Етапи розвитку системи виховної роботи в підрозділах Збройних сил України
Тема: Виховна робота в Збройних Силах України : система,сутність і зміст.
З М ІС Т
Вступ
Гуманітарний та соціальний розвиток Збройних Сил України :сутність,мета,принципи та зміст.
Етапи розвитку системи виховної роботи в підрозділах Збройних Сил України.
Сутність та особливості виховної роботи в підрозлілах Збройних Сил України.
Закони виховання,закономірності та принципи організації виховної роботи в підрозділі Збройних Сил України.
Висновки
ВСТУП
Особливості сучасного етапу розвитку нашої держави та її Збройних Сил (ЗС) вимагають подальшого розвитку системи виховної роботи та морально-психологічного забезпечення (МПЗ) діяльності особового складу. Аксіомою є те, що боєздатність ЗС вирішальною мірою залежить від людського фактору, морального духу військовослужбовців. Саме тому, одним із головних завдань першого етапу будівництва та розвитку ЗС України було опрацювання та надбання ефективних форм виховної роботи. Підсумком цього стало затвердження в 1998 р. Указом Президента України Концепції виховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України. Таким чином була створена правова основа для організації виховної роботи з військовослужбовцями.Подальшого розвитку основи організації виховної роботи в підрозділах отримали в Концепції соціального та гуманітарного розвитку у Збройних Силах України та Стратегічному оборонному бюлетені України на період до 2015 року.
|
|
|
У стратегічному оборонному бюлетені України на період до 2015 року визначено завдання подальшого широкомасштабного реформування ЗС України, результатом якого повинно стати створення сучасних, багатофункціональних, мобільних, професійно підготовлених і забезпечених досконалими видами зброї та техніки ЗС України. Однією із умов успішного проведення цієї роботи є посилення гуманітарної складової військової служби, організація належної виховної роботи з особовим складом. Це передбачає, насамперед, виконання завдань поширення і закріплення гуманістичних і соціальних цінностей у військових частинах і підрозділах, задоволення потреб та інтересів військовослужбовців і працівників ЗС України, формування їх творчих особистостей.
Напрямом реалізації зазначених завдань є організація ефективного виховного процесу в частинах та підрозділах ЗС України. Його метою є одночасне забезпечення високого рівня морально-психологічного стану особового складу, що достатній для виконання ним завдань за призначенням, та створення умов для саморозвитку та самовдосконалення кожного військовослужбовця у військово-професійній діяльності. Реалізація даної мети сприяє формуванню всебічно розвиненої, високоосвіченої, толерантної особистості громадянина України, яка спроможна свідомо виконувати свій професійний обов’язок.
|
|
|
У сучасних умовах органи військового управління наполегливо втілюють у діяльність військ (сил) систему МПЗ, враховуючи досвід сучасних локальних війн і збройних конфліктів, миротворчих операцій і спрямовують її на підвищення рівня оперативної та бойової підготовки, формування морально-бойових і професійних якостей військовослужбовців, розвитку їх психологічної та вольової стійкості. Одним із головних завдань ЗС України є забезпечення високого рівня їх боєготовності та боєздатності на рівні армій провідних країн світу. Умовою його виконання має стати широкомасштабне реформування ЗС України, пріоритети якого визначені в Директиві Міністра оборони України № Д-15 від 25.05.2004 року та Стратегічному оборонному бюлетені України на період до 2015 року. В цих документах акцентується увага на необхідність врахування гуманітарної та соціальної складової військової служби при проведенні заходів реформування військових формувань України.
|
|
|
.
Гуманітарний та соціальний розвиток Збройних Сил України: сутність, мета та принципи
Сучасний поступ українського суспільства вимагає все більше уваги звертати на розвиток його гуманітарної та соціальної сфери, пошук шляхів вирішення конституційної вимоги – „Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави” (Конституція України, ст.3).
В цьому напрямі вищими органами держави та військового управління вже прийнято низку документів. Серед них головними є: Укази Президента України “Про основні напрями соціальної політики”; Про концепцію гуманітарного та соціального розвитку у Збройних Силах України” тощо.
Саме Концепція гуманітарного та соціального розвитку Збройних Сил України покликана стати нормативною базою пошуку якісно нових підходів до вирішення проблем: створення і розвитку системи формування моральної, національно-державницької свідомості військовослужбовців; їх мотивації до військової служби, готовності до виконання специфічних завдань; обґрунтування переходу до якісно нової системи діяльності органів військового управління щодо налагодження і впровадження організаційних, виховних, соціально-психологічних, правових механізмів, які могли б компенсувати певну напруженість, що існує у військах, забезпечити виконання завдань соціальної та гуманітарної політики держави у ЗС України.
|
|
|
Що ж передбачає гуманітарний та соціальний розвиток ЗС України на найближчий час?
Гуманітарна та соціальна політика в ЗС України, як і в цілому в державі, являє собою складне системне явище. Отже, відповідно з тим, що “система – це комплекс взаємодіючих елементів” можна визначити на науково-теоретичному рівні ряд її елементів. До них відносяться: сутнісний, теоретико-методологічний (базовий), структурно-організаційний, змістовий та технологічний. При цьому, слід мати на увазі, що головним, центральним є сутнісний компонент.
Гуманітарна політика в ЗС України має свої особливості, що обумовлені специфікою діяльності та призначення військової організації. Разом з тим, вона базується на загальних методологічних, науково-теоретичних засадах.
Поняття “гуманітарна (від лат. Humanity – людство, людяність) політика” в найширшому розумінні цього терміну має на меті “олюднення” усіх сфер і галузей суспільного буття, створення можливостей та умов для максимальної реалізації кожної особистості, формування в неї внутрішньої потреби й здатності приймати участь у житті держави і суспільства, словом та ділом відстоювати гуманітарні пріоритети та цінності.
У широкому розумінні гуманітарна політика об’єднує дві різноманітні суспільні складові – духовну й соціальну, до яких належать такі галузі, як: освіта, виховання, наука, культура, релігія, свободи, права і обов’язки, інформаційний простір, охорона здоров’я, соціальне забезпечення тощо.
Визначення сутності гуманітарної політики доцільно сформулювати через систему діяльності суб’єктів (держави, ЗС України тощо). Гуманітарна політика – це система цілеспрямованої, регулюючої, організуючої та координуючої діяльності суб’єктів, спрямованої на забезпечення оптимального функціонування та розвитку гуманітарної сфери суспільства, особистості людини, формування, збагачення та реалізації її творчого потенціалу.
При визначенні специфіки гуманітарної політики в ЗС України необхідно враховувати те, що, з одного боку, особовий склад, члени сімей військовослужбовців є повноправними членами суспільства і на них повністю поширюються конституційні права і обов’язки, свободи всіх громадян. З іншого боку, військова організація має свої особливості та обмеження, які впливають на процес “гуманізації” воєнного буття, на умови морально-психологічного, духовного та соціального розвитку особистості військовослужбовця, на її військово-професійну діяльність.
Отже, гуманітарна політика у ЗС України, як складова частина державної гуманітарної політики – це система цілеспрямованої, організуючої та координуючої діяльності органів військового управління, спрямованої на забезпечення оптимального функціонування та розвитку гуманітарної сфери діяльності військ (сил) щодо створення умов для соціально-гуманітарного розвитку воєнної організації українського суспільства, реалізації соціальних, духовних та інших потреб військовослужбовців, формування, збагачення та реалізації їх творчого потенціалу, здійснення ефективної професійної діяльності.
У Концепції гуманітарного та соціального розвитку ЗС України гуманітарну політику розподіляють на: гуманітарну (у вузькому розумінні поняття) та соціальну.
У такому сенсі гуманітарна політика в ЗС України спрямована, переважно, на військово-професійну сферу і визначається як “діяльність органів військового управління щодо забезпечення навчання, виховання, психологічної підготовки військовослужбовців і працівників, їх духовного, культурного та фізичного розвитку, реалізації конституційних прав і свобод”.
Соціальна політика спрямовується на задоволення соціальних потреб та інтересів військовослужбовців, членів їх сімей і працівників, соціальну реабілітацію, підтримку та захист військовослужбовців і осіб, звільнених у запас або у відставку.
Виділення цих складових окремо є умовним, оскільки реалізація гуманітарної і соціальної політики – це єдиний процес. Вони взаємообумовлені й реалізуються через діяльність одних і тих же суб’єктів.
Важливим показником, що визначає та характеризує сутність гуманітарної політики в ЗС України, є її мета. Мету гуманітарної політики та особливості її реалізації в ЗС України слід розглядати на двох рівнях. Перший – це створення умов для всебічного, гармонічного розкриття фізичного, духовного та творчого потенціалу особистості (тактика діяльності органів військового управління). Другий – пошук дієвих механізмів реалізації потенціалів і суспільства, і особистості (стратегія діяльності органів військового управління).
Саме таке розуміння мети закладено в Концепцію гуманітарного та соціального розвитку у ЗС України: це задоволення соціально-економічних потреб та інтересів військовослужбовців, а також соціальна та професійна адаптація військовослужбовців та осіб звільнених із ЗС України в запас, або у відставку; створення й вдосконалення засобів, форм і методів гуманітарної роботи серед військовослужбовців (тактичне завдання); утвердження особистості військовослужбовця, працівника ЗС як найвищої соціальної цінності, найповніше розкриття їх здібностей в інтересах гармонійного розвитку громадян-патріотів, високопрофесійних військових спеціалістів, свідомих захисників Вітчизни (стратегічне завдання).
Поряд із ствердженням загальнолюдських цінностей у військовому середовищі, в меті гуманітарного і соціального розвитку в ЗС України визначається і специфіка спрямованості діяльності органів військового управління, а саме: “морально-психологічне забезпечення бойової і мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної й бойової підготовки, виконання завдань з підтримки миру поза межами України, іншої визначеної законодавством діяльності військових формувань”.
Важливим поняттям є принципи гуманітарного та соціального розвитку ЗС України.
Принципи – це керівні положення, які відображають закономірності розвитку явищ, процесів і визначають вимоги до спрямованості, змісту, організації та методики реалізації змісту гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України. Це керівництво до дії, яке передбачає творчість у роботі з особовим складом, дозволяє враховувати особливості цієї роботи в кожному конкретному випадку.
Принципи гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України є конкретизацією більш загальних принципів, а саме, принципів гуманітарної політики держави..
Концепцією гуманітарного та соціального розвитку ЗС України його принципами визначені: верховенство права, законність і гуманність, повага до людини, її конституційних прав і свобод; гласність, відкритість демократичного цивільного контролю; забезпечення соціального й правового захисту громадян, які перебувають на службі у ЗС України, а також членів їх сімей; взаємодія органів військового управління на основі чіткого розмежування повноважень, відповідальності у питаннях реалізації гуманітарної та соціальної політики держави у ЗС.
Також,до принципів гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України необхідно віднести й принципи організації виховної роботи та морально-психологічного забезпечення (як механізмів реалізації зазначеного процесу). Отже, зазначені принципи: по-перше, відображають специфіку діяльності органів військового управління в нових умовах; по-друге, сприяють організації їх ефективної професійної діяльності в напрямі реалізації соціального та гуманітарного розвитку ЗС України.
Головним тут є необхідність усвідомлення спрямованості діяльності органів військового управління не тільки на свідомість військовослужбовців з метою формування професійно необхідних бойових якостей і моральну самосвідомість, а головним чином на реалізацію громадянських прав і свобод військовослужбовців, працівників ЗС України, задоволення їх соціальних інтересів і потреб.
Важливим компонентом гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України є його змістовийкомпонент.
Зміст – це сукупність теорій, положень, норм, знань, традицій, що покладенні в основу:
забезпечення гуманітарного та соціального розвитку як військових колективів в цілому, так і військовослужбовців, працівників ЗС України, зокрема;
створення умов для всебічного, гармонійного розкриття фізичного, духовного та творчого потенціалу кожної особистості військовослужбовця, працівника ЗС України;
ефективної професійної діяльності.
Зміст гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України розкривається через його складові, напрями та завдання, на основі яких визначаються та плануються заходи щодо їх реалізації, формуються відповідні функціональні обов’язки посадових осіб органів військового управління.
В Концепції гуманітарного та соціального розвитку ЗС України такими складовими визначено: військово-соціальне забезпечення; правове (політико-правове) забезпечення; інформаційне (інформаційно-пропагандистське) забезпечення; культурологічне забезпечення; міжнародне співробітництво з питань гуманітарного та соціального розвитку; морально-психологічне забезпечення діяльності військ (сил); кадрове забезпечення.
На основі аналізу нормативно-правових актів держави, поглядів вчених-аналітиків щодо визначення та розуміння основних напрямів гуманітарного та соціального розвитку держави його напрямами в ЗС України можна виділити такі: створення необхідних умов для задоволення соціальних потреб та інтересів військовослужбовців, працівників ЗС України, сприяння їм у реалізації, встановлених законами прав і пільг; розвиток та вдосконалення системи соціального захисту, соціального страхування, пенсійного забезпечення військовослужбовців, працівників ЗС України; формування у військових колективах культури гуманних взаємовідносин, що ґрунтуються на загальнолюдських та національних цінностях; сприяння підвищенню рівня самосвідомості особистості військовослужбовців як громадян-патріотів України; гуманізація військової освіти (в тому числі і бойової підготовки військ як її складової), інтегрування її в державну систему освіти на засадах єдиної законодавчої та нормативно-правової бази; створення умов для своєчасного, якісного та ефективного інформаційного забезпеченнявійськовослужбовців, працівників ЗС України, підвищення ролі військових засобів масової інформації в збереженні та відтворенні національних, історичних традицій народу та ЗС України; розвиток фізичної культури та спорту, як основи зміцнення здоров’я, здійснення здорового способу життя, фізичного і духовного розвитку особистості військовослужбовця.
Третім елементом змістового компоненту гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України виступаютьзавдання.
Саме в завданнях відображаються функції суб’єктів гуманітарного та соціального розвитку. При цьому, часто виділяються загальні завдання та завдання конкретних суб’єктів.
До загальних завдань, що сформульовані в Концепції гуманітарного та соціального розвитку відносяться такі:
реалізація конституційних прав і свобод військовослужбовців, працівників Збройних Сил з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України, іншими нормативно-правовими актами та міжнародними договорами України;
підвищення престижу військової служби в суспільстві;
поглиблення процесу гармонізації службових відносин у військах (силах) як одного з чинників поліпшення морально-психологічного стану військовослужбовців та їх ставлення до служби;
забезпечення повноцінного функціонування державної мови в усіх сферах діяльності Збройних Сил;
сприяння підвищенню освітнього рівня військовослужбовців та членів їхніх сімей, реалізації права на працю та відпочинок;
розвиток у Збройних Силах культури і духовності, створення необхідних умов для національно-культурного та духовного самовдосконалення військовослужбовців та членів їхніх сімей, розвитку творчих здібностей і талантів;
забезпечення гідного рівня матеріального забезпечення та соціальної захищеності військовослужбовців та членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил;
створення належних житлово-побутових умов, сприяння здобуттю дітьми військовослужбовців освіти та обраної професії у військових та інших навчальних закладах;
забезпечення надійності системи охорони здоров'я військовослужбовців, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей;
захист прав військовослужбовців, працівників Збройних Сил та осіб, звільнених з військової служби у зв'язку зі скороченням;
приведення рівня пенсійного забезпечення військовослужбовців, звільнених у запас або у відставку в різні роки, учасників бойових дій, сімей загиблих військовослужбовців у відповідність із змінами у грошовому забезпеченні військовослужбовців, що перебувають на службі у Збройних Силах;
розвиток фізичної культури і спорту в підрозділах та військових частинах.
Далі ці завдання уточнюються серед обов’язків суб’єктів військового управління різних рівнів. В Концепції гуманітарного і соціального розвитку ЗС України констатується, що „...у військах (силах) загальне керівництво гуманітарним і соціальним розвитком здійснюють командири (начальники). А безпосередніми організаторами діяльності військових службових осіб з питань гуманітарного і соціального розвитку є відповідні заступники командирів (начальників) з гуманітарних питань”. Їх права і обов’язки визначаються положенням про органи з гуманітарних питань.
Етапи розвитку системи виховної роботи в підрозділах Збройних сил України
Процеси створення й розвитку системи виховної роботи та морально-психологічного забезпечення військ (сил) є складовою частиною процесів широкомасштабного реформування ЗС України в цілому. Відповідно до цього можна визначити такі етапи:
Перехідний етап (1991 – 1992 рр.). Це етап переходу від системи партійно-політичної роботи у військах до системи виховної роботи в ЗС України Цей етап пов’язаний із набуттям України незалежності, змінами концептуальних основ роботи з особовим складом військ: від партійного принципу керівництва ЗС до принципу „армія поза політикою і забороною діяльністю в її структурах будь-яких партій”.
І етап (1992-1996 рр.). Це період часу від створення органів виховної роботи (соціально-психологічної служби) до затвердження у січні 1996 року Державної програми будівництва та розвитку ЗС України.
На цьому етапі створені основи нормативно-правової бази виховної роботи у підрозділах:
1. Закон України “Про Збройні Сили України” (від 06.12.1991 р.).
2. Тимчасове положення про органи виховної й соціально-психологічної роботи в ЗС України (введено наказом Міністра оборони України № 49 від 25.09.1994 р.).
ІІ етап (1997-2000 рр.) У цей час продовжується формування нормативно-правової бази виховної роботи та морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ (сил), а саме:
затверджена Указом Президента України від 04.09 1998 року № 981 „Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України”;
введена в дію Концепція морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) ЗС України (наказ Міністра оборони України № 142 від 05.05.1999 р.);
активізується робота всіх органів військового управління щодо створення єдиної системи морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ (сил) на основі введеного в дію Положення про органи виховної роботи ЗС України (наказ Міністра оборони України № 226 від 18.07.2000 р.)
У цих документах:
1. Проведено аналіз зарубіжного досвіду організації морально-психологічного впливу на особовий склад військ.
2. Виявлено протиріччя, закономірності та тенденції розвитку ЗС України та морально-психологічного забезпечення їх застосування.
3. Обґрунтовано роль, завдання і перспективи розвитку органів виховної роботи на всіх рівнях військового управління.
4. Проводиться моніторинг діяльності органів виховної роботи з метою виявлення позитивних і негативних тенденцій та визначення напрямів їх подальшого функціонування.
ІІІ етап (середина 2000 року – кінець 2003 року). У цей період затверджені уточнена Державна програма реформування та розвитку ЗС України до 2005 року і програми реформування і розвитку морально-психологічного забезпечення ЗС України на період до 2005 року.
У цих документах визначалися загальні напрями, шляхи й пріоритети реформування та розвитку системи роботи з особовим складом, формування його морально-бойової та професійної компетентності до виконання завдань за призначенням. Визначено, що діяльність органів військового управління всіх рівнів повинна бути спрямована на:
– удосконалення єдиної нормативно-правової бази морально-психологічного забезпечення в масштабах держави, ЗС, інших військових формувань України;
– підвищення рівня дієвості морально-психологічного забезпечення бойової та мобілізаційної готовності військ;
– оптимізацію структури та чисельності органів виховної роботи, їх поступову трансформацію в органи морально-психологічного забезпечення;
– розробку системи морально-психологічного забезпечення сучасних технологій застосування військ (сил);
– використання нових форм та способів морально-психологічного забезпечення;
– створення матеріально-технічної бази морально-психологічного забезпечення.
ІV етап (кінець 2003 року до теперішнього часу). Цей етап пов’язаний із зверненням уваги вищим керівництвом держави на необхідність посилення розвитку гуманітарної сфери в ЗС України. Відповідно до цього видано низку документів, а саме:
1. Розпорядження Президента України “Про заходи щодо реформування гуманітарної сфери ЗС України”;
2. Концепція гуманітарного і соціального розвитку в ЗС України;
3. Наказ Міністра Оборони України № 438 “Про введення посад та структурних підрозділів з гуманітарних питань у ЗС України”.
4. Директива начальника Генерального штабу Збройних Сил України №ДГШ-4 від 18.06.2005 р.”Про вдосконалення системи гуманітарного та соціального забезпечення Збройних Сил України”.
На основі цих документів головним управлінням з гуманітарних питань і соціального захисту Генерального штабу ЗС України розроблене Положення про органи з гуманітарних питань, в якому визначаються обов’язки всіх посадових осіб щодо забезпечення гуманітарного та соціального розвитку ЗС України. Це Положення було затверджене наказом Міністра оборони України від 05.07.2005 р.за №377.
Відповідно до розподілу повноважень на заступника командира роти з гуманітарних питань, офіцера-психолога військового підрозділу, насамперед, покладається організація і проведення виховної роботи з особовим складом підрозділу.
. Виховна робота – це взаємодія педагога-вихователя з вихованцями, яка цілеспрямована на самостановлення, саморозвиток, самовиховання особистості, яка реалізується шляхом розв’язання множини виховних завдань і забезпечує формування особистісно, соціально значущих морально-етичних цінностей, норм та правил поведінки. Саме в підрозділі, і тільки в ньому, відбувається безпосередня взаємодія керівного складу військ із особовим складом, від дій якого залежить виконання завдань за призначенням ЗС в цілому.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 354; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!