Право інтелектуальної власності на торговельну марку
Чинне цивільне законодавство України надає правову охорону такому об'єкту інтелектуальної власності, як торговельна марка. Відповідні правові норми містяться у таких нормативно-правових актах: ЦК, Законі України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" тощо. Міжнародна спільнота розробила цілу низку міжнародних договорів з окресленого питання: Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (1891), Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (1957), Віденська угода про заснування міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків для товарів (1973), Договір про закони з товарних знаків (1994) тощо.
Торговельна марка — це будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляє (надає) одна особа, від товарів (послуг), що виробляють (надають) іншими особи. Такими позначеннями можуть бути: слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Можуть бути випадки належності інтелектуальної власності на торговельну марку одночасно кільком фізичним та/або юридичним особам.
Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Відповідна заявка подається до патентного відомства і має містити заяву, зображення торговельної марки та перелік товарів, робіт і послуг, для яких реєструється відповідний знак. На основі поданих документів приймається рішення, і протягом місяця з дня його прийняття заявник отримує свідоцтво.
|
|
|
До майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку належать: право на її використання, виключне право дозволяти використання, виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання та інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права, відповідно до ЦК, належать володільцеві відповідного свідоцтва, володільцеві міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.
Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку — 10 років з дати, наступної за датою подання заявки в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом. Володілець свідоцтва про право інтелектуальної власності на торговельну марку вправі продовжити 10-річний строк, який сплинув, щоразу на 10 років, відповідно до законодавства.
Майнові права на торговельну марку може бути припинено достроково у таких випадках:
|
|
|
1) якщо торговельна марка перетворилась на загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг;
2) за ініціативою володільця свідоцтва, за умови, що це не суперечитиме умовам договору або закону.
Права інтелектуальної власності на торговельну марку може бути визнано недійсними у порядку встановленому законом. Наприклад, у разі невідповідності зареєстрованої торговельної марки умовам надання правової охорони чи наявності в свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було подано у заявці.
Поняття та види строків та термінів. Строки позовної давності, наслідки спливу позовної давності.
Строки і терміни реалізації та захисту цивільних прав
Виникнення, здійснення та захист цивільних прав цивільне законодавство пов'язує з перебігом певних періодів часу (строків), настанням зазначених у договорі чи у законі дат (термінів), визначених подій тощо. Таким чином, строки та терміни є юридичними фактами (подіями) або одним з елементів юридичної сукупності.
Стаття 251 ЦК дає поняття строків та термінів у цивільному праві
За цією статтею строк - це певний період у часі, зі с мливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін - не певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія або подія, яка має юридичне значення.
|
|
|
Порівнюючи наведені визначення, можна помітити, що термін може існувати як окрема категорія цивільного права, а може розглядатися як складова частина строку (наприклад, як його кінцевий момент).
Згідно з ч. З ст. 251 ЦК строки і терміни поділяються на:
1) законні -- визначені актами цивільного законодавства (наприклад, ст. 1270 ЦК встановлює 6-місячний строк для прийняття спадщини);
2) договірні -- визначені правочином за бажанням сторони і на її розсуд;
3) судові - визначені рішенням суду (наприклад, строк для опублікування інформації про спростування відомостей, що принижують честь та гідність фізичної особи).
Визначення строків та термінів відбувається відповідно до правил ст. 252 ЦК:
- строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (наприклад, договір оренди укладений строком на 2 роки),
- термін визначається календарною датою (наприклад, договір позики укладений терміном до 10 січня 2003 р.) або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (наприклад, договір позики укладений до закінчення жнив у поточному році).
|
|
|
Для правильного визначення та ефективного використання строків важливе значення має встановлення початку та закінчення їхнього перебігу.
Згідно зі ст. 253 ЦК перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок. Наприклад, якщо договір позики грошей укладений строком до 20 липня 2004 р., то прострочка виконання починається з 21 липня.
Визначення моменту закінчення строку залежать від одиниці часу, що використовується для обчислення строку:
1) строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку;
2) строк, визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. (До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року);
3) строк, визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону в місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ст. 254 ЦК). Наприклад, у разі, коли закінчення строку припадає на суботу, вважається, що він закінчується в понеділок.
Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно (ст. 255 ЦК). При цьому важливо отримати документ, який посвідчує цю дію і таким чином підтверджує ту обставину, що строк не пропущений.
Згідно з ч. З ст. 70 ЦП К вважається, що останній день строку триває до 24 години. Отже, не вважається простроченням вчинення дії (реалізації права, виконання обов'язку) до 24 години останнього дня.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 600; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!