Стаття 231. Розмір штрафних санкцій

Т Е М А 21

Відповідальність у господарському праві.

План

1. Поняття та ознаки господарсько – правової відповідальності.

2. Прострочення боржника та кредитора.

3. Відшкодування збитків як вид господарсько – правової відповідальності: поняття, сфера застосування, порядок реєстрації.

4. Штрафні та оперативно – господарські санкції.

Відповідальність у господарському праві - це комплексний правовий інститут, який має свій особливий предмет регулювання - правопорушення у сфері господарювання (господарські правопорушення).

Господарське правопорушення - це протиправна дія або бездіяльність учасника господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного учасника, порушує суб'єктивні права іншого учасника господарських відносин або третіх осіб. Як встановлено ст. 610 ЦК, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так, залежно від юридичної підстави (тобто, які юридичні норми порушені) розрізняються договірні та позадоговірні правопорушення. У свою чергу, договірні правопорушення поділяються на: порушення порядку, змісту та строків укладання договорів порушення строків виконання договірних та інших господарських зобов'язань щодо поставки продукції та товарів (найпоширеніші в господарській практиці), перевезення вантажів, виконання робіт та ін. порушення господарських зобов'язань щодо якості поставленої продукції (товарів), порушення у сфері кредитних та розрахункових відносин,

Предметом господарсько-правової відповідальності є також позадоговірні правопорушення:

порушення законодавства про захист економічної конкуренції (антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (домінуючим) становищем; антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю), відповідальність за які встановлена нормами глави 28 ГК, а також нормативно-правовими актами антимонопольно-конкурентного законодавства;

Господарсько-правова відповідальність - це економічні за змістом і юридичні за формою методи впливу на економічні інтереси суб' єкта господарювання — правопорушника.

Господарсько-правова відповідальність покликана стимулювати належне виконання господарських та інших зобов'язань. Отже, її головною метою є забезпечення правопорядку в сфері економіки (у господарських відносинах).

Характерними (видовими) ознаками господарсько-правової відповідальності є:
- сфера застосування - господарські правовідносини (господарсько-майнові та/або господарсько-організаційні);
- юридична підстава - акти господарського законодавства та господарські договори;
- фактичні підстави - господарське правопорушення, склад якого залежить від виду (форми) господарсько-правової відповідальності;

- презумпція вини порушника та особливість визначення вини (про що мова йтиме далі);
- суб'єктами господарсько-правової відповідальності є учасники господарських правовідносин (суб'єкти господарювання, суб'єкти господарсько-організаційних повноважень, засновники та учасники господарських організацій, власники майна суб'єктів господарювання; контрагенти суб'єктів господарювання за господарськими договорами);
- спрямованість господарсько-правової відповідальності переважно на майнову базу порушника і лише в окремих випадках - на особу порушника (примусова реорганізація та примусова ліквідація);

- змістом господарсько-правової відповідальності є заходи впливу (санкції) - майнової (відшкодування збитків, штрафні санкції, конфіскація) та/або організаційної (призупинення дії або анулювання ліцензій, скасування відомостей державної реєстрації, примусова реорганізація та ін.) спрямованості, що відбиваються на економічних інтересах порушника;
- порядок застосування - залежно від виду та форми господарсько-правової відповідальності: а) судовий або претензійно-позовний (статті 222-223 ГК України), б) безпосередньо кредитором в оперативному порядку (статті 235-237 ГК України), в) спеціальний - уповноваженими органами - ст. 238 ГК України).

Господарсько-правова відповідальність - це майново-організаційні за змістом і юридичні за формою заходи впливу на економічні інтереси учасників господарських правовідносин у разі вчинення ними господарського правопорушення.

2. Прострочення боржника та кредитора

Боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення. Так, навіть якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Але боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, доки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Передбачені також і випадки прострочення виконання з боку кредитора.
Кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах. У разі якщо кредитор не виконав зазначених дій за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.
Загальні строки реалізації господарсько-правової відповідальності визначені у ст. 223 Господарського кодексу України і становлять: при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України166, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України. Строки застосування адміністративно-господарських санкцій суб'єктів господарювання встановлюються Господарським кодексом України.

У Господарському кодексі України також передбачені випадки відшкодування збитків у сфері господарювання. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, враховують:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

недодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Законами щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, — на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. З огляду на конкретні обставини суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду. Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погод-
жений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом. Кабінетом Міністрів України затверджені методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання. Склад збитків, що підлягають відшкодуванню у внутрішньогосподарських відносинах, визначається відповідними суб'єктами господарювання — господарськими організаціями з урахуванням специфіки їх діяльності.
Господарський кодекс України визначає також умови і порядок відшкодування збитків. За цими умовами учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, повинен відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. Інакше ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.

У разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управлена сторона має право вимагати відібрання цієї ре-
чі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків. У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управлена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання.

Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі. Передбачається також солідарне відшкодування збитків винними суб'єктами. У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єкту, якому завдано збитків, відповідно до вимог ст. 196 Господарського кодексу України.

3. Відшкодування збитків як вид господарсько – правової відповідальності: поняття, сфера застосування, порядок реєстрації

Під формою правової відповідальності, в тому числі договірної, розуміється форма виразу тих майнових позбавлень, які покладаються на порушника. Міри відповідальності за порушення договірного зобов’язання можуть бути різними.

Як зазначається в літературі, відшкодування збитків є найбільш оптимальним засобом захисту інтересів суб’єктів господарювання. Систематична реалізація цього засобу негативно діє на контрагента. Підприємства, які активно використовують санкцію відшкодування збитків, не тільки компенсують понесені збитки, а й дисциплінують постачальників суворо дотримуватися зобов’язання за договором. Подання позову про відшкодування збитків компенсує втрати, а також здійснює відповідний вплив на порушників.

Під збитками розуміють витрати, зроблені кредитором, втрату або пошкодження його майна, а також неодержавні кредитором доходи, які він одержав би за умови виконання боржником зобов’язання. Аналогічне визначення збитків міститься в ч.2 ст. 224 Господарського кодексу (ГК) України. Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додоткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Розрізняють різні форми господарсько-правової відповідальності — залежно від характеру та спрямованості впливу, механізму реалізації, фактичних підстав застосування. В юридичній літературі немає єдиної точки зору щодо кількості форм господарсько-правової відповідальності. Відповідно до однієї з доктринальних класифікацій, яка дається в навчальному посібнику “Господарське право: Практикум”, формами господарсько-правової відповідальності є:

- відшкодування збитків;

- сплата неустойки;

- конфіскація як вид господарсько-правових санкцій;

- господарсько-адміністративні штрафи;

- оперативно-господарські санкції;

- планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції;

- господарсько-організаційні санкції.

 

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника господарських правовідносин за рахунок іншого суб'єкта — правопорушника.

Ця форма відповідальності передбачається як Господарським кодексом України (статті 224-229), так і Цивільним Кодексом (статті 623-624, глава 82), численними законами.

Позитивні риси і недоліки цієї форми господарсько-правової відповідальності:
- позитивні риси: є універсальною (застосовується і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах, договірних та позадоговірних); передбачається законом, а, отже, не потребує спеціальної згадки про неї в договорі;

- недоліки: складна для застосування форма господарсько-правової відповідальності: а) важко довести факт наявності збитків, їх обсяг (збитки можуть виникнути через значний проміжок часу; до того ж існуючі методики визначення складу і розміру збитків є недосконалими); б) необхідно довести наявність всіх чотирьох елементів складу правопорушення - протиправну поведінку особи, що заподіяла збитки; наявність збитків, їх склад і розмір; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяними збитками; вину порушника (питання доведення вини порушника постає у тих випадках, коли він намагається довести відповідно до ч. 2 ст. 218 наявність підстав, що виключають його відповідальність).

Склад збитків визначається статтями 224—225 Господарського кодексу України. Це: 1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; 2) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; 3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; 4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Слід мати на увазі, що в господарському праві застосовується як принцип повного відшкодування збитків, так і обмеження застосування цього принципу, що відбувається шляхом: а) заборони стягувати певну складову збитків (за порушення зобов'язань за договором підряду на капітальне будівництво з відповідальної сторони можуть бути стягнуті збитки, що виразилися у зроблених другою стороною витратах, у втраті або пошкодженні її майна - ч. 2 ст. 322 ГК); б) заборони стягувати збитки взагалі (у разі застосування виключної неустойки); в) обмеження іншим шляхом (відповідно до ст. 325 Кодексу торговельного мореплавства, відповідальність судновласника за його договірними обмежується щодо будь-яких вимог, крім викликаних втратою або пошкодженням життя, встановленою цим кодексом сумою, розмір якої залежить від місткості судна).

При визначенні розміру збитків застосовуються такі правила визначення їх розміру:
а) у разі задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, зазвичай (якщо інше не передбачено законом або договором) враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення вимоги;
б) у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, враховуються ціни, що існували на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Проте суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, виходячи з конкретних обставин, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єктові, якому завдано збитків, відповідно до вимог статті 196 ГК та статей 543-544 ЦК (якщо, наприклад, завдання збитків покупцеві за договором поставки було завдано в результаті невиконання контрагентами постачальника договірних зобов'язань).

Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути у порядку регресу збитки з третіх осіб. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.

ГК встановлює особливості відшкодування збитків у разі порушення грошових зобов'язань (ст. 229), передбачаючи, що: 1) учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до встановлених законом вимог; 2) обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом; 3) у разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в іноземній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий еквівалент суми збитків у гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день висунення вимог.

Відшкодування збитків застосовується в претензійно-позовному порядку.

4. Штрафні та оперативно – господарські санкції

Стаття 230. Штрафні санкції

1. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

2. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Стаття 231. Розмір штрафних санкцій

1. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

2. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

• за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
• за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

3. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

4. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

5. У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

6. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

7. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.

2. Перелік осіб, які є учасниками господарських правовідносин, визначений у статті 2 ГК. До них належать: суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, гро­мадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійс­нюють щодо них органїзаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Стаття 235. Оперативно-господарські санкції

1. За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції-заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або по­передження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторо­нами зобов'язання в односторонньому порядку.

^ 2. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

^ 3. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

1. Крім передбачених законом засобів забезпечення виконання зобов'язань, з метою ство­рення впевненості сторін у належному і своєчасному їх виконанні, а також забезпечення можливості запобігання збиткам, спричиненим невиконанням зобов'язань, закон передбачає застосування договірних оперативно-господарських санкцій.

Названі санкції як засіб забезпечення виконання зобов'язань є додатковим заходом впливу на недобросовісну сторону за договором і застосовуються з метою спонукання контрагента до їх належного виконання.

Оперативно-господарські санкції є новим різновидом договірної відповідальності. Можливість їх застосування закріплена в Господарському кодексі України. Це заходи оператив­ного впливу на правопорушника з метою припинення або запобігання повторенню порушень зобов'язання.

Якщо штрафні санкції можуть застосовуватись сторонами лише за рішенням суду, то од­нією з особливостей оперативно-господарських санкцій є застосування їх сторонами зо­бов'язання в односторонньому порядку, тобто без попередження заздалегідь.

2. Головною умовою застосування оперативно-господарських санкцій є, по-перше, вка­зівка про це у договорі, тобто можливість застосування таких санкцій має бути узгоджена обома сторонами. По-друге, сторони можуть застосовувати лише ті санкції, які вони за­кріпили у договорі. По-третє, порядок застосування оперативно-господарських санкцій ре­гулюється виключно договором.

3. Як й інші види санкцій, передбачені ГК, оперативно-господарські застосовуються неза­лежно від наявності вини у діях суб'єкта господарювання.

Відповідно до пункту 4 статті 219 ГК сторони зобов'язання можуть передбачити певні об­ставини, які через надзвичайний характер останніх є підставою для звільнення їх від госпо­дарської відповідальності у разі порушення зобов'язання через дані обставини, а також по­рядок засвідчення факту їх виникнення.

---

Дата добавления: 2021-03-18; просмотров: 70; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!