Основні джерела місцевого (децентралізованого) водопостачання



ТЕМА: МЕТОДИКА САНІТАРНОГО ОБСТЕЖЕННЯ ДЖЕРЕЛ ВОДОПОСТАЧАННЯ ТА ВІДБОРУ ПРОБ ВОДИ ДЛЯ БАКТЕРІОЛОГІЧНОГО ТА САНІТАРНО-ХІМІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

 

МЕТА ЗАНЯТТЯ:

Оволодіти методикою санітарно-гігієнічного обстеження джерел водопостачання та відбору проб води для бактеріального та санітарно-хімічного аналізу.

 

ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ:

1. Функції води.

2. Джерела водопостачання, їх класифікація та порівняльна гігієнічна характеристика.

3. Методика проведення санітарної експертизи води

4. Загальні вимоги до обладнання джерел місцевого водопостачання. Особливості будови та обладнання шахтної криниці, трубчастого колодязя (свердловини), каптажу, бювету.

5. Правила відбору проб води для проведення хімічних та бактеріологічних досліджень.

 

ЗАВДАННЯ:

1. Засвоїти методику санітарно-гігієнічного обстеження джерела місцевого водопостачання.

2. Провести санітарне обстеження криниці та скласти санітарний паспорт вододжерела.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Гігієна та екологія: Підручник / За редакцією В. Г. Бардова. ― Вінниця: Нова Книга, 2006. ― С. 178-191.

2. Загальна гігієна. Посібник для практичних занять / За ред. І.І.Даценко — Львів, 2001. — С. 104-128.

3. Общая гигиена: пропедевтика гигиены // Е.И.Гончарук, Ю.И.Кундиев, В.Г.Бардов и др. – К.: Вища шк., 1999 – С. 142–144.

4. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології. — К.: Здоров’я, 1999 — С. 150-190.

5. Габович Р.Д., Шахбазян Г.Х., Познанский С.С. Гигиена- К.: Высшая школа, 1983. - С. 67-73.

6. Минх А.А. Методы гигиенических исследований. — Г., Медицина, 1971. - С. 129-136.

7. Нікберг І.І., Сергета І.В., Цимбалюк Я.І. Гігієна з основами екології. — К.: Здоров’я, 2001 — С. 59-82.

8. І.В.Сергета. Практические навыки по общей гигиене. - Винница, 1997. - С. 9-12.

МЕТОДИКА виконання самостійної роботи

Протягом першої години практичного заняття, після контролю вихідного рівня знань та визначення загальної готовності до його проведення, студенти знайомляться зі схемою санітарного обстеження шахтної криниці та даними щодо санітарно-епідеміологічного стану району, в якому вона розташована.

Впродовж другої години студенти проводять санітарне обстеження криниці відповідно до схеми санітарного обстеження, складають санітарний паспорт вододжерела та обґрунтовують гігієнічний висновок щодо якості питної води.

Функції води

— фізіологічна (пластична, участь речовин і енергії, роль у підтриманні осмотичного тиску і кислотно-лужної рівноваги, участь у теплообміні і терморегуляції, транспортна функція та ін.);

— санітарна (умивання, приймання ванн);

— господарсько-побутова (прибирання, прання, зрошування зелених насаджень);

— промислова (у харчовій, хімічній, металургійній та ін. галузях);

— фізкультурно-оздоровча (купання, плавання, обтирання, лікувальні ванни, споживання мінеральних вод);

 

Джерела водопостачання

Класифікація джерел водопостачання:

1. Підземні джерела:

- міжпластові напірні (артезіанські) та ненапірні води, які залягають у водоносних горизонтах між водонепроникними шарами ґрунту (глини, граніти), а тому надійно захищені від проникнення забруднень з поверхні. Відрізняються стабільною невисокою температурою (5-12°С), постійним фізико-хімічним складом, значною мінералізацією, відсутністю патогенних мікроорганізмів, сталим рівнем і значним дебітом. Недоліком може виступати наявність токсичних мікроелементів або надлишкова кількість нетоксичних;

- ґрунтові води, які залягають у водоносному горизонті над першим водонепроникним шаром ґрунту, а тому у разі неглибокого розташування недостатньо захищені від потрапляння забруднень з поверхні. Характеризуються сезонними коливаннями рівня стояння, дебіту, хімічного і бактеріального складу, що залежить від частоти і кількості опадів, наявності відкритих водойм, глибини залягання, характеру грунту. Фільтруючись через шар чистого дрібнозернистого ґрунту завтовшки 5-6 м і більше грунтові води стають прозорими, безбарвними, не містять патогенних мікроорганізмів;

- верховодка – залягають на глибині до 1 м, характеристики майже відповідні грунтовим водам, однак можуть зустрічатись патогенні мікроорганізми;

- джерельна вода, яка витікає з водоносних шарів, які виклинюються на поверхню біля підніжжя пагорбів, гір, в понижених місцях рельєфу.

2. Поверхневі води:

- проточні (ріки, водоспади льодовиків);

- непроточні (озера, ставки, штучні відкриті водосховища).

Склад їх води багато в чому залежить від характеру ґрунтів на території водозбору, гідрометеорологічних умов та суттєво коливається протягом року залежно від сезону і навіть погоди. Порівняно з підземними водами, для поверхневих характерні велика кількість завислих речовин, низька прозорість, підвищена кольоровість за рахунок гумінових речовин, що вимиваються з ґрунту, більш високий вміст органічних сполук, наявність мікрофлори, присутність у воді розчиненого кисню, поверхневі води менш мінералізовані. Відкриті водойми легко забруднюються ззовні, тому з епідеміологічної точки зору є потенційно небезпечними.

3. Атмосферні води (дощова, снігова). Використовують в ряді маловодних, безводних місцевостей. Характеризуються незначною мінералізацією, однак можуть містити розчинні хімічні речовини, що забруднюють атмосферу, наприклад, внаслідок промисловості.

Основні етапи проведення санітарної експертизи води

Основними етапами санітарної експертизи води є санітарно-топографічне і санітарно-технічне обстеження вододжерел, вивчення епідеміологічної обстановки, відбір проб та лабораторне дослідження води.

І. Санітарно-топографічне обстеження передбачає визначення санітарного стану території, де розташоване вододжерело, загальна геоологічна та топографічна будова місцевості, характер ґрунту, рослинності, вид вододжерела (відкрите, закрите), наявність та розташування можливих джерел забруднення води.

ІІ. Санітарно технічне обстеження пов’язане з визначенням санітарного стану вододжерела та наявності умов, що можуть сприяти забрудненню води і зумовлені порушенням його конструкційних елементів.

ІІІ. Вивчення епідеміологічної обстановки передбачає дослідження та оцінку захворюваності населення, яке використовує для питних потреб воду конкретного вододжерела. В першу чергу, звертають увагу на наявність хвороб, що можуть передаватися через воду, виникнення та реєстрацію епідемічних спалахів інфекційних хвороб серед населення та епізоотій серед свійських тварин.

ІV. Лабораторне дослідження – на основі ряду лабораторних аналізів визначають показники санітарно-епідеміологічної та санітарно-хімічної безпеки води.

Повний контроль безпечності та якості питної води здійснюється за показниками згідно з Державними санітарними нормами та правилами "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10) один раз на рік у найбільш несприятливий період року, а також за відповідними показниками у разі погіршення епідемічної ситуації.

 

Основні джерела місцевого (децентралізованого) водопостачання

Виділяють дві системи водопостачання – централізовану та децентралізовану. До основних джерел місцевого (децентралізованого) водопостачання відносять:

1) Шахтний колодязь- інженерна споруда, що є вертикальною виробкою з великим розміром поперечного перерізу, круглої, квадратної, прямокутної або шестигранної форми, що призначена для забору ґрунтових вод.

2) Трубчастий колодязь (свердловина) - інженерна споруда, що є вертикальною виробкою з невеликим розміром поперечного перерізу круглої форми, що призначена для забору підземних вод, розташованих на різній глибині.

3) Бювет - інженерна водозабірна споруда для забезпечення споживачів необробленими (крім знезараження води методом ультрафіолетового опромінення) міжшаровими напірними (артезіанськими) або безнапірними підземними водами, до складу якої входять свердловина, розподільна колонка та спеціальне приміщення або павільйон.

4) Каптаж – бетонований резервуар, побудований біля витоку джерела у підніжжі пагорба, гори, з вивідною трубою, через яку постійно витікає вода. Резервуар поділений стінкою певної висоти на дві камери. Перша камера слугує відстійником для піску, що вимивається джерелом, а в другій камері накопичується відстояна вода, яка постійно витікає через вивідну трубу. Місце витікання обладнане водовідвідним бетонованим лотком з нахилом в сторону струмка, річки.

Особливості будови та обладнання шахтної криниці:

1. Відстань від колодязя до споживача води не повинна перевищувати 150 м.

2. Місця влаштування бюветів, колодязів та каптажів джерел слід розташовувати на незабрудненій та захищеній території, яка знаходиться вище за течією ґрунтових вод на відстані не менше ніж 30 м від магістралей з інтенсивним рухом транспорту та не менше ніж 50 м від вбиралень, вигрібних ям, споруд та мереж каналізації, складів добрив та отрутохімікатів, місць утримання худоби та інших місць забруднення ґрунту та підземних вод (при умові розташування колодязя нижче за рельєфом по відношенню до джерела забруднення – відстань збільшується до 100 м).

У радіусі 50 м від бюветів, колодязів та каптажів джерел не дозволяється здійснювати миття транспортних засобів, водопій тварин, влаштовувати водоймища для водоплавної птиці, розміщувати пристрої для приготування отрутохімікатів та іншу діяльність, що може призвести до забруднення ґрунту та води.

Забороняється влаштовувати бювети, колодязі та каптажі джерел у місцях, що затоплюються, зазнають розмивів, зсувів та інших деформацій, на понижених та заболочених територіях.

3. Бокові стінки шахти закріплюють водонепроникним матеріалом (бетон, залізобетон, цегла, дерево і ін.). У разі використання дерев'яних зрубів слід застосовувати колоди завтовшки не менше ніж 0,25 м, прямі, без глибоких шпарин і червоточин, не уражені грибком.

4. Підводну частину стінок колодязя потрібно заглиблювати у водоносний горизонт не більше ніж на один метр для кращого його розкриття та збільшення шару води.

5. На дно криниці насипають шар гравію, влаштовують зворотний піщано-гравійний фільтр товщиною 40-50 см або фільтр з пінобетону.

6. Для опущення в колодязь людини з метою його чистки та ремонту в стінки колодязя необхідно вставити металеві скоби, розміщені у шаховому порядку на відстані 0,3 м одна від одної.

7. Надземна частина зрубу колодязя повинна підніматися над поверхнею землі не менше ніж на 0,8 м.

8. З метою захисту від засмічення оголовок повинен щільно закриватись кришкою з металу чи дерева або мати залізобетонне перекриття з люком, який також закривається кришкою. Зверху оголовка влаштовують дашок, навіс або оголовок вміщують у будку.

9. Для підйому води із колодязя слід застосовувати насоси (краще електрозанурювальні). Зливна труба насоса повинна мати гачок для підвішування відра. У разі неможливості застосування насоса допускається обладнання колодязя коловоротом або міцно прикріпленим "журавлем" з відром для загального користування.

10. Біля колодязя слід влаштовувати підставку для відер, навколо споруди повинні бути огорожа (радіусом не менше 2 м).

11. Для захисту колодязя від забруднення поверхневими стоками слід влаштовувати перехоплюючі канави, які відводять стоки від колодязя, навколо колодязя необхідно робити "замок" із гарно замішаної та пошарово утрамбованої глини чи масного суглинку (глибиною 2 м і шириною 1 м) або бетонувати (асфальтувати) майданчик радіусом не менше ніж 2 м на основі з щебеню товщиною 15 - 20 см та з ухилом від колодязя.


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 601;