Рівень урбанізації за областями

*За даними Державного комітету статистики України

** Найпоширенішими способами групування об’єктів є такі:

1. За точку відліку обираємо середньообласний показник та класифікуємо АТО області за якісним критерієм „більше - менше”, маючи за мету отримати дві групи одиниць.

2. Для більш детального аналізу результатів величину рівних інтервалів визначаємо за формулою (1), якщо виходячи з завдань дослідження заздалегідь відома кількість груп.

; (1), де

h – величина рівного інтервалу, n – бажана кількість груп.

Х_max – найбільше значення варіаційного ряду,

X_min – найменше значення варіаційного ряду;

 h=(100-37)/3= 21

Таблиця 3.

Висновки: Урбаніза́ція зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення.

За підрахунками спеціалістів економічні втрати від хвороб урбанізації, перш за все шуму, стресу, забруднення, перевищують втрати від страйків.

Сучасна урбанізація як всесвітній процес має три спільні риси, характерні для більшості країн.

Перша риса — швидкі темпи зростання кількості міського населення.

приклад: У 1800 р. в містах проживало близько 14 % населення світу, у 1950 р.— 29 %, а в 1990 р.— 46 %. У середньому міське населення щороку збільшується приблизно на 50 млн. чоловік.

Друга риса — концентрація населення і господарства в основному у великих містах. Це пояснюється насамперед характером виробництва, ускладненням його зв'язків з наукою, освітою. Крім того, великі міста звичайно повніше задовольняють духовні запити людей, краще забезпечують достаток і різноманітність товарів і послуг, доступ до сховищ інформації.

приклад: На початку XX ст. у світі налічувалося 360 великих міст (із населенням понад 100 тис. мешканців), у яких проживало тільки 5% усього населення. Наприкінці 80-х рр. таких міст було вже 2,5 тис, а частка їх у світовому населенні перевищила ¼. У Радянському Союзі, за переписом 1959 р., великих міст було 148, а за переписом 1989 р.— близько 300. 3-поміж великих міст прийнято окремо виділяти найбільші міста-"мільйонери" з населенням понад 1 млн. мешканців. На початку XX ст. їх було всього 10, на початку 80-х рр.— понад 200.

Третя риса — «розповзання» міст, розширення їхньої території. Для сучасної урбанізації особливо характерний перехід від простих до групових форм міського розселення — від звичайного «точкового» міста до міських агломерацій — компактних територіальних угруповань міських і сільських поселень. Ядрами найбільших міських агломерацій стають переважно столиці, найважливіші промислові і портові центри.

h=(441-36)/3=135

Таблиця 3а.

Висновки:

На 1 січня 2010 року густота населення України склала 76.1 чол. на 1км².За густотою населення окремі території України також істотно відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше — Чернігівська область. Досить низька густота населення в поліських і степо­вих областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на територіях таких областей, якЛуганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька, а також Автономна Республіка Крим.

Певний вплив на густоту населення мають природні показники. Так, у наш час наймен­ша густота населення характерна для північних районів країни, де найвищий коефіцієнт лісистості території, значна заболоченість, ґрун­ти мають низьку родючість. До таких регіонів належать північні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігів­ської та Сумської областей.

Природні умови визначають низьку густоту населення також у високогірних районах Карпатських і Кримських гір. Це стосується окремих частин Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей та Автономної Республіки Крим.

Низькі показники густоти населення і в посушливих районах степових областей. Найнижчі вони в Херсонській області — 38.4 осіб на 1 км2, а також в окремих частинах Одеської, Миколаївської, Запорізької, Кіровоградської областей.

Найкращі природні умови для життя і виробничої діяльності населення в нашій країні склалися в лісостеповій зоні. Тут спостерігається найвища густота населення.

З другої половини XX століття на розміщення населення Украї­ни все більший вплив мало поступове загострення екологічної кри­зи і особливо чорнобильська катастрофа. Так, у 1986 р. були по­вністю відселені мешканці міст і сіл 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС. Пізніше було визначено й інші території безу­мовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення. Населення залишає й інші зони екологічної біди, які займають близько 15% території України.

3. Письмово проаналізувати табл. 4. Скласти колову діаграму питомої ваги основних національностей України (станом на 2001 р.). Виявити причини зміни частки представників окремих національностей протягом 1930 – 2001 рр. Пояснити особливості національного складу окремих регіонів України. 

Таблиця 4

Рис. 1. Колова діаграма національного складу населення України (станом на 2001 рік).

Висновки: За національним складом Україна відноситься до мононаціональних держав. Українці становлять абсолютну більшість населенняУкраїни. Більшість українців проживає на своїх етнічних землях, де сформувався український народ. На цих землях українці завжди мали чисельну перевагу над іншими національними та етнічними групами.

За даними першого всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні проживало 37,5 млн українців, або 77,8% від загальної чисельності населення держави. Українці становлять абсолютну більшість (понад 90%) у 13 з 27 регіонів України та переважну більшість (70-90%) — в 7 регіонах. Частка українців знижується до 60% лише у двох областях Донбасу та Одеській області. І тільки в Автономній Республіці Крим частка українців не досягає 50% і становить 24,3% . Майже моноетнічною єТернопільська область, у якій українці становлять 97,8% населення області.

Близько 5% населення України представлене західними (поляки, чехи, сло­ваки) та південними (болгари) слов'янами, романомовними (молдавани та румуни), фіноугорцями (угорці та естонці), тюркомовними (татари, кримські татари, азербайджанціта гагаузи) народами. До окремих етнічних спільнот належать в Україні євреї, вірмени та греки. Проте кількість населення кожної з названих національностей в Україні не досягає 1% загальної чисельності населення дер­жави. За регіонами ці показники виглядають інакше. Так, 12% населення Автономної Республіки Крим становлять кримські татари; 1,6% населення Донецької області — греки; 3,5% населення Житомирської та 1,6% — Хмельницької областей — поляки. В Закарпатській області в структурі населення 12,1% становлять угорці, 1,1% — цигани, 2,6% — румуни, на яких у Чернівецькій області припадає 12,5%. УЗапорізькій та Одеській областях проживають болгари (1,4 та 6,1% відповідно). Молдавани становлять 5% населення Одеської та понад 7% — Чернівецької областей.

4. За картами атласу чи підручників проаналізуйте розселення міського та сільського населення по території України. Виділіть регіони України з максимальною та мінімальною густотою сільського населення, поясніть причини. Охарактеризуйте особливості системи міського розселення, зробіть висновки.

Висновки:

Рівень урбанізації за областями

Отже, якщо в попередні десятиріччя переважав міграційний потік із сіл до міст, то нині спостерігається зворотний процес — наростання тенденції переселення з міст у села. Міграційні процеси слід вважати найзагальнішим виразником реакції населення на умови проживання. Величина і спрямованість міграційних процесів визначають територіальними відмінностями в умовах життя.                                                                                                                    Дрібні села та присілки найбільш зазнали впливу депопуляції та деградації. Село у період колективізації та інших експериментальних процесів колонізаційної політики занепало, а значна постійна і маятникова міграції спричинили порушення статево-вікової рівноваги, збайдужіння селянина до рідної землі. Сільське населення до того ж старіє. Село не забезпечене фахівцями вищої кваліфікації, навіть кваліфікованими робітниками (механізаторами, будівельниками), проте простежується тенденція збільшення кількості фахівців.                                                                                                                           Розвиток агломераційних форм розселення призводить до формування найактивніших зон взаємодії територіальних спільнот людей із навколишнім природним середовищем. Результатом цієї взаємодії є забруднення всіх компонентів природного середовища, насамперед внаслідок виробничої та комунально-побутової діяльності населення, що зрештою впливає на здоров'я жителів цих регіонів. Це потребує запровадження досконаліших форм територіальної організації розселення людей, визначення оптимальних типів поселень і запровадження регіональних механізмів компенсації негативного впливу на природу, а також шкідливих для населення природних умов проживання. Для цього слід насамперед визначити зони негативного впливу агломерацій на природне середовище, розробити економічні механізми та нормативи компенсації за завдану шкоду тощо.                                                                             Сільське розселення на сучасному етапі деградує (знелюднюється). Слід зазначити і те, що в селах залишаються на постійне помешкання, як правило, люди старшого віку (28 %).                    Природно, що в кожній з цих груп сільського розселення має проводитися своєрідна державна політика щодо демографічної та розселенської ситуації, а тому кожній області, кожному регіону необхідна програма розвитку народонаселення на найближчі 10— 15 років з урахуванням сучасних тенденцій і процесів.                                                                                                             Село не забезпечене повноцінними закладами охорони здоров’я, тут вдвоє менше лікарняних ліжок, ніж у середньому в Україні. Недостатня і мережа служби побуту (будинків побуту, комплексних приймальних пунктів тощо), що здебільшого розміщена в аварійних будинках.                                                                                                                  Безперечно, в майбутньому, у зв'язку з переходом до ринкової економіки, критерії оцінок рівнів життя і можливостей соціального розвитку міського і сільського населення зміняться. Але на сучасному етапі різке перевищення частки міського населення одних національностей порівняно з часткою населення інших є досить переконливим свідченням неоднозначного підходу до питань соціального захисту населення різних національностей в умовах функціонування планової економіки.                                                                                                            Визначення перспективних розмірних категорій сільських поселень вимагає вивчення територіальних аспектів проблеми. Потрібно, зокрема, встановити, чи виявлені розмірні категорії населених пунктів є масовим і стійкими повсюдно, тобто по всій території України, чи різним її регіонам властиві свої особливості. При такому підході можна більш мотивовано визначити оптимальну категорію населеного пункту, виявити групи сіл, в яких доцільно будувати соціально-культурні об'єкти, підвищувати рівень благоустрою. Йдеться про те, щоб управління сільським розселенням виступало фактором територіальної стабілізації сільських жителів, стримувало їх відплив у міста, створювало можливості для розвитку фермерського та інших форм сільськогосподарського виробництва.                                                                                     Необхідно посилити увагу до соціально-культурного та побутового обслуговування населення, особливо децентралізації його у зонах і регіонах, що може позитивно вплинути на поліпшення демографічної ситуації : зменшення міграційних потоків сільського населення, збільшення у центральних великих опорних населених пунктах, де виникає так звана сільська переробна промисловість тощо.                                                                                                                        Слід потурбуватися про збереження молодої сім’ї, підвищення міцності і стійкості шлюбу, створення умов для формування великих сімей, поліпшення здоров'я населення і подовження тривалості життя, охорону матері та дитини, зменшення міграційного відпливу сільського населення.                                                                                                                                Усі проблеми можуть бути розв'язані певною мірою за умови приватизації землі і зміни виробничих відносин, які сприятимуть тому, що селянин стане господарем свого життя. Тоді і сільське розселення відродиться і зміцніє. За інших умов його спіткає доля Російського Нечорнозем'я, де сільське розселення знищила соціалістична система господарювання. Отже, можна зробити такі висновки: сільське розселення України зазнало змін через хибну аграрну політику і диференціацію сіл на перспективні й неперспективні, геноцид і депортації; важкі умови життя та праці селянина, відсталість сфери послуг і побуту спонукали до масових виїздів, особливо молоді, не лише з села, а й за межі країни, що призвело до знелюднення українського села, його деградації, депопуляції, старіння населення і від'ємного сальдо в природному прирості. Сільське розселення може якісно відродитися лише на основі докорінної зміни виробничих відносин на селі і приватизації землі.

Висновок:                                                                                                                                      Як показало дослідження, трансформацію відтворювальних процесів населення потрібно розглядати як функціональну систему, враховуючи динаміку всіх процесів життєдіяльності людей. Регіональне дослідження процесів відтворення населення в їх єдності та взаємозумовленості дає підстави для обґрунтованих висновків про характер їх змін, соціальні та економічні наслідки трансформації цих процесів, а також розробити пропозиції щодо оптимізації геодемографічних процесів стосовно конкретних умов для різних типів геодемографічних систем. Ці відмінності важливі для розробки стратегії економічного і соціального розвитку кожної територіальної одиниці.Сучасна модель екологічного, соціально-економічного, демографічного розвитку країни висуває принципово нові вимоги до професійної підготовки та до здоров'я населення з погляду збереження та відтворення нації. Турбота про людей має посісти центральне місце у справі забезпечення стійкого розвитку. Людині треба мати не тільки право на гідний життєвий рівень для неї самої та її родини, а й реальну можливість здорового та плідного життя у гармонії з природою.

Мы поможем в написании ваших работ!