Варіант Мале підприємництво та зелений туризм: перспективи розвитку

Мале підприємництво як вид діяльності у сфері сільського зеленого туризму

Зелений туризм як різновид підприємницької діяльності в сільській місцевості

Сільський зелений туризм здійснює позитивний вплив на відродження, збереження і розвиток місцевих народних звичаїв, промислів, пам’яток історико-культурної спадщини, а також розширює канали реалізації продукції підсобного господарства селянина. У статті розглядаються актуальні проблеми розвитку сільського зеленого туризму як різновиду підприємницької діяльності в сільській місцевості. Подано перспективи подальшого розвитку зеленого туризму на селі.

Ключові слова: мале підприємництво, підприємництво, зелений туризм, сільська місцевість.

Сучасний стан економічного розвитку України потребує пошуку нових форм господарювання в сільській місцевості. Однією з таких форм може виступати мале підприємництво, оскільки воно максимально поєднує інтереси як виробників так і споживачів продукції. Крім того у розвитку даного сектора економіки зацікавлені всі верстви населення, а особливо сільське. Оскільки, забезпечуючи зайнятість значної частини населення, цим самим формуючи “середній” клас, вони стають фундаментом формування сучасної економічної піраміди. Перспективним проявом підприємницької ініціативи в сільській місцевості є сільський зелений туризм.

Сільський туризм – це діяльність сільського населення, що пов’язана із сільським середовищем, сільським будинком і заняттям. У центрі уваги знаходяться природа і людина. Сільський туризм не має шкідливого впливу на навколишнє середовище, на відміну від масового, і у той же час робить істотний внесок у регіональний розвиток. Він дозволяє використовувати існуючий житловий фонд і не вимагає значних інвестиційних витрат.

Для українського села це ще один спосіб залучення надлишкової робочої сили, яка вивільнилася з сільськогосподарського виробництва. Оскільки, відомо, що малі підприємницькі структури в аграрному секторі економіки України функціонують на принципах самоокупності, самозабезпечення, самостійності у виборі напрямів діяльності і повної відповідальності за результати діяльності. Тому сільський туризм можна вважати одним з перспективних напрямків розвитку підприємництва в сільській місцевості.

Проблема розвитку сільського туризму останнім часом привертає все більше уваги вітчизняних науковців, які, аналізуючи світовий досвід, створюють теоретичну основу розвитку даного виду підприємницької діяльності в Україні. Окремі аспекти сільського зеленого туризму висвітлені у працях відомих учених у галузях права, історії, туризмознавства, соціології, економіки й географії, зокрема: Ю.Алексєєва, В.Євдокименко, А.Корлоль, М.Лендєла, В.Мікловди, М.Пітюлича та інших дослідників.

Розвиток сільського туризму як нової форми підприємницької діяльності потребує обґрунтування багатьох аспектів, які мають сприяти подальшому розвитку і забезпечити належний рівень конкуренції, що в ринкових умовах є особливо важливим. Тому основним завданням статті є дослідити і узагальнити основні види сільського туризму, які набули поширення в Україні, та подати пропозиції щодо подальшого їх розвитку.

Люди через зміни умов життя у великих містах-мегаполісах усе далі відходять від природи. Проживання в таких містах призводить до ізольованості людини, почуття самітності, надмірних навантажень на нервову систему, спричинених постійним психологічним напруженням і стресами. Усе частіше мешканці великих міст потерпають від нервових розладів та різних захворювань нервової системи. Тому у них з’являється природне і цілком зрозуміле бажання виїхати на природу, щоб у спілкуванні з нею розвантажити свою нервову систему від негативного впливу, який накопичився в умовах міського проживання.

Наприкінці трудового тижня все більша кількість жителів міст намагається виїхати за його межі – хто на свої дачні ділянки, а хто просто прогулятися парком чи лісом. Батьки вивозять дітей у сільську місцевість, молодь з рюкзаками відправляється на береги річок і озер, у ліси та гори. Вони стають туристами, оскільки бажають бути ближче до природи, скористатися можливістю подихати свіжим повітрям лісів і луків, набратися нових вражень, помилуватися красотами приміських околиць.

Сьогодні найбільш динамічно зростаючим сектором світового туристичного господарства є сфера сільського зеленого туризму [2]. Відпочинок на селі приваблює туристів, які прагнуть хоча б короткий час пожити в екологічно чистій сільській місцевості, поласувати традиційною кухнею, оздоровитися, сільська свобода, яку не дають масові курорти, певна екзотика сільської праці, прагнення показати дітям звідки береться хліб, молоко та інші продукти тощо.

Сільський зелений туризму є новою формою підприємницької діяльності, його можна віднести до сфери малого підприємництва. яке формує ринкове середовище у вітчизняному агропромисловому комплексі. Їх розвиток сприяє створенню нових робочих місць на селі, впровадженню досягнень науково-технічного прогресу у малі форми сільськогосподарського виробництва, є важливим джерелом формування місцевих бюджетів й бюджетів селянських родин. Вони стають буферною зоною, яка знижує ризики руйнування потенціалу великотоварного аграрного виробництва.

Мале підприємництво – це будь-яка самостійна, систематична, ініціативна діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова) підприємства та громадян, яка проводиться на власний ризик, з метою реалізації економічних інтересів, де зайнято до 50 працівників, і обсяг виручки від реалізації продукції за рік складає до 10 млн. грн. [2].

Основними функціями малого підприємництва є: формування конкурентного середовища; оперативне реагування на зміни кон’юнктури ринку; розширення сфери застосування в аграрному секторі інновацій; створення робочих місць; формування середнього класу.

Сільський туризм можна вважати підприємництвом, оскільки власники садиб створюють додаткові робочі місця, цим самим зменшуючи безробіття на селі (для прикладу одне ліжко-місце забезпечує роботою у середньому 6-7 місцевих жителів). Надають послуги, пов’язані з проживанням і харчуванням, а також атракції пов’язані зі звичайним побутом сільського жителя (випіканням хліба, рибальством, вечері при вогнищі, участю у польових роботах та святкуванні) за певну плату, що і є прибутком для власників даної садиби.

Сільський зелений туризм – це специфічна форма відпочинку в приватних господарствах сільської місцевості з використанням майна та трудових ресурсів особистого селянського, підсобного або фермерського господарства, природно-рекреаційних особливостей місцевості та культурної, історичної та етнографічної спадщини регіону [1, с.138-143]. Даний вид туризму, передбачає перебування туристів у власному житловому будинку сільського господаря, окремому (гостьовому) будинку або на території особистого господарства.

У світі сільський зелений туризм розглядається як альтернатива сільському господарству за розмірами отриманих прибутків. До того ж розвиток інфраструктури сільського туризму не вимагає таких значних капіталовкладень, як інші види туризму, і може здійснюватися за рахунок коштів самих селян без додаткових інвестицій. Скорочення міграції з сіл до міст надасть змогу заощадити значні фінансові й матеріальні ресурси, адже, за підрахунками експертів Європейського банку реконструкції та розвитку, облаштування в місті вихідця з сільської місцевості в 20 разів дорожче, ніж створення умов для його життя і роботи в селі [3]. Сьогодні господарі понад 600 садиб із 18 областей України запрошують на відпочинок до своїх садиб.

Основні центри сільського зеленого туризму в Україні тяжіють до рекреаційних центрів: чистих річок, лісових масивів, морського узбережжя, озер та водоймищ, а також до архітектурних комплексів міст та сіл. На сьогоднішній день в Україні умовно можна виділити 2 центри розвитку сільського зеленого туризму – Крим та Карпати (Івано-Франківська, Закарпатська і Львівська обл.). Проте за останні роки збільшується кількість таких садиб у Чернівецькій, Волинській, Київській, Черкаській, Вінницькій. Набуває популярності в Східній частині Україні: Запорізькій, Кіровоградській, Дніпропетровській, Донецькій та інших областях.

Для розвитку сільського туризму необхідно забезпечити три важливі умовами, серед яких є: наявність житла для розміщення приїжджих, створення В&В місць (“ліжко і сніданок”), забезпечення дозвілля.

Даний вид туризму набув популярності у таких країнах, як: Італія, Ірландія, Франція, Швейцарія, Австрія, Німеччина. Згідно проведених досліджень приблизно 35% жителів ЄС віддають перевагу відпустці “в селі”, уряд ЄС бачить перспективність і позитивність розвитку даного виду туризму в Європі, як в одному з факторів підйому сільської місцевості. Крім того, даний вид туризму залучає значну частку рекреантів і є прибутковим видом підприємницької діяльності.

Проте кожна з перерахованих країн прагне створити власну національну модель розвитку сільського туризму з врахуванням особливостей природи, історико-культурну специфіку, максимально зменшуючи влив самого туризму на основний вид діяльності. На відміну від звичайного туризму, сільський зелений туризм має свої особливості, серед яких найважливішими є: охорона довкіллі; соціальна справедливість; демократія; естетична гармонія.

Позитивний плив на розвиток сільського зеленого туризму в Україні мають наступні фактори:

- ріст попиту на відпочинок у сільській місцевості;
- унікальна історико-етнографічна спадщина українських сіл;
- багаті рекреаційні ресурси;
- екологічна чистота сільської місцевості;
- наявність вільних трудових ресурсів для обслуговування туристів;
- традиційна гостинність господарів та доступна ціна за відпочинок;
- можливість надання комплексу додаткових послуг з екскурсій, риболовлі, збирання ягід і грибів, катання на конях тощо [1, с.138-143].

Розвиток сільського зеленого туризму в Україні стає можливим за рахунок наявності наступних факторів:

- безцінної природної та історичної спадщини;
- 15 унікальних природних заповідників;
- сприятливий клімат, який відрізняється від клімату багатьох країн світу;
- самобутність етнічної спадщини;
- 4 млн. незайнятого або частково зайнятого в сільському господарстві;
- 6,4 млн. житлових будинків потенційно можуть бути використані для сільського туризму;
- 2/3 сільськогосподарської продукції в особистих селянських господарствах і є проблемами з її збутом тощо.

Основні проблеми, що стоять на шляху розвитку сільського зеленого туризму в Україні є:

- відсутність дієвого правового забезпечення розвитку сільського зеленого туризму;
- відсутність механізму раціонального та екологічно-збалансованого використання природного та історико-культурного потенціалу для потреб туризму;
- відсутність маркетингової політики в сфері сільського туризму;
- низький рівень кадрового забезпечення щодо діяльності в сільському туризмі.

Стратегічною ж метою розвитку сільського зеленого туризму в Україні повинно стати:

- створення конкурентоспроможного національного продукту не тільки для внутрішнього рину, а і світового, який здатний задовольнити вибагливого споживача;
- розширити ринок послуг внутрішнього ринку;
- забезпечення комплексного розвитку рекреаційних територій та туристичних центрів з врахуванням соціально-економічних інтересів їх населення.

Отже, сільський зелений туризм здійснює позитивний вплив на відродження, збереження і розвиток місцевих народних звичаїв, промислів, пам’яток історико-культурної спадщини, а також розширює канали реалізації продукції підсобного господарства селянина.

Сільський зелений туризм – це відносно нова галузь. Він є корисний як для відпочиваючих, так і для господарів – селян, сільських громад, регіонів і держави в цілому, сприяє розвитку багатьох пов’язаних з ним галузей економіки, також збереженню української духовності, популяризації української культури, поширенню знань та інформації про історичні, природні, етнографічні особливості України, що заслуговує на всіляку підтримку з боку держави.

В подальшому для забезпечення розвитку сільського зеленого туризму в Україні вбачається доцільним:

- розробити нормативно-правову базу як на державному, так і на регіональному рівні;
- постійно проводити моніторинг показників щодо розвитку сільського зеленого туризму та вивчення потреб ринку послуг сільського зеленого туризму;
- створити інфраструктури державної фінансово-кредитної підтримки розвитку сільського зеленого туризму.

Принциповим моментом формування подальшої стратегії розвитку туризму Україні є питання офіційного визнання місця і ролі цієї галузі в економічній структурі конкретних регіонів, відтак – напрацювання відповідних регіональних комплексних програм.

Список використаних джерел

1. Биркович В.І. Сільський зелений туризм – пріоритет розвитку туристичної галузі України / В.І.Биркович // Стратегічні пріоритети. Науково-аналітичний щоквартальний збірник. – 2008. – №1 (6). – С.138-143.
2. Указ Президента “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання підприємницької діяльності” // Урядовий кур’єр. - 2008. - 7 жовтня.
3. Про затвердження державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. №583 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 18. – С.143.
4. Про туризм: Закон України від 15 вересня 1995 року № 324/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №31. – С.241.
5. Всесвітня туристична організація. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www2.unwto.org/.
6. Європейський банк реконструкції та розвитку. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: –http://www.ebrd.com/.

варіант Мале підприємництво та зелений туризм: перспективи розвитку

У статті розглядаються проблеми розвитку сфери розваг у контексті зеленого туризму Полтавського регіону. Визначено чинники впливу на формування сфери розваг, пропонуються шляхи інтенсифікації використання ресурсного потенціалу регіону через механізм організаційно-економічних та інституціональних перетворень.

Дедалі більшу увагу привертає до себе сільський зелений туризм. Сьогодні у багатьох областях України приймають на відпочинок як в’їздних (зарубіжних), так і внутрішніх (українських) туристів переважно сімейні бізнес-структури, що, у свою чергу, зумовлює розширення мережі магазинів, закладів харчування, послуг та розваг. Тому нині можна говорити про зелений туризм як своєрідну форму малого підприємництва.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Розвиток національної економіки потребує уваги до будь-яких форм підприємницької діяльності, де зелений туризм не є винятком. Сприятлива зовнішня територіальна кон’юнктура, невичерпні рекреаційні можливості дають підстави говорити про подальший розвиток зеленого туризму у формі малого підприємництва, що стане вагомим джерелом поповнення місцевих бюджетів, розвитку соціальної інфраструктури сільської місцевості.

Аналіз стану проблеми. Ті чи інші питання щодо розвитку туристичної сфери в Україні за останні роки досліджувалися Антроповою Г.О., Данильчуком В.Ф., Жигуліним О.А., Прокопенко Н.Д., Наєнко Г.В. та ін. Разом з тим, на відміну від багатьох країн світу туризм в Україні взагалі, і зокрема зелений туризм не дістали пріоритетного розвитку. Відсутня відповідна інфраструктура, а її формування відбувається лише в окремих регіонах та вкрай повільними темпами. Поодинокі суб’єкти у сфері зеленого туризму не проводять маркетингові дослідження, їх діяльність потребує певної координації, обґрунтованої державної політики.

Постановка цілей і завдань. У статті розглядається розвиток зеленого туризму як форми малого підприємництва, приділено увагу формуванню його інфраструктури та створенню відповідної мережі установ і об’єктів, здатних об’єднати та підтримати розвиток цієї важливої сфери економіки. Висвітлено необхідність забезпечення координації діяльності суб’єктів малого бізнесу, залучених до рекреаційно-туристського підприємництва.

Подальший розвиток зеленого туризму має передбачати створення мережі установ та організацій, здатних об’єднати та підтримати подібний різновид підприємницької діяльності у межах певного регіону: це можуть бути, як свідчить досвід, агенції сільського туризму, асоціації сприяння розвитку туризму, організаційні центри, спілки тощо. У планах соціально-економічного розвитку регіонів (областей, районних центрів) слід визначити населені пункти, на території яких розвиток сільського зеленого туризму є найбільш перспективним. Створення тут відповідної інфраструктури дозволить додатково залучити кошти під інвестиційні проекти, ефективність яких значною мірою залежатиме від досконалості проведення маркетингових досліджень із розвитку сільського зеленого туризму, створення у регіоні показових садиб з елементами етнографії, формування екскурсійних маршрутів та програм. Важливим слід вважати проведення засідань робочих комісій (груп), де мають узгоджуватися питання економічного співробітництва між різними формами малого підприємництва у регіоні, зокрема, можливості координованого управління потоками товарів та послуг.

Суб’єкти малого бізнесу можуть залучатися до рекреаційно-туристського підприємництва та підсобної діяльності шляхом створення підприємств національної кухні, виробництва та збуту виробів народних художніх промислів, продажу туристичного спорядження. Таким проектам має передувати проведення семінарів-треннінгів з питань розвитку зеленого туризму, підготовка інформаційних буклетів, започаткування тематичних освітніх програм на радіо та телебаченні. Результати впровадження малого підприємництва у сфері зеленого туризму у регіоні, набутий досвід мають знайти висвітлення та оприлюднення на семінарах, засіданнях “круглого столу”, проведенні тематичних науково-практичних конференцій та виставок.

Подальший розвиток сфери сільського зеленого туризму неможливий без обґрунтованої державної політики та державного регулювання. На жаль, ще не прийнятий Закон України “Про сільський зелений туризм”. Основними напрямами державної політики щодо цього є удосконалення правових засад регулювання відносин у сфері сільського зеленого туризму; всебічне заохочення громадян до участі у такій діяльності; визнання сільського зеленого туризму важливою складовою ланкою туристичної індустрії України та вагомим чинником забезпечення зайнятості населення у сільській місцевості, підвищення рівня його добробуту; залучення національних та іноземних інвестицій у розвиток зеленого туризму; місцеві державні адміністрації та органи самоврядування мають дбати про створення сприятливих умов для розвитку сільського зеленого туризму, підтримку пріоритетних напрямів діяльності у цій сфері шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання, а також створення економічних умов, які стимулюють розвиток сільського зеленого туризму та сільських територій; розвиток соціальної інфраструктури територіальних громад. Відомо, що протягом тривалого часу інвестування соціальної сфери у сільській місцевості за умов обмежених фінансових можливостей здійснювалося за залишковим принципом. Унаслідок цього виявилося, що у сільській місцевості порівняно з містами набагато гіршими є житлові умови, взагалі відсутній або слабко розвинутий комплекс із надання соціально-побутових послуг, нижче рівень заробітної плати, менш сприятливі умови для розвитку освіти та проведення відпочинку. Суттєво погіршилася демографічна ситуація. Такий стан не відповідає державній політиці, пріоритетом якої має бути турбота про людину, гальмує розвиток зеленого туризму у цій місцевості. Отже, необхідним є переміщення акцентів у соціально-культурному розвитку країни у бік сільської місцевості. Разом з іншими заходами, розвиток соціальної сфери має передбачати удосконалення інфраструктури сільських населених пунктів, комунального облаштування сільської місцевості, модернізацію автомобільних шляхів та розвиток транспортного сполучення, розвиток освіти та медичного обслуговування, покращення побутового та торговельного обслуговування на селі.

Зазначені заходи мають стати самостійними розділами програм соціально-економічного розвитку кожного регіону, де по кожному з них мають передбачатися певні критерії, показники, завдання, матеріальні кошти, джерела їх покриття та механізми реалізації. Адже за своєю природою і цільовим призначенням ведення економічної діяльності у сільській місцевості та людей – мешканців таких територій – слід розглядати як єдиний неподільний елемент. Отже, йдеться про таку зміну акцентів, за якої інтереси села та селянства реально визнавалися б пріоритетними і відповідно гарантувалися усім змістом державної аграрної політики і сукупністю відповідних механізмів її практичного втілення. Така політика має поширюватися і на сільський зелений туризм як важливу форму малого підприємництва.

Важливо акцентувати увагу на тому, що спочатку потрібно консолідуватися науковцям, а потім переконати у цьому урядові структури України. Отже, проблеми розвитку сільських територій можна вирішити лише через першочергове надійне забезпечення інтересів села і селянства. Така орієнтація подальшого розвитку економічної діяльності у сільській місцевості має розглядатися у найвищих державних ешелонах і на місцях як непорушна не лише соціально-економічна, але й суспільно-політична аксіома.

Зазначені пріоритетні напрями державної політики у сфері сільського зеленого туризму мають стати невід’ємними складовими загальнодержавної програми розвитку туризму в Україні.

Реалізація державної політики у сфері сільського зеленого туризму має здійснюватися шляхом встановлення принципів та засад стандартизації туристичних послуг, чого сьогодні Україні бракує.

Регіональні програми розвитку сільського зеленого туризму в Україні як складові програм соціально-економічного розвитку регіону формуються і реалізуються з метою раціонального використання і розвитку місцевих туристичних ресурсів (природних, культурологічних, етнографічних, історичних, соціально-побутових тощо), їхнього збереження та відновлення. Важливим аспектом слід вважати патріотичне та екологічне виховання населення.

Виконання заходів регіональних програм розвитку малого підприємництва є продовженням діяльності місцевих органів державної влади, громадськості, наукових кіл щодо послідовного впровадження регіональної політики з метою системної підтримки у регіоні розвитку різних форм малого та середнього бізнесу, де не останнє місце належить і сільському зеленому туризму. Успішність та результативність програмних заходів веде до зміцнення соціально-економічної бази регіонів, сприяє формуванню середнього класу громадян, гарантує зміцнення демократичних цінностей та політичну стабільність країни.

Ефективність упровадження регіональних програм розвитку малого підприємництва, зокрема і зеленого туризму, визначається, у першу чергу, забезпеченістю їх ресурсами. Тому фінансову складову цих ресурсів слід розглядати як найбільш вагому для успішного втілення дієвих програмних заходів. Отже, вирішення проблеми щодо обсягів фінансового забезпечення регіональних програм розвитку зеленого туризму залежить, перш за все, від уваги місцевих органів виконавчої влади до проблем розвитку малого бізнесу у регіоні, усвідомлення його ролі у розбудові регіональної економіки, координації співпраці з органами місцевого самоврядування, громадськістю.

З метою фінансування заходів регіональних програм розвитку зеленого туризму місцеві органи виконавчої влади можуть використовувати традиційно два механізма освоєння бюджетних коштів: перший – передбачає спрямування коштів через регіональні фонди підтримки підприємництва, другий – безпосереднє фінансування програмних заходів головним розпорядником таких коштів – державною адміністрацією. Щодо цільового спрямування бюджетних коштів у межах виконання регіональних програм розвитку зеленого туризму, то їх за чинним законодавством варто витрачати на фінансування інвестиційних проектів у цій сфері; на створення об’єктів інфраструктури підтримки малого підприємництва тощо.

У регіональних програмах розвитку малого підприємництва у сфері зеленого туризму важливе місце має відводитися заходам, спрямованим на створення та розбудову мережі установ, орієнтованих на підтримку цієї сфери. Так, на прийнятних для учасників подібних ринкових відносин умовах може надаватися широкий спектр послуг щодо консультативно-методичної, фінансово-кредитної, юридичної, маркетингової, кадрової та інформаційно-рекламної допомоги. Зазначена підтримка є особливо необхідною для початківців у сфері сільського зеленого туризму.

У подальшому специфіка розбудови інфраструктури підтримки сільського зеленого туризму у межах регіону, на нашу думку, зумовить необхідність чіткої координації процесів їх формування з боку місцевих органів влади, громадських організацій.

Успішне ведення бізнесу у сфері зеленого туризму можливе лише за умови вчасного та повного отримання суб’єктами такої діяльності інформаційно-консультативної допомоги. Варто зазначити, що сьогодні таку допомогу для суб’єктів малого і середнього бізнесу надають понад 1200 спеціалізованих установ, але, нажаль, сфера саме зеленого туризму залишається поза увагою.

Тема розвитку малого підприємництва у сфері сільського зеленого туризму має знайти широке відображення у засобах масової інформації шляхом виходу у теле- та радіоефір спеціалізованих програм, публікацій у пресі, виданні довідників та буклетів.

Відкритість та оперативність інформації про розвиток зеленого туризму можливо забезпечити шляхом запровадження офіційних web-сайтів обласних, міських чи районних державних адміністрацій, де варто розміщувати інформаційні блоки стосовно розвитку зазначеної сфери у відповідному регіоні, нормативно-правового та законодавчого забезпечення, інвестиційних пропозицій, рекламних сюжетів тощо.

Висновки і перспективи подальших досліджень. В Україні активно формується ринок сільського зеленого туризму як одна з форм малого підприємництва. У перспективі має передбачатися і вирішення питань щодо об’єднання зусиль усіх зацікавлених структур, посилення соціальної спрямованості сільського зеленого туризму.

Література

1. Березін О.В. Економічні аспекти розвитку туристичного бізнесу: погляд з позицій продовольчого ринку // Вісник ДІТБ. Серія “Підприємництво, менеджмент та маркетинг (в туристичній сфері)”. – 2002. - №6. – С.176–178.
2. Туризм в Україні. Збірник нормативно-правових актів. – Т.1. Офіційне видання. – Ужгород: Інформаційно-видавниче агентство “ІВА”, 1999. – С.7–18.

Дата добавления: 2021-01-21; просмотров: 118; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!