Підшлункова залоза, топографія, частини, будова, функції. Підшлункові острівці.



Igrave;» Анатомія   людини Лекція № 17 Анатомія великих травних залоз 17.1.Печінка, топографія, зовнішня будова: краї, поверхні, частки, зв’язки печінки. Внутрішня будова печінки. Судини печінки. Функції печінки. Положення стосовно очеревини. 17.2.Жовчний міхур, топографія, частини, будова стінки. Шляхи виділення жовчі(СПРС № 16). 17.3.Підшлункова залоза, топографія, частини, будова, функції. Підшлункові острівці.   Латинські терміни: hepar, vesica fellea, pancreas, peritoneum.  

СПРС № 16.  Шляхи виділення жовчі

Печінка, топографія, зовнішня будова: краї, поверхні, частки, зв’язки печінки. Внутрішня будова печінки. Судини печінки. Функції печінки. Положення стосовно очеревини.

Печінка(hepar) - це залозистий орган масою близько 1500 г, який має наступні функції: 1) травну (виробляє жовч); 2) бар'єрну (нейтралізує отруйні продукти білкового обміну); 3) фагоцитарну (знешкодження непотрібних для організму речовин, які всмоктуються в кишечнику); 4) обмінну (вуглеводи, що всмоктуються в кишечнику, в печінці перетворюються в глікоген, створюючи "депо" глікогену); 5) кровотворну (в ембріональному періоді виробляє еритро­цити). Таким чином, печінка є одночасно органом травлення, кровообігу, усіх видів обміну речовин, деякі автори вказують на її гормональну функцію.

Печінка розташована у верхньому відділі черевної порожнини: в основному в правому підребер'ї, в надчеревній ділянці і незначна її частина - в лівому підребер'ї. У новонароджених печінка займає більшу частину черевної порож­нини.

Через загальну жовчну протоку жовч, що виробляється печінкою, надходить у дванадцятипалу кишку.

Печінка має верхню (діафрагмальну) опуклу поверхню, яка прилягає до діафрагми, і нижню (вісцеральну) (рис. 9.19), яка обернена вниз і при­лягає до органів. Ці по­верхні відокремлені одна від одної переднім гост­рим краєм, задній край тупий і нагадує своєю фор­мою поверхню. Він при­лягає до діафрагми.

У печінці розрізня­ють дві частки: праву - більшу і ліву - меншу,

які на діафрагмальній поверхні відокремлені серпоподібною зв'язкою печінки. У вільній частині цієї зв'язки знаходиться кругла зв'язка печінки, яка є залишком пупкової вени плода. На вісцеральній поверхні межею між правою і лівою частками є ліва поздовжня борозна, в якій спереду лежить кругла зв'язка пе­чінки, а ззаду - венозна зв'язка (залишок венозної протоки у плода). Права частка на нижній поверхні правою поздовжньою і поперечною борознами ділиться ще на квадратну і хвостату частки. В передньому відділі правої поздовж­ньої борозни лежить жовч­ний міхур, а в задньому - нижня порожниста вена. Поперечна борозна є воро­тами печінки, куди вхо­дять печінкова артерія, ворітна вена, нерви, а ви­ходять лімфатичні судини та загальна жовчна про­тока. Квадратна частка лежить спереду від воріт печінки, хвостата - ззаду. Органи, які прилягають до вісцеральної поверхні печінки (рис. 9.20), утво­рюють на ній втиснення (стравохідне, шлункове, двана-дцятипале, ободове, ниркове, надниркове). Віднос­но очеревини печінка лежить мезоперитонеально (не покрита лише задня поверх­ня, яка прилягає до діафрагми). Очеревина, переходячи з діафрагми на печінку, утворює вінцеві (праву та ліву) і серпоподібну зв'язки. В ділянці воріт печінки очеревина переходить на малу кривизну шлунка і дванадцятипалу кишку, утво­рюючи відповідні зв'язки, що формують малий чепець (сальник). Під очеревиною знаходиться тонка фіброзна капсула (гліссонова капсула).

Структурно-функціональною одини­цею печінки, згідно з класичними уявлен­нями, є печінкова часточка(рис. 9.21).

Печінкові часточки мають форму шес­тигранних призм із плоскою основою та опуклою вершиною, з шириною до 1,5 мм і дещо більшою висотою. У печінці люди­ни часточки відокремлені одна від одної лише у кутах, де проходять кровоносні судини та жовчна протока (так звані пор­тальні тракти), оточені невеликою кіль­кістю сполучної тканини. Отже, у печінці людини, де в нормі сполучної тканини дуже мало, часточки до певної міри є уявною структурою, на відміну від печін­ки деяких тварин, наприклад, свійської свині, де часточки відокремлені вираз­ними прошарками сполучної тканини і їх можна добре розрізнити.

Кровоносна система печінки тісно пов'язана з її будовою, тому розглядається разом з описанням печінкової часточки. Особливістю кровопостачання печінки є те, що вона отримує кров з двох великих судин, які входять у її ворота. Це ворітна вена та печінкова артерія. Ворітна вена збирає кров від усіх непарних органів черевної порожнини і приносить у печінку речовини, що всмокталися в кишках, і є необхідними для її життєдіяльності. Печінкова артеріянесе від аорти кров, багату на кисень. Ці дві судини розташовані поруч і в паренхімі печінки розгалужуються на більш дрібні судини: часткові, сегментарні, міжчасточкові, навколочасточкові, міжчасточкові вени та артерії. Міжчасточкова вена та артерія супроводжується жовчними протоками і разом вони утворюють так звану печінкову тріаду.

Міжчасточкові вени та артерії йдуть уздовж бічних граней часточок, а навколочасточкові оперізують часточки на різних рівнях і дають початок гемокапілярам. Венозні й артеріальні гемокапіляри на периферії часточки зливаються, утворюючи синусоїдні капіляри, по яких тече змішана кров у напрямку від периферії до центру часточок. Синусоїдні капіляри йдуть радіальне між тяжами печінкових клітин - печінковими балками - і зливаються в центральну вену. Кров виходить з часточок і впадає у збірні або підчасточкові вени, які розмі­щуються між печінковими часточками, але, на відміну від міжчасточкових вен, не супроводжуються артеріями та жовчними протоками. Підчасточкові вени, зливаючись між собою, формують гілки печінкових вен, які у кількості трьох-чотирьох виходять з печінки і впадають у нижню порожнисту вену.

Отже, часточкові гемокапіляри в печінці розташовані між гілками двох венозних систем - системи ворітної вени (навколочасточкові вени) та системи печінкових вен (центральні вени). Такі гемокапіляри називають чудесною венозною капілярною сіткою. Паренхіма печінки містить велику кількість капілярів, внаслідок чого кров у часточках тече дуже повільно. Це сприяє проходженню обмінних процесів між кров'ю і клітинами печінки. Крім того, у судинах печінки може депонуватися велика маса крові.

Печінкові клітини - гепатоцити - становлять 60 % усіх клітинних елемен­тів печінки і беруть участь у реалізації майже всіх її фунцій. Гепатоцити мають багатогранну форму, часто містять два ядра. Два ряди гепатоцитів, між якими розташовані жовчні капіляри, утворюють печінкові балки. Кожний гепатоцит у печінковій балці має дві робочі поверхні: біліарну, що обернена до просвіту жовчного капіляра, якою клітини секретують жовч, іваскулярну, що обернена до гемокапіляра, якою клітини виділяють глюкозу, білки, сечовину та інші речовини. Кров у класичній часточці тече від периферії до центру, а жовч - у зворотному напрямку, тобто від центру до периферії.

Жовчні капіляри не мають власної стінки, їх стінка утворена плазмолемою біліарної поверхні двох сусідніх гепатоцитів. Просвіт жовчного капіляра відокрем­лений від міжклітинного простору, і жовч у нормальних умовах не потрапляє у цей простір і далі у кров. При захворюваннях, пов'язаних із пошкодженням і загибеллю частини печінкових клітин, жовч надходить у кровоносні капіляри, розноситься кров'ю по всьому організму і забарвлює його тканини у жовтий колір - виникає жовтяниця.

 

17.2.Жовчний міхур, топографія, частини, будова стінки. Шляхи виділення жовчі (СПРС № 16).

Жовчний міхур(vesica fellea) має грушоподібну форму. Він розташований у передньому відділі правої поздовжньої борозни печінки (рис. 9.22). Його розширена частина - дно дещо виходить з-під переднього краю печінки. Дно продовжується у тіло міхура, яке звужується в його шийку. З шийки виходить міхурова протока довжиною близько 3,5 см (рис. 9.23). Вона зливається із загальною печінковою протокою, утворюючи загальну жовчну протоку. Остання відкривається в низхідну частину дванадцятипалої кишки разом з протокою підшлункової залози, де утворюється розширення - печінково-підшлункова ампула. Загальна жовчна протока має довжину близько 7 см і проходить ра­зом з печінковою артерією і ворітною веною між листками печінково-два­надцятипалої зв'язки. Циркулярний шар м'язових волокон стінки жовчної протоки утворює м'яз-стискач, який регулює надходження жовчі в кишку. В ділянці ампули є ще м'яз-стискач ампули. Лише нижня поверхня жовчного міхура покрита очеревиною. Його дно прилягає до передньої че­ревної стінки в ділянці стикання пра­вого прямого м'яза живота і реберної дуги. Стінку його становить також м'язовий і слизовий шари. Останній має численні складки.

Жовч. Процеси жовчоутворення та жовчовиділення

Крім підшлункового соку, в дванадцятипалу кишку виділяється жовч. Жовч утворюється гепатоцитами печінки постійно (800-1000 мл на добу) і накопичується в жовчному міхурі, звідки надходить у дванадцятипалу кишку тільки в процесі травлення при наявності в ній жирної їжі.

Розрізняють міхурову і печінкову жовч, які відрізняються густиною і концент­рацією. У міхурі відбувається часткове всмоктування води, тому міхурова жовч густіша і має темніше забарвлення. До складу жовчі входить вода, жовчні кислоти і жовчні пігменти, а також холестерин, лецитин. Пігменти жовчі утворюються з гемоглобіну, який вивільнився після руйнування еритроцитів. Реакція жовчі слабколужна.

Тільки в присутності жовчі відбувається гідроліз і всмоктування жирів. Жовчні кислоти емульгують жири, тобто зменшують поверхневий натяг хімусу, жир розпадається на дрібненькі частинки, утворюється жирова емульсія. В такому емульгованому вигляді жир гідролізується ліпазою соку підшлункової залози на гліцерин і жирні кислоти. Жовч активує ліпазу. Далі жовчні кислоти утворюють комплекси з жирними кислотами і в такому вигляді жирні кислоти всмоктуються у кишечнику. Таким чином жовч сприяє і розщепленню, і всмоктуванню жиру.

Солі жовчних кислот стимулюють моторику кишечника, що покращує пере­сування харчової кашки.

Жовч, маючи лужну реакцію, нейтралізує кислий хімус, що надходить зі шлунка. В складі жовчі з організму виводяться через шлунково-кишковий тракт холестерин, жовчні пігменти.

Утворення жовчі відбувається постійно в клітинах печінки. Секреція жовчі посилюється під впливом жовчних кислот. Жовчні кислоти, всмоктавшись у кров, потрапляють знову в печінку і стимулюють утворення нових порцій жовчі.

Такі гормони, як секретин і холецистокінін-панкреазимін посилюють утворення жовчі. Речовинами, які викликають утворення жовчі, є продукти розщеплення білків.

Виділення жовчі - це процес її виходу в кишечник із жовчного міхура. На умовні подразники- запах, вигляд їжі виділяється незначна кількість жовчі. При надходженні хімусу в дванадцятипалу кишку вмикаються безумовні реф­лекси:імпульси від механорецепторів слизової кишки йдуть у довгастий мозок до ядра блукаючого нерва, а від нього по блукаючому нерву - до гладких м'язів стінок жовчного міхура і до сфінктера спільної жовчної протоки. При цьому м'язи міхура скорочуються, а сфінктер розслаблюється, в результаті чого відбу­вається жовчовиділення. Однак основним регуляторним механізмом виділення жовчі є гуморальний.Він опосередковується гормонами секретином і холе-цистокінін-панкреазиміном, які виробляються слизовою дванадцятипалої кишки при надходженні до неї кислого хімусу шлунка. Ось чому кислі продукти, наприклад, яблучний, томатний соки (кислішим буде хімус) стимулюють жовчови­ділення. Цей процес активує і жирна їжа, яка стимулює утворення холецисто-кінін-панкреазиміну. Далі секретин і панкреазимін надходять у кров і досягають жовчного міхура, сприяючи скороченню його гладких м'язів при одночасному розслабленні сфінктерів.

 

Підшлункова залоза, топографія, частини, будова, функції. Підшлункові острівці.

Підшлункова залоза(pancreas) - непарний орган, який розташований позаду шлунка на задній черевній стінці на рівні І – ІІ  поперекових хребців і складається з головки, тіла та хвоста. Головка лежить справа в підкові дванад­цятипалої кишки, тіло прилягає до задньої стінки шлунка, а хвіст заходить в ліве підребер'я і стикається із вісцеральною поверхнею селезінки (рис. 9.24). Довжина залози близько 12-15 см. Відносно очеревини лежить екстраперитонеально (покрита очеревиною спереду і знизу). Ззовні залоза покрита сполучнотканинною капсулою. Вона побудована із часточок, клітини яких виділя­ють підшлунковий (панкреатичний) сік, що через вивідну протоку потрапляє в низхідний відділ дванадцятипалої кишки. Внутрішньосекреторна частина під­шлункової залози представлена клітинами, які закладені у вигляді острівців (Лангерганса), що виділяють гормони безпосередньо в кров (див. "Залози внут­рішньої секреції"). Отже, підшлункова залоза є залозою змішаної секреції.


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 1244; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!