Дієздатність та ефективність фінансової політики
Дієздатність фінансової політики залежить від ефективності діяльності держави на кожному етапі та правильності прийнятих рішень. Її формування та постановки обґрунтованих завдань. Виходячи з цього здійснюється вибір типу фінансової політики – жорстка чи помірна регламентація, або політика мінімальних обмежень; дискреційна чи вбудованих стабілізаторів. На цій основі обираються напрями реалізації (вирішуються, які завдання забезпечуються засобами монетарної, а які фіскальної політики) та інструменти реалізації і способи забезпечення скоординованості їх дії.
На основі сформованої політики здійснюються конкретні заходи у сфері фінансів. При цьому дуже важливо забезпечити дієвість фінансових інструментів, адже результативність фінансової політики залежить як від її обґрунтованості, так і від того, як реалізуються механізми її здійснення. У зв’язку з цим вкрай важливим є контроль за ходом реалізації виробленої фінансової політики. Фінансові відносини і фінансова діяльність настільки складні та багатофакторні, що будь-які зміни в економічному середовищі можуть або змінити дію фінансових інструментів, або спрямувати їх в інший бік. Це, у свою чергу, може призвести до зовсім інших результатів, порівняно з тими, які очікувалися від даної фінансової політики.
Організація здійснення фінансової політики полягає у створенні відповідної системи фінансових органів та інституцій. Система управління фінансами охоплює досить розгалужену сукупність фінансових органів та інституцій. Кожний із цих органів має свою сферу діяльності і несе відповідальність за реалізацію фінансової політики в певному напрямі. Координуючими центрами в цій системі є Міністерство фінансів України та Національний банк України.
|
|
|
Особливості статусів Міністерства фінансів та центрального банку відбиваються на виробленні та реалізації фінансової політики і забезпеченні взаємозв’язку її фіскальної та монетарної складових. Відсутність єдиного підпорядкування може обумовити різнонаправленість монетарної та фіскальної політики. Це вимагає обов’язкової координації дій Міністерства фінансів та Національного банку України. І фіскальна, і монетарна політика мають бути спрямовані на вирішення основних завдань соціально-економічного розвитку .
Фінансова політика має бути жорстокою, але справедливою і активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб’єктів іноземних країн. Фінансова політика повинна весь час коригуватися відповідно до ситуації та вдосконалюватися.
|
|
|
В Україні досі не прийнято законодавчого акту, яким було б окреслено дії, взаємозв’язок, узгодженість та розвиток бюджетної, податкової й грошово-кредитної політики як підсистем єдиної фінансової політики. Відбувається формування бюджетної, податкової та грошово-кредитної політики як окремо взятих підсистем, а не єдиної, цілісної фінансової системи. Відповідно до цього розробляються окремі законодавчі акти та механізми їх реалізації, які нерідко суперечать один одному, а не сприяють загальному фінансово-економічному розвитку. Реалізацію окремих підсистем фінансової політики займаються практично відособлені підрозділи та структури органів управління діючої фінансової системи. У сучасних умовах управління фінансовими ресурсами, особливо на рівні районів, міст та областей потребує радикальних змін у структурі фінансової системи та державної фінансової політики в цілому.
Фінансова політика повинна мати імперативний, обов’язковий характер. Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики мають виконуватись своєчасно, якісно і в повному обсязі. В іншому випадку досягти фінансової стабілізації та поступового економічного розвитку просто неможливо.
|
|
|
Дієвість фінансової політики забезпечується завдяки дотриманню у практичній діяльності наступних принципів:
1. Відповідність фінансової політики об’єктивно закономірному розвитку виробництва, тому важливе значення має наявність достовірної інформації. Необхідність притримуватися принципу зворотного зв’язку – основа правильності фінансової політики.
2. Основний напрямок фінансової політики повинен орієнтуватися на підвищення економічної ефективності і мати своєю метою ріст обсягу та ефективності використання фінансових ресурсів.
3. При розробці фінансової політики необхідно враховувати досвід і використовувати умови конкретні для даної ситуації, оскільки копіювання чужого досвіду не дає дієвих результатів в кожній конкретній ситуації.
4. Рішення повинні прийматися на основі розрахунку і конкретного та чіткого передбачення наслідків заходів, що будуть проводитися.
5. Важливою умовою є використання комплексного підходу до проведення і вироблення фінансової політики. Координація повинна бути направлена на вирішення основних завдань.
Фінансова безпека держави
Поняття фінансової безпеки так само широке, як і тлумачення фінансів як економічної категорії. На сьогодні відсутнє єдине усталене визначення поняття "фінансова безпека". Наявні формулювання відображають лише окремі аспекти фінансової безпеки і не можуть претендувати на її однозначне та виключне трактування. Фінансова безпека як дефініція розглядається під різними кутами, зокрема:
|
|
|
— фінансова безпека — захищеність фінансових інтересів суб'єктів господарювання на усіх рівнях фінансових відносин; забезпеченість домашніх господарств, підприємств, організацій і установ, регіонів, галузей, секторів економіки держави фінансовими ресурсами, достатніми для задоволення їх потреб і виконання відповідних зобов'язань;
— фінансова безпека — такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової, інвестиційної, митно-тарифної і фондової систем, які характеризуються збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю попередити зовнішню фінансову експансію, забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи і економічне зростання;
— фінансова безпека передбачає створення таких умов функціонування фінансової системи, за яких, по-перше, фактично відсутня можливість спрямовувати фінансові потоки в незакріплені законодавчими нормативними актами сфери їх використання і, по-друге, до мінімуму знижена можливість зловживання фінансовими ресурсами.
Таким чином, фінансова безпека — захищеність фінансових інтересів на усіх рівнях фінансових відносин; певний рівень незалежності, стабільності і стійкості фінансової системи країни в умовах впливу на неї зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих факторів, що складають загрозу фінансовій безпеці; здатність фінансової системи держави забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та стале економічне зростання.
Фінансову безпеку будь-якої держави визначають такі фактори:
— рівень фінансової незалежності;
— характер фінансово-кредитної політики (як внутрішньої, так і зовнішньої), яку проводить держава;
— політичний клімат у країні;
— рівень законодавчого забезпечення функціонування фінансової сфери. Фінансова безпека держави має як внутрішній, так і зовнішній аспекти.
Щодо зовнішнього, то це, перш за все, фінансовий суверенітет країни, незалежність національної фінансової системи від впливу міжнародних фінансово-кредитних організацій і транснаціонального капіталу. Проте вести мову про абсолютну фінансову незалежність в умовах глобалізації некоректно. Адже на фінансовій безпеці країни позначаються процеси фінансової глобалізації, що посилюються у світовому співтоваристві.
Безпека внутрішньої фінансової сфери країни визначається досконалістю правової, організаційної та інституціональної бази, а також політичною стабільністю, рівнем ризиків ринкової кон'юнктури, масштабами тіньової економіки та рівнем корупції в державі.
Фінансова безпека є надзвичайно складною багаторівневою системою. Фінансова безпека держави включає: бюджетну, податкову, боргову безпеку, фінансову безпеку банківської системи, валютну, грошово-кредитну, інвестиційну безпеку, фінансову безпеку страхового та фондового ринку.
Під поняттям бюджетна безпека слід розуміти стан забезпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів.
Індикаторами бюджетної безпеки виступають: розмір бюджету, рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет (не більше 30%); розмір, характер та рівень дефіциту бюджету (розмір бюджетного дефіциту не повинен перевищувати річний обсяг капіталовкладень в економіці); питома вага доходів бюджету у зведеному балансі фінансових ресурсів держави; частка зовнішніх запозичень у покритті дефіциту бюджету (не більше 30%); наявність або відсутність бюджетних резервів; своєчасність прийняття та характер касового виконання бюджету; рівень бюджетної дисципліни, тощо.
Податкова безпека держави визначається ефективністю податкової політики держави, яка має оптимально поєднувати фіскальні інтереси держави та індивідуальні, корпоративні інтереси платників податків. З позицій фіскальної достатності проблема податкової безпеки зводиться до забезпечення держави таким обсягом податкових надходжень, який є оптимально необхідним згідно з вимогами проголошеної економічної доктрини. Разом з тим, податкова безпека держави передбачає оптимізацію рівня оподаткування, адже надмірне* підвищення норми оподаткування призводить до збільшення тіньової економіки, згортання легального бізнесу, масового ухилення від сплати податків, а відтак — до скорочення податкової бази.
Боргова безпека держави — певний рівень державної внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень та оптимального співвідношення між ними.
Індикаторами боргової безпеки виступають: розмір внутрішніх і зовнішніх запозичень; розмір витрат на обслуговування боргу; вартість залучення боргу; відношення зовнішнього і внутрішнього боргу до ВВП (не більше 60% ВВП); рівень зовнішнього боргу на душу населення (до 200долл. США); відношення обсягу зовнішнього боргу до загальних валютних надходжень від експорту (не більше 70%), тощо.
Загалом сутність фінансової безпеки банківської системи полягає у забезпеченні найефективнішого використання ресурсного потенціалу, створенні сприятливих умов для реалізації економічних інтересів банківських установ, попередженні внутрішніх і зовнішніх загроз банківській системі, створенні умов її стабільного й ефективного функціонування.
Валютна безпека держави — по-перше, ступінь забезпеченості держави валютними коштами, достатніми для дотримання позитивного сальдо платіжного балансу; по-друге, стан курсоутворення, який максимально захищає від потрясінь на міжнародних валютних ринках.
Грошово-кредитна безпека — такий стан грошово-кредитної системи, який характеризується стабільністю грошової одиниці, доступністю кредитних ресурсів та таким рівнем інфляції, що забезпечує економічне зростання та підвищення реальних доходів населення. При цьому розмір грошової маси повинен бути достатнім для обслуговування нею господарських оборотів.
Інвестиційна безпека — досягнення рівня інвестицій, що дає змогу оптимально задовольняти поточні потреби економіки у капітальних вкладеннях з урахуванням ефективного використання і повернення коштів, які інвестуються, оптимального співвідношення між розмірами іноземних інвестицій у країну і вітчизняних за кордон, підтримання позитивного національного платіжного балансу. Формування системи інвестиційної безпеки обов'язково слід здійснювати з урахуванням антиінфляційної політики .
Фінансова безпека фондового ринку — оптимальний обсяг його капіталізації, здатний забезпечити стійкий фінансовий стан його учасників та держави загалом. Оцінюючи безпеку фондового ринку в цілому, треба вести мову про безпеку ринку державних цінних паперів і ринку корпоративних цінних паперів, а також решти його сегментів: ринків акцій, облігацій, векселів, казначейських зобов'язань, ощадних сертифікатів, біржового та позабіржового ринків.
Під фінансовою безпекою страхового ринку слід розуміти такий рівень забезпеченості страхових компаній фінансовими ресурсами, який дав би їм можливість у разі потреби відшкодувати обумовлені у договорах страхування збитки їх клієнтів і забезпечити ефективне функціонування. Фінансова безпека ринку страхових послуг визначається станом його розвитку, фінансовою результативністю та ефективністю діяльності. Водночас вона зумовлена і реальним фінансовим станом суб'єктів господарювання.
Додатково виділяють такі складові фінансової безпеки, як:
— фінансову безпеку людини/окремого громадянина і домогосподарства;
— фінансову безпеку підприємства;
— фінансову безпеку регіону.
У стратегічному плані рівні фінансової безпеки індивідуума, підприємства і держави неподільні, оскільки здійснення як індивідуальних відтворювальних процесів, так і процесу суспільного відтворення можливе лише за умови органічного об'єднання інтересів держави, суб'єктів господарювання та громадян.
Фінансова безпека людини — такий стан життєдіяльності громадянина, при якому забезпечується правовий та економічний захист його життєвих інтересів, дотримуються конституційні права, забезпечується гідний і якісний рівень життя незалежно від впливу внутрішніх та зовнішніх загроз.
Фінансова безпека підприємства — забезпечення умов збереження комерційної таємниці, інтелектуальної власності та інформації; захищеність підприємства від негативного впливу зовнішнього середовища, тобто здатність підприємства протистояти несприятливому зовнішньому впливові, а також здатність швидко реагувати на різноманітні зовнішні загрози.
Державна стратегія фінансової безпеки і комплексна державна фінансова політика перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємодії.
Зважаючи на те, що фінансова безпека не є статичною (на систему безпеки впливає конкретна ситуація, що складається на певному етапі соціально-економічного і політичного розвитку суспільства), то механізм забезпечення фінансової безпеки включає такі елементи:
— об'єктивний і всебічний моніторинг фінансової сфери з метою виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз інтересам об'єктів фінансової безпеки;
— розрахунок гранично допустимих значень фінансових показників (індикаторів), перевищення яких може провокувати фінансову нестабільність і фінансову кризу;
— діяльність держави щодо виявлення і попередження внутрішніх і зовнішніх загроз фінансовій безпеці.
На фінансову безпеку впливає дія численних внутрішніх і зовнішніх викликів і загроз. Тому забезпечення дієвої системи фінансової безпеки передбачає з'ясування і систематизацію явищ і подій, настання або здійснення яких прямо чи опосередковано може становити загрозу тому або іншому суб'єкту фінансової безпеки чи елементу фінансово-кредитної сфери.
Основними внутрішніми загрозами фінансовій безпеці України можуть бути:
— неефективне регулювання і низький рівень правової культури у фінансовій сфері;
— зниження інвестиційної та інноваційної активності;
— недостатній рівень золотовалютних резервів;
— неефективність податкової системи та масове ухилення від сплати податків;
— низький рівень бюджетної дисципліни і бюджетний дефіцит;
— високий рівень боргової залежності держави;
— тінізація і криміналізація економіки, нелегальний відтік капіталів за кордон;
— нереальність (штучність) курсу національної валюти;
— високий рівень корупції у фінансово-кредитній сфері;
— стагнація фондового ринку;
— низький рівень капіталізації банківської сфери;
— низький рівень доходів населення.
Зовнішні загрози фінансовій безпеці пов'язані:
— з невизначеністю держави у сучасному геополітичному просторі, непричетністю до інтеграційних процесів;
— обмеженістю доступу до зарубіжних фінансових ринків, безконтрольністю щодо накопичення зовнішньої заборгованості;
— від’ємною динамікою сальдо торгового і платіжного балансу та значною залежністю України від експортно-імпортної діяльності;
— втручанням міжнародних фінансових організацій у внутрішні справи держави;
— впливом світових фінансових криз на фінансову систему України.
Сучасна динаміка суспільних процесів в Україні й світі зумовлює необхідність формування адекватної, ефективної та економічно виправданої системи захисту національних інтересів та забезпечення фінансової безпеки. Для цього необхідно насамперед поліпшити інвестиційний клімат, зокрема шляхом забезпечення дієвого захисту права власності, удосконалення регуляторного і корпоративного законодавства, обмеження монополізму, розвитку фінансового і фондового ринків. Одним із найважливіших завдань у цьому контексті є реформування податкової системи, забезпечення спрямованості фіскальної політики держави на зменшення частки усіх складових матеріальних витрат в економіці. Необхідно підвищити ефективність використання державних коштів, забезпечити дієвий державний контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій, прозорість використання ними фінансових ресурсів, ефективність тарифної та регуляторної політики. Заходи економічної політики держави слід спрямовувати також на зміцнення фінансового стану суб'єктів господарювання, забезпечення зростання їх рентабельності та капіталізації. Не менш важливо забезпечити подолання тінізації економіки та припинення відпливу капіталів за кордон; збалансований розвиток бюджетної сфери; внутрішню і зовнішню захищеність національної валюти, її стабільність, захист інтересів вкладників; здійснення виваженої політики внутрішніх і зовнішніх запозичень.
Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 79; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!