Методи та форми фінансового контролю

Тема: Правова природа та особливості фінансового контролю в Україні

План

Поняття, зміст і значення фінансового контролю.

2. Види фінансового контролю.

3. Методи та форми фінансового контролю.

4. Система органів фінансового контролю.

Поняття, зміст і значення фінансового контролю.

Важливою сферою діяльності держави, органів місцевого самоврядування та громадськості є контроль за станом економіки, розвитком соціальної сфери. Однією з ланок системи контролю є фінансовий контроль, який можна розглядати у декількох аспектах: як невід'ємну складову частину правового регулювання публічних фінансів; як спеціальну галузь контролю, що здійснюється як на державному, так і на місцевому рівнях.

У першому аспекті фінансовий контроль - це регламентована нормами права діяльність державних, місцевих, громадських та інших суб'єктів з перевірки своєчасності та точності фінансового планування, обґрунтованості та повноти надходжень до відповідних фондів коштів, правильності та ефективності їх використання; у другому аспекті - це вид контролю за законністю і доцільністю дій у сфері розподілу та перерозподілу ВВП та НД, який здійснюється в установленому правовими нормами порядку усією системою органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування та спеціально створеними контрольними органами за сприяння громадських організацій, трудових колективів та громадян.

Інститут фінансового контролю є відокремленою, стійкою групою норм, що регулюють єдиний комплекс фінансово-контрольних правовідносин. Він має складну структуру, оскільки складається з фінансово-правових норм, які не лише визначають поняття фінансового контролю, його завдання, цілі та принципи здійснення, а також його види, форми і методи, а й регулюють організацію і порядок проведення фінансового контролю.

Законодавчого визначення фінансового контролю немає проте є визначення одного з видів фінансового контролю у Податковому кодексі України – податкового контролю ст.. 61. Податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також: дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль у частині здійснення заходів, що вжива ються митними органами з метою перевірки правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, є складовою частиною митного контролю.

Метою фінансового контролю є: - контроль за виконанням державного та місцевих бюджетів; - контроль за організацією грошового обігу; - захист фінансових прав та інтересів суб'єктів фінансових правовідносин; - вжиття заходів з метою усунення та запобігання фінансовим правопорушенням.

Мета фінансового контролю конкретизується у його завданнях. До завдань фінансового контролю належать такі: 1) забезпечення дотримання норм чинного законодавства та нормативних актів, які регулюють правове регулювання публічних фінансів; 2) забезпечення своєчасності та повноти виконання фінансових зобов'язань перед державним, місцевими бюджетами, цільовими позабюджетними фондами коштів усіма суб'єктами фінансових правовідносин; 3) забезпечення дотримання правил здійснення фінансових операцій, розрахунків та зберігання коштів підприємствами, установами, організаціями; 4) сприяння раціональному витрачанню матеріальних цінностей і коштів на підприємствах, установах, організаціях; 5) запобігання та усунення порушень фінансової дисципліни, бухгалтерського обліку та звітності.

Сутність фінансового контролю розкриваєтьсяу його призначенні, змісті, принципах, об'єкті та предметі.

Зміст фінансового контролю полягає в:

1) перевірці виконання органами державної влади і місцевого самоврядування, та громадянського суспільства розподілу та перерозподілу ВВП та НД відповідно до своєї компетенції;

2) перевірці виконання юридичними та фізичними особами фінансових зобов'язань перед державою і органами місцевого самоврядування;

3) перевірці правильності використання підприємствами, установами, організаціями державної та комунальної форми власності фінансових ресурсів, що перебувають у їх господарському віданні чи оперативному управлінні;

4) перевірці дотримання правил здійснення фінансових операцій, розрахунків і зберігання коштів підприємствами, установами, організаціями.

Фінансовий контроль ґрунтується на певних принципах, система яких закріплена у Лімській декларації керівних принципів контролю, прийнятій IX Конгресом міжнародної організації вищих контрольних органів (INTOSAL) у жовтні 1977 році, до якої у 1996 році приєдналася й Україна. Серед основних принципів фінансового контролю були передбачені такі:

- незалежність фінансового контролю як невід'ємного атрибуту демократії й обов'язкового елементу управління фінансовими ресурсами;

- законодавче закріплення незалежності органів фінансового контролю;

- визначення необхідності здійснення попереднього контролю й контролю за фактичними результатами;

- наявність внутрішнього та зовнішнього контролю як обов'язкової умови існування фінансового контролю;

- гласність та відкритість контрольних органів з обов'язковою вимогою дотримання комерційної та іншої таємниці, що захищається законом.

Зазначені принципи дістали подальше закріплення у документах Європейської організації вищих контрольних органів (EUOSAI), заснованої у листопаді 1990 року у Мадриді за участю представників вищих контрольних органів 32 європейських держав, у національних законодавствах країн Європи, у тому числі й України. Зокрема, 8 червня 2001 року у м. Києві керівниками вищих органів фінансового контролю держав-учасниць СНД на основі Лімської декларації було прийнято Декларацію про загальні принципи діяльності вищих органів фінансового контролю держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав. До принципів, на яких будується діяльність вищих органів фінансового контролю, Декларація віднесла законність, незалежність, об'єктивність, компетентність, оперативність, доказовість, гласність, дотримання професійної етики.

Об'єктом фінансового контролю є, практично, усі відносини щодо розподілу та перерозподілу ВВП та НД публічного характеру. Але об'єкт фінансового контролю не обмежується лише перевіркою фондів коштів, а включає також контроль за використанням матеріальних, трудових, природних та інших ресурсів.

Безпосереднім предметом фінансового контролю є фінансово-вартісні показники: прибуток, доходи, податки, собівартість, відрахування до фондів, виручка від реалізації, які містяться у первинній документації (бухгалтерські звіти, кошториси, баланси тощо) та свідчать про рух коштів.

Серед суб'єктів фінансового контролю слід розрізняти окремо: а) суб'єкт, який контролює; б) суб'єкт, якого контролюють,

До першої групи суб'єктів слід віднести державні органи, недержавні та громадські організації, наділені компетенцією в сфері фінансового контролю. До другої групи належать підприємства, установи, організації, фізичні особи, діяльність яких пов'язана з, формуванням, розподілом та використанням централізованих та децентралізованих фондів коштів.

Отже, фінансовий контроль характеризується такими особливостями:

1) здійснюється спеціальними суб'єктами, наділеними державою особливою компетенцією у сфері фінансового контролю;

2) здійснюється відносно спеціального об'єкта – публічних фінансів;

3) йому властиві цілеспрямованість, єдність та системність.

Значення фінансового контролю полягає в тому, що він є важливим засобом:

- забезпечення законності та доцільності правового регулювання публічних фінансів;

- виконання усіма суб'єктами, що здійснюють правового регулювання публічних фінансів, приписів держави, органів місцевого самоврядування у цій сфері;

- своєчасного наповнення бюджетів та цільових позабюджетних фондів коштів;

- суворого й точного дотримання усіма учасниками відносин щодо розподілу та перерозподілу ВВП та НД своїх обов'язків;

- виявлення фактів порушення фінансового законодавства, неналежного виконання учасниками своїх обов'язків та притягнення винних до відповідальності. Фінансовий контроль тісно пов'язаний з такими поняттями, як фінансова дисципліна, фінансове правопорушення та юридична відповідальність.

Види фінансового контролю

Фінансовий контроль поділяють на окремі види за різними підставами: за часом проведення; за суб'єктами його здійснення; залежно від волевиявлення суб'єктів контрольних правовідносин; за змістом; залежно від характеру взаємовідносин суб'єкта контролю з його об'єктом.

1. Залежно від часу проведення фінансовий контроль буває попередній, поточний і наступний. Попередній фінансовий контроль проводиться до початку фінансових операцій із мобілізації, розподілу та використання фондів коштів. Він здійснюється на стадії складання, розгляду і затвердження фінансово-планових актів (фінансових планів підприємств, кошторисів бюджетних установ, проектів бюджетів тощо), які є основою для здійснення фінансової діяльності, а також на етапі розгляду і прийняття рішень із фінансових питань. Цей вид контролю має велике значення для запобігання порушенням фінансової дисципліни: неправильного, нераціонального витрачання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів та негативних фінансових результатів.

Поточний фінансовий контроль і- це контроль, який проводиться в процесі здійснення фінансових операцій (під час виконання фінансових зобов'язань перед державою, органами місцевого самоврядування, отримання та використання коштів підприємствами, установами, організаціями) та в процесі виконання фінансових планів.

Наступний фінансовий контроль здійснюється після виконання фінансових планів (виконання доходної та видаткової частин бюджету, виконання кошторису бюджетної установи, виконання фінансового плану підприємства) та здійснення фінансових операцій. Цей вид контролю реалізується під час аналізу звітів, бюджетів, кошторисів, балансів, поглибленого вивчення усіх сторін фінансової діяльності і здійснюється після завершення звітного періоду та фінансового року в цілому.

2. За суб'єктами здійснення контролю виділяють державний, місцевий, внутрішньогосподарський, громадський та аудиторський (незалежний) фінансовий контроль. Державний фінансовий контроль здійснюється у межах усієї держави органами законодавчої та виконавчої влади, в тому числі й спеціально створеними для таких цілей. Він призначений для реалізації фінансової політики держави, створення умов для фінансової стабілізації. Реалізується через загальнодержавний і відомчий фінансовий контроль:

а) загальнодержавний контроль здійснюється органами державної влади і управління (Верховною Радою України та підзвітною і підконтрольною їй Рахунковою палатою. Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Національним банком України, Державною податковою адміністрацією України, Державним казначейством України тощо). Фінансовий контроль зазначених органів спрямований на підконтрольних суб'єктів, незалежно від їх відомчої належності, і має щоденний, систематичний та регулярний характер. Ці органи здійснюють контроль під час розгляду прогнозу економічного та соціального розвитку України, під час затвердження Державного бюджету України, його виконання, затвердження звіту про його виконання, реалізації державних програм тощо;

б) відомчий фінансовий контроль - це контроль міністерств, відомств, інших органів виконавчої влади за фінансовою діяльністю підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій. Здійснюється їх самостійними структурними контрольно-ревізійними підрозділами (управліннями, відділами, групами), які безпосередньо підпорядковані керівникам. Його об'єктом є фінансова діяльність підвідомчих підприємств, установ, а саме контроль за витрачанням матеріальних та фінансових ресурсів, за станом бухгалтерського обліку та звітності, за виконанням фінансових планів тощо. Порядок здійснення такого контролю міністерствами, відомствами, іншими органами виконавчої влади визначений постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю» від 22 травня 2002 року № 685.

Місцевий фінансовий контроль - це контроль органів місцевої виконавчої влади та органів місцевого самоврядування під час затвердження місцевих бюджетів, їх виконання, затвердження звітів про їх виконання, реалізації програм місцевого значення, при вирішенні інших фінансових питань на місцевому рівні.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль здійснюється на конкретних підприємствах, установах, організаціях їх керівниками та структурними підрозділами (бухгалтерією, фінансовим відділом, відділом планування, відділом заробітної плати тощо). Проводиться щоденно у процесі фінансово-господарської діяльності. Його об'єктом виступає виробнича та фінансова діяльність як підприємства в цілому, так і його структурних підрозділів (цехів, відділів, філій).

Фінансовий контроль, який здійснюють державні органи і органи місцевого самоврядування, доповнюється громадським фінансовим контролем, що базується на положеннях Конституції України про права громадян: брати участь в управлінні державними справами (ст. 38); на свободу об'єднання в громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод (ст. 36); направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40). Такий контроль можуть здійснювати як окремі громадяни, так і трудові колективи та громадські об'єднання, зокрема професійні спілки. Крім цього, державні органи можуть залучати громадськість до виконання своїх контрольних функцій. Відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року вони користуються правом: представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів у державних та громадських органах; отримувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань; вносити пропозиції до органів влади і управління (ст. 20). Реалізація цих прав пов'язана, зокрема, з участю у здійсненні фінансового контролю. Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Незалежний (аудиторський) фінансовий контроль здійснюється аудиторами і аудиторськими фірмами. Метою такого контролю є встановлення достовірності фінансової (бухгалтерської) звітності суб'єктів господарювання та відповідності здійснених ними фінансових та господарських операцій вимогам приписів нормативних актів України.

3. За волевиявленням суб'єктів контрольних правовідносин розрізняють обов'язковий та ініціативний фінансовий контроль.

Обов'язковий фінансовий контроль проводиться:

а) на підставі встановлених чинним законодавством вимог (наприклад, контроль Верховної Ради України за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу відповідно до вимог ст. 109, Глави 17, Розділу 5 Бюджетного кодексу України);

б) за рішенням уповноважених державних органів (Державної податкової адміністрації України, Головного контрольно-ревізійного управління України, правоохоронних органів).

На відміну від обов'язкового ініціативний фінансовий контроль здійснюється за рішенням суб'єктів господарювання.

4. Фінансовий контроль за змістом поділяють на бюджетний, податковий, банківський, контроль за страховою діяльністю, митний, валютний.

Бюджетний контроль здійснюють: Верховна Рада України, її комітети, зокрема Комітет Верховної Ради України з питань бюджету;

Рахункова палата; Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, органи Державної контрольно-ревізійної служби України;

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні місцеві ради; Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних місцевих рад. Метою проведення фінансового контролю в бюджетній сфері є дотримання законності на всіх стадіях бюджетного процесу для ефективного виконання державою, органами місцевого самоврядування своїх завдань і функцій. Завданням бюджетного контролю є контроль за дотриманням бюджетного законодавства під час складання проекту бюджету, його розгляду і затвердження, на стадії виконання бюджету, а також під час підготовки та розгляду звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього. Об'єктом такого контролю є суспільні відносини, що складаються на всіх стадіях бюджетного процесу.

Податковий контроль - ст.. 61. Податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також: дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

41.2.Тобто, це регламентована нормами податкового права діяльність компетентних органів з метою перевірки дотримання податкового законодавства, правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів, цільових позабюджетних фондів коштів. Органами, уповноваженими на його здійснення, є ст. .41 Контролюючими органами є: 41.1.1. органи державної податкової служби — щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також: стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби; 41.1.2. митні органи - щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони.

41.3. Порядок контролю митними органами за сплатою платни ками податків — податку на додану вартість та акцизного податку, екологічного податку встановлюється спільним рішенням центрального органу державної податкової служби та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи. 41.4. Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронних органів. 41.5. Органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень, а також: державні виконавці в межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

Основною метою податкового контролю є забезпечення своєчасного і повного надходження податків і зборів, а також неподаткових доходів до відповідних фондів коштів. Об'єктом податкового контролю є суспільні відносини, пов'язані з нарахуванням і сплатою податкових платежів.

Банківський контроль, сутністю якого є нагляд за дотриманням учасниками банківських правовідносин банківського законодавства, здійснюється Національним банком України та його територіальними управліннями відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року, аудиторами і аудиторськими фірмами. Метою банківського нагляду як специфічної форми фінансового контролю є забезпечення безпеки та стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Здійснення контролю за дотриманням юридичними особами банківського законодавства та власних нормативних актів є одним із основних завдань банківського нагляду. Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог закону «Про банки і банківську діяльність» щодо здійснення банківської діяльності.

Контроль за страховою діяльністю - це контроль за платоспроможністю страховиків, перевірки правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність, контроль за використанням коштів, що спрямовуються на фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Його здійснюють: спеціально уповноважений орган виконавчої влади - Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг в Україні, Пенсійний фонд України і фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх регіональні відділення.

Митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах їх компетенції з метою забезпечення дотримання нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку. Митний контроль в Україні здійснюють митні органи відповідно до Митного кодексу України. Митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України. Цей вид контролю здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом: 1) перевірки документів та відомостей, необхідних длятакого контролю; 2) митного огляду (огляду та переогляду товарів і транспортних засобів, особистого огляду громадян); 3) обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України; 4) усного опитування громадян та посадових осіб підприємств, установ, організацій; 5) перевірки системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України; 6) огляду територій та приміщень складів тимчасового зберігання, митних ліцензійних складів, спеціальних митних зон, магазинів безмитної торгівлі та інших місць, де знаходяться або можуть знаходитися товари і транспортні засоби, що підлягають митному контролю, чи провадиться діяльність, контроль за якою покладено на митні органи. На підставі міжнародних договорів України, укладених в у встановленому законом порядку, на митному кордоні України може здійснюватися спільний митний контроль разом з митними органами суміжних держав. З метою забезпечення здійснення митними органами митного контролю створюються зони митного контролю. Спрощений митний контроль застосовується у випадках переміщення громадянами через митний кордон України товарів, що не підлягають обов'язковому декларуванню та оподаткуванню і не належать до категорії товарів, на переміщення яких через митний кордон України встановлено заборони чи обмеження.

Важливим видом фінансового контролю є валютний контроль - контроль за валютними операціями за участю резидентів і нерезидентів, а також за зобов'язаннями щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, які випливають з п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Мета валютного контролю - забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій. Його призначенням є: визначення відповідності валютних операцій чинному законодавству та наявності необхідних ліцензій; перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті резидентами і нерезидентами; перевірка повноти та об'єктивності обліку й звітності за валютними операціями резидентів і нерезидентів. Валютному контролю підлягають: валютні операції за участю резидентів і нерезидентів; зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна. Державними органами валютного контролю в Україні є: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України; Національний банк України та уповноважені банки; Міністерство фінансів України; Державна митна служба України; Державна податкова служба України; Міністерство зв'язку України. Основні засади здійснення Національним банком України функцій головного органу валютного контролю визначає Положення про валютний контроль, затверджене постановою правління НБУ. Об’єктом валютного контролю є валютні операції. Валютний контроль в Україні здійснюється відповідно до Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року.

5. Залежно від характеру взаємовідносин об’єкта і суб’єкта контролю виділяють внутрішній і зовнішній фінансовий контроль.

Внутрішній фінансовий контроль – це контроль уповноважених органів та керівників підприємств, установ, організацій за власною фінансовою діяльністю як підприємства в цілому, так і його підрозділів. Під час проведення внутрішнього контролюконтролюючий суб'єкт та підконтрольний суб’єкт належать до однієї системи.

На відміну від внутрішнього при зовнішньому фінансовому контролі контролюючийсуб’єкт і підконтрольний суб’єкт належать до різних систем, і він здійснюється стороннім органом як загальної, так і спеціальної компетенції, уповноваженим на його проведення.

6. За цільовою спрямованістю контрольних дій органів виділяють стратегічний та тактичний фінансовий контроль.

Стратегічний фінансовий контроль спрямовується на розв’язання питання стратегії розвитку підприємства, організації, установи, галузі господарства у майбутньому, а тактичний – вирішує поточні питання їх фінансової діяльності.

7. Залежно від місця здійснення фінансового контролю його можна поділити на контроль на місцях, або виїзний контроль, під час здійснення якого контрольні органи виконують контрольні дії безпосередньо на підконтрольному об’єкті, та дистанційний, або невиїзний контроль.

8. За джерелом інформації: фактичний та документальний. Як правило ці два види контролю доповнюють один одного.

Фактичний фінансовий контроль складається з вивчення реального стану об’єкта, який перевіряють, його огляду, обмірювання, встановлення наявності грошових і матеріальних ресурсів, аналізу отриманої інформації і документів на предмет їхньої відповідності.

Документальний фінансовий контроль являє собою перевірку і аналіз первинних документів ( у тому числі і технічних носіїв), що містять відомості про рух коштів.

9. За періодичністю проведення (частоти): - постійний фінансовий контроль (щоденний); - систематичний; - епізодичний

Методи та форми фінансового контролю

Фінансовий контроль здійснюється різними методами та формами, під якими розуміють прийоми, способи та засоби його реалізації. Застосування конкретного методу (форми) залежить віл багатьох факторів: від правового статусу органу, що його здійснює; від підконтрольного суб'єкта; від об'єкта контролю; від мети контролю; від підстав виникнення контрольних правовідносин.

Розрізняють наступні методи фінансового контролю: інспектування у формі ревізії, перевірка, аналіз, обстеження; Податковий кодекс виділяє також ведення обліку платників податків, інформаційно-аналітичне забезпечення та перевірки та звірки.

Інспектування здійснюється у формі ревізії (від лат. revisio -перегляд) та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Головним завданням ревізії є перевірка та оцінка законності фінансових, бухгалтерських та банківських операцій і дотримання фінансової дисципліни, правильності ведення бухгалтерського обліку і оформлення документів, виявлення правопорушень з метою їх усунення, притягнення винних до відповідальності й забезпечення нормальної роботи підприємства, установи організація.

Ревізії поділяють на декілька видів за різними підставами: за змістом; за організаційною ознакою; за обсягом фінансової діяльності, яка підлягає ревізії; за підставою для призначення; залежно від органу, який проводить ревізію; за періодом діяльності, який обстежується.

1. За змістом ревізії поділяють на документальні та фактичні.

Документальні ревізії передбачають перевірку первинних документів (звітів, рахунків, платіжних відомостей, кошторисів), бухгалтерської, статистичної звітності, нормативної та іншої документації підконтрольного суб'єкта, їх наявності, оформлення, зберігання.

Під час проведення фактичної ревізії перевіряється вся сукупність різних сторін фінансової діяльності підконтрольного об'єкта: документи, наявність коштів, цінних паперів, матеріальних цінностей тощо. Обов'язковими елементами фактичної ревізії є інвентаризація матеріальних цінностей.

Інвентаризація (від лат. inventarium - опис майна) - перевірка наявності засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів у матеріально відповідальної особи підприємства на певну дату шляхом перелічення, обміру, зважування і подальше порівняння фактичних залишків з даними бухгалтерського обліку. Здійснюється для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку і звітності. Проведення інвентаризації є обов'язковим: перед складанням річної бухгалтерської звітності; при зміні матеріально відповідальної особи (на день приймання-передачі справ); за приписом правоохоронних органів; при встановленні фактів крадіжок, зловживань та псування матеріальних цінностей тощо. Інвентаризації проводяться відповідними інвентаризаційними комісіями. За результатами інвентаризації складається акт у двох примірниках, який підписують члени інвентаризаційної комісії та матеріально відповідальна особа. Отримані результати інвентаризації порівнюються з даними бухгалтерського обліку. Наслідки інвентаризації відбиваються в інвентарних, порівняльних відомостях. Встановлені при цьому розходження фактичної наявності матеріальних цінностей та коштів з даними бухгалтерського обліку регулюються підприємством у певному порядку. Матеріали інвентаризації, рішення щодо врегулювання розбіжностей затверджуються керівником підприємства з включенням результатів до звіту за відповідний період та до річного звіту. Відповідальність за організацію інвентаризації несе керівник підприємства, організації, установи.

Основні засади проведення інвентаризації майна, коштів і фінансових зобов'язань визначає Інструкція по інвентаризації основних засобів,нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 року № 69.

2. За організаційною ознакою ревізії бувають плановими та позаплановими. Планові ревізії Передбачені у плані суб'єкта здійснення контролю, а позапланові - не передбачені планами суб'єктів контрольних правовідносин і призначаються за наявності особливих обставин.

Органи державної фінансової інспекції проводять планові та позапланові виїзні ревізії відповідно до вимог ст. 11 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу України».

Планова виїзна ревізія - це ревізія фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей,достовірності обліку і звітності,повноти оприбуткування, правильності витрачання і збереження валютних коштів у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державної фінансової інспекції і проводиться за місцезнаходженням чи за місцем розташування об'єкта ревізії.

Підконтрольними установами є такі: міністерства та інші органи виконавчої влади, державні фонди, бюджетні установи, а також підприємства, установи і організації, які отримують кошти з бюджету та з державних фондів.

Планова виїзна ревізія проводиться за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної фінансової інспекції не частіше одного разу на календарний рік. Право на її проведення надається лише у тому разі, коли підконтрольним установам не пізніше ніж за десять днів до дня проведення надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення.

Проведення таких ревізій здійснюється органами державної фінансової інспекції одночасно з іншими органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів).

Тривалість планової виїзної ревізії не повинна перевищувати 30 робочих днів з можливістю продовження проведення за рішенням суду на термін, що не перевищує 15 днів.

Позапланова виїзна ревізія - ревізія, яка не передбачена в планах роботи органу державнної фінансової інспекції і проводиться у підконтрольних установах на підставі рішення суду, а в інших установах - за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи за наявності хоча б однієї з обставин,визначених у ст. 11 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні».

Такими обставинами є такі:

1) за наслідками ревізій або перевірок в установах, які не є підконтрольними, виявлено факти, які свідчать про порушення підконтрольними установами законів України, перевірку додержання яких віднесено законом до компетенції органів державної фінансової інспекції, якщо підконтрольна установа не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної фінансової інспекції протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

2) підконтрольною установою подано у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами органу державної фінансової інспекції під час проведення планової виїзної ревізії, в якій міститься вимога про повне або часткове скасування результатів відповідної ревізії або перевірки;

3) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з підконтрольною установою, якщо остання не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної фінансової інспекції протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

4) проводиться реорганізація (ліквідація) підконтрольної установи;

5) у разі находження доручення щодо проведення ревізій у підконтрольних установах від Кабінету Міністрів України, органів прокуратури, державної податкової служби, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, в якому містяться факти, що свідчать про порушення підконтрольними установами законів України, перевірку додержання яких віднесено законом до компетенції органів державної фінансової інспекції;

6) у разі, коли вищестоящий орган державної фінансової інспекції в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого її органу здійснив перевірку актів ревізії, складених нижчестоящим органом, та виявив їх невідповідність вимогам законів за умови, коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу, які проводили позапланову виїзну ревізію зазначеної підконтрольної установи, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.

Орган, який ініціює проведення виїзної позапланової ревізії або перевірки (орган державної фінансової інспекції, прокурор або слідчий), подає до суду письмове обґрунтування підстав такої ревізії, дати її початку і закінчення, документи, які свідчать про виникнення підстав для проведення такої ревізії, а також на вимогу суду - інші відомості.

Рішення про вилучення оригіналів фінансово-господарських та бухгалтерських документів,зупинення операцій на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах можуть прийматися лише судом.

Тривалість позапланової виїзної ревізії не повинна перевищувати 15 робочих днів з можливістю продовження проведення лише за рішенням суду на термін, що не перевищує 5 робочих днів.

3. Критерієм поділу ревізій на комплексні і тематичні є обсяг фінансової діяльності, яка підлягає ревізії. Комплексні ревізії
передбачають перевірку усіх сторін фінансової діяльності, а тематичні - однієї або декількох. При проведенні комплексної ревізії беруть участь декілька контролюючих органів із залученням спеціалістів.

4. За підставою для призначення ревізії можуть бути повторні та додаткові.

Повторна ревізія призначається, якщо попередня ревізія визнана такою, що проведена неякісно або з порушенням встановлених вимог. Для перевірки питань, які не знайшли відображення в акті ревізії або у зв'язку з новими обставинами, проводять додаткову ревізію.

5. Ревізії можуть проводити різні органи, залежно від чого існують відомчі та позавідомчі ревізії.

Відомчі ревізії проводяться контролюючими органами міністерств, відомств, інших органів державного управління, до яких належить суб'єкт, що ревізується, а позавідомчі - органами інших міністерств і відомств.

6. За періодом діяльності, який обстежується, розрізняють повні (фронтальні) та вибіркові (часткові) ревізії.

Повні ревізії передбачають перевірку усієї фінансової діяльності суб'єкта, що перевіряється, за визначений період, вивчення всіх первинних документів.

Вибіркова ревізія являє собою перевірку фінансової діяльності за якийсь короткий проміжок часу. Під час такої ревізії перевіряють або всі документи певних періодів протягом року, або частину документів, але за весь звітний період.

Результати ревізії оформляються актом. Акт ревізії є службовим двостороннім документом, який стверджує факт проведення ревізії, відображає її результати стосовно наслідків окремих фінансово-господарських операцій чи діяльності підприємства в цілому і є носієм доказової інформації про виявлені й систематизовані за економічною однорідністю недоліки в господарюванні та порушення законів й інших нормативно-правових актів.

Досить поширеним методом фінансового контролю є перевірка - це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Перевірка являє собою одиничну контрольну дію на визначеній контрольній ділянці фінансової діяльності суб'єкта фінансового контролю. Проводиться шляхом порівняння фактичних даних контролю з даними, відображеними у первинній документації. Під час перевірок контролюються окремі сторони фінансово-господарської діяльності. За результатами перевірок визначаються заходи для усунення виявлених недоліків. В науковій літературі виділяють такі види перевірок: залежно від місця проведення: камеральні та виїзні; залежно від повноти охоплення предмета перевірки: суцільні або вибіркові; залежно від поставлених перед перевіркою завдань: комплексні та тематичні. Перевірки бувають також плановими та позаплановими.

Податковий кодекс виділяє такі види перевірок ст..76 : Органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

1.Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків. Проводиться посадовими особами органу ДПС без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність не обов’язкові. Не регламентуються строки проведення. За результатами в разі наявності порушень складається акт у двох примірниках

2.Документальною перевіркою вважається перевірка, пред метом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Податковим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та
податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також: отриманих в установленому законодавством порядку органом
державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Вона буває плановою та позаплановою.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок, що встановлюються центральним органом державної податкової служби. До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня розвитку в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж: раз на три календарних роки, середнім — не частіше ніж: раз на два календарних роки, високим — не частіше одного разу на календарний рік.

Платники податків — юридичні особи, що відповідають критеріям, визначеним пунктом 154.6 статті 154( до них застосовується до 1.01.20016р. 0 % податку на прибуток), та у яких сума сплаченого до бюджету податку на додану вартість становить не менше п'яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, а також: самозайняті особи, сума сплачених податків яких становить не менше п'яти відсотків від задекларованого доходу за звітний по датковий період, включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки. Зазначена норма не поширюється на таких платників податків у разі порушення ними статей 45(податкова адреса), 49 (подання податкової декларації), 50(податкова звітність), 51(податкові відомості), 57(строки сплати податкового зобов’язання) Податкового Кодексу.

Забороняється проведення документальної планової перевірки за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб та зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платни ка податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж: за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

У разі планування різними контролюючими органами у звітному періоді проведення перевірки одного й того самого платника податків така перевірка проводиться зазначеними органами одночасно. Порядок координації проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням та сплатою податків та зборів, визначається Кабінетом Міністрів України.

Тривалість документальних планових перевірок не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва — 10 робочих днів, інших платників податків — 20 робочих днів.

Продовження строків проведення документальних планових перевірок можливе за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва — не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків - 10 робочих днів.

Порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановлено п. 86.3 ст. 86 Податкового кодексу України. Акт (довідка) документальної виїзної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, — протягом 10 робочих днів).

У разі відмови платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) посадовими особами органу державної податкової служби складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати виїзної планової чи позапланової документальних перевірок у день його підписання або відмови від підписання вручається або надсилається платнику податків чи його законному представнику.

Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє платника податків від обов'язку сплатити визначені органом державної податкової служби за результатами перевірки грошові зобов'язання. У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта або довідки про результати перевірки, або неможливості його вручення та підписання у зв'язку з відсутністю платника податків або його законних представників за місцезнаходженням, такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 Податкового кодексу України для надсилання (вручення) податкових повідомлень — рішень. У зазначених у цьому абзаці випадках органом державної податкової служби складається відповідний акт.

3.Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених у Податковому Кодексі ст. 78 :

1) за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

2) платником податків не подано в установлений строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом;

3) платником податків подано органу державної податкової служби уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся органом державної податкової служби;

4)виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

5)платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення — рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення — рішення у разі коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки та об'єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження;

6)у разі виникнення потреби у перевірці повноти та своєчасності нарахування і сплати податків та зборів, виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, на підставі отриманих від особи відомостей про фінансово-господарські відносини з платником податків, яким не надано пояснення та належно засвідчені копії документів на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів від дня отримання запиту;

7) розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків;

8) платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. У такому разі документальна позапланова виїзна перевірка проводиться виключно стосовно правомірності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень;

9) щодо платника податку подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня його отримання;

10)у разі коли платником податку на прибуток підприємств протягом чотирьох послідовних базових звітних періодів у податковій звітності відображається від'ємне значення об'єкта оподаткування (збиток);

11)отримано постанову судді (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні;

12)органом державної податкової служби вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня здійснено перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається органом державної податкової служби вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу;

13) у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок не укладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із Кодексом законів про працю України, а також провадження особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки.

На перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах порушеної кримінальної справи, не поширюються обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені Податковим кодексом України.

Окрему групу документальних виїзних перевірок складають перевірки платників податків, що проводяться податковою міліцією у порядку, встановленому Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», Кримінально-процесуальним кодексом України та іншими законами України. Законодавець встановлює обмеження щодо участі працівників податкової міліції у проведенні планових та позапланових виїзних перевірок платників податків, що проводяться органами державної податкової служби. Винятки становлять перевірки, пов'язані з веденням оперативно-розшукових справ або розслідуванням кримінальних справ, порушених стосовно таких платників податків (посадових осіб платників податків), що знаходяться в їх провадженні.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки приймається керівником органу державної податкової служби та оформлюється наказом. Тривалість документальних позапланових виїзних перевірок не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва — 5 робочих днів, інших платників податків — 10 робочих днів.

Винятком із загального правила є проведення документальних позапланових виїзних перевірок платника для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки. Такі перевірки проводяться за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства.

Продовження строків проведення документальних позапланових виїзних перевірок можливе за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 10 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків — 5 робочих днів.

Акт (довідка) документальної позапланової виїзної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом 5 робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, — протягом 10 робочих днів).

4. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Строки проведення виїзних перевірок встановлюються ст..82. Податкового кодексу

5.Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби. Проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

6.Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється органом державної податкової служби щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про (державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника органу податкової служби, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин:

- у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, свідоцтв про державну реєстрацію та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на органи державної податкової служби, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

- у разі отримання в установленому законодавством поряд ку інформації від державних органів або органів місцевого самовря дування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, свідоцтв про державну реєстрацію та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на органи державної податкової служби, виробництва та обігу підакцизних товарів;

- письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установле ного порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

- неподання суб'єктом господарювання в установлений за коном строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;

- отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків;

- у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3;

- у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також: здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових опе рацій, посадовими особами органів державної податкової служби на підставі підпункту 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція.

Під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з’ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з’ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).

Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами органу державної податкової служби у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/ або особи, що фактично здійснює розрахункові операції. Під час проведення перевірки посадовими особами, які здійснюють таку перевірку, може проводитися хронометраж: господарських операцій. За результатами хронометражу складається довідка, яка підписується посадовими особами органу державної податкової служби та посадовими особами суб'єкта господарювання або його представника та/або особами, що фактично здійснюють . господарські операції.

Тривалість фактичних перевірок не повинна перевищувати 10 діб.

Продовження строку таких перевірок здійснюється за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 5 діб.

Підставами для подовження строку перевірки є: заява суб'єкта господарювання (у разі необхідності подання ним документів, які стосуються питань перевірки); змінний режим роботи або підсумований облік робочого часу суб'єкта господарювання та/або його господарських об'єктів.

Акт (довідка) про результати фактичних перевірок складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органів державної податкової служби, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки.

Особливості інспекційної перевірки - виїзної перевірки (інспектування) банку - визначені у Положенні про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затверджених постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №276. Вона проводиться службою банківського нагляду Національного банку України. Розрізняють такі види інспектування: комплексне інспектування (перевірка); планова перевірка (інспектування); виїзна перевірка (інспектування). Об'єктами перевірки служби банківського нагляду Національного банку України є: банки, філії банків, власники суттєвої участі в банку, юридичні особи, що здійснюють банківську діяльність без банківської ліцензії. Перевірки здійснюються з метою визначення ризиків, властивих банку, рівня безпеки і стабільності його операцій, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Інспекційні перевірки банків та їх філій здійснюються відповідно до плану¹⁶²

Спільним наказом Головного контрольно-ревізійного управління України та Державної податкової адміністрації України передбачено Порядок взаємного інформування органів державної контрольно-ревізійної служби України та органів державної податкової служби України про факти фінансових порушень та вжиті заходи з метою встановлення механізму надання органами державної контрольно-ревізійної служби інформації про факти виявлених за результатами ревізій (перевірок) порушень фінансової дисципліни, що стосуються: а) порушень норм з регулювання обігу готівки; б) порушень порядку ведення бухгалтерського обліку, які свідчать про можливе заниження об'єкта або (та) бази оподаткування, та зворотного інформування органами державної податкової служби щодо вжитих за цими фактами заходів.

Особливості проведення ревізій (перевірок) Рахунковою палатою визначені у Законі «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 року та Стандарті Рахункової палати "Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів" від 27 грудня 2004 року №28-6. Рахункова палата здійснює контрольні заходи відповідно до функцій, визначених ст. 6 Закону «Про Рахункову палату». Терміни, обсяги і засоби їх проведення встановлюються Рахунковою палатою. В ході перевірок та ревізій на основі документального підтвердження їх результатів, достовірності бухгалтерського обліку і фінансової звітності визначаються своєчасність і достатність взаємних розрахунків об'єкта, що перевіряється, і Державного бюджету України. Якщо перевірка чи ревізія належить до компетенції як Рахункової палати, так і іншого державного контрольного органу, вона повинна проводитись ними спільно. За підсумками проведених контрольних заходів складаються звіти, за достовірність яких відповідні посадові особи Рахункової палати несуть персональну відповідальність.

Про результати проведених перевірок і ревізій Рахункова палата інформує Верховну Раду України, доводить до відома керівників відповідних центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій.

Про виявлені факти порушення закону, а також заподіяння державі шкоди Рахункова палата інформує Верховну Раду України, а у разі виявлення порушень закону, що тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність, за рішенням Колегії Рахункової палати передає відповідні матеріали до правоохоронних органів.

Облік платників податків - ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Взяттю на облік або реєстрації в органах державної податкової служби підлягають всі платники податків.

Взяття на облік в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

Платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в органах державної податкової служби за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також: за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Центральний орган державної податкової служби може прийняти рішення про зміну основного місця обліку платника податків.

Платник податків зобов'язаний стати на обліку відповідних органах державної податкової служби за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об’єкти, пов'язані з оподаткуванням, органи державної податкової служби за місцезнаходженням таких об'єктів у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби. Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний податковій орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об’єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

Взяття на облік платників податків — юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів здійснюється після їх державної реєстрації чи включення відомостей про них до відповідних державних реєстрів на умовах, що визначаються законодавчими актами України, крім випадків, коли органами реєстрації є органи державної податкової служби або коли проведення державної реєстрації платника податків у відповідному статусі законодавством не передбачається.

Всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються в органах державної податкової служби шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків у порядку, визначеному Податковим Кодексом. Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи в органах державної податкової служби згідно з цим Кодексом.

Облік платників податків в органах державної податкової служби ведеться за податковими номерами. Порядок визначення податкового номера встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби, ведеться за прізвищем, ім'ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта. У паспортах зазначених осіб органами державної податкової служби робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта. Порядок внесення відмітки визначається центральним органом державної податкової служби.

Орган державної податкової служби зазначає податковий номер або серію та номер паспорта у всіх свідоцтвах, довідках, патентах, в інших документах або повідомленнях, що видаються платнику податків
або надсилаються йому.

Кожен платник податків зазначає податковий номер або серію та номер паспорта в усіх податкових деклараціях (розрахунках, звітах), платіжних документах щодо податків і зборів, у фінансових документах, а також: в інших випадках, передбачених законодавством.

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів держав ної податкової служби - комплекс заходів із збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання органами держав ної податкової служби покладених на них функцій та завдань. Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби є самостійним методом податкового контролю. Цей метод має загальні, притаманні всім методам податкового контролю, ознаки, одночасно даному методу притаманні свої особливості: 1. Змістовна складова методу інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби проявляється у роботі суб'єкта податкового контролю зі специфічним видом інформації — податковою. Податкова інформація — сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на органи державної податкової служби завдань і функцій. Податкова інформація має ознаки, характерні для будь-якої інформації: є формою зв'язку між джерелом, яке передає повідомлення, та наступником, який його отримує; має спрямованість на зменшення невизначеності знань про певне явище, подію в їх користувача у відповідній сфері. Водночас податкова інформація має тільки їй притаманну сферу створення та використання — сферу оподаткування.

2. Специфіка суб'єктного складу учасників правовідносин, що виникають у зв'язку з реалізацією даного методу податкового контролю. У переважній більшості випадків інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби неможливе без участі необов'язкових (допоміжних) суб'єктів контрольно-податкових правовідносин осіб. Останні не мають юридичного інтересу щодо участі в контрольно-податкових правовідносинах, але сприяють їх виникненню й розвитку в силу виконання покладених на них державою обов'язків по здійсненню певних функцій та у зв'язку з цим володіють спеціальною інформацією чи знаннями. На відміну від обов'язкових учасників контрольно-податкових правовідносин (контролюючого та підконтрольного суб'єктів), зазначені особи нездатні прямо впливати на виникнення й розвиток цих відносин. До таких суб'єктів у першу чергу варто віднести банківські та інші фінансові установи. Інформація, що надходить від банківських та інших фінансових установ, дозволяє контролюючим суб'єктам оперативно реагувати на сумнівні банківські операції платників податків, правопорушення в царині податкового законодавства, відслідковувати зміни у фінансовій діяльності платників податків, стан проведених ними розрахунків із відповідними бюджетами. До необов'язкових учасників контрольно-податкових правовідносин слід віднести й інших суб'єктів, які сприяють реалізації даних відносин, а саме органи, уповноважені проводити державну реєстрацію та видавати спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) на провадження деяких видів підприємницької діяльності, органи державної статистики, митні органи тощо. Так, зміст інформації, яку мають у своєму розпорядженні такі суб'єкти, багато в чому визначає зміст і результати реалізації контрольно-податкових правовідносин. Зокрема, інформацію, що використовується в процесі здійснення зазначених правовідносин, контролюючі суб'єкти одержують з інших (крім звітів і первинних документів контрольованих суб'єктів) джерел. Названі суб'єкти виступають, учасниками відповідних контрольно-податкових правовідносин, оскільки вони уповноважені законом здійснювати певні функції у конкретних сферах суспільної діяльності, у зв'язку з цим мають у своєму розпорядженні відповідні відомості, за допомогою яких можна визначити базу оподаткування. У цілому ж від дій зазначених суб'єктів, якості й повноти інформації, наданої ними при реалізації відповідних контрольно-податкових правовідносин, залежить належне виконання повноважень, покладених на контролюючих суб'єктів.

3. Метод інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби має наскрізний характер та використовується податковими органами як для попередження порушень законодавства, чинного в сфері оподаткування, так і для їх виявлення та усунення. Використання даного методу податкового контролю сприяє вирішенню його превентивного завдання, дозволяє мати уявлення про дійсний стан виконання зобов'язаними особами податкового обов'язку в широкому його розумінні та є вирішальним для приведення діяльності підконтрольних суб'єктів у відповідність до законодавчо встановленої моделі.

Збір, опрацювання та використання податкової інформації здійснюються органами державної податкової служби протягом всього процесу податкового контролю. Етапи руху інформації тісно пов'язані один з одним та можуть бути розмежовані тільки умовно. Проте на кожному етапі інформаційно-аналітичного забезпечення переважає певна сторона цього єдиного за своєю суттю інформаційного процесу. Так, на стадії збору податкової інформації відбувається головним чином виявлення відомостей та даних, їх передача, накопичення матеріалу, необхідного для встановлення істинного знання про стан виконання платником податків вимог чинного законодавства. Проте збір податкової інформації не може розглядатися як самоціль. Оскільки існує потреба у використанні такої інформації, необхідно вивчити, дослідити її зміст. Пізнання податковим органом змісту зібраної інформації, перевірка достовірності існування фактичних даних, що його становлять, встановлення узгодженості з іншими відомостями, визначення шляхів використання інформації — все це характеризує етап опрацювання податкової інформації. Використання податкової інформації — це задоволення податковим органом потреб в отриманні достовірного знання про стан законності у сфері оподаткування.

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби може бути реалізовано податковим органом як: 1) основний метод податкового контролю; 2) додатковий метод. За змістом абз. З п. 2 п. 73.3. ст. 73 Податкового кодексу України необхідною умовою для одержання певної інформації є здійснення щодо платника податків перевірки. Отже, витребування й одержання інформації у порядку п. 73.3(2) ст. 73 Податкового кодексу України не є основним способом податкового контролю, а може бути реалізоване лише під час перевірки.

Обстеження як метод фінансового контролю застосовується лише до окремо взятих сторін фінансової діяльності, але здійснюється за широким колом показників. При проведенні обстеження можуть використовуватися такі прийоми, як опитування та анкетування.

Специфічним методом фінансового контролю є аналіз, що базується на використанні прийомів, розроблених економічною та статистичною науками. Аналіз проводиться на основі матеріалів поточної та річної звітності і дає можливість виявити причини та факти порушень фінансової дисципліни.

Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 48; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 3 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!