Змістові характеристики концепції корпоративної соціальної сприйнятливості



Концепцією, котру правомірно розглядати як таку, що ввібрала основні положення базової концепції КСВ (її формування, як уже зазначалось, розпочате у середині 1950-х рр.), та водночас є відносно самостійною та практично орієнтованою, слід вважати концепцію соціальної сприйнятливості (Corporate Social Responsiveness). У найбільш загальному трактуванні соціальна сприйнятливість — це здатність корпорації реагувати на суспільний вплив і сприймати суспільні потреби.

Основоположне значення в розвитку концепції корпоративної соціальної сприйнятливості мають праці іноземних авторів Р. Акермана, Р. Бауера, Д. Вотава, С. Сеті, А. Керролла, В. Фредеріка. Поштовхом для дискусій і досліджень з питань корпоративної соціальної сприйнятливості стала стаття Р. Акермана «Як компанії реагують на суспільні потреби»[20], котра вийшла друком у 1973 р. і містила узагальнення практики великих корпорацій з конвертування риторики корпоративної відповідальності в рутинні операційні процедури.

На думку Р. Акермана, важливою передумовою зниження потенційних ризиків компанії є адекватність корпоративної соціальної сприйнятливості рівню зрілості суспільних очікувань. Доки поставлені суспільством проблеми не будуть вирішуватися з достатньою швидкістю, — писав Р. Акерман, — вони здатні нагромаджуватися до такої міри, яка в кінцевому рахунку лишає компанію можливості ефективно функціонувати у своїй традиційній ролі постачальника товарів і послуг[21]. Виклик для менеджменту полягає в розвитку методів організаційного навчання і їх адаптації з метою забезпечення гнучкого і креативного сприйняття суспільних проблем у міру їх визрівання[22].

Слід зазначити, що на 70-ті роки ХХ ст. припадає найбільш масштабна дискусія щодо співвідношення концепцій корпоративної соціальної відповідальності і корпоративної соціальної сприйнятливості. Деякі автори обстоювали погляд, згідно з яким корпоративна соціальна відповідальність поглинається поняттям «корпоративна соціальна сприйнятливість». Основним їхнім аргументом було те, що будь-яка компанія так чи інакше володіє властивістю корпоративної соціальної сприйнятливості, подібно тому як кожний живий організм так чи інакше реагує на зовнішні подразники.

Багато зробив для розвитку концепції корпоративної соціальної сприйнятливості знов-таки А. Керролл[23], який розглядав зазначений феномен як філософію, спосіб або стратегію, що визначають управлінську сприйнятливість, та пропонував ранжирувати її типи в рамках континуума, полярними управлінськими стратегіями якого є брак будь-яких реакцій (компанія нічого не робить у плані соціальної сприйнятливості) та інтенсивна реакція (компанія вживає активних дій у цій царині). А. Керролл дійшов беззаперечного висновку щодо співвідношення двох концепцій — корпоративної соціальної відповідальності й корпоративної соціальної сприйнятливості. Цей висновок він формулює так: корпоративна соціальна сприйнятливість, котру багато хто трактує як альтернативу соціальній відповідальності, є, скоріше, активною фазою управлінського реагування в соціальній сфері. Сприйнятливість дає змогу організації на практиці реалізовувати її соціальну відповідальність, не занурюючись у трясину концептуальних проблем, які легко виникають у тому разі, коли організація, ще не здійснюючи певних дій, намагається точно сформулювати, у чому саме полягає її достеменна відповідальність[24]. А. Керролл також наголошував на тому, що конкретні компанії можуть бути досить сприйнятливими до того чи іншого суспільного тиску, поводячись неетично і безвідповідально. Отже, є вагомі підстави стверджувати, що соціальна сприйнятливість як концепція, феномен, поняття та діяльність є не альтернативою соціальній відповідальності, а лише розвитком останньої, еволюцією, управлінською технологією реалізації соціально відповідальної поведінки.

Важливою віхою у вивченні феномену корпоративної соціальної сприйнятливості, а також своєрідним підсумком дискусії 1970-х років щодо співвідношення означених раніше концепцій стали праці В. Фредерика[25], в яких подана розгорнена характеристика нової концепції, що поглиблює базові уявлення стосовно до соціальної відповідальності бізнесу. У статті «Від СSR-1 до СSR-2: дорослішання вчення про бізнес і суспільство» В. Фредерик послідовно аналізує становлення та розвиток корпоративної соціальної сприйнятливості як концепції, виокремлює її сильні і слабкі аспекти. За Фредериком, соціальна сприйнятливість є другою стадією розвитку концепції КСВ — «геніального заміщення ідеї відповідальності», зміщення уваги академічних і управлінських кіл у бік реалізації тих ідей, які були напрацьовані на першій стадії. Під поняттям «соціальна сприйнятливість» В. Фредерик розуміє здатність, якою володіє корпорація. При цьому він наголошує на тому, що в центрі цього феномену перебувають не потенційні можливості, а конкретні дії, і при цьому ключовими запитаннями є: чи здатна компанія реагувати? чи реагуватиме? чи реагує? якщо реагує, то в який спосіб? наскільки широко? наскільки ефективно? Тільки формування відповідних організаційних механізмів, процедур, підходів і моделей поведінки у своїй сукупності може означати, що компанія набуває здатність тією чи іншою мірою реагувати на діяння суспільства. Очевидно, що важливу роль у широті й ефективності сприйняття суспільних потреб і очікувань відіграють організаційна структура й управлінські компетенції. Отже, сама ідея корпоративної соціальної сприйнятливості є управлінською за своїм характером і підходами, а її захисники приділяють основну увагу менеджменту відносин компаній із суспільством[26].

У статті, що аналізується, запропонована оригінальна абревіатура наявних концепцій у царині соціальної відповідальності. Початковій, базовій, концепції корпоративної соціальної відповідальності (Corporate Social Responsibility — CSR) було присвоєно номер 1, і її скорочена назва подана як СSR-1. Концепція корпоративної соціальної сприйнятливості (Corporate Social Responsiveness) дістала порядковий номер 2, а її абревіатура — СSR-2. При цьому, на думку автора, корпоративна соціальна сприйнятливість (СSR-2) є більш матеріальним, доступним, усвідомленим і теоретично обґрунтованим підходом для з’ясування ролі бізнесу в суспільстві, ніж це можна передбачити для більш давньої і нині побляклої корпоративної соціальної відповідальності (СSR-1)[27]. І далі Фредерик висловлює надію, що з появою корпоративної соціальної сприйнятливості (СSR-2) можна сподіватися, що більше уваги приділятиметься не «моральному стану» компанії, а її реальним діям у ролі соціально прихильного інституту[28]. Отже, концепція корпоративної соціальної сприйнятливості (СSR-2), на відміну від початкової (СSR-1), приділяє особливу увагу управлінським інструментам і технікам, організаційним структурам, а також поведінковим моделям, які найбільше відповідають статусу достеменно соціально сприйнятливої компанії[29]. Відповідно, і зусилля дослідників цієї проблематики спрямовуються у нове, практично більш затребуване, русло інституціоналізації корпоративної соціальної відповідальності в організації.

Разом з тим В. Фредерик окреслює й недоліки концепції корпоративної соціального сприйнятливості. По-перше, СSR-2 не поглиблює сутнісних характеристик корпоративної соціальної відповідальності, котру виявляє як бізнес, так і інші інститути суспільства. Також вона не здатна допомогти конкретній компанії вирішити, на які суспільні очікування слід реагувати, яких пріоритетів треба додержуватись, як розподіляти наявні ресурси. Більше того, виявляється, що бізнес як такий, визначаючи для себе необхідний рівень соціальної сприйнятливості, по суті, формулює своє власне розуміння соціальної відповідальності[30].

Отже, узагальнюючи погляди провідних дослідників корпоративної соціальної сприйнятливості — Р. Акермана, В. Фредерика, А. Керролла та деяких інших можна зробити висновок, що цей феномен постає одночасно як:

1)багаторівневий процес реагування на конкретні вияви суспільного тиску;

2)стратегія управлінської сприйнятливості;

3)здатність корпорації сприймати суспільні потреби і суспільний вплив.

Водночас, корпоративна соціальна сприйнятливість (СSR-2) постає і як «управлінська» фаза розвитку КСВ, яка замінює «філософську» фазу КСВ (СSR-1) і дозволяє розв’язувати проблеми, що були задекларовані ще на першій фазі.


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 85; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ