Спинномозкова павутинна оболонка

Білет№1

1.Анатомія є складовою частиною науки морфології.До морфології належить також:гістологія(наука про тканину), цитологія(про клітину), ембріологія( про розвиток зародка)

Анатомія- наука про форму і будову організму людини і його складових – органів та систем, а також про їх розвиток і функції.. Термін «анатомія» походить від давньогрецького anatome – розтинаю. Це пояснюється тим, що першим і основним методом дослідження людини був метод розтинання трупів.

Людина є вищим продуктом розвитку живї матерії. Тому, щоб зрозуміти її будову, необхідно користуватися даними біології – науки про закони виникнення і розвитку живої природи. Як людина є частиною живої природи, так і наука, що вивчає її будову, тобто анатомія, є складовою біології.

Щоб зрозуміти будову організму з точки зору взаємозв’язку форми і функції, анатомія користується даними фізіології. Анатомія і фізіологія розглядають один і той же об’єкт – організм людини, але з різних позицій: анатомія – з точки зору форми, організації живого, а фізіологія – з точки зору функцій, процесів, що в ньому відбуваються.

Анатомія, яка вивчає не лише зовнішню, а й внутрішню форму, структуру органів за допомогою мікроскопа – це мікроскопічна анатомія. Вона тісно пов’язана з наукою про тканини – гістологією, яка вивчає закономірності будови і розвитку тканин та органів, а також з наукою про клітину – цитологією. Остання досліджує закономірності будови, розвитку і діяльності клітин, з яких побудовані тканини й органи. Ембріологія вивчає розвиток зародка.

Із винаходом електронного мікроскопа виникла можливість досліджувати субмікроскопічні структури і навіть молекули, що є об’єктом біохімії. На межі цитології й хімії розвинулась нова наука – цитохімія.

Отже,анатомія, гістологія, цитологія та ембріологія разом становлять науку про будову і розвиток організму, яка має назву морфологія.

. Методи дослідження в анатомії

Основним методом дослідження в анатомії є розтин і препарування. Сьогодні в анатомії застосовуються також інші методи дослідження:

- метод ін’єкції судин (судини заповнюються контрастною або забарвлюючою речовино);

- метод просвітлення (препарат встановлюється у просвітлюючу речовину, наприклад спирт, гліцерін);

- метод корозії (орган з судинами, ін’єкованими органічними розчинами, поміщається в кислоту або луг);

- метод мацерації (обезжирювання, вибілювання, висушування);

- розпили заморожених трупів;

- бальзамування;

- рентгенологічне дослідження;

- метод ангіографії (рентгенологічне дослідження ін’єкованих судин);

- антропометричні методи (вивчення зовнішніх форм і пропорцій тіла людини).

СПИННИЙ МОЗОК (medulla spinalis)

Це довгий тяж циліндричної форми, який розміщений в хребтовому каналі і тягнеться від великого отвору потиличної кістки до рівня I–ІI поперекових хребців.

Спинний мозок закінчується мозковим конусом(conus medullaris), від якого до окістя другого куприкового хребця тягнеться кінцева нитка, спинномозкова частина (filum terminale, parsspinalis) , яка фіксується до задньої поверхні тіла другого куприкового хребця. Ця нитка є залишком редукованого хвостового відділу спинного мозку. Край великого отвору потиличної кістки вважається верхньою межею спинного мозку, де він переходить у довгастий мозок.

На рівні від II шийного – II грудного хребців спинний мозок утворює:

- шийне стовщенняяке найбільшого свого розміру досягає на рівні VI шийного хребця.

На рівні X – XII грудних хребців утворює:

попереково–крижове стовщення яке переходить в мозковий конус розташовані відповідно до центрів іннервації верхніх і нижніх кінцівок.

Всередині спинного мозку проходить центральний канал, який продовжується вгорі в IV шлуночок головного мозку, а донизу закінчується кінцевим шлуночком

Розрізняють такі частини спинного мозку:

- шийна частина; шийні сегменти [1–8] (pars cervicalis; їх є 8;

- грудна частина; грудні сегменти [1–12] (pars thoracica; їх є 12;

- поперекова частина; поперекові сегменти [1–5] (pars lumbalis; є 5;

- крижова частина; крижові сегменти [1–5] (pars sacralis;]), їх є 5;

- куприкова частина; куприкові сегменти [1 – 3] (pars coccygea; їх є 1–3.

Відрізок спинного мозку, який відповідає двом парам корінців (два передніх та два задніх) називається сегментом

Оболонки спинного мозку

Спинномозкова тверда оболонка ( dura mater spinalis ) , яка має вигляд довгастого мішка, складається з двох листків — зовнішнього, що є окістям хребців, і внутрішнього, або власне твердої оболонки. Простір, розташований назовні від твердої оболонки, називається надтвердооболонним Він заповнений клітковиною, яка містить головним чином численні внутрішні вени хребта. Вгорі тверда оболонка спинного мозку фіксується до краю великого (потиличного) отвору, а знизу закінчується сліпо і в canalis sacralis переходить у нитку твердої оболонки, яка закріплюється на куприку. У межах міжхребцевих отворів тверда оболонка вкриває спинномозкові корінці, вузли та нерви.

Спинномозкова павутинна оболонка

( arachnoidea mater spinalis ) — тонка, безбарвна і прозора; щільно прилягає до внутрішньої поверхні твердої оболонки. Спинномозкова м'яка оболонка (ріа mater spinalis ) щільно вкриває речовину спинного мозку; містить велику кількість артеріальних і венозних судин. Між павутинною і м'якою оболонками є чималий підпавутинний простір ( spatium suba - rachnoideum ), заповнений цереброспіналь-ною рідиною ( liquor cerebrospinal ) і з'єднаний з однойменним простором головного мозку. Таким чином, спинний мозок із своїми корінцями ніби плаває в церебро-спінальній рідині. Стійкого положення йому надають дві зв'язки — проміжна шийна перегородка та зубчасті зв'язки, які формуються з м'якої оболонки мозку.

Спинномозкова рідина (інша назва – ліквор) – це специфічна рідина, яка знаходиться в тісному взаємовідносини зі спинним і головним мозком.
Вона виробляється сплетеннями судин головного мозку. За 24 години виробляється близько 400-600 мілілітрів ліквору. За наявності будь-якої патології – до 1000. Спинномозкова рідина за добу повністю оновлюється від 6 до 8 разів.

3. Печінка (hepar) (є найбільшою залозою людини.У дорослої людини її маса 1,5-2 кг.

Печінка має червоно-бурий колір і досить м'яку консистенцію. Розташована в очеревинній порожнині безпосередньо під діафрагмою. Більша її частина (3/5) лежить з правого боку. У печінці, що зовні нагадує неправильну шапку гриба, розрізняють діафрагмальну (верхню) і нутряну, або вісцеральну (нижню), поверхні, розділені нижнім краєм.

Печінка вкрита серозною оболонкою з підсерозним прошарком.Це тонка прозора оболонка, міцно зрощена з волокнистою оболонкою яка обгортає печінку.

Паренхіма печінки складається з печінкових часточок (діаметр 1—2 мм), утворених епітеліоцитами печінки, або гепатоцитами — печінковими клітинами, згрупованими у вигляді балок. Балки розташовані в часточці радіально й оточують центральну вену.Між часточками проходять міжчасточкові артерії ,вени і жовчні проточки.. Внутрішньочасточкові синусоїдні капіляри супроводжуються внутрішньочасточковими жовчними проточками, до яких надходить вироблена гепатоцитами жовч і які впадають у жовчні міжчасточкові протоки, а після цього збираються в печінкові протоки і протоки хвостатої частки, що виходять із воріт печінки.

Зразу після виходу обидві протоки об'єднуються в загальну печінкову протоку (близько 4 —5 см завдовжки), яка, , зливається з міхуровою протокою утворюючи спільну жовчну протоку завдовжки близько 12 см Спільна жовчна протока спускається донизу між листками печінково-дванадцятипалої зв'язки і відкривається разом з протокою підшлункової залози в дванадцятипалій кишці.

Крім утворення жовчного пігмента і жовчі печінка виконує інші життєво важливі функції: депонує глюкозу у вигляді глікогену, нейтралізує токсичні речовини, які надходять у кров з кишок, тощо.

4. Статеві відмінності таза добре помітні в ділянці підлобкового кута: у чоловіків він гострий (приблизно 70—75°), у жінок — тупий (90—100°). Кут таза утворює так звану лобкову дугу. Крила клубової кістки у жінок ширші й розташовані більш горизонтально, тоді як у чоловіків вони майже перпендикулярні. В тазі чоловіка й жінки передньозадні та бічні виміри великого таза різняться. Так, у жінок вони в середньому на 3—4 см більші, ніж у чоловіків. Канал спинного мозку жіночого таза має форму циліндра, чоловічого — конуса

В-2

1. Клітина (cellula, cytus) — елементарна одиниця живого, яка здійснює передачу генетичної інформації шляхом самовідтворення. Кожна клітина представляє складну систему біополімерів, що містить ядро і цитоплазму, з розташованими в ній органелами, укладеними в клітинну оболонку — цитолему (плазмалему). Основні властивості клітин — це подразнення, провідність, скоротність тощо.

Життя підтримується завдяки клітинному розподілу, суть якого лежить в подвоєнні ДНК і рівномірному її розподілі між двома дочірніми клітинами. Проте деякі високоспеціалізовані клітини (наприклад, нервові) втратили здатність розмножуватися. Інші, також високоспеціалізовані (наприклад, клітини печінки — гепатоцити), які у звичайних умовах не діляться, після різних пошкоджень або видалення частини органу починають ділитися. І, нарешті, існують високоспеціалізовані клітини (наприклад, клітини крові, епітелію), які також не діляться, проте швидко гинуть і постійно заміщаються завдяки інтенсивному поділу стовбурних (або камбіальних) клітин, що здатні ділитися. Ця категорія клітин називається такими, що оновлюються.

2. Всередині спинного мозку проходить центральний канал(canalis centralis), який продовжується вгорі в IV шлуночок головного мозку, а донизу закінчується кінцевим шлуночком.

Розрізняють такі частини спинного мозку:

- шийна частина; (pars cervicalis; їх є 8;

- грудна частина; (pars thoracica; їх є 12;

- поперекова частина; ] (pars lumbalis; їх є 5;

- крижова частина (pars sacralis; їх є 5;

- куприкова частина; (pars coccygea; їх є 1–3.

Відрізок спинного мозку, який відповідає двом парам корінців (два передніх та два задніх) називається сегментом (segmentum).

Спинний мозок, відповідно, складається з 31 – 33 сегментів.

Починаючи з нижніх чотирьох шийних, сегменти розташовуються вище відповідних хребців хребтового стовпа (правило Шипо). Таке розташування пояснюється тим, що довжина спинного мозку значно менша за довжину хребтового стовпа. Тому, практично важливо знати скелетотопію спинномозкових сегментів.

Скелетотопія спинномозкових сегментів:

- у нижньому шийному (V, VI, VII, VIII) і верхньому грудному відділах (I, II, III, IV) сегменти розміщені на один хребець вище від відповідного їм за ліком хребця;

- в середньому грудному відділу сегменти (V, VI, VII, VIII, IX) розміщені на два хребці вище;

- в нижньому грудному відділу) сегменти (X, XI, XII розміщені на три хребці вище;

- поперекові сегменти розміщені на рівні X – XI грудних хребців;

- крижові і і куприкові сегменти – на рівні XII грудного – I поперекового хребці.

Сіра речовина спинного мозку

Це скупчення тіл нейронів та їх коротких відростків. Вона складається з:

- переднього стовпа

- заднього стовпа

проміжного(бічного) стовпа цей стовп чітко виражений лише в грудо–поперековому відділі спинного мозку;

- центральної драглистої речовини(substantia gelatinosa centralis) – проміжної зони, що розташована навколо центрального каналу, який висланий епендимою.

На поперечному розрізі стовпи мають вигляд рогів і тому в сірій речовині розрізняють парні:

- передній ріг

- задній ріг

- бічний ріг

На рівні шийного та попереково–крижового відділів спинного мозку клітини переднього рогу утворюють спинномозкову пластинку VII – IX ). На інших рівнях ця пластинка розташована в проміжній речовини

Біла речовина спинного мозку

Вона представлена аксонами нервових клітин головного та спинного мозку, які утворюють висхідні шляхи (чутливі, аферентні) і низхідні шляхи (рухові, еферентні).

За допомогою борозен біла речовина поділяється на:

- передній канатик

- задній канатик

- бічний канатик

Правий і лівий передні канатики за допомогою передньої білої спайки сполучаються між собою.

У задніх канатиках проходить два висхідні шляхи:

- тонкий пучок,пучок Голя, який розташований присередньо;

- клиноподібний пучокабо пучок Бурдаха, розташований збоку від нього.

Спинний мозок виконує дві основні функції: рефлекторну і провідну.

Рефлекторна функціяспинного мозку полягає у здійсненні складних рухових реакцій організму. Спинний мозок іннервує всю скелетну мускулатуру, крім м'язів голови, які іннервуються черепними нервами. У спинному мозку містяться рефлекторні центри мускулатури тулуба, кінцівок шиї. Тут же розташовано багато центрів автономної нервової системи. Рефлекси сечовипускання і дефекації зв'язані з функцією спинного мозку.

Спинний мозок здійснює і провідну функцію.Доцентрові імпульси, які надходять у спинний мозок по задніх корінцях, передаються по провідних шляхах спинного мозку у відділи головного мозку, що лежать вище. У свою чергу, із відділів центральної нервової системи спинний мозок одержує імпульси, які можуть змінювати діяльність скелетної мускулатури і внутрішніх органів. Провідні шляхи діляться на висхідні і низхідні. Висхідні шляхи проводять імпульси із периферії (від рецепторів шкіри, м'язів, суглобів, внутрішніх органів) до головного мозку. Низхідні шляхи проходять по передніх і частково бічних стовпах. По них передаються імпульси від головного мозку до рухових центрів спинного мозку, а від них ці імпульси йдуть до скелетних м'язів.

3. Шлунок (gaster) — це розширена частина травного каналу, розташована між стравоходом і кишками. Він має дві стінки: передню і задню. Краї переходу стінок шлунка одна в іншу називаються кривинами: мала кривина обернена праворуч догори, велика — донизу, вперед і ліворуч. У шлунку розрізняють: кардіальну частину ,; тіло шлунка — найбільшу частину; воротарну частину ,воротар — найвужчу частину,

Стінка шлунка складається з трьох оболонок: слизової з підслизовою основою, м'язової та серозної з підсерозною основою.

Слизова оболонка шлунка, як і всього травного каналу, складається з епітеліального шару ентодермального походження, власної пластинки з ніжної сполучної тканини, м'язової пластинки та пухкого сполучнотканинного підслизового прошарку.

Між епітеліальним шаром і м'язовою пластинкою міститься величезна кількість (до 100 в 1 мм2) трубчастих залоз, які відкриваються на поверхню слизової оболонки. Серед цих залоз, що виділяють шлунковий сік, розрізняють шлункові, або власні, залози закладені переважно в слизовій оболонці кардіальної частини, дна й тіла шлунка, та воротарні залози .

М'язова оболонка шлунка складається з гладкої м'язової тканини і має три шари: поздовжній розташований зовні, розвинутий порівняно слабко; коловий — потужніший; внутрішній, що складається з нерівномірно розподілених косих волокон

Серозна оболонка вкриває весь шлунок, за винятком малої та великої кривин, де до шлунка підходять судини й нерви і фіксуються малий і великий чепці.

Місткість шлунка становить 1 —4 л і залежить від кількості та якості їжі. Середня місткість шлунка дорослої людини близько 3 л.

Топографія. Шлунок розташований у верхньому відділі черевної порожнини, причому 5/6 його лежить ліворуч і 1 /6 праворуч від серединної лінії. Мала кривина, найближча до неї верхня частина передньої стінки і пілорична частина прилягають до вісцеральної поверхні печінки й проектуються в надчеревній ділянці живота. Кардіальна частина і дно шлунка тісно стикаються з нижньою поверхнею діафрагми, селезінкою і частково з лівою часткою печінки. Ці відділи шлунка проектуються в лівій підребровій ділянці.

Задня стінка шлунка прилягає до пристінкової очеревини. Велика кривина контактує з поперечною ободовою кишкою. У положенні хворого лежачи вона звичайно проектується на середині відстані між пупком і верхівкою мечоподібного відростка, часто опускається значно нижче навіть при порожньому шлунку.

Функція. Відбувається розщеплення (неповне) харчових речовин і згортання молока під впливом шлункового соку; всмоктування води й розчинених у ній речовин; евакуація харчової маси в тонку кишку; вилучення з крові шкідливих речовин (сечової кислоти, сечовини, деяких отрут тощо) слизовою оболонкою шлунка.

4. Шийні хребці мають такі загальні особливості:

1. На поперечних відростках є поперечні отвори

2. Остисті відростки роздвоєні (крім VII хребця).

3. Поперечні відростки мають:

- передні горбки

- задні горбки ,які розташовані, відповідно, на ребровому відростку – (передньому відростку )і власне поперечному відростку – (задньому відростку );

- борозну спинномозкового нерва

4. Суглобові поверхні лежать майже у горизонтальній площині.

5. Тіло хребця вгорі скошене в поперечній площині, а знизу – в стріловій площині.

Особливості атланта [C I], першого шийного хребця

1. Відсутнє тіло хребця

2. Замість тіла хребця є дві бічні маси атланта

3. Бічні маси атланта з’єднані передньою дугою атланта і задньою дугою атланта

4. На передній дузі атланта є передній горбок ,а на задній дузі атланта– задній горбок

5. На бічних масах є відповідні верхні суглобові поверхні ) і нижні суглобові поверхні

6. На задній поверхні передньої дуги атланта є ямка зуба для з’єднання із зубом осьового хребця

Осьовий хребець [C II],другий шийний хребець має на тілі зуб осьового хребця який складається з верхівки зуба і основи зуба

На зубі розташовані передня суглобова поверхня та задня суглобова поверхня

На хребці вже є нижній суглобовий відросток та остистий відросток

III–VI шийні хребці [C III – C VI] – типові. Передній горбок на поперечному відростку VI шийного хребця добре виражений і називається сонним горбком ,тому що до нього можна притиснути загальну сонну артерію при зупинці кровотечі з її гілок.

VII шийний хребець [C VII] називається виступним хребцем ,тому що він має довгий нероздвоєний остистий відросток .Він є орієнтиром для лікарів при відрахуванні хребців .

Особливості грудних хребців 1. Мають на тілі верхні реброві ямки або напів’ямки та нижні реброві ямки або напів’ямки для з’єднання з головками ребер

2. На поперечних відростках знаходяться реброві ямки поперечних відростків для з’єднання з горбками ребер окрім T XI – T XII.

3. Остисті відростки

довгі, спрямовані вниз, черепицеподібно накривають один одного.

4. Суглобові поверхні верхніх суглобових відростків і нижніх суглобових відростків лежать у лобовій площині.

Перший грудний хребець на бічній поверхні тіла хребця має повну верхню реброву ямку і нижню реброву ямку або напів’ямку

Х грудний хребець : на тілі має тільки верхню реброву ямку або напів’ямку

ХІ–ХІI грудні хребці : на тілі хребців є повна реброва ямка,а на їх поперечних відростках реброві ямки відсутні.

Верхні суглобові відростки XII грудного хребця розміщені у лобовій площині, а нижні суглобові відростки– у стріловій площині.

Особливості поперекових хребців1. Мають соскоподібний відросток та додатковий відросток

2. Масивне тіло

3. Заокруглений короткий остистий відросток

4. Довгі поперечні відростки ,які є рудиментами ребер і називаються реброподібними відростками; ребровими відростками

5. Суглобові поверхні лежать в стріловій площині, при цьому верхні суглобові поверхні обернені всередину, а нижні суглобові поверхні– назовні.

Крижова кістка

Крижова кістка (os sacrum) утворена п’ятьма крижовими хребцями ,які між собою зрослися. Вона має трикутну форму. Вгорі на ній розташована основа крижової кістки,а внизу – верхівка крижової кістки .На кістці є тазова поверхня ,або передня поверхня та спинна поверхня або задня поверхня

Всередині кістки проходить крижовий канал ,який внизу на верхівці закінчується крижовим розтвором .Останній обмежений двома крижовими рогами

На бічних частинах крижової кістки) знаходяться вушкоподібні поверхні для з’єднання з аналогічними поверхнями клубових кісток .

Тіло V поперекового хребця з тілом I крижового хребця утворюють кут, спрямований уперед – мис

Куприкова кістка; куприк (os coccygis; coccyx)

Куприкова кістка утворена 3–5 куприковими хребцями ,які зрослися, має тіло куприкової кістки і спрямовані угору куприкові роги /

В-3.

1.Тканина — це історично утворена спільність клітин і міжклітинної речовини, об’єднаних єдиним походженням, будовою та функцією.

В організмі людини є чотири види тканин: епітеліальна (покривна), сполучна, м’язова та нервова.

Епітеліальна тканина покриває поверхню тіла й вистилає слизові оболонки внутрішніх органів (ротова порожнина, глотка, шлунок, кишки та інші), бере участь у створенні залоз.

Епітелій утворюється клітинами, позбавленими кровоносних судин. їх живлення відбувається завдяки дифузії поживних речовин зі сполучної тканини (здебільшого пухкої волокнистої).

Епітелій, залежно від форми клітин, поділяється на лускатий (плескатий), кубічний, стовпчастий, а за структурою шарів — на одношаровий і багатошаровий.

Сполучна тканина, на відміну від інших, утворена великою кількістю клітин і міжклітинної речовини, яка містить різні за будовою волокна.

Сполучна тканина входить до складу всіх органів людини й виконує функції опори, зв’язку, живлення та захисту. Залежно від переважання тих або інших морфологічних і функціональних особливостей сполучну тканину поділяють на волокнисту, еластичну, ретикулярну, хрящову, кісткову тощо.

М’язова тканина є двох видів: посмугована (скелетна) й непосмугована (гладенька).

Посмугована м ‘язова тканина входить до складу скелетних м’язів, вона має здатність до скорочення, завдяки чому відбуваються різні життєво необхідні рухові процеси. Отже, скелетні м’язи є активною частиною опорно-рухового апарата. Посмугована м’язова тканина складається з багатоядерних м’язових волокон, у яких по довжині чергуються темні й світлі смуги (диски), що мають різні оптичні властивості. Скелетні м’язи скорочуються завдяки іннервації спинно-мозковими й черепними нервами. Це довільні м’язи, вони можуть скорочуватися за нашою волею.

Гладенька м’язова тканина на відміну від посмугованої не має поперечної посмугованості. Складається з веретеноподібних клітин — міоцитів, які мають одне ядро. Довжина клітин — від 15 до 500 мкм, а діаметр їх — 10—20 мкм. У клітинах гладеньких м’язів немає міофібрил, однак є скоротливі міофіламенти (протофібрили) завдовжки 1—2 мкм і завтовшки 5—8 нм (тонкі міофіламенти) і 10—30 нм (товсті міофіламенти).

Нервова тканина утворює центральну нервову систему, периферичні нерви та їхні вузли. Нервова тканина складається з клітин — нейронів (нейроцитів) і нейроглії.

Нейрони — основні структурні елементи центральної нервової системи, вони утворюють у ній нервові центри, до яких від органів чуття чутливими нейронами проводяться нервові імпульси. Органи чуття інформують центри про їхній функціональний стан. Від нервових центрів по рухомих нейронах до виконавчих органів (м’язи, залози, судини, внутрішні органи) надходять команди, внаслідок яких і відбувається робота цих органів. Нейрони мають тіло й відростки, вони можуть бути різної величини та форми. За функцією нейрони бувають чутливі, рухові й асоціативні.

Нейроглія виконує опорну, трофічну, захисну і розмножувальну функції. Гліальних клітин (гліоцитів) у центральній нервовій системі в 10—15 разів більше, ніж нейронів, вони мають дуже багато відростків, завдяки яким утворюється густа мережа, що й забезпечує широкі зв’язки нервових клітин між собою.

Нервова система – це система органів та структур, які здійснюють регуляцію всіх життєвих процесів організму, здійснюють інтеграцію і координацію діяльності всіх інших його систем та органів, забезпечують взаємодію, зв’язок із зовнішнім середовищем.

Існує дві класифікації нервової системи – анатомічна та фізіологічна. Анатомічно її органи поділяють на центральні (головний і спинний мозок) та периферійні (нервові вузли, нервові стовбури і нервові закінчення). Фізіологічно нервову систему поділяють на соматичну і вегетативну. Соматична інервує тіло організма, а вегетативна – внутрішні органи, судини та залози.

Нервова система координує діяльність клітин, тканин і органів нашого тіла. Вона регулює функції організму і його взаємодія з навколишнім середовищем, забезпечує можливості реалізації психічних процесів, які лежать в основі механізмів мови і мислення, запам'ятовування і навчання. Крім того, у людини нервова система становить матеріальну основу його психічної діяльності.
Нервова система являє собою складний комплекс високоспеціалізованих клітин, які передають імпульси від однієї частини тіла до іншої, в результаті організм отримує можливість реагувати як єдине ціле на зміни факторів зовнішнього або внутрішнього середовища.
Підрозділяється нервова система на центральну і периферичну. До складу центральної нервової системи входять головний і спинний мозок, периферичної - нерви, нервові вузли і нервові закінчення.
Завдяки рефлексу багато наших дій відбуваються автоматично. Дійсно, нам ніколи думати, коли ми торкаємося до гарячій плиті. Ми просто відсмикуємо руку, не замислюючись і не встигаючи усвідомити, що ж сталося. Це безумовний рефлекс і для такої реакції у досить з'єднання чутливого і виконавчого нервів на рівні спинного мозку. Ми тисячі раз стикаємося з подібними ситуаціямиі просто не замислюємося про це.
Рефлекси, які здійснюються за участю головного мозку і формуються на основі нашого досвіду, називають умовними рефлексами. За принципом умовного рефлексу ми діємо, коли управляємо автомобілем або виконуємо різні механічні рухи. Всі наші дії відбуваються за участю та контролі з боку центральної нервової системи. Точність виконання команд контролює головний мозок.

Рефлекс - причинно зумовлена реакція - відповідь організму на дію подразників зовнішнього чи внутрішнього середовища, яка здійснюється за участю ЦНС. У нервовій тканині нервові клітини контактують між собою, утворюючи ланцюжки нейронів. Ланцюжок нейронів, з’єднаних між собою синапсами, що забезпечують проведення нервового імпульсу від рецептора чутливого нейрона до ефекторного закінчення в робочому органі - це рефлекторна дуга. Таким чином, рефлекторна дуга - це шлях, по якому проходить нервовий імпульс від рецептора до ефектора.

3.Підшлункова залоза — це залоза внутрішньої та зовнішньої секреції, розташована позаду шлунка, складається з частини (головки), тіла і хвоста. Це змішана залоза, яка виробляє як травний сік (екзокринна функція), і гормони (ендокринна функція), зокрема, інсулін, глюкагон, соматостатин, панкреатичний поліпептид, ліпокаїн і ін.

У дорослої людини залоза має форму довгастого тіла 16 — 20 см завдовжки, 4 см завширшки і 2 — 3 см завтовшки. Маса її — 70 —80 г. Підшлункова залоза розташована в позаочеревинному просторі поперечно щодо хребтового стовпа на рівні тіла LII, іноді LIII хребця. У ній розрізняють головку підшлункової залози ,яка щільно прилягає до підкови дванадцятипалої кишки; тригранне тіло з передньоверхньою, передньонижньою і задньою поверхнями і хвіст— звужену частину залози, що прилягає до селезінки. Капсула залози дуже тонка.
Підшлункова залоза відіграє велику роль у травленні й загальному обміні речовин. Як залоза зовнішньої секреції вона виділяє в просвіт дванадцятипалої кишки панкреатичний сік, який містить дуже важливі ферменти: трипсин, амілазу, ліпазу, мальтазу, що розщеплюють білки (до амінокислот), жири та вуглеводи.

Топографічна анатомія. Передня поверхня підшлункової залози, вкрита задньою пристінковою очеревиною, межує із задньою стінкою шлунка; задня поверхня прилягає до ворітної та нижньої порожнистої вен, грудної протоки, черевної частини аорти, черевного сплетення, лівої ниркової артерії, лівих нирки та надниркової залози. Уздовж верхнього краю залози проходять, дещо занурившись у її паренхіму, селезінкові судини. У проміжку, утвореному зверху головкою підшлункової залози і знизу горизонтальною частиною дванадцятипалої кишки, проходять верхні брижові артерія та вена.
Кровопостачання: гілки селезінкової артерії (тіло, хвіст), верхні й нижні підшлунково-дванадцятипалі артерії (головка). Венозний відтік здійснюється однойменними венами.
Лімфа відтікає в печінкові, підшлунково-селезінкові, черевні та інші лімфатичні вузли. Лімфатичні капіляри і судини залягають тільки в проміжній сполучній тканині, а всередині острівців їх немає.

В-4.

1. Епітеліальна тканина покриває поверхню тіла й вистилає слизові оболонки внутрішніх органів (ротова порожнина, глотка, шлунок, кишки та інші), бере участь у створенні залоз.

Шкіра вкрита багатошаровим зроговілим лускатим епітелієм, який виконує захисну функцію.

Слизові оболонки носової та ротової порожнин, глотки і стравоходу вистилає незроговілий багатошаровий лускатий епітелій. І тут він теж виконує захисну функцію. Слизові оболонки дихальних шляхів покриті багаторядним війчастим епітелієм.

Слизова оболонка тонкої кишки вистелена одношаровим стовпчастим епітелієм, який виконує трофічну (травну) функцію, й завдяки йому поживні речовини всмоктуються в кровоносні судини.

Слизова оболонка сечовивідних протоків покрита перехідним епітелієм, а серозні оболонки очеревини та плеври вистилає простий лускатий епітелій (мезотелій).

Альвеоли і капіляри зсередини вистелені одношаровим лускатим епітелієм.

Усі епітеліальні тканини мають спільну будову. В них є незначна кількість міжклітинної речовини, клітини щільно прилягають одна до одної й розташовані на базальній мембрані. Всі епітеліальні тканини мають великі регенеративні властивості, в них є багато клітин, які зберігають високу здатність до мітозу.

Епітеліальні тканини походять від усіх трьох зародкових листків: епідерміс шкіри — з ектодерми, епітелій слизових оболонок травного апарата — з ентодерми, а мезотелій очеревини, плеври тощо — з мезодерми.

Залозистий епітелій виконує видільну функцію, він є складовою частиною залоз внутрішньої та зовнішньої секреції. Залози бувають одно- й багатоклітинними.

Одноклітинні залози звичайно розміщуються в товщі епітелію, а найбільш поширеною формою їх є бокалоподібні клітини, які виділяють слизовий секрет у шлунку й кишках.

Багатоклітинні залози є трьох видів: екзокринні, ендокринні та змішані. Екзокринні залози мають вивідні протоки, вони виділяють секрет безпосередньо в міжклітинні простори, звідки він надходить у кров та лімфу.

Ендокринні залози не мають вивідних протоків (тому їх іще називають безпроточними), їхній секрет (гормон) надходить безпосередньо в кров.

Екзокринні залози складаються з багатьох клітин і мають складну будову. Залежно від будови та форми кінцевої частини й вивідних протоків вони бувають трубчастими, альвеолярними й трубчасто-альвеолярними, а ще простими й складними, розгалуженими й нерозгалуженими. До простих залоз належать потові, кишкові та сальні; у них кінцева частина не має розгалужень. Розгалужені залози складаються з кількох простих, які відкриваються в одну вивідну протоку. За таким принципом побудовані залози шлунка, матки, сечовивідного каналу. Змішані залози утворені кількома розгалуженими, які теж утворюють одну вивідну протоку. Це — печінка, слинні, слізні, підшлункова, молочні та інші залози.

2. Головний мозок розташований у порожнині мозкового черепа. Маса головного мозку дорослої людини у середньому становить 1375 г у чоловіків і 1275 г у жінок

У головному мозку виділяють такі відділи:

1) передній мозок (кінцевий, проміжний);

2) середній мозок;

3) задній (довгастий, вароліїв міст, мозочок)

Усі відділи, за винятком кінцевого мозку, становлять мозковий стовбур. Кінцевий, або великий мозок, є вищим відділом ЦНС.

Головний мозок, як і спинний, вкритий оболонками: твердою; павутинною;м'якою

Тверда оболонка утворює особливі вирости - відростки, які заходять між окремі частини головного мозку і сприяють кращій фіксації в порожнині черепа. Серед таких відростків - серп великого мозку, який проникає в повздовжню борозну між лівою і правою півкулями, і намет мозочка, що відділяє півкулі головного мозку від мозочка; серп мозочка є продовженням серпа великого мозку, але менш розвинутим, спускається до низу уздовж гребня потиличної кістки; діафрагма сідла має вигляд пластинки, яка прикриває гіпофізарну ямку, де розташований гіпофіз. Тверда оболонка у місцях зростання з кістками черепа утворює канали - синуси, по яких відбувається відтік венозної крові від мозку.

Черепна павутинна оболонка ( arachnoidea mater cranialis ), або павутинна оболонка головного мозку ( arachnoidea mater encephali ), на відміну від оболонки спинного мозку, не прилягає щільно до твердої оболонки, а на верхівках звивини мозку зростається з м'якою. Над борознами і в деяких інших місцях головного мозку між обома оболонками утворюються щілини різних розмірів і форми, які сполучаються між собою. Разом ці щілини становлять підпавутинний простір (spatium subarachnoideum), заповнений церебростіральною рідиною. Найбільші щілини мають назву підпавутинних. Між твердою і павутинною оболонками головного мозку є п ідтвердооболонний простір (spatium subdurale) з незначною кількістю прозорої рідини.

Черепна м'яка оболонка (pia mater cranialis), або м'яка оболонка головного мозку (pia mater encephali), щільно зростається з корою, а на опуклостях звивин - також з павутинною оболонкою. У м'якій оболонці є велика кількість артеріальних і венозних судинних сплетінь.

Спинномозкова рідина, ліквор, цереброспінальна рідина — рідина, яка циркулює у порожнинах шлуночків головного мозку, спинномозкового каналу та субарахноїдальному (під павутиновою оболонкою) просторі головного і спинного мозку

Гематоенцефалі́чний бар'є́р (ГЕБ) — це фізіологічний бар'єр, що відмежовує кров від цереброспінальної рідини та внутрішнього середовища центральної нервової системи, для того щоб зберегти сталість останнього.

3. Глотка (pharynx) являє собою порожнину, яка міститься спереду шийної частини хребта і доходить до нижнього краю 6-го шийного хребця; внизу вона переходить у стравохід. Довжина глотки — 12—14 см. Стінки її утворені сполучнотканинним фіброзним листком і рядом м’язів. Глотка з’єднується слуховою трубою з барабанною порожниною, хоанами — з носовою порожниною, через зів — з ротовою порожниною, гортанню і стравоходом. Отже, в глотці перехрещуються травний і дихальний шляхи. У глотці розрізняють верхню стінку, яка є зовнішньою частиною основи черепа, задню і дві бокові стінки. Верхня частина глотки називається склепінням (fornix pharyngis). Передньої стінки майже немає, бо тут глотка сполучається з сусідніми порожнинами — ротомі, черезхоани, носом. Глотка поділяється на три відділи: верхній — носоглотку, середній — ротоглотку і нижній — гортаноглотку..

Стінки глотки складаються з чотирьох шарів: слизової оболонки, фіброзної оболонки, м’язів і фасції. Слизова оболонка носоглотки е продовженням слизової оболонки носа і вкрита миготливим, а в інших відділах — багатошаровим плоским епітелієм. Слизова оболонка глотки в усіх відділах містить багато залоз, які продукують слиз. Фіброзна оболонка глотки являє собою дуже щільну пластинку, за допомогою якої глотка прикріплюється до основи черепа. До фіброзної оболонки щільно прирощена слизова оболонка глотки, а позаду і з боків прилягає м’язовий шар глотки. Донизу фіброзна оболонка тоншає і містить велику кількість еластичних волокон. М’язовий шар побудований з поперечносмугастої мускульної тканини і складається з поздовжніх і поперечних м’язів.

Еsophagus, стравохід, представляє вузьку і довгу активно діючу трубку, вставлену між горлом і шлунком і сприяєпросуванню їжі в шлунок. Він починається на рівні VI шийного хребця, що відповідає нижньому краю перстневидного хряща гортані, і закінчується на рівні XI грудного хребця.

У дорослої людини він має вигляд сплюснутої спереду назад циліндричної трубки 25 — З0 см завдовжки і близько 3 см завширшки.

Стравохід поділяють на три частини: шийну, грудну (найбільшу) і черевну (найменшу). Шийна частина стравоходу, відхилившись ліворуч, розташована попереду передхребтової фасції шиї і позаду трахеї, з якою вона пухко зростається. Пройшовши через верхній отвір грудної клітки в заднє середостіння, стравохід на межі TIV —TV хребців перехрещує позаду лівий головний бронх, перетинає серединну лінію і відхиляється праворуч, залишаючись, як і раніше, поблизу хребта. На рівні TVIII хребця стравохід знову відхиляється ліворуч, відходить від хребта й огинає (спірально) спереду грудну частину аорти. На рівні тіла ТХ хребця проходить через стравохідний отвір діафрагми й на рівні ТХІ хребця зліва від серединної площини переходить у шлунок.
Грудна частина стравоходу зліва вгорі вкрита медіастинальною плеврою, внизу й спереду межує з перикардом.
Черевна частина стравоходу (2 — 5 см), вкрита очеревиною.
У грудній і черевній частинах стравохід супроводжують правий і лівий блукаючі нерви, які на стінці стравоходу утворюють нервове сплетення.

В-5

1. Сполучна тканина утворена великою кількістю клітин і міжклітинної речовини, яка містить різні за будовою волокна.

Волокниста сполучна тканина поділяється на пухку та щільну, а щільна — на неоформлену та оформлену.

До волокон пухкої волокнистої сполучної тканини належать колагенові та еластичні, до клітин — фібробласти, фіброцити, макрофагоцити, плазмоцити, ліпоцити, тканинні базофіли.

Щільна волокниста сполучна тканина буває трьох видів: щільна сполучна тканина шкіри, щільна сполучна тканина сухожилків, еластична сполучна тканина. До складу цих тканин входять фіброцити й осілі макрофагоцити, а також колагенові й еластичні волокна.

У щільній волокнистій сполучній тканині шкіри колагенових волокон більше, ніж еластичних, вони утворюють пучки, які переплітаються між собою. Ці волокна надають шкірі міцності.

На відміну від щільної сполучної тканини шкіри, в щільній волокнистій сполучній тканині сухожилків пучки колагенових волокон товсті й проходять паралельно, а між ними містяться фіброцити. З цієї дуже міцної тканини утворюються сухожилки м’язів, зв’язки.

Еластична сполучна тканина має багато еластичних волокон, а тому вона добре розтягується. З неї побудовані каркаси великих судин, трахеї, бронхів тощо.

Ретикулярна сполучна тканина складається з ретикулярних клітин і ретикулярних волокон. Клітини мають багато відростків, які переходять з однієї клітини в іншу й тим самим утворюютьсинцитій (сітку). Ця тканина утворює сполучно-тканинний скелет кісткового мозку, селезінки, лімфатичних вузлів і входить до складу слизових оболонок травного та дихального апаратів.

За розвитком і будовою до сполучної тканини відносять кров — рідку тканину, яка здійснює інтеграцію біохімічних процесів, що відбуваються в клітинах та міжклітинній речовині, а також виконує захисну, регуляторну та деякі інші функції..

Плазма крові складається з 90 % води і 10 % сухого залишку (білків, мінеральних солей, жирів, ферментів, продуктів розпаду тканин тощо).

Лімфа також є сполучною тканиною й складається з рідкої міжклітинної речовини — плазми та клітин (переважно лейкоцитів). Лімфа підтримує зв’язок між внутрішнім середовищем органів та кров’ю, доставляє жирові речовини з кишок у венозну систему, бере участь в імунологічних реакціях організму. Хрящова тканина, залежно від структури міжклітинної речовини, буває трьох видів: гіаліновий, волокнистий і еластичний хрящі. Усі ці три види мають спільну будову — до їхнього складу входить однорідна міжклітинна речовина (хрящовий матрикс), яка складається з хондрину, хондромукопротеїдів і клітин хондроцитів. Ці клітини в хрящі мають вигляд ізогенних груп і розташовані в хрящових лакунах. У хрящовому матриксі міститься велика кількість колагенових і еластичних волокон.

Гіаліновий (або склоподібний) хрящ дуже щільний, має багато тонких сполучних волокон, просочених хондрином. Цей хрящ покриває суглобові поверхні кісток, входить до складу носової перегородки, гортані, трахеї, бронхів.

Волокнистий хрящ являє собою волокнисту сполучну тканину, в ньому багато колагенових волокон, просочених, як і в гіаліновому, хондрином. Цей хрящ є в міжхребцевих та міжлобкових дисках, а також у місцях переходів від сухожилків до кісток.

Еластичний хрящ має багато еластичних волокон жовтуватого забарвлення, дуже еластичний й гнучкий. З цього хряща побудовані вушна раковина, хрящові частини слухової труби та зовнішній слуховий прохід, деякі хрящі гортані. На відміну від волокнистого, цей хрящ не костеніє.

Кісткова тканина вирізняється високими механічними властивостями, складається з клітин і основної кісткової речовини, яка містить колагенові волокна, просочені мінеральними солями. З кісткової тканини побудований скелет людини

Довгастий мозок- це продовження спинного мозку, довжина його приблизно 28 мм. Центральний канал спинного мозку продовжується в канал довгастого мозку, значно розширюючись і перетворюючись у ньому в 4-й шлуночок. Спереду довгастого мозку лежить у вигляді білого масивного потовщення - вароліїв міст,який складається з білої речовини, утвореної поперечними волокнами. Сіра речовина міститься в його товщі окремими острівцями – ядрами

Як і спинний мозок довгастий мозок на дорcальній поверхні має:

- задню серединну борозну

- дві задньобічні борозни

На вентральній поверхні довгастого мозку проходить:

- передня серединна щілина;

- дві передньо–бічні борозни

Між передньою серединною щілиною і передньобічними борознами містяться піраміди довгастого мозку; піраміди цибулини ,які на межі із спинним мозком перехрещуються, утворюючи перехрестя пірамід

Між передньобічною та задньобічною борознами розміщені оливи

Дорсальна поверхня довгастого мозку утворює нижню частину ромбоподібної ямки

На дорсальній поверхні нижче ромбоподібної ямки чітко контуруються:

- тонкий пучок з тонким горбком попереду;

- клиноподібний пучок з клиноподібним горбком

Сіра речовина довгастого мозку представлена:

- нижнім оливним комплексом; нижніми оливними ядрами

- тонкими ядрами

- клиноподібними ядрами ;

- центром дихання і кровообігу;

- ядрами ІХ– ХІІ пар черепних нервів.

Біла речовина довгастого мозку складається з:

- висхідних шляхів, у склад яких входять присередня петля , яка в довгастому мозкові робить перехрест та спинномозкова петля

- низхідних шляхів (пірамідних шляхів);

- сітчастої формації

Довгастий мозок виконує рефлекторну і провідникову функції. У ньому розміщені життєво важливі центри – дихальний і серцево-судинний. Бульбарна тварина (перерізаний мозок над довгастим мозком) може самостійно дихати і підтримувати артеріальний тиск. Найменше пошкодження цієї ділянки мозку призводить до важких порушень життєдіяльності і навіть до смерті.

У довгастому мозку знаходяться нервові центри травних рефлексів: смоктального, слиновидільного, секреторного підшлункової і шлункових залоз, жування, ковтання. При уколі в певні ділянки довгастого мозку з’являється цукор в сечі і порушується водно-сольовий обмін, що доводить наявність центрів обміну речовин на бульбарному рівні.

У довгастому мозку також локалізуються центри блювання, чхання, кашлю і сльозовиділення, тобто на бульбарному рівні замикаються рефлекторні дуги захисних рефлексів.

У здійсненні рефлексів беруть участь 12 пар черепномозкових нервів, які входять до складу їх рефлекторних дуг.

3. Порожнина живота, черевна порожнина, cavitas abdominis, є найбільшою порожниною тіла людини і розташована між грудною порожниною вгорі і порожниною малого тазу внизу. Зверху черевна порожнина обмежена діафрагмою, що відділяє її від грудної порожнини, ззаду поперековим відділом хребетного стовпа, квадратними м'язами поясниці, повздовжно-поперековими м'язами, спереду і з боків - м'язами живота. Внизу черевна порожнина переходить в порожнину малого тазу, яка знизу обмежена діафрагмою тазу.

Очеревина, peritoneum, є серозною оболонкою, що вистилає порожнину живота, черевну порожнину, і покриває внутрішні органи, розташовані в цій порожнині

. Цю оболонку можна порівняти із закритим мішком , у якому розрізняють пристінкову (парієтальну) очеревину і нутряну (вісцеральну) очеревину. Щілиноподібний простір між цими листками називається очеревинною порожниною (cavitas peritonealis). Порожнина містить невелику кількість (12 — 20 мл) серозної рідини, яку виробляє очеревина. Зволожуючи стінки порожнини, рідина полегшує постійне переміщення органів один відносно іншого. Очеревина неоднаково вкриває внутрішні органи: з усіх боків — інтраперитонеальне положення (порожня, клубова, поперечна та сигмоподібна ободова кишка, сліпа кишка з червоподібним відростком, селезінка, шлунок, маткові труби; з трьох боків — мезоперитонеальне по ложення (печінка, жовчний міхур, висхідна та низхідна ободова, середня частина прямої кишки, матка, сечовий міхур); з одного боку або зовсім не вкриває — екстраперитонеальне положення (низхідна і горизонтальна частини дванадцятипалої кишки, підшлункова залоза, нирки, надниркові залози, передміхурова залоза, нижня частина прямої кишки).

Малий чепець або малий сальник – це дуплікатура очеревини, яка утворюється з:

- печінково–шлункової зв’язки

- печінково–дванадцятипалокишкової зв’язки

- печінково–діафрагмової зв’язки

- печінково–стравохідної зв’язки

Великий чепець (omentum majus), або великий сальник, побудований із 4 листків очеревини, які є продовженням шлунково–ободовокишкової зв’язки , що вільно звисає як фартух, і вкриває органи верхнього та частково нижнього поверхів очеревинної порожнини ).

Бри́жа — складка очеревини; за допомогою брижі внутрішньоочеревинні органи прикріплюються до стінок черевної порожнини. Місце, де брижа відходить від задньої стінки черевної порожнини, називається коренем брижі.Брижа також утворює сальник., складається з двох листків очеревини

4. При нормальному будову хребта остисті відростки розташовуються строго по вертикальній лінії (можна орієнтуватися За гіперемії шкіри над вершинами відростків). У різних відділах Хребта висота остистих відростків різна, найбільша вона в грудному відділі. Треба звертати увагу на рівень поручлежать відростків. У нормі між сусідніми Відростками немає значних перепадів, за Винятком рівня VII шийного і II поперекового хребців. Вибухання, западіння, відхилення в сторону в нормі не відзначається, при їх появі необхідні спеціальні дослідження для визначення Причини. Відхилення кількох остистих відростків в сторону вказує на викривлення хребта (сколіоз), який нерідко спостерігається і у практично здорових людей.

Хребет дорослої людини має невеликі фізіологічні вигини: в шийному та поперековому відділі — наперед, у грудному та крижовому — назад.

Грудина (sternum) — непарна, плоска, довга, губчаста кістка, що

нагадує меч стародавніх римлян. У зв'язку з цим верхня її частина

дістала назву ручки ,середня — тіла

а нижній кінець — мечоподібного відростка .

Ручка, найтовща частина грудини, нагадує трикутник. На її верхньому краї

є яремна вирізка), а біля неї з кожного боку лежать

дві неправильної форми, вгнуті ключичні вирізки, вкриті хрящовою

тканиною і призначені для зчленування з ключицями.

Ручка продовжується донизу в тіло грудини, яке майже в три рази довше занеї. На границі між ними знаходиться кут грудини , біляякого прикріплюється II ребро.По краях тіла грудинирозташовані реберні вирізки, з якими сполучаються справжні ребра.Мечоподібний відросток найчастіше має трикутну форму і закінчуєтьсятупим або розщепленим кінцем

В-6

1. М’язова тканина є двох видів: посмугована (скелетна) й непосмугована (гладенька).

Гладенькі м’язові клітини входять до складу стінок кровоносних судин і внутрішніх органів. Скорочення гладеньких м’язів відбувається мимовільно, повільно й ритмічно (наприклад перистальтика, зміна просвіту судин, вивідних протоків залоз та ін.).

2.Середній мозокскладається з ніжок великого мозкуі чотиригорбикового тіла.Порожнина середнього мозку представлена вузьким каналом - сільвієвим водопроводом, що з'єднує порожнини 4-го і 3-го мозкових шлуночків. Через середній мозок проходять всі висхідні шляхи до кори великого мозку і мозочка та низхідні, які несуть імпульси до довгастого і спинного мозку.

У середньому мозку розташовані скупчення сірої речовини у вигляді ядер чотиригорбикового тіла, ядер окорухового і блокового нервів, червоне ядро і чорна речовина. Передні бугри чотиригорбикового тіла є первинними зоровими центрами, а задні бугри - первинними слуховими центрами. За їх участю здійснюються рефлекси на світло і звук, рухи очей, поворот голови.

Середній мозок виконує також складні рефлекторні функції (синхронні рухи очей, голови, тулуба у відповідь на звукові сигнали й світлові подразнення) і бере участь в автоматизації рухів.

У центральній сірій речовині локалізується антиноцицептивний (протибольовий) центр, збудження якого пригнічує больові відчуття. У ділянці покриву середнього мозку розміщені парні ядра окорухового і блокового нервів, аксони яких іннервують зовнішні м'язи очного яблука, і одне непарне ядро (Едінгера) окорухового нерва парасимпатичні нейрони якого регулюють діаметр зіниці і здійснюють акомодацію ока.

Чорна речовина (substantia nigra) складається з нервових клітин, тіла яких містять чорний пігмент. Вона зв'язана з координуванням складних актів ковтання і жування, регуляцією рухів пальців рук. Чорна речовина складається з нервових клітин, тіла яких містять чорний пігмент. Руйнування чорної речовини викликає значне зниження вмісту дофаміну у хвостатому ядрі і є причиною порушень співдружних рухів під час жування і ковтання, роботи мімічної мускулатури і появи мимовільних м'язових рухів (тремору).

Червоне ядро(3-3,5 см завдовжки і 8-9 см у діаметрі) безпосередньо стосується регулювання м'язового тонусу. Від нього починаються низхідні червоноядерноспинномозкові шляхи. Крім того, червоне ядро одержує волокна від мозочка й має двосторонній зв'язок з корою та підкірковими ядрами великого мозку, з сітчастим утвором, руховим ядром окорухового, блокового нервів. Тут міститься середньомозкове ядро трійчастого нерва. Якщо перерізати стовбур мозку позаду від червоного ядра, то відбудеться скорочення всіх м'язів і особливо розгиначів, внаслідок чого кінцівки тварин стануть сильно витягнутими, а голова відкинута назад. Тонус м'язів зовсім не підвищується, якщо стовбур перерізати перед червоним ядром. Якщо прямо подразнювати червоні ядра, то в рухових нейронах, які іннервують м'язи-згиначі, виникають збуджуючі постсинаптичні потенціали, а в нейронах м'язів-розгиначів - гальмівні постсинаптичні потенціали. Отже, середній мозок - один із основних відділів ЦНС, який забезпечує підтримання нормального положення тіла і регуляцію рухів.

Основною ознакою будови залоз внутрішньої секреції є відсутність вивідних проток, тому їхні секрети виділяються безпосередньо у кров або лімфу, що їх омиває. Науку, що вивчає будову, функції і захворювання залоз внутрішньої секреції, називають ендокринологією.

До залоз внутрішньої секреції відносяться: гіпофіз, щитовидна, прищитовидні, шишковидна (епіфіз), вилочкова (тімус), наднирники, статеві і підшлункова. Останні дві одночасно є і залозами зовнішньої секреції, тому їх називають змішаними.

Залози внутрішньої секреції поділяють на залежні та незалежні від функцій гіпофіза. До залоз, залежним від гіпофіза, відносять щитовидну залозу, коркову речовину наднирників, статеві залози. Не залежать від гіпофіза околощітовідние залози, панкреатичні острівці (острівці Лангерганса підшлункової залози), мозкова речовина наднирників, параганглії. До залоз внутрішньої секреції відносять також шишковидне тіло (епіфіз) і одиночні гормоноутворююча клітини (дифузна ендокринна система).

В-7

1. Нервова тканина утворює центральну нервову систему, периферичні нерви та їхні вузли. Нервова тканина складається з клітин — нейронів (нейроцитів) і нейроглії.

Тонка кишка (intestinum tenue) - (походить від середньої кишки) починається від шлунка й закінчується впадінням у товсту кишку. Це найдовший відділ травного каналу (звичайно становить 4/5 його довжини), більший за довжину тіла дорослої людини понад 4 рази, підлітка — в 5 і дитини 2 — 3 років — у 6 разів і більше.

Тонка кишка складається з трьох частин: дванадцятипалої кишки (Duodenum), порожньої(Jejunum) і клубової (Ileum) кишок. Порожня та клубова кишки становлять її брижовий відділ — найбільш рухому

Частину травного каналу. Довжина брижового відділу тонкої кишки у дорослого (на трупі) дорівнює в середньому 5—7 м, що приблизно в 4 рази перевищує довжину тіла людини. Діаметр порожньої кишки становить 4— 5 см, клубової — 2,5—3 см.

Тонка кишка розміщується в середньому та нижньому відділах очеревинної порожнини. Починається скелетотопічно зліва від хребтового стовпа на рівні Lii хребця, тобто на місці утворення дванадцятипало-порожнього згину, і закінчується в правій клубовій западині, переходячи в товсту кишку.

Петлі тонкої кишки спереду прикриті великим сальником, ззаду прилягають до парієтальної очеревини, а з боків їх облягають різні відділи товстої кишки. Знизу та зліва петлі тонкої кишки стикаються із сигмоподібною ободовою кишкою, а в порожнині малого таза вони прилягають до прямої кишки і сечового міхура, а у жінок — до матки та її придатків.

Функція тонкої кишки:

- це місце, де завершуються процеси травлення їжи, тобто розщеплення білків, жирів та вуглеводів до простих сполук під дією травних ферментів, що виробляються підшлунковою залозою та спеціалізованими клітинами слизової оболонки тонкої кишки; жовч емульгує жири;

- тут відбувається всмоктування поживних та інших речовин, зокрема, токсинів;

- евакуаторна, тобто проштовхує продукти травлення у товсту кишку.

Стінка дванадцятипалої кишки має три оболонки:

- зовнішню оболонку; адвентиційну оболонку , а спереду – серозну);

- середню оболонку, або м’язову ,яка складається із:

- зовнішнього поздовжнього шару

- внутрішнього колового шару внутрішню оболонку, або слизову оболонку ), з добре розвинутим підслизовим прошарком внаслідок чого на слизовій оболонці утворюються численні колові складки

Порожня кишка (jejunum)

За довжиною вона складає 2/5 від тонкої кишки (intestinum tenue), а стінка її має типову для кишки будову:

- серозна оболонка із підсерозним прошарком

- м’язова оболонка яка утворена:

- зовнішнім поздовжнім шаром

- внутрішнім коловим шаром

- слизова оболонка , яка утворює численні колові складки завдяки добре розвинутому підслизовому прошарку

Слизова оболонка має специфічні вирости – кишкові ворсинки , через які проходить всмоктування поживних та інших речовин.

Лімфоїдний апарат слизової оболонки порожньої кишки представлений поодинокими лімфатичними вузликами

Клубова кишка (ileum)

Вона займає 3/5 довжини брижового відділу тонкої кишки і за будовою подібна до порожньої кишки

Лімфоїдний апарат слизової оболонки клубової кишки представлений скупченими лімфатичними вузликами які називаються Пейєровими бляшками.

Порожня та клубова кишки вкриті очеревиною з усіх боків (інтраперитонеально) і мають брижу тонкої кишки – дуплікатуру очеревини в якій міститься жирова клітковина та лімфатичні вузли, а також проходять судини і нерви, що живлять тонку кишку

Тонка кишка займає майже увесь нижній поверх черевної порожнини

Дата добавления: 2021-01-21; просмотров: 49; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 3 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!