Методика оволодіння прийомами обробки паперу й картону
Поняття про трудову операцію
Трудова операція визначається як частина технологічного процесу обробки сировини, однієї чи сукупності заготовок, виконувана одним чи групою робітників на одному місці. Технологічним називається такий процес, при якому відбуваються якісні зміни об’єкта, що піддається обробці. Трудова операція характеризується незмінністю об’єкта виробництва, обладнання й робітників. Вона є основною розрахунковою одиницею при визначенні продуктивності праці та плануванні завантаженості обладнання.
Технологічний процес виготовлення будь-яких виробів у школі складається із системи трудових операцій, які виконуються у певній послідовності. Так, наприклад, робота над виготовленням куба з цупкого паперу передбачає виконання таких операцій: вимірювання, розмічання і креслення розгортки, вирізування за основними лініями, згинання граней і клапанів, склеювання, оздоблення, перевірка якості виробу.
Молодшими школярами на уроках трудового навчання виконуються такі основні операції: розмічання, згинання, різання, з’єднання й оздоблення. Вони є справді універсальними, якщо врахувати, що, наприклад, різання здійснюється за допомогою ножиць, ножа, пилки чи лобзика. А з’єднувати дві частини чи деталі можна клеєм, нитками, цвяхами, гвинтами й гайками.
Для успішного здійснення технологічного процесу учні початкових класів повинні вміти вимірювати, розумітися на графічних зображеннях, вибирати необхідні інструменти й правильно ними користуватися, визначати послідовність виконання трудових операцій. Тому їх треба вчити читати інструкційні й технологічні карти, креслення й ескізи, знайомити з інструментами і показувати, які з них і в яких випадках найкраще застосовувати, демонструвати найбільш раціональні прийоми виконання трудових операцій, планувати їх послідовність. Поступово переходячи від простих технологічних завдань до складніших, діти вчаться працювати самостійно, вирішувати конструкторські завдання, виявляти творчість, ініціативу.
|
|
|
Операція розмічання. Забезпечення молодших школярів графічною підготовкою
Робота над виготовленням будь-яких виробів вимагає засвоєння дітьми вже в початкових класах елементів графічної грамоти, певних знань з креслення й умінь читати й виконувати технічну документацію відповідно до прийнятих норм і правил. Щоб свідомо сприймати трудове завдання й осмислювати послідовність етапів своєї роботи, активно працювати, не чекаючи вказівок учителя до кожної практичної дії, учні повинні вміти розумітися на графічних зображеннях, читати ескізи, складати найпростіші креслення, правильно користуватися інструментами для розмічування матеріалів, тобто оволодіти відповідною графічною підготовкою.
|
|
|
Аналіз навчальних програм для початкової школи й методичної літератури, вивчення досвіду роботи вчителів дали можливість визначити приблизний зміст графічної підготовки молодших школярів, яка повинна і може забезпечуватися на уроках трудового навчання:
1. Основні поняття про графічні зображення.
2. Лінії креслення й деякі інші умовні позначення.
3. Креслярсько-вимірювальні інструменти й додаткове пристосування.
4. Правила читання найпростіших ескізів та креслень плоских деталей.
5. Знання й уміння, з допомогою яких виконується операція розмічування.
6. Креслення розгорток об’ємних геометричних фігур.
7. Прийоми збільшення чи зменшення деталей у кілька разів.
До графічних зображень належать технічний рисунок, ескіз і креслення. Технічний рисунок можна порівняти із звичайним малюнком, який у цілому (а не в проекціях) показує форму об’єкта. Технічний рисунок – це наочне зображення предмета, виконане на око і від руки з дотриманням відповідних пропорцій (ті ребра, що є паралельними на об’єкті, на рисунку також паралельні). На технічному рисунку проставляються точні розміри, тому, користуючись ним, можна виготовити будь-який предмет.
|
|
|
Креслення – це графічне зображення, яке показує предмет у кількох проекціях. Воно виконується у певному масштабі за допомогою креслярських інструментів, з точним дотриманням усіх розмірів. Креслення точно і повно передає форму об’єкта, а також усі дані (розміри, матеріал), необхідні для його виготовлення. Правила виконання креслень усіх видів установлені єдиною системою конструкторської документації.
Ескіз, як і креслення, показує предмет найчастіше у трьох проекціях і виконується за тими ж графічними правилами, але від руки, без дотримання точних розмірів. Лінії на ескізі повинні бути рівними й чіткими (використовується міліметровий папір), розміри наносяться точними числами, указується масштаб і матеріал, з якого буде виготовлений виріб.
Ознайомлювати молодших школярів із поняттями про креслення, ескіз чи технічний рисунок найкраще наочно. Не треба давати дітям ніяких означень, а варто лише виділити найбільш суттєві ознаки графічних зображень, показати їх відмінності. На уроках трудового навчання учні початкових класів зустрічаються з найпростішими технічними рисунками, кресленнями чи ескізами лише в практичній роботі, а самі їх майже не виконують. Графічні зображення допомагають дітям краще уявити сам предмет і послідовність його виготовлення.
|
|
|
Однак це не означає, що молодші школярі, виготовляючи вироби, зовсім не займаються кресленням. Уже в першому класі вони будують прямокутник і квадрат, пізніше креслять розгортки об’ємних геометричних фігур, деталі й заготовки різних форм під час технічного моделювання. Тому в початкових класах учнів потрібно ознайомити з лініями креслення та іншими умовними позначеннями, що найчастіше використовуються у графічних зображеннях і будуть траплятися їм у практичній роботі. Подаємо ці позначення у вигляді таблиці:
Учнів початкових класів не варто на одному уроці ознайомлювати з усіма умовними позначеннями. Вони повинні відчувати потребу в знаннях, розуміти, що їм не вдасться виконати практичної роботи, якщо не засвоять необхідного матеріалу. Так, уже в першому класі при кресленні геометричних фігур дітей необхідно ознайомити з основною лінією, а при виготовленні виробів із паперу способом згинання і складання – з лінією згинання. Ознайомлюючи школярів з орнаментами та витинанками, треба показати лінію симетрії, а робота з готовою друкованою основою примушує вивчати допоміжні лінії, цифрові й буквені позначення, а також позначення, якими зображаються місця нанесення клею.
Пояснюючи молодшим школярам лінії креслення, не варто уточнювати товщини кожної з них, довжину штрихів чи відстані між ними. Але при цьому ні в якому разі не можна й перекручувати умовних позначень та їх призначення, як це зроблено в деяких методичних посібниках. Так, О. Проскура і Р. Чарнецька 1 штрихпунктирну лінію віднесли до лінії згинання, а А. Журавльова і Л. Болотіна 2 так вчинили відносно тонкої суцільної лінії.
Часто в журналах штриховою позначають лінію згинання і неправильно називають штрихову пунктирною.
Кожному вчителеві слід пам’ятати, що всі умовні позначення, які повідомляються учням, повинні відповідати нормам і стандартам, виходячи з єдиної системи конструкторської документації.
Часто на уроках трудового навчання дітям доводиться працювати з креслярсько-вимірювальними інструментами. До них насамперед належать лінійка, кутник і циркуль. Найкраще, коли лінійка є пластмасовою чи дерев’яною і має довжину 30 см. Тоді з її допомогою можна розмічати деталі чи розгортки, які вміщаються на стандартному листі паперу розміром 297×210 мм (аркуш із альбому для малювання). У металевих лінійок шкала нанесена на нижній частині, тому ними користуватися незручно. Вони призначені для виконання слюсарних робіт. Найзручніше користуватися пластмасовим кутником із довжиною більшого катета 30 см. Дерев’яний кутник складений із трьох частин, які можуть розводитися. Циркуль уважається готовим до роботи, якщо голка й олівець установлені на одному рівні. При проведенні кіл тримати його за ніжки не можна.
Добре, коли молодші школярі з основними інструментами знайомляться і вчаться працювати спочатку на уроках математики. Тоді під час виконання графічних робіт на уроках праці вони будуть припускатися значно менше помилок. При роботі з лінійкою дітей треба застерігати від того, щоб вони не проводили вимірювання від її початку чи «І», а лише від нулевої поділки. Притискати лінійку треба посередині, а не скраю, бо інакше вона може зсунутися. При проведенні прямих ліній її найкраще тримати горизонтально, а не вертикально (можна повернути папір), бо тоді добре буде видна вся шкала і не падатиме тінь на цифри чи точки відліку.
Усі інструменти повинні бути справними. Їх варто періодично перевіряти. Лінійку перевіряють на точність шкали (порівнюють із контрольною)) і на прямолінійність ребер. Щоб перевірити прямолінійність ребер, треба на аркуші паперу провести лінію через дві точки, потім перевернути лінійку на 180° і ще раз провести лінію через ці точки. Якщо лінії збігаються, то ребро лінійки можна вважати прямолінійним. У протилежному випадку нею не можна користуватися. Для перевірки кутника проводять пряму лінію, прикладають кутник катетом до неї і вздовж іншого катета через відповідну точку також проводять лінію. Потім перевертають кутник на 180° і знову через цю ж точку проводять лінію. Збіг обох ліній свідчить про наявність прямого кута й придатність кутника до роботи. Слід пояснити дітям, що креслярсько-вимірювальні інструменти будуть довше служити, якщо правильно ними користуватися і зберігати їх у папках чи на відведених учителем поличках.
Усі оточуючі нас предмети від дитячих іграшок і до найскладніших верстатів та машин виготовляються за кресленнями чи іншими графічними зображеннями. Тому вже в початкових класах варто навчати дітей читати й розуміти їх, допомогти учням оволодіти умінням виконувати роботу за кресленням, що значно активізуватиме їхню пізнавальну й трудову діяльність.
Читати графічні зображення – це означає, дивлячись на площинне зображення предмета, визначити його форму, розміри, матеріал, тобто проаналізувати будову цього виробу, уявити реальний об’єкт і зіставити його деталі з умовним зображенням. Щоб уявлення дітей про форму виробу і його справжні розміри були чіткими, треба поряд із кресленням чи технічним рисунком демонструвати і сам предмет.
Практично всі оточуючі нас об’єкти мають форму геометричних фігур чи їх поєднання. Це стосується машин та їх частин, механізмів, деталей, виробів, що виготовляються молодшими школярами на уроках трудового навчання. Знання про площинні та об’ємні геометричні фігури, аналіз їх форм і конструктивних елементів є основою формування вміння читати графічні зображення. Отже, систематичні вправи на розпізнавання геометричних форм дозволять краще зрозуміти конструкцію виробу і швидше розібратися у його умовному зображенні.
Практична робота над виготовленням виробів, як правило, починається з операції розмічування. Вона передбачає нанесення на папір чи інший матеріал за допомогою креслярсько-вимірювальних інструментів чи на око всіх контурних і допоміжних ліній та інших позначень, які визначають майбутній предмет чи його деталі.
Розмітити папір можна:
1. За допомогою інструментів. Вироби чи їх розгортки, що мають чіткі геометричні форми (прямокутник, трикутник, круг), розмічають лінійкою, кутником, циркулем. До цієї операції треба ставитися відповідально, оскільки від точності її виконання залежить якість виготовлення виробу чи його частини. Лінії проводяться тонкими й чіткими, олівець при цьому повинен бути середньої твердості.
2. На око. Без попереднього розмічування в окремих випадках виконуються операції різання, складання, намащування клею. На око можна вирізати смужки паперу для плетіння килимка (після тренувальних вправ), деталі для аплікації, згинати і складати папір. Цей вид розмічування найчастіше використовується при малюванні. Він не потребує дотримання точних розмірів деталей.
3. За шаблонами й трафаретами. Шаблон – це вирізане з цупкого паперу, картону, тонкої фанери чи пластмаси зображення предмета, який має певний профіль і розміри. Контури шаблонів можуть бути прямолінійними (смужки різної ширини, геометричні фігури) та криволінійними (цифри, букви, зображення тварин, овочів). Якщо на листовому матеріалі зобразити якийсь малюнок чи фігуру і вирізати його, то отримаємо трафарет. Розмічування за трафаретом здійснюють по внутрішньому контуру.
На перших уроках трудового навчання, коли учні ще не вміють користуватися лінійкою і кутником, найкраще використовувати шаблони чи трафарети. Ці пристосування дають змогу розмітити вироби будь-якої форми і значно пришвидшують роботу при виготовленні однакових деталей (лічильного матеріалу для уроків математики, ялинкових прикрас тощо).
У початкових класах найчастіше застосовуються шаблони. Їх прикладають до паперу, пальцями лівої руки притискають так, щоб не сунулися, а правою, злегка нахиливши олівець за напрямом руху, обводять шаблон за зовнішнім контуром. Щоб ліва рука не заважала правій, слід обводити шаблон так: верхню частину за годинниковою стрілкою, а нижню – проти.
4. Способом згинання і складання. Таким чином із прямокутного листа паперу можна зробити квадрат, а з останнього, зігнувши по діагоналі, отримати два трикутники, поділити аркуш на дві, чотири чи більше різних частин.
5. За нанесеними клітинками. Відрахувавши на папері необхідну кількість клітинок, можна побудувати прямокутник, квадрат чи прямокутний трикутник.
6. Способом переведення. При цьому використовуються калька, копірка або світлокопіювання. Такий спосіб застосовується у випадку виготовлення деталей складної форми (фігурки людей, звірів, птахів) і вимагає від дітей великої акуратності й ретельності.
Деякі методисти радять у початкових класах при виконанні операції розмічування користуватися в основному міліметровим папером чи листами із зошита у клітинку, у протилежному випадку розмічати деталі за допомогою шаблонів і трафаретів. Це полегшить графічну роботу учнів, дасть можливість зекономити час і швидше побачити результати своєї праці. Ми не згідні з такою постановкою питання. Молодші школярі повинні знати про різні способи розмічування, але найдоцільніше зосереджуватися на роботі з креслярськими інструментами. Мета трудового навчання полягає не в тому, щоб діти в кінці кожного уроку мали готові вироби, а в тому, щоб під час їх виготовлення учні вчилися правильно працювати, готувати себе до майбутньої трудової діяльності.
Закінчуючи розгляд питання про прийоми розмічування, варто зупинитися на необхідності економії матеріалу. Якщо лист паперу прямокутної форми, то починати розмічування можна від лівого верхнього куточка. Треба привчати дітей раціонально розміщувати на аркуші деталі, стежити, якої форми й розмірів будуть залишки матеріалу. Щоб лінії чи інші позначення не псували зовнішнього вигляду виробу, їх виконують лише на зворотному боці паперу.
При виготовленні різних виробів (насамперед технічних моделей) часто доводиться будувати розгортки об’ємних геометричних фігур. Навчити молодших школярів креслити їх досить важко, але робити це необхідно. Дітям важко уявити розміщення граней на папері, передбачити клапани для їх склеювання, зіставити саму фігуру з розгорткою. Покажемо на прикладі методику навчання креслення розгортки куба.
- Діти, на уроках математики ми вивчали різні геометричні фігури. Які саме ? - звертається вчитель до третьокласників.
- Трикутники, чотирикутники, квадрати, прямокутники, круги.
- Як називається ця фігура? (Демонструємо трикутник).
- Трикутник.
- Чому?
- Тому що вона має три кути і три сторони.
- А ось ця? (Демонструємо прямокутний трикутник).
- Також трикутник.
- Яка різниця між першим і другим трикутниками?
- Другий трикутник прямокутний, бо в нього один кут прямий.
- Назвіть наступну фігуру. (Демонструємо прямокутник).
- Це прямокутник, тому що він є чотирикутником і в нього всі кути прямі.
- А це що за фігура? (Демонструємо квадрат).
- Це квадрат.
- А можна його назвати прямокутником?
- Так, бо це також чотирикутник, у якого всі кути прямі.
- Яка різниця між прямокутником і квадратом?
- У квадрата всі сторони рівні, а в прямокутника – лише протилежні.
- Зараз подивіться на квадрат і кубик (сторона квадрата повинна дорівнювати ребру куба). Що ви можете сказати про ці дві фігури?
- Куб складається з квадратів.
- Порахуйте, зі скількох?
- Із шести.
- Діти, запам’ятайте, ці квадрати у куба називаються гранями, а не сторонами.
- То скільки граней у куба?
- Шість.
- Які фігури є гранями?
- Квадрати.
- А скільки в куба вершин? Порахуйте. (Добре, коли на кожній парті є кубик).
- Вісім.
- Діти, відрізок, що сполучає дві вершини куба, називається ребром, - повідомляє вчитель.
- Порахуйте всі ребра куба. Скільки їх?
- Дванадцять.
- Виявляється, щоб виготовити з паперу куб, треба накреслити й вирізати шість однакових квадратів і склеїти їх дванадцяться смужками (саме у стількох місцях сходяться грані куба). Але так робити досить незручно. Куб можна склеїти і з суцільного листа паперу, а не лише з окремих граней. Для цього треба знати, що ж саме необхідно накреслити на папері, яке повинно бути розміщення шести квадратів?
Щоб уявити собі це, розріжемо куб по ребрах, розгорнемо його і накладемо те, що вийшло, на площину (чистий аркуш паперу). Ми отримали розгортку куба. Порахуйте, зі скількох квадратів вона складається?
- Із шести.
- Вони відповідні шести граням куба, - говорить учитель. - Переконатися в цьому можна, якщо з розгортки скласти куб (демонструє дітям). Але бачите: грані розходяться, бо не всі вони склеєні між собою. Треба вирізати додаткові смужки або на розгортці до деяких квадратів накреслити клапани, які б з’єднували грані.
- Порахуймо, скільки їх потрібно, - пропонує вчитель. Якби виготовляли куб з окремих квадратів, то треба було б дванадцять смужок для склеювання граней. Але на розгортці квадрати з’єднані у скількох місцях?
- У п’ятьох. – рахують учні.
- Тоді в скількох місцях ще треба з’єднати?
- (12 – 5 = 7) у семи, - відповідають діти.
- То на розгортці до шести квадратів скільки ще треба накреслити клапанів, щоб можна було склеїти куб?
- Сім.
- Діти, відкрийте книжки «Умілі руки» (2 клас) 1 на сторінці 8 і подивіться, який вигляд буде мати розгортка куба з клапанами для з’єднання граней (Можна демонструвати рисунок на дошці чи таблицю, а також треба показати готову викрійку). Її ще називають викрійкою. І сьогодні на уроці ми будемо вчитися її креслити, не розрізаючи куб по ребрах.
- Подивіться ще раз на зображення розгортки, - пропонує вчитель. – Скільки граней куба розміщено вздовж аркуша паперу і по його ширині?
- Чотири і три (одна грань спільна).
- Якщо ребро куба дорівнює шести сантиметрам (це є довжина сторони квадрата), то якої довжини папір нам потрібно взяти?
- Двадцять чотири сантиметри (Шість сантиметрів помножити на 4 грані).
- Двадцять чотири сантиметри складають 4 грані без клапана. А коли потрібно добудувати ще й його шириною 2 см, то яка буде загальна довжина паперу?
- 24 см + 2 см = 26 см, – відповідають діти.
- А якої ширини потрібен аркуш?
- Вісімнадцять сантиметрів (6 см помножити на 3 грані).
- Отже, візьмемо стандартний лист паперу (з альбому для малювання) і з лівого верхнього куточка вздовж сторони аркуша, користуючись лінійкою, відкладемо точки 6, 12, 18, 24 і 26 см. Поясніть, чому саме такі?
- Точки, починаючи з “ 0 ”, треба відкладати через кожні 6 см, бо така довжина ребра куба, а після 24 см (четвертої грані) треба додати ще 2 см для клапана.
- Потім такі ж точки треба відкласти вздовж нижнього краю листа паперу і попарно їх сполучити.
- А далі що будемо робити? – запитує вчитель.
- Уздовж лівого і правого краю аркуша (зверху вниз) побудуємо точки 0, 6, 12 і 18 см, попарно сполучимо їх.
- Правильно. Подивіться на зображення і скажіть, скільки отримаємо квадратів?
- Дванадцять.
- А скільки має бути їх на розгортці куба?
- Шість.
- Що ж далі будемо робити?
- Виділимо 6 основних квадратів і до них добудуємо 7 клапанів.
- Правильно. Ширина кожного клапана повинна становити 2 см, усі кутики треба зрізати, щоб при склеюванні вони не накладалися (знову увагу дітей звертаємо на рисунок).
- Щоб переконатися, чи ви зрозуміли хід роботи, - говорить вчитель, давайте повторимо її основні етапи і послідовність їх виконання.
Після відповідей дітей учитель вивіщує таблицю з планом роботи (можна написати його на дошці):
1. Від верхнього лівого куточка вздовж аркуша паперу, починаючи з нуля, відкладіть точки 6, 12, 18, 24 і 26 см.
2. Це ж саме зробіть уздовж нижнього краю листа.
3. Сполучіть попарно відповідні точки.
4. Уздовж лівого та правого країв аркуша зверху вниз відкладіть 6, 12, 18 см. Попарно сполучіть точки.
5. Виділіть основні 6 квадратів розгортки куба.
6. Побудуйте допоміжні клапани.
7. Обведіть викрійку основною суцільною лінією.
Ми не думаємо, що після такого пояснення і навіть наявності плану роботи, рисунка та іншої наочності всі учні самостійно зможуть побудувати розгортку куба. До цього їх треба готувати з першого класу і не лише на уроках трудового навчання. Необхідно вчити дітей аналізувати, порівнювати, чітко висловлювати свою думку, розуміти той геометричний матеріал, який передбачений програмою з математики. І нічого, якщо на тому уроці лише кілька учнів зможуть самостійно накреслити розгортку куба, а останні – будуть працювати спільно з учителем, їхня кількість буде зростати з кожним уроком.
Іноді зображені на кресленні деталі необхідно збільшити (зменшити) в кілька разів. Роблять це так. На креслення, яке хочуть збільшити, наносять сітку з однаковими клітинками. Якщо зображено багато складних кривих ліній, то клітинки треба робити дрібнішими, ніж тоді, коли рисунок складається з прямих ліній. Тоді на чистому листі паперу також виконують сітку, але розміри клітинок мають бути у стільки разів більшими, у скільки разів необхідно збільшити зображення. Кількість клітинок в обох випадках повинна бути однаковою.
Лінії креслення досить легко повторити на сітці підготовленого листа паперу, проводячи криві не менше ніж за трьома точками. Для полегшення роботи можна користуватися лекалами, а папір брати розлінійований, наприклад, міліметровий, і листи в клітинку із зошита. Учням зручніше буде працювати, якщо зліва і зверху на сітках креслення та паперу нанести цифри чи буквені позначення, як це зроблено на шаховій дошці.
Графічна підготовка молодших школярів – важлива складова частина трудової підготовки дітей. Здійснювати її варто, не виділяючи для цього спеціальних уроків, у процесі безпосередньої праці, тобто паралельно з формуванням уміння працювати над виготовленням виробів. І ознайомлювати необхідно лише з тим найпростішим графічним матеріалом, що потрібний учням у процесі конкретної практичної роботи, без знань якого неможливо якісно виготовити запропонований предмет.
Майбутнім учителям слід пам’ятати, що засвоєння школярами елементів графічної грамоти повинно бути тісно пов’язане з вивченням геометричного матеріалу на уроках математики. Тоді учні осмислено виконуватимуть трудові завдання, а математичний матеріал буде поглиблюватися й закріплюватися. Подаємо зміст геометричного матеріалу, який вивчається в початковій школі на уроках математики:
І клас
Геометричні фігури: круг, трикутник, чотирикутник, п’ятикутник. Пряма і непряма лінії. Точка і пряма. Належність точки прямій. Їх зображення. Видозміна фігур. Довжина відрізка. Одиниці довжини: сантиметр, дециметр. Побудова відрізків заданої довжини. Побудова трикутника і чотирикутника за точками в зошиті у клітинку. Побудова відрізка на а см довшого чи коротшого від даного.
ІІ клас
Розпізнавання відомих фігур, які входять до складу інших. Ламана лінія. Довжина ламаної. Замкнена й незамкнена ламані лінії. Класифікація многокутників залежно від кількості кутів. Поняття периметра чотирикутника. Кут. Елементи трикутника. Прямий кут. Розпізнавання прямого кута з допомогою еталона. Самостійне виготовлення еталона прямого кута. Прямокутник. Довжина і ширина прямокутника. Квадрат. Побудова квадрата в зошиті у клітинку. Вертикальні й горизонтальні прямі лінії. Побудова прямокутника і квадрата за відомими сторонами в зошиті у клітинку. Коло. Круг. Радіус кола. Побудова кола за відомим радіусом.
ІІІ клас
Латинський алфавіт. Позначення геометричних фігур великими буквами латинського алфавіту. Побудова квадрата за відомим периметром. Уведення частин і використання при цьому геометричних фігур. Поділ фігур на частини способом перегинання. Взаємне розміщення прямої, точок і відомих геометричних фігур. Міри довжини: метр, дециметр, сантиметр, міліметр. Побудова прямого кута за клітинками. Побудова трикутника і прямокутника за зразком (у зошиті). Побудова й видозміна фігур. Послідовне відкладання відрізків різної довжини на прямій. Кратне порівняння довжини відрізків.
ІV клас
Площа фігури. Порівняння площ. Визначення площ ступінчастих фігур, які поділені на одиничні квадрати. Одиниці вимірювання площі: квадратний сантиметр, квадратний дециметр. Визначення площі прямокутника. Наближене визначення площ інших фігур. Палетка. Видозміна фігури, визначення її площі та площі її частин. Поділ геометричних фігур на рівні частини способом перегинання. Масштаб.
Систематична робота вчителя із забезпечення молодших школярів графічною підготовкою сприяє успішному засвоєнню ними загальнотрудових знань і вмінь, розвитку трудової активності, образного мислення, здійсненню перших кроків у конструкторсько-технічній діяльності.
Методика оволодіння прийомами обробки паперу й картону
Папір – це тонкий листовий матеріал, який складається в основному з тісно переплетених між собою волокон рослинного походження. Він простий, найбільш доступний у початковій школі матеріал, який легко піддається обробці. Папір можна побачити скрізь, бо різноманітність його видів широко використовується в різних галузях народного господарства і в побуті. Папір і картон залежно від застосування можна поділити на такі види:
1. Для друкування: газетний, журнальний, ілюстраційний, картографічний, афішний, квитковий.
2. Для писання: розлінійований, нерозлінійований, поштовий, конвертний, нотний.
3. Для креслення і малювання: ватман, напівватман, ескізний, міліметровий.
4. Для обкладинок: палітурний, глянцевий, ледерин.
5. Копіювальний: калька, копірка.
6. Обгортковий: папір низької якості, парафінований, ламінований, крафт-папір.
7. Господарсько-побутовий: шпалери, рушники, скатертини, серветки, туалетний.
8. Промислово-технічний: азбестовий, наждачний, конденсаторний, фільтрувальний, електроізоляційний, кабельний.
9. Кондитерський: папір, просочений жиром або покритий тонкою жиронепрникною плівкою.
10. Оздоблювальний: кольоровий, фарбований, мармуровий, тиснений, гофрований, оксамитовий.
11. Світлочутливий: фотопапір, синька.
12. Документальний: гроші, облігації, лотереї, акції, сертифікати, паспорти.
13. Апаратний: касовий, телеграфний, перфокартний.
14. Картон: тарний, поліграфічний, електроізоляційний, технічний, будівельний (толь і руберойд), взуттєвий.
Із паперу можна зробити багато різних виробів, які матимуть практичну цінність для учнів, школи чи родини. Так, звичайну газету легко перетворити у шапку від сонця, а листок із зошита – у коробку для відходів або цікаву іграшку. Завдяки тому, що папір легко згинається, рветься, скручується, ріжеться, склеюється, він широко використовується на уроках трудового навчання в початкових класах. Це – матеріал універсальний. Із нього можна виготовити наочні посібники, дидактичний матеріал, сувеніри, квіти, моделі машин і т.п. Робота з папером і картоном має велике значення для загального розвитку молодших школярів. Виготовлення виробів сприяє формуванню в учнів певних трудових умінь, стимулює потребу в здобутті знань, розвиває естетичний смак, спостережливість, конструкторські здібності, творче мислення.
Починаючи роботу з папером у першому класі, треба насамперед ознайомити дітей з його виробництвом, звичайно, у доступній формі.
Якщо відірвати клаптик паперу і розглянути його краї, то видно дрібненькі ворсинки. Отже, можна зробити висновок, що папір складається з дрібних волокон. А де ж їх узяти і як сформувати у суцільний лист? Колись, як ще не було папероробних машин, брали кору шовковиці, молоді стебла бамбука чи інший вид рослини й поміщали їх у розчин гашеного вапна. Після розм’якшення сировину розбивали дерев’яними молотками на волокна і розбавляли у великій кількості води. Замість деревних волокон можна брати льняну чи конопляну тканину й порвати її на дрібненькі ниточки. Колись цю роль виконували кам’яні жорна, що розмелювали заздалегідь зібране ганчір’я.
Із води волокнисту масу вибирали ситом у вигляді рамки прямокутної форми. Рамку струшували, щоб стікала вода, і маса рівномірно розподілялася в ситі. Тоді перевертали масу на сукно, накладали зверху ще один шар сукна і за допомогою преса видавлювали залишки води. Після цього отриманий аркуш змащували клеєм, щоб при писанні не розходилося чорнило, й остаточно висушували.
Зараз технологічний процес виробництва паперу повністю механізований, хоча при цьому зберігаються основні етапи його виготовлення вручну:
1. Підготовка сировини.
Основними видами сировини є деревина, льон, коноплі, солома, ганчір’я, макулатура. Щоб надати паперу міцності й вологостійкості, можуть використовуватися синтетичні (лавсанові, капронові) й вовняні волокна.
Щоб виготовити папір високоякісних сортів, необхідна целюлоза. Її отримують із деревини хвойних порід, яку спочатку очищують від кори й подрібнюють, а потім варять у закритих котлах при високих температурі й тиску, а також при наявності розчинів кислот чи лугів. Унаслідок варіння тріски розпадаються на волокна, кислота розчиняє смолу й інші речовини, які є в деревині. Отримані хімічно чисті деревні волокна мають значно більшу гнучкість і міцність. Вони пресуються в листи целюлози, які відправляються на всі паперові фабрики.
2. Подрібнення сировини на волокна, їх очищення і відбілювання.
Заготовлені деревину, ганчір’я, макулатуру чи целюлозу треба спочатку подрібнити на волокна. Машини знімають з деревних колод кору, розрізають їх пилками на менші частини, подрібнюють на тріски й розмелюють до утворення волокнистої маси, яку розбавляють водою. Очищені за допомогою сита волокна попадають у змішувальний басейн. Від ретельності розмелювання й очищення деревної маси залежить якість паперу. Під час виготовлення високоякісного паперу масу треба добре очистити від сучків і трісок (наприклад, в обгортковому папері видно неозброєним оком погано перетерті волокна й трісочки).
Целюлозу розмелюють барабанами, а ганчір’я рубають за допомогою машин. Відбілюють волокна, як правило, хлоркою.
3. Підготовка паперової маси.
Для цього беруть у певних пропорціях деревну масу, подрібнені целюлозу, ганчір’я чи макулатуру (залежно від виду та якості паперу) і розмішують їх у воді. До утвореної рідкої волокнистої каші додають білу глину, крейду, клей, фарбники. Мінеральні наповнювачі надають паперу білизни, непрозорості, м’якості, гладкості, поліпшують його друкарські властивості. Клеї роблять папір вологостійким, а отже, і придатним до писання. Крім цього, вони зміцнюють зв’язок між волокнами. Фарбники надають паперу різних кольорів (найчастіше білого) і відтінків.
4. Відливання, формування і сушіння паперового полотна на папероробній машині.
Із розмішувальних басейнів паперова маса неперервно подається на металеву сітку (це перша частина машини), яка здійснює коливальні рухи. Бортики сітки не дають можливості масі перелитися через краї, вода стікає, волокна поступово переплітаються, підсихають і утворюють вологе паперове полотно. Воно знімається з сітки, поступає на сукняний конвеєр і продовжує рухатися далі. Тоді пари барабанів його пресують (продовжують витискати воду), сушать (нагріті як праски) і шліфують. Готовий папір змотують у рулони.
Під час обробки паперу і картону здійснюють технологічні операції, до яких, насамперед, належать розмічування, згинання, складання, різання, розривання, з’єднання і фарбування. Суть операцій розмічування була розкрита вище, при виготовленні виробів учні найчастіше користуються кольоровим папером і картоном, тобто вони його не розфарбовують. Виходячи з цього та специфіки роботи молодших школярів на уроках трудового навчання, розглянемо такі виробничі операції: згинання, різання і склеювання.
За допомогою згинання і складання можна виготовити з паперу різноманітні вироби й цікаві іграшки. При засвоєнні цих трудових операцій учитель повинен простежити за правильною позою дітей, продемонструвати їм, як необхідно виконувати робочі прийоми.
Згинають і складають папір на столі, а не в повітрі. Це дозволяє бачити верхній край і не закривати руками роботи. Згинати папір можна у різних напрямах: від себе, вліво, вправо. Найчастіше ця операція виконується так. Кладуть лист паперу перед собою. Беруть руками за обидва ближні кути і, відгинаючи, накладають на верхні так, щоб вони збігалися. Спочатку лінію згину прогладжують долонею, щоб вона була ледве помітною. Коли учні переконаються, що збігаються не лише кути паперу, а і його протилежні краї, тоді лінію добре прогладжують гладилкою. Гладилка – це відшліфована дерев’яна, пластмасова чи костяна пластинка, один кінець якої загострений. Замість неї можна використовувати лінійку, лічильну паличку чи ручку від старої зубної щітки.
Операція згинання часто здійснюється на око. І коли лист паперу доводиться згинати і складати в кілька шарів, то учні при цьому повинні бути особливо уважними, акуратними й точними. Адже незначна неточність на перших етапах призведе до більших неточностей на наступних і не дасть можливості отримати хороших результатів. При виготовленні виробів з конічною чи циліндричною поверхнями лист паперу протягують між робочою поверхнею столу й притисненою до нього лінійкою. Чим сильніше натискати на лінійку і крутіше піднімати папір, тим краще він зігнеться. Можна протягувати аркуш і об край столу. Часто при згинанні паперу використовуються різної форми заготовки: прямокутні, круглі, овальні.
При згинанні цупкого грубого паперу чи картону волокна вздовж лінії треба спочатку надрізати чи переламати. Для цього під лінійку проводять тупою частиною лез ножиць (картон можна надрізати ножем), щоб отримати чітку лінію й акуратно виконати роботу. Згинають картон у бік, протилежний до лінії надрізання.
Операція різання – найбільш розповсюджений вид механічної обробки матеріалів. Її суть у поділі матеріалу на окремі частини і наданні заготовкам необхідної форми і заданих розмірів.
Папір і картон можна різати за допомогою спеціальних машин, різаків, кругорізів, ножів і ножиць. На уроках трудового навчання молодші школярі найчастіше користуються ножицями, тому ми зупинимося саме на роботі з ними. Правда, при виконанні палітурних робіт найкраще обрізувати аркуші під лінійку за допомогою ножа. Але це, як правило, поодинокі уроки, і при потребі про прийоми різання ножем можна прочитати в різних посібниках, зокрема Цейтлин Н.Е., Демидова А.П. Справочник по трудовому обучению. – М.: Просвещение, 1988. – С. 28-31.
Правила роботи ножицями
1. Ножиці мають бути гострими, з короткими лезами, заокругленими кінцями й добрим кріпленням.
2. Ножиці повинні лежати завжди закритими, кільцями до учня, з правого боку, не виступаючи за край столу.
3. Ножицями не можна гратися, використовувати не за призначенням, тримати лезами доверху. Передають ножиці лише кільцями вперед.
4. Під час різання ножиці тримають у правій руці, вкладаючи в кільця великий і середній пальці.
5. Великі листи паперу ріжуть на столі, а малі, тримаючи лівою рукою, у повітрі; відрізують завжди меншу частину.
6. Пальці лівої руки тримають за 2-3 см від лінії різання.
7. Стежачи за напрямом різання по прямій лінії, дивись на кінці ножиць.
8. Стеж, щоб лінія різання лишалася зліва від ножиць.
9. Ріж серединою лез, не зводячи їх до кінця; дрібні деталі можна різати кінцями ножиць.
10. Криволінійні контури ріжуть: зовнішні – проти годинникової стрілки, внутрішні – за годинниковою стрілкою.
11. При різанні по кривій лінії слід повертати папір, а не ножиці.
12. Складений у кілька шарів папір ріжуть, нахиливши ножиці вправо.
13. Зубчики на краю паперу вирізують лише в одному напрямі – від зовнішнього кута до внутрішнього, не повертаючи ножиць.
Як видно, правил користування ножицями досить багато, щоб могли їх засвоїти першокласники на одному чи двох уроках. Ті вчителі припускаються помилки, які зачитують перед учнями всі правила, добиваються їх запам’ятовування і повторення на кожному уроці. Часто вчитель звертається до молодших школярів, задаючи нікому не потрібні запитання:
- Діти, якими повинні бути ножиці?
- З короткими лезами і заокругленими кінцями, - відповідають ті. А у самих ножиці різні за величиною, довжиною лез і у яких, як правило, гострі кінці.
- Як треба передавати ножиці?
Але у кожного вони є і ніхто нікому передавати їх не буде.
- Як правильно вирізувати деталі, що мають криволінійні контури?
При цьому діти на уроці будуть різати папір лише по прямих лініях.
Не потрібно щоуроку заставляти учнів механічно запам’ятовувати представлені вище правила. Їх найкраще вивчати в процесі практичної роботи.
Звичайно, молодші школярі повинні знати, якими мають бути ножиці. Але завдання вчителя полягає в тому, щоб добитися наявності в кожного учня таких ножиць, якими найзручніше працювати і які найбільш безпечні в роботі. При підготовці робочих місць варто запитати учнів, як повинні лежати ножиці. Для того, щоб діти не лише пам’ятали, а й осмислювали це правило, треба, щоб вони почергово клали ножиці на робочому місці зліва і справа, кільцями до себе і від себе та попробували брати їх правою рукою.
- Коли зручніше? – запитує вчитель. - А тепер покладіть ножиці так, щоб вони виступали за край столу, і нехай сусід пройде біля нього. Ножиці можуть упасти і при цьому навіть зламатися.
Але такі пробні вправи не варто здійснювати кожного уроку. Їх необхідно припинити, коли вчитель переконається, що діти вміють правильно організувати своє робоче місце, розкладати наявні інструменти.
На першому уроці вчитель повинен ознайомити молодших школярів з тим, якими мають бути ножиці, як їх треба класти на столі, передавати комусь, тримати в руці, як різати по прямій лінії, стежити за напрямом різання, дати можливість учням попробувати різати кінчиками та серединою лез, переконатися, що при різанні паперу кінцями ножиць лінія виходить рваною.
Найголовніше правило, на яке слід звернути увагу молодших школярів на уроках трудового навчання, це те, що різати треба серединою лез і стежити, щоб лінія різання лишалася зліва від ножиць і не закривалася ними.
Коли виникне потреба різати за криволінійними контурами чи вирізувати деталі з паперу, складеного в кілька шарів або зубчики на його краях, лише тоді вчитель пояснює, як це правильно робити. Ну і, звичайно, у ході практичної роботи необхідно постійно стежити, чи дотримуються учні правил користування ножицями, чи не граються ними, чи використовують їх завжди за призначенням. Добре було б, якби на кожному уроці, починаючи з другого класу, коли це потрібно, перед молодшими школярами висіла таблиця з правилами.
Технологічний процес виготовлення будь-якого виробу майже завжди завершується складанням чи з’єднанням окремих його частин чи деталей. Монтажні операції можуть здійснюватися різними способами: склеюванням спеціально залишеними на деталях і розгортках смужками і клапанами, наклеюванням деталей на основу, окантовкою, зшиванням нитками чи дротом, з’єднанням шнурками, щілинними замками, згинанням та складанням тощо. Основним способом з’єднання деталей при виготовленні виробів з паперу і картону на уроках трудового навчання в початкових класах є склеювання. Це важлива трудова операція, яка широко використовується не лише в школі, а й у виробництві.
Правила склеювання паперу
1. Під папір, що змащується клеєм, підкладають лист макулатурного паперу, який щоразу треба змінювати.
2. Перед тим, як змастити клеєм вирізану деталь, перевіряють її розміри та відповідність на виробі.
3. Клей вибирають залежно від якості паперу: при склеюванні щільного паперу і картону використовують густий клей, а звичайний папір краще намащувати клейстером.
4. Клеєм змащується вся поверхня деталі суцільним рівним шаром однакової товщини.
5. Клей наносять щіточкою тонким шаром, швидко і рівномірно розтираючи його від середини до країв. Щіточка має виходити за межі паперу.
6. Пензлик повинен бути виготовлений із щетини і відповідати розмірам деталі, на яку наноситься клей.
7. Щоб не забруднити парти, пензлик завжди кладуть на підставку.
8. При склеюванні двох різних видів паперу клей наносять на більш пористий, тонкий, а також на меншу деталь.
9. Після нанесення клею на папір треба почекати 1-2 хвилини, поки останній розмокне та видовжиться.
10. Приклавши до відповідного місця змащену клеєм деталь, зверху накладають чистий аркуш і розгладжують сухою ганчіркою від середини до країв, щоб не було складок.
11. Клей, що вийшов за межі деталі, треба швидко витерти ганчіркою.
12. При склеюванні частин малих розмірів клей наносять на дощечку чи пластмасу, кладуть туди деталь, обережно знімають її пінцетом і накладають на виріб.
13. Великі листи паперу намащують клеєм лише по контуру, попередньо змочивши весь аркуш водою.
14. Картон, щоб запобігти його коробленню, обклеюють з обох боків.
15. Плоскі вироби сушать під пресом, проклавши між ними папір чи картон.
Процес склеювання вимагає від учнів акуратності, зібраності, охайності, дотримання санітарно-гігієнічних вимог. Щоб не забруднити парти, робоче місце необхідно застелити макулатурним папером, лінолеумом, ДВП чи фанерою. Папір щоразу треба змінювати, а все інше витирати насухо ганчіркою. Чиста ганчірка потрібна і для витирання рук, щоб не забруднювати одягу та й самого виробу.
Часто молодші школярі забувають принести на урок з дому клей (хоча він завжди повинен зберігатися в школі), і вчителі ділять його між дітьми, виливаючи з баночки просто на шматок паперу. В учнів відсутні пензлики, і вони пальцями, а в кращому випадку скрученими з паперу трубочками, наносять клей на вирізану деталь. Вироби виходять не охайними, діти не засвоюють правильних прийомів роботи, азів майстерності, про культуру праці не може навіть бути мови.
Учитель повинен домагатися, щоб у дітей пензлики були тверді, зі щетини, бо волосяні швидко втрачають форму і часто важко входять у пляшечку, стежити за тим, щоб учні не наносили клею товстим шаром (тим більше не лили просто з баночки), старанно його розтирали, наносили клей лише на деталь, а не на основу, до якої потрібно її приклеїти. Треба привчити дітей уже в першому класі правильно намазувати клеєм папір, пояснити їм, що спочатку клей наносять на праву половину аркуша, розтираючи його горизонтально від середини до краю, починаючи зверху. Після цього розрівнюють нанесений клей мазками, що йдуть похило від середини аркуша вгору і вправо, а потім – навпаки, від середини донизу й направо. Закінчивши з однією половиною, папір розвертають і таким же чином намазують іншу частину. При цьому аркуш слід притримувати пальцями, щоб він не зсунувся з місця.
Зовнішній вигляд виробу, його якість у багатьох випадках залежать від якості виконання операції склеювання, від виду клею, яким користуються учні. На уроках трудового навчання з’єднують не лише деталі з паперу, а й папір з картоном, тканиною, пластмасою, деревиною. Тому вчителеві треба знати види клеїв і вміти готувати деякі клеючі складові.
Усі клеї можна поділити на чотири групи:
1. Рослинного походження. До них належать клейстери, декстриновий та вишневий клеї. Клейстер можна приготувати з крохмалю та борошна. Останні в посудині заливають холодною водою, ретельно розмішують до консистенції сметани й отриману масу тонкою цівкою вливають у кип’яток, постійно його помішуючи, щоб не утворилося грудочок. Кип’ятку беруть у 10 разів більше, ніж крохмалю. Слід пам’ятати, що клейстер при довгому зберіганні псується, тому рекомендується користуватися лише свіжоприготовленим. Його використовують у роботі з тонким папером, при виготовленні виробів з пап’є-маше.
Із особливим чином обробленого крохмалю виробляють у вигляді порошку декстриновий клей. Жовтий декстрин розчиняється у воді кімнатної температури, а білий – у гарячій воді. Декстриновий клей можна заздалегідь наносити на папір, не боячись його висихання, бо він піддається відволоженню і стає таким, як на поштових марках. Тому декстриновий клей зручно використовувати при виконанні аплікаційних робіт, завчасно нанісши його на папір різних кольорів.
Вишневий клей готують із ґлею, зібраного з вишні, черешні чи сливи. Прозору смолу очищають від кори, висушують і розтирають у порошок, який потрібно залити теплою водою. За кілька годин утворюється клейка однорідна маса. Улітку безпосередньо можна заливати ґлей водою.
Клеї рослинного походження завжди без особливих труднощів можна самостійно приготувати. Їхні залишки, зняті вогкою ганчіркою, не залишають слідів; вироби не псуються, довго зберігаються.
2. Клеї тваринного походження. Столярний клей варять із кісток тварин, у тому числі й риб, а мездровий – із внутрішньої частини шкіри – мездри. Обидва клеї тверді, як застигнутий желатин, найчастіше мають вигляд плиток, які треба роздрібнити й залити водою. За 12-14 годин, коли клей набухне, його розігрівають у клеєварці, доки не утвориться рідка клейка маса без вузликів. Використовують його теплим у палітурній справі та при роботі з природними матеріалами.
Казеїновий клей виготовляють у порошкоподібному вигляді з молока. Він розчиняється у воді кімнатної температури в результаті помішування. Щоб клей став пластичним, до маси додають 1/10 частину гліцерину та 1/20 частину одного з лугів. Казеїновий клей стійкий до атмосферних дій.
3. Клей мінерального походження. Сюди належить силікатний клей (силікат натрію і калію), який використовувати небажано, бо він лишає сліди на папері та шкідливо впливає на слизову оболонку.
4. Синтетичні клеї. Найкращим і найзручнішим для роботи з папером є клей ПВА – полівінілацетатний. Він має високі клейкі властивості, майже без запаху, з часом не псується. Коли клей ПВА загустає, його можна розводити холодною водою до концентрації рідкої сметани. Незважаючи на своє синтетичне походження, він не горить і не отруйний.
Шпалерний клей КМЦ (карбоксиметилцелюлозний) готують так: насипають порошок у посудину, заливають водою кімнатної температури у співвідношенні 1:15 й залишають на кілька годин для набухання.
Клеями типу ВФ, «Момент», «Фенікс» і т.п. у початкових класах працювати не рекомендуємо через їх високу токсичність і вогненебезпечність.
Робота з різними матеріалами
До різних матеріалів зараховують деревину та її напівфабрикати, тонку жерсть, фольгу, м’який дріт, пластмасу, глину, пластилін, а також природні матеріали. При обробці різних матеріалів незмінними залишаються основні завдання трудової підготовки молодших школярів: оволодіння новими та закріплення уже засвоєних знань і вмінь, розширення політехнічного світогляду, розвиток творчих, конструкторських здібностей.
Учні оволодівають новими прийомами розмічування, різання, з’єднання та оздоблення виробів, у них формуються загальнотрудові вміння організувати своє робоче місце, планувати технологічний процес, користуватися різними графічними зображеннями, удосконалюється культура праці. Діти дізнаються про раніше невідомі їм матеріали, їхні властивості, використання та способи їх обробки, мають змогу порівняти ці матеріали, визначити їхню подібність та відмінність.
Використання на уроках трудового навчання різних матеріалів сприяє формуванню художніх умінь, розвитку фантазії та ініціативи учнів. Виготовляючи вироби, вони мають можливість виявляти самостійність при створенні нових образів, можуть додавати якісь деталі, замінювати матеріали, вносити зміни в оформлення, тобто їхня праця наближається до художнього конструювання.
Велике значення в естетичному вихованні молодших школярів, розвитку в них художніх нахилів, уяви та спостережливості відіграє робота з природними матеріалами. Такі уроки найдоцільніше проводити восени, коли листя має найбагатшу палітру фарб, а шишки, жолуді, каштани є свіжими і легко піддаються обробці. При збиранні природних матеріалів дітям слід пам’ятати про бережливе ставлення до природи: не можна ламати гілля, зривати квітів чи інших рослин більше, ніж їх потрібно для роботи. Листя, гілки, шишки, каштани завжди можна підібрати на землі. Після цього листя засушують під пресом, поклавши між ним газетний чи обгортковий папір. Якщо потрібно швидко одержати засушені рослини, то, поклавши їх між газетами, це можна зробити за допомогою гарячої праски. Жолуді, каштани, шишки зберігати тривалий час не рекомендуємо, бо вони втрачають зовнішній вигляд, змінюють форму. Щоб запобігти їхній надмірній крихкості, ці матеріали тримають у прохолодному й сирому приміщенні. Можна навіть покласти на вологу землю.
Часто на уроках трудового навчання застосовують лісові та грецькі горіхи, насіння липи, клена, ясена, квасолі, гороху, гарбуза, соняшника, кавуна, дрібні гілочки з рогатками. Останні використовують для виготовлення в іграшках рук, ніг, шиї, а також для з’єднання окремих елементів. Найкраще заготовляти гілочки з бузку, сосни, ялини з різними викривленнями й не дуже старі.
У деяких методичних посібниках автори радять упродовж усіх чотирьох років навчання брати для роботи одні й ті ж природні матеріали з постійним ускладненням технологічних операцій. Ми проти такого підходу.
Першокласникам найдоцільніше працювати із засушеним листям, пелюстками квітів, складаючи при цьому різноманітні орнаменти на смужці паперу та візерунки у квадраті й крузі, а також тематичні й сюжетні композиції. Аплікаційні роботи поєднуються з обробкою паперу, діти вдосконалюють прийоми різання ножицями, склеювання та розмічування. Навчити учнів добирати листя за розмірами, формою і кольором можна, використовуючи зразки й наперед складені ескізи. Правильному розміщенню матеріалів сприятиме проведення допоміжних ліній (горизонтальних, вертикальних), а також діагоналей.
У другому класі слід пропонувати для роботи великі за розмірами природні матеріали (у дітей ще недостатньо розвинуті м’язи пальців), такі, як соснові та ялинкові шишки (розкриті й нерозкриті), каштани, качани кукурудзи, тобто матеріали, які можна брати за основу виробів без додаткової обробки. Для з’єднання окремих деталей найчастіше використовується пластилін. Щоб надати виробу завершеного вигляду, з нього також можна ліпити окремі частини: лапки, підставки, голівки. Допоміжними матеріалами при оздобленні можуть бути кольоровий папір, тканина, пір’я, засушене листя, насіння. У багатьох початкових школах поряд з цим другокласники залюбки виконують ще мозаїчні роботи з насіння кавуна, гарбуза, соняшника.
У третьому класі значно розширюються знання учнів про способи обробки природних матеріалів. На уроках трудового навчання використовуються такі інструменти, як ніж (застругують і відрізають палички необхідних розмірів, виготовляють шипи, перерізують каштани), свердлик і шило (пробивають отвори), кусочки (відкушують дріт). Якщо діти не працювали з металами і не знайомі з прийомами роботи з останнім інструментом, то вчитель може сам нарізати заготовки дроту необхідної довжини.
У процесі виготовлення виробів природні матеріали найчастіше з’єднуються за допомогою шипів, вони перерізаються ножем, у них шилом проколюються отвори. Шипами можуть бути тонкі застругані палички, сірники, часто використовується дріт. Навчання третьокласників правильно користуватися шилом і ножем має бути найважливішим завданням практичного характеру. Подаємо вимоги, яких необхідно дотримуватися під час обробки природних матеріалів інструментами:
1. Жолуді, шишки, каштани, насіння не повинні бути пересохлими, бо в такому випадку вони стають твердими, крихкими, з гладкою поверхнею, що ускладнює їх обробку.
2. Шило й ніж для виконання роботи беруться добре загострені, з короткою робочою частиною та справною без тріщин ручкою.
3. Працювати потрібно лише на підкладній дошці, тримаючи матеріал пальцями лівої руки.
4. Ні в якому разі не можна здійснювати операцій різання і проколювання отворів на долоні.
5. Розрізувати свіжі каштани чи жолуді треба обережно, бо ніж, якщо до нього прикласти значні зусилля, може проскочити у м’якоть і зробити великий розріз або розламати шкаралупу.
6. Різати у всіх випадках потрібно тільки від себе. Застругування шипів здійснюється до підставки.
7.Проколювання шилом отворів забезпечується легким його натиском і проведенням коливальних рухів «вліво-вправо».
8. Шипи, що вставляються в отвір, треба змащувати клеєм.
Для роботи в четвертому класі (один із варіантів) радимо брати солому, з якої можна виготовляти аплікації, кошики, ляльки й інші вироби. Найбільш доступним і простим за технологією є виконання аплікаційних робіт, які належать до одного з видів декоративно-прикладного мистецтва. При цьому може використовуватися солома вівса, жита, пшениці, ячменю. Заготовляти її потрібно на нескошених ділянках (узбіччі полів), обережно зрізуючи ножем чи ножицями. У зібраній соломі відрізують вузли, очищають зі стебел листя і сортують її за довжиною, кольором, видом зернових культур. Потім стебла у ванночці пропарюють кип’ятком, щоб стали еластичними, витягують із води й розрізають уздовж кінцями ножиць, ножем чи скальпелем. Розрізану солому вирівнюють гарячою праскою на чомусь твердому. Залежно від міри нагрівання праски й тривалості розгладжування соломі можна надати будь-яких відтінків – від світло-жовтого до темно-коричневого. Крім цього, її можна пофарбувати в різні кольори аніліновими фарбами чи розчином марганцю. Білого кольору досягають завдяки використанню перекису водню. Докладніше фарбування соломи описане в посібнику В.І. Хорунжого1.
Основою для виконання аплікації може бути пофарбована фанера, тонка дощечка чи пофарбований папір (найкраще оксамитовий). За допомогою копірки рисунок переводять на основу, нарізають солому кусочками, добирають її необхідної довжини й ширини, а також бажаних відтінків і, змастивши зворотний бік клеєм, прикладають до основи.
Цю роботу виконувати можна також готовими деталями. Для цього солому накладають на листи тонкого паперу, розмічають деталі, урахувавши напрям смужок, і вирізують їх ножицями. Заготовлені частини приклеюють до основи, правильно розмістивши їх. Закінчений виріб можна покрити безколірним лаком.
Для роботи в початкових класах поширеним матеріалом є пластилін і глина. Вони мають властивість легко набувати довільної форми в результаті механічної дії і впродовж тривалого часу її зберігати, з них можна виготовляти найрізноманітніші предмети, а також форми для роботи з пап’є-маше.
У більшості шкіл на уроках трудового навчання використовується для ліплення пластилін, а не глина, бо він буває у продажі в готовому вигляді, менше забруднює приміщення класу, не засихає, тому різні куски виробу легко зліплюються і роботу можна продовжувати в будь-який час. Але, незважаючи на це, глина має переваги над пластиліном: її легше розминати, вироби після висихання добре зберігаються і не деформуються, легко фарбуються, випалюються в печах, у результаті чого вони стають твердими й міцними. Глина широко використовується в народному господарстві, тому під час роботи з нею є можливість ознайомлювати молодших школярів з різними галузями виробництва, тобто реалізувати принцип політехнізму.
На будівництві використовують червону й білу цегли, шифер, черепицю, гончарні труби, лицювальну плитку. Із білої глини виготовляють ванни, умивальники, архітектурні деталі, електроізолятори, посуд. У металургійній промисловості застосовують зроблені з глини вогнетривку цеглу, ливарні форми, при бурінні свердловин заливають глиняний розчин для зміцнення стінок та охолодження бурового інструмента. Глину додають до мила, масляних фарб, паперової маси, а також корму для тварин, її використовують для очищення нафтопродуктів, рослинного масла, соків. У побуті набула розповсюдження художня кераміка: скульптури, декоративні вази, урни, іграшки.
Для ліплення можна брати спеціальну скульптурну глину або самостійно її заготувати, накопавши у будь-якій місцевості. Глину насипають у бак, заливають водою і ретельно перемішують. Камінці, пісок та інші важкі домішки осідають на дно, а сміття спливає наверх. За деякий час воду обережно зливають, а рідку глину вичерпують на мішковину, де вона висихає і стає твердою. Глина, очищена від піску та інших домішок, називається жирною. Вона придатна для ліплення будь-яких виробів.
Технологічний процес ліплення складається з таких етапів:
1. За кілька годин до роботи глину заливають водою кімнатної температури, добре перемішують. Води треба не перелити, бо інакше маса буде прилипати до рук, а вироби при висиханні покриватимуться тріщинами. Глина вважається нормальною, якщо виготовлена з неї ковбаска довжиною 10 см і товщиною 1 см після встановлення вертикально на стіл не буде змінювати своєї форми.
2. Безпосередньо перед ліпленням глину розкладають на робочі місця учнів (обов’язково на підкладні дошки, пофарбовані олійною фарбою), при потребі розрізують її на куски рибальською жилкою або грубою ниткою.
3. Шматок глини добре вимішують, при потребі виготовляють основу-підставку, розплющивши її на підкладній дошці до потрібної товщини, з’єднують її з основним шматком у єдине ціле.
4. Спочатку працюють пальцями, як основними інструментами при ліпленні, шматку глини надають загальної форми виробу, виділяють і виліплюють окремі його деталі.
5. Потім стеками відкидають зайву глину, оздоблюють виріб, надаючи йому форми та вигляду натури.
6. Готові предмети висушують при кімнатній температурі (не на сонці й батареї), після чого їх можна розфарбувати й випалити у спеціальних печах.
Операція ліплення належить у першу чергу до образотворчої діяльності, художньо-прикладної творчості, тому не радимо приділяти особливої уваги на уроках трудового навчання роботі з глиною і пластиліном. У першому класі варто ознайомити учнів з цими матеріалами, порівняти їх властивості, показати широке використання глини в народному господарстві, основні прийоми ліплення: скочування, розкочування, обстукування, витягування, обтискування, нарощування. Другокласникам доцільно використовувати пластилін для з’єднання природних матеріалів. При потребі збільшення кількості годин на ліплення з глини та пластиліну необхідно об’єднувати уроки трудового навчання і образотворчого мистецтва для спільної роботи.
Протягом багатьох років програми з трудового навчання та методичні посібники радять займатись у початкових класах обробкою деревини, виконувати такі трудові операції, як розмічування, пиляння, з’єднання цвяхами й ін. Звичайно, за певних умов робота з деревиною може бути доступною учням 3-4 класів, крім цього, у процесі її обробки існують можливості для розширення політехнічного кругозору школярів. Але практика показує, що в початковій школі діти не працюють з деревиною через відсутність нормального матеріального оснащення: робочих кімнат, верстаків, інструментів та допоміжного обладнання. Крім цього, учителі молодших класів (у переважній більшості жінки) самі не готові виконувати таких видів робіт і навчити дітей, наприклад, поздовжньому й поперечному пилянням. Вважаємо, що не варто до програм початкової школи включати обробку деревини (хай цим займаються учні середніх класів), а щоб урізноманітнити уроки трудового навчання, достатньо запровадити лише обробку фанери, ознайомити молодших школярів із операцією випилювання лобзиком.
Фанера – це листовий матеріал, одержаний із тонких шарів деревини (шпону), склеєних між собою. Щоб надати фанері практично однакової міцності в усіх напрямах, сусідні листи склеюють так, щоб у них волокна були розміщені одні до одних під прямим кутом.
Найкращою для роботи на уроках трудового навчання є тришарова фанера, яка порівняно з іншими пиломатеріалами має переваги: достатньо міцна, хоча при цьому легко обробляється, практично не жолобиться, не тріскається, не кришиться, з неї можна випилювати різні за формою та внутрішнім візерунком вироби. Методичні посібники у початкових класах пропонують такі способи обробки фанери: пиляння ножівкою, різання ножем, вирізування кругорізом, випилювання лобзиком, зачищання стамесками, випалювання, контурне різьблення штихелями. Вважаємо, що не варто всі перераховані вище прийоми рекомендувати для виконання молодшим школярам. Адже, наприклад, різати фанеру ножем досить важко навіть дорослій людині. Достатньо обмежитися лише випилюванням лобзиком та випалюванням як одним із видів художнього оздоблення виробів.
Навчаючи дітей операції пиляння, учитель повинен у першу чергу потурбуватися про матеріальне оснащення робочих місць. Для цього потрібні: лобзик, який має вигляд металевої дуги-рамки з двома гвинтовими затискачами для кріплення пилочки, та ручкою, за яку тримають під час роботи; пилочки – тонкі й вузькі стальні смужки з дрібними зубчиками, які нахилені в один бік; столик-підставка, виготовлена з багатошарової фанери у вигляді ластівчиного хвоста, яка кріпиться за край столу за допомогою металевої струбцини; коротке чотиригранне шило для пробивання отворів; напилки та наждачний папір для зачищання виробів. Фанеру для роботи відбирають якісну, як правило, однорідну за кольором, без тріщин і відколів, без сучків та пошкоджень гниллю.
Перед випилюванням поверхню фанери добре шліфують дрібнозернистою шкуркою, тоді через копіювальний папір наносять малюнок, прикріпивши його кнопками, щоб не зміщувався. Важливо ретельно підготувати до роботи лобзик, перевірити, чи надійно тримається ручка, добре закріпити пилочку, яка має бути натягнута, як струна, і зубчики якої повинні бути нахилені до ручки.
Випилювання завжди здійснюється лише на підставці. Спочатку випилюють внутрішні контури малюнка, просунувши пилочку крізь отвір, зроблений шилом поруч із лінією розмітки. Фанеру притримують лівою рукою на підставці, а правою здійснюють плавні рухи вниз і вгору, не натискаючи сильно на пилочку, щоб не обірвалася.
Під час випилювання необхідно стежити, щоб пилочка завжди була розміщена відносно до фанери під прямим кутом. При зміні напряму пиляння повертають обережно фанеру, а не лобзик. Учням треба пам’ятати, що всі внутрішні контури випилюють за годинниковою стрілкою, а зовнішні – проти (як і при різанні паперу ножицями). Особлива увага звертається на ретельність випилювання ліній у кутах повороту, не допускаючи їх заокруглення.
Після закінчення роботи лобзиком зачищають ребра контурів напилком чи надфілем, а поверхню деталі з обох боків – наждачною шкуркою. Остаточна обробка виробів з фанери завершується розфарбуванням, випалюванням і лакуванням.
Під час навчання молодших школярів операції випилювання вчитель звертає їхню увагу на будову лобзика, необхідність допоміжного обладнання, можливі дефекти фанери, основні правила та санітарно-гігієнічні вимоги, яких потрібно дотримуватися під час роботи. Доречними будуть запитання учням: чому дуга лобзика повинна бути пружною? Чому пилочка має бути добре натягнутою і заправленою зубчиками до ручки? Чому в неробочому стані лобзик повинен лежати з незакріпленою пилочкою? Чому не можна пиляти на столі без підставки? Чому спочатку потрібно випилювати внутрішні контури, а потім зовнішні? Чому при пилянні пилочка повинна завжди бути під прямим кутом до поверхні фанери? Чому не можна робити різких поворотів?
Треба, щоб діти намагались обґрунтовувати свої відповіді (учитель не повинен поспішати з підказкою), тоді їхні знання будуть осмисленими і вони розумітимуть, чому треба чинити саме так, а не інакше. Нехай учні попробують пиляти з не натягнутою або закріпленою зубчиками доверху пилочкою, нехай попиляють із різними нахилами пилочки до поверхні фанери, тоді вони переконаються, що за таких умов успішно здійснювати трудовий процес неможливо.
Обробка фанери сприяє формуванню в молодих школярів загальнотрудових умінь, розширенню їх політехнічного кругозору. Але захоплюватися випилюванням не варто, бо воно має і негативні сторони: незручна робоча поза, велике напруження зору, утворення шкідливого для легенів дрібного деревного пороху. Щоб не зашкодити дитячому організму, треба стежити, щоб учні сиділи рівно, дихали через ніс, не здували пороху, а витирали його щіткою чи ганчіркою, через кожні 10 хв. робили короткі перерви, розминалися.
Багато різноманітних виробів пропонується для виготовлення на уроках трудового навчання з дроту і жерсті. Технологічний процес роботи над ними передбачає виконання таких виробничих операцій, як вирівнювання, вимірювання, розмічування, різання, згинання, з’єднання окремих деталей чи частин та ін. При цьому необхідні такі інструменти й додаткове обладнання: лінійка, кутник, циркуль, рисувалка, плоскогубці, круглогубці, гострозубці, молоток, киянка, ножиці для різання металу, пробійник, напилок, лещата, бруски, рейки, круглі стержні.
Практично в жодній початковій школі немає обладнаних робочих місць слюсаря, обробка металів, якщо здійснюється, то на досить примітивному рівні. Наприклад, учні відкушують дріт звичайними ножицями для різання паперу, з м’якого мідного дроту виготовляють гачки, пружинки і т.п., які ніде не можна використати. Крім цього, робота з металами важка для молодших школярів, особливо виконання такої трудової операції, як різання жерсті ножицями, без якої не можна виготовити будь-якого виробу.
Повністю відмовлятися від обробки металів у початкових класах не варто. Замість жерсті можна взяти фольгу, а дріт використовувати під час виготовлення комбінованих виробів із різних матеріалів. При цьому необхідно ознайомити молодших школярів із різноманітністю металів, їхнім широким використанням, деякими властивостями, показати обробку жерсті й дроту, повівши дітей на екскурсію у шкільну майстерню.
Фольга – це тонкий листовий метал (від 0,01 до 0,1 мм), який легко ріжеться звичайними ножицями, доступний молодшим школярам для обробки в умовах класу без використання перерахованих вище інструментів і додаткового обладнання. Застосовують фольгу в електрорадіотехнічній промисловості, під час зберігання харчових продуктів (чай, шоколад), нею закривають молочні пляшки, з неї виготовляють тюбики для зубної пасти, кремів, клею.
На уроках трудового навчання молодші школярі можуть використовувати фольгу під час виготовлення декоративних виробів способом малого карбування – видавлювання контурів і силуетів, різних візерунків. Роботу розпочинають із підготовки фольги. Для цього з використаного тюбика з-під зубної пасти відрізують ножицями верхній і нижній краї та розрізують одну з бокових сторін. Тюбик розгортають, добре промивають водою, витирають і на рівній підставці ретельно вирівнюють гладилкою. Нерівні краї можна обрізати ножицями.
Далі учні працюють над малюнком (найкраще це робити на уроці образотворчого мистецтва). Під час зображення складних деталей учитель може роздавати шаблони.. Виконаний на папері ескіз прикріплюють скріпками до зворотного боку фольги, кладуть заготовку на звичайний старий зошит і кульковою ручкою (без пасти) проводять по контурах малюнка. Дрібні деталі видавлюють гострим стержнем, великі – тупим кінцем ручки. Сила натиску залежить у першу чергу від товщини фольги (тонка легко рветься), а також від рельєфу зображення. Для чіткості контурів ручку треба тримати вертикально. Прямі лінії можна проводити під лінійку.
Щоб витиснене зображення стало об’ємнішим, заготовки перевертають доверху і фон між деталями малюнка поглиблюють короткими штрихами чи точками. Закінчену роботу можна закріпити на вирізаному картоні прямокутної форми, загнувши на зворотний його бік краї фольги. При потребі зображення вирізують по контуру і приклеюють його, щоб оздобити альбом, коробку чи оксамитовий папір темного кольору.
У процесі витиснення молодші школярі оволодівають практичними вміннями і навичками, ознайомлюються з художньою обробкою металів, карбуванням як одним із видів декоративно-прикладного мистецтва, який з давніх-давен розповсюджений у багатьох країнах світу.
Із м’якого дроту (а діти можуть працювати саме з таким), виготовити необхідні й корисні речі практично неможливо. Тому його найкраще використовувати під час моделювання виробів із різних матеріалів, наприклад, таких, який зображений на рис. 3. Молодші школярі з мідного чи алюмінієвого дроту готують каркаси. При цьому виконуються такі трудові операції, як вирівнювання (можна молотком на дерев’яній підставці), вимірювання лінійкою, відкушування (учитель заздалегідь кожному учневі нарізує необхідної довжини заготовки), згинання і скручування (м’який дріт легко згинається і скручується руками).
Після цього працюють із жерстю – металевими кришками, якими закривають пляшки. На дерев’яній підставці кришку можна молотком випрямити, зігнути, за допомогою цвяха пробити в ній отвір, викарбувати деякі елементи (очі, ніс, рот). Для тулуба використовують пробиті кришки, а для рук і ніг – зігнуті.
Зібраний виріб монтують на дерев’яній основі будь-якої форми (найчастіше використовують відходи зі шкільної майстерні), попередньо зробивши в ній шилом чи цвяхом заглибини. Як бачимо, досить цікаві та гарні на вигляд вироби з деревини, жерсті й дроту можна виготовити у звичайних умовах класу без особливої турботи про матеріали, маючи лише підставку, лінійку, цвях і молоток.
Молодшим школярам треба знати, що люди використовують не лише готові матеріали, створені природою, а й створюють їх штучним способом самі, надаючи при цьому кожному з видів різні властивості. До таких матеріалів належать пластмаси, які виготовляють зі смол часто з добавлянням тих чи інших наповнювачів (тканина, папір, скловолокна, газ тощо). Пластмаси дуже пластичні: їм при нагріванні можна надати будь-якої форми. Показати це можна, наприклад, на лінійці, яка від нагрівання сірником легко згинається, скручується і після охолодження не втрачає наданої форми.
Є пластмаси легкі, гнучкі, крихкі, тверді, міцні, прозорі. Це дозволяє широко використовувати їх у техніці, у побуті, на будівництві. Вони успішно замінюють інші матеріали, зокрема целофан, поліетилен – папір; капрон, нейлон – тканину; плексиглас, поліетилен, целулоїд – скло; гетинакс, лінолеум – деревину; пластикат – шкіру; текстоліт – метал; ебоніт – фарфор; поролон – вату.
Діти повинні засвоїти, що сьогодні без пластмаси не обійтися. На пластмасових матрацах вони сплять, пластмасовою мочалкою миються, пластмасовою щіткою чистять зуби, одягають пластмасовий одяг і взуття, їдять із пластмасових тарілок, у пластмасовий портфель складають книжки, обгорнуті пластмасою, їдуть в автобусі, оздобленому пластмасою, у школі сидять за покритими пластмасою столами, пишуть по пластмасовій дошці, користуються пластмасовими лінійками, ручками, пеналами, умикають світло, електрорадіоприлади за допомогою пластмасових вимикачів, вилок, розеток.
У практичній роботі ми радимо брати для виготовлення виробів лише ті види пластмас, які легко ріжуться звичайними ножицями. Це капрон, нейлон, кольоровий поліетилен, з яких виходять гарні квіти; поролон, штучне хутро – для виготовлення м’яких іграшок; целулоїд (фото- й кіноплівка) – для закладок; шкірозамінники – для вирізання шаблонів, трафаретів, емблем. Ці матеріали легко придбати в умовах школи, їх обробка посильна для учнів початкових класів.
Не варто використовувати на уроках трудового навчання, як це радить Рожньов Я.А.1, Хорунжий В.І.2 та ін., органічне скло, лінолеум, пінопласт. Оргскло ріжеться лише пилкою для металу, пінопласт легко ламається і кришиться, виготовлення за допомогою штихелів ліногравюр складна для дітей справа.
Питання і завдання для самоконтролю
1. Як виготовляють папір?
2. Опишіть основні властивості паперу та наведіть приклади його використання.
3. Визначте зміст графічної підготовки молодших школярів.
4. Яка відмінність між кресленням, ескізом і технічним рисунком?
5. Які види розмічування ви знаєте, у яких випадках вони використовуються?
6. Визначте лінії креслення, які можна використовувати на уроках трудового навчання.
7. Які математичні знання й уміння сприяють кращому засвоєнню учнями елементів графічної грамоти?
8. Які особливості роботи учнів за графічними зображеннями?
9. Опишіть методику навчання першокласників операції різання паперу ножицями.
10. Назвіть основні вимоги до операції склеювання паперу.
11. Яка роль об’ємного картонажу в розумовому розвитку учнів?
12. Змоделюйте з паперу власний варіант ялинкової прикраси.
13. Розкрийте освітнє і виховне значення робіт з різними матеріалами для молодших школярів.
14. Розкажіть, як заготовляти, зберігати й готувати до роботи природні матеріали.
15. Які способи з’єднання природних матеріалів ви знаєте?
16. Порівняйте властивості пластиліну й глини. Як використовують останню?
17. Підготуйте матеріал для бесіди про метали, їхні види, властивості, використання та способи обробки.
18. Охарактеризуйте кожен з видів пластмас. Де їх використовують?
19. Зберіть колекцію паперу і картону, різних матеріалів.
20. За власним задумом змайструйте з деревини, металів і пластмас іграшку.
Дата добавления: 2021-06-02; просмотров: 139; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!