Що таке фізіологічна система?
Яку будову має нервова система людини?
Що є головною структурною і функціональноюодиницею ЦНС?
Яку будову має нервова клітина?
Якими функціями характеризується діяльність нейронів?
Які основні властивості нервової тканини?
Що такє рецептор?
Назвіть і охарактеризуйте нервові процеси, їх функції та взаємодії.
Які закономірності взаємодії процесів збудження і гальмування?
Які основні властивості нервових процесів?
Що таке лабільність? Як вона виявляється в трудовій діяльності?
Що таке парабіоз,як він виявляється у трудовій діяльності?
Назвіть і охарактерізуйте основні принципи діяльності нервової системи?
Що таке рефлекс рефлекторна дуга?
Які існують рефлекси?
Значення умовних рефлексів для житедіяльності людини?
Назвіть принципи рефлектоної діяльності?
У чому полягає суть нижчої і вижчої нервової діяльності? Що є їх результатом?
Що таке аналізатор? З яких відділів складається? Які має властивості?
Що таке перша і друга сигнальні системи? Розкрийте значення.
Які є функції ЦНС в процесі праці?
У чому виявляється рефлекторна функція ЦНС в процесі праці?
Що таке інтегральний образ рабочіх дій?
Що таке робочий динамічний стереотип РДС та яке він має значення для
підвищення ефективності праці?
Що має значення у формуванні РДС?
Від яких обєтивних умов залежить формування, закріплення й підтримка РДС?
Які цикли саморегуляції реалізують РДС?
|
|
|
У чому суть інтегративної функції ЦНС?
Досягненя яких цілей забезпечується інтегративною функцією в прцесі праці?
Що таке функціональна система та на чому вона грунтується? Яка роль у цьому аферентного синтезу?
Як взаємопов’язанні в тілісній діяльності організму мета, програма і результат дій?
Що таке акцетор результатів дій та зворотна аферентація?
Що таке робоча функціональна рефлекторна система і як здійснується системна регуляція взаємодії органів?
У чьому суть координаційної функції ЦНС?
Що таке нейрофіщзіологічний конфлікт?
У чьому механизм подолання нейрофізіологічного конфлікту?
Що таке домінантна?
Яке значення домінанти у трудовій діяльності?
Ключеві слова.
Фізіологічна система
Збудження
Гальмування
Лабільність
Парбіоз
Рефлекс
Аналізатор
Рбочій динамічний стереотип
Інтегральний образ робочих дій
Функціональна система
Аферентний синтез
Робоча функціональна система
Нейрофізіологічний конфлікт
Домінанта.
Література .
1. Крушельницька Я. В.
Фізіологія і психологія праці.” Навчальний посібник- К. : КНУ, 2000
розд. 2, С. 21-42 .
|
|
|
2. Крушельницька Я. В. “Фізіологія і психологія праці.” Навчальний
посібник- К. : КІНУ, 1989г, С.11-19
3. Руководство по фізіології труда (под редакц. Проф. З.М. Замерой ).
-М. Медицина, 1988,С 21-75.
4. Эргоромик. Учебное пособие для студентов вузов. М. : Юнти, 1999.
Ч.3, С. 40-59
ТЕМА 3
Психофізіологія рухового апарату людини і раціоналізація трудових процесів.
3.1 Загальні відомості про будову рухового апарату людини та йогофункції.
3.2 М`язова сила і витривалість.
3.3 М`язова діяльність працівника.
3.4 Робоча поза працівника.
3.5 Принципи раціоналізації трудових процесів
Зверни увагу!
Від засвоєння 3 чи 4 тем в значній мірі залежить сприйняття студентом методики психофізіологічного нормування праці. В зв`язку з цим необхідно добре вивчити функції рухового апарату людини, м`язову діяльність працівника, чітко визначити принципи раціоналізації трудових процесів, звернути увагу на організацію робочої пози працівника.
Вивчи!
Найбільш загальним проявом життедіяльності організму, основним засобом пристосування його до зовнішнього середовища є рухова діяльність.
Функціонально до складу рухового апарату входять нервові клітини головного і спинного мозку та їх аксони, а також кістково – м`язова система.Керівну і регулювальну функцію виконує центральна нервова система (ЦНС).роль кістково – м`язових органів є виконавчою.
|
|
|
Руховий аппарат людини у процессі праці розглядається з одного боку як джерело енергії, а зі ншого – як робоча машина, що змінює завдяки рухам предмет праці.
Активну функцію під час руху виконують скелетні м`язи. Кістки під час виконання рухів служать важелями, тобто відіграють пасивну роль .
За наявності протидії скороченню м’язи розвивають певне напруження, силу, під дією якої кістки змінюють своє положення.
Скелетні м`язи виконують такі функціїї:
n переміщують тіло у просторі (ходьба , біг);
n переміщують частини тіла відносно одна одної(рухи ніг, рук голови);
n підтримують позу тіла.
Сукупність двох ланок, з` єднаних між собою суглобом є кінематична пара. У суглобах відбуваються різні рухи. Розрізняють одновісні, двовісні й тривісні суглоби,що відповідає одному, двом і трьом ступеням свободи рухів.
Максимальна сила м` яза залежить від кількості і товщини його волокон, частоти нервових імпульсів, швидкості м` зових скорочень і відбувається тоді , коли в роботу включені всі рухові одиниці за повного тетанусу.
|
|
|
Для вимірювання м` язової сили застосовують динамометри : кистевий і становий.
Ефективність використання рухового апарату людини у процесі праці залежить не лише від її м`язової сили , а й від витривалості. Максимальна м`язова витривалість визначається підтриманням максимального зусилля протягом однієї хвилини. Фіксується значення на початку і через одну хвилину.
Співвідношення між м`язовою силою і витривалістю людини характеризує її працездатність.
Розрізняють режими м`язової діяльності працівника: статичні і динамічні.
Статичні напруження людини у процесі праці повязані з підтриманням в нерухомому стані предметів і знарядь праці, а також підтримання робочої пози.
Залежно від характеру діяльності мускулатури статична робота поділяється на два види.
Робота забезпечується особливим станом мускулатури – тонусом. При тонусі м`язова робота виконується під дією слабких нервових імпульсів, характеризується меншими затратами енергії і може тривати довгий час.
Динамічна робота – найпоширеніший вид діяльності рухового апарату людини у процесі праці. Вона характеризується швидкими точними, координованими рухами.
Динамічна робота завжди поєднується зі статичною роботою, і при цьому утворюються складні рухові ансамблі.
Залежно від об`єму м`язової маси, яка використовується у процесі праці, розрізняють три види роботи :
- локальна
- регіональна
- загальна
зручна робоча поза має забезпечувати стійкість положення корпуса, ніг, рук, голови працівника під час работи; достатній обзір робочого місця; свободу дій і швидку зміну робочих рухів;
зручність для розвитку необхідних м`язових зусиль; мінімальні затрати енергіїї; максимальну результативність праці.
Раціоналізація робочої пози здійснюється стосовно конкретного робочого місця і змісту праці.
Організація робочого місця передбачає його планування, устаткування і сторення сприятливих умов праці, при цьому враховуються антрополятричні(зріст людини, подвижна її рухових ланок); біомеханічні( траекторія рухів, зона досягнення); психофізіологічні (зона обзору, хорактер сигналів, моторні дії і розміщення органів керування ); санітарно – гігієнічні (створення сприятливих умов виробничого сеседовища та організація відпочинку ) вимог.
Зміст трудового процесу характеризується складним поєднанням моторних, перцептивних і мнемічних дій.
З механічного боку руха характеризуються траекторією, швидкістю, темпом, силою.
З психологічної сторони тркдові рухи класифікуються залежно від мети яка досягається в результаті їх виконання .
А з фізіологічного боку трудовий рух є руховим умовним рефлексом, а трудова операція як сукупність рухів і дій є системою умовних рефлексів – динамічним робочим стереотипом.
Рухи окремих частин тіла людини характеризуються певним, швидкісними параметрами. Фізіологічними принципами раціоналізації трудових рухів є:
- правильне використання активних і пасивних сил;
- плавність рухів;
- безперервність рухів;
- овальність траекторії рухових ланок ;
- помірний діапазон рухів;
- поєднання роботи обох рук ;
- виключення зайвих рухів, економія рухів ;
- ритмічність рухів;
- обмеження статичних навантажень;
- рівномірний розподіл навантаження на аналізатори.
Основні поняття.
Руховий аппарат. Кінематична пара. Ступінь свободи рухів. Рухова одиниця. М`язова сила. М`язова витривалість. М`язова діяльність. Робоча поза. Робоче місце. Трудовий процес. Операція. Рух. Трудова дія. Трудовий прийом. Ритм. Темп.
ТЕМА 4 Закономірості функціонування огганізму людини на трудові навантаження та умови праці.
4.1 Поняття про адаптацію та фізіологічні резерви організму людини.
4.2 Енергетика трудової діяльності.
4.3 Закономірності функціонування дихальної системи людини у процесі праці.
4.4 Реакції серцево-судинної системи працівника та трудові навантаження.
4.5 Особливості відновлювальних процесів в організмі працівника після роботи.
ЗВЕРНИ УВАГУ.
При вивченні цієї теми необхідно знати, що трудова адаптація має складну структуру. В ній виділяють психофізіологічний, соціально-психологічний та професійний аспекти. Значущістьокремих аспектів для різних видів адаптації неоднакова. Кожен з видів адаптації істотно виливає на процездатність та здоров’я працівника. В зв’язку з цим необхідно вивчити закономірності функціонування фізіологічних систем людини у процесі праці.
Вивчи
4.1
Організм працівника разом з виробничим середовищем складає єдине ціле.
Організм має своє внутрішнє середовище і зовнішнє.
Зовнішнє середовище підтримує життєдіяльність організму, забезпечуючи його киснем, їжею, необхідними для поповнення енергії.
Характерною особливістю внутрішнього середовища організму є його відносна постійність. Нормальний стан внутрішнього середовища характеризують фізіологічні константи: температура тіла, артеріальний тиск крові, концентрація у крові цукру, та інші.
Функції організму можуть нормально здійснюватись лише тоді, коли умови зовнішнього повністю відповідають його потребам.
Якщо умови зовнішнього середовища змінюються, то на протидію їм, організм спрямує спеціальні механізми, які зберігають постійність внутрішнього середовища в межах визначених фізіологічними законами. Це механізми адаптації.
Адаптація людини до праці має активний характер.
Пристосування організму працівника до умов виробничого середовища і трудових навантажень забезпечується його резервами. Розмір резервів окремої функції - це різниця між максимально можливим рівнем і рівнем в стані відносного фізіологічного спокою. Організм людини має морфологічні, фізіологічні, психологічні, психофізіологічні резерви.
Загалом рівень активності фізіологічних систем у процесі праці залежить від вихідного функціонального стану працівника перед роботою, інтенсивності навантажень і умов праці, стійкості організму, індивідуальних особливостей, пов'язаних з віком, статтю, властивостями нервових процесів, м'язовою силою і витривалістю, тощо.
Знання закономірностей зміни фізіологічних функцій працівника має важливе значення для обгрунтування навантажень, оптимізації умов праці і відпочинку.
4.2.
Рівень затрат енергії є інтегральним показником діяльності організму людини в процесі праці. Основні затрати енергії, при цьому, зумовлюються роботою м'язів. Затрати енергії залежать також від ' інформаційного змісту, умов виробничого середовища, емоційного стану працівника.
Джерелом енергії для всіх життєвих процесів і функцій є обмін речовин.
Обмін речовин і обмін енергії - єдиний процес. Запас енергії в їжї виражається її калорійністю, тобто здатністю вивільняти при окисленні ту чи іншу кількість енергії.
Загальні добові затрати енергії включають функціональний та основний обмін енергії. Вони значно відрізняються у працівників різних професій. Залежно від розміру добових енергозатрат відокремлюють чотири групи робіт: легкі; помірної важкості; важкі; дуже важкі. Поділ робіт на групи важкості за показником енергозатрат має обмежене застосування і стосується фізичної праці.
Важливе практичне значення має питання про гранично можливу величину затрат енергії при тривалій роботі.
Найефективнішим як щодо результатів праці, так і стану здоров'я є середній, помірний рівень потужності роботи, який отримав назву енергетичного оптимуму.
4.3.
Підтримання в організмі оптимального рівня окислювальне - відновлюваних процесів забезпечується системою дихання. Суть дихання полягає в постійному оновленні газового складу крові та біологічному окисленні в тканинах.
Розрізняють зовнішнє та внутрішнє (тканинне) дихання.
Зовнішнє дихання - це обмін повітря між зовнішнім середовищем та легневими альвіонами
Внутрішнє дихання - це споживання клітинами кисню і виділення вуглекислого газу. Можливості збільшення дихального об'єму залежать від життєвої ємкості легень. Остання характеризується максимальною кількістю повітря, яку можна видихнути після максимального вдоху.
Залежно від об'єму легеневої вентиляції і споживання кисню за одну хвилину в процесі праці виділяють шість груп робіт за рівнем важкості.
4.4.
З кровотоком надходять до всіх органів і тканин працюючого організму необхідні поживні речовини і кисень. Одночасно в кров видьляються з тканин продукти обміну та вуглекислота. Ці процеси складають транспортну функцію крові.
Кров виконує також терморегуляторну (підтримання постійної температури тіла), захисну (білі кров'яні тільця поглинають мікроби, що потрапили в організм) і гуморальну (розносить по всьому тілу гормони, які посилюють або послаблюють діяльність різних органів) функції. ^ Відповідно до важкості роботи та факторів зовнішнього середовища в організмі працівника збільшується кровоток, мірою якого є хвилинний об'єм крові (ХОК).
Збільшення хвилинного об'єм крові досягається за рахунок двох механізмів: посилення діяльності серця; розширення капілярів.
Діяльність серця посилюється збільшенням частоти скорочень серця за одиницю часу (пульсу), а також шляхом збільшення ударного об'єму крові (УОК).
Частота пульсу досить адекватно відображає функціональне напруження організму під час не тільки фізичної, а й розумової та сенсорної праці.
У процесі праці більша частина крові поступає в розширені судини працюючих м'язів. Артеріальний кров'яний тиск характеризується максимальним (систолічним) і мінімальним (діастолічним) тиском.
У здорових людей мінімальний тиск під час роботи мало змінюється (±5... 15 мм. рт. ст.). Максимальний - до 150 і навіть 200 мм. рт. ст. відповідно до потужності виконуваної роботи. Середня арифметична цих двох показників є середній динамічний тиск.
4.5
Під час роботи в організмі працюючої людини переважають процеси розпаду над відновленням.
По закінченні роботи у період відновлення: поповнюються затрачені енергоресурси;
ліквідуються продукти розпаду; нормалізується внутрішнє середовище організму.
Розрізняють дві фази відновювальних процесів: фазу раннього відновлення і фазу пізнього повільного і тривалого відновлення.
Особливістю відновлювальних процесів є те, що загальна працездатність організму, а також окремі показники обміну речовин і вегетативних функцій досягають вихідного рівня в різний час. Навіть для однієї і тієї ж самої фізіологічної системи окремі показники відновлюються неодночасно. Серед показників системи кровообігу найшвидше відновлюються частота пульсу, кровяний тиск та інше.
Динаміка фізіологічних функцій працівника при виконанні різних робіт має різноспрямований характер і залежить від багатьох факторів: стану здоров'я працівника; особливостей роботи; умов зовнішнього виробничого середовища, тощо.
Знання закономірностей відновлювальних процесів дозволяє більш обгрунтовано підійти до організації трудових процесів, розробки режимів праці і відпочинку.
Ключеві слова.
4.1 .Адаптація - це динамічний процес, завдяки якому в організмі підтримується постійність внутрішнього середовища в мінливому зовнішньому середовищі. Фізіологічні константи - це стійкі постійні кількісні показники, які характеризують нормальний стан внутрішнього середовища і всього організму.
Гомеостаз - комплекс складних пристосованих реакцій організму, спрямованих на ліквідацію або максимальне обмеження впливу різних факторів зовнішнього середовища, які порушують його постійність.
Психічна адаптація - це процес встановлення оптимальної відповідності між особистістю і навколишнім середовищем, в тому числі соціальним, яка сприяє задоволенню актуальних потреб і реалізації значущих цілей за умови збереження
фізичного і психічного здоров'я працівника. Резерви організму - це його здатність посилювати свою діяльність порівняно зі станом відносного спокою.
Фізіологічні резерви - це резерви, які зумовлюються функціональгим станом окремих органів і організму в цілому, діяльність яких посилюється в результаті нейрорегуляції. Психологічні резерви - резерви, які пов'язані з психічними функціями людини, є показником розумовоїипрацездатності і визначаються високою стійкістю до несприятливих факторів зовнішнього середовища.
4.2-Асиміляція - процес засвоєння організмом речовин, створення з них нових та відновлення порушених клітин і тканин.
Дисиміляція - процес розпаду складних органічних речовин на прості сполуки. Енергетичний баланс - співвідношення між кількістю енергії, яка надходить до організму з їжею, і витраченою енергією.
Калорійний еквівалент - кількість енергії, яка вивільняється при використанні 1 л. кисню. Основний обмін - кількість енергії, яку витрачає організм в стані повного м'язового спокою, на тщесерце і при температурі 18 - 20° С.
Енергетичний оптимум - найефективніший як щодо результатів праці, так і стану здоров'я є середній, помірний рівень потужності роботи.
Енергетичний коефіцієнт корисної дії — відношення кількості механічної роботи до величини затрат енергії.
4.3. Дихання - це сукупність складних процесів, внаслідок яких відбувається споживання організмом кисню і виділення вуглекислого газу.
Легенева вентиляція - це кількість повітря, яке проходить через легені за одиницю часу (одну хвилину).
Показник максимального споживання кисню (МСЮ - це найбільша кількість кисню, яку організм може спожити за одну хвилину при максимально важкій роботі. Кисневий запит - певна кількість кисню для виконання будь-якої роботи. Кисневий борг - це різниця між сумарним кисневим запитом і кількістю кисню, який фактично споживається під час роботи.
4.4.Хвидинний об'єм крові (ХОК) - тобто кількість крові, яка проходить через систему кровообігу за одну хвилину.
Ударний об'єм крові ГУОЮ - кількість крові, яка виштовхується в судини за одне скорочення. Артеріальний кров'яний тиск - він характеризується максимальним (систолічним) і мінімальним (діастолічним) тиском. Пульсовий тиск є різниця між максимальним і мінімальним тиском крові.
4.5-Конвекція - це віддача тепла у навколишнє повітряне середовище. Проведення - це віддача тепла предметам, які безпосередньо прилягають до людини (одяг, взуття, інструменти).
Випромінювання - це нагрівання навколишніх предметів, які мають нижчу температуру, шляхом поширення теплової енергії через повітряне середовище. Випаровування - це віддача тепла шляхом потовиділення.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ..
1. Що таке адаптація і гомеостаз?
2. Поясніть суть основних механізмів адаптації?
3. Що ви розумієте під фізіологічними резервами організму?
4. Як фізіологічні резерви використовуються в процесі праці?
5. У чому полягає суть обміну речовин і обміну енергії?
6. Як впливає робота на затрати енергії працівника?
7. що ви розумієте під енергетичним оптимумом та енергетичним коефіцієнтом корисної дії?
8. У чому полягає суть дихання та які його основні показники?
9. Як впливає робота на функції дихання працівника?
10. які функції виконує серцево-судинна система, які показники її діяльності та механізми пристосування до навантажень?
11. Як впливає робота та умови її виконання на діяльність серцево-судинної системи працівника?
12. На які групи поділяються роботи за показником «робочого пульсу»?
13. У чому виявляється динаміка артеріального тиску крові при виконанні роботи?
14. Які основні напрямки оптимізації трудових навантажень щодо стану серцево-судинної системи працівника?
15. У чому полягає суть терморегуляції організму працівника? Як відбуваються теплоутворення і тепловіддача?
16. Продумайте основні напрямки оптимізації мікроклімату виробничих приміщень.
17. У чому полягає суть відновлювальних процесів, їх особливості і практичне значення для організації праці?
Література.
1. Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці: навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2000, с.57-76
2. Крушельницкая Я.В. Физиология й психология труда: учебн. пособие. - К.: УМКВО, 1989, с. 19-28
3. Полежаев Е.Ф., Макушин В.Г. Основи физиологии й психологии труда: учебн.пособие.- М.:
Зкономика, 1974,с. 135-150
Тема 5 Психологічні фактори трудової діяльності.
5.1 Психіка людини, та ії функції в процесі праці.
5.2 Закономірності активізації, психічних процесів людини в трудовій діяльності.
5.3 Ємоції і почуття в процесі праці.
5.4 Психічні властивості особистості їх розвиток і прояви в трудовій діяльності.
Зверни увагу.
При вивченні цієї теми необхідно знати, що ринкові відносини є однією з форм соціально-економічного життя суспільства, які склалися історично. Історія, соціологія, економіка досліджують і описують загальні закони виникнення й розвитку ринкових відносин. Так само закономірно закладається й психологія людей, включених в ці відносини. Кожна людина в суспільстві заміщається унікальною й неповторною індивідуальністю, але разом з тим вона набуває певних подібних рис і властивостей, тобто формується певний тип особливості. Необхідно запам’ятать, що діагностика окремих якостей особистості-дуже складна та копітка робота, яка
вимогає спеціальної підготовки і знань. Треба чітко розуміти, що за словами, які позначають ту чи іншу якість особистості стоять мотиви та цінністі оріентації, які визначають спрямованість особистості, розкривають спонукальні причини ії вчинків, в якіх людина себе реалізує.
5.1 Праця як доцільна свідома діяльність людини. Крім зовнішньої ( фізичної), включає і внутрішню (психічну) активність. Однак психіка є суб’єктивним відображенням об’єктивного світу. Змістом психіки є образи реальних предметів, явищ, подій, детерміновані індивідуальним досвідом, інтересами, почуттями і світоглядом людини. На основі і за допомогою цих образів здійснюється управління поведінкою і діяльністю людини.
Відображення дійсності в мозгу людини характеризується різними рівнями. Вищий рівень психіки властивий людині утворює свідомість.
Основними характеристиками є:
- сукупність знань, якими людина оволодіває завдяки пізнавальним процесам;
- самосвідомість, тобто усвідомлення, самопізнання, самооцінка людиною себе і своїх вчинків, дій;
- забеспечення цілеспрямованої діяльності на основі формування мети, вихдячи з мотивів, потреб, прийняття вольових рішень, внесення необхідних корективів у виконання дій;
- почуття та емоційні оцінки, які відображають ставлення людини до навколишнього світу, інших людей тощо;
В трудовій діяльності психіка виконує когнітивну (пізнавальну), регулятивну, мотиваційну та комунікативну функції.
Психічна діяльність людини в процессі праці виявляється у трьох основних формах: психічних процесах; психічних станах; психичних властивостях особистості.
У трудовій діяльності психологічними факторами виступають: пізнавальні процеси; емоційно-вольові стани; властивості особистості.
5.2 Різноманітну інформацію про зовнішнє і внутрішнє середовище людина отримує за допомогою органів чуттів у вигляді відчутів. В основі відчуття лежить складний рефлекторний акт.
На основі інформації, яка надходить через органи чуттів формуються образи предметів і явищ.
Основними властивостями сприймання є предметність, вибірковість та усвідомленість.
Сприймання є результатом активних дій людини, особливим видом розумової діяльності. У процессі праці має місце планомірне сприйяття предметів та явищ, воно називається спостереженням і виступає як самостійна діяльність. Ефективність спостиреження визначається чіткою постановкою завдання і залежить від попередньої підготовки та досвіду працівника щодо сприйняття потрібної інформації.
Прогрес людства пов’язаний з беспрерервним процесом пізнання навколишнього світу, відкриттям нових закономірностей і взаємозв’язків між предметами і явищами, розв’язанням нових складних проблем в ході реалізації поставлених цілей, зумовлених тими чи іншими потребами.
Мислення виявляється як абстрактне, опосередковане.
Слово є матеріальною оболонкою для думки, яка стає безпосередньою дійсністю для людей.
Результатами, продуктами процесу мислення є думка у вигляді понять, суджень умозаключень.
У процесі мислення людина спирається на знання і досвід.
У процесі праці мислення має цілеспрямований характер і зумовлюються її метою, необхідністю розв’язання нових проблем, тощо.
Мислення в процесі праці проявляється як репродуктивне та творче.
Залежно від змісту праці і вирішуваних завдань розрізняють три типи мислення: наочно-дійове, наочно-образне і словесно-логічне або понятійне.
В практичній діяльності людини всі види мислення нерозривно пов’язані, постійно переходять одне в одне при вирішенні різноманітних завдань.
За умов переходу до ринкової економіки формою відображнння економічної діяльності стає економічне мислення-узагальнене пізнання людьми економічних процесів і явищ, їх істотних зв’язків в економічних поняттях і як здатність раціонально мислити, розумно діяти, зокрема у сфері трудової діяльності, дозволяє людині свідомо адаптуватися до навколишнього середовища.
Будь-яка трудова діяльність, індивідуального досвіду працівника. Елементи досвіду закріплюються, зберігаються і відтворюються відповідно до вимог діяльності людини, утворюючи зміст пам’яті.
Процесом пам’яті є запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування. Ці процеси тісно пов’язані між собою, формуються і відбуваються в діяльності та залежать від неї.
Увага- складне психічне явище, яке супроводжує, спрямовує і доцільно організовує психічну діяльність. Вона забеспечує вибірковий, цілеспрямований характер таких пізнавальних процесів як сприймання, мислення, запам’ятовування, відтворення інформації тощо.
Фізіологічні механізми уваги пов’язані з принципом домінанти, тобто підвищеною збудливістю певних мозкових структур.
Специфічними особливостями уваги є її зосередженість та динамічність.
Залежно від об’єкта зосередження (предмети, думки, рухи) відокремлюють такі форми прояву уваги, як сенсорна (перцептивна), інтелектуальна і моторна (рухова).
За способами виникнення і здійснення розрізняють мимовільну і довільну увагу.
Найбільш професійно можливими якостями або властиввостями уваги є: концентрація, інтенсивність, стійкість, об’єм, росподіл і переключення. Їх необхідно формувати в процесі виробничого навчання і враховувати при професійному відборі та розміщенні кадрів на виробництві.
Воля- у трудовій діяльності необхідна цілеспрямованість психічних процесів. Свідоме регулювання сприймань, мислення, пам’яті, емоційних станів здійснюються волею людини. Основна особливість вольової регуляції полягає у свідомій мобілізації особистостю своїх психічних і фізіологічних можливостей для переборення труднощів при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків.
Воля забеспечує виконання двох взаємопов’язаних функцій-спонукальної і гальмівної.
За характером психічної активності в діяльності розрізняють: рухову, ємоційну, образну і словесно-логічну пам’ять.
Показниками оцінки пам’яті є обсяг, швидкість та міцність запам’ятовування, точність і готовність до відтворення інформації.
Причиною ризикованої поведінки. Яка передбачає включення волі, є розрахунок на виграш, очікувана величина якого в разі успіху перевищує рівень несприятливих наслідків при невдачі.
Свідома регуляція поведінки і діяльності людини залежить від її вольових властивостей. Такими властивостями є рішучість, самостійність, ініціативність, наполегливість, витримка, організованість, сміливість і т. ін.
Вольові якості формуютиься в процесі праці, у спілкуванні з іншими людьми, а також шляхом самовиховання.
5.3 У процесі праці і спілкування з іншими людьми у працівника не тільки активізуються пізнавальні процеси, а й виникає особисте ставлення до цілей організації, інших людей, результатів власної діяльності, винагороди порівняно із затратами енергії і т. ін. Тобто водночас з психічним процесом виявляється особливий емоційний стан- переживання почуттів.
Формами переживання почуттів є емоції, афекти, настрої, стресові стани і власне почуття.
Емоції як безпосередні тимчасові переживання поділяються на стенічні і астенічні.
Стенічні емоції в процесі праці спонукають працівника до дій, збільшуючи його енергію. Астенічні- характеризуються пасивністю, споглядальністю.
Поведінка людини в стресових станах залежить від типу нервової системи, локуса контролю, характеру і вольових якостей, ставлення до стрес-фактора.
Важливе значення при цьому має стан психологічної готовності працівника до діяльності. Вона може бути завчасною і ситуативною. Завчасна базується на раніше набутих знаннях, навичках, уміннях, мотивах і установках. Ситуативна готовність-мобілізація всіх сил, створення психологічних передумов для успішних дій в даний момент.
5.4 Розвиток особистості- це такі її зміни, внаслідок яких індивід здатний ставити і вирішувати все більш складні конкретні завдання.
Поняття “особистість” включає всебе характеристику людини з позиції її суспільної діяльності і тих провідних мотивів, якими вона керується у своїх вчинках.
Суть особистості визначається її ставленням до навколишнього світу, суспільного дуття, інших людей і самої себе.
Особистість формується завдяки предметній діяльності і спілкуванню з іншими людьми, тому соціальна сутність є її основним атрибутом.
У процесі вирішення важливих соціально детермінованих завдань-пізнавальних, ціннісно-значущих, морально-етичних, комунікативних-відбувається постійний розвиток особистості як системи.
Індивідуальні риси працівника найбільш повно виявляються в темпераменти, характерні, здібностях і мотивах, пізнання і управління якими в конкретній трудовій діяльності створять умови для ефективної діяльності і реалізації творчого потенціалу організації.
Темперамент залежить від типу вищої нервової діяльності, тобто процесів збудження і гальмування. Властивостями нервових процесів є сила, врівноваженність і рухливість.
В залежності від поєднання відмічених властивостей розрізняють чотири типи вищої нервової діяльності (ВНД) є фізіологічною основою темпераменту: темперамент-нейротизм.
Особистості темпераменту як динамічної сторони психіки є нередумовою формування і розвитку тих основних властивостей особистості, які становлять характер людини. Індивідуальні особливості, які утворюють характер людини, стосуються в першу чергу її волі, розуму, почуттів.
У структурі характеру можна виділити чотири підсистеми, або групи властивостей, які характеризують ставлення особистості до різних сторон дійсності:
Успішність оволодіння тією чи іншою професією, ефективність трудової діяльності залежать від здібностей.
Здібності виявляються тільки в діяльності, співвідносятся з відповідними психічними функціями-особливостями пам’яті, мислення, сприймання, емоційними властивостями, рисами характеру, тобто виступають як синтез властивостей особистості, яких відповідає вимогам діяльності і забезпечує високі досягнення в ній.
Здібності являють собою сукупність психічних якостей, яка має певну структуру.
Рівень розвитку здібностей людини залежать від конкретних умов її життя і діяльності, методів формування зань і умінь, необхідних у тій чи іншій діяльності, а також від наявності природних задатків.
Виділяють два рівні здібностей:
-репродуктивний, який забеспечує успішне засвоєння готових знань, оволодіння трудовими навичками як способами виконання трудових операцій і процесів;
-творчий, який забеспечує створення нового, оригінального.
Високий рівень розвитку здібностей називають талантом.
Суттєвими факторами розвитку і реалізації здібностей працівника є стійкі професійні інтереси, які стимулюють оволодіння новими знаннями, прийомами і способами діяльності, ефективна мотивація, оцінка та організація роботи як творчого процесу.
У структурі трудової діяльності важливим компонентом є мотив.
Мотив виступає як причина постановки тих чи інших цілей.
Трудова поведінка людини спонукається не одним, а багатьма мотивами.
Відповідно до проявів мотивів мотивуючі фактори поділяються на три класи:
- потреба, як основа активності;
- причини, які обумовлюють вибір діяльності залежно від спрямованості особистості;
- суб’єктивні переживання, емоції, як форми регуляції (саморегуляції) поведінки і діяльності.
З мотивами пов’язані мотивафійні стратегії діяльності людини, які можуть сприяти ябо протидіяти її прогресивному розвитку.
На основі пізнання справжніх спонукань працівників до високопродуктивної праці розроблені і використовуються різні моделі мотивації. Найбільш відомі та процесуальні теорії мотивації.
Змістовні теорії мотивації базуються на врахуванні різоманітних потреб і пов’заних з ними факторів, які визначають поведінку працівників.
Ключеві слова.
5.1 Психіка; Свідомість; психічні процеси; психічні стани; психічні властивості.
5.2 Відчуття; сприймання або перцепція; спостереження; уявлення; мислення; поняття; судження; умовивід; проблемна ситуація; завдання; інтелект; пам’ять; зберігання; рухова пам’ять; словесно-логічна; короткотривала пам’ять; довготривала пам’ять; оперативна пам’ять; оперативна одиниця пам’яті; мимовільна пам’ять; довільна пам’ять.
5.3 Почуття; афект; настрої; стрес; психічний стан.
5.4 Особистість та її структура; темперамент і характер; здібності; мотиви і мотивація.
Контрольні запитання.
1.Що таке психіка і свідомість?
2.Які характеристики свідомості та особливості її розвитку?
3. Що таке відчуття, якими властивостями вони характеризуються і яке мають значення у процессі праці?
4. Що таке сприймання та які його властивості?
5. Що таке мислення і за допомогою яких операцій воно здійснюється?
6. Які є види мислення і в чому полягає їх суть?
7. В чому проявляються індивідуальні особливості мислення?
8. Що таке таке пам’ять і з яких психічних процесів вона складається?
9. Що таке увага та яке вона має значення у процессі праці?
10. Які є види уваги і як вони виявляються у процесі праці?
11. Що таке воля і які функції вона виконує в трудовій діяльності:
12. Що таке емоції і почуття, які ви знаєте форми переживання почуттів та в чому їх суть?
13. Що таке стрес, у чому він проявляється і як впливає на поведінку працівника та ефективність діяльності?
14. Що таке напруження у процесі праці та в яких формах воно проявляється?
15. Що ви розумієте під станом психологічної готовності людини до діяльності?
16. Що таке особистості людини і в чому виявляється її розвиок?
17. У чому виявляється індивідуальність людини і спрямованість особистості?
18. Що таке темперамент, чим зумовлені відміності в темпераментах людей та якими властивостями характеризується темперамент?
19. Що таке характер і які групи властивостей виокремлюються в його структурі?
20. Що таке здібності і як вони проявляються в діяльності?
21. Що таке мотив, система мотивів і мотивуючі фактори?
Література:
1. Данчева О.В., Швалб Ю.М. Практична психологія в економіці та бізнесі: навчальний посібник- Лібра, 1998-270 с.
2. Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці: навчальний посібник.-К.:КНЕУ, 2000, с. 77-118.
3. Крушельницкая Я.В. физиология и психология труда: учебное пособие.-К.:УМКВО 1989, с. 37-57.
Тема 6. Працездатність людини та закономірності ЇЇ динаміки.
6.1. Суть і фактори працездатності людини;
6.2. Межа працездатності і функціональні стани організму людини в процесі праці;
6.3. Показники і методика оцінки працездатності людини;
6.4. Динаміка працездатності і характеристика її фаз;
6.5. Заходи щодо підвищення працездатності працівників.
ЗВЕРНИ УВАГУ!
При вивченні цієї теми необхідно вивчити сутність і механізм працездатності людини, розглянути показники, оцінку, динаміку і характеристику її фаз, а також заходи її підвищення.
ВИВЧИ!
6.1. Ефективна трудова діяльність може бути забезпечена лише на основі врахування фізіологічних і психологічних закономірностей функціонування людського фактора.
Фізіологічною основою продуктивності праці є працездатність людини, завдяки працездатності можлива реалізація знань, умінь і досвіду людини.
Існує багато визначень категорії "працездатність". В найбільш загальному формулюванні працездатність визначають як здатність організму людини витримувати витримувати навантаження (м'язові, нервові, енергетичні, інформаційні) у процесі праці. Це означає, що дії на різних рівнях організму виявляються по-різному: одні сприймають інформацію, другі переробляють інформацію, інші виконують конкретні трудові рухи і діі, або здійснюють енергетичне забезбечення виконання роботи і т. п.).
Рушійні сили, які створюють і визначають працездатність людини такі:
- процесе збудження на нейрофізіологічному рівні;
- енергія хімічних речовин на молекулярному рівні.
Рівень працездатності конкретної людини як максимально можливий. Її психофізіологічний потенціал визначається такими факторами, як:
- стан здоров'я;
- м.'язова сила і витривалість та їх співвідношення:
- властивості нервових процесів (сила, рухливість, врівноваженість);
- біоенергетичні процеси і резерви оргапізму;
- психічні функції.
Загалом вона залежить від віку і статі людини, соціально-економічних умов життя і праці.
Для конкретної людини рівень працездатності є досить стабільним, а зміни його відбуваються повільно і мають тривалий характер. З огляду на це розрізняють повну, часткову та залишкову працездатність. Під повною працездатністю розуміють здатність людини до праці без обмежень; під частковою ~ з певними обмеженнями. Залишкова працездатність характерна для осіб старшого віку І зумовлена зменшенням фізіологічного потенціалу внаслідок старіння. Наявність її дозволяє цим людям пропонувати свої послуги праці на ринку робочої сили.
Для оцінки працездатності як при фізичній, розумовій та нервово-напруженій роботі; необхідне вивчення м'язової сили і витривалості, методом динамометрії. Точність і координація рухів вивчаються методом координометрії.
Вивчення стану серцево-судинної системи працівників проводиться методом електрокардіографії, пульсометрії і вимірювання кров'яного тиску. Під час обробки матеріалу шляхом відповідних розрахунків отримують дані про ударний (УОК) та хвилинний об'єм крові (ХОК).
Функціональний стан органів дихання людини в процесі праці оцінюється за ритмом. частотою і глибиною дихальних рухів, а також шляхом визначення життєвої ємкості легень, хвилинного об'сма дихання, максимальної легеневої вентиляції. Із цією метою використовують такі метоли, як пненмографія і спирометрія.
Найдоступніщнми методами вивчення працездатності людини у виробничих умовах є тестові методики (наприклад, спеціальні тести вивчання властивості нервових процесів, психічних функцій тощо).
Крім об'єктивних методів оцінки працездатності, методом опитування вивчається суб'єктивний стан працівників, в процесі якого вони дають оцінку величини стомлення в балах: не має стомлення - 0, легка стомленість - 1. середня - 2, сильна - 3, дуже сильна -4 бали.
6.2. Дослідженнями академіка І.П.Павлова встановлено, що, незважаючи на велику кількість енергетичних речовин в організмі, нри безперервній роботі одні й ті самі клітини кори головного мозку можуть безперешкодно використовувати тільки певну їх частину. Це обмеження Павлов назвав межею працездатності.
Величина працездатності різних функціональних одиниць неоднакова. Найменшу працездатність мають центри кори, найбільшу - виконавчі функціональні одиниці (м'язи). '
Межа працездатності - величина перемінна. Залежно від конкретних умов.
Згідно з теорією функціональної системи ( П.К.Анохін) працездатність підпорядковується закону саморегуляції.
Рівень мобілізації працездатності людини при здійсненні нею професійної діяльності може бути різним. Він виявляється у формуванні відповідних якісних функціональних станів організму:
- нормального;
- граничного;
- патологічного.
Оцінка цих станів базується на взаємодії різних функціональних систем як одиниць інтегративної діяльності мозку. Це основна, побічна і відновлювальна функціональні системи.
Для нормального (Функціонального стану характерна відсутність або зглуджування нейрофізіологічного конфлікту між основною І побічною Ф,С.. тобто ОФС є стійкою домінантою, яка справляє гальмівний вплив на конкуруючі рефлекторні акти. Другою особливістю нормального функціонального стану (НФС) є те, що витрати функціональних ресурсів в організмі людини не виходять за межу працездатності-Об'єктнвною ознакою НФС є максимальна ефективність трудової діяльності за умови функціональної мобілізації відповідно до фізіологічного закону межі працездатності.
Для граничного функціонального стану (ГФС) характерні значні затрати функціональних ресурсів, які виходять за межу працездатності. У результаті загострюється нейрофізіологічний конфлікт між ОФС, ПФС і ВФС. Внаслідок цього трудова діяльність сповільнюється, розсіюється увага, погіршується мислення,
виникають зайві і неточні дії та рухи- посилюються реакції на побічні подразники, наростає нервово-емоційне напруження.
Патологічний функціональний стан (ПФС) організму характеризується крайнім загостренням нейрофізіологічного конфлікту між функціональними системами, виявляється у вигляді різних функціональних порушень. У зв'язку з затратами "заборонених" енергетичних ресурсів відбуваються значні зрушення в показниках серцево-судинної системи, газообміну і діяльності інших внутрішніх органів. Ознакою ПФС організму людини є також диско орд й наці я, яка виявляється в парадоксальних і ультрапарадоксальннх реакціях. Суть їх у тому, що позитивні сигнали, які спонукають до правильних дій, втрачають своє стимулююче значення, а негативні, навпаки, спонукають і можуть внклнкати неадекватні реакції.
Критерієм для оцінки рівня мобілізації працездатності служить ефект Сєченова.
6.3.
6.З.І. Для оцінки працездатності людини використовується система різних показники: До виробничих належать:
• продуктивність праці - виробіток продукції за одиницю часу;
• трудомісткість роботи - витрати часу на виробничу операцію;
• якість роботи (продукції) - наявність браку;
• втрати робочого часу і простого устаткування з вини працівника.
До фізіологічних показників належать:
• величина енергозатрат;
• частота пульсу, ударний і хвилнншні об'єм крові;
• м'язова сила;
- м 'язова витривалість:
• час сенсомоторних реакцій;
- частота дихань, легенева вентиляція, коефіцієнт споживання кисню:
• сила, рухливість, урівноваженість процесів збудження і гальмування:
• критична частота злиття мигтінь;
• тремор (тремтіння рухової ланки);
• температура іпкірн.
До психологічних показників відносяться:
-увага (концентрація, переключення, розподіл).
- мислення;
- пам'ять;
- сприймання;
- емоційно-вольове напруження.
6.3.2. Методика оцінки працездатності передбачає обов'язкове додержання певних правил:
• в кожному конкретному випадку слід спиратися на показники найбільш адекватні для даного вида праці;
• не обмежуватися одним показником, а використовувати їх комплекс:
-при аналізі показників враховувати нормальні зрушення їх у зв'язку з добовою
періодикою:
- кількісні показники необхідно обов'язково доповнювати якісними.
Оцінка працездатності за виробничими показниками базується на застосуванні економіко-статистичних методах, хронометражних спостереженнях, фотографії робочого дня і використанні устаткування, фотохрометражі, самофотографі.
Для оцінки таких властивостей центральної нервової системи, як збудливість, сила і рухливість нервових процесів необхідне вивчення:
• стану аналізаторів методом визначення критичної частоти злиття мерехтінь (КЧЗМ);
• часу сеіїсомоторної реакції методом рефлексометрії.
6.4 На основі виробничих, фізіологічних, психологічних показників, визначених за кожну годину роботи, будують криві працездатності, тобто графік зміни показників протягом робочого дня, доби, тижня, року.
Узагальнена крива працездатності людини протягом робочого дня дістала назву «класичної кривої» і характеризується чітко вираженими фазами. Протягом зміни в динаміці працездатності виділяються декілька фаз:
· доробочий стан, або фаза мобілізації енергетичних резервів; або фаза оперативного спокою (О.О.Ухтомський);
· фаза впрацювання, або стадія зростаючої працездатності. Складає 20-25 хв. на важких ручних роботах, 1-1,5 год. при виконанні легких точних робіт, 1,5-2,5 год. при розумовій праці. На тривалість фази впрацювання впливає вік працівника, досвід, тренованість, емоційний стан і ставлення людини до праці;
· фаза стійкої працездатності. Тривалість її становить 2…3 год. в першій половині робочого дня і залежить від важкості роботи, характеру м’язових навантажень, вихідного функціонального стану працівника, віку, особистих властивостей;
· фаза розвитку втоми починається через 3-4 год. від початку роботи.
Характеризується зниженням виробничих показників при наростанні напруженості психофізіологічних функцій організму. За своєю суттю вона являє собою загострення нейрофізіологічного конфлікту, ознаками якого є нестійкість уваги, нерішучі, неточні і зайві рухи, посилення нервово-емоційного напруження тощо.
Вирізняють три стадії переходу організму з стійкого стану до фази втоми :
· стадія повної компенсації (ознаки втоми повністю компенсуються вольвими зусиллями працівника);
· стадія прогресивного зниження працездатності, яка характеризується швидким наростанням втоми, зниженням виробничих показників.
· Стадія нестійкої компенсації. Виникає відчуття стомлення, змінюються психічні функції;
Зазначені фази працездатності повторюються в другій половині робочого дня. Проте вони мають певні особливості. Так фаза впрацювання за тривалістю коротша, а рівень працездатності на фазі стійкого стану нижчий, ніж в першій половині робочої зміни.
Стадія розвитку втоми починається раніше. У деяких випадках наприкінці робочої зміни можливе підвищння працездатності людини внаслідок чисто емоційних факторів. Ця фаза в динаміці працездатності дістала назву «емоційного» або «кінцевого пориву»
Після закінчення роботи наступає період відновлення працездатності.
Працездатність змінюється і протягом тижня. На кривій тижневої працездатності простежується три фази:
· впрацювання, яка припадає на понеділок;
· стійкого стану-вівторок, середа, четверг;
· розвитку втоми - п’ятниця і субота.
Знання про коливання працездатності слугують основою для розробки графіків змінності, початку роботи, тривалості обідньої перерви, регламентованих перерв на відпочинок тощо.
6.5 Підвищення працездатності випливає із закономірностей її динаміки і зводиться до:
· прискорення процесу впрацювання;
· збільшення фази стійкого стану в фонді робочого часу;
· віддалення фази розвитку втоми;
· забеспечення високої продуктивності праці до нормалбних психофізіологічних затрат.
Комплекс заходів щодо підвищення і збереження працездатноті працівників на оптимальному рівні реалізується на:
· техніко-організаційному;
· соціально-економічному;
· санітарно-гігієнічному;
· медико-біологічному;
· психологічному;
· соціально- психологічному тощо.
Залежить від умов праці, ритмізації трудових процесіів, оптимізації темпу роботи, а також раціоналізації трудових рухів. Особливе значення для підтримання працездатності має раціональний режим праці і відпочинку.
Високій працездатності працівників сприяє і раціоналізація робочих місць на основі врахування антропометричних, біомеханічних і психофізіологічних вимог, що обумовлює раціональну робочу позу, зменшення статичних навантажень, оптимізацію робочої зони та інформаційних потоків.
Висока працездатність забеспечується за рахунок використання факторів естетичного впливу (колір, світло, музика) на працюючих.
Особливе значення в підвищенні працездатності працівників має створення сприятливого соціально-психологічного клімату в організації, високий рівень мотивації праці, ефективна система стимулювання результатів діяльності, рівень життя в цілому і охорона здоров’я населення.
Ефективність заходів, спрямованих на підвищення працездатності працівників можна оцінити приростом продуктивності праці, який досягається за рахунок збільшення фази стійкого стану в загальній тривалості робочої зміни.
Запам’ятай поняття:
1. Працездатність-повна, часткова, залишкова, професійна.
2. Функціональний стан-нормальний, граничний, патологічний.
3. Функціональна система-основна, побічна, відновлювальна.
4. Ефект Сєченова.
5. Крива працездатності.
6. Фази працездатності.
7. Динаміка працездатності.
Перевір себе!
1. Що таке працездатність?
2. Які фактори впливають на рівень працездатності?
3. Які функціональні стани формують в організмі працівника, які їх характеристики?
4. Які функціональні системи активізуються в процесі праці, в яких співвідношеннях вони знаходяться?
5. Що таке ефект Сєченова?
6. Які показники використовуються для оцінки працездатності?
7. Які методи застосовуються для вивчення динаміки працездатності?
8. Як проводиться стандартизація показників динаміки працездатності?
9. У чому полягає суть методу непараметричної статистики при визначенні інтегрального показника працездатності?
10. Охарактеризуйте основні фази динаміки працездатності?
11. Які бувають типи динаміки працездатності?
12. Як змінюється працездатність протягом доби і як використовується ця закономірність при організації праці?
13. Обгрунтуйте систему заходів, спрямованих на підтримання високого рівня
пацездатності працівників на виробництві?
Література!
1. Косилов С.А. Психофизиологические основы научной органызации труда-М.: Экономика, 1979, с. 176
2. Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці: навчальний посібник.-К.:КНЕУ, 2000, с. 118-136.
3. Крушельницкая Я.В. физиология и психология труда: учебное пособие.-К.:УМКВО 1989, с. 57-72.
4. Методические рекомендации: Интегральная оценка работоспособности при умственном и фызыческом труде- М.: Экономика, 1990, с. 108.
5. Саноян Г. Г. Создание условий оптимальной работоспособости на производстве (психофизиологический аспект). – М.: Экономика, 1978, с. 168.
Тема 7
Виробнича втма і заходи запобігання перевтоми працівників.
7.1 Суть, причини і загальний механізм розвитку втоми.
7.2 Показники і стадії втоми.
7.3 Заходи запобігання перевтоми.
Зверни увагу!
При вивчені цієї теми необхідно звернути увагу на сутність і механізм розвитку втоми, показники і заходи запобігання перевтоми працівників на виробництві.
Вивчи!
7.1 Проблема втоми належить до найскладніших у фізіології і психології праці. Систематичне вивчення процесів втоми началось з середини XIX ст. і триває досі.
Відомо понад 100 визначень поняття “втома”. Спільним із них є констатація таких сторін втоми як:
· Зниження працездатності людини;
· Вплив на розвиток втоми виконуваної роботи;
· Тимчасовий, зворотний характер працездатності.
Тому найбільш загальним є визначення втоми як тимчасового зниження працездатності внаслідок інтенсивної або тривалої роботи, яке виявляється в зниженні кількісних і якісних показників роботи і погіршення координації робочих функцій.
Фактори втоми пов’язані як з трудовою, так і з виробничою діяльністю людини. Втома, яка розвивається під впливом трудової діяльності, характеризується як професійна або виробнича, на відміну від загальної втоми, зумовленої життєдіяльністю людини.
Стомлення працівника і величина втоми певною мірою залежать від таких індивідуальних особливостей людини, як фізичний розвиток, стан здоров’я, вік, інтерес до роботи і мотивації, вольових рис характеру, типа нервової системи.
Сучасні уявлення про втому базуються на центрально-нервовій коецепції. Обгрунтування її дав М. І. Сєченов. Вона розроблялась в працях І. П. Павлова, М.Є Введенського, О.О.Ухтомського, М.І. Виноградова, П.К. Анохіна, С. О. Косилова та інші.
Суть її зводиться до таких висновків:
· Основна вага в механізмі втоми належить корковим центрам, які мають найменьший рівень працездатності, несуть велике навантаження, пов’язане з переробкою різної інформації і регулюванням роботи всіх органів і систем організму.
· Зрушення в стані периферійних апаратів є вторинними і залежать від зміни в нервових центрах (робота м’язів змінюється під впливом розумової втоми).
· в цілісному організмі людини втоми не знаходиться в прямій залежності від накопичення метаболітів. Людина втомлюється і при виконанні легкої і розумової роботи, коли відсутнє накопичення в м’язах молочної кислоти.
· Причиною втоми є критична величина затрат функціональних ресурсів і формування нейрофізіологічного конфлікту між діяльністю і відновлювальними процесами. Загострення якого супроводжується дискоординацією і дефіцитом тонізуючої нервової імпульсації.
Залежно від характеру роботи, вихідного функціонального стану працівника втома може досягати різної глибини, переходити у хронічну втому, або перевтому.
1.2 Втома характеризується суб’єктивною і об’єктивними показниками.
Суб’єктивною ознакою втоми є відчуття стомленості, яке переживається працівником як своєрідний психічний стан. Його компонентами є:
- відчуття знесилення, коли людина відчуває, що не в змозі належним чином продовжувати роботу;
- нестійкість і відволікання уваги;
- порушення в моторній сфері-рухи стають поспішними, нескоординованими;
- послаблення волі, рішучості, витримки, самоконтролю.
- сонливість.
Слід також мати на увазі, що суб’єктивні оцінки втоми залежать від мотивації, заінтересованості в роботі, рівня домогати і мотивації, емоційного стану.
До об’єктивних критеріїв втоми відносяться:
- показники ефективності роботи;
- зміни в різних фізіологічних системах і психічних функціях.
Залежно від особливостей праці втома може развиватися з різною швидкістю і досягати різного степеню глибини.
Розрізняють чотири ступені втоми:
- втома першого ступеню (маловиражена), або фаза початкових порушень реакції.
- втома другого степеню (помірна), характеризується незначним зниженням працездатності і витривалості;
- втома третього ступеню (виражена) характеризується відчутним зменшенням працездатності і витривалості рухового апарату. Мають місце чітко виражені парадоксальні реакції;
- втома четвертого ступеню (сильно виражена) супроводжується ультрадоксальними реакціями, що призводить до помилок, аварій тощо.
Критерії оцінки ступеню втоми за фізіологічними і психологічними показниками.
| Ступінь втоми | Зміна показника в кінці робочого дня, % | |||||||
| СМ3 | КП | ПЗМР | СЗМР | ПУ | КЧЗМ | |||
| Маловиражена( I ) | до 5 | до 5 | до 3 | до 3 | до 5 | до 2 | ||
| Помірна( I I ) | 6-20 | 6-20 | 4-15 | 4-15 | 6-20 | 3-8 | ||
| Виражена ( I I I ) | 21-35 | 21-35 | 16-30 | 16-30 | 21-40 | 9-15 | ||
| Сильновиражена (IV) | >35 | >35 | >31 | >31 | >41 | >16 | ||
СМ3-стандартно м’язово зусилля;
КП-об’єм короткотривалості пам’яті;
ПЗМР, СЗМР-час простої і складної зорово-моторної реакції;
ПУ-час переключання уваги;
КЧЗМ-критична частота злиття мерехтінь.
1.3 Заходи по бородьбі з втомою спрямовуються на:
- віддалення розвитку втоми в часі;
- недопущення глибоких стадій втоми і перевтоми працівників;
- прискорення відновлення працездатності.
Боротьба з втомою в першу чергу зводиться до покращення умов виробничого середовища. Важливе значення має раціоналізація трудових процесів. Особливу роль відіграє ритм і темп роботи. Віддаленню втоми сприяють фактори, які діють на нервово-м’язові системи, емоційний стан. Одним з основних організаційних заходів збереження працездатності є впровадження раціональних режимів праці і відпочинку.
Запам’ятай поняття:
Виробнича втома; центрально-нервова концепція втоми; загальна; локальна; психічна втома; перевтома.
Перевір себе!
1. У чому полягає суть втоми?
2. Обгрунтуйте центрально-нервова концепцію втоми.
3. У чому виявляються особливості розвитку втоми при різних видах праці?
4. Основні показники втоми.
5. Чим відрізняється втома від перевтоми?
6. Заходи по запобіганню перевтомі працівників на виробництві.
Література.
1. Китов А. И. Экономическая психология.- М. Экономика, 1987, с 17-47
2. Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці: навчальний посібник.-К.:КНЕУ, 2000, с. 137-151
3. Саноян Г. Г. Создание условий оптимальной работоспособости на производстве (психофизиологический аспект). – М.: Экономика, 1978-168 с.
Дата добавления: 2021-01-20; просмотров: 239; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!