Драма- улюблений вид літератури кінця ХVІІ -ХVІІІст. .Ф.Прокопович «Володимир»
Багатомовність і відкритість — одна з характерних прикмет української літератури XVII—XVIII ст., ознака її європейського характеру. У XVII ст. популярною стає драматургія. Найбільш поширеними були два види драми: релігійна і шкільна. Релігійна драма, в свою чергу, поділялася на три форми: містерія — таїнство спокутування гріхів людей Ісусом Христом; міракл — події життя святих; мораліте — драми, в яких виступали алегоричні фігури Душі, Любові, Гніву, Заздрості та ін. і велися розмови повчального характеру. Шкільна драма розробляла не тільки релігійні, а й світські теми. її мета полягала передусім у допомозі учням і студентам в їх вивченні творів грецьких та римських авторів, а також Біблії. Поет Дмитро Туптало створив різдвяну драму «Комедія на Різдво Христове», Симеон Полоцький — драму «Про Навуходоносора», Григорій Кониський — «Воскресіння мертвих».
У кінці XVII—XVIII ст. у літературі формуються нові риси, вона вивільняється від впливу теологічних вчень і набирає виразно світського змісту. До кінця XVIII ст. занепадають полемічна, житійна і ораторсько-проповідницька проза, шкільна драма, релігійно-моралізаторська лірика. На перший план виходять світські твори, пройняті критикою середньовічного укладу, зокрема сатирично-гумористичні вірші, органічно споріднені з фольклором.
I. Трагікомедія «Володимир» Феофана Прокоповича — перша історична драма на вітчизняному матеріалі.
|
|
|
1. Історія написання твору. (Драма написана в 1705 році. Головна тема — хрещення Русі князем Володимиром і боротьба з невігласами жерцями, неуцтвом, реакційним духовенством.)
2. Будова п'єси. (Написана силабічним 13-складовим віршем, складається з п'яти актів, прологу й епілогу.)
3. Політична спрямованість драми. (П'єса пройнята мотивом боротьби неуцтва та просвіти. Використовуючи релігійно-історичний сюжет, Прокопович наголошує на прогресивних ідеях, яку несла освіта. У п'єсі — спроба показати психологічний конфлікт у свідомості Володимира, його вагання й утвердження нової віри. В особі Володимира — окремі риси діяльності Петра І, його реформ.)
III. Значення п'єси «Володимир» Ф. Прокоповича. (П'єса служила пропаганді реформ Петра І. Вона сповнена ідей суспільно-політичного протиборства часів Ф. Прокоповича.)
Розвиток монументального живопису в Україні в др..половини ХVІІ -ХVІІІст..
У цей час значного розвитку досягло монументально-декоративне мистецтво, характерною особливістю якого був перехід від релігійних середньовічних канонів до ніціональних форм з яскраво вираженими демократичними елементами. Утверджується стиль українського бароко, що знайшов втілення в архітектурі 12 храмів, споруджених за гетьманування І. Мазепи. Видатними українськими будівничими були І. Григорович-Барський, І. Зарудний, С. Ковнір.
|
|
|
У середині XVIII ст. в Києві з'являються такі величні споруди, як Кловський палац (С. Ковнір), комплекси Межигірського й Кирилівського монастирів (І. Григорович-Барський), Андріївська церква (В. Растреллі, І. Мічурін), а У Львові — ансамбль собору св. Юра (Б. Меретин) та ін.
Цілу епоху в українському й російському живописі становила творчість видатних художників-портретистів В. Боровиковського, Д. Левицького та А. Лосенка.
Розвиток архітектури в Україні в др..половини ХVІІ –ХVІІІст.
Бароко (італ. barocco) означає химерний, чудернацький. Так називають мистецький стиль, який панував у Європі від кінця XVI та майже до кінця XVIII ст. Найяскравіше виявлявся в архітектурі: бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність. Утвердившись в архітектурі, бароко підкорив собі й інші види мистецтва. Пильна увага до форми мистецьких творів, властива бароко, в літературі проявилась у надзвичайному розмаїтті жанрів, аж до таких словесних вправ, як фігурні вірші. У XVII ст. бароковим стало навіть написання букв (показовими з цього погляду є підписи українських гетьманів і канцеляристів) та побудова речень — багатослівних, складних, пишномовних. Українську архітектуру XVII—XVIII ст. визначають як архітектуру бароко.
|
|
|
Прикметні риси європейського бароко в українській архітектурі втілювалися дуже своєрідно. Тому дослідники українських барокових споруд послуговуються терміном українське, або козацьке, бароко. Найяскравіше цей архітектурний стиль виявився на землях Гетьманщини й Слобідської України у кам'яному будівництві за часів гетьмана Івана Мазепи. Проте пам'ятки барокової архітектури збереглись і в Західній Україні, а також у дерев'яному народному будівництві всіх українських земель. Справжніми шедеврами світової архітектури є українські барокові споруди — Софійський та Свято-Михайлівський Золотоверхий собори в Києві, Преображенський собор Мгарського монастиря поблизу Лубен (1684—1692 pp.), Xpeстоздвиженський у Полтаві (1709 p.), Покровський у Харкові (1689 p.), Спасо-Преображенський в Ізюмі (1684 p.), Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві (1696—1701 pp.), церква Всіх святих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври (1696—1698 pp.), церква св. Катерини в Чернігові (1716 р.), Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732 p.), собор св. Юра у Львові (1747—1762 pp.), Успенський собор Почаївської лаври (60—70-ті pp. XVIII ст.) та ін. Найвідоміший архітектор українського бароко — Іван Григорович-Барський. Він був вихованцем Києво-Могилянської академії. Архітектурну діяльність розпочав наприкінці 40-х pp. XVIII ст. з будівництва міського водогону на Подолі, центральною спорудою якого став фонтан «Самсон». У 60—70-х pp. XVIII ст. Григорович-Барський був найпопулярнішим київським будівничим. Без його участі не зводилася жодна будівля на Подолі. Григорович-Барський спорудив, зокрема, надбрамну церкву Кирилівського монастиря, Покровську церкву й церкву св. Миколи Набережного, брав участь у будівництві церкви Різдва Богородиці та магістрату в Козельці.
|
|
|
Іншим визначним будівничим був Степан Ковнір. Одна з найкращих споруд Ковніра — корпус на території Києво-Печерської лаври, названий його ім'ям.
Найвизначнішою пам'яткою дерев'яної церковної архітектури XVIII ст. є Запорозький собор у Самарі (нині Новомосковську), зведений у дусі «козацького бароко» народним майстром Якимом Погребняком.
Прикметною рисою архітектури XVIII ст. став розвиток цивільного будівництва. Споруджувалися магістрати, школи, колегії, військові канцелярії, друкарні, оборонні укріплення, палаци старшини тощо. Розбудовувались і прикрашалися міста. За тих часів в Україні працювало багато архітекторів-іноземців. То були, зокрема, німець Йоган Шедель, який спорудив дзвіниці Києво-Печерської лаври та собору св. Софії, Благовіщенську церкву на території Києво-Могилянської академії; італієць Бартоломео Растреллі — автор проекту Свято-Андріївської церкви в Києві та ін.
Протягом XVII—XVIII ст. в Україні розвивалася скульптура. Найвідомішим скульптором другої половини XVIII ст. був Сисой Шалматов — автор численних іконостасів і скульптур, зокрема у Хрестоздвиженському соборі в Полтаві, у Мгарському монастирі, у церкві св. Покрови в Ромнах. Талановиті скульптори працювали і в Західній Україні, з-поміж яких найвидатнішим був Йоган Пінзель, автор скульптурного оформлення Святоюрського комплексу у Львовіта ратуші в Бучачі.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 692; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!