СТРУКТУРА СТАТЕЙ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ: диспозиція, санкція.

Отже, з урахуванням всього вищезазначеного закон про кримінальну відповідальність України – це сукупність систематизованих та окремих законодавчих актів Верховної Ради України, що визначають загальні положення, підстави і межі кримінальної відповідальності, види злочинних діянь і передбачених за них покарань, підстави призначення покарання, звільнення від покарання чи відповідальності, а також це сукупність положень міжнародних договорів, імплементованих у кримінальне законодавство України як його невід'ємна частина.

 

Характерною особливістю законодавства про кримінальну відповідальність України є те, що воно фактично складається з одного закону – Кримінального кодексу.

 

Основні ознаки закону про кримінальну відповідальність: загальнообов’язковість, формальна визначеність, прийняття його тільки парламентом України й тільки цей закон визначає злочинність і караність діяння.

 

Значення закону про кримінальну відповідальність як системи законодавчих актів кримінально-правового характеру визначається кількома аспектами.

 

1. Закон про кримінальну відповідальність є одним із важливих засобів охорони життя, здоров'я, честі, гідності, недоторканності і безпеки людини як найвищої соціальної цінності, державного ладу України, її політичної та економічної систем, власності й усього правопорядку від злочинних посягань і засобом боротьби з ними.

 

2.Лише закон про кримінальну відповідальність містить кримінально-правові норми, які визначають загальні положення кримінального права, злочинність та караність діянь, види цих діянь та покарань за їх вчинення, підстави, обсяг та межі кримінальної відповідальності, підстави звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання.

 

3.Закон про кримінальну відповідальність є певним засобом виховного та превентивного впливу на осіб, засуджених за вчинення злочину, а також на інших громадян.

 

 

2

Структура Кримінального кодексу України. Співвідношення Загальної та Особливої частини кримінального права

Закон про кримінальну відповідальність складається із Загальної та Особливої частин, кожна з яких, своєю чергою, складається з розділів, а розділи - зі статей. До структури Кримінального кодексу України слід віднести і Прикінцеві та перехідні положення, які складаються з двох розділів. У кримінально-правовій літературі виникає дискусія чи слід відносити до структури КК Додаток Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком. Як відомо, з 1984 р. він не переглядався і виглядає як анахронізм у чинному кримінальному законодавстві. Хоча його законодавча регламентація саме у Кримінальному кодексі України, на нашу думку, свідчить про включення Додатку до вказаної структури.

Статті Загальної частини ККмістять норми, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального права, чинність кримінального закону в просторі і часі, визначають поняття злочину, стадії вчинення умисного злочину, ознаки суб'єкта злочину, зміст вини, поняття співучасті, види множини злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння, підстави звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання і його відбування, загальні засади призначення покарання тощо. Загальна частина складається із 15 розділів.

Більшість статей Особливої частини ККскладається з одної або декількох частин, кожна з яких є окремою кримінально-правовою нормою, що містить самостійний склад злочину. Норми Особливої частини КК визначають, які саме суспільно небезпечні діяння є злочинами, та які покарання передбачено за їх скоєння. Особлива частина складається з 20 розділів, назва кожного з яких відображає певну групу розташованих у ньому злочинів, схожих між собою за родовим об'єктом посягання. Наприклад: "Розділ VI. Злочини проти власності".

Фактори, які обумовлюють єдність Загальної і Особливої частинкримінального права України:

1) основний масив норм і Загальної і Особливої частини кримінального права виражені в одному й тому самому кримінальному законі - Кримінальному кодексі України;

2) Загальна і Особлива частина мають єдині завдання - опір злочинності, в них виражена воля одного й того ж законодавця - вищого органу державної влади України;

3) Загальна і Особлива частина виражають одну й ту ж саму кримінальну політику держави в боротьбі зі злочинністю. Основними напрямками цієї політики, яка реалізується нормами Загальної і Особливої частини, є:

- посилення відповідальності за тяжкі злочини, застосування суворих заходів впливу щодо рецидивістів, осіб, які вперто не бажають стати на шлях виправлення;

- пом'якшення або повне усунення відповідальності за діяння, які не становлять великої суспільної небезпеки, широке застосування видів покарання, не пов'язаних з позбавленням волі за необережні злочини, щодо осіб, які вперше і випадково порушили кримінальний закон, вчинили малозначні злочини;

4) в основу як Загальної, так і Особливої частини покладені одні й ті ж принципи (персональної відповідальності, індивідуалізації відповідальності та покарання, економії кари і т. ін.);

5) норми і Загальної, і Особливої частини застосовуються лише взаємопов'язано. Жодна норма Загальної частини не може бути усвідомлена і застосована, якщо не конкретизувати її зміст стосовно окремих видів злочинів - положень, які закріплені в Особливій частині. І навпаки, жодна норма Особливої частини не може бути застосована у відриві від положень, які містяться в нормах Загальної частини кримінального права;

6) структурні елементи кримінально-правової норми виражені і в Загальній, і в Особливій частині;

7) зміна змісту норм Загальної частини тягне за собою відповідні зміни в нормах Особливої частини (наприклад, при зміні тривалості виправних робіт, скасуванні заслання і вислання).

Відмінність між Загальною і Особливою частинами кримінального права України полягає:

1) в змісті норм Загальної частин регламентовані положення, які спільні (загальні) для всіх чи більшості злочинів; в Особливій частині - які специфічні (особливі) для окремих видів злочинів;

2) структурі норм: норми Загальної частини, як правило, складаються з гіпотези та диспозиції, норми Особливої частини - з диспозиції та санкції (за винятком норм-дефініцій ("роз'яснювальних") та норм про умови звільнення від кримінальної відповідальності за окремі злочини ("заохочувальних");

3) умовах подолання прогалин: при застосуванні норм Загальної частини допускається аналогія, в Особливій же частині кримінального права вона абсолютно виключається.

3

Кримінальний кодекс містить ще два структурних елементи – Прикінцеві та перехідні положення і Додаток – перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

Якщо після прийняття КК його доповнюють новими кримінально-правовими нормами, то вони включаються до Кодексу у вигляді окремих статей, яким дають номер найбільш споріднених із ними статей КК, з обов'язковою вказівкою додаткового цифрового індексу, що теж має порядковий номер. Цей порядковий індекс пишеться цифрою меншого розміру праворуч вгорі над номером, даним новій статті. Наприклад, нумерація "2121" читається так: "стаття 212 прим.", а якщо, крім ст. 2121, є ще й інші споріднені статті, то вони отримують відповідні наступні порядкові індекси. Наприклад, ст. 361 «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку має 2 споріднені статті, остання з них – ст. 3612 читається відповідно: "стаття 3612 прим, два". Однак є й інший стандарт написання (прочитання) індексу, який пишуть лише через тире на одному рівні з номером статті та цифрою такого самого розміру, наприклад, "361-2", що читається відповідно: "361 два".

Кримінально-правова норма, як і всяка правова норма, має трьохланкову структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію.
Гіпотезу, тобто умову, за якої застосовується правова норма, статті Особливої частини КК описують не текстуально, а контекстуально, тобто вона розуміється як необхідна. Текстуально ж ці статті описують диспозицію та санкцію. Норми ж Загальної частини санкцій не містять.

Диспозиції в кримінально-правових нормах Особливої частини описують стандарти забороненої (злочинної) поведінки певного виду, однак текстуально ці диспозиції описують лише специфічні для даного виду злочину ознаки, а інші необхідні ознаки, які є спільними для багатьох злочинів, законодавець вказує в нормах Загальної частини. Для з'ясування цих ознак користуються моделлю складу злочину, за якою законодавець описує будь-який злочин. Отже, диспозиції в Особливій частині побудовані за принципом логічної норми.

Для опису ознак складу конкретного злочину законодавець використовує один із чотирьох видів диспозицій: просту, описову, відсильну та бланкетну.

Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту. Наприклад, вбивство, вчинене через необережність – ст. 119.

Описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст (дає його визначення). Наприклад, у ст. 111 дається вичерпний перелік дій, які характерні для складу злочину – державна зрада; в диспозиції ч. 1 ст. 185 дається визначення поняття складу злочину – крадіжки чужого майна.

Відсильна диспозиція ознаки певного складу злочину найчастіше називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті. Тобто, для з’ясування змісту злочину така диспозиція відсилає до іншої кримінально-правової норми. При цьому використовується один із варіантів.

Перший – наступна частина певної статті починається зі слів "Ті самі дії...", а далі вказуються обставини, що збільшують ступінь небезпечності даного злочину. Наприклад, ч. 2 ст. 205 – фіктивне підприємництво – починається словами: "Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам".

Другий варіант – замість цих слів називається даний вид злочину, суть якого визначена у першій частині статті, а далі вказуються обтяжуючі обставини. Наприклад, ч. 2 ст. 185 починається словом: "Крадіжка" – а далі йде перелік обтяжуючих обставин: "вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб".

У деяких статтях, наприклад, щодо визначення злочинних наслідків дається відсилання до іншої статті КК. Іноді ж відсилання до іншої статті може стосуватися виключення певних більш небезпечних наслідків вчинення даного злочину. Наприклад, відповідно до ст. 122 – Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну втрату працездатності менш як на одну третину».
Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів. Наприклад, диспозиція ст. 271 (порушення вимог законодавства про охорону праці) є бланкетною, для з'ясування змісту злочинного діяння у кожному окремому випадку треба звертатися до відповідних нормативних актів, що містять вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці. Для визначення ознак такого складу злочину, як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорті особами, які керують транспортними засобами (ст. 286), необхідно звернутися до Правил дорожнього руху в яких дається визначення поняття «дорожній рух», «правила безпеки руху», «правила експлуатації транспорту».

Санкції, що як структурна частина статті Особливої частини КК використовуються для визначення виду і розмірів покарання, бувають двох видів: відносно визначені та альтернативні.

Відносно визначена санкція передбачає покарання певного виду, наприклад, позбавлення волі у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу межу, але обов'язково вказуючи його вищу межу. Наприклад, ч.1 ст. 115 передбачає нижчу і вищу межі покарання у вигляді позбавлення волі – від 7 до 15 років.

Якщо ж текстуально нижча межа санкції не вказана, то така межа покарання певного виду встановлюється на підставі відповідної статті Загальної частини КК, яка регламентує даний вид покарання. Наприклад, у ч. 1 ст. 185 нижчу межу покарання у вигляді позбавлення волі, як і виправних робіт, текстуально не визначено. Тому для визначення цих меж необхідно звернутися, відповідно, до ст. 57 (Виправні роботи) та ст. 63 (Позбавлення волі на певний строк).Стаття 63 передбачає мінімальний розмір для позбавлення волі на строк від одного року, а ст. 57 для виправних робіт визначає цей розмір на строк від шести місяців. Отже, ці строки відповідно і будуть мінімальними розмірами санкції ч. 1 ст. 185.

Альтернативні санкції передбачають не один, а два чи більше видів покарань, з яких суд може призначити лише одне. Наприклад, ст. 118 (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця) передбачає у санкції такі види покарань: виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років.

В історії вітчизняного кримінального законодавства відомі також інші види санкцій: 1) невизначена – строки покарання не визначалися взагалі, наприклад, карати за всією суворістю закону; 2) абсолютно визначена – строк покарання встановлювався конкретно, наприклад, позбавлення волі на три роки за хуліганство в КК 1927 р.; 3) відсильна – запозичала вид і розмір покарання для певних видів злочинів з інших статей КК.

СТРУКТУРА СТАТЕЙ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ: диспозиція, санкція.

В Особливій частині КК в окремих частинах її статей встановлюється, за загальним правилом, відповідальність за один і той же злочин при наявності особливостей, що відображують тяжкість діяння, ознаки суб'єкта, інші обставини, які впливають на міру покарання. Наприклад, у ч. 1 ст. 190 передбачена відповідальність за заволодіння чужим майном шляхом шахрайства, сформульовані основні ознаки цього злочину; частини 2, 3 і 4 вказують на кваліфікуючі ознаки, встановлення яких посилює (обтяжує) кримінальну відповідальність за цей злочин.

Деякі статті Особливої частини містять положення, якими обмежується їх дія (наприклад, ч. 4 ст. 331 КК), або передбачаються умови і порядок звільнення від кримінальної відповідальності винного у вчиненні зазначеного в статті злочину (наприклад, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258). Цими положеннями регулюється застосування норм про кримінальну відповідальність за окремі види злочинів.

У деяких випадках статті або частини статей КК поділяються на пункти, що мають цифрове позначення. Наприклад, норма ст. 89 «Строки погашення судимості» поділена на 9 пунктів. Частина 1 ст. 49 «Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності» поділяється на пункти 1, 2, 3, 4 і 5. Частина 2 ст. 115 «Умисне вбивство» містить 13 пунктів, які також позначені цифрами.

Окремі статті КК забезпечені примітками, в яких роз'яснюються поняття і терміни, застосовані в цій або в деяких інших статтях. Так, в п. 1 примітки до ст. 185 КК «Крадіжка» сформульовано поняття повторності вчинення злочинів, передбачених статтями 185, 186, 189-191 КК; в абзацах 2, 3 і 4 вказано на те, який злочин проти власності визнається вчиненим у значних, великих або особливо великих розмірах.

У зв'язку з тим, що абсолютна більшість норм Особливої частини встановлює кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх структура характеризується однорідністю складових елементів; у них чітко визначені диспозиція і санкція. Виняток становлять кілька статей, в нормах яких або в примітках до них наведені поняття злочинів певного виду, позначені суб'єкти їх вчинення, сформульовані деякі інші нормативні положення (наприклад, ст. 401 дає поняття військового злочину;визначення службової особи міститься у пунктах 1 і 2 примітки до ст. 364).

Диспозицієюназивається частина норми Особливої частини, в якій визначається злочинне діяння. За технікою побудови і способом опису ознак конкретного виду злочину в чинному кримінальному законодавстві України розрізняють диспозиції чотирьох видів: просту, описову, бланкетну, відсилочну. Зустрічаються також змішані диспозиції.

Проста диспозиція називає злочинне діяння без розкриття його ознак. Наприклад, без вказівки на ознаки діяння сформульована диспозиція у ст. 369 «Давання хабара». Проста диспозиція використовується законодавцем у тих випадках, коли зміст суспільно небезпечного діяння в загальних рисах досить зрозумілий і без опису його ознак у законі. Ознаки злочину, які наводяться в простій диспозиції, розкриваються в слідчо-судовій практиці і теоретичній літературі.

Описовою називається диспозиція, де описуються найбільш істотні ознаки діяння. Так, у ст. 185 «Крадіжка» наводиться визначення крадіжки як таємного викрадення чужого майна. Точно визначаючи ознаки злочину, описова диспозиція у зв'язку з цим має перевагу перед простою диспозицією.

Бланкетною є диспозиція, котра, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину із них, відсилає для встановлення змісту ознак злочину до інших нормативних актів, які не є законами про кримінальну відповідальність (інших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Наприклад, бланкетними є диспозиції у ст. 271 «Порушення вимог законодавства про охорону праці», ст. 286 «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами». Таким чином, бланкетна диспозиція використовується, коли треба встановити кримінальну відповідальність за порушення правил, що містять у собі різноманітні вимоги або заборони, описані або детально розкриті в інших нормативних актах. Ці акти можуть бути видані до набрання чинності закону про кримінальну відповідальність, що містить бланкетну диспозицію, одночасно з ним і після його видання; вони можуть змінюватися, але кримінально-правова норма, що має бланкетну диспозицію, залишається при цьому без змін. Установи і організації, що приймають і затверджують такі нормативні акти, досить різноманітні. Мають вони відмінності і за сферою їх застосування. Ці нормативні акти, як вже відмічалося, не є джерелами норми кримінального права. Відповідно до закону про кримінальну відповідальність (його соціального призначення) вони виконують підпорядковану роль. Вимоги, заборони, що в них сформульовані, сприяють встановленню ознак злочину, впершу чергу суспільне небезпечного і протиправного діяння (дії або бездіяльності). Слід зазначити, що в КК 2001 р. кількість кримінально-правових норм, які мають бланкетну диспозицію, помітно збільшилася. Особливо це характерно для норм розділу VII «Злочини у сфері господарської діяльності».

Відсюллюча зветься диспозиція, котра відсилає до кримінально-правової норми або її окремого положення, які містяться в іншій статті або іншій частині цієї ж статті КК, де називається відповідний злочин або описуються його ознаки. Наприклад, ст. 122 «Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження» відсилає до ст. 121 «Умисне тяжке тілесне ушкодження», вказуючи, що спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості може мати місце при відсутності ознак тяжкого тілесного ушкодження. Частіше за все відсилочні диспозиції застосовуються при опису другої і подальшої частини відповідної статті, для уникнення повторного опису діяння, яке наведене в частині першій. Для цього у відповідній частині використовуються слова: «те саме діяння», «діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті» і т. под. Досить часто відсилання до іншої або до інших статей використовуються при опису кваліфікуючих ознак. Так, у ч. 2 ст. 309 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту» вказано на вчинення тих самих дій особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 308, 310 і 317 КК і пов'язаних зі злочинним обігом цих засобів або речовин.

У КК зустрічаються норми, диспозиції яких мають змішаний (комбінований) характер. У одній своїй частині це прості або описові диспозиції, в іншій — бланкетні або відсилочні. Наприклад, такою є диспозиція у ст. 231, яка передбачає відповідальність за умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності.

За вчинений злочин у законі залежно від його суспільної небезпечності встановлено санкцію.

Санкція— це частина статті, яка визначає вид і розмір покарання за злочин, зазначений в диспозиції. За видом і розміром покарання, що міститься в санкції, можна встановити, чи є злочин, наприклад, тяжким чи середньої або навіть невеликої тяжкості.

У КК застосовуються відносно-визначені та альтернативні санкції.

Відносно-визначеною є санкція, яка має один вид покарання і вказує його нижчу та вищу межі.

Розрізняють два види відносно-визначених санкцій:

а) з нижчою (мінімумом) і вищою (максимумом) межами покарання (на строк «від» і «до»). У цьому разі в законі передбачені нижча та вища межі певного покарання. Наприклад, хуліганство, передбачене ч. 4 ст. 296, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років;

б) з максимумом покарання (на строк «до»). У цьому разі визначається тільки вища межа покарання, більше заяку суд не може призначити покарання. Такі санкції передбачені, наприклад, у ч. 1ст. 153,ч. 1 і ч. 2 ст. 266, ч. 2 ст. 323, ст. 355, ст. 395. Нижчою межею санкції тут є нижча межа, встановлена внормі Загальної частини КК дня даного виду покарання. Наприклад, у ст. 57 встановлена нижча межа для виправних робіт — шість місяців, у ст. 60 для арешту — один місяць, у статтях 61 і 63 для обмеження і позбавлення волі — один рік. Тому за злочин, передбачений, наприклад, у ч. 1 ст. 153, суд може призначити міру покарання у виді позбавлення волі на строк від одного року до п'яти років; за ст. 355 — обмеження волі на строк від одного року до трьох років; за ст. 395 — арешту на строк від одного до шести місяців.

Поряд з основним покаранням відносно-визначена санкція може містити вказівку на одне або декілька додаткових покарань певного виду, котрі можуть бути призначені судом як додаток до основного. Додаткове покарання може бути абсолютно-визначеним (наприклад, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу) або відносно-визначеним (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю настрок від одного року до трьох років).

Додаткові покарання в санкціях вказуються або як обов'язкові для застосування (наприклад, ч. 2 ст. 142), або як факультативні (наприклад, ч. 2 ст. 144). У останньому випадку суд залежно від обставин справи вирішує питання про застосування або незастосування цього покарання.

Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на два або декілька видів основних покарань, з яких суд обирає лише одне. У КК 2001 р. значна частина санкцій є альтернативними. Прикладом може служити санкція, наведена у ст. 145. Вона надає можливість суду призначити один із таких видів покарання: штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років.

Альтернативні санкції мають різновиди:

а) в санкції вказані відносно-визначений і абсолютно-визначений
види покарання (наприклад, санкція у ст. 112 — «карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним
позбавленням волі»);

б) в санкції вказані два або більше відносно-визначених видів
покарання (наприклад, санкція у ч. 1 ст. 129 — «карається арештом
на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох
років», санкція у ч. 1 ст. 130 — «карається арештом на строк до трьох
місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років»).

Як і відносно-визначені, альтернативні санкції можуть містити вказівку на можливість застосування до одного із основних покарань додаткового покарання (наприклад, санкція у ч. 1 ст. 131 — «карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той же строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років»).


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 315; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ