О зеленені території міста ; з она відпочинку ; к урортна зона .
Тема 2. ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ МІСТА
Сельбищна територія
Промислова (виробнича) територія
Ландшафтно - рекреаційна територія
1. Територія міста за своїм функціональним призначенням і характером використання поділяється на:
· сельбищну територію;
· промислову територію;
· ландшафтно-рекреаційну територію.
У межах сельбищної території треба передбачати формування взаємозв'язаних зон громадських центрів, житлової забудови, озеленених територій загального користування, нешкідливих місць прикладення праці, а також магістральної та вуличної мережі.
О сновні структурні елементи:
1. житловий квартал (житловий комплекс) – первинний структурний елемент житлового середовища, обмежений магістральними або житловими вулицями, проїздами, природними межами тощо, площею до 50 га (повний комплекс установ і підприємств обслуговування місцевого значення - збільшений квартал, мікрорайон) і до 20 га (з неповним комплексом - у малих містах, селищах, а також в умовах складного рельєфу, при реконструкції забудови, яка склалася).
2. житловий район - структурний елемент сельбищної території площею 80 - 400 га, у межах якого формуються житлові квартали, розміщуються установи і підприємства з радіусом обслуговування не більше 1500 м, а також об'єкти міського значення. Межами житлового району є магістральні вулиці та дороги загальноміського значення, природні й штучні межі. Житлові райони (відокремлені) можуть формуватися як самостійні структурні одиниці.
|
|
|
3. сельбищний район (житловий масив) - структурний елемент сельбищної території значних і найзначніших міст площею понад 400 га, у межах якого формуються житлові райони; межі – такі ж, як і для житлових районів.
Житлову забудову треба розміщувати в зонах пішохідної доступності зупинок міського транспорту (не більше 500 м). Поза цією зоною допускається розміщувати дитячі дошкільні установи, школи, фізкультурні майданчики, автостоянки, гаражі.
Вимоги до планування сельбищної території міста:
- житлова забудова - 50 %;
- вулиці і дороги - 15-20 %;
- громадські будівлі і споруди - 15-20 %;
- озеленення - 10-15 %.
2. Елементи промислової території:
п ромислова зона ; к омунально-складська зона ;
С анітарно-захисн а зон а; з она зовнішнього транспорту .
Промислові зони створюються на території промислових районів міста; до їх складу входять об'єкти матеріального виробництва, комунального господарства, виробничої інфраструктури, науки і наукового обслуговування, підготовки кадрів, інші об'єкти невиробничої сфери, які обслуговують матеріальне і нематеріальне виробництво.
|
|
|
Від сельбищної території промислові зони відмежовуються санітарно-захисною зоною шириною не менше 300 м. Транспортне обслуговування створюється залізницею, автомобільним і спеціальним транспортом.
Вимоги до розташування промислових зон.
1. Територіальний розвиток промислових і житлових районів не повинні створювати відносних протиріч.
2. Промислові зони повинні розвиватися тільки за умови суворого дотримання санітарно-гігієнічних вимог:
- розташовуватися з підвітряного боку;
- віддалення промислової зони на певну відстань;
- необхідне озеленення;
- водозбір здійснюється вище промислової зони;
- водоскид - нижче сельбищної території.
3. Взаємне розташування сельбищної території і промислових зон повинно бути зручним для організації пасажирських перевезень.
Комунально-складська зона призначена для розміщення груп і окремих підприємств, які забезпечують потреби населення у зберіганні товарів, комунальних і побутових послугах, із загальними для них об'єктами інженерно-технічного і адміністративного забезпечення (підприємства і об'єкти харчової (харчосмакової, м'ясної і молочної) промисловості, торгівлі й плодоовочевого господарства: загальнотоварні склади, розподільчі холодильники, плодоовочеві бази, сховища овочів і фруктів, заготівельні підприємства; транспортні господарства: гаражі, СТО, АЗС, трамвайні і тролейбусні депо, автобусні й таксомоторні парки тощо; заклади побутового обслуговування населення; підприємства комунального господарства).
|
|
|
Комунально-складська зона розташовується в безпосередній близькості від промислових зон. На її території розташовуються промислові, виробничо-господарські, продовольчі і оптові склади заготівельних організацій.
Вимоги до комунально-складських зон:
- для складів промислових товарів - 1000 м2 на 1000 чол.;
- для продовольчих баз - 200 м2 на 1000 чол.;
- для паливних складів - 200-500 м2 на 1000 чол.
Санітарно-захисні зони розташовуються між сельбищними і промислово-складськими територіями; їх ширина: для продовольчих складів -5 м; для міських базисних складів - до 500 м.
Зона зовнішнього транспорту надає можливість місту мати надійний і розвинутий зв'язок із усією територією країни і з іншими країнами.
Для обслуговування пасажирських і вантажних перевезень у межах міста і прилеглого району треба передбачати розвиток споруд і пристроїв різних видів міжселищного (дальнього міжміського й приміського) транспорту.
|
|
|
Залізниці й АД загального користування треба проектувати в обхід міст з організацією зручних з'єднань з усіма лініями, що примикають до вузла, відповідно до діючих норм.
При розміщенні транспортних споруд і пристроїв слід резервувати території для їх розвитку на перспективу, передбачати улаштування санітарно-захисних зон і дотримання протипожежних вимог. Пасажирські залізничні станції треба розміщувати в основній частині сельбищної території, забезпечуючи зручні транспортні зв'язки з центром міста, його житловими й промисловими районами й проектувати переважно прохідного типу.
Пункти зупинок з примісько-міським пасажирським рухом треба розміщувати поблизу житлових і промислових районів, місць масового відпочинку і відвідування населенням, а також у зонах масової посадки на міський транспорт. Відстань між зупинками повинна прийматися в межах 1,5-3,0 км, а між зонними станціями - 10-20 км. При цьому зупинки міських видів транспорту треба зміщувати на відстань не менше 50 м.
У великих містах треба передбачати розміщення одного центрального автовокзалу для далекого міжміського (кінцевого й транзитного) сполучення і однієї - трьох приміських пасажирських АС, розміщуваних у серединній або периферійній зоні міста на основних, найбільш завантажених приміським автобусним сполученням виходах АД. Бажано забезпечити прямий безпересадковий транспортний зв'язок з центром міста, великими житловими й промисловими районами, ринками та вокзалами інших видів зовнішнього транспорту.
У малих і середніх містах автовокзали або автостанції допускається наближати до центральних районів, включаючи їх у комплекси громадських і торгових центрів; доцільно створювати в основному об'єднані залізнично-автобусні станції.
У містах з розвиненим зовнішнім транспортним вузлом вантажні АС треба розміщувати поблизу промислово-складських районів, віддалених від залізничних і водних вантажних пристроїв, поряд із магістралями переважно вантажного руху, а при великому обсязі робіт по перевантаженню вантажів з одного виду транспорту на інший - суміщувати зі спорідненими за технологією комплексами.
СТО і АЗС для обслуговування заміського транспорту треба розміщувати на в'їздах у населені пункти або при виїздах із них, суміщаючи з готелями, ресторанами, спорудами дорожньо-транспортної служби.
Аеропорти слід розміщувати у приміських зонах міст із річним пасажирообігом до 1 млн.чол. у 30-40-хвилинній транспортній доступності від міста-центру (відстань 20-30 км). Необхідність створення другого аеропорту виникає у містах із кількістю населення 800-1000 тис.чол.
В сучасному містобудуванні існує тенденція виносу основних споруд залізничного транспорту в промислову зону або за межі міста. При цьому до вокзалів і до вантажних сортувальних станцій прокладають автомагістралі, що забезпечують необхідну швидкість руху і пропускну здатність.
3. Елементи л андшафтно - рекреаційної територі ї :
о зеленені території міста ; з она відпочинку ; к урортна зона .
У міських і сільських поселеннях треба передбачати, як правило, безперервну систему озеленених територій та інших відкритих просторів, які у поєднанні із заміськими повинні формувати комплексну зелену зону.
Бульвари і пішохідні алеї слід передбачати у напрямі масових потоків пішохідного руху; ширина бульвару з однією пішохідною алеєю - не менше 10 м.
Дорожню мережу ландшафтно-рекреаційних територій (дороги, алеї, стежки) треба трасувати по можливості з мінімальними похилами відповідно до напрямків основних шляхів руху пішоходів з урахуванням визначення найкоротших відстаней до пунктів зупинок, ігрових і спортивних майданчиків.
Відстань від об'єктів до дерев і чагарників
| Будинки і споруди, об`єкти інженерного благоустрою | Відстань від об`єкту до осі: | |
| стовбура дерева, м | чагарнику, м | |
| Зовнішня стіна будинку | 5 | 15 |
| Край трамвайного полотна | 5 | 3 |
| Щогла і опора освітлювальної мережі, трамваю, мостова опора і естакада | 4 | - |
| Підошва схилу, тераси тощо | 1 | 0,5 |
| Підошва або внутрішня грань підпірної стінки | 3 | 1 |
| Підземні мережі: газопровід, каналізація теплова мережа (стінка каналу або оболонка) водопровід, дренаж | 1,5 2 2 | - 1 - |
| силовий кабель і кабель зв`язку | 2 | 0,7 |
У нових житлових районах відстань від краю ПЧ до осі стовбура дерев треба приймати не менше 4 м при діаметрі крони не більше 5 м. Для дерев із великою кроною цю відстань можна збільшити до розміру, при якому крони будуть розміщуватися не ближче 1,5 м від краю проїзної частини.
Висота чагарників не повинна перевищувати 0,5 м (при їх розміщенні від краю ПЧ на відстані 1÷5 м).
Відстань від повітряних ліній електропередачі до дерев треба приймати за правилами улаштування електроустановок.
Розміщення зон відпочинку треба передбачати на ландшафтно-рекреаційних територіях міст (внутрішньоміські), приміських зон (заміські), у системах розселення (міжселищні).
Зони короткочасного відпочинку треба розміщувати з урахуванням доступності їх на громадському транспорті (не більше 1,5 год). Зони тривалого відпочинку треба розміщувати за межами населених пунктів у найбільш сприятливих умовах.
Довжина пішохідних підходів від стоянок для тимчасового зберігання легкових автомобілів до об'єктів у зонах короткочасного відпочинку не повинна перевищувати 1000 м.
При розміщенні автостоянок біля об'єктів масового відпочинку треба враховувати витрати часу на пішохідний підхід від автостоянок до окремих об'єктів у межах 8-15 хв. (довжина пішохідного шляху 450-1000м), а з використанням міського пасажирського транспорту - до 25 хв.
Курортні зони слід розміщувати на територіях, які мають природні лікувальні ресурси, найбільш сприятливий мікроклімат, ландшафт і санітарно-гігієнічні умови; на них передбачають будівництво курортно-рекреаційних установ (санаторіїв, установ відпочинку, туризму), установ загальнокультурного обслуговування, організацію і благоустрій парків і пляжів. Курортні зони можуть бути відокремленими (за межами міських і сільських поселень) або бути функціональними зонами курортних міст і селищ.
При розташуванні нових і реконструкції тих курортних зон, що склалися, слід передбачати:
- розміщення установ на територіях з допустимими рівнями шуму;
- винесення за межі зони промислових і комунально-складських об’єктів;
- пристосування житлової забудови і громадських споруд, розміщених у курортній зоні, для обслуговування тих, що лікуються і відпочивають;
- повне виключення в межах курортних зон транзитних ТП.
Відстань від меж земельних ділянок курортно-рекреаційних установ, що проектуються заново, треба приймати (не менше):
- до житлової забудови, установ комунального гос-ва, складів - 500(100) м;
- до АДг категорій: І, ІІ, ІІІ – 500 м; ІV- 200 м ;
- до садівницьких товариств – 300 м.
Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 113; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!