Професійні шкідливості лікаря-рентгенолога, радіолога. Посадові інструкції, що регламентують безпеку професійної діяльності лікарів цих професій.
Профілактичні заходи у професійній діяльності лікаря-фтизіатра. Національна програма боротьби з туберкульозом.
Слід визначити, що праця лікарів-інфекціоністів дуже близька до роботи лікарів терапевтичного профілю, однак шкідливостей у ній значно більше. В першу чергу, цей факт зумовлений імовірно більш високим ризиком для інфекціоніста самому захворіти тими ж хворобами, що й пацієнти, і особливо повітряно-крапельними інфекціями, антропонозними та зоонозними хворобами. Тому лікарям подібного профілю доводиться використовувати мийні та дезінфікуючі засоби, спецодяг (наприклад, протичумні костюми), приймати участь у проведенні дезінфекційної обробки, щеплень та інших карантинних (протиепідемічних) заходів. Відповідно такі лікарі, окрім ризику набути якогось інфекційного захворювання, більш схильні до виникнення алергічних захворювань. У своїй роботі лікар-інфекціоніст має постійно турбуватися про суворе дотримання таких вимог, як забезпечення відповідного порядку прийому інфекційних хворих, проведення санітарної обробки хворих, здійснення адекватного розподілу хворих за відділеннями та палатами, дотримання належного протиепідемічного стану відділень, предметів догляду за хворими, інвентарю, обладнання та посуду, встановлення певного порядку надання дозволів на відвідування хворих та догляду за ними, диспансерного обліку та виписки хворих із стаціонарних відділень, охорона довкілля від забруднень збудниками інфекційних захворювань тощо.
|
|
|
У К А З
ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Про Національну програму боротьби із захворюванням
на туберкульоз на 2002-2005 роки
З метою проведення в життя сучасної науково обгрунтованої
стратегії боротьби із захворюванням на туберкульоз
п о с т а н о в л я ю:
1. Затвердити Національну програму боротьби із захворюванням
на туберкульоз на 2002-2005 роки (далі – Програма).
НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА
боротьби із захворюванням на туберкульоз
на 2002-2005 роки
В Україні з 1995 року спостерігається епідемія туберкульозу,
яка невпинно прогресує і є однією з основних медико-соціальних
проблем. Зафіксовано поширення всіх форм туберкульозу. Кількість
хворих становить 1,4 відсотка чисельності населення країни. Нині
туберкульоз в Україні є найпоширенішою інфекційною хворобою, яка
призводить до найбільшої кількості смертних випадків від
інфекційної патології. Виникла загроза економічної та політичної
ізоляції України як резервуара туберкульозної інфекції від
світового співтовариства.
|
|
|
З метою координації проведення протитуберкульозних заходів та
контролю за поширенням в державі епідемії туберкульозу розроблено
Національну програму боротьби із захворюванням на туберкульоз на
2002-2005 роки (далі - Програма), в якій боротьбу з цим
захворюванням визначено як одне з першочергових державних завдань
із забезпеченням цільового фінансування на весь період
епідемічного неблагополуччя.
Лікування та профілактика туберкульозу
1. Організовувати централізовану закупівлю
протитуберкульозних препаратів для хіміопрофілактики туберкульозу
та лікування вперше виявлених хворих на активні форми туберкульозу
і хворих із рецидивами туберкульозу, забезпечити розподіл цих
препаратів між адміністративними територіями, міністерствами та
іншими центральними органами виконавчої влади відповідно до
прогнозованої річної кількості хворих та осіб, які потребують
хіміопрофілактики.
Щороку
2. Здійснювати контроль за проведенням хіміопрофілактики та
лікування хворих на туберкульоз (насамперед бактеріовиділювачів)
на всіх етапах - стаціонарному, амбулаторному та санаторному і
забезпечити їх стандартизованим антибактеріальним лікуванням та
хіміопрофілактикою.
|
|
|
3. Проводити першочергову хіміопрофілактику туберкульозу
осіб, які контактували з хворими на туберкульоз, дітей з віражем
туберкулінової реакції та інших інфікованих дітей відповідно до
груп медичного (диспансерного) нагляду.
4. Переглянути структуру ліжкового фонду санаторіїв залежно
від їх функцій для проведення основного курсу хіміотерапії,
лікування хворих на туберкульоз із супутніми захворюваннями,
проведення реабілітаційних і лікувально-оздоровчих заходів.
5. Переглянути структуру ліжкового фонду всіх
протитуберкульозних закладів, які надають стаціонарну допомогу, з
метою його перерозподілу по таких відділеннях: для
бактеріовиділювачів; для хворих на хіміорезистентний і хронічний
туберкульоз; для хворих на бактеріонегативний туберкульоз; для
диференційної діагностики і малих форм туберкульозу.
6. Забезпечувати харчування хворих на туберкульоз у
протитуберкульозних закладах відповідно до встановлених норм.
7. Забезпечувати проведення в пологових будинках щеплень
вакциною БЦЖ усіх новонароджених, які не мають протипоказань, і
ревакцинації туберкуліннегативних дітей віком від 7 до 14 років
відповідно до календаря профілактичних щеплень.
|
|
|
Виявлення та діагностика туберкульозу
8. Забезпечувати функціонування Референс-центру з
мікробіологічної діагностики туберкульозу Міністерства охорони
здоров'я України, клінічних лабораторій лікувально-профілактичних
закладів та мікробіологічних лабораторій протитуберкульозних
закладів з метою проведення мікроскопії та посіву мокротиння, а
також визначення резистентності мікобактерій туберкульозу до
антимікобактеріальних препаратів і здійснення
організаційно-методичних та контрольних функцій.
9. Забезпечувати проведення в клінічних лабораторіях
державних і комунальних лікувально-профілактичних закладів
мікроскопії мазка мокротиння усім особам, які кашляють протягом
трьох тижнів і більше, на виявлення мікобактерій туберкульозу.
10. Забезпечувати проведення хворим із негативним результатом
мазка та з клініко-рентгенологічними ознаками туберкульозу (після
завершення інтенсивної фази та основного курсу антибактеріального
лікування) посіву на живильні середовища мокротиння та іншого
патологічного матеріалу на мікобактерії туберкульозу, а також всім
хворим, які виділяють мікобактерії туберкульозу, - дослідження на
хіміорезистентність висіяних культур, віддаючи пріоритет хворим,
основний курс антибактеріальної терапії яких не сприяв
вилікуванню.
11. Організовувати централізовану закупівлю туберкуліна за
рахунок коштів місцевих бюджетів для проведення
туберкулінодіагностики та забезпечувати його розподіл між
адміністративними територіями відповідно до прогнозованої річної
кількості дітей, які потребують такого дослідження.
12. Забезпечувати щороку обов'язкове проведення
туберкулінодіагностики дітей віком від 1 до 14 років за умови, що
першочергова туберкулінодіагностика проводитиметься дітям за рік
до ревакцинації та безпосередньо перед нею, а також тим дітям, які
довгий час перебували в контакті з хворими на туберкульоз і часто
хворіють, мають ознаки інтоксикації.
13. Закуповувати рентгенологічні та флюорографічні плівки, а
також реактиви для рентгенологічного та флюорографічного
обстеження.
14. Забезпечувати проведення профілактичного флюорографічного
обстеження населення один раз на 2 роки, в першу чергу осіб, які
кашляють протягом трьох тижнів і більше, перебували в контакті з
хворими на бактеріальну форму туберкульозу, алкоголіків,
наркоманів, безробітних, мігрантів, переселенців, осіб, які
перебувають у пенітенціарних установах, ВІЛ-інфікованих, хворих на
СНІД та інших осіб, які належать до груп підвищеного ризику,
перебувають під медичним (диспансерним) наглядом у
лікувально-профілактичних закладах або спеціалізованих
диспансерах, а також осіб, які звертаються за соціальною
допомогою, працівників підприємств, установ та організацій, до
роботи в яких не повинні допускатися хворі на туберкульоз,
студентів вищих навчальних закладів.
Диспансерна робота і заходи, які проводяться
в осередках туберкульозної інфекції
15. Забезпечувати проведення диспансеризації хворих на
туберкульоз відповідно до строку перебування в групах
диспансерного нагляду.
16. Забезпечувати проведення поточної та заключної
дезінфекції в осередках туберкульозної інфекції.
Організаційні заходи, пов'язані із здійсненням
контролю за поширенням туберкульозу,
та їх наукове обгрунтування
17. Вивчати ефективність існуючих протитуберкульозних заходів
та розвивати наукові розробки з цього питання. 18. Удосконалювати статистичну звітність щодо поширення
захворюваності на туберкульоз, надавати організаційно-методичну
допомогу протитуберкульозній службі, здійснювати контроль за
проведенням протитуберкульозних заходів, передбачених цією
Програмою.
19. Розробити систему моніторингу епідеміологічних факторів
поширення туберкульозу та стандартів якості протитуберкульозних
заходів (профілактика, виявлення, діагностика, лікування,
медико-соціальна реабілітація, диспансеризація тощо) і створити
відповідні реєстри.
20. Удосконалити навчальні програми за тематикою легеневого
та позалегеневого туберкульозу для студентів, інтернів,
ординаторів, аспірантів, курсантів, лікарів усіх спеціальностей.
21. Створити державний центр інформаційних медичних
технологій діагностики та лікування туберкульозу, використовуючи
базу Інституту фтизіатрії і пульмонології імені Ф.Г. Яновського
Академії медичних наук України та регіональні центри при обласних
протитуберкульозних диспансерах.
22. Розробити і впровадити стандартні схеми (протоколи)
контрольованого лікування туберкульозу, стандарти якості
антибактеріальної терапії та критерії оцінки ефективності
лікування туберкульозу.
23. Уніфікувати і стандартизувати схеми патогенетичного
лікування хворих на туберкульоз в інтенсивній (I) фазі та фазі
продовження (II).
24. Розробити і затвердити нормативну документацію проведення
активного виявлення та діагностики туберкульозу серед осіб, які
належать до груп підвищеного ризику, з урахуванням
соціально-економічних, епідеміологічних та медико-біологічних
факторів, а також розробити і впровадити технологію "пасивного"
(за звертанням) виявлення та діагностики туберкульозу.
25. Удосконалити медичний (диспансерний) нагляд за хворими на
туберкульоз відповідно до сучасних соціально-економічних умов та
наявної епідемічної ситуації.
Санітарна та соціальна профілактика туберкульозу
26. Розробити і впровадити технологію обмеження інфікування
здорових осіб у осередках туберкульозної інфекції.
27. Розробити і здійснити заходи щодо профілактики та
зниження рівня захворюваності на туберкульоз серед осіб, які
належать до груп підвищеного ризику.
28. Організовувати гігієнічне навчання населення з питань
запобігання виникненню та поширенню туберкульозу, забезпечувати
виготовлення відповідних науково-популярних теле- і радіопередач,
друкованих видань.
Заходи щодо профілактики туберкульозу
в тваринницьких господарствах
29. Забезпечувати своєчасне виявлення хворих на туберкульоз
сільськогосподарських тварин, оздоровлення неблагополучних щодо
туберкульозу тваринницьких господарств відповідно до
нормативно-правових актів з питань ветеринарної медицини, а також
використання продукції таких господарств згідно з вимогами
санітарних і ветеринарних правил щодо профілактики туберкульозу.
Професійні шкідливості лікаря-рентгенолога, радіолога. Посадові інструкції, що регламентують безпеку професійної діяльності лікарів цих професій.
Важливе місце в раціональному розв'язанні питань безпеки праці під час роботи з джерелами іонізуючого випромінювання та приладами для променевої діагностики посідає цілий ряд законодавчих документів, галузевих наказів, а також санітарних норм і правил. Зокрема, до їх числа необхідно віднести Закон України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань" (1998), Наказ Міністерства охорони здоров'я України №340 від 28.11.1997 року "Про удосконалення організації служби променевої діагностики та променевої терапії", Норми радіаційної безпеки України (1997), а також Основні санітарні правила протирадіаційного захисту України (2001).
В останні роки в лікувально-профілактичних закладах системи охорони здоров'я функціонувало 2461 рентгенологічних кабінетів (відділень). В Україні щорічно понад 15 млн. чоловік підлягає проведенню профілактичної флюорографії, на 10700 наявних рентгендіагностичних апаратів припадає 4500 лікарів-рентгенологів.
Слід зауважити, що основні заходи щодо профілактики негативного впливу різних джерел іонізуючого випромінювання повинні базуватися на провідних положеннях Закону України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань"..
Професійне опромінення - опромінення персоналу в процесі здійснення його трудової діяльності.
Основна дозова межа індивідуального опромінення населення не має перевищувати 1 мЗв, разом з тим дозова межа медичного персоналу не повинна бути більшою за 20 мЗв, при цьому для медичного персоналу допускається її збільшення до 50 мЗв, в тому випадку, якщо середньорічна доза опромінення протягом 5 років поспіль не перевищує 20 мЗв. Необхідно відзначити, що відповідно до НРБУ-97 встановлюються наступні категорії осіб, які зазнають опромінення:
Категорія А (персонал) - особи, які безпосередньо постійно або тимчасово працюють з джерелами іонізуючих випромінювань.
Категорія Б (персонал) - особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізуючих випромінювань, але, у зв'язку з розташуванням робочих місць у приміщеннях та на промислових майданчиках з об'єктами, що пов'язані з радіаційно-ядерними технологіями, можуть отримувати додаткові опромінення.
Категорія В - все населення.
Необхідно підкреслити, що особи, молодші за 18 років, не допускаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання.
З метою попередження потенційного опромінення плоду для жінок дітородного віку (до 45 років), які віднесені до категорії А, вводиться додаткове обмеження опромінення: середня еквівалентна доза зовнішнього локального опромінення шкіри в області нижньої частини живота за будь-які два послідовні місяці не повинна перевищувати 2 мЗв. У разі діагностування вагітності ця доза не має перевищувати 2 мЗв за весь період вагітності.
Жінка, яка віднесена до персоналу категорії А та у якої діагностовано вагітність, повідомляє про це адміністрацію підприємства, що в свою чергу, має створити для неї усі необхідні умови праці.
Дата добавления: 2021-01-21; просмотров: 152; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!