Структура фінансово-правової норми. Особливості гіпотези, диспозиції і санкції фінансово-правової норми
НЕ 1.7.
Тема: «Фінансово-правова норма»
План
1. Поняття фінансово-правової норми. Особливості фінансово-правової норми. Типи доктринальних підходів до розуміння фінансового правових норм.
2. Структура фінансово-правової норми.
Особливості гіпотези, диспозиції і санкції фінансово-правової норми.
3. Види фінансово-правових норм.
4. Набрання чинності норм фінансового права.
Ретроактивність норм фінансового права.
Припинення дії норм фінансового права.
5. Способи реалізації фінансово-правових норм: здійснення, виконання,
дотримання та застосування.
Список використаних джерел та літератури
1. Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник. – Прецедент; Моя
Книга, 2006. – 448 с.
2. Гаврилюк Р.О. Дія норм податкового права в часі, просторі та за колом
осіб. - Чернівці: Рута, 2002. – С. 71- 111.
3. Гаврилюк Р.О. Егалітарна інструментально-потребова концепція
податкового права // Право України. - 2007. – №10.
4. Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Загальна частина:
Навчальний посібник. – К.: Алерта; КНТ, 2006. – С.146 – 159.
5. Орлюк О.П. Фінансове право. Академічний курс: підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – С.124-133.
6. Федоров С. Классификация финансово-правовых норм // Финансовое
право. – 2004. - №8.
7. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник / За
заг. ред. члена-кор. АПрН України В.П. Нагребельного. – Суми: ВТД
«Університетська книга», 2004. – 320 с.
|
|
|
Поняття фінансово-правової норми. Особливості фінансово-правової норми. Типи доктринальних підходів до розуміння фінансового правових норм.
Об’єктивне фінансове право складається з начал права, юридичних конструкцій та великої кількості правових норм. Правова норма — це клітинка фінансового права, якій властиві як особливості, притаманні кожній правовій нормі, так і свої специфічні, зумовлені роллю, яку відіграють вони в правовому регулюванні публічних фінансів.
Типи доктринальних підходів до розуміння фінансово-правової норми.
В процесі тривалого історичного розвитку відбулася зміна парадигм суспільного розвитку, і фінансового права зокрема. Змінювалися як підходи до розуміння фінансово-правової дійсності, так і до розуміння фінансово правових норм. Варто виділити етатистський, людиноцентристський та егалітарний підхід для того щоб зрозуміти зміст фінансово правової норми.
Етатистський підхід характеризується розумінням фінансового права як організації державної волі. Держава домінує у фінансових правовідносинах. Даний підхід до фінансового права визнається як виключне право держави вилучати якомога більшу частину створених первинними виробниками суспільних благ валового суспільного продукту, яке неминуче трансформувалось в однобічне розуміння його винятково як сили позитивних норм, що забезпечують по-суті інтереси публічної влади і інтереси держави. Звідси можемо визначити, що фінансово-правова норма з точки зору етатистського підходу – це встановлені та санкціоновані державою правила поведінки суспільних відносин, що виникають у результаті фінансової діяльності держави, стосовно акумуляції, розподілу та використання державних коштів, і покликані забезпечувати владарююче становище держави у фінансових правовідносинах.
|
|
|
Людиноцентристський підхід характеризується соціалізацією та гуманізацією прав та свобод індивіда . Дана концепція на противагу етатистській протиставляє приватні інтереси публічним інтересам. Індивід, тобто виробник суспільних благ, його права і обов’язки лежать в центі фінансових правовідносин. В більшості держав світу, і зокрема в Україні даний принцип знайшов своє відображення в конституції. Фінансове право служить виключно для врегулювання потреб та інтересів індивіда. Тож фінансово-правова норма з точки зору людино центристського підходу – це установлені державою, з урахуванням інтересів людини та громадянина, правила поведінки, що виникають у процесі мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів.
|
|
|
На зміну даним концепціям прийшла егалітарна концепція, суть якої розкривається через потреби громадян. Спільними є потреби, які можна поділити на приватні і публічні. Природним покликанням фінансового права з позиції природно позитивної доктрини фінансового права та принципу соціального натуралізму є забезпечення компромісу з приводу публічних фінансів між виробником публічних благ і публічною владою, підтримка балансу, їх законних прав та інтересів, створення правових механізмів та конструкцій, завдяки яким можна задовільнити основні принципи суспільних потреб. Згідно даного підходу, фінансово-правова норма - це установлені чи санкціоновані державою, органами місцевого самоврядування з урахуванням інтересів суспільства, загальнообовязкові та формально-визначенні правила поведінки, що виникають у процесі розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу, і покликані забезпечити задоволення публічних інтересів індивіда у фінансових правовідносинах на основі формальної рівності субєктів фінансових правовідносин, проте які в разі їх неналежного виконання можуть бути забезпечені силою державного примусу. Тож фінансово правова норма з позиції егалітарного підходу – це правила поведінки що покликані забезпечити рівноправність у відносинах, що виникають у процесі правового регулювання публічних фінансів.
|
|
|
Фінансово-правові норми містять ознаки, що характерні для будь-яких правових норм, так і властиві лише для фінансового права.
1) Правило поведінки, що має загальнообов’язковий характер, вказує яким чином, в якому напрямі, на протязі якого часу, на якій території, необхідно тому чи іншому суб’єкту діяти, приписує правильність поведінки і тому є обов’язковим для способом дії для конкретного індивіда. Багато юристів-фінансистів пішли набагато дальше абсолютизуючи дану ознаку і зазначають, що фінансово-правові норми є обов’язковими для всіх суб’єктів фінансового права і повинні сприйматись як безумовне керівництво до дії, що виходить від держави і не підлягають обговоренню чи оцінці щодо їх доцільності, бажаності чи небажаності здійснення.
2) Формально визначене правило поведінки: внутрішня формальна визначеність норми проявляється у чіткому визначенні правила поведінки (змісту прав і обов’язків, чітких вказівок на наслідки їх порушення); зовнішня визначеність полягає у закріпленні різних правил поведінки й офіційних документах.
3) Правило поведінки, що має системний характер. Системність проявляється у структурній побудові норми, у тому, що фінансово-правові норми тісно пов’язані між собою, діють у єдності, складаються у фінансово-правові інститути, підгалузі фінансового права. Як зазначає Пацурківський П.С. фінансове право – це не просто сукупність, а певна система, яка наділена цілим рядом зв’язків, як внутрішніх так і зовнішніх, що виражаються у юридичних конструкціях того чи іншого правового явища і є їх зовнішнім виразом
4) Правило поведінки, що установлюються, санкціонуються і забезпечуються державою та її органами. Виражають публічну волю і можливі заходи примусу.
5) Правило поведінки, що має загальний характер, що передбачає неодноразовість застосування щодо всіх субєктів фінансових правовідносин. Хоча у фінансовому праві з цією ознакою час від часу виникають певні розбіжності, які пов'язанні з суб'єктивною складовою податкових пільг.
6) Державне веління, що має переважно категоричний характер, хоча можуть існувати, наприклад, і рекомендаційні норми, погодження тощо.
Фінансово-правовим нормам властиві і специфічні ознаки, які обумовлені особливостями предмета і методу фінансово-правового регулювання.
1) Згідно етатистського підходу фінансово-правові норми виникають у процесі фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування, внаслідок мобілізації, розподілу та використання фондів коштів органів державної влади та місцевого самоврядування.
Згідно природно-правового типу право розуміння вони виникають з приводу розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу, тобто з приводу правового регулювання публічних фінансів.
2) Згідно природно-правового типу право розуміння фінансово-правові норми є засобом реалізації публічних інтересів. Але при цьому потрібно враховувати і приватні інтереси, тобто згідно егалітарної теорії фінансового права є засобом реалізації потреб індивідів, які можна поділити на публічні та приватні
Згідно етатистського підходу фінансово-правові норми є засобом реалізації державного інтересу, державної волі.
3) Згідно етатистського підходу фінансово-правові норми виражають владний (імперативний) характер і виражаються у категоричній формі: тобто учасники фінансових правовідносин врегульовуються нормами фінансового права, мають чітко визначений обсяг прав та обов’язків, що виключає зміну приписів цих норм за волевиявленням учасників цих правовідносин, або можливість вибору варіантів поведінки.
Дана ознака суперечать принципу формальної рівності суб’єктів фінансових правовідносин. І якщо ми будемо застосовувати принцип формальної рівності суб’єктів фінансових правовідносин, то фінансово-правові норми повинні містити права та обов’язки як приватних, так і публічних суб’єктів, а не акцентувати увагу на повноваженнях у категоричній формі. Крім того, аналіз методу правового регулювання фінансового права свідчить, що у фінансовому праві та фінансовому законодавстві знайшли реальне закріплення право оперативної самостійності, дозволи, рекомендації, погодження та публічні договори, що досить легко спростовують абсолютизацію категоричного імперативу у фінансовому праві.
4) Фінансово-правові норми мають матеріальне обґрунтування.
Окремі науковці, зокрема М.В. Карасьова, як окрему ознаку подають те, що фінансово-правові норми мають грошовий характер, а тому є майновими. Однак, на першій лекції коли ви визначили предмет фінансового права, ви чітко відмежували, що майнові відносини це предмет цивільного права, а фінансове право регулює відносини у cфері розподілу та перерозподілу ВВП та НД. Просто, людство на сьогоднішній день не придумало нічого кращого, за допомогою чого можна здійснювати розподіл та перерозподіл ВВП та НД, ніж за допомогою грошей.
5) Фінансово-правові норми містять, наприклад, адресовані суб'єктам господарської діяльності вимоги вчасно вносити встановлені законодавцем платежі до державного та місцевого бюджетів і позабюджетних фондів; розпорядникам бюджетних кошті в — розподіляти та використовувати ці кошти відповідно до затверджених нормативів та їх цільового призначення, надавати звіти й інші документи для здійснення контролю з боку компетентних органів, вчиняти інші дії, які б забезпечували акумуляцію у публічних централізованих фондах грошових ресурсів та їх використання відповідно до затверджених фінансових планів.
6) Необхідно зважати на те, що фінансово-правові норми від інших норм права відрізняються, зокрема, мірою забезпечення їх виконання, оскільки останнім часом держава вносить корективи з метою посилення фінансової відповідальності за порушення в галузі фінансів. Це стосується й відповідальності державних органів, що здійснюють фінансову діяльність. Так, норми Бюджетного кодексу України передбачають відповідальність органів місцевого самоврядування за порушення бюджетного планування, органів Державного казначейства України — за невиконання вимог щодо ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів тощо
Водночас слід ураховувати той постулат, що в демократичній державі добровільне визнання правових норм (зокрема, фінансових) більшістю має бути обов'язковою умовою нормального правового регулювання.
Поняття «фінансово-правова норма» не є ідентичним до поняття «стаття» відповідного нормативного акта. Зміст тієї чи іншої фінансово-правової норми може бути закріплений у різних статтях одного нормативного акта або ж в іншому нормативному акті. Крім того, в одній статті нормативного акта може міститися дві, три і більше норм.
Структура фінансово-правової норми. Особливості гіпотези, диспозиції і санкції фінансово-правової норми
Всі фінансово-правові норми покликані регулювати суспільні відносини з приводу розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу. Для досягнення цілей правового регулювання необхідно:
1) чітко визначити зміст фінансово-правової норми;
2) визначити умови, за яких зміст правової норми може і повинен здійснюватись;
3) встановити наслідки, що виникають у результаті порушення правової норми.
Відповідно до цих завдань будується структура фінансово-правових норм, як і норм інших галузей права, у вигляді трьох структурних елементів: гіпотези, диспозиції і санкції.
Гіпотеза фінансово-правової норми визначає умови дії фінансово-правової норми, тобто обставини, за наявності яких в учасників фінансових правовідносин можуть виникнути передбачені фінансово-правовою нормою права і обов’язки у галузі розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу. Гіпотеза фінансово-правової норми визначає межі дії тих суб’єктів фінансових правовідносин, яких диспозиція наділяє певними правами і обов’язками. Наприклад, умовою сплати податку з доходів фізичних осіб, відповідно до ст.. 162 Розділу ІV Податкового кодексу України є отримання доходу як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи фізичною особою-резидентом та фізичною особою нерезидентом, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, або фізична особа є податковим агентом. Тобто гіпотеза фінансово-правової норми визначає умови, за наявності яких юридична чи фізична особа стає платником цього податку.
Диспозиція фінансово-правової норми – це саме правило поведінки (дія чи бездіяльність). Вона вимагає визначеної поведінки учасників фінансово-правових відносин у сфері розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу, передбачених гіпотезою фактичних обставин і не допускає відхилень від них. Тобто, диспозиція фінансово-правової норми визначає зміст прав і обов’язків учасників фінансових правовідносин. Так, наприклад, гіпотеза норми, що міститься в статті 164 Розділу ІV Податкового кодексу України визначає умови, за яких громадяни сплачують податок з доходу: наявність самостійного джерела доходів, а також порядок сплати, нарахування тощо «164.1. базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6. цієї статті на суму податкової знижки такого звітного року. Пункт 6 Ст.. 164 конкретизує «Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.
Отже, диспозиція фінансово-правової норми вимагає визначеної поведінки від учасників правовідносин щодо сплати податку і не допускає будь-яких відхилень від визначених правил.
Санкція фінансово-правової норми містить вказівку на юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, визначеного у диспозиції, або умов, визначених у гіпотезі фінансово-правової норми. Вона є способом захисту приписів, установлених фінансово-правовою нормою. Санкція передбачає наслідки порушення фінансово-правової норми, визначає види юридичної відповідальності, які покладаються на тих суб’єктів фінансових правовідносин, які порушили приписи фінансово-правових норм. За допомогою санкціїі здійснюється державний примус до виконання приписів фінансово-правових норм. Наприклад, Стаття 126. Порушення правил сплати (перерахування) податків 126.1. У разі якщо платник податків не сплачує сумисамостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків,
визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до
відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: - при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за
останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у
розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; - при затримці більше 30 календарних днів, наступних за
останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у
розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Стаття 127. Порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати 127.1. Ненарахування, неутримання та/або несплата
(неперерахування) податків платником податків, у тому числі
податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь
іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків
суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків
суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені частиною першою цього пункту, вчинені
протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків
суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання
або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та
обов'язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на
особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента.
При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється
від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або
податкового боргу.
Стаття 128. Неподання або подання з порушенням строку банками чи іншими фінансовими установами податкової інформації органам державної податкової служби 128.1. Неподання або подання податкової інформації банками чи
іншими фінансовими установами з порушенням строку, визначеного цим
Кодексом, органам державної податкової служби, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень. Ті самі дії, вчинені протягом року після застосування
штрафу, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень.
Отже, санкція вказує на заходи фінансового впливу за порушення приписів фінансово-правової норми. Саме в санкції втілено імперативний характер приписів у сфері публічної фінансової діяльності. За порушення встановлених умов законодавство передбачає можливість ужиття фінансових, адміністративних, дисциплінарних та кримінальних заходів. Точиться тривала наукова дискусія щодо наявності фінансової відповідальності (не передбаченої Конституцією України). При цьому необхідно брати до уваги, що фінансові санкції у вигляді штрафів, пені або припинення бюджетного фінансування є обов'язковим наслідком порушення встановлених фінансовою нормою правил поведінки. Санкціям фінансово-правових норм властивий ряд ознак.
Зокрема, оскільки санкції є одним із видів державного примусу, вони об'єктивно втілюються у нормах фінансового законодавства; застосовуються спеціально уповноваженими органами; їм притаманна імперативність і майновий характер. Мета їх — забезпечення суспільних фінансових інтересів, відшкодування недоотриманих бюджетом і позабюджетними фондами грошових надходжень, дотримання фінансової дисципліни.
Санкції фінансово-правових норм за своєю сутністю є економічно-юридичними (майновими), бо невигідність, небажаність передбачуваних ними заходів полягає у зменшенні майнової сфери правопорушника через його грошові фонди й засоби. Ці заходи покликані виливати на економічний стан платників, вони призводять до зменшення сум, що залишаються у їх розпорядженні, скорочують відрахування до фонду економічного розвитку тощо.
Розглядаючи санкції фінансово-правових норм у повному обсязі, в їх функціях можна виділити таку особливість, як поєднання правовідновлювального і штрафного (карного) характерів. Завдяки реалізації санкцій відновлюється порушена фінансова дисципліна, в тому числі порядок нарахування та сплати податків. Отже, санкції дають змогу відшкодувати збитки, завдані правопорушенням, та відновити становище, що існувало до його вчинення. Оптимальною є ситуація, коли застосовуються санкції, що водночас виконують компенсаційні та штрафні функції.
Наприклад, фінансова санкція — це штрафний засіб державного примусу, виражений у грошовій формі, що застосовується уповноваженим державним органом до платника податків за вчинення податкового правопорушення у порядку, встановленому фінансово-правовими нормами, з метою реалізації суспільних інтересів при забезпеченні грошових надходжень до бюджету.
Особливості фінансово-правової санкції:
1) як правило, мають грошовий характер;
2) змістом їх є застосування заходів примусового впливу до порушників через їх грошові фонди та кошти;
3) в результаті їх застосування публічні субєкти дістають можливість збирати, розподіляти та використовувати кошти відповідно до загальних інтересів;
4) поширюються на усіх учасників фінансових правовідносин;
5) поєднують в собі право відновлювальні і штрафні (каральні) елементи;
6) в окремих випадках застосовуються за відсутності вини суб’єкта фінансових правовідносин (пеня нараховується автоматично контролюючими органами, не встановлюючи вини правопорушника);
7) за порушення приписів фінансово-правових норм можуть застосовуватись не лише заходи фінансового, а й адміністративного, трудового, кримінального права.
Виділяють наступні види фінансово-правових санкцій: бюджетні, податкові, кредитно-грошові, валютні фінансові санкції.
Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 241; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!