 рік, БДП очолили уряд та більшість в палатах парламенту Індії, а керівником уряду був вибраний більш поміркований їх представник — Атал Біхарі Ваджпаї.

Але після нападу на потяг з паломниками в 2002 році почалася різанина в місті Гуджарат, на яку доволі м'яко реагували державні структури (подекуди своїми діями ще більше провокуючи конфлікт), в суспільстві індійців почали відбуватися зміни в сторону пом'якшення крайньо-правих ідей. Тому в 2004 році на парламентських виборах, опозиційна тоді партія Національного Конгресу досягнула гучної перемоги, під керівництвом Соні Ганді. Але створивши коаліцію, та маючи більшість в парламенті Соня Ганді відмовилася від поста прем'єр-міністра (видно пам'ятуучи сумний кінець всіх владоможців-попередників в її родині). Тому 22 травня 2004 року Манмохан Сінґх — став головою уряду Індії. А в 2009 році на чергових парламентських виборах Коаліція Об'єднаного прогресивного альянсу на чолі з керівництвом Індійського Національного Конгресу ще більше розширили свою підтримку в парламенті, а Манмохан Сінґх був переобраний прем'єр-міністром.

Загалом оприлюднені 16 травня 2009 року результати 15-х за історію Індії виборів до парламенту:

§ Правляча коаліція — Об'єднаний прогресивний альянс — здобула 262 із 543 мандатів, із них 206 — в Індійського національного конгресу.

§ Опозиційний Національний демократичний фронт, у якому головну роль відіграє індуїстська Партія Бхаратія Джаната, на думку багатьох, націоналістична, здобула 158 голосів.

§ 76 голосів у блоку «Третя сила» — комуністів із партіями регіональної та кастової орієнтації, котрі кинули партіям-важковаговикам виклик, але зазнали невдачі.^[1]

[ред.]Зовнішня політика

Детальніше: Зовнішня політика Індії

Членство у міжнародних організаціях: ООН, Рух неприєднання, ЮНІСЕФ, ВООЗ, Міжнародна організація космічного зв'язку «Інтерсупутник», Всесвітня продовольча програма, МОП, SAARC, МБРР, МАР

[ред.]Збройні сили країни

Детальніше: Збройні сили Індії

Військовики Індії повністю складаються з добровольців, загальної військової повинності не існує. Індійські професійні збройні сили є третім за кількістю в світі. Вони мають близько 1,3 мільйона солдатів, з них 1,1 мільйона в армії, 150000 увійськово-повітряних силах і ще 53000 служать на флоті. Ще в розпорядженні уряду є 800000 резервістів і 1,1 млн. службовців у внутрішніх військах, де також створені воєнізовані групи. Якщо все це підсумувати, то виявиться, що чисельніші тільки китайські військове формування. Індійських військовики мають в своєму розпорядженні 3264 бойових танків, 733 бойових літаків, 199 гелікоптерів, 21 корабель і 17 підводних човнів (станом на 2005 рік). Витрати на оборону в 2005 році складали 18.86 млрд. дол США, що складає 3,0 відсотка від валового внутрішнього продукту країни і становить 17 доларів США на душу населення. Від часів здобуття незалежності, індійські військовики (саме командна верхівка збройних сил) проявляли мало інтересу до політичного життя країни, вони підкоряються цивільній адміністрації, саме президенту країни, як головнокомандувачу збройних сил Індії.

З 1974 року, Індія є неофіційною ядерною державою. Вона розробила власну ядерну програму й розвинула її в військовому напрямі — створивши ракети ближнього і середнього радіусу дії — ракетний комплекс Агні-III, з радіусом дії до 5500 кілометрів, який також може бути споряджений ядерними боєголовками ( станом на 2005 рік — існує 74 ядерні боєголовки). Індія так і не підписала угоду про Ядерне нерозповсюдження, але призупинила свою ядерну програму, згідно зі світовою доктриною ядерного першого удару.

З 2004 року існують індійські військові бази за кордоном, авіабаза Фархор в Таджикистані. Існує також співпраця з Мозамбіком, а саме військова угода, яка ґрунтується на патрулюванні і охороні морських територій країни з боку індійських військових кораблів. Індія також має з Маврикієм тісні військові зв'язки, ВПС Індії контролюють повітряні простори Маврикія і ще також ведеться співпраця з індійським ВМС(за мозамбікськими схемами).

[ред.]Економіка

Детальніше: Економіка Індії

Детальніше: Корисні копалини Індії

Детальніше: Історія освоєння мінеральних ресурсів Індії

Детальніше: Гірнича промисловість Індії

Індія — аграрно-індустріальна країна. Структура ВВП в кінці ХХ ст. (%): гірничодобувна пром-сть — 2,1; обробна пром-сть — 15,2; сільське господарство — 32; енергетика — 1,6; будівництво — 4,2; торгівля — 13,6; транспорт і зв'язок — 5,2; інші — 26,1. Держ. сектор займає монопольне положення на транспорті, зв'язку, в оборонній і ядерній пром-сті, трансп. машинобудуванні, видобутку нафти, золота, виробництві добрив, банківській справі, страхуванні та імпорті. Транспорт: залізничний, автомобільний, річковий, морський, повітряний. Індія — одна з найбільших залізничних країн світу: протяжність її доріг понад 62 тис.км. Майже 90% морського вантажообігу переробляється вісьмома головними портами. Найбільший серед них — Бомбей. Північній-схід обслуговує Калькутта. Найважливіші порти Південної Індії — Вашакхапатнам, Мадрас, Кочин. У Гуджарапі створений великий порт Кандла. Розвинутий повітряний транспорт, як на міжнародних, так і на внутрішніх лініях. Бомбей, Делі, Калькутта — найбільші міжнародні аеропорти Індії.

ТЕС Індії виробляють бл. 75% електроенергії, яка споживається країною. Найбільші ТЕС Індії знаходяться в: Синграулі, Корбі, Рамагундамі, Рмханді, Фараккі. Атомні електростанції — в Тарапурі, Коті, Калпаккамі, Нарорі, Какрапарі.

[ред.]Адміністративний устрій

Детальніше: Адміністративний поділ Індії

Згідно з Конституцією, Індія — союз штатів. В основу територіального поділу покладено мовну спільність населення. В штатах існують законодавчі збори і місцеві уряди. До складу країни входить 28 штатів (state), Національна столична територія Делі і шість союзних територій — порівняно невеликих за розміром і чисельністю населення адміністративних одиниць центрального підпорядкування.

[ред.]Населення

З населенням 1,2 млрд. чоловік, Індія є другою найбільш густонаселеною країною світу. Останні 50 років спостерігається швидке зростання населення за рахунок медичних досягнень (покращення медичного обслуговування) і масове зростання продуктивності сільського господарства (так звана «зелена революція»)^[2] ^[3]. Міське населення Індії збільшилося в кілька разів протягом ХХ століття і більше концентрується у великих містах. До 2001 року стало понад 35 міст з мільйоним населенням, з найбільших міст з населенням понад 10 мільйонів кожне, виділяються Мумбаї, Делі і Колката. Однак тенденція зростання кількості населення в сільських районах, надалі спостерігається, оскільки більше 70% населення Індії як і раніше, проживають в селах^[4] ^[5].

В Індії пропагують переваги малодітної сім’ї, використовують різні методи обмеження народжуваності, у деяких випадках — матеріальне заохочення сімей, які прагнуть обмеження народжуваності. Демографічні проблеми створюють ряд інших проблем, зокрема продовольча і неписемності (до 50% населення регіону є неписьменне через бідність країн).

[ред.]Демографія

[ред.]Етнічні групи країни

Індія є багатонаціональною державою, з розмаїттям етнічних племінних груп, приблизно 72% населення складають індо-арії, 25% дравіди, які в основному мешкають у південній частині Індії. І лише 3 відсотки припадає на інші етнічні групи, особливо на тибето-бірманських, мунда і мон-кхмерських народів у районах Гімалаїв, Північно-Східної та Східної Індії.

Значний вплив на індійське суспільство кожного століття призводять численні етнічні міграції народностей чи нелегальні (деколи й легальні) міграції народів з сусідніх територій чи в середині країни. Приміром кількість нелегальних іммігрантівбангладешців в Індії, за теперішніми оцінками, до 20 мільйонів. Ще приблизно 100 000 це вигнанці-тибетці, які втекли після китайської окупації Тибету у 1950-х років з своєї батьківщини, однак, офіційно визнані біженцями і мають дозвіл на перебування. Крім того, більше 60000 тамільських біженців з Шрі-Ланки також перебралися на індійську територію.

[ред.]Мови Індії

Індія є найбільшою в світі країною в культурно-мовному спектрі^[6]. Індія є домом для двох великих мовних сімей: індо-арійська (якою говорять близько 74% населення) і дравідійська (якою розмовляють 24%). Інші Мови спілкування в Індії походять з астро-азіатської і тибетської-бірманської мовної сім'ї. Крім двох національних мов, гінді та англійської мови, статус офіційної має ще 21 мова: ассамська, бенгальська, бодо, догрі, гуджараті, каннада, кашмірі, конкані, майтхілі,малаялам, маратхі, маніпурі, непалі, орія, пенджабська, санталі, санскрит, сіндхі, тамільська, телугу і урду

Мова гінді, найбільш вживана^[7], є офіційною мовою в Індії^[8]. Англійська мова широко використовується в бізнесі і державному управлінні, має статус «офіційної мови»^[9], суттєвим також є її використання в освіті, особливо в середовищі вищої освіти. Крім того, у кожному штаті та союзній території використовують свою власну мову, як офіційну, і в Конституції Індії також визнаються, ще 21 мови, якими найчастіше користуються в індійському суспільствій їм надано офіційного статусу. Слід відмітити, що дослідниками мовниками в Індії нараховано безліч діалектів, їх кількість сягає 1652^[10].

[ред.]Релігія

Чотири великі релігії світу (індуїзм, буддизм, джайнізм та сікхізм) походять із Індії. Більше 800 мільйонів індійців (80,5%) є індуістами. Решта населення відноситься до релігійних груп: мусульман (13,4%), християн (2,3%), сикхів (1,9%), буддистів (0,8%), джайністів (0,4%), євреїв, зороастрійців, та послідовників бахаїзму та інші^[11].

Секуляризм — розділення церкви від держави, є одним з найбільш фундаментальних принципів індійських штатів і закріплені в Конституції Індії. Послідовники сотень різних віросповідань цілому існують пліч-о-пліч віками, тим не менш, є іноді регіональні, обмежені, сектантські зіткнення. А також були випадки-поодинокі, масштабних релігійних зіткнень між послідовниками значних релігійних течій: мусульман — індуїстів чи індуїстів — сикхів, які доволі значуще відображалися на історії та суспільстві індійському.

[ред.]Загальнодержавні політичні символи

Державне свято: 26 січня — День Республіки (1950)

Державний прапор Державний прапор Індії (затверджений конституційною асамблеєю 22 липня 1947 р.) — горизонтальний, триколірний: шафрановий зверху, білий посередині і темно-зелений знизу — у рівних пропорціях. Співвідношення ширини і довжини прапора — один до трьох; у центрі білої смуги — колесо «чакра» темно-синього кольору. Його діаметр приблизно відповідає ширині білої смуги і має 24 спиці. Чакра — колесо закону Дхарми (Доброчинності), що символізує поступальний рух країни.

Державний герб Державний герб Індії представляє собою копію Левової капітелі з м. Сарнатха (поблизу м. Варанасі), спорудженої у ІІІ ст. до н.е. імператором Ашокою на місці, де Будда проголосив своє послання про мир і визволення до чотирьох країн світу. Державний герб символізує прихильність сучасної Індії її стародавнім принципам миру і доброї волі. На капітелі — чотири лева, які сидять спиною один до одного. По окружності капітелі розташовані зображення чотирьох звірів-хранителів чотирьох країн світу: лев — на півночі, слон — на сході, кінь — на півдні, бик — на заході. Абака покоїться на розпущеній квітці лотоса, яка символізує джерело життя і творчої наснаги. Під гербом на санскриті написане гасло «Сатьямева Джайяте» («Нехай запанує Істина!»).

Державний гімн Державний гімн Індії — національна пісня «Джанаганамана» («Душа народу»), слова і музику до якої написав Рабіндранат Тагор. Вперше був виконаний 29 грудня 1911 р.

Національна тварина — тигр.
Національний птах — павич.
Національна квітка — лотос.
Національний фрукт — манго.

Культура Індії

Детальніше: Культура Індії

Індійська культура є однією з найстаріших і найрізноманітніших культур світу. Це має вирішальне значення для всієї Південної і Південно-Східної Азії. Вірування й релігії відіграють в Індії значну роль, це країна походження кількох світових релігій (індуїзм, буддизм, джайнізм, сикхізм) які своїм впливом формували культуру цієї країни. Майже незліченна мовна різноманітність і численні народності також впливали на специфіку та культурні особливості Індії. Країна не залишалася й поза загальними світовими тенденціями завдяки впливу ісламу та через європейські колоніальні держави, котрі також залишили свій слід в культурі Індії.

[ред.]Архітектура

Тадж Махал

Індійська архітектура є однією з областей, у якій найяскравіше представлене розмаїтість індійської культури. Більша частина архітектурних пам'ятників Індії, включаючи такі монументи як Тадж-Махал й інші приклади монгольської і південно-індійської архітектури, являють собою змішання древніх і різнорідних місцевих традицій різних регіонів Індії й зарубіжжя.

Архітектура Індії в ісламський період

Іслам почав проникати в Індію з VІІІ століття; у 1398 році в країну прийшли армії Тамерлана. Його нащадок Бабур у 1526 році завоював практично всю Індію та заснував Імперію Великих Моголів. Вона проіснувала до 1857 року.

Завойовники намагалися пристосувати залишки зруйнованої архітектури для власного мистецтва та будівництва. Так фрагменти будівель, перш за все колони, стовпи, скульптурні прикраси були перенесені до нових мусульманських споруд.

У ХІІ — ХІІІ ст. в Індії з'явилися основні типи культових споруд мусульман, у першу чергу мечеті, мінарети, медресе, мавзолеї. В основних типах архітектурних споруд раньоісламського періоду простежуються ісламські традиції, але в деталях культових будівель також видно вплив індійської архітектури. Колони, деталі архітектурних прикрас із великою кількістю рослинного орнаменту запозичені збуддійських та індуїстських будівель. Також характерною рисою архітектури ранньоісламського періоду є вписаність у навколишнє середовище.

[ред.]Література

Елемент з Курукшетри

Найбільш ранні твори індійської літератури протягом багатьох століть передавалися усно й тільки пізніше були записані.^[12] До них відноситься санскритська література — Веди, епоси «Махабхарата» і «Рамаяна», драма «Абхиг'яна-шакунталам» і класична санскритська поезія махакав'я^[13] — і тамільська література сангам.^[14]

Переломне для Індії XX сторіччя породило багату літературну спадщину. Класиками не тільки індійської, але і світової літератури стали письменник Премчанд та Рабіндранат Тагор — поет, прозаїк та драматург, що писав на мові бенгалі, лауреат Нобелівської премії з літератури 1913 року. Їхні твори відображали прагнення індійського народу до національного та соціального визволення.

Соціальні виклики, що постали перед незалежною Індією, породили літературу, яка описувала нелегке життя трудового народу країни, складну долю особистості у несправедливих соціальних реаліях. Українському читачеві відомі глибоко соціальні твори індійських письменників Нагарджуна, Рамеша Бакші, Бгішама Сахні, Крішана Чандара.

[ред.]Музика

Індійська музика є однією з найдавніших і самобутніших музичних культур. Важливий етап розвитку індійської музики пов'язаний з найдавнішими літературними пам'ятниками — Ведами, насамперед з хвалебними Самаведами. Сполучення музичних звуків розглядалися давньоіндійськими мислителями як енергія космосу і життя, та втілення ритмів розвитку Всесвіту.

Класична індійська музика відрізняється самобутньою системою ладів, які називаються рагами, що не стільки розглядаються як певна система звуковисотностей, скільки виражає взаємозв'язок природних, емоційно-психологічних та музичних законів. При цьому в індійській музиці існують лади, що поділяють октаву на інтервали менше за півтон (до 25 ступенів).

Народна музика важлива для збереження ідентичності численних народів Індії. У період мусульманського завоювання індійська музика увібрала й асимілювала ряд традицій й інструментів арабської музики, а в період європейського колоніального панування — елементи й інструменти музики Європи. Незважаючи на це у XX столітті зусилля багатьох індійських музикантів були спрямовані на збереження і примноження національних традицій. В постмодерну епоху індійська музика стала одним зі значних компонентів музичної розмаїтості загальносвітової культури.

[ред.]Танець

Детальніше: Індійські танці

Файл:Bharatanatyam performance.png

елементи танцю Бхаратанатям

В індуїзмі, танці завжди відігравали важливу роль в побуті, часто танець представляв собою як версію молитви, в інших випадках його поєднували з міфологічним темами з уяви індійського суспільства. Також не дивно, що в Індії величезну кількість класичних танців, розроблено саме з елементами гри. Танець є одним з найбільш розвинених форм мистецтва в Індії. Часто, навіть найнезначні рухи і вирази обличчя нестимуть якесь символічне значення. Класичні танці, як правило, покладені на літературну основу, або ж черпають мотиви саме з літературних першоджерел.

Найвідомішими індійськими народними танцями є бхангра в Пенджабі, біху в Ассам, чхау в Західній Бенгалії, Джаркханді та Орісса і гхумар в Раджастані. Індійською національною академією музики, танців і драми надала статус класичних восьми танцям. Це: бхаратанатьям^[15] штата Таміл-Наду, катхак в Уттар-Прадеш, катхакалі^[16] и мохіні-аттам в Кералі, кучипуді в Андхра-Прадеш, маніпурі в Маніпурі, одіссі в Оріссі і саттрія в Ассамі.^[17] Доволі багато в Індії регіональних народних танців. Їх застосовують в різних випадках, наприклад, на весіллях, місцевих громадських заходах, або ж зборі урожаю чи початкумусону.

[ред.]Театр

Індійський театр часто сполучає в собі музику, танці й імпровізований діалог.^[18] Сюжети часто засновані на мотивах, запозичених з текстів індуїзму, а також на середньовічних літературних творах, соціальних і політичних новинах. Деякі регіональні форми індійського театру це: бхавай в штаті Гуджарат, джатра в Західної Бенгалії, наутанки і рамліла у Північній Індії, тамаша в Махараштрі, терукутту в Таміл-Наду, і якшагана в Карнатакі.^[19] Існють також багаті традиціїмаріонеткового театру — традиційні, здебільшого тепер, в сільських районах Індії

[ред.]Кіно

Детальніше: Кіноіндустрія Індії

Детальніше: Болівуд

Індійська кіноіндустрія є найбільшою у світі, а її головний кінематографічний майданчик знаходиться в Болівуді в мегаполісі Мумбаї, тут продукуються комерційні фільми на гінді і вона є найбільш плідною кіностудією в світі. Але ще й по всій країні розкинулися національні й дуже продуктивні студії, які творять свої фільми на національних й поширених мовах всієї Індії — розвиваючи тим самим культурне й мовне різноманіття Індії. Крім того, авторського кіно Індії також здобуло визнання, особливо в світовому кінематографі. Є два всесвітньо відомих бенгальських режисерів Сатьяджит Рай (Satyajit Ray) та Мрінал Сен (Mrinal Sen).

Файл:Awaara.jpg

Але Кіно, поза сумнівом, один з найважливіших елементів сучасної популярної культури в Індії. Більше ніж 1000 кінострічок в році така продуктивність індійської кіноіндустрії, безперечно, найбільшої у світі. В кінострічках відображаються культурні, мовні особливості країни, національна різноманітність й сучасний стан все це відображено в цьому жанрі мистецтва. Шагрух Хан (Shahrukh Khan), Амітабг Баччан (Amitabh Bachchan), Амір Хан (Aamir Khan) та Рані Мукхерджи (Rani Mukerji) є популярними і відомими акторами Болівуду.

Основні риси та особливості популярних фільмів спостерігаються в усіх регіональних кіностудіях. Часто це більше трьох годин плівки, в якій міститься багато музики і танцювальних сцен, без яких цей комерційний фільм не буде довершений. Іноді саундтреки до фільмів випускають заздалегідь, і вони доволі часто стають самодостатнім продуктом, що зразу символізує, що фільм буде приречений на успіх, що швидше за все, це буде «болівудський блокбастер». Від артистів очікується, що вони будуть багато танцювати, та виконуватимуть багато вокальних номерів, які виконуватимуть актори чи здебільшого професійні співаки. А також впадає в очі поєднання комічних, романтичних, драматичну сцен і елементи «болівудського вестерну». Хоча в останні роки індійське кіно почало завойовувати й світовий ринок, тому деякі їх твори почали походити на світові взірці цього мистецтва. Підтвердженням тому стали численні премії та призи в різних номінаціях на світових кіно-форумах.

[ред.]Живопис

Хоча скульптура в Індії протягом тисячоліть була як найвища форма мистецтва, спостерігалися ще ранні високорозвинені форми традиційного індусам живопису. З появою ісламу (ХІІ століття), перевага почала надаватися зображенню в картинах, спочатку як придворне мистецтво в традиціях персидських й поступово збільшуючи своє значення в індійському суспільстві. Кульмінацією цього мистецтва стало ХVI-XVIII століття, коли в часи Великих Моголів живопис розквітнув найзначніше, увібравши всі кращі елементи ісламського орнаменталізму та поєднавши з індуським мініатюрним живописом. В цих роботах показано, майже виключно, світські речі: портрети важливих персон імперії, а також зображення двірцевого життя і важливих історичних подій.

Західний вплив на живописне мистецтво в Індії, відчувся під час британської колоніальної епохи та пізніших революційних змін. Столітній традиційний індійський живопис був в занепаді. Замість цього, місцевіхудожники, такі як Раджа Раві Варма прагнули наслідування європейських стилів, перш за все, художній реалізм.

Сучасний живопис в Індії продовжує напрямки західних мистецьких рухів, а також поєднує їх з індійськими традиціями, найяскравішим сучасним представником цієї течії є художник Макбул Фіда Хусейн. Крім того, в Індії завжди були сильні традиції народного малярства, особливо вони збереглися у сільській місцевості, в розмальованих та оздоблених хатинах селян ( Мадхубані картини з штату Біхар). Все частіше мистецтвознавці привертають увагу на творчі та художні роботи інших індійських племен.

[ред.]Декоративно-прикладне мистецтво

[ред.]Йога

Йо́га (дослівно: «звязок [з Брагманом]») — психопрактика зміни свідомості, сукупність різноманітних індійських духовних і фізичних практик, що розробляються в різних напрямах індуїзму та буддизму з метою керування психікою та психофізіологією індивіда задля досягнення піднесеного психічного й духовного стану. У вужчому сенсі йога — одна з шести ортодоксальних шкіл (даршанів) філософії індуїзму. Вища мета йоги — зміна онтологічного статусу людини у світі. Основні напрями йоги: раджа-йога - королівська йога, шлях медитації; карма-йога - шлях діяння; джняна-йога - шлях знання; бхакті-йога - шлях служіння; Крім чотирьох основних напрямків йоги, існує також багато інших, серед яких широко відома хатха-йога - шлях очищення тіла та розуму. У філософії індуїзму йогою вважають систему раджа-йоги, викладену в «Йога-сутрах» й тісно пов'язану з базовими принципами санкх'ї. Йога обговорюється в різноманітних джерелах індуїзму, таких як Веди, Упанішади, «Бгагавад-Гіта», «Хатха-йога-прадипіка», «Шива-самхіта» і «Тантри». Кінцева мета йоги може бути абсолютно різною — від поліпшення фізичного здоров'я до досягнення мокші

Холи (Holi) — один из наиболее красочных праздников Индии, бенгальский новый год. Отмечается в день полнолуния месяца Пхалгуны, приходящегося на февраль-март. Холи — праздник весны, наполненный солнечным светом и веселым неистовством пышно расцветающей природы. По-видимому, он старше легенд, которыми объясняют его происхождение в наши дни, — в нем много элементов первобытных оргий в честь божеств и сил плодородия, элементов близких праздникам разных народов мира.

Существует несколько легенд, связанных с происхождением праздника Холи. По одной из них название Холи произошло от имени демоницы Холики. Прахлада — сын злого царя, поклонялся Вишну, и ничто не могло разубедить его в этом. Тогда сестра царя демоница Холика, которая, как считалось, не горит в огне, уговорила Прахладу взойти на костер во имя Бога. К всеобщему изумлению, Холика сгорела, а Прахлада, спасенный Вишну, вышел невредимым. В память об этих событиях накануне праздника Холи сжигают чучело злой Холики. Славяне порадуются, узнав масленичные гуляния.

Кроме того, праздник Холи связывают с историей о том, как Шива испепелил своим третьим глазом бога любви Каму, который пытался вывести его из медитации, после чего Кама остался бестелесным. Но по просьбе жены Шивы Парвати и жены Камы богини Рати Шива вернул Каме тело на 3 месяца в году. Когда Кама обретает тело, все вокруг расцветает и, счастливые люди празднуют самый веселый праздник любви.

Праздник Холи также часто связывают с именем Кришны и его играми с пастушками, которые нашли отражения и в земном мире. Заигрывания молодого человека и девушки во время праздника Холи — излюбленная тема для танца.Юноша выманивает девушку, отвлекает ее, она засматривается на что-нибудь, а он в этот момент перемазывает ее цветной пудрой или обливает подкрашенной водой. Девушка обижается, он просит прощения (характерный жест — берется за мочки ушей). Она его прощает и тоже в ответ обливает его цветной водой. Редкая возможность для молодых людей при общей строгости индийских нравов.

И если на Дивали съедаются тонны сладостей, то на Холи все напиваютсябхангом — напитком, в состав которого входят либо сок, либо листья конопли и молочные продукты. Разновидности бханга: бханг ласси — йогурт с соком конопляных листьев, тхандаи ласси — смесь молока, сахара, специй, миндаля и, конечно же, листьев (сока) конопли.

В этот же день празднуется Гаура Пурнима — день явления Гауранги, праздник, посвященный явлению Гауранги (Чайтанья Махапрабху), который около 500 лет назад положил начало движению Санкиртана, поклонению богу через воспевание его святых имен. Санкиртана-яги (поклонение) дало основу гаудивайшнавизму, одному из духовных направлений ведической религии (индуизма). Этот праздник широко отмечается и по сей день в Индии и за ее пределами.

Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 528; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!