Демократія та її майбутнє за С.С. Дністрянським
Демократія (з грец. демос+кратія=народ+влада=влада народу) – форма правління в державі, при якій єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обираних представників (представницька демократія) [10].
Доба французької революції витворила побіч ідеї держави ідею народу, побіч поняття державного авторитету, поняття народного авторитету. В боротьбі проти суверенності держави Ж. Бодена прийнялась теорія суверенності народу Ж.Ж. Руссо. Від доби ренесансу опинились індивідуум і народ в таборі проти середньовічної та абсолютистичної держави. Індивідууми боролись за права людини, народ – за право політичної участі в державній справі. У французькій революції і одиниця і народ отримали перемогу, здобувши les droits de l’homme (за права людини) для індивідуумів, та la souverainete du peuple (народний суверенітет) для народу. Хоча із тієї боротьби вийшла переможена держава, вона не перестала існувати, Ала мусила признати людині певні права особистості і політичні, а також признати участь народу в правлінні державою, ставлячи конституції держави на підставах демократичних з volonte generale (генеральний) на чолі народу. Не без причини говорить творець цієї конституції Ж.Ж. Руссо про volonte generale, яка виразно відрізняє від volonte des tous (воля всіх), бо вже по його концепції народ не є звичайною сумою громадян, але колективом вищого ступеня, що тільки в цьому характері заслуговує на вирішальну роль у державі. Коли ж він говорить про суверенність народу, протиставляючи її суверенності держави, тобто суверенності, він мав на думці те саме засідаюче ставлення народу в державі, яке в минулому прислуговувало монархові чи іншому суверенові. Тому задержав означення «суверенності» в правному становищі народу, хоч ця суверенність, яка на його думку, мала принести народу вже принципово інакше закінчення, ніж раніше суверенність абсолютного володаря. Французька революція внесла принцип «панування», що характеризував середньовічну добу і абсолютизм стародавнього режиму, вона завела принцип народоправства і підпорядкування вимогам загального добра. Річ не в справжній суверенності, тобто в найвищій владі народу, а в авторитеті народу висловлювати свою volonte generale в державі. Це справжнє значення теорії Ж.Ж. Руссо, яку перейняла французька революція. У французькій революції з перемоги індивідуума та народу в державі вийшов як синтез закон, що мав призначення визволити одиницю та народ, в’яжучи державу і всіх в державі народною волею, бо народна воля набула тепер форму закону.
|
|
|
Структура модерної держави свідомо ставиться на основах народної ідеї та народного авторитету, де не народ опирається на державу, а держава на народ. Народ, як такий, є вихідною точкою авторитету, який повинен бути збережений в державі. При цьому повинна настати нова гармонія над інтересами одиниць і суспільних зв’язків з цінностями, що їх витворює народ. Провідники та інші особи, що стають у керма, повинні бути вкладниками ідей народу та народного авторитету.
|
|
|
Висновки
1. Дністрянський С.С. ввійшов до історії українського правознавства, як відомий український теоретик конституціоналізму, створивши власну концепцію держави і права.
2. Категорія «конституція» наповнювалася сучасним змістом протягом тривалого часу, та має багатовікову історію. Але всі нинішні Конституції Європи побудовані на загальних принципах французької Конституції 1791 р. Основою конституційних поглядів Дністрянського було відстоювання свободи людини, права українського народу на самовизначення у межах етнічної території, демократичного республіканського устрою, пріоритету суверенітету нації над суверенітетом держави.
3. Конституційні проекти С.С. Дністрянського були втіленням передової політично-правової української думки періоду боротьби за національну державність. Майбутню західноукраїнську державу вчений уявляв як самостійну і правову унітарну напівпрезидентську демократичну республіку, де громадянам гарантувалася «натуральна, особиста, політична та економічна свобода». В основу державності закладалося право українського народу на самовизначення. передбачалося широке коло конституційних прав і свобод, першим з яких було названо «право плекати свою народність і мову». На чолі держави мала стояти Народна Рада. Проекти конституції С. Дністрянського вважаються складовою частиною скарбниці національної конституційної думки. Вони справили значний вплив на практичну діяльність органів державної влади ЗУНР, сприяли розвитку українського конституціоналізму.
|
|
|
4. С.С. Дністрянський побіч зв’язкової центральної влади вивів цілком окрему систему поодиноких держав, а в їх об’ємі окрему та самостійну управу поодиноких комун, почавши від громади. Всі вони мають повне самоврядування, і як вони ні в чому не торкаються центральної зв’язкової влади, так центральна влада не порушує ні в чому їхньої самоуправи. На конституційному рівні вперше встановлено право держави регламентувати питання місцевого самоврядування у законодавчому порядку та водночас обов’язок держави надавати всебічну підтримку й допомогу місцевому самоврядуванню.
|
|
|
5. Структуру модерної держави С.С. Дністрянський бачить на основах народної ідеї та народного авторитету, де не народ опирається на державу, а держава на народ. Народ є вихідною точкою авторитету, який повинен бути збережений державою. При цьому повинна настати нова гармонія над інтересами одиниць і суспільних зв’язків з цінностями, що їх утворює народ. Провідники та інші особи, що стають у керма, повинні бути вкладниками ідей народу та народного авторитету.
Великий вклад Станіслава Севериновича Дністрянського у становлення і розвиток українського правознавства вшанований премією, яка заснована у 2003 році Тернопільськими обласними організаціями Спілки юристів України і НСПУ.
Список використаних джерел
1. Антологія української юридичної думки: в 6 т. – Т. 4: Конституційне (державне) право / Шемшученко Ю.С. – К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2003. – 600 с.
2. Конституції України: поняття та юридичні властивості. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/book/StrPryor/7/33.pdf
3. Мироненко О, М. Історія конституції України. – К.: Ін. Юре, 1997. – 60 с.
4. Народний суверенітет в Україні в контексті класичного конституціоналізму / Кампо В.М. – К.: Парламентське вид-во – 2005. – 204 с.
5. Тернопільська обласна бібліотека для молоді. Станіслав Дністрянський (1870–1935). [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://www.yl.edu.te.ua/index.aspx? res_xml=Online/Famous/sci/sci14.xml&num=3&res_xsl=Online/Famous/sci.xsl
6. Українське державотворення: не витребуваний потенціал: Словник – довідник / Мироненка О.М. – К.: Либідь, 1997. – 560 с.
7. Унікальний експонат Музею правової охорони інтелектуальної власності. [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://www.ukrpatent.org/atachs/statti2009/2009/38.doc
8. Циклоп – енциклопедії та словники. Конституційні проекти С.С. Дністрянського. [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://cyclop.com.ua/content/view/1143/58/1/10/
9. Шемшученко Ю.С. Роль і значення Конституції України у державотворенні і право творенні: проблеми теорії і практики. // Конституційні засади державотворення і право творення в Україні: проблеми теорії і практики: до 10 – річчя Конституції України і 15 – річниці незалежності України. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – 334 с.
10. Юридична енциклопедія: в 6 т. / Шемшученко Ю.С. – К.: «Укр. енцикл.», 1998. – Т. 2: Д – Й. – 1999. – 744 с.
Дата добавления: 2021-02-10; просмотров: 42; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!