Емоції та потреби в діяльності особистості.
Зміст
Вступ. 1
1. Психологічний анліз професійної діяльності 2
2. Профісійна деформація особистості та синдром „емоційного вигорання” в професії. 3
3. Емоції та потреби в діяльності особистості. 4
4. Професійні особливості емоційно-вольової сфери особистості. 6
5. Психологічні питання підвищення працездатності. 7
Виновок. 10
Список літератури. 11
Вступ
Психологія праці – одна з важливіших залузей психологічної науки. Вона вивчає різноманіття проявлень психіки в трудовій діяльності. Її розвиток в різноманітних видах праці, вплив довготривалої роботи на психіку, зпіввідношення органічних процесів праці психічним та психофізиологічним особливостям людини та інші прояви особистісних, психологічних та індивідуально-типологічних факторів у праці.[2, 4-5]
Людина в процесі праці реалізує свої свідомі цілі, які вона ставить перед собою. Маючи ідеальний образ того. яким повинен бути результат її діяльності. Крім того, тут відмічається дуже важливийдля психології момент, що в процесі праці робітник відчуває не тільки фізичну, а й психологічну напругу, потребуючу від неї вольових зусиль.
Психологічну діяльність людини в процесі праці неможна вивчати в розриві від способу виробництва, т.б. від виробничих відносин та сил. Виробничі сили опреділяють особливості психічної діяльності працюючуї людини. Виробничі відносини оказують виключно великий вплив на психіку людини, отже, на весь процес праці.
|
|
|
При вивченні психологічних закономірностей діяльності працюючої людини неможна ігнорувати індивідуальні особливості працюючих людей, так як робітники однієї кваліфікації можут виконувати однакову роботу по-різному при різній мотивації, цілеспрямованності. Використовуючи різні прийоми в залежності від індивідуального стилю праці.
Кінцева мета досліджень в галузі психології праці складається в опримізації трудової діяльності. [6,7-10]
В епоху інформаційних технологій та комунікацій великий інтерес являє тема профісійної деформації особистсті, яка зведена з синдромом „емоційного вигорання” в професіі.
Психологічний анліз професійної діяльності
Особливо швидко змінюються професії в останні часи, коли бурхливо протікає технічний прогрес та відбуваються значні змінив соціальній сфері. Одні професії зникають, а замість них з’являються інші. Інколи професія не змінюється за назвою, але зміст її істотно змінюється. [2.6-7]
Існує декілька засобів класифікації професій. Клімов Є.А. запраопонував оригінальне згруповання професій за предметом праці, за тим, на що зпрямована основна увага працівника, об’єднав професії у настіпні п’ять типів:
|
|
|
1. „Людина-людина” – предметами праці являються люди (вчитель, керівник, лікар та інші).
2. „Людина-техніка” – предмети праці: машини, апарати, прилади (водій, фотограф та інші).
3. „Людина-природа” – предмети праці: земля, вода, рослини, тварини (геолог, кінолог, ветеринар та інші).
4. „Людина-знакова система” – предмети праці: умовні знаки, формули, слова (економіст, математиик, програміст та інші).
5. „Людина-художній образ” – предмети праці: художні образи, їх елементи (артист, ювелир та інші ).
Професії можна розрізняти за класами:
1. Гностичні (знання, пізнання) професії можна зустріти в будь-якому з описаних вище типів. При цьому вимагається гостра цікавість до ознак, властивостей певних предметів, яскраво виражена пізнавальна активність, спостережливість та стійкість уваги.
2. Преобразуючі професії пов’язані з активною зміною властивостей, станів предметів праці, перетворення розуміється дуже широко, наприклад надання нових властивостей предмету праці.
3. Вишукувальні професії, потребуючі постійного пошуку найкрашого рішення складної психологічної задачі, оперативного пошуку за малий проміжк часу, наприклад, праця опративного працівника, журналіста, санітарного лікаря та інші.
|
|
|
Можна класифікувати професії за ознакою предметних та соціальних умов праці:
1. праця в умовах звичайного, побутового мікроклімату;
2. праця з перебування на відкритому повітрі з різкими перепадами температури та вологості;
3. праця в незвичайних умовах (під землею, під водою, на висоті, в повітрі);
4. праця з підвищеною моральною видповидальність за здоров’я, життя, матеріальні цінності. [6, 59-61]
В останні часи професії стаєть все більш універсальними та професія „людина-людина” включає в себе і „людина –знакова система, так як в наші часи важко собі уявити будь-яку працю без інформаційних технологій – інтернету, комп’ютеру. Це сумісництво збільшує фізичне, розумове та емоційне навантаження на людину, що часто призводитт до збільшеня помилок, стресу, депресії та формує негативне ставлення до роботи. Призводить до внутрішньому емоційному спустошенню.
2. Профісійна деформація особистості та синдром „емоційного вигорання” в професії.
В кінці ХХ віку величезну цікавість дослідників викливав феномен „емоціонального вигорання” як специфічний вид професійного хронічного стану людей, працюючих з людьми (вчителів, психологів, психіатрів, священників, юристів та ін.).
|
|
|
Термін „емоційне вигорання” ввів американський психіатр Х.Дж. Фрейденберг (1974) для харакеристики психологічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному та тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно насиченій атмосфері при надаванні професійної допомоги. Спочатку цей термін опреділявся як стан знесилення, з відчуттям особистої непотрібності. Потім феномен „емоційного вигорання” був деталізован, в результаті чого виділився його синдром Б.Пельман та Е.Хартман, обобщили багато означень „вигорання”, виділили три головних компонента: емоційне або фізичне знесилення, деперсоналізація та знижена робоча продуктивність.
Емоційне знесилення проявляється в відчуттях емоційного перенавантаження та в відчутті зпустошонності, вичерпності своїх емоційних ресурсів. Людина відчуває, що не може віддаватись роботі з таким же воодушевлінням, бажанням, як раніше.
Деперсоналізація пов’язана з вининенням ровнодушного та навіть негативного відношення до людей, за місцем роботи. Контакти з ними становляться формальними, безособистісними; виникаючі негативні установки можуть спочатку мати скритий характер та проявлятися во внутрішньому стриманні роздратування, яке з часом проривається на зовню та призводить до конфліктів. Побібні стани мають місце в замкнутих робочих колективах, виконуючих довгий час (до півроку) спільну роботу.
Знижена робоча активність та продуктивність проявляється в зниженні самооцінки своєї компетентності, недовольство собою, негативним ставленням до себе.[5, 221-222]
Професійна деформація особистості вивчається в психології праці. Це важливий момент в пррофесійній діяльності. Роздивимся фактири, які впливають на професійну деформацію особистості.
Професійна деформація особистості – це зміна якостей особистості (стеріотипів сприйняття, цінносних орієнтацій, характеру, способів спілкування та поведінки), яке наступає під впливом виконання професійної діяльності. Формується професійний тип особистості, який може проявлятися в професійному жаргоні, манерах поведінки, фізичному вигляді. [2., 63]
Деформація особистості в результаті професійної діяльності залежить від психоемоційних особистісних властивостей.
В „емоційному вигоранні” грають роль три основні фактори: особистісний, рольовий та організаційний. [8,12-13]
Серед особистісних сосбливостей, сприяючих „вигоранню”, виділяють емпатію, гуманність, м’якість, вовлікаємість, ідеалізованність, інтровертированість, фанатичність (Х. Фрейденберг). У жінок емоційне знесилення наступає швидше, ніж у чоловіків, однак це підтверджується не в усіх дослідженнях. А.Прайнс з колегами (1982) встановив зв’язок „вигорання” з почуттям значущості себе на робочому місці, з професійним просуванням, автономією та рівнем контролю зі сторони керівництва. Значимість роботи являється барєром для розвитку „вигорання”. В той же час невдоволеннсть професійним ростом, потреба в підтримці, недолік автономії сприяють „вигоранню”. В.І. Ковальчук (2000) відмічає роль самооцінки та екстернального локусу контролю. Людям з низьким рівнем самооцінки та екстернальним локусом контролю більше загрожує напруження, тому вони більш підлягают „вигоранню”. [7,221-222]
Існують зовнішні фактори „вигорання”, к огранізаційному фактору, сприяючому розвитку „вигорання”, відносять: багаточгодинний характер роботи, не оцінюваємий належним чином, маючий складний зміст операцій, вимагаючий продуктивності; неадекватність характеру керівництва до змісту роботи.
В.І. Ковальчук (2000) відмічає, що серед організаційних факторів „вигорання” існують такі його причини: черезмірний рівень напруги та об’єм роботи. Нереальні сроки сдачі матеріалу, монотонність роботи, фізична втома, недостатній відпочинок, напруженість та конфлікти на роботі, емоційна насиченість та когнітивна складність комунікації. [7,222-223]
Нудьга та пов’язаний з нею стан монотонії являється за своїми характеристиками протилежним стану емоційної напруги. Вона часто зустрічається на виробництві.
В психологічній літературі вперше зустрічається про стан монотонії в праці Г. Мюнстерберга (1912). Вивченням цього стану цікавляться фіщзиологи, психологи та соціологи. Монотонність впливає на ефективність діяльності, настрій людини, на його розвиток особистості. Канадський вчений В. Герон (1957), вивчавший вплив монотонної оточуючої обстановки на психіку та діяльність людини, прийшов до вивиду про необхідність постійнї зміни сенсорного оточення людини для її нормального існування. [9,20-21]
Емоції та потреби в діяльності особистості.
Величезний вплив на зниження мотиваційного потенціалу оказує „професійне вигорання”. Синдром „вигорання” являє собою багатоміриний конструкт, набор негативних психічних переживань, „знесилення” від довгого впливу напруження в професіях, які пов’язані з інтенсивними міжособистісними взаємодіями, що супроводжуються емоційною насичеісю ата когнітивною складністю.
Емоційне знесилення проявляється в відчуттях емоційнї перенапруги та почутті зпустошеності, вичерпаності емоціональних ресурсів.[4,314]
При профвідборі необхідно відхиляти кандидатури з тенденцією до істерії, невротичності, психотизму, циклотимності, афективності, паранояльності та інші, оскільки подібними індивідами можуть створюватись осередки емоційної конфліктності не по суті справи, а в силу свойого психічного складу.
Тому основною вимогою до психоемоційним особистісним якостям слід вважати відсутність вираженої емоційної акцентурованості, особливо маючої фрустровану (т.б. створюючу напруження, породжуючу закомплексованість) спрямованність.
В той же час такі психоемоційні властивості, як комунікабельність, співчуття, відкритість, природність, почуття гумору, естетичні проявлення, можуть в значній мірі гармонізувати міжособистісні стосунки при виконвнні службових обов’язків.[ 12,212-213]
Основний вихідний момент, опреділяючий природу та функції емоцій, заключається в тому, що в емоційних процесах встановлюється зв’язок, взаємовідношення і з ходом подій, відбувається у зв’язку або в розріз з потребами індивіда, ходом його діяльності, напрямків на вдоволення цих потреб, з однієї сторони, і рухом внутрішніх органічних процесів, охоплюючих основні вітальні функції, від яких залежить життя організму в цілому, - з іншої; в результаті індивід налаштовується для належної дії або протидії.
Співвідношення між цими двома рядами явищ в емоціях опосередовано психічними процесами – простою рецепцією, сприйняттям, осмисленням, свідомим передбаченням результатів ходу подій або дій.
Емоція, яка відбиває заключене в потребі подвійне активно-пасивне ставлення людини до світу, двобічне, виявляється і роль емоцій в діяльності людини: емоції формуються в ході людської діяльності, направленої на задоволення його потреб; виникаючи, таким чином, в діяльності індивіда, емоції або потреби, переживаємі у вигляді емоцій, являються разом з тим підштовхуванням до діяльності.
Потреби людини не сводяться вже до одніх лише органічним потребам; у неї виникає ціла ієрархія різноманітних потреб, інтересів, установок. В силу різноманіття потреб, інтерсів, установив особистості одна і та ж дія або явище в співвідношенні з різноманітними потребами може мати різне і навіть протилежне – як позитивне, так і негативне – емоційне значення. Одна і та ж подія може, таким чином, виявитися протилежним – позитивним або негативном – емоційним знаком. Звідси часто притиворечивість, роздвоєність людських почуттів, їх амбівалентність. Звідси зсуви в емоційній сфері, коли у зв’язку з зсувами у напрямку особистості почуття, яке викликає то або інше явище, більш або менш миттево переходить в свою протилежність. Тому почуття людини не определимі співвідношенням з ізольовано взятими потребами, а зумовлених їх місцем в структурі особистості в цілому. Опреділяючись співвідноешнням ходу подій, в які вовлечон індивід, та його портеби, почуті людини відображують будову його особистості, виявляючи її направленість, її установки; що залишає людину байдужою і що торкається її почуттів, що її радує і що засмучує. [9,552-554]
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 342; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!