Становлення Йосипа Сталіна як партійного діяча
РЕФЕРАТ
на тему:
Життєвий шлях і діяльність Йосипа Сталіна
ПЛАН
Вступ
Дитинство і юність Й.Сталіна
Становлення Йосипа Сталіна як партійного діяча
Політична боротьба 20-их років.
Безрезультатний опір партії узурпації влади Й.Сталіном
Повоєнний період життя і діяльності Йосипа Сталіна
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Про Йосипа Віссаріоновича Сталіна написано чимало книг, статей, спогадів, і навіть віршів. Усі вони різні – одні автори вихваляють, інші лають, треті намагаються розібратися в мотивах його діяльності і характері. Одне визнано незаперечно - І.В. Сталін був неординарною особистістю, людиною, яка могла повести за собою багато мільйонів людей, переконати, а якщо ні, то змусити їх вірити у свої ідеали, керувати і домагатися своїх цілей.
Пояснення причин приходу Сталіна до влади і його деспотизму, криється як у характері Сталіна, так і в характері більшовизму, як політичного вчення, і в характері тієї історичної ситуації, у якій виявилася радянська влада в 20-і роки, і в характері самої Росії – країни з традицією самодержавного правління і примирення народу з таким положенням. «Але, тільки усвідомивши, складне взаємне переплетення всіх цих факторів, ми будемо в стані зрозуміти, чому так вийшло, які особисті якості (як вірно, але занадто пізно пророчив Ленін) виявилися дріб'язком вирішального значення».
|
|
|
Дитинство і юність Й.Сталіна
Йосип Віссаріонович Сталін (Джугашвілі) народився 9 (21) грудня 1879 року в місті Горі Тифлісській губернії в родині шевця і доньки кріпака. У ті часи Горі був повітовий центр Тифлісської губернії. Протягом його історії неодноразово руйнівні землетруси трясли місто. У минулому один з пунктів караванного шляху, це місто стало станцією головної залізничної лінії, побудованої в 1871 році і, яка з’єднувала чорноморський порт Поті з Тіфлісом. До моменту народження Йосипа Віссаріоновича місто нараховувало 8-9 тисяч жителів.
Про його предків відомо небагато. Прадід по батьку по імені Заза Джугашвілі на початку XIX століття брав участь у селянському повстанні проти росіян, а потім знайшов притулок у селі Діді-Ліло біля Тифлісу. Тут його син Вано розбив виноградник, тут народився Віссаріон, майбутній батько Йосипа. Віссаріон працював на шкіряному заводі Адельханова, де навчився шевському ремеслу. Через якийсь час деякий Барамов відкрив у Горі шевську майстерню, і серед найнятих на роботу був і Віссаріон Джугашвілі. Тут він познайомився й одружився з Катериною Геладзе з родини колишніх кріпаків. Джугашвілі зняли невеличкий будиночок. З чотирьох дітей Віссаріона і Катерини в живих залишився тільки Йосип. Вірогідно відомо, що Віссаріон був суворою, запальною людиною, великим аматором випити, нерідко бив дружину і сина. Коли хлопчику виповнилося 11 років, батько умер від ножового поранення, отриманого в п'яній бійці. Близький друг і шкільний товариш Сталіна І.Іремашвілі у своїх мемуарах писав: «Рання смерть батька не справила на дитину ніякого враження. Він нічого не втратив зі смертю людини, яку повинен був називати батьком». Захищаючи сина, мати нерідко викликала на себе гнів батька, але потім била дитину сама. Можливо, жах, що вселили в нього побої матері, допомагають пояснити, чому в наслідку побиття, символічне чи реальне, представлялося йому одним з видів покарання, якого заслуговували найбільш злісні відступники. Таким чином, Йосип виріс в обстановці гострого сімейного конфлікту і матеріального нестатку. Донька Сталіна Світлана з розмов з батьком зробила висновок, що Сталін протягом усього життя був самою високою думки про матір, яку вважав розумною жінкою, хоча і не одержав ніякої освіти. На підставі відомих їй фактів, Світлана прийшла до висновку, що Катерина Геладзе була жінкою з пуританською мораллю, суворою і рішучою, твердою і впертою, вимогливою до себе, і що всі ці якості перейшли до сина, що більше походив на неї, ніж на батька. І син, у свою чергу, засвоїв її напрям думок і риси характеру, і зберіг глибоку прихильність до матері, що сильно вплинула на формування його особистості. Мати усіляко виражала свою прихильність до нього, прищепила йому постійне прагнення до успіху, якого не випало на її частку. Саме вона наполягла на тому, щоб послати його в 1888 році в духовне училище в Горі. Сину передалася віра матері у власну здатність домогтися багато чого, він почав розглядати себе людиною, які зобов'язана перевершувати інших у будь-якій діяльності. Для цієї віри були вагомі підстави, тому що почавши відвідувати духовне училище він виявив неабиякі дарування. Звикнувши до постійного замилування матері, він з віком став сприймати подібне відношення як належне і сам став ідеалізувати себе.
|
|
|
|
|
|
За свідченням близьких людей, Йосип перестав вірити в Бога в 13 років, після того як прочитав щось написане Дарвіном чи про самого Дарвіна; крім того, Горійське духовне училище того часу буквально пронизував заколотний дух, адже з 1890 року в розпал політики русифікації, яка проводилася царським урядом в прикордонних землях, обов'язковою розмовною мовою стала російська, а грузинська зайняла місце іноземного.
|
|
|
Спочатку балакучі від природи грузинські хлопці не могли розмовляти російською і постійно переходили на рідну мову, за що їхн безжалісно карали. Ці заходи лише зміцнювали в них почуття національної гордості: вивчаючи російську мову, багато хто починав ненавидіти самих росіян. Поза стінами училища юнак із захопленням читав грузинську літературу, особливо сильне враження зробив на Йосипа Джугашвілі роман А.Казбегі «Батьковбивця». Книга розповідає про молоду селянську пару, яка по долі постійно розлучається, і про їх вірного друга по імені Коба, що зі всіх сил намагається допомогти молодятам, покладаючись головним чином на свою хоробрість, спритність, ясний розум і здатність вийти з честю з будь-якої ситуації. Наприкінці оповідання в живих залишився тільки Коба, що помстився всім кривдникам за загиблих друзів. У головному персонажі, безстрашному і небагатослівному, Йосип Джугашвілі знайшов одного з перших гідних наслідуванню героїв, чиє ім'я й образ так відповідали його уявленням про самого себе як про героя. Він хотів стати другим Кобою, борцем і героєм, і бути таким же знаменитим.
З самого початку навчання в училищі Йосип показав себе найвищою мірою самовпевненим, який володіє почуттям своєї правоти в усьому і сильній потребі відрізнятися. Один з колишніх товаришів по навчанню згадував, що до уроків він був завжди готовий, по цілому училищі вважався одним із кращих учнів. Переходячи з класу в клас як кращий учень, у віці 14 років він закінчив у 1894 році Горійське духовне училище, одержавши диплом з відзнакою, який рідко удостоювалися вихідці з бідних родин.
У тому ж році поступив у Тифлісську православну духовну семінарію на повне забезпечення. Обдарований, старанний, працьовитий син шевця, замість смиренної покірності перед старшими, котру система освіти прагнула прищепити, демонстрував незалежність, сміливо запитуючи вчителя, яким чином відстаючі учні могли б поліпшити свої оцінки. Однак сам він з труднощами сприймав критику.
Становлення Йосипа Сталіна як партійного діяча
Завжди впевнений у своїй правоті він ніколи не відступав від сказаного. Положення в семінарії погіршувалося ще і тим, що ефективно діяла система доносів, постійного стеження з боку ченців, погроз закриття в «темну кімнату» за порушення суворих правил. Через багато років, у бесіді з німецьким письменником Емілем Людвігом Сталін пояснив, що стати революціонером-марксистом його змусили «знущальний режим» і «єзуїтські методи семінарії». «Знущальний режим» поза всяким сумнівом, сприяв перетворенню семінариста Джугашвілі в революціонера. Але тут зіграли свою роль і інші обставини і, насамперед той факт, що непокора перетворилася в семінарії вже в традицію». Незабаром, разом з іншими слухачами Йосип взяв участь у створенні підпільного кружка молодих соціалістів. На той час змінилося і його відношення до навчання, він вже не намагався бути першим, а був успішним тільки по двох предметах, що його особливо цікавили – цивільній історії і логіці. Відносини з товаришами і манера триматися теж перемінилися. Раніше живий, веселий і товариський хлопчик став замисленим і замкнутим, у молодого Джугашвілі стали з'являтися прихованість і похмура відчуженість, характерні для нього в більш пізні роки, здобув він популярність і тим, що легко ображався навіть на самі безневинні жарти. Проте, він продовжував відчувати потребу відрізнитися. Наслідком того став його вступ у серпні 1898 року в ряди РСДРП. У 1899 році Йосип був виключений з випускного класу семінарії за участь у марксистських кружках.
Залишивши навчання, Джугашвілі продовжував працювати пропагандистом кружка самоосвіти робочих залізничних майстерень Тифлісу. У 1901 році його вперше заарештували за організацію в Тифлісі першотравневої демонстрації, і з тих пір він вів життя професійного революціонера-підпільника. По наведеним в офіційній біографії відомостям, між 1902 – 1913 роками Джугашвілі заарештовувався 8 разів, відправлявся в заслання у віддалені північні і східні райони країни 7 разів, і втікав з місць заслання 6 разів.
Повернувшись в Тифліс після першої втечі в лютому 1904 р. Джугашвілі ховався на квартирі соціал-демократичного активіста Міхо Бочорідзе і знову з головою пішов у підпільну партійну роботу. У наступні місяці він їздив по Закавказзі по партійних справах і відвідав у червні Баку, восени побував у Кутаїсі і Батумі. До деяких обставин ранніх етапів революційної кар'єри Джугашвілі, які не викликають сумніву, відноситься і той факт, що він прийняв більшовизм без усяких коливань, як тільки усвідомив собі суть питань, що послужили причиною внутріпартійних розбіжностей. У мандрах по Закавказзі після втечі з заслань, Йосип Віссаріонович відстоював ленінську позицію.
Російська революція 1905 року, яку Ленін згодом назвав «генеральною репетицією» була масовим, стихійним, загальнонаціональним бунтом, зокрема в Закавказзі, де глибоке соціальне невдоволення збільшувалося національними утисками, хвилювання були особливо бурхливими. Джугашвілі активно брав участь у грузинських подіях 1905 р., але його революційна роль не була особливо помітною. Він виступив на деяких масових мітингах, випустив кілька агітаційних прокламацій і написав ряд статей, які стосувалися революційної ситуації і внутріпартійних розбіжностей. Однак Йосип Віссаріонович брав участь у подіях того часу й в іншій ролі, є небезпідставне припущення, що «експропріаціями» у Закавказзі, зокрема нападом на Тифлісський Державний Банк, у червні 1907 року, закулисно керував Джугашвілі.
Не слід, однак, забувати, що первісною діяльністю соціал-демократичного практика Джугашвілі була пропаганда. Поширення ідей марксизму серед робітників, по суті, було викладанням, тим більше що пропагандисту звичайно доводилося мати справу з малоосвіченими людьми. Розуміння основних принципів марксизму й уміння роз'ясняти їх простим робітникам були головними перевагами професійного революціонера. Взагалі в Закавказзі Коба цінувався як другий Ленін і вважався кращим знавцем марксизму. Очевидно, що в соціалізмі Маркса молодий Джугашвілі вбачав, насамперед, Євангеліє класової боротьби. У свою чергу Леніна він почитав як захоплений учень, вважаючи його найбільшим тлумачем марксизму в російському русі. А причин для захоплення було чимало: у – перших, ленінська концепція організації професійних революціонерів підкреслювала важливу роль людей, подібних Джугашвілі, агітаторів і пропагандистів; по-друге, на Йосипа Віссаріоновича зробив глибоке враження войовничий характер вчення Леніна. Його залучав образ марксиста, який горів ненавистю, який закликав російський народ на боротьбу в ім'я соціалізму. По-третє, ленінська концепція революційної партії сприяла виникненню нового і важливого в психологічному відношенні почуття групової солідарності, відчуття приналежності до співтовариства обраних.
Почавши свою діяльність на Кавказі, Сталін згодом висунувся на загальноросійський рівень. У 1912 році, після Празької конференції РСДРП(б), заочно був кооптований до складу ЦК партії й очолив його Російське бюро. У той же період він приймає свій всесвітньо відомий псевдонім і публікує під ним свою першу велику теоретичну роботу - "Марксизм і національне питання", високо оцінену В.І.Леніним. Псевдонім «Сталін» він вибрав по співзвуччю з псевдонімом «Ленін», ще і тому що він звучав зовсім по-російськи. А також його друге прізвище було похідним від слова «сталь» і символізувала непохитну волю і рішучість.
З 1913 по 1917 рік знаменних подій у житті «полум'яного колхідця» не відбувалося, він знаходився в засланні в Туруханську. З травня 1917 року Сталін член Політбюро ЦК. Сталін не довго мирився з правом мати лише дорадчий голос у відтвореному Центральним Комітетом Російського бюро. Після первісного холодного прийому він з успіхом затвердив свої позиції. Незважаючи на важливу і, як виявилося потім, невдалу роль, яку довелося зіграти Сталіну в партійних справах у перші тижні після лютневої революції, його дії в березні (редагування газети «Правда») не обернулися для нього негативними наслідками. Переобраний на Квітневій конференції в Центральний Комітет партії, він, нарешті, стає не кооптованим, а обраним членом. Більше того, по числу отриманих голосів він виявився на третьому місці після Леніна і Зинов'єва. Головна причина цього успіху крилася, імовірно, у тому, що Сталін тепер міг займатися національними питаннями – тут він був у рідній стихії і міг принести найбільшу користь. Утверджуючи практику, якою він часто буде користуватися надалі, Сталін виступив на Квітневій конференції з доповіддю по національному питанню. Ще до офіційного створення відповідного відомства він уже діяв як більшовицький комісар по справах національностей. Доповідь Сталіна і внесений ним проект резолюції в цілому були в дусі ленінської роботи «Про право націй на самовизначення». Але проект резолюції Сталіна містив істотні доповнення, які зводилися до того, що право націй на вільне відділення не можна було змішувати з питанням про «доцільність відділення тієї чи іншої нації в той чи інший момент». Таким чином, право на самовизначення проголошувалося і підтверджувалося тільки для таких особливих випадків як, наприклад, Фінляндія чи Польща. Більшовики не зв'язували себе зобов'язаннями проводити аналогічну політику у відношенні багатьох інших вхідних в імперію націй, які могли запросити відділення. Партія була готова запропонувати не відокремлення народностям з їх особливостями побуту і власною мовою тільки лише обласну автономію.
У ході революційних подій Сталін знову взяв на себе колишню роль помічника Леніна по особливих дорученнях. Брав участь у Жовтневому збройному повстанні як член партійного центру по його керівництву. Його спритність, майстерність конспіратора й абсолютна надійність знайшли гарне застосування. Після встановлення Радянської влади ввійшов у Раду народних комісарів як наркома по справах національностей.
Бурхлива політична діяльність у масах у 1917 році не відповідала натурі Сталіна, тому нічим особливим він не виявив себе: ні як політичний керівник, ні як яскрава особистість. Не володіючи ораторським талантом, він не поспішав виступати на численних масових мітингах. Його статті в більшовицькій пресі не виявляли публіцистичного дарунку. Не проявилися в нього також такі важливі якості видатного революційного вождя як уміння швидко пристосовуватися до нової обстановки й уміння правильне реагувати, творчо мислити і гарно розуміти народні маси, рішучість. Варто помітити, що 1917 рік виявився важливою віхою на шляху Сталіна до вершини. Він знаходився в центрі революційних подій, беручи участь у нарадах більшовицького ЦК, діючи як один з ведучих партійних організаторів, він нагромадив значний досвід політика. Саме тоді він одержав статус визнаного члена більшовицького генерального штабу і, нарешті, остаточно «став Сталіним». Він зарекомендував себе головним фахівцем партії з проблем національних меншостей і здобув достатній вплив на справи партії.
Дата добавления: 2021-03-18; просмотров: 76; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!