Загальні підходи до регулювання агропродовольчої торгівлі в рамках Світової організації торгівлі (СОТ). Уругвайська угода про сільське господарство (УУСГ) СОТ.
Міністерство аграрної політики України
Миколаївський державний аграрний університет
Контрольна робота з
предмету Аграрна політика
Студентки економічного факультету
Спеціальності «Менеджмент організації та адміністрування»
групи ЗЕ 6/3
Рижик Анни Володимирівни
Шифр076024
Миколаїв 2012
Зміст
В-24
25. Характеристика політики субсидування виробників та споживачів торгової агропродовольчої продукції
125. Функції та повноваження місцевих органів влади у формуванні та реалізації аграрної політики
77. Структура витрат виробництва та тенденції її зміни
29. Загальні підходи до регулювання агропродовольчої торгівлі в рамках Світової організації торгівлі (СОТ). Уругвайська угода про сільське господарство (УУСГ) СОТ.
129. Історія виникнення та основні етапи реформування Спільної аграрної політики (САП) Європейського Союзу.
100. Напрями державної політики щодо страхування ринків сільськогосподарського виробництва.
3. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сутність та принципи аграрної політики
Функції та повноваження місцевих органів влади у формуванні та реалізації аграрної політики.
Повноваження місцевого самоврядування можуть реалізуватися безпосередньо населенням територіальної громади, оскільки вона виступає первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень і може самостійно вирішувати будь-яке питання місцевого значення, віднесене законодавством до відання місцевого самоврядування. Саме цією позицією і обумовлена назва цього параграфу, як функцій і повноважень місцевого самоврядування в цілому, а не тільки його органів, адже в механізм їх реалізації включена вся система місцевого самоврядування, а не тільки його органи.
Деякі питання можуть вирішуватися тільки безпосередньо населенням відповідної громади, яким належить право обирати представницькі органи місцевого самоврядування і сільського, селищного, міського голову, виражати свою волю на місцевому референдумі, загальних зборах громадян, реалізувати право на місцеві ініціативи, громадські слухання, здійснювати контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування.
Однак більшість повноважень реалізується органами і посадовими особами місцевого самоврядування. Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» окремо закріплює повноваження представницьких органів місцевого самоврядування, їх виконавчих органів, посадових осіб місцевого самоврядування, розрізняючи власні й делеговані повноваження.
Власні повноваження – ті права і обов’язки, які визнає за суб’єктами місцевого самоврядування держава і які забезпечують самостійне вирішення населенням питань місцевого значення.
Делеговані повноваження – повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом (визначення Закону) з одночасною передачею необхідних матеріальних і фінансових ресурсів, реалізація яких підконтрольна органам державної виконавчої влади.
Основні напрямки діяльності суб’єктів місцевого самоврядування можна виділити на основі аналізу природи, місця, завдань і цілей місцевого самоврядування, а також аналізу правових норм, в яких закріплено повноваження за певними сферами муніципальної діяльності. Класифікувати функції місцевого самоврядування можна за кількома критеріями, однак найбільш суттєве значення має поділ функцій за формами та сферами діяльності місцевого самоврядування. Зокрема, за формами діяльності виділяються нормотворча, установча, контрольна і правоохоронна функції. За сферами діяльності можна виділити наступні функції: забезпечення комплексного розвитку території громади; планування; бюджетно-фінансову; управління комунальною власністю й місцевими фінансами; забезпечення задоволення потреб населення у житлових, транспортних, торгових та комунально-побутових послугах; соціального захисту населення; зовнішньоекономічну; сприяння оборонній діяльності держави; розвитку охорони здоров’я, освіти, культури і спорту; природоохоронну; регулювання земельних відносин; облікову; дозвільно-реєстраційну; інформаційну.
Реалізуючи нормотворчу функцію, органи місцевого самоврядування здійснюють правове регулювання комунальних відносин в межах своїх повноважень (порядок управління і розпорядження комунальною власністю, місцевими фінансами, регулювання земельних відносин, забудови території, використання природних об’єктів місцевого значення та ін.), розробляють і приймають статут територіальної громади, регламент ради, затверджують Положення про зміст, опис та порядок використання символіки територіальної громади, приймають безліч нормативних актів локального характеру.
Правоохоронну функцію складають повноваження щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян на підвідомчій території. Слід відзначити, що зміст правоохоронної функції стосовно місцевого самоврядування складає охорона громадського порядку, що є необхідною умовою підтримання на території громади режиму законності, який забезпезпечується діяльністю всієї системи правоохоронних і судових органів, а також різноманітних державних служб, інспекцій, які здійснюють функції нагляду і контролю за дотриманням законодавства. Охорона громадського порядку на підвідомчій території включає, перш за все, забезпечення громадської безпеки на вулицях, транспорті, в інших громадських місцях.
Зміст контрольної функції органів місцевого самоврядування є досить об`ємним. Сюди відноситься здійснення представницькими органами місцевого самоврядування численних контрольних заходів щодо перевірки діяльності посадових осіб, виконавчих органів місцевого самоврядування і депутатів (заслуховування звітів, повідомлень, розгляд депутатських запитів, прийняття рішень про дострокове припинення повноважень посадових осіб місцевого самоврядування, діяльність тимчасових контрольних комісій місцевих рад) і навіть заслуховування повідомлень керівників органів внутрішніх справ про їх діяльність щодо охорони громадського порядку на відповідній території та порушення перед відповідними органами вищого рівня питання про звільнення з посади керівників цих органів у разі визнання їх діяльності незадовільною.
77. Структура витрат виробництва та тенденції її зміни.
Будь-яке виробництво завжди пов’язане з витратами, оскільки це — процес використання факторів виробництва, які втілюються у створеному продукті (товарі, послузі). Останній, як відомо, характеризується споживчою вартістю (корисністю) і трудомісткістю, тобто певною кількістю затрат уречевленої та живої праці. У підсумку вони і становлять вартість товару чи послуги. Частина їх вартості, яка втілює вартість уречевленої праці (засобів виробництва), існує ще до процесу виробництва. Вона лише переноситься на виготовлений товар у вигляді вартості матеріальних витрат. Жива праця людини створює чистий продукт — понад вартості перенесених на товар матеріальних витрат. Зрозуміло, що процес виробництва має безперервно повторюватись, а це можливо лише тоді, коли його фактори відтворюються. Частка вартості, яка авансується для постійного функціонування виробництва, визначається як витрати виробництва.
Соціально-економічний зміст витрат виробництва
Необхідно розрізняти суспільні витрати і витрати підприємства. Сукупність матеріальних витрат уречевленої праці (вартість спожитих засобів виробництва) та витрат живої праці (необхідної і додаткової), що характеризує вартість виробництва товару для суспільства, становить суспільні витрати.
Сукупність матеріальних витрат уречевленої праці та витрат частки живої (необхідної) праці, тобто капіталу, що формує вартість виробництва товару для підприємства, називають витратами підприємства.
Витрати виробництва — це грошовий вираз тих затрат підприємства (фірми), які показують, у що обходиться для нього створення відповідної продукції (товарів, послуг). До таких витрат належать елементи різних факторів виробництва, які використовуються в даному виробничому процесі. Основні з них: витрати на оплату живої праці (заробітна плата працівникам та підприємцям); витрати на придбання та утримання виробничих будівель, а також машин — обладнання, верстатів тощо (засобів праці); витрати на оплату природних ресурсів (землі, води, корисних копалин), що використовуються у виробництві як сировина та матеріали (предмети праці); витрати на оплату енергоносіїв (нафти, газу, вугілля, електричної енергії) та ін. — також предметів праці тощо.
У матеріально-речовій структурі витрат в міру економічного розвитку змінюються як якісні параметри її елементів, так і функціональна роль основних з них. Тенденції таких змін зумовлюються науково-технічним прогресом.
У реальній господарській практиці існують об’єктивні причини, які пояснюють формування витрат виробництва як самостійної економічної категорії. В основі цього процесу лежать економічна відокремленість господарюючих суб’єктів (підприємств) і необхідність забезпечення їх простого відтворення. Підприємства-товаровиробники відносно економічно відокремлені один від одного як власники факторів (засобів) виробництва і створюваного ними продукту (товару). Подібне має місце навіть у межах однієї форми власності, наприклад у державному секторі, а тим більше — приватному.
Водночас речовий зміст витрат виробництва на різних етапах економічного розвитку має й різну суспільну форму. Так, в умовах простого товарного виробництва ці витрати вимірювалися вартістю спожитих матеріальних факторів виробництва. Разом з витратами праці безпосереднього індивідуального товаровиробника в формі суспільно необхідних затрат вони збігалися з вартістю товару.
Витрати виробництва як економічна категорія досліджувались багатьма вченими. Істотний внесок свого часу було зроблено представниками трудової теорії вартості, зокрема К. Марксом в третьому томі «Капіталу». Він розглядав капіталістичні витрати виробництва як затрати капіталіста-підприємця на заробітну плату, матеріали, сировину, пальне, амортизацію засобів праці та ін. Тобто витрати виробництва — це сума затрат минулої (уречевленої) та частки живої праці, яка необхідна для виготовлення певного виду товару потрібної якості при досягнутому рівні розвитку виробництва. За Марксом, капіталістичні витрати виробництва є відокремленою часткою суспільно необхідних витрат на виробництво товару (його вартості).
Формулу вартості товару (W) він позначав:
W = C + V + M,
де С — вартість спожитих засобів виробництва;
V — вартість необхідного продукту (вартісний еквівалент заробітної плати);
M —вартість додаткового продукту (приріст вартості щодо вартості необхідного продукту).
Звідси — формула капіталістичних витрат виробництва, яка має такий вигляд:
К = С + V,
де К — капітал, авансований підприємцем у виробництво.
Але Маркс розрізняв авансовані затрати капіталу і виокремлював їх від поточних витрат виробництва. Останні — це витрати на виробництво даної готової продукції на відміну від одноразових затрат, пов’язаних з авансуванням капіталу, який потрібний для первісної організації виробничого процесу.
Важливим науковим доробком для подальшого дослідження цієї проблеми економічною наукою стало поєднання елементів С і V в одній категорії «витрати виробництва». При цьому слід враховувати, що мета дослідження в автора «Капіталу» була специфічною. Вона пов’язувалась з його наміром всебічно розкрити особ ливості найманої праці, вираженої в категорії «капіталістичні витрати виробництва».
Марксова теорія витрат виробництва є конкретизацією аналізу процесу створення вартості, котру, як уже зазначалось, він трактував як результат суспільно необхідної праці, втіленої в товарі. З усіх сукупних затрат Маркс виокремлював витрати на виробництво товарів. Окрім них, він також аналізував і витрати, пов’язані з реалізацією товару. Це — витрати обігу, які поділяються на чисті, пов’язані безпосередньо з купівлею-продажем (заробітна плата працівників торгівлі, утримання торгових приміщень, реклама тощо) та додаткові затрати (на транспортування, упаковку, фасування та ін.). Маркс виходив з того, що вартість товару утворюють витрати виробництва і ті витрати обігу, котрі фактично являють собою продовження процесу виробництва у сфері обігу, тобто додаткові витрати.
При дослідженні витрат виробництва Маркс перейшов потім і до іншої проблеми — аналізу утворення середньої норми прибутку на рівновеликий капітал.
Західні дослідники (в т. ч. й сучасні) розглядають витрати виробництва під кутом зору підприємця-господарника. Розв’язанням теоретичних завдань щодо обґрунтування оптимальної стратегії фірми досягається ще одна мета, яку свого часу відмітив К. Маркс, — обґрунтувати принцип одержання рівного доходу на кожну грошову одиницю (долар, франк, марку і т. п.), вкладену в будь-який фактор виробництва. Таким чином, сучасні дослідники ринкового господарства отримали той самий результат — утворення середньої норми прибутку. При цьому політична економія зблизилась з математикою, де часто трапляються випадки розв’язання однієї і тієї ж задачі різними способами.
У ринковій (капіталістичній) економіці соціально-економічна сутність витрат виробництва виявляється в тому, що вони відображають економічні відносини між господарюючими суб’єктами не просто з приводу затрат праці (уречевленої та живої) на виготовлення продукції, а власне — відносини з приводу витрат капіталу. Адже він акумулює всі чинники виробництва.
За умов соціально орієнтованої ринкової економіки завдяки її демократизації, застосуванню акціонерних і партнерських форм господарювання поступово «нівелюється» протистояння між працею і капіталом. До речі, антагонізм між ними К. Маркс та його послідовники абсолютизували.
Загальні підходи до регулювання агропродовольчої торгівлі в рамках Світової організації торгівлі (СОТ). Уругвайська угода про сільське господарство (УУСГ) СОТ.
Роль торгівлі у розвитку сільськогосподарського виробництва. Базові теорії міжнародної торгівлі агропродовольчою продукцією. Основні показники міжнародної конкурентоспроможності країни на світовому агропродовольчому ринку. Суть та завдання зовнішньоторговельної політики держави в аграрному секторі, основні аргументи на користь протекціонізму у агропродовольчій торгівлі. Основна відмінність між політикою протекціонізму і лібералізацією зовнішньої торгівлі агро продовольчою продукцією. Інструменти регулювання імпорту агропродовольчої продукції: імпортне мито, квота на імпорт, вимоги щодо якості продукції. Інструменти регулювання експорту агропродовольчої продукції: експортне мито, експортна субсидія та її негативний вплив на світову економіку та внутрішній ринок країни, яка її застосовує.
Основні підходи до оцінки рівня державної підтримки аграрного сектору: номінальний та реальний рівень захисту внутрішнього продовольчого ринку, показники державної підтримки виробників та споживачів сільськогосподарської продукції за методологією Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), визначення рівня підтримки аграрного сектору відповідно до методології СОТ (сукупний вимір підтримки). Загальні підходи до регулювання агропродовольчої торгівлі в рамках Світової організації торгівлі (СОТ). Уругвайська угода про сільське господарство (УУСГ) СОТ. Вимоги щодо доступу до внутрішнього агропродовольчого ринку в УУСГ. Правила застосування експортних субсидій у рамках СОТ. Регулювання внутрішньої підтримки сільськогосподарського виробництва відповідно до УУСГ. Питання підтримки сільськогосподарського виробництва у поточному раунді переговорів у рамках СОТ.
Суть аграрної реформи та основні чинники, що на неї впливають. Особливості земельної реформи в Україні, законодавче забезпечення розвитку інфраструктури ринку землі сільськогосподарського призначення. Реформування відносин власності в аграрному секторі України. Макроекономічні та інституційні чинники аграрної реформи. Структура сільськогосподарського виробництва в Україні та структурна політика держави. Бюджетні-податкові та кредитно-фінансові чинники. Тенденції розвитку сільських територій та соціальна політика держави у сільській місцевості. Зовнішньоекономічні чинники аграрної політики держави: позитивні та негативні. Значення зовнішньої торгівлі сільськогосподарською продукцією та продовольством для економіки України, тенденції розвитку експортно-імпортної діяльності щодо продукції АПК Порівняльні переваги українського аграрного сектору на світовому агропродовольчому ринку, міжнародна конкурентоспроможність окремих агропродовольчих товарів. Державне регулювання експортно-імпортної діяльності в АПК України. Оцінка рівня державної підтримки сільськогосподарського виробництва в Україні Потенційні наслідки вступу України до СОТ для вітчизняного аграрного сектору. Можливості державної підтримки сільськогосподарського виробництва в рамках СОТ.
Дата добавления: 2021-01-21; просмотров: 25; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!