У чому ж трагедія Мартіна Ідена?
Мартін болісно міркував про зміст людського життя та свою роль у ньому, у цьому житті. Ходіння по ресторанах і захоплення єгипетськими сигаретами заспокоєння не принесли. Гроші, яких у нього тепер було так багато, не втішали. Він щедро обдарив своїх сестер, свого друга по роботі у пральні Джо, свою квартирну господарку. І навіть Руф, яка готова тепер стати його дружиною, не цікавить його – кохання до неї давно вже померло у серці юнака. Іноді йому здається, що найкращий вихід із того становища,яке над ним тяжіє, - повернутися до своїх колишніх занять. Але занадто глибока прірва пролягла між створеним власноруч відомим письменником і простими звичайними матросами. Ні, назад дороги йому більше не було, його старий рай вже загублений назавжди.
З листів Джека Лондона ми спостерігаємо такий самий відчай і розчарування.
«Навіщо розвивати розум? – Це не потрібно для щастя»(25,С.1), - стверджує він. Але на відміну від Ідена, Лондон не збирається припиняти свою боротьбу.«Загину я чи ні, але мушу боротись до останнього – сам...Мені байдуже, якщо я втрачу все, що маю, - я створю собі нове; якщо я завтра буду голий і голодний – що ж, я йтиму далі голий і голодний, поки не впаду; якби я був жінкою, я продавав би себе всім чоловікам аби досягти свого. Одне слово, я не здамся»(25,С.4).
Але Мартін нового раю так і не знайшов , незважаючи на багатство і славу, нащо звалилися на нього. Ззовні все виглядало цілком нормально: його безперервно запрошували на обіди та вечері, з ним жадали знайомства, на нього заглядалися красиві жінки. Але душа його не знаходила задоволення у всій цій мішурі життя. Він ніяк не міг зрозуміти, що власне змінилося в ньому, людині на ім’я Мартін Іден, настільки що його тепер всі намагаються запросити до себе на обіди. Адже всі його праці були написані ще два роки тому, сам він з того часу зовсім не змінився, але тоді його не запрошували на обіди навіть його родичі і близькими знайомі, адже ж він цілими днями не мав у роті ні шматка хліба. А тепер навіть суддя Блаунт вважає за честь запросити його до обіду. Той самий Блаунт, якого він колись ненавмисно образив у Морзів і через якого, власне кажучи і відбувся його розрив з Рут.
|
|
|
Мартін зрештою розуміє, що зміна у відношенні до нього викликана єдиним — «Увесь свій доробок він кинув публіці одним величним жестом, і цим, очевидно, пояснювалася його неймовірна слава»(10,С.322).Мартіну здається, що він зуміє знайти своє щастя, утікши на острови у південних морях, живучи в очеретяній хатині, займаючись ловом акул і полюванням на диких кіз, торгуючи перлами і копрой. Він замовляє квиток на пароплав «Маріпоза», що відправляється на острів Таїті, і готується до від'їзду. І от він — на пароплаві. Але і тут усі дивляться на нього, як на знаменитість, яка тільки-но народилася. Він розуміє обмеженість буржуа, які є духовно вгобими. Йому здавалось, що світ буржуа – рай і він над усе прагнув його досягти, а коли досяг – оглядається назад і шукає там свого втраченого раю. Він не розуміє грубих і тупих істот - матросів. Але так само важко йому і з тупими джентельменами і галасливою молоддю першого класу. І Мартін замикається в собі. «Життя було для нього мукою, як яскраве світло для людини з хворими очима. Воно вигравало довкола нього і над ним різким сліпучим блиском, і йому було боляче, нестерпно боляче».(10,С.327) Він перечитує поезії Суінберна, і знаходить порятунок від своєї хвороби:
|
|
|
«Позбувшись життєвої мряки,
Бажань і страху, і надій –
Тоді складаємо ми дяку
Богам у щирості своїй,
Що не повік життя триває,
Що мертвий вже не оживає.
Що й річка стомлена конає,
Віддавшись глибині морській.
... Життя – це лихо, чи радше воно стало лихом, нестерпним тягарем...Коли життя стає до болю важким, смерть готова заколисати вічним сном».(10,С.329). Десь на такому улюбленому ним океанському просторі Мартін викидається з ілюмінатора каюти до океанської безодні і зводить рахунки з життям.
|
|
|
Роман закінчується трагічно.
Які ж мотиви рухали особистістю Мартіна Ідена, що ховалося за його завзятим прагненням стати письменником? У романі показано, що Мартін був «природженим борцем, сміливим і витривалим», однак боротися йому було призначено «у мороці, без світла, без заохочення». Єдиним дороговказом в цій нелегкій боротьбі довгий час була любов до Рут, прагнення стати на один рівень з нею і з'єднати свою долю з долею своєї обраниці. Отже, Мартіном рухало почуття любові до жінки.
Мартіну здавалося, що Рут відповідає на його почуття взаємністю. У дійсності ж відношення Рут до Мартіна ніколи не було однозначним. Розуміючи його незвичайність, почуваючи від нього якусь магічну силу, захоплюючись його наполегливістю і працьовитістю, Рут у той же час ніяк не розділяла його прагнень, не розуміла його внутрішньої потреби стати письменником.
Вона заохочувала його до діяльності тільки заради того, щоб він зайняв гідне місце в буржуазному світі, тобто став чиновником або дрібним бізнесменом. Його захоплення літературою не тільки не зрозуміле їй, але і викликає в неї роздратування й опір. Вона також не розуміє змісту творів Мартіна, не бачить у них ніякої цінності. Суспільні ідеали робочого хлопця Мартіна Ідена, що живляться глибоким розумінням життя, не знаходять відгуку у вихованої на традиціях буржуазної моралі Рут Морз, що разом зі своїм класом сповідає обмежений погляд на життя.
|
|
|
Цю принципову різницю у поглядах на навколишнє життя Мартін зрозумів занадто пізно. І він прямо говорить їй про це під час останнього побачення: «... Ти трохи не занапастила моєї творчості, мого майбутнього! Я вдачею реаліст, а буржуазна культура не зносить реалізму. Буржуазія боягузлива. Вона боїться життя. Отож ти хотіла й мене примусити боятися життя. Ти прагнула замкнути мене в тісну клітку, нав´язати мені обмеженість, хибний вульгарний погляд на життя...І ти хотіла зробити мене одним з ваших, втовкти в мене ваші класові ідеали, класову мораль, класові забобони... »(10, С.316)
У цьому зізнанні Мартіна — ключ до розуміння джерел його особистої трагедії. Моряк Мартін Іден був людиною свого класу. І його життя, і його думки — такі ж самі що й життя і думки тисяч його побратимів по праці. Але от моряк перетворився на письменника, навіть на письменника модного, процвітаючого, що заробляє великі гроші. Причому його популярність, його заробітки мали свою основу на його реалістичному баченні світу, на висловлюванні ним ідей, яких буржуазне суспільство не приймало, але які лоскотали його нерви, і обізнаність з якими дозволяла вважати себе лібералом. Тому книги Ідена розкуповувалися заможною публікою, ставали модними, приносили їх авторові неочікуваний прибуток.
У результаті Мартін Іден, сам того не бажаючи, потрапив у становище людини, що сидить на двох стільцях. За своїми ідеями, за своїм мисленням він залишився реалістом, йому були далекі мораль і забобони буржуазії. Але за своїми прибутками, за своїм новим способом життя він тепер належав до класу буржуазії. І це протиріччя вимагало вирішення. Мартін Іден був письменником, але він міг бути, наприклад, талановитим музикантом або скульптором, художником або медиком. Трагізм долі і життєвий шлях письменника Мартіна Ідена типовий для тогочасної дійсності.
Відомий американський критик назвав роман Лондона «трагічною національною історією успіху». Ван Вік Брукс із гіркотою відзначав , що творчі розуми у США « лишают питательной почвы, им противопоставляют страсть к стяжательству и ореол богатства. Буквально все тенденции общественной жизни Америки вступили в заговор с целью связать по рукам и ногам таланты страны...»(11, С.297). Як діє це у житті, Д. Лондон показує на прикладі Мартіна Ідена. Його ніхто не розуміє: ні родичі, ні друзі, ні люди, у яких він бачить представників інтелігенції — Рут, її батьки, їхнє оточення. Так зване суспільство не поспішає простягнути руку допомоги шукаючому свій шлях художникові. Навпаки, воно намагається збити його з обраного шляху, зіштовхнути на так добре знайому і зрозумілу дорогу чиновничого служіння або бізнесу і комерції. Потрібно мати чималу мужність, твердість характеру і впевненість у своїх силах, щоб протистояти цьому натискові, витримати його і пройти свій шлях до кінця. Вдається це далеко не всім.
Мартін Іден на своєму тернистому шляху досягає успіху всупереч усім. Справжній трагізм цього успіху полягає в тому, що Мартін домагається його поодинці, без найменшої допомоги, у боротьбі з тим суспільством, у якому він живе і трудиться. У цій боротьбі він втрачає кохану, від нього відмовляються родичі, він поступово зневірюється у своїй правоті й зрештою вирішує ніколи більше не брати до рук перо. Заслужений успіх не приносить йому ніякого задоволення.
У романі фатальний стрибок Мартіна описаний як зовсім природний, простий і навіть повсякденний крок. Але ж на цей крок йде зовні здорова, у розквіті свого таланту людина, що домоглася слави й успіху. І та щоденність, з яким ідуть з життя Брісенден і Іден, - це теж невід'ємна частина «трагічної національної історії успіху» талановитих художників у США.
Висновки
Мартін Іден був індивідуалістом, не маючи ні найменшого уявлення про нестатки інших, він жив тільки для себе, боровся лише заради себе і вмер – теж через самого себе. Він пробився в буржуазні кола і був прикро вражений відразливою посередністю тих кіл.
Такою була трагедія митця тогочасного світу. І якщо Д.Лондон створив Мартіна Ідена за своїм образом і подобою, то Мартін Іден передрік долю свого творця. Крах. Смерть.
Джек Лондон наполегливо заперечував проти того, що його самого уособлювали з його героєм. Письменник недвозначно викривав подібні твердження. « Позвольте указать мне на главную слабость такой параллели,— писав Д. Лондон у зв´язку з цим,— Мартин Иден покончил с собой, а я все еще жив»(11, С.299). Такою була трагедія митця тогочасного світу. І якщо Д.Лондон створив Мартіна Ідена за своїм образом і подобою, то Мартін Іден передрік долю свого творця.
Хоча Джек Лондон тояв набагато вище за Мартіна Ідена, його ідеали і мрії не дуже відрізнялися від ідеалів та мрій Ідена. Лондон мріяв про свій затишний куточок, коло близьких друзів та двоє дітей... Він і насправді став власником величезної садиби, досягши успіху як письменник. В одному інтерв'ю за два роки до смерті він сказав: «Я пишу тепер тільки для того, щоб додати триста-чотириста акрів до своєї чудової садиби. Я пишу оповідання тільки для того, щоб купити жеребця. Моя череда значно більше цікавить мене, ніж моя професія. Мої друзі не вірять, коли я так говорю, але це – правда».(10,С.16)
Всі критики судили Джека Лондона не з «відстані серця, а з відстані розуму»(3,С.17). Адже слід пам´ятати насамперед про творче кредо письменника, у якому він стверджував: « Не розповідайте читачеві. Ні в якому разі. Нізащо...Читачеві не потрібні ваші дисертації.., ваші спостереження, ваші знання як такі, ваші думки і ваші ідеї – ні, вкладіть все своє в розповіді героїв, в історії, а самі станьте збоку »(3, С.17)
Але Джек Лондон, розбагатівши і ставши відомим, намагається догодити смакам того самого суспільства, з яким він боровся. На смак буржуа він додоає до своїх творів штучний «хепі-енд», бо всі люблять щасливий кінець. Письменник витримав вогонь і воду, але не витримав мідяних сурм популярності та слави. Він зрадив самому собі, престав бути собою. Джек Лондон втратив бажання до літературної творчості. Деградація особистості призвела до смерті восени 1916 року.
Згідно усього вищенаведеного можемо зробити такі висновки:
1. Розглянувши основні критичні статті за проблемою дослідження бачимо, що проблема автобіографічності роману «Мартін Іден» не була вирішена критиками однозначно.
2. Вивчивши біографію Джека Лондона та порівнявши її з життям Мартіна Ідена приходимо до висновку, що життевий шлях Джека Лондона покладено майже увесь в основу роману.
3. Простеживши спільне та відмінне у життєтворчості автора та його героя стає очевидним, що Джек Лондон і Мартін Іден – не одні й ті ж самі особистості, але Іден неначе відбиток самого Лондона, його юнацького кохання, переживань, розчарувань на шляху до слави.
4. Поклавши в основу роману свій життєвий шлях, Джек Лондон збагатив образ Мартіна рисами, взятими у інших людей. Письменник надав йому думок і поглядів, яких сам не дотримувався. Але не наділив героя тими поглядами і переконаннями, тим розумінням життя, його сутності та мети існування, які мав сам.
5. Хоча ці особистості – Джек Лондон та Мартін Іден – різні, але вони мають дуже багато спільного, і прослідкувавши за їх історіями ми безумовно можемо назвати роман «Мартін Іден» автобіографічним.
Навіть сам автор стверджує:«Мартін Іден – це я. Я надав Мартіну Ідену весь свій письменницький досвід»(10,С.11).
Дата добавления: 2021-04-24; просмотров: 43; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!