Просвітницьку роботу 3. Кісарчук пропонує розглядати у широкому і вузькому розумінні.
Питання до екзамену з дисципліни: «Організація психологічної служби»
1. Предмет і задачі психологічної служби в Україні.
2. Специфіка змісту діяльності, завдань та функцій психологічної служби системи освіти.
3. Структура психологічної служби освіти в Україні.
4. Психодіагностична робота практичного психолога.
5. Профілактична робота психолога.
6. Поняття психокорекції, її мета та завдання.
7. Специфіка, мета і завдання психологічного консультування.
8. Специфіка змісту діяльності, завдань та функцій психологічної служби на підприємстві.
9. Поняття психотерапії. її специфіка, мета та завдання.
10. Просвітницько-пропагандистська робота практичного психолога.
11. Психолого-педагогічний консиліум.
12. Збереження та створення умов для повноцінного розвитку психічного та психологічне здоров’я, як основне з завдань психологічної служби.
Відповіді до екзамену з дисципліни: «Організація психологічної служби»
1. Предмет і задачі психологічної служби в Україні.
Психологічна служба освітньої установи є інтегративним явищем, що являє собою єдність чотирьох складових або аспектів, – наукового, прикладного, практичного та організаційного. Науковий аспект передбачає проведення досліджень за проблемами методології та теорії практичної психології освіти, що вивчає індивідуальні прояви вікових закономірностей психічного розвитку, умови становлення особистості та індивідуальності. Завданням наукового аспекту є наукове обґрунтування та операційна розробка психодіагностичних, психокорекційних, психопрофілактичних та розвивальних програм, способів засобів та методів професійного застосування психологічних знань у конкретних умовах освітнього процесу. Відмінність цих досліджень від академічних полягає у тому, що вони не лише виявляють певні психологічні механізми або закономірності, але і визначають психологічні умови розвитку їх у контексті цілісного становлення особистості у майбутнього професіонала, інтегрованої у освітній і виховний процес. Прикладний аспект передбачає можливість використання психологічних знань працівниками освітнього закладу. Головними дієвими особами є педагоги, викладачі, методисти які у співпраці із психологами можуть використовувати новітні психологічні дані для освітніх потреб, цілей та завдань згідно Етичного кодексу та Конвенції прав дитини. Практичний аспект – забезпечують безпосередньо практичні психологи та особи, що входять до складу психологічної служби закладу освіти. До їх завдань не входить створення принципово нових методів дослідження психологічних закономірностей, однак зобов’язанням є професійно – грамотне використання усього того чим володіє сучасна науково–практична діяльність. Організаційний аспект включає створення дієвої структури психологічної служби закладу, забезпечення як взаємодії усіх ланок навчально–виховного процесу з організаційних та змістових питань, так і контроль за професійною діяльністю та підвищенням професійної кваліфікації практичних психологів. Розвиток прикладного, практичного та організаційного аспекту психологічної служби освітньої установи цілком та повністю залежить від розвитку її наукового аспекту, який визначає основну теоретичну базу та формує природу психологічної служби. Саме на основі цієї бази створюється концепція психологічної служби закладу освіти.
|
|
|
|
|
|
Місією психологічної служби є створення психолого-педагогічних умов, які забезпечують духовний розвиток кожної особистості що є складовою навчально–виховного процесу, її душевного комфорту, що лежить в основі психологічного здоров’я та гармонійного функціонування в умовах ефективної та продуктивної діяльності закладу освіти.
Призначення: психологізація системи освіти (сприяння психічному, психофізіологічному та особистісному розвитку в умовах навчально–виховного процесу на усіх вікових етапах його учасників).
|
|
|
Мета: виявлення і створення оптимальних соціально–психологічних умов для розвитку особистості, а саме: психологічний супровід студента у процесі навчання і виховання; допомога куратору та сім’ї у здійсненні навчально–виховної діяльності; психологічне забезпечення, сприяння та розвиток особистості майбутнього професіонала; сприяння особистісному зростанню та професійному самовизначенню педагогів; забезпечення психологічного комфорту педагогічних працівників закладу освіти.
У своїй діяльності психологічна служба керується: Закон України «Про освіту» (від 23 травня 1991 р. № 1060-ХІІ із змінами і доповненнями), Закон України «Про вищу освіту» (від 1.07.2014р. № 1556-VII), Положенням про психологічну службу системи освіти України (наказ від 7 червня 2001 р. № 439), Конвенцією ООН про права (від 27 лютого 1991 р. N 789-XII), Етичним кодексом психолога та іншими нормативними, правовими та методичними документами. Практичний психолог здійснює: психологічне вивчення кожної окремої особистості для індивідуального підходу до неї протягом усього періоду навчання та виховання; забезпечення повноцінного розвитку, ранній вияв, профілактика та усунення поведінкових труднощів у межах психологічної компетенції – консультування адміністрації, педагогічного колективу та батьків з проблем навчання та виховання студентів; підвищує рівень психологічних знань; допомагає вирішенню проблем педагогів особистого та професійного характеру.
|
|
|
Основні завдання: - Реалізація у роботі із учасниками навчально – виховного процесу можливостей та резервів розвитку кожної вікової категорії закладу освіти; - Розвиток індивідуальних особливостей – інтересів, здібностей, схильностей, почуттів, захоплень, життєвих планів тощо; - Створення сприятливого для розвитку особистості студентів психологічного клімату, що визначений насамперед організацією продуктивного спілкування із педагогами та однолітками; - Надання своєчасної психологічної допомоги та підтримки студентам, їх батькам, вихователям, кураторам академічних груп, педагогам та іншим учасникам навчально – виховного процесу. Практичний психолог закладу освіти має подвійне підпорядкування. За адміністративною лінією він, як і усі члени педагогічного колективу, підпорядковується керівнику освітньої установи або особі у штат якої включена ставка психолога. За професійною ланкою – психологічному центру, де працюють методисти-психологи, які не лише здійснюють функції контролю за діяльністю психолога, але і надають йому методично – організаційну допомогу та забезпечують співпрацю і професійне спілкування з іншими практичними психологами міста, округу, району, області тощо. Плани роботи на рік, місяць (залежно від запиту адміністрації та власних потреб) психолог складає самостійно, але обов’язково враховує специфіку навчальної установи, її цілі, завдання, а також запити працівників освітнього закладу.
Основні види діяльності практичного психолога: психологічна просвіта; психологічна профілактика; психологічне консультування; психологічна діагностика; корекційно–відновлювальна та розвивальна робота. Результатом психологічної просвіти та психопрофілактичної діяльності є вироблення власної системи поглядів на життя, трансформація системи ціннісних орієнтацій, формування професійного ідеалу; засвоєння культури людських взаємин і соціально – професійних функцій; формування індивідуального стилю навчально – професійної діяльності та власної моделі моральної поведінки; опанування форм ефективного професійно – ділового спілкування; збереження особистісного психологічного здоров’я та гідного ставлення до оточуючих. Психологічне консультування передбачає кваліфіковану допомогу психолога у розв’язанні тих проблем, з якими до нього самостійно або за порадою інших людей звертаються студенти, батьки, викладачі та педпрацівники. В основі психологічного консультування лежить глибоке розуміння психологом суті проблеми, висвітлення об’єктивної точки зору та сприяння усвідомленню провідних моментів тупикової ситуації, а також надання конкретних рекомендацій щодо шляхів розв’язання актуальних питань згідно інтересів клієнта, але таким чином щоб це було прийнятно для кола його оточення. Психодіагностика являє собою поглиблене проникнення психолога у внутрішній світ досліджуваного за допомогою спеціального методичного інструментарію. На основі одержаних результатів здійснюється прогнозування подальшого розвитку потенціалу досліджуваних, п також планується психологічна корекція. Корекційно–відновлювальна та розвивальна робота слугує відродженню та розвиткові лабільності та пластичності особистісних якостей, конструктивній видозміні та переорієнтації несприятливих моделей поведінки на соціально прийнятні способи реагування. Психокорекція є напрямом психологічного впливу на ті або інші психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку та функціонування особистості, а також основною умовою та провідним механізмом активізації прийняття та засвоєння нових соціальних ролей – роль студента, майбутнього фахівця, молодіжного лідера тощо. Таким чином, психологічна служба покликана підвищувати психологічну культуру викладачів та студентів, забезпечувати належний рівень їхньої психологічної компетенції, сприяти психологічній підтримці навчально – виховного процесу та допомагати у розв’язанні різноманітних особистих і професійних проблем, які мають психологічне підґрунтя.
2. Специфіка змісту діяльності, завдань та функцій психологічної служби системи освіти.
З метою забезпечення оптимальних умов для саморозвитку дітей та молоді у системі освіти України, згідно Закону "Про освіту" (Стаття 21. Психологічна служба в системі освіти) діє психологічна служба. Вона виконує такі функцій:
- виявлення загальних і особистих соціальних проблем школярів у класах і школі;
- вивчення і діагностика індивідуальних особливостей учнів, груп школи;
- надання допомоги вчителю в роботі з учнем, групою, батьками;
- соціальний захист того, у кого виникли проблема;
- соціальний захист групи, класу від окремих осіб;
- виявлення індивідуально-педагогічних можливостей учителів і надання їм допомоги у підвищенні педагогічної майстерності, дієвості педагогічної діяльності в роботі з учнями, батьками;
- соціально-педагогічна оцінка проведених виховних заходів у групах, школі;
- безпосередня підготовка соціально-педагогічних заходів з різними групами школярів, окремими учнями, учителями, батьками;
- установлення професійних зв'язків із закладами, які забезпечують соціальний захист: заступником голови адміністрації із соціальних питань; працівниками відділу освіти, соціального захисту, центру зайнятості, правоохоронних органів, відділу культури; спеціалістами психолого-медико-педагогічних консультацій, медико-експертної комісії, соціальних служб для дітей, молоді та сім'ї, територіального Центру медико-соціальної реабілітації інвалідів з порушеннями опорно-рухового апарату; представниками благодійних дитячих, молодіжних громадських організацій.
Практична психологія спрямована на досягнення як перспективних, так і актуальних цілей.
Перспективні цілі передбачають розвиток, становлення індивідуальності кожного індивіда, формування його психологічної готовності до життєвих ситуацій.
Перспективні цілі передбачають розв'язання таких завдань:
- збереження психічного здоров'я і попередження емоційних розладів, зняття психічного напруження, яким супроводжується у дітей та дорослих період адаптації до нових умов навчання, роботи та життя;
- створення умов, які б сприяли розвитку здібностей кожної дитини, можливостей для самовираження індивіда, розкриттю його творчого потенціалу, розвитку самостійного та творчого мислення, зацікавлення у відкритті нового, активізації пізнавальної діяльності дітей;
- сприяння розвитку кращого розуміння індивідом себе, його самосприйняття, усвідомлення власного "Я", почуття впевненості в своїх силах;
- формування групової згуртованості та навичок спілкування з ровесниками, дорослими, навичок співробітництва;
- формування психологічної компетентності.
Актуальні цілі діяльності практичного психолога вимагають орієнтації на вирішення щоденних поточних психологічних проблем, пов'язаних з тими чи іншими труднощами.
Актуальні цілі передбачають розв'язання таких завдань:
- вивчення причин зниження продуктивності діяльності та пошуки шляхів їх подолання;
- регуляція стосунків у системах: вчитель-дитина, дорослий- діти, керівник-підлеглий, колега-колега тощо. Залагодження конфліктів;
- виявлення соціально-психологічних труднощів, проблем індивідуального розвитку і соціалізації особистості та вживання відповідних заходів;
- розв'язання психологічних проблем особистого життя людини.
Основними видами діяльності практичного психолога є:
- просвітницько-пропагандистська робота;
- пропедевтична і профілактична робота;
- психологічне консультування;
- психодіагностика і прогностика;
- психокорекція, психотерапія та соціально-психологічна реабілітація.
3. Структура психологічної служби освіти в Україні.
Структура психологічної служби системи освіти України 
4. Психодіагностична робота практичного психолога.
Психодіагностична робота практичного психолога - це одне з найскладніших напрямків та форм діяльності практичного психолога, яке потребує спеціальної підготовки та сформованості діагностичних, прогностичних та організаторських вмінь спеціаліста-психолога. Психодіагностика може реалізовуватися як самостійна форма роботи (психологічна експертиза), так і входити як структурна складова у психокорекцію та психоконсультування.
Психодіагностика передбачає обстеження психіки індивіда (або соціально-психологічних характеристик соціальної групи) за допомогою спеціальних методик з метою встановлення психологічного діагнозу.
Психологічний діагноз - це опис індивідуальних особливостей психіки конкретної людини (або соціально-психологічних особливостей конкретної соціальної групи).
Для психодіагностичного обстеження використовують психо-діагностичні методи, які конкретизуються у трьох основних діагностичних підходах:
1. "Об'єктивний" підхід -діагностика здійснюється на о снові успішності (результативності) і способу (особливостей) виконання діяльності. Це переважно тести особистості та тести інтелекту, а також тести спеціальних здібностей та тести досягнень.
2. "Суб'єктивний" підхід - діагностика здійснюється на основі даних, які повідомлює про себе досліджуваний, самоописів особливостей особистості, поведінки в конкретних ситуаціях. Це різноманітні опитувальники.
3. "Проективний" підхід - діагностика здійснюється на основі аналізу особливостей взаємодії з нейтральним, ніби безособовим матеріалом, який в силу його певної невизначеності стає об'єктом проекції. Це різноманітні проективні методики дослідження особистості.
Психодіагностичне обстеження може проводитися у індивідуальній та груповій формі.
Процедура психодіагностичного обстеження передбачає реалізацію трьох етапів:
а) збір даних відповідно до задачі дослідження;
б) обробка та інтерпретація отриманих даних;
в) постановка діагнозу або прогнозу.
Підвищити ефективність психодіагностичного обстеження можна реалізовуючи такі принципи:
- добровільність участі у психодіагностичному обстеженні та зацікавленість ним;
- забезпечення фізичного та психологічного комфорту під час психодіагностики;
- емпатійне ставлення психолога до клієнта;
- всебічність та комплексність діагностики;
-врахування індивідуально-типологічних особливостей досліджуваного: динаміки втомлюваності, темпу діяльності, інтересів, контактності, властивостей темпераменту тощо;
- підтримка позитивної мотивації впродовж психодіагностичного обстеження.
5. Профілактична робота психолога.
Соціально-психологічна профілактика - це система заходів, спрямованих на охорону психічного здоров'я; попередження неблагополуччя у розвитку людини, групи, суспільства; створення психологічних умов, сприятливих для цього розвитку.
Психопрофілактична робота спрямована не на розв'язання актуальних психологічних проблем, а на перспективу.
Найважливішими напрямками психопрофілактичної роботи, за З. Кісарчук, є:
- профілактика стресових і постстресових станів, пов'язаних із природними та технічними катастрофами;
- попередження виникнення надмірної психологічної напруги в суспільстві, що переживає кризові явища (економічні та політичні кризи, міжетнічні, міжконфесійні конфлікти тощо);
- психологічна підтримка найбільш вразливих верств населення (пенсіонери, інваліди війни, праці, безробітні та ін.);
- робота з попередження розпаду сім'ї, сімейних дисгармоній, відхилень у психічному розвитку дитини, які пов'язані із сімейними проблемами;
- профілактика порушень у психічному та особистісному розвитку вихованців дитячих будинків та учнів шкіл-інтернатів;
- профілактика девіантної поведінки молоді (правопорушення, пияцтво, наркоманія, токсикоманія).
Наприклад, шкільний психолог спрямовує профілактику, в першу чергу, на створення в школі сприятливих умов для розвитку особистості дитини у процесі її навчання і виховання. Це може бути вивчення адаптаційних процесів, виявлення обдарованих учнів та дітей із затримкою психічного розвитку, диференціація та індивідуалізація навчання, рання профілактика соціальної та педагогічної занедбаності дітей, створення сприятливого соціально-психологічного клімату.
Профілактична робота служби сім'ї спрямована на попередження причин, які призводять до розпаду сім'ї, сімейних дисгармоній, зниження якості сімейного виховання. Це і консультування молодих сімей та тих, хто вступає у шлюб; проведення роботи із самотніми людьми для подолання причин, які заважають створенню сім'ї; просвіта батьків з питань сімейного виховання тощо.
Профілактична робота служб профорієнтації та працевлаштування спрямована на створення умов для запобігання масовому безробіттю, полегшення працевлаштування тощо.
Основними формами психопрофілактичної роботи є:
лекції, бесіди, семінари, тренінгові заняття, "телефон довіри", "пошта довіри", психолого-педагогічні консиліуми, індивідуальне та групове консультування, анкетування, випуск інформаційних бюлетенів, довідників для молоді тощо.
Психопрофілактична робота соціально-психологічної служби в тій чи іншій сфері базується на:
-прогнозуванні можливих ускладнень у житті чи поведінці певного контингенту, який є основним об'єктом діяльності служби;
- визначенні соціально-психологічних умов, за яких ці ускладнення можна попередити або пом'якшити їх переживання;
- розробці системи заходів, які б забезпечували ці умови, із залученням до їх здійснення всіх зацікавлених сторін.
6. Поняття психокорекції, її мета та завдання.
Психокорекція є видом психологічної допомоги, яка передбачає активний цілеспрямований вплив на особистісний, поведінковий й інтелектуальний рівень функціонування людини.
Метою психологічної корекції є усунення недоліків у розвитку особистості.
Психологічна корекція відрізняється від психологічного консультування та психотерапії тим, що вона не націлена на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості і може здійснюватися навіть у тому випадку, коли клієнт не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекційних вправ. Психокорекція також розглядається як процес розширення діапазону реагування клієнта на ті чи інші подразники, формування навичок, що роблять його поведінку більш гнучкою, підвищують адаптивні можливості його особистості.
Психокорекція характеризуєтьсятакими ознаками:
- дискретність (означає вплив психолога на відносно незалежні конкретні складові внутрішнього світу людини);
- орієнтація на вікові норми (тобто орієнтація на певний контингент корекційного впливу - діти, підлітки тощо, або на використання відповідних методик).
Завдання психокорекції формулюються залежно від адресату (дитина з аномальним розвитком чи особистість, яка має відхилення і труднощі в межах психологічної норми), а також змісту корекційної роботи (корекція розумового чи емоційного розвитку, корекція і профілактика невротичних станів та неврозів).
Корекції підлягають такі недоліки характеру: підвищена збудливість, гнівливість, конфліктність, підвищена імпульсивність, песимізм, легковажність, упертість, байдужість, неохайність, надмірне прагнення до насолоди, гіпертрофована активність або пасивність, замкненість, хвороблива сором'язливість, схильність до крадіжок, негативізм, схильність до блукання, брехливість тощо.
Ці вади можуть бути дискретними і стосуватися лише певних аспектів емоційно-вольової сфери або мати тотальний характер і бути пов'язаними з акцентуаціями характеру, провідними переживаннями, системою ставлень і ціннісних орієнтацій.
7. Специфіка, мета і завдання психологічного консультування.
Психологічне консультування є особливим видом діяльності практичного психолога.
Сутність психологічного консультування полягає в наданні спеціалістом-психологом на основі спеціальних професійно-наукових знань безпосередньої психологічної допомоги через створення умов, за яких клієнт відкриває (усвідомлює) нові можливості у розв'язанні своїх психологічних проблем.
Психологічне консультування відрізняється від психотерапії рядом особливостей.
- психологічне консультування носить короткочасний і епізодичний характер особистих контактів психолога і клієнта, тоді як різні методики психотерапії розраховані на тривалий період роботи з клієнтом.
- психологічне консультування орієнтоване на допомогу клієнтові в реорганізації його міжособистісних стосунків, а психотерапевтичний вплив орієнтований на розв'язання глибинних проблем особистості.
- при проведенні психологічного консультування психолог-консультант дає поради клієнту, але їх практична реалізація є справою клієнта; при психотерапії ж активні дії, спрямовані на подолання проблем клієнта, здійснює психолог, а клієнт лише реагує на них, або сприймає ці впливи.
Метою психологічного консультування є допомога клієнтові у дослідженні власної особистості, у розумінні своїх стосунків з оточуючим світом, оцінці своїх проблем та в пошуку альтернативних варіантів їх подолання.
Мета реалізовується через розв'язування таких основних завдань :
1. Конкретизація (з'ясування) проблеми, з якою зустрівся клієнт. Це завдання полягає у вислуховуванні клієнта, спостереженні за ним. Внаслідок використання спеціальних прийомів вислуховування консультант приходить до висновку про те, в чому проблема клієнта.
2. Інформування клієнта про сутність проблеми, яка виникла у клієнта, про реальний ступінь її серйозності. Тобто консультант не лише аргументовано пояснює клієнту, в чому полягає його проблема, але й пояснює, чому ця проблема виникла і як її можна практично вирішувати.
3. Вивчення психологом-консультантом особистості клієнта. Таке вивчення дозволяє з'ясувати, наскільки повно і глибоко розуміє клієнт свої проблеми та наскільки готовий до її розв'язування.
4. Чітке формулювання порад і рекомендацій клієнту з приводу того, як найкраще розв'язати проблему. При цьому враховуються індивідуальні особливості клієнта та специфіка розуміння проблеми психологом. Поради та рекомендації повинні бути простими, короткими та зрозумілими клієнту, а також придатними до виконання в реальних умовах життя клієнта та з відповідним контролем з його боку.
5. Не завжди клієнт може одразу і з розрахунком на успіх перейти до реалізації порад і рекомендацій, отриманих від психолога. Інколи через недосвідченість та невміння клієнт припускається помилок і потребує оперативної допомоги з боку психолога. Тому завданням психолога-консультанта є надання допомоги клієнту у вигляді додаткових практичних порад, які пропонуються тоді, коли він вже розпочав розв'язання проблеми.
6. Якщо з тих чи інших причин клієнт відмовляється від виконання порад та рекомендацій, які надає психолог, то останній не несе відповідальності за кінцевий практичний результат психологічного консультування, а лише за правильність даних рекомендацій.
7. Навчання клієнта тому, як найкраще уникнути в майбутньому подібних проблем. Це, зокрема, одна із задач психопрофілактики. Розв'язуючи її, психолог-консультант домагається того, щоб клієнт самостійно міг попереджувати повторне виникнення подібної проблеми.
8. У ході психологічного консультування відбувається також психолого-просвітницьке інформування клієнта. Воно полягає у передачі клієнту елементарних, життєво необхідних психологічних знань та вмінь, оволодіння й правильне застосування яких можливе клієнтом без спеціальної психологічної підготовки.
8. Специфіка змісту діяльності, завдань та функцій психологічної служби на підприємстві.
Потребу у кваліфікованій психологічній допомозі відчувають представники всіх професій та всіх вікових категорій. Психологічні служби або посади практичного психолога з'являються в різних сферах соціальної практики (освіта, промисловість, Збройні сили, міліція, пенітенціарна система, політика, торгівля, реклама, спорт тощо).
Основні завдання психологічної служби на підприємстві стосуються, насамперед, роботи з персоналом організацій у таких напрямах:
-психолого-просвітницька діяльність;
-діагностика діяльності організації;
-експертиза;
-розробка і здійснення впливів на окремих працівників та колектив у цілому;
-консультування з питань управління, з міжособистісних та особистісних проблем працівників;
-створення інформаційного забезпечення
Вагому роль психолог відіграє і в організації та проведенні рекламних заходів установи.
Основними функціями цієї галузі практичної психології є:
- психологічне забезпечення процесів управління, рекламної діяльності, ведення переговорів;
- створення умов комунікаційних процесів (обміну інформації) на ринку товарів та послуг;
- вивчення психологічних аспектів приватизації та постприватизації;
- розробка проблем охорони і наукової організації праці;
- аналіз трудової діяльності;
- участь у розробці та реалізації стратегії розвитку підприємства та його кадрової політики.
Напрямки роботи психологічної служби на підприємстві:
- сприяння розв'язанню проблем, які безпосередньо пов'язані з виробничою діяльністю: удосконалення структури, форм і методів управління; стабілізація кадрів; оптимізація соціально-психологічного клімату в колективі (профорієнтація і профвідбір, атестація працівників і оптимізація робочих місць, забезпечення навчання різних категорій працюючих);
- допомога працюючим на підприємстві робітникам в розв'язанні проблем, які прямо не пов'язані з їхньою трудовою діяльністю (сімейні проблеми, включаючи взаємини батьків і дітей; організація дозвілля; підвищення рівня психічного здоров'я, оптимізація психофізіологічного стану тощо).
Психологічна служба промислового підприємства повинна функціонувати на трьох рівнях:
· на рівні основного колективу (на цьому рівні вона повинна розв'язувати проблеми, які стосуються функціонування колективу промислового підприємства в цілому: побудова і реалізація планів соціального розвитку колективу, стабілізація кадрів, удосконалення структури та методів управління);
· на рівні вторинного і первинного колективу (на цьому рівні розв'язуються такі проблеми: дослідження і оптимізація соціально-психологічного клімату, питання, пов'язані з новими формами організації праці в умовах динамічної економічної системи);
· на рівні окремої особистості (на цьому рівні розв'язуються задачі, пов'язані з організацією робочого місця, з оптимізацією психофізіологічного стану, з різноманітними психологічними проблемами окремих працівників в колективі).
9. Поняття психотерапії, її специфіка, мета та завдання.
Психотерапія посідає особливе місце серед різновидів професійної допомоги особистості. У Радянському Союзі психотерапія відносилась до медичних спеціалізацій. На Заході психотерапія традиційно була напрямом практичної психології. Таке подвійне розуміння діяльності психотерапевта зберігається і дотепер.
Діяльність психотерапевта розглядають відповідно до двох його професійних ролей:
- фахівця-медика, який здійснює лікування пацієнта за допомогою як психологічного впливу, так і за допомогою специфічних медичних засобів (медикаменти, гіпноз тощо);
- фахівця-психолога, покликаного допомагати особистості вижити у різноманітних життєвих і соціальних ситуаціях та орієнтованого на роботу з глибинними смисложиттєвими проблемами клієнта.
Психотерапія спрямована на глибинне проникнення в особистість і здійснення прогресивних зрушень у її взаємодії зі світом через зміну само- і світосприймання та передбачає створення умов для повноцінного становлення особистості.
Мета психотерапії - сприяння у становленні повноцінної особистості, здатної займати активну і творчу позицію відносно себе та своєї життєдіяльності, справлятися із травмуючими ситуаціями і переживаннями, приймати рішення і продуктивно, нешаблонно та гідно діяти у відповідних соціально-культурних умовах
Прийнято виділяти групову та індивідуальну психотерапію.
Індивідуальна психотерапія - це діалог між психотерапевтом і клієнтом з метою психологічної допомоги останньому.
Підходи, які характеризують співвідношення між психологічним консультуванням і психотерапією:
1) психотерапія і психологічне консультування - це різні за змістом і завданнями види діяльності;
2) психотерапія і психологічне консультування тотожні, мають ідентичні теоретичні і практичні основи, але відрізняються у деталях;
3) психологічне консультування має справу з міжособистісними проблемами, а психотерапевт - із внутрішньо особистісними.
Групова психотерапія була запроваджена в практику психологічної допомоги у 1932 році Дж.Морено.
Під груповою психотерапією розуміють такий метод психотерапії, при якому одночасно надається допомога кільком клієнтам.
Найпершим методом групової психотерапії була психодрама.
У 40-х роках з'являються Т-групи (К.Левін), що передбачали формування міжособистісних стосунків і вивчення процесів у малих групах та у їх різновиді - групі сенситивності.
Сьогодні ці групи трансформувалися у групи, які розвивають спеціальні вміння, та групи особистісного розвитку або групи зустрічей.
Психотерапевтичні групи - це невеличкі тимчасові об'єднання людей під керівництвом психолога або соціального працівника, які мають спільну мету міжособистісного дослідження, особистісного зростання та саморозкриття.
Це групи, в яких відбувається цілісний глибинний розвиток особистості та самоактуалізація здорової людини, прискорюється процес її психічного визрівання.
Варто відрізняти груповий тренінг та роботу з групою від власне групової психотерапії. "Груповий тренінг сконцентрований на подоланні певних порушень поведінки і вимагає високої структурованості (цілеспрямовані вправи, жорсткий терапевтичний план), при груповій психотерапії йдеться про набуття емоційного досвіду і досягнення інтрапсихічних змін; при цьому ступінь структурування малий".
Всі форми групової терапії застосовують переважно вербальні методи, а також методи, орієнтовані на дію або біхевіоральні методи. Останнім часом все більшого значення набувають підходи, орієнтовані на діяльність.
Успішність групової психокорекції та психотерапії багато в чому залежить від особистості керівника (тренера групи). Керівник групи виконує, зазвичай, чотири ролі: експерта, каталізатора, диригента та зразкового учасника. Тобто він коментує групові процеси, допомагає учасникам об'єктивно оцінювати свою поведінку та її вплив на ситуацію; сприяє розвитку подій; вирівнює внески кожного учасника до групової взаємодії; відкритий та автентичний.
10. Просвітницько-пропагандистська робота практичного психолога.
Одним із найважливіших видів діяльності практичного психолога, в якій сфері він би не працював, є просвітницька робота. Необхідність такого виду роботи викликана тим, що впродовж тривалого періоду штучно стримувалися розвиток і поширення психологічних знань взагалі і психологічної допомоги зокрема.
Просвітницьку роботу 3. Кісарчук пропонує розглядати у широкому і вузькому розумінні.
У широкому тлумаченні будь-яка діяльність служби (діагностика й моніторинг умов та рівня розвитку особистості, консультативно-методична робота чи психотерапевтична робота, реабілітаційні заходи тощо) спрямовані на психологічну просвіту людей, оскільки знайомлять їх зі специфікою діяльності практичного психолога, її методами, можливостями.
Вузьке розуміння просвітницької діяльності охоплює цілеспрямовані дії психологів, які пов'язані із поширенням психологічних знань.
Завданнями просвітницької діяльності є:
- поступове усвідомлення громадянами цілей, завдань та можливостей соціально-психологічної служби, розуміння кола проблем, які вони можуть розв'язати за допомогою психолога чи соціального працівника; уявлення про те, до якої саме служби варто звертатися;
- підвищення психологічної компетентності людей з метою розширення їхніх можливостей самостійно розв'язувати проблеми й конфлікти, які виникають в особистому житті та професійній діяльності;
- підвищення психологічної культури суспільства в цілому, оскільки розв'язання багатьох соціальних проблем, що виникають у суспільстві, неможливе без знання та врахування психологічних чинників (це, зокрема, такі проблеми, як наслідки Чорнобильської аварії, міжнаціональні конфлікти, феномен "Білого братства" тощо);
- психологічних знань потребують державні діячі, політики та керівники всіх рангів.
Форми просвітницької діяльності обираються залежно від специфіки сфери функціонування психологічної служби і включають: лекції та виступи на семінарах та нарадах, бесіди, консультації, методичні листи та рекомендації, виступи у пресі, тренінги, "круглі столи", виставки літератури, диспути, виступи психологів на радіо та телебаченні тощо.
Так, наприклад, шкільна психологічна служба дбає про психологічну просвіту педагогів, учнів, батьків. Практичний психолог знайомить учасників навчально-виховного процесу з основами психології, самонавчання і самовиховання, формує потребу у психологічних знаннях, знайомить з причинами, проявами та корекцією аномалій психофізичного розвитку дітей, з причинами появи важковиховуваних підлітків та особливостями психолого-педагогічних впливів на них. Найчастіше для здійснення просвітницької роботи в галузі освіти використовуються такі форми роботи: виступи на батьківських зборах (психолого-правовий всеобуч), психолого-педагогічні консиліуми, бесіди, консультації, лекції, випуск газет, оформлення стендів, організація виставок.
Просвітницька діяльність психологічної служби у вищих навчальних закладах спрямована на психологічну просвіту адміністрації, викладачів та студентів і передбачає розкриття можливостей психології для вдосконалення навчально-виховного процесу. Важливими завданнями є поширення психологічних знань, популяризація наукової психологічної літератури, формування інтересу до психологічних знань. Основними її формами є лекції, психолого-методичні семінари, виступи у внутрішній пресі, консультації, бесіди, методичні листи та рекомендації для студентів і викладачів.
Соціально-психологічні служби Збройних Сил здійснюють просвітницьку діяльність, яка спрямована на підвищення психологічної компетентності всіх категорій військовослужбовців, активізацію інтересу до психологічних знань та формування потреби до їх використання. Найпоширенішими формами просвітницької роботи у Збройних Силах є лекції, семінари, інструктивно-методичні листи, виступи в армійській пресі, консультації та тренінгові заняття, диспути тощо.
Отже, конкретна просвітницька робота в тій чи іншій сфері передбачає такі важливі моменти:
- пропаганду діяльності психологічної служби;
- ознайомлення певного контингенту людей із психологічними знаннями, які відповідають їх актуальним потребам і запитам;
- вибір таких форм просвіти, які полегшують сприймання психологічної інформації, викликають інтерес до психологічних знань, формують потребу користуватися ними у житті.
11. Психолого-педагогічний консиліум.
Психолого – педагогічний консиліум розв’язує такі завдання:
- створення цілісного портрету школяра;
- виявлення характеру та причин відхилень у навчанні та поведінці учнів;
- розробка програми виховних та корекційних заходів;
- визначення шляхів та засобів корекційно – розвивальної роботи для педагогів та батьків.
Головний принцип організації психолого – педагогічного консиліуму:комплексність вивчення. Він передбачає тісну взаємодію різних спеціалістів (педагогів, психолога, медичної сестри) у ході вивчення школяра для отримання результатів оцінки фізичного та психологічного стану учня. Отримані результати співвідносяться з віковими критеріями. Ще один важливий принцип – дотримання інтересів учнів.
Психолого – педагогічний консиліум реалізує три функції:
- діагностичну – вивчення соціальної ситуації розвитку учня, у визначенні домінанти його розвитку, потенційних можливостей та здібностей розпізнаванні характеру відхилень у поведінці, діяльності та спілкуванні, а також стану здоров’я;
- виховну – розробка проекту корекції у вигляді низки навчально – виховних заходів, що рекомендуються педагогам, батькам та учням (контроль, корекція, розвиток, лікування);
- реабілітаційну – захист інтересів дитини, що потрапила в несприятливі навчально – виховні або сімейні умови. Зміст сімейної реабілітації – в підвищенні статусу дитини як члена сім’ї або в разі необхідності підвищенні зацікавленості батьків життям та справами дитини. Сутність шкільної реабілітації полягає в допомозі в адаптації до нових умов, у подоланні дискомфорту та психологічної незахищеності.
Склад консиліуму: психолог (за наявності), класний керівник, учителі – предметники, що викладають у відповідному класі, медична сестра (за наявності).
Відповідно до мети психолого – педагогічні консиліуми діляться на:
Первинні консиліумипроводяться після завершення обстеження (кінець жовтня). Їхня мета – визначення особливостей розвитку школярів, можливих умов і форм їх навчання, необхідного супроводження педагогічного процесу.
Планові консиліуми–проводяться в березні. Їх мета – оцінка динаміки процесу навчання та корекційних заходів, а також у разі необхідності внесення поправок та доповнень до корекційної або розвивальної роботи з учнями.
Заключні консиліуми – проводяться на заключних етапах навчання та завершенням корекційної роботи. Мета – оцінка знань учнів, стану емоційно – вольової та пізнавальної сфери, прогнозування успішності учнів у подальшому навчанні.
Позапланові консиліуми проводяться на вимогу класного керівника або інших педагогів, що працюють з учнями в разі необхідності (виникнення несподіваних проблем у навчанні, вихованні або в процесі корекційної роботи. раптових афективних реакцій. Мета – виявлення причин проблеми, що виникла, знаходження адекватних способів її подолання. До участі в таких консиліумах, як правило запрошуються учні відповідного класу.
Документація консиліуму включає:
- психолого – педагогічний портрет класу;
- індивідуальні карти школярів;
Функції учасників на етапі підготовки та проведенні психолого – педагогічних консиліумів:
Заступник директора:
- надає організаційну, адміністративну та методичну допомогу;
- розробляє схему проведення консиліумів;
- установлює порядок обговорення та слідкує за дотриманням регламенту обговорення;
- отримує та аналізує узагальнену інформацію щодо класів, паралелей та окремих учнів (по відношенню до яких потрібне індивідуальне обговорення або співбесіда з батьками);
- контролює хід реалізації програми супроводження.
Психолог:
- здійснює обробку психодіагностичних обстежень, що були проведені згідно з програмою підготовки;
- готує інформацію за двома напрямами:
1.Інформація про конкретних учнів:
1) опис індивідуально – психологічних особливостей учня;
2) сфери психічного життя дитини, у яких виявлено певні порушення або відхилення від вікової, психічної або соціальної норми. По можливості вказуються причини існуючих порушень;
3) сфери психічного життя, розвиток яких характеризується вираженими індивідуальними особливостями та опис їхніх реальних проявів
4) адекватні форми супроводження.
2. Узагальнена інформація щодо класу (зведені таблиці показників, що вивчаються на етапі діагностики.
Інформація щодо окремих учнів представляється на консиліум особисто психологом, узагальнена інформація по класу передається класному керівнику з необхідними поясненнями та уточненнями у формі, що не порушує права дитини на конфіденційність подібної інформації.
Класний керівник, спираючись на результати власних спостережень та систематизації спостережень інших педагогів, готує педагогічну та психологічну характеристику навчальної діяльності й поведінки класу в цілому та окремих учнів, за такими показниками:
- кількісні та якісні характеристики навчальної діяльності (успішність з предметів. можливі причини низької або нерівної успішності);
- психологічні особливості класу (за результатами діагностики та консультацій психолога);
- показники поведінки та спілкування в навчальних ситуаціях;
- умови сімейного виховання.
Вчителі – предметники характеризують конкретних учнів або їх групи за показниками:
- труднощі та особливості що проявляються під час усних та письмових відповідей, відповідей біля дошки; труднощі що виникають під час засвоєння нового матеріалу або повторення, виконання творчих завдань;
- можливі причини описаних труднощі;
- опис типового для учня емоційного стану на уроці;
- опис ситуацій, що викликають в учнів різні емоційні труднощі (плач, агресія, роздратування та ін..)
Інформація вихователів стосується опису індивідуальних особливостей та труднощів, що виникають в учнів у позаурочній діяльності, у процесі спілкування з однолітками.
Медична сестра надає консиліуму інформацію про стан здоров’я та фізичні особливості школярів за трьома основними параметрами:
1. Фізичний стан дитини на момент проведення консиліуму:
- відповідність фізичного розвитку віковим нормам;
- стан органів зору, слуху, кістково – м’язової системи;
- переносимість фізичних навантажень.
2. Фактори ризику:
- наявність у минулому захворювань та травм, що можуть відбиватися на розвитку дитини;
- фактори ризику за основними функціональними системами, наявність хронічних захворювань.
3. Характеристика захворюваності за певний період.
Якщо у школ,і за штатом, не передбачено заступника директора, психолога, медичної сестри, то їхні функції частково розподіляються між класним керівником, вихователем, вчителями – предметниками.
Будь – які відомості про учня та його сім’ю надаються та обговорюються учасниками тільки за тими параметрами, показниками та характеристиками, у яких наявна важлива для роботи консиліуму та супроводження інформація.
У процесі обговорення індивідуальної та групової стратегії супроводження на консиліумі має бути знайдено оптимальну ситуацію взаємодії учасників навчально – виховного процесу, у ході консиліуму розв’язання задачі супроводжується втіленням у конкретні напрями діяльності й заходи психологічних та педагогічних технологій. Консиліум завершується розподілом між його учасниками обов’язків щодо ведення супроводжувальної та консультативної роботи, з визначенням приблизних строків виконання.
Рішеннями консиліуму є рекомендації з розробки комплексної програми супроводження, що узгоджуються з усіма учасниками і є обов’язковими для всіх спеціалістів, що ведуть навчальну, виховну, корекційну та розвивальну роботу з учнями цього класу.
Психолого – педагогічний консиліум дозволяє побудувати взаємовідносини учасників навчально – виховного процесу на основі рівноправного співробітництва та особистої відповідальності й організувати цілісне супроводження школярів у процесі всього навчання, задіявши професійний та особистісний потенціал усіх, хто має відношення до ефективності цього процесу.
12. Збереження та створення умов для повноцінного розвитку психічного та психологічне здоров’я, як основне з завдань психологічної служби.
Для визначення форм психологічної підтримки необхідно звернутися до розглядання проблеми типового розвитку, та критеріїв психологічного здоров’я.
Для психічного здоров’я характерні – відсутність патології, відсутність симтомів, що перешкоджають адаптації людини в суспільстві. Для психологічного здоров’я – типові наявність певних особистісних характеристик, що дозволяють не лише адаптуватися до суспільства, але й розвиватися, сприяти його розвитку. А альтернативою психологічного здоров’я являється відсутність можливості розвитку в процесі життєдіяльності, нездатність до виконання свого життєвого призначення.
Можна виділити такі рівні психологічного здоров’я:
Найвищій рівень психологічного здоров ’ я – креативний- до нього належать люди з стійкою адаптацією до середовища, з наявним резервом сили для подолання стресових ситуацій та активним творчим відношенням до реальності, наявністю відтворювальної позиції. Такі особи, зазвичай, не потребують психологічної допомоги.
Середній рівень психологічного здоров ’ я – адаптивний – до нього належать люди, в цілому адаптовані у соціумі, проте маючі дещо підвищену тривожність. Зазначені особи можуть належати до групи ризику, так як не мають стійкості психологічного здоров’я і можуть бути задіяні в груповій психологічній роботі.
Низький рівень – це дезадаптивний, або асимілятивно- акомодативний. До нього можна віднести осіб з порушенням балансу процесів асиміляції і акомодації і осіб які використовують для вирішення внутрішнього конфлікту або асимілятивні або акумулятивні засоби.
Асимілятивна поведінка характеризується прагненням людини пристосуватися до зовнішніх обставин за рахунок власних бажань та можливостей. ЇЇ неконструктивність виявляється в ригідності та в постійних спробам повністю відповідати бажанням оточення.
Акомодативна поведінка – характеризується активно-нападницькою позицією, намаганнями підпорядкувати оточення своїми потребами. Неконструктивність такої позиції виявляється в негнучкості поведінкових стереотипів, переважанні екстернального локусу контролю, недостатньої критичності. Особи, для яких характерний зазначений тип поведінки, потребують індивідуальної психологічної допомоги.
Таким чином можна дійти до висновків, що в віковому консультуванні необхідно використовувати, як групові, так і індивідуальні методи роботи в залежності від об’єктивних умов (в дитячому садку, школі, вузі..) та рівня психологічного здоров’я.
Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 134; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!