Міліція в Україні: поняття, основні завдання та функції
Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Міліція - це єдина система органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України.
Правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти МВС України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані в установленому порядку.
Центральне місце в системі правових актів, що регулюють діяльність міліції, посідає Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990р.
Закон складається з 6 розділів:
Розділ 1. Загальні положення.
Розділ 2. Обов'язки і права міліції.
Розділ 3. Застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї.
Розділ 4. Служба в міліції.
Розділ 5. Правовий і соціальний захист. Відповідальність працівників міліції.
Розділ 6. Контроль і нагляд за діяльністю міліції.
Згідно з чинним законодавством основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона й забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; убезпечення дорожнього руху; захист, власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння в межах її компетенції державним органам, підприємствам, установам та організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.
|
|
|
Отже, міліція виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.
Відповідно до завдань і функцій міліція складається з таких підрозділів: кримінальна міліція; міліція громадської безпеки; транспортна міліція; державна автомобільна інспекція; міліція охорони; спеціальна міліція.
Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення чи постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, МВС України з дозволу Кабінету Міністрів України можуть створюватися спеціальні підрозділи міліції.
Організаційна структура і штатна чисельність міліції визначаються в порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України. У своїй діяльності міліція підпорядковується МВС України.
|
|
|
Міністр внутрішніх справ України здійснює керівництво всією міліцією України.
Взаємовідносини у сфері діяльності міліції між МВС України і відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями поліції будуються на підставі міждержавних чи міжурядових угод, а також угод між МВС України та цими органами і організаціями. Особовий склад міліції формується з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.
На службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни, здатні за своїми особистими, діловими й моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоров'я виконувати покладені на міліцію завдання. З прийняттям на службу може бути встановлено іспитовий строк до одного року.
Працівники міліції приносять присягу, текст якої затверджується Кабінетом Міністрів України.
Не можуть бути прийняті на службу до міліції особи, які раніше засуджувалися за вчинення злочину.
|
|
|
Порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, що його затверджує Кабінет Міністрів України.
Діяльність міліції базується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням.
Міліція повинна поважати гідність особи і виявляти до неї гуманне ставлення, захищати права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань.
У межах чинного законодавства міліція має право обмежувати права і свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на неї обов'язки, й зобов'язана дати їм пояснення з цього приводу. Вона забезпечує право на юридичний захист та інші права затриманих і взятих під варту осіб, не пізніш як через 24 години повідомляє про їх місцеперебування близьким родичам, адміністрації за місцем роботи чи навчання і в разі необхідності вживає заходів до негайного подання їм медичної та іншої допомоги.
|
|
|
Міліція функціонує гласно, інформуючи органи влади та управління, трудові колективи, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення.
У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичну мету. Під час виконання службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних чи громадських об'єднань.
Міліція повинна виконувати свої завдання неупереджено, в точній відповідності до закону. ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій чи бездіяльності міліції.
Державні органи, громадські об'єднання, службові особи, трудові колективи, громадяни зобов'язані сприяти міліції в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю.
На території України забороняється створення військових або інших збройних формувань чи груп, не передбачених законодавством України.
Працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади.
Законні вимоги працівників міліції є обов'язковими для виконання громадянами і посадовими особами.
Працівник міліції під час виконання покладених на нього обов'язків керується тільки законом, діє в його межах і підпорядковується своїм безпосередньому і прямому начальникам. Ніхто інший, окрім уповноважених службових осіб, у передбачених законом випадках не має права втручатися в законну діяльність працівника міліції.
Ніхто не має права покласти на працівника міліції виконання обов'язків, не передбачених чинним законодавством.
Утручання в діяльність міліції тягне за собою відповідальність за законом.
Працівник міліції перебуває під захистом закону, норми якого гарантують захист життя, здоров'я, честі, гідності, майна працівника міліції та членів його сім'ї від злочинних посягань та інших протиправних дій.
Міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби й вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених Законом України "Про міліцію".
Застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю громадян чи працівників міліції.
Забороняється застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби й вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, окрім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров'ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору.
За неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов'язків, і має зводитися до мінімуму можливості завдання шкоди здоров'ю правопорушників та інших громадян. У разі завдання шкоди міліція забезпечує подання необхідної допомоги потерпілим у найкоротший строк.
Перевищення повноважень працівником міліції, в тому числі в застосуванні сили, спеціальних засобів і зброї, тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Контроль за діяльністю міліції здійснюють Кабінет Міністрів України, міністр внутрішніх справ України і в межах їхньої компетенції - ради народних депутатів.
Ради народних депутатів, здійснюючи контроль за роботою міліції, не втручаються в її оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та адміністративну діяльність.
Нагляд за додержанням законності в діяльності міліції здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори.
23. . Система органів і установ виконання покарання.
Кримінальне покарання є заходом державного примусу, що застосовується до осіб, засуджених за вчинення злочинів на підставі обвинувального вироку суду, який набрав чинності. Виконання кримінальних покарань належить виключно до юрисдикції держави в особі уповноважених нею державних органів та установ і вимагає здійснення постійного контролю за виконанням покладених на засуджених правообмежень.
На діяльності органів та установ, що виконують кримінальні покарання, відбивається специфіка і характерні особливості виконання (відбування) того чи іншого виду вказаного покарання. Наприклад, головною ознакою таких видів покарання, як довічне позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, є забезпечення фізичної ізоляції засуджених від суспільства і постійного нагляду за їх поведінкою в спеціально призначеній для цього установі. До засуджених застосовуються основні засоби виправлення та ресоціалізації, передбачені ч. З ст. 6 КВК — режим (встановлений порядок відбування покарання), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання і громадський вплив. Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк покладено на виправні колонії (кримінально-виконавчі установи закритого типу) Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі — Департамент). Виконання покарання у виді виправних робіт полягає в накладенні певних обмежень на засуджених у сфері реалізації їх трудових прав та здійснення щомісячних відрахувань з їх заробітної плати в межах від 10 до 20 % в доход держави. Контроль за виконанням цього виду покарання здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією, яка є органом Департаменту. Особливості виконання покарання у виді штрафу не потребують створення для цього спеціальних установ. Засуджені до даного виду покарання мають можливість добровільно сплатити суму штрафу, призначеного за вироком суду, примусове стягнення штрафу здійснюється органами Державної виконавчої служби, основним призначенням яких є забезпечення виконання судових рішень, у тому числі й у кримінальних справах. Необхідно зауважити, що з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 6 листопада 2006 р. № 1622 «Про ліквідацію Департаменту Державної виконавчої служби» виконання завдань, пов'язаних з реалізацією державної політики у сфері примусового виконання рішень судів та інших органів, покладено на Міністерство юстиції України.
Органи та установи виконання покарань утворюють кримінально-виконавчу систему України, діяльність якої регламентується КВК України, законами й актами Президента України та Кабінету Міністрів, іншими нормативно-правовими документами.
Система органів та установ, які безпосередньо організовують і здійснюють виконання покарань в Україні, закріплена у ст. 11 КВК України.
До органів виконання покарань належать: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління (регіональні управління та відділи), кримінально-виконавча інспекція.
Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії). Кримінально-виконавчі установи, у свою чергу, поділяються на: 1) кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри); 2) кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії).
Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівня безпеки. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії: 1) мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання; 2) мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.
Законом від 2 березня 2000 р. «Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України», затверджено таку загальну структуру кримінально-виконавчої системи України: органи управління; установи виконання покарань, слідчі ізолятори, лікувально-трудові профілакторії, кримінально-виконавча інспекція, навчальні заклади, підприємства та організації забезпечення.
При цьому загальна чисельність персоналу, який забезпечує діяльність установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і лікувально-трудових профілакторіїв, визначається в розмірі 33 відсотків кількості осіб, котрі в них тримаються, персоналу кримінально-виконавчої інспекції — п'яти відсотків кількості осіб, які перебувають на обліку в цій інспекції.
Виконання кримінальних покарань у межах повноважень, визначених КВК України, здійснюють також Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.
Державна виконавча служба виконує покарання у виді штрафу і конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених КВК України та Законами України «Про Державну виконавчу службу» і «Про виконавче провадження».
Військові частини, гауптвахти виконують покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з триманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням. При цьому вони керуються КВК України, законами, актами Президента України та Кабінету Міністрів, а також відомчими нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.
Дисциплінарний батальйон виконує покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби у порядку, передбаченому КВК України, Положенням про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента від 5 квітня 1994 р., та відомчими нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.
Територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії організовуються і ліквідуються Державним департаментом України з питань виконання покарань, а військові частини, гаунтвахти і дисциплінарний батальйон — Міністерством оборони України.
Крім того, в підпорядкуванні Державного департаменту України з питань виконання покарань перебувають слідчі ізолятори для тримання осіб, до яких під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ застосовано запобіжний івхід у вигляді взяття під варту. Хоча слідчі ізолятори не належить до кримінально-виконавчих установ закритого типу, вони виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені в них для виконання робіт з господарського обслуговування.
Незважаючи на те, що названі вище нормативно-правові акти не втратили своєї чинності, 23 червня 2005 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», за яким система органів і установ виконання кримінальних покарань, що входить до кримінально-виконавчої системи, набула нової назви — Державна кримінально-вико навча служба України.
Діяльність ДКВС України здійснюється у відповідності з принципами: законності; поваги та дотримання прав і свобод людини та громадянина; гуманізму; позапартійності; єдиноначальності; колегіальності при розробленні важливих рішень; взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, благодійними і релігійними організаціями; відкритості для демократичного цивільного контролю.
Правовою основою діяльності ДКВС України є Конституції України, Закон «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі — Закон) та інші закони, акти Президента України, Кабінету Міністрів, чинні міжнародні договори, згода обов'язковість яких надана Верховною Радою України, н також видані відповідно до них нормативно-правові акти ихнтрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.
Стаття 2 Закону передбачає, що діяльність ДКВС України відбувається на основі дотримання прав і свобод людини та громадянина, а персонал ДКВС зобов'язаний поважати гідність людини, виявляти до неї гуманне ставлення. У ст. 16 Закону окремо сформульовані вимоги до персоналу ДКВС України і його відповідальність. Зокрема, передбачено, що персонал зобов'язаний неухильно виконувати закони України, додержуватися норм професійної етики, гуманно ставитися до засуджених і осіб, взятих під варту, а жорстокі, нелюдські або такі, що принижують людську гідність дії, є несумісними зі службою та роботою в органах і установах виконання покарань. Особи з числа персоналу, які виявили жорстоке ставлення до засуджених і осіб, взятих під варту, або вчинили дії, що принижують їх людську гідність, притягуються до відповідальності згідно із законом.
Персонал ДКВС України складається з осіб рядового і начальницького складу (особи рядового і начальницького складу і кримінально-виконавчої служби), фахівців, які не мають спеціальних звань, та інших працівників, котрі працюють за трудовими договорами (працівники кримінально-виконавчої служби). Під час роботи у ДКВС політична діяльність персоналу обмежується, оскільки особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби не можуть бути членами політичних партій. Персоналу ДКВС України, відповідно до статей 22, 23 Закону, гарантується правовий та соціальний захист.
При здійсненні своєї діяльності ДКВС України взаємодіє з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями. Для організації міжнародного співробітництва у сфері виконання кримінальних покарань ДКВС взаємодіє з відповідними органами іноземних держав і міжнародними організаціями на основі міжнародних
договорів.
ДКВС України, відповідно до Закону, здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань ДКВС.
2. Державний департамент України з питань виконання покарань. І
Державний департамент України з питань виконання покарань як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, що безпосередньо реалізує єдину державну політику в сфері виконання покарань, створено Указом Президента України № 344 від 22 квітня 1998 р. на базі Головного управління виконання покарань МВС України з тимчасовим його підпорядкуванням МВС. Створення Департаменту було зумовлено реформуванням кримінально-виконавчої системи України та приведенням її у відповідність з вимогами Ради Європи та міжнародними правовими нормами з питань виконання кримінальних покарань. Указом Президента України від 12 березня 1999 р. № 248 Департамент виведено з підпорядкування МВС України. Діяльність Державного департаменту України з питань виконання покарань у даний час спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через Міністра юстиції.
Діяльність Департаменту як центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань регламентується ст. 7 Закону «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», Положенням про Державний департамент України з питань виконання покарань, затвердженим Указом Президента України № 827 від 31 липня 1998 р. та деякими іншими нормативними актами.
Відповідно до Положення основними завданнями Департаменту є:
· здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;
· розроблення рекомендацій щодо організації тримання осіб, взятих під варту, забезпечення виконання вироків суду і застосування передбачених законом засобів виправлення та перевиховання засуджених;
· здійснення контролю за виконанням вироків суду за окремими видами додаткових покарань;
· забезпечення примусового лікування засуджених, хворих на алкоголізм та наркоманію;
· забезпечення додержання вимог законодавства в органах і установах виконання покарань, запобігання злочинам, дисциплінарним проступкам з боку засуджених до позбавлення волі та щодо них, їх припинення і виявлення та розкриття злочинів, вчинених в органах і установах виконання покарань, проведення дізнання у справах про ці злочини, здійснення оперативно-розшукової діяльності;
· керівництво органами і установами виконання покарань, організація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим роботи, забезпечення їх професійної підготовки та загальноосвітнього навчання;
· правовий і соціальний захист осіб рядового і начальницького складу, працівників кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей, удосконалення роботи з кадрами, їх професійної підготовки.
Відповідно до покладених на нього завдань Департамент виконує наступні функції:
1. бере участь у формуванні єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, реалізує цільові програми розвитку кримінально-виконавчої системи;
2. визначає основні напрями діяльності органів і установ виконання покарань щодо захисту прав та свобод людини в умовах відбування кримінального покарання; забезпечує охорону слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв, виправно-трудових колоній, інших установ виконання покарань і об'єктів кримінально-виконавчої системи, правопорядок та безпеку в органах і установах;
3. бере участь у розробленні та реалізації державних комплексних програм боротьби із злочинністю;
4. контролює виконання актів законодавства з питань, що належать до його компетенції, вироків, постанов і ухвал судів, забезпечує розподіл та тримання засуджених до позбавлення волі та осіб, взятих під варту;
5. здійснює переведення засуджених і осіб, взятих під варту, з однієї до іншої установи кримінально-виконавчої системи, передачу (екстрадицію) осіб, котрі звинувачуються у вчиненні злочинів, а також засуджених для відбування покарання в установах іноземних держав згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
6. аналізує результати діяльності органів і установ вико-нииня покарань, складає довгостроковий та оперативний прогнози криміногенної обстановки і на їх основі вносить у встановленому порядку пропозиції щодо підвищення ефективності функціонування кримінально-виконавчої системи, забезпечення правопорядку та безпеки, посилення боротьби із злочинністю, інформує населення з цих питань через засоби масової інформації;
7. організовує і контролює оперативно-розшукову діяльність, налагоджує взаємодію з відповідними підрозділами державних органів, які проводять таку діяльність, використовує банки даних оперативно-довідкової, розшукової, статистичної та іншої інформації, здійснює довідково-інформаційне обслуговування органів і установ виконання покарань, заінтересованих державних органів;
8. організовує виконання актів амністії та помилування;
9. забезпечує організацію виховної роботи з особами, яких тримають в установах кримінально-виконавчої системи,
10. вирішує за участю міських і районних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України питання щодо надання допомоги особам, звільненим з місць позбавлення волі, в їх трудовому і побутовому влаштуванні;
11. здійснює в межах повноважень, визначених законодавством, функції з управління майном підприємств і установ, що належать до сфери управління Департаменту;
12. забезпечує створення системи власної внутрішньої безпеки;
13. бере участь у розробленні проектів загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку, законів про Держбюджет України;
14. здійснює інші повноваження, що належать до його компетенції.
У своїй діяльності Департамент керується Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, Положенням про Департамент. Він у межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Департамент узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо удосконалення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президенту України та Кабінету Міністрів України.
Департамент має право:
· залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;
· одержувати безоплатно в установленому законодавством порядку від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;
· скликати в установленому порядку наради, конференції, симпозіуми з питань, що належать до його компетенції.
Департамент у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Департаменту підлягають державній реєстрації в установленому порядку. Рішення Департаменту, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. У разі погреби Департамент видає разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади спільні акти.
Очолює Департамент голова, якого призначає на посаду Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Голова Департаменту є одночасно й керівником ДКВС України і несе персональну відповідальність за виконання завдань ДКВС.
Голова Департаменту має чотирьох заступників (у тому числі одного першого заступника) і розподіляє між ними обов'язки.
Для погодженого вирішення питань у межах своїх повноважень, обговорення найважливіших напрямів діяльності у Департаменті утворюється колегія у складі голови, заступників голови за посадою, а також керівників структурних підрозділів Департаменту. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої влади, а також керівники органів і установ виконання покарань та підприємств, що належать до сфери управління Департаменту. Членів колегії затверджує та звільняє від виконання обов'язків Кабінет Міністрів України. Рішення колегії проводяться в життя наказами Департаменту.
До структури центрального апарату Департаменту входять І'ЙКІ основні підрозділи та служби:
— Управління справами;
— Управління організаційно-аналітичної роботи;
— Управління кадрів;
— Фінансове управління;
— Управління економіки та оплати праці;
— Контрольно-ревізійне управління;
— Управління охорони здоров'я;
— Відділ внутрішньої безпеки та розслідувань;
— Управління з керівництва діяльністю слідчих ізоляторів;
— Управління по контролю за виконанням судових рішень;
— Управління кримінально-виконавчої інспекції;
— Центр інформатизації та зв'язку і ін.
Територіальними органами управління Департаменту, відповідно до ст. 9 Закону, є управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які утворюються для забезпечення виконання завдань ДКВС України. Структура і штати регіональних управлінь (відділів) затверджуються Департаментом. Територіальні органи управління здійснюють керівництво оперативно-службовою та фінансово-господарською діяльністю підпорядкованих їм органів і установ та виконують функції, які передбачені положеннями про територіальні органи управління. Положення про територіальні органи управління затверджуються Департаментом.
Установи виконання покарань
Арештні доми, відповідно до ст. 15 КВК України, виконують покарання у виді арешту. В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановленії я вироку виповнилося шістнадцять років і котрі засуджені за їлочини невеликої тяжкості. Тимчасово, до створення арештних домів, особи, засуджені до арешту, відбувають покарання у слідчих ізоляторах Департаменту за місцем засудження. Засуджені до арешту відбувають весь строк покарання в одному слідчому ізоляторі в окремих постах або секціях.
Виправні центри є кримінально-виконавчими установами иідкритого типу, які, згідно зі ст. 16 КВК України, призначені для виконання покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, котрим даний вид покарання призначено відповідно до статей 82, 389 Кримінального кодексу України.
Виправні колонії є кримінально-виконавчими установами аа критого типу, що створюються для виконання покарання у ішді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі. Відповідно до ч. 2 ст. 18 КВК України, засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях:
—мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання — засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України;
—мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання — чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому ст. 147 КВК України;
—середнього рівня безпеки — жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості у період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України;
—максимального рівня безпеки — чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, котрим покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України.
Виховні колонії (або спеціальні виховні установи), відповідно до ст. 19 КВК України, виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх і на види за рівнями безпеки не поділяються.
Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 63; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!