ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ ЛЮДИНИ, ЩО ПОВ'ЯЗАНІ З  

                                                Додатки до СПРС № 2 :

                                                                                                                          ДОДАТОК № 1.

Окістя. З’єднання кісток, їхня класифікація. Види синартрозів, симфізи, діартрози.

Зовні кістка, за винятком суглобових поверхонь, покрита окістям. Окістя складається з поверхневого волокнистого шару, утвореного пучками колагенових волокон, та глибокого остеогенного шару (в ньому розміщені остеобласти та остеокласти). За рахунок окістя, яке пронизане судинами, здійснюється живлення кісткової тканини; клітинні елементи остеогенного шару забезпечують ріст кістки у ширину та її регенерацію. Суглобові поверхні кістки покриті суглобовим хрящем. Між епіфізом та діафізом трубчастих кісток знаходиться хрящова пластинка росту (епіфізарна), за рахунок якої кістка росте в довжину.

Артросиндесмологія- наука про з'єднання кісток.

З'єднання кісток об'єднують кістки скелета в єдине ціле. Ці з'єднання мають різноманітну будову і такі фізичні властивості, як міцність, пружність та рухомість. Ці властивості залежать від функції даного з'єднання.

Розрізняють такі типи  з'єднань між кістками (рис. 4.5).

1. Неперервні (синартрози).Між кістками є про­шарок сполучної тканини, хряща або м'яза. Вони неру­хомі або малорухомі.

2.Перервні (діарт­рози, суглоби)(аrtісulаtіо). Вони характеризуються наяв­ністю порожнини між кістка­ми. За функцією вони більш рухомі.

3. Напівсуглоби (симфізи).Це перехідна форма між неперервними і перерв­ними з'єднаннями. В цьому випадку в сполучній тканині (хрящі), що знаходиться між кістками, є щілина.

Неперервних з'єднань є чотири види:

Перервні з'єднання (суглоби) утворюються лише тоді, коли для цього є чотири необхідні компоненти, а саме: наявність двох суглобових поверхонь, капсули, синовіальної рідини і порожнини. Синовіальна рідина змочує суглобові поверхні для зменшення тертя під час рухів, а капсула герметичне оточує суглобову порожнину.

Крім цих чотирьох обов'язкових складових суглоба, в деяких зчленуваннях є додаткові елементи.   А саме: синовіальні ворсинки, синовіальні складки, сумки; жирові складки, диски, меніски, внутрішньосуглобові зв'язки, сесамоподібні кістки.

Усі ці додаткові елементи виникають у суглобах, на які припадає велике функціональне навантаження.

                                     Класифікація суглобів       

Усі суглоби класифікуються за кількістю суглобових поверхонь, за формою та функцією.

За кількістю суглобових поверхонь роз­різняють суглоби:

1. Прості(якщо в утворенні суглоба бере участь дві кістки). Наприклад, між фалангові суглоби.

2. Складні(якщо в утворенні суглоба бере участь більше ніж дві кістки). Наприк­лад, ліктьовий суглоб.

3. Комплексні(якщо всередині суглоба є  диски, меніски). Наприклад, колінний суглоб.

4. Комбіновані(якщо суглоб складаєть­ся з двох анатомічне відокремлених суглобів, які функціонують одночасно). Наприклад, скронево-нижньощелепний.

За функцією розрізняємо суглоби:

1. Одноосьові - коли в суглобі можливі рухи лише навколо однієї осі.

2. Двохосьові - коли в суглобі можливі рухи навколо двох осей.

3. Багатоосьові - коли в суглобі можливі рухи навколо трьох осей.

За формою одноосьові суглоби бувають блокоподібними та циліндричними: двохосьо­ві - еліпсоподібними, виростковими та сідло­подібними; багатоосьові - кулястими, плос­кими, чашоподібними (рис. 4.6).

Залежно від будови поверхонь, які зчленовуються (форма, розмір і т. ін.), у суглобах можливі рухи навколо різних осей.

                                         Види рухів у суглобах.

В біомеханіці суглобів розрізняють такі осі: фронтальну, сагітальну і верти­кальну.

Навколо фронтальної осі відбуваються такі рухи, як згинання і розгинання; навколо сагітальної осі - приведення та відведення; навколо вертикальної осі -обертання, тобто кістка рухається навколо своєї поздовжньої осі.

Коловий рух - це послідовний рух навколо всіх трьох осей, при якому вільний кінець кістки або кінцівки (наприклад, кисть) описує коло.

Величина об'єму рухів у суглобах залежить від форми суглоба, кількості та розташування зв'язок, що укріплюють суглоб, від розташування та ступеня розтягування м'язів, які оточують суглоб.

                                                                                                                          ДОДАТОК № 2.                                                                                                                     

ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ ЛЮДИНИ, ЩО ПОВ'ЯЗАНІ З  

ВЕРТИКАЛЬНИМ ПОЛОЖЕННЯМ ТІЛА

Вертикальне положення тіла людини в просторі і переміщення його по поверхні, різноманітні види рухів (ходьба, біг, стрибки) з'явилися в процесі тривалої еволюції разом із становленням людини як виду. В процесі антропогенезу весь організм людини, його окремі частини і органи зазнали досить складних змін. Верхня кінцівка втратила свою опорно-рухову функцію і стала знаряддям праці. Це призвело до змін у будові всіх складових частин верхньої кінцівки: лопатка бере участь у всіх видах рухів, які здійснює ключиця; в плечовому суглобі можливі рухи навколо всіх трьох осей; пальці кисті виконують досить складні, диференційовані рухи.

Нижня кінцівка набула функції опори для всього тіла, її вільна частина міцно з'єдналася із кістками таза. Стопа має поперечні і поздовжні склепіння, що надає їй можливості виконувати роль гнучкого важеля під час рухів тіла. М'язи нижньої кінцівки зазнають значних як статичних, так і динамічних на­вантажень, тому вони мають велику масу. Хребет є опорою для голови, верхніх кінцівок, тулуба, нижніх кінцівок. В ньому з'явилися згини і розвинулися сильні дорзальні (спинні) м'язи. Завдяки значному розвитку випрямляча спини та його антагоністів - м'язів передньобічної стінки черевної порожнини, груднино-ключично-соскоподібного м'яза, людина знаходиться у вертикальному положенні, не втомлюючись. Мавпи теж можуть знаходитися у вертикальному положенні пев­ний час, але це продовжується недовго, вони втомлюються і опускаються на пе­редні кінцівки. Лише людина може проспати на спині всю ніч, не змінюючи пози.

Чим нижче розташований центр ваги тіла, тим стійкішим є тіло. Оскільки центр ваги у людини знаходиться досить високо (на рівні II крижового хребця), а площа опори підошов незначна, тіло повинно падати назад. Цьому перешко­джають добре розвинуті зв'язки та м'язи, що укріплюють кульшові суглоби.

Тенденції тіла впасти вперед при стоянні запобігають добре розвинуті м'язи на задній поверхні гомілки.

Мы поможем в написании ваших работ!