Розділ II.3. Образ Кощея Безсмертного
Третій ворог героя і героїні в чарівних казках слов'ян – Кощій Безсмертний.
В українських народних казках у порівнянні з російськими і білоруськими цей образ зустрічається досить рідко.
В. Пропп пов'язував існування Кощея з “лісовим домом”, вказуючи на спільність ролі Змія і Кощея у казках, які розповідали про шлюб царівни і викрадання її цими чудовиськами. Він вважав, що функція Кощея в оповіді – передати молоду в руки “нареченого людського роду”. А наречений повинен був “відвоювати” її у Кощея.
В більшості українських казок Кощей (Костей, Костий) символізував колись божество смерті, що підтверджується багатьма казковими матеріалами. Ім'я Костей, Костій Бездушний, Кощей утворено за принципом першоступеневої символіки, на основі головної ознаки: якщо ця істота – з одних кісток, без тіла, а тому й без душі. Оскільки Костій – істота без тіла, а своїми діями уподібнюється людині, то душа його повинна знаходитись в іншому місці, і це місце – яйце, сховане в качці, або в морі під степом. Щоб перемогти Костія, потрібно дістати і розбити яйце – іншої смерті для нього немає.
Вірніше і найповніше образ Кощея Безсмертного передає російська казка “Марья Моревна”. Ця казка відбила архаїчні риси злої фігури Кощея, постійно ворожої всім героям казки.
Казковий Кощей – уособлення всіх підлих соціальних рис. В народному уявленні він представлений бридким дідом, насильником, потворним і підступним вбивцею, скнарою і користолюбцем. Це бездушний, жорстокий згубник. У нього нічого нема від людини. Казка дуже виразно показує, що Кощей – озброєний загарбник, багатства якого неосяжні. Це з ним Марья Моревна має вести постійну боротьбу.
|
|
|
Всі казки за участю Кощея Безсмертного, на думку М. В. Новікова, можна розділити на три групи: 1) на сюжет “Смерть Кощея в яйці”; 2) “Смерть Кощея від чарівного коня” і 3) казки не пов'язані між собою певною тематикою, де Кощей завжди виступає дублером будь – якого іншого негативного персонажа.” [12;193].
Домінуюче місце в основній тематичній низці належить групі “Смерть Кощея в яйці”. Вона ж і визначає характерний тип казки про Кощея Безсмертного.
Для того, щоб потрапити до Кощея, казка із всіх шляхів звичайно вибирає найдовший і найскладніший. Герою доводиться переборювати багаточисленні перепони, звертатися по допомогу до різного роду помічників – дарувальникам і порадникам, багатократно вступати в боротьбу з сильним і підступним суперником, гинути і знову воскресати для здійснення багатородного подвигу – звільнення з неволі коханої людини.
Житлом Кощея, куди потрапляє герой, може бути його царство, місто, палац, великий будинок, хатинка. Залежно від того, який заможний стан займає Кощей у казці, знаходиться і його соціальна характеристика.
|
|
|
Велику увагу чарівна казка приділяє Кощею як незвичайній істоті. Він володіє дивовижним чуттям нюху, і, як би не старались його дочка або невільниця приховати свого коханого, він щоразу по запаху виявляє присутність чужої людини.
В російських казках є епізоди, де героїня попереджає чоловіка або нареченого про те, що прилетить Кощей і з'їсть його. Однак, крім такого залякування, у казках немає нічого такого, що вказувало б на людожерство Кощея. На відміну таких антигероїв, як Баба – Яга і Змій, Кощей не потребує і не вживає людського м'яса. Зарубаних супротивників він кидає у вогняну ріку, залишає лежати на полі та інше.
Хоч сюжет казки про Кощея Безсмертного носить міжнародний характер, а її окремі мотиви походять з глибокої давнини, сам персонаж зустрічається переважно лише у казках східнослов'янських народів, у казках південних і західних слов'ян він відсутній.
Отже, всі антигерої чарівної казки слов'ян, - образи фантастичні або напівфантастичні – чарівники наділені якимись надприродними властивостями. Усі риси таких персонажів сконденсовані більшою мірою в образах багатоголового Змія, Баби – Яги і Кощея Безсмертного.
|
|
|
Частина III. Система міфологічних культів у контексті трактування
Типології антигероя.
Вирішальною та обов'язковою ознакою чарівної казки є незвичайність описування, надприродність, таємничість, чудесність подій, динамічність їх розгортання. Як явище, що виникло на ґрунті прадавньої міфологічно – релігійної системи, чарівна казка увібрала в себе значну кількість культово-обрядових рис, без врахування яких втрачається можливість трактування типології головних героїв. Культові елементи у структурі чарівних казок вказують на їх витоки з праслов'янської міфології. Тотемні вірування в композиції чарівної казки виявились зокрема у її зв'язку з культами дерев, тварин, птахів тощо. Вони становлять основу побудови дії або простежуються на рівні мотивів, образів.
Так, в українській казці “Дерево до неба” сюжетна лінія розгортається навколо незвичайного дерева, що гіллям сягає неба, пов'язуючи земний та небесний світ. Воно росте в царському саду поміж прекрасних квітів, але жодна людина ніколи не бачила його верхівки. Змій з небесного царства, яке знаходиться у гіллі дерева, викрадає царівну, і цар посилає своїх слуг та добровольців визволити принцесу. Але ніхто з них не може влізти до гілля, і лише головному героєві через особливі вміння та поради тварини вдається дістатися змієвого царства, перемогти змія і звільнити царівну.
|
|
|
З міфом про світове дерево перегукуються мотиви й інших казок. Як у “Казці про Кощія Безсмертного, Івана – царевича, та Булата – молодця”: “На морі, на окіяні, на острові Діяні...є дуб, а під дубом сундук, а в тім сундуку заєць, а у зайці качка, а у качці яйце, а у яйці смерть”.
Тотемні погляди в чарівних казках відлунюються в образах незвичайних птахів, тварин, риб, комах. У казці “Дерево до неба” лише кінь, схований у Змія, має над ним владу, тому Змій мучить цього коня. Героєві достатньо раз нагодувати коня полум'ям та жаром, щоб до нього вернулась його магічна сила, і він переміг Змія.
Відображення культу тварин у народних казках доповнюється багатьма негативними образами представників світу природи, що чинять людині зло. У творі “Про сім братів – гайворонів та їх сестру” вбита братами коза виявляється дочкою Баби – Яги, яка шукає помсти за її смерть; у “Казці про Кощея Безсмертного” Кощей володіє стадами худоби, які пасуться на його полях.
Але найвищого вияву негативна сила сягає в образі Змія. Про зв'язок цього персонажа з давнім культом говорить його магічна природа: як і чарівний кінь, він причетний до всіх стихій: живе в землі, біля гори або на ній, пов'язаний з водою, із повітрям (має крила і може літати), із вогняною стихією (живе біля вогняної ріки, дихає полум'ям, з ніздрів дим іде). Його подоба – поєднання частин тіл різних тварин – різноманітних природних середовищ: хвіст (як у плазунів), кігті та крила (від птахів), покритий лускою (як риби, ящірки) тощо. Частим елементом є його багатоголовість, а відтак – здатність пожирати, живучість, оскільки голова – тілесне уособлення душі. Безумовно, Змій наділений магічною владою, тому простій людині перемогти його не під силу: тут потрібні надприродні вміння, знання чарів, незвичайні помічники тощо. Змій завжди виступає противником головного героя казки, обов'язковим елементом якої повинен бути їх смертельний двобій.
Часто у чарівних казках роль змія виконує Кощей. Головна прикмета цього образу – володіння магією; щоб його здолати – необхідно вбити, що зробити нелегко. Героєві в цьому інколи допомагає дочка Змія чи полонянка, яка володіє чарами. Вказані здатності Кощея дають підставу припускати, що цей образ може бути уособленням жерців, які мали верховну владу, володіли сакральними знаннями і вороже ставились до чужинців. Звідси – атрибути смерті, адже жерці були причетні до жертвоприношень, використовували у ритуалах людські кістки, черепи тощо.
Давні вірування стали основою виникнення та поширення мотиву існування душі поза межами тіла. Часто у казці для того, щоб вбити антигероя, необхідно знайти предмет, у якому схована його душа (життя чи безсмертя). Життя Кощея чи Змія найчастіше сховане у яйці (трьох яйцях) або на кінці голки, що в ньому знаходиться. Із поступовим їх знищенням Змій втрачає свою силу. Інколи перед очима смерті Кощей або Змій пропонує викуп за предмет, в якому криється його життя. У цих мотивах простежується чіткий зв'язок із фетишизмом, оскільки предмети як втілення душі розглядаються як надзвичайно важливі та дорогі. Тому вони знаходяться у потаємних місцях, надійно сховані.
Отже, чарівна казка – це метафорична формула, в якій закодувались давні знання. Суть казки, характеристику її героїв можна розкрити тільки виходячи з її міфологічних витоків. Будучи надзвичайно живучою, чарівна казка, яка на слов'янських землях зародилась задовго до християнської епохи, донесла до наших днів відлуння прадавніх вірувань, уявлень і традицій наших предків.
Висновки
Носіями темного світу ворожих сил, жахливих, таємних і незрозумілих є у казці слов’ян антигерой, основні характерні риси якого сконцентровані більшою мірою в образах Баби – Яги, Змія багатоголового і Кощея Безсмертного.
Найвищого вияву негативна сила сягає в образі Змія. Цей персонаж причетний до всіх стихій: живе в землі, біля гори або на ній (Змій–Горинич), пов’язаний з водою (Змій морський), із повітрям (має крила і може літати), із вогняною стихією (живе біля вогняної ріки, дихає полум’ям, з ніздрів дим іде). Його подоба – поєднання частин тіл різних тварин – різноманітних природних середовищ. Частим елементом є його багатоголовість, а відтак живучість, оскільки голова – тілесне уособлення душі.
Отже, Змій як антигерой, типовий для чарівної казки слов’ян. Але поряд зі схожими рисами цього персонажу, він має і деякі особливості. Якщо в російських, болгарських чарівних казках цей персонаж завжди істота багатоголова, то в українських казках він змальовується найчастіше в умовах селянського побуту й дії його уподібнюються діям звичайного селянина, що дає підставу вважати цей образ не багатоголовим.
Серед міфологічних істот – антигероїв чарівної казки слов’ян можна назвати і Бабу – Ягу. Преклоніння перед віщою старою бабою і одночасно страх, який викликає її всемогутність, викликано подвійне відношення до неї, котре знайшло відбиття у казках. Казкознавцями визначено декілька типів Баби – Яги: поборниці, мстивиці, володарки, злої чаклунки, підступної доброзичливиці і викрадачки дітей.
Баба – Яга – типовий представник потойбічного світу (“Костяна” нога, тобто мертва), вона сліпа (не бачить героя, а чує його по запаху). У більшості чарівних казок цей образ бере на себе роль дарувальниці. Казкові предмети, які дарує Баба – Яга герою, символізують давню обрядову магію, за допомогою яких людина ставала сильною і могутньою. В тих чарівних казках, де Баба – Яга наділена рисами злої і підступної поборниці, нещадної до своїх жертв, проглядаються мотиви людожерства.
Кощей Безсмертний – найбільш розповсюджене прізвисько одного з найпопулярніших персонажів чарівної казки слов’ян, хоча в українських казках він зустрічається значно менше, ніж в інших. Огидний Кощей представляється в казках насамперед насильником, викрадачем жінок, яких він обертає в своїх рабинь. Це жадібний скнара, володар неосяжних скарбів. Кощей – чаклун, що має величезну силу і чарівні предмети, він називається “безсмертним” і смерть його оточена таємницею, але герой дізнається про цю таємницю і вбиває ворога.
Отже, чарівна казка зберегла і донесла до наших днів риси давно зниклих уявлень і форм соціального життя. Насамперед у чарівних казках ми знаходимо уявлення народу про добро і зло, про правду, про справедливість, про красу, що визначає мораль чарівної казки. Добро у казці завжди перемагає зло.
Народна фантазія не поскупилась на створення жахливих чудовиськ, злих насильників, боротьба з якими - пафос дії позитивних героїв. Кощей Безсмертний, Баба – Яга, багатоголовий Змій – антигерої в образах яких втілені уявлення народу про зло і насилля. Чим сильніші ці чудовиська, тим похмуріший їх вигляд, чим більше видумки в створенні цих образів, тим світліше контрастує з ними образ позитивного героя.
Казки кожного народу сповнені національної своєрідності, в них відбите життя того середовища, в якому вони існували, місцеві природні умови, історія того народу, яку він створив і проніс через століття. Інакше і не може бути, адже казки кожного народу насамперед конкретно відображають дійсність, на підґрунті якої вони виникли або існували.
Бібліографія
1. Аникин В. П. Русская народная сказка. - М.: Угледнез, 1959. - 256 с.
2. Афанасьев А. Н. Русские народые сказки и легенды: В ч – г Т. - М., 1957 – 600 с.
3.Булащев Г. О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. - К.: Довіра, 1992 – 414 с.
4.Ващук Ф. Т. Про художні особливості української народної казки // Народна творчість та етнографія. - 1966. - №1. - с. 78 – 80.
5.Ведерникова Н. М. Русская народная сказка. - М.: Наука, 1975 – 133 с.
6.Дивна сопілка / Упорядник В. Бойко. - К., 1972 – 320 с.
7.Дунаєвська Л. Ф Українська народна казка. - К.: Вища школа, 1997 – 127 с.
8.Жирмунський В. М. К вопросу о международных сказочных сюжетах // Русская волшебная сказка. - М.: Высшая школа. - с. 461 – 468.
9.Кравцов Н. И. Словянский фольклор. - М.: Издательство Московского уневерситета., 1976 – 163 с.
10.Киченко О. Фольклор як художня система ( проблеми теорії ). - Дрогобич, 2002. - 216 с.
11.Мелетинський Е. М Герой волшебной сказки. - М., 1958. - 316 с.
12.Новиков Н. В. Образы русской и болгарской волшебнофантастической сказки // Русский фольклор, Рим XI. Исторические связи в словянском фольклоре. - М: Наука, 1968. - с. 140 – 159.
13.Новиков Н. В. Образы восточнословянской волшебной сказки. - Л.: Наука, 1974. - 254 с.
14.Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки. - Л.; 1986. - 365 с.
15.Пропп В. Я. Морфология сказки. - М.: Наука, 1969. - 166 с.
16.Три золоті слова: Закарпатські казки Василя Короновича/ Упорядкована П. В. Лінтура – Ужгород, 1968. - 297 с.
17.Українські народні казки / Упорядкована Т. Сухобрус. - К., 1953. - 400 с.
18.Чумарна М. Мандрівка в українську казку. - Львів: Каменер, 1994. - 78 с.
19.Юззенко В. А. Фантастичні казки в системі жанрів фольклору// слов’янське літературознавство і фольклористика. Вип./ 10. - К.: Наукова думка, 1975. - с. 76 - 82
Дата добавления: 2021-04-24; просмотров: 73; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!