Індустріальний розвиток Житомирщини напередодні Другої світової війни

Nbsp;                  Реферат на тему:

Індустріалізація Житомирщини»

                                                        Виконала:

Учениця 10-Б класу

ЗОШ №9

Середюк Вікторія

                                   

Коростень

                                                      2013

 

Індустріальний розвиток краю.

На базі нової економічної політики промисловий розвиток України на середину 1920-х років в основному досяг довоєнного (1913 року) рівня. Проте цей рівень був далеким від передових капіталістичних країн. Тому постало питання про індустріалізацію країни як необхідної умови забезпечення її економічної самостійності, зміцнення обороноздатності, створення матеріально-технічної бази для підвищення матеріального добробуту й культурного рівня трудящих. Виходячи з таких потреб XXIV з'їзд ВКП(б) в 1925 році проголосив курс на здійснення політики індустріалізації країни.

Житомирщина на шляху індустріалізації краю.

Після завершення відбудови народного господарства на Житомирщині, як і по всій країні, розгорнулася робота по здійсненню індустріалізації, яка почалася в 1925 р. На шляху реалізації цієї політики стояли величезні труднощі. Насамперед не вистачало кваліфікованих кадрів. Ще однією гострою проблемою був дефіцит обладнання, яке на більшості діючих підприємств було надто застарілим.

Але найбільшою перешкодою для успішного здійснення курсу на індустріалізацію була нестача коштів. На їх відшукання були спрямовані всі зусилля. Одним із шляхів їх нагромадження, поряд з найсуворішим режимом економії, раціоналізацією виробництва, зниженням собівартості продукції, були державні позики. Тому розпочалася масова їх передплата. В 1927-1929 роках було випустили 3 позики індустріалізації, передплата яких вважалася добровільною, хоча насправді була обов'язковою, директивною. В 1927 році серед трудящих Волинської округи позику індустріалізації було розповсюджено на 1,6 млн. крб. Зростали й капіталовкладення в промисловість округу. Лише за рік вони зросли з 162,4 тис. крб. до 414,5 тис. крб.

Труднощі на шляху індустріалізації полягали й у відсутності до­статньої кількості кваліфікованих робітників і спеціалістів, бо з села в місто в період НЕПу менше йшло селян, які і в селі знаходили застосу­вання своїм силам. Були й зворотні процеси. Кількість робітничої мо­лоді на підприємствах губернії зменшилася на 63%. Було й чимало без­робітних. Тому проводилась професійна підготовка молоді безпосере­дньо на фабриках і заводах. Так, ще в 1921 році відкриваються робітничо-селянські факультети, дещо пізніше школи ФЗН, які започаткував Бердичівський шкірзавод. 25 вересня 1923 року газета "Голос праці" повідомляла про зарахування на робітфаки м. Бердичева 87 виробнич­ників, серед них цукровики, шкіряники, металісти, В 1927 році в Корос­тені та Олевську організовуються курси для робітників, які готуються вступати до ВУЗів; в Коростені, Городниці, Малині, Олевську, Курчині та Брониці утворено 6 шкіл підвищеного типу для робітників по 40 чол. у кожній. Все це стало важливою ланкою індустріалізації.

Перші здобутки в краї  на шляху індустріалізації

З самого початку па Житомирщині стали до ладу підприємства фарфоро-фаянсової та склоробної промисловості, які давали 80% усієї валової продукції Всеукраїнського тресту "Фарфор-фаянс-скло". У фарфоровій промисловості за перший квартал 1925 року продуктивність праці зросла на 29,3%, за півріччя - на 53,3%. Відповідно на 4% і 6% підвищилась заробітна плата. По шкіряній та картонно-паперовій про­мисловості продуктивність праці зросла на 40%.

Здійснення політики індустріалізації на Житомирщині мало свої особливості. Так, враховувалося та обставина, що Волинський та Коростенський округи були прикордонними, де була слабо розвинена про­мисловість. Тому подальший розвиток промисловості проходив, голо­вним чином, шляхом реконструкції діючих підприємств: Малинської та Миропільської паперових фабрик, які тоді були одними з найбільших на Україні, Бердичівського шкіряного заводу, Токарівського фарфоро-фаянсового заводу, Сліпчицького цукрового заводу тощо. Значної ре­конструкції зазнав Житомирський завод "Сільмаг", який у 1927 році випустив 2300 різних сільськогосподарських машин. Цукрові заводи Бердичівського округу дали країні в 1926 році вдвічі більше цукру у порівнянні з минулим роком. У 1927 році задіяли Коростишівська і Дзе­ржинска електростанції, розпочалося будівництво електростанцій у Житомирі й Радомишлі.

На Токарівському фарфоро-фаянсовому заводі було збудовано нову силову станцію, встановлено два нових двигуни і одну турбіну, що дало змогу механізувати частину цехів. Розпочалася розробка Головинського кар'єру. В Коростенськім окрузі протягом 1926-1927 років було реконструйовано 10 і побудовано 5 нових підприємств.

У 1930 році почалося опанування випуску нового виду продукції - конденсаторного паперу - на Малинський паперовій фабриці, потріб­ного для електро- та радіотехнічної промисловості. Ця фабрика на той час стала першим і єдиним постачальником конденсаторного паперу в країні. Продуктивність її праці зросла на 25%.

На початку 1930-х років ( за роки першої п’ятирічки)  на Житомирщині вже стало до ладу по­над 40 нових фабрик, заводів, переважно легкої та харчової промисло­вості. Дали струм Житомирська, Новоград-Волинська, Коростенська, Ярунська електростанції, почали працювати Новоград-Волинський ре­монтний завод і Коростишівська бавовняна фабрика, Овруцьке рудо­управління, Соколовське кар'єроуправління і Пінезевичський (тепер Український на Малинщині) щебеневий завод, Бердичівський верста­тобудівний завод "Комсомолець", Житомирський меблевий комбінат. Це - лише неповний перелік новобудов промисловості.

Індустріальний розвиток Житомирщини напередодні Другої світової війни

Робота з розвитку промисловості продовжувалась і далі. За дани­ми на 1936 рік до складу промисловості Житомирського округу вже вхо­дило 109 підприємств, найбільше з яких належали до групи деревооб­робної, легкої та промисловості будівельних матеріалів.

За архівними даними, на початок 1941 року в Житомирській області діяло 443 промислових підприємства. Переважними галузями промисло­вості були: харчова, паливна, будівельна, деревообробна, фарфоро-фаянсова І скляна. Ці підприємства були розміщені по всіх 38 райо­нах області. Найбільш сконцентрованою була промисловість в містах Житомирі, Бердичеві, Коростені, Новограді-Волинському, Коростишеві.

Лише в 1940 році організовано і стало до ладу 58 підприємств ра­йонної місцевої промисловості, з них: торфорозробка – 2 , райхарчкомбінатів - 12, обозоремонтних і металоремонтних майстерень - 22, під­приємств будматеріалів - 7, підприємств легкої промисловості - 6.

Навіть з таких окремих фактів можна зробити висновок про шви­дкі темпи індустріалізації, які відображали цей процес у країні. При цьому слід мати на увазі, що на той час були майже знищені матеріа­льні стимули до праці, натомість великого розмаху набули стимули моральні. Так, надзвичайно пропагувалося виробниче змагання, осо­бливо за умов карткової системи розподілу продуктів. Однак з її від­міною виникли матеріальні стимули до праці. З 1935 року преса була переповнена повідомленнями про розгортання стаханівського руху, перевиконання виробничих планів, підвищення продуктивності праці на підприємствах. Так, наводились факти, що на багатьох підприємс­твах м. Житомира були стаханівські доби, і всюди один і той же ре­зультат - перевиконання планів, подвоєна проти попередньої продук­тивність праці. Музична фабрика, наприклад, за організовану 9 січня стаханівську добу, виконала план на 124%. 10 січня план вже було ви­конано на 129%. 11 січня - на 141,9%,. На фабриці встановлено 7 всесо­юзних рекордів. І таких прикладів багато.

 

Висновок:

 Успіхи, звичайно, були, і немалі. Був і ентузіазм людей, які очікували обіцяних змін на краще. Але, з одного боку, ці успіхи були здобуті надзвичайно високою ціною, а з іншого – шляхом репресивних заходів щодо господарників і фахівців. І це стосувалось не лише працівників промисловості, але й сільського господарства, де також відбувалися революційні зміни.

 


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 262;