Університетська освіта в україні в перший половині 19 ст



У межах українських губерній, які входили до Харківського учбового округу, діяла система шкіл за статутом 1804 р. («Статут університетів» і «Статут навчальних закладів, підпорядкованих університетам»), що регламентували структуру і принципи побудови народної освіти в країні та безпосередньо позначалися на українському шкільництві. Реформа передбачала такі типи навчальних закладів у кожному навчальному окрузі: парафіяльні училища (однорічні), повітові училища (дворічні), гімназії (чотирирічні) і університет.Кожний округ очолював опікун, а всі навчальні заклади в окрузі підпорядковувались університету. Статути проголошували без становість і наступність усіх типів навчальних закладів, безплатність освіти на всіх її ступенях. Згодом у додаткових документах тлумачилося, що доступ до університетів та гімназій кріпакам та вихідцям з нижчих станів закрито. Не було вирішено й питання про право на вищу освіту жінок.Перші гімназії в Україні з'явилися в Харкові, Чернігові, Катеринославі, Новгороді-Сіверському, Полтаві, Херсоні. У Харкові, Полтаві та Одесі було засновано інститути шляхетних дівчат. У 1805 р. у Харкові відкрився перший в Україні університет, який відіграв значну роль у розвитку культури, науки, освіти і школи. Він здійснював керівництво навчальними закладами Харківського учбового округу. У 1885 р. у віданні цього університету було 136 парафіяльних училищ, 116 повітових училищ і 13 гімназій. У 1817 р. в Одесі було засновано Рішельєвський ліцей, а в 1820 р. — гімназію вищих наук у Ніжині.У Правобережній Україні школи працювали за окремим статутом: парафіяльні училища були у віданні католицького духівництва і чернечих орденів; існували примітивні сільські школи, де учнів навчали дяки (в одній із них навчався Тарас Шевченко). Повітові училища були у Києві, Вінниці, Житомирі, Умані, Кам'янці-Подільсько-му, Каневі, Білій Церкві та в інших містах. Гімназії працювали в Києві та Вінниці. У 1805 р. було засновано вищу гімназію у Кременці, яку в 1819 р. реорганізовано в ліцей. Навчання тут велося польською мовою, російська мова вивчалась як дисципліна. Після придушення польського повстання 1830—1831 рр. на Волині, Поділлі й Київщині закрили 245 початкових і середніх шкіл, серед них і Кременецький ліцей.

У 1834 р. було відкрито Київський університет, який став науково-навчальним і культурним центром України. У 30—40-ві роки в Україні, крім шкіл Міністерства освіти, діяли школи й училища інших відомств, зокрема школа торгового мореплавства у Херсоні, школа виноградарства в Криму, школи садівництва в Полтаві, Катеринославі та інших містах.

Українська література першої половини 19 ст

Перша половина XIX ст. характеризується входженням українських письменників у російську літературу (П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Г. Квітка-Основ'яненко, Т. Шевченко, М. Костомаров та ін.), і навпаки — росіян в українську, творенням літератури і російською, і українською мовами. Це явище виникло не тільки внаслідок невизначеності на початку XIX ст. шляхів розвитку нової української літератури та невизнання реакційними колами права української мови на розвиток, а й як форма звернення українських письменників до всеросійського читача, їх бажання розповісти світові про історію, життя та звичаї українського народу. Становленню тематики нової української літератури великою мірою сприяла розробка російськими письменниками (багато з яких були або вихідцями з України, або тісно зв'язаними з її життям і культурою) тематики з життя українського народу. Це стосується, зокрема, творчості В. Наріжного — своєрідного предтечі Г. Квітки-Основ'яненка та частково М. Гоголя всатирично-побутовому змалюванні звичаїв провінційного дворянства («Російський Жілблаз, або Пригоди князя Гаврила Семеновича Чистякова», 1814; «Арістіон, або Перевиховання», 1822; «Бурса», 1824; «Два Івани, або Пристрасть до тяганини», 1825), і близького до діячів декабристського руху О. Перовського (А. Погорєльського), який у 1825—1830 pp. був попечителем Харківського учбового округу (його роман «Монастирка», що реалістично показував життя провінційного дворянства в Україні, є в російській літературі одним із перших романів звичаїв), і вихованця Харківського університету О. Сомова — автора повістей та оповідань, пов'язаних з художнім освоєнням українського фольклору («Гайдамак», 1826; «Русалка», 1829 та ін.). Т. Шевченка (тут віддалений вплив-ремінісценція уже в реалістичному дусі)

Українська література перших десятиліть XIX ст. характеризується розімкненістю і на культуру інших слов'янських народів, які в епоху Просвітництва вступають у період відродження своїх історичних традицій та формують нові літератури. В українській літературі з'являються поетичні переклади та переспіви з літератур інших народів світу, передусім пісенного фольклору слов'ян.

Помітна роль у розширенні міжнаціонального контексту української культури, літератури й науки належить, зокрема, П. Гулаку-Артемовському, який виступав як перекладач французької класицистичної поезії, У літературному житті українського бурлеску найвищий і найпродуктивніший рівень його розвитку представляє «Енеїда» Котляревського, оскільки вона, з одного боку, великою мірою повернула бурлеск до його генетичних витоків — народної сміхової культури, «Наталці Полтавці».


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 684; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!