Стратегія створення іміджу компанії.



МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

Тернопільський національний технічний

університет імені Івана Пулюя

 

Кафедра менеджменту

підприємницької діяльності

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

З дисципліни “Інтелектуальна власність”

Варіант

Виконав:

Ст. гр. БІм – 51

Слобода П.В.

Перевірив:

К.е.н., доцент

Нагорняк Г.С.

 

 


ТЕРНОПІЛЬ – 2013

ЗМІСТ

1. Сучасний стан законодавства України про інтелектуальну власність. 3

2. Стратегія створення іміджу компанії. 6

3. Види порушень прав на об’єкти права інтелектуальної власності. 8

4. Підходи до оцінки вартості прав на об’єкти права інтелектуальної власності. 11

Список використаної літератури. 12

 

 

Сучасний стан законодавства України про інтелектуальну власність.

Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичайно молоде, й його становлення продовжується одночасну зі становленням державності та формуванням правової держави. У процесі розбудови правової держави Україна надзвичайно важливою є роль цивільного законодавства, складовою частиною якого є законодавство про інтелектуальну власність. Вперше термін “інтелектуальна власність” було використано в Законі України “Про власність” від 7.02.1991 року.

Правові засади розвитку творчої діяльності людини і охорони її результатів закладені в Конституції України, яка проголосила свободу літературної, художньої і технічної творчості й захист інтелектуальної власності. У ст. 54 Конституції закріплено основний принцип охорони інтелектуальної власності - кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

У ст. 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватись Й розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної і творчої діяльності.

Відносини у сфері інтелектуальної діяльності регулюються цілою низкою актів цивільного законодавства, центральне місце серед яких посідає Цивільний кодекс України , Книга четверта якого - «Право інтелектуальної власності» - містить загальні й спеціальні норми. Глава 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» стосується питань, що регулюються однаково стосовно будь-якого інтелектуального продукту, її призначення полягає у визначенні кола об'єктів і суб'єктів інтелектуальної діяльності, закріпленні основних принципів і підходів щодо охорони відповідних прав, встановленні строку чинності виключних прав, визначенні змісту особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності, загальних правил використання інтелектуального продукту й передачі майнових прав іншим особам, засад захисту порушених прав.

Спеціальні правила щодо особливостей створення і використання певного об'єкта вміщені у главах 36-46 Книги четвертої Цивільного кодексу України, а також у Книзі п'ятій ЦК (глави 75, 76), в якій врегульовуються договірні відносини з приводу розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Крім Цивільного кодексу, авторське і патентне право регулюються Кримінальним кодексом і Кодексом про адміністративні правопорушення, в яких передбачено відповідальність за порушення авторських прав і патентного права. Їх регламентація передбачена Цивільно-процесуальним кодексом, Господарським кодексом, Господарсько-процесуальним кодексом, Митним кодексом.

Авторське право розглядають як складову частину цивільного права, але воно, крім Цивільного кодексу, регулюється і спеціальним законом. Таким з є Закон України від 23.12.1993 р. “Про авторське право і суміжні права”. Він базується на міжнародних нормах використання творів, враховує сучасні тенденції правового регулювання традиційних і нових об'єктів авторського права. У Законі також передбачено охорону суміжних прав, тобто права тих, хто доносить до публіки створені авторами твори - виконавці, організації телемовлення й виробники фонограм.

Закон складається з шести розділів: розділ І “Загальні положення”; розділ II “Авторське право”; розділ III “Суміжні права”; розділ IV “Управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав”; розділ V “Захист авторського права і суміжних прав”; прикінцеві положення.

Авторське право також регулюється Законом України „Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних" від 23.03.2003 р., Законом України „Про телебачення і радіомовлення" від 14.02.1992 р., Законом України „Про видавничу справу", від 5.06.1997 р., Законом України „Про кінематографію" від 13.01.1998 р. та іншими законами України в частині, що стосується авторських і суміжних прав.

Патентні закони багатьох країн за своєю суттю нерівнозначні. Як правило, вони містять основні положення патентного права. Характерні питання, що регулюються цими законами, наступні:

- умови патентоспроможності винаходів. Закон встановлює коло винаходів, що охороняються, дає визначення новизни, рівня винахідницького мистецтва, промислової придатності, корисності об'єкта патентування;

- обсяг вимог, що висуваються при отриманні прав на винахід;

- порядок розгляду винаходу в патентному відомстві і розгляд спорів, що виникають під час отримання прав на винахід;

- обсяг прав і обов'язків патентовласника.

Патентне право регулюється такими Законами України: “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15.12.1993 року; “Про охорону прав на промислові зразки” від 15.12.1993 року; “Про науково-технічну інформацію” від 23.06.1993 pоку.

Ст. 489-491 Цивільного кодексу України присвячені регламентації права інтелектуальної власності на комерційне найменування. Комерційне найменування підлягає правовій охороні, якщо воно допомагає відрізнити одну особу серед інших і не вводити в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Право на комерційне найменування виникає з моменту першого використання і охороняється незалежно від подання заявки на нього. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є:

1) право на використання комерційного найменування;

2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, а також само забороняти його використання;

3) інші майнові права, встановлені законодавством.

Правове регулювання відносин, пов'язаних з торговельними марками, здійснюється відповідно до ст. 492-500 Цивільного кодексу України та згідно із Законом України від 15.12. 1993 р. „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".

Комерційна таємниця підлягає комплексній правовій охороні. Так, відносини щодо охорони комерційної таємниці регулюється: главою 46 Цивільного кодексу України; ст.57, 67, п.1 ст.68, п.6 7 ст. 148 Кримінального кодексу України; окремими статтями Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі"; ст. 7 і 9 Закону України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем"; нормативно-правовими актами Держпатенту України.

Поряд із законами у всіх країнах діють нормативні акти, що видаються урядовими органами, як правило, міністерствами торгівлі, економіки, промисловості або патентними відомствами. Такі нормативні акти називаються підзаконними і можуть мати назву декрету, ордонансу, правила, інструкції, регламенту. Особливо важливе місце підзаконні акти займають в тих країнах, де закони були прийняті давно або неповністю регламентують питання охорони інтелектуальної власності. Серед них постанови Кабінету Міністрів України, накази Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, присвячені питанням державної реєстрації інтелектуальних прав, видачі охоронних документів, встановленню мінімальних ставок авторської винагороди, тощо.

Підзаконні акти регулюють наступні питання: патентоздатність винаходів; порядок проходження заявки в патентному відомстві; видача охоронних документів; питання щодо оформлення та правової охорони винаходів. Підзаконні акти охоплюють широке коло патентно-правових питань і мають велике практичне значення при оформленні патентних прав. За їх допомогою виконавчі органи держави через патентні відомства здійснюють патентну політику, що визначається економічним та технічним розвитком країни.

Судова практика є невід'ємною частиною джерел права інтелектуальної власності. Офіційно в більшості країн судові рішення не створюють обов'язкового правила і не є обов'язковими при розгляді аналогічних справ, але на практиці діяльність судів відіграє важливу роль у формуванні та застосуванні норм щодо охорони інтелектуальної власності. Судова практика заповнює прогалини, роз'яснює і тлумачить зміст норм законодавства та їх застосування. Особливо важлива роль судів у Великобританії і США. У цих країнах діє так званий судовий прецедент, відповідно до якого рішення суду обов'язкове при розгляді аналогічних справ судом тієї ж інстанцій або нижче. Таке значення судової практики обумовлене специфічною англосаксонською правовою системою, за якою судові рішення є офіційним джерелом права. Питання, що регулюються судовою практикою: порядок встановлення пріоритету; патентоздатність винаходу; обсяг авторських і патентних прав; порушення патенту; розкриває зміст термінів „печатні матеріали", „публікації", „корисність", „творчість", „рівень техніки".

Право на об'єкти інтелектуальної власності врегульовуються також договорами, що укладаються між особою, яка володіє виключними правами, і користувачем інтелектуального продукту (авторський, ліцензійний, договір комерційної концесії та ін.). Враховуючи правило ст. 6 Цивільного кодексу України, цими договорами відносини можуть врегульовуватися інакше, ніж це передбачено Цивільним кодексом України і спеціальним законодавством. Крім того, джерелом регулювання у цій сфері є багатосторонні й двосторонні міжнародні угоди, що укладаються у процесі співробітництва між державами у сфері охорони інтелектуальної власності. Участь будь-якої держави в них має на меті забезпечення на своїй території охорони інтересів іноземних правовласників, а також захист своїх громадян і юридичних осіб від порушення їх інтелектуальних прав за кордоном. Міжнародні угоди можуть містити й умови про співробітництво в діяльності з виявлення та усунення порушень інтелектуальних прав громадян країн-учасниць, про взаємне визнання охоронних документів, про взаємодію організацій, які управляють майновими правами на колективній основі, про співробітництво у сфері оформлення інтелектуальних прав іноземців в уповноважених органах держави тощо

 

Стратегія створення іміджу компанії.

Кожне підприємство має свій образ у свідомості інших учасників ринку, незалежно від того, усвідомлює воно це чи ні. У будь-якої організації існує імідж незалежно від того, хто над ним працює і чи працюють над ним узагалі. У випадку ігнорування керівництвом підприємства питання формування іміджу він складеться в споживачів стихійно, і немає ніякої гарантії, що він буде адекватним і сприятливим для фірми. Тому реально можна вибирати не в площині "хочу імідж - не хочу імідж", а між керованим і некерованим іміджем. І формування сприятливого іміджу для організації - процес більш вигідний і менш трудомісткий, ніж виправлення спонтанного несприятливого образа, що сформувався. Тому в сучасних умовах актуальними стають питання оцінки та формування позитивного іміджу підприємства.

Методика формування корпоративного іміджу фірми може бути представлена наступною послідовністю кроків :

1. Аналіз маркетингового середовища фірми і виділення цільових (найбільш важливих для її діяльності) груп громадськості.

2. Формування набору найбільш істотних імідже-творчих факторів для кожної з цільових груп громадськості.

3. Розробка бажаного образу фірми (з погляду встановлених стратегічних цілей) для кожної цільової групи громадськості.

4. Оцінка стану іміджу фірми в кожній з цільових груп громадськості.

5. Розробка і реалізація плану заходів щодо формування позитивного іміджу фірми у свідомості цільових груп.

6. Контроль результатів, що досягаються, і корекція (при необхідності) плану.

Існують наступні ключові моменти будь-якого плану по створенню ефективного, всебічного іміджу:

• створення « фундаменту»,

• зовнішнього іміджу,

• внутрішнього іміджу .

Для будівлі фундаменту іміджу і репутації необхідно провести ретельну ревізію ділових принципів, спираючись на які підприємство може розробити положення про цілі свого бізнесу. Потім необхідно відобразити принципи і цілі в простому і короткому робочому варіанті філософії корпорації. Наступний крок - - визначення довгострокових задач. Після того як підприємство визначилося з цілями, необхідно вирішити, яких стандартів повинні додержуватись робітники. Ці правила або стандарти, необхідні для досягнення цілей, найкраще сформулювати письмово. Вони повинні випливати з результатів ревізії принципів і визначення цілей. Підпорядкування стандартам і правилам - метод, що допоможе зберегти в цілості фундамент нового іміджу.

Для розбудови свого іміджу організація повинна:

- подаватись як певна «особистість» зі своєю організаційною культурою, що включає зовнішній вигляд, сучасність планування приміщень, дизайн обладнання, форму одягу співробітників, стилі їх спілкування, норми, традиції та ритуали тощо.

- мати свою «репутацію перспективної фірми», свої цінності, успіхи, історію створення, поширювати інноваційні процеси, випуск нових товарів чи послуг тощо.

- вміти продемонструвати свій «характер», або сутність, проінформувати і показати через ЗМІ, який насправді її бізнес.

Складання плану по зовнішньому іміджу означає ретельний аналіз усього того, що в першу чергу упадає в око суспільству і конкретному покупцеві. Зовнішній імідж компанії формується за допомогою наступних елементів

• якість продукту

• реклама

• суспільна діяльність

• зв'язки з засобами масової інформації

• зв'язки з інвесторами

• відношення персоналу до роботи і його зовнішній вигляд.

До важливих частин плану по іміджу, якими часто зневажають, відносяться елементи внутрішнього іміджу, і, насамперед, поводження персоналу і його відношення до роботи, атмосфера усередині компанії, позитивне і негативне відношення робітників до керівників і політики компанії. Виконання цієї частини плану повинне передбачати підвищення морального настрою робітників. При створенні внутрішнього іміджу компанії немає дрібниць, істотно важливо все, починаючи від можливостей кар'єрного росту робітників і закінчуючи програмами їх стимулювання . Формування внутрішнього іміджу містить у собі такі аспекти :

• фінансове планування

• кадрова політика компанії

• орієнтація та тренінги робітників

• програма заохочення робітників

Розробка плану з формування іміджу спрямована на досягнення 3 головних задач:

1. Досягнення високого рівня компетенції й ефективна робота з покупцем.

2. Підтримка іміджу успішної компанії, що формує довіру покупця до підприємства.

3. Встановлення емоційного зв'язку з покупцем і суспільством.

Імідж підприємства виступає як один з інструментів досягнення стратегічних цілей організації,що торкаються основних сторін її діяльності та орієнтовані на перспективу. Переваги позитивного іміджу очевидні. Однак позитивна популярність не з’являється сама собою і не існує сама по собі. Вона вимагає цілеспрямованої систематичної роботи з формування позитивного іміджу підприємства.

 

 


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 183; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ