Загальна характеристика права власності
КУРСОВА РОБОТА
Право приватної власності за законодавством України
Вступ
право власність приватний законодавство
Власність - історично зумовлена суспільна форма привласнення матеріальних, соціальних і духовних благ, яка визначає суспільно-виробничі, тобто економічні й вольові, а отже і нормативно-правові відносини між людьми, соціальними групами та класами в процесі виробництваі суспільного співжиття. Приватна власність вУкраїні має значну питому вагу в економічному житті. І у процесі приватизації вона зростатиме, враховуючи економічні та історичні умови розвитку України, ця форма власності матиме найближчим часом вирішальне значення і зможе стати основою господарювання.
Актуальність теми. З моменту створення незалежної Української держави, українське суспільство відмовилося від розвитку країни соціалістичним шляхом. Україна чітко взяла курс на створення правової держави з розвинутою економікою. Зрозуміло, що роблячи кроки до ринкової економіки, впевнено, але повільно, Україна повинна була змінити «радянське» законодавство. Країна з ринковою економікою і особиста власність поняття не сумісні. Треба було запропонувати новий більш сучасний інститут, який би відповідав вимогам теперішнього часу, ніж інститут особистої власності. Стан речей змінився з прийняттям 7 лютого 1991 р. Закону України «Про власність», коли були закладені основи інститут права приватної власності України. У кожній державі одним із центральним цивільно-правових інститутів є інститут права приватної власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права.
|
|
|
Суспільні, правові, економічні відносини не стоять на місці, «все тече, все змінюється» так казали стародавні філософи, так змінюється і наша країна, яка 20 років назад стала на шлях перебудови. За ці роки були прийняті важливі нормативні документи та рішення щодо становлення права приватної власності. Наприклад, прийнятті Конституція України в 1996 р., Цивільний кодекс України 16 січня 2003 р. та інші нормативно-правові акти по-новому визначили засади функціонування інститут права приватної власності.
Ступінь наукової розробки теми приватної власності є досить високим, про що свідчить масив публікацій теоретичного та практичного характеру стосовно окремих інститутів права власності.Вивченням даної теми займались такі відомі українські фахівці в галузі цивільного права, теорії держави а також економічної науки, зокрема: Гутьєва В.В, Дзера О.В., Николайчук Н.М, Михайленко О.О., Підопригора О.А, Венецька М.В, Суханов Е.А., Жаров В. О, Галунько В.В. та ін.
|
|
|
Мета і завдання. Мета курсової роботи полягає у вивченні особливостей інституту права приватної власності відповідно до сучасного цивільно-правового законодавства Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:
. сформулювати зміст поняття «право приватної власності»;
. визначити об'єкти та суб'єктів права приватної власності;
. сформулювати зміст та порядок здійснення права приватної власності;
. визначити підстави виникнення та припинення права приватної власності;
.здійснити класифікацію способів захисту права приватної власності.
Об'єктом роботи виступають правовідносини, що виникають в процесі реалізації права приватної власності в Україні.
Предметом роботи є сукупність нормативно-правових актів, що визначають порядок здійснення права приватної власності.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань курсової роботи застосовано загальнонауковий діалектичний метод пізнання соціальних явищ у сферах дії держави та права, що сприяло об'єктивній оцінці рівня цивільно-правового регулювання відносин власності в Україні. Формально-юридичний метод використовувався при дослідженні змісту та структури правових норм, що регулюють особливості здійснення права приватної власності. Логіко-семантичний метод сприяв поглибленню понятійного апарату. Догматико-юридичний аналіз норм чинного законодавства дозволив виявити в ньому прогалини та сформулювати пропозиції щодо удосконалення правових норм, які регулюють порядок здійснення права приватної власності. Нормативно-правовими джерелами стали Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України від 7 лютого 1991 р. «Про власність».
|
|
|
Загальна характеристика права власності
Право власності в Україні регулюється Конституцією України, Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами України.
Категорія «власність» історично ввійшла в науковий оборот задовго до того, як виникли економіка, економічна теорія як особлива галузь науки. Насамперед власність стала офіційним об’єктом права і філософії. Римське право уже визначало поняття власності й основних відносин, пов’язаних з нею: володіння, розпорядження і користування [29, С. 246].
В міру розвитку цивілізації змінювались способи закріплення цих відносин від традицій і звичаїв до норм права, встановлених державою. Але суть залишалась одна: власність - це відношення до речі як до своєї [18, С. 29].
|
|
|
Найважливіший крок у вивченні власності зробила економічна думка минулого століття. П.-Ж. Прудону (1809-1865) належить відома фраза: «Власність - це крадіжка». Таке визначення не одержало загального визнання і було піддано обґрунтованій критиці, але в позиції Прудона була дуже цінна деталь (якщо одна особа володіє річчю, то інша позбавлена можливості її мати) Виходить, не природа, а суспільні відносини лежать в основі власності [21, С. 152].
Правове врегулювання економічних відносин власності породжує утворення права власності, за допомогою якого утверджується панування власника над належними йому речами то його повноваження з володіння, користування та розпорядження ними. Перелічені повноваження власника є для нього найбільш значимими і у своїй сукупності становлять зміст економічних відносин власності. Право власності регулює лише статику майнових відносин власності, тобто визначає стан належності матеріальних благ індивідам.
Метою регулювання права власності є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів України для підвищення рівня життя її народу [24].
Розглядаючи поняття власності та права власності, перш за все необхідно визначити економічний та юридичний аспект. Так, власність, за своєю сутністю є економічною категорією і сама по собі означає суспільно-виробниче відношення з приводу привласнення особами і колективами природних і створених працею предметів. Тобто у економічному розумінні власність передусім означає певні відносини, що виникають між економічними суб’єктами. Власність як економічна категорія виявляється як відношення між людьми з приводу матеріальної основи господарської діяльності, тобто засобів виробництва. В цьому, власність тісно пов’язана із економічною владою, із управлінням виробництвом, щоденними відношеннями між людьми. Тому підсистема економічних відношень власності включає в себе кількісний і якісний аспекти, а саме: аналіз відносин привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів вжитку, послуг, результатів наукової діяльності тощо.
Часто йдеться про економічну сутність власності як базису, і про право власності як своєрідну надбудову, що створена волею суспільства і дозволяє здійснювати економічну діяльність з приводу виробництва і споживання благ. Таким чином, розглядаючи право власності як юридичну категорію, можна сказати, що воно встановлює та закріплює відносини, що існують у суспільстві щодо власності як категорії економічної [22, С. 498]. Право власності виражає суспільне ставлення до об’єктів права власності як до своїх. Право власності зароджується і розвивається у період, коли з’являється держава і право. За первіснообщинного ладу права власності не існувало, оскільки розподіл матеріальних благ здійснювався за традиціями та певними моральними уявленнями. Відносини власності набувають ознак відносин права власності, коли вони регулюються правовими нормами.
Саме поняття власність - це сукупність правових норм, що регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають в зв’язку з присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами, державою, які надають названим суб’єктам рівні права та обов’язки по володінню, користуванню і розпорядженню майном.
Характерною ознакою права власності є те, що воно існує само по собі незалежно від відносин між особами. Головне у праві власності - це панування власника над річчю. Право на річ дає відповідному суб’єкту безпосередньо виключну й обов’язкову для всіх владу над річчю. Суб’єкт цієї влади сам розпоряджається річчю, ніхто інший не має права впливати на неї, у чиїх би руках вона не знаходилася; особа, яка має право на річ, після суду може вимагати визнання свого права і видачі речі (ст. 316 ЦК України).
Право власності розглядається в об’єктивному та суб’єктивному аспектах. В об’єктивному аспекті - це сукупність правових норм що, регулюють суспільні відносини по володінню, користуванню і розпорядженню майном. В суб’єктивному аспекті право власності - це сукупність повноважень власника по володінню, користуванню і розпорядженню майном [23, С. 15].
Зміст права власності складається з трьох правомочностей, або як їх ще називають в юридичній літературі «тріада»: володіння, користування та розпорядження майном. Правомочності по володінню, користуванню та розпорядженню майном виникають у власника одночасно з виникненням права власності, причому характерно що ціла сукупність цих правомочностей права власності може належати лише власнику і нікому більше.
Також важливо зазначити що своє право власності щодо належного майна, здійснюється власником незалежно від волі та бажання інших осіб і обмежується лиже законом.
Розглянемо сутність цих правомочностей права власності у суб’єктивному та об’єктивному аспектах:
Право володіння - означає фактичне перебування речі у господарюванні власника, тобто можливість впливати на річ.
У суб’єктивному розумінні право володіння є закріплена у відповідних нормах права, можливість фактичного володіння річчю;
У об’єктивному розумінні право володіння - це норми права, в яких закріплено можливість фактичного володіння майном.
Право користування - означає можливість вилучення з речей їхніх корисних властивостей, для задоволення певних потреб власника або орендаря у сфері господарювання.
В об’єктивному значенні право користування - це правові норми, які встановлюють порядок вилучення корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб;
В суб’єктивному значенні право користування - це порядок вилучення корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб, встановлений у правових нормах [34, С. 361].
Право розпорядження - означає право на фактичне або юридичне вирішення долі речей, незалежно від волі інших осіб, крім випадків визначених у законі.
У об`єктивному розумінні право розпорядження є сукупністю правових норм, за допомогою яких закріплюється можливість визначити юридичну чи фактичну долю речі;
У суб`єктивному розумінні право розпорядження є закріплена у нормах права можливість визначити юридичну чи фактичну долю майна.
Виключною ознакою права розпорядження є те, що, якщо право володіння, користування може належати іншим особам, то право розпорядження на правових основах належить тільки власнику, крім випадків визначених законом (конфіскація, націоналізація, реквізиція, примусовий продаж, договір про передачу майна тощо). Виходячи із вищенаведеної тріади правомочностей власника, можна визначити право власника як врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Однак зміст права власності може не обмежуватися лише трьома складовими. У різних наукових концепціях виводиться більша кількість прав, за допомогою яким власник може впливати на своє майно. Наприклад, англійський юрист А. Оноре виділив у сукупності відносин власності дванадцять елементів:
) право володіння (винятково фізичного контролю над благами);
) право використання (застосування корисних властивостей благ для себе);
) право управління (рішення щодо того, хто і як забезпечуватиме використання благ);
) право на доход (володіння результатами від використання благ);
) право на капітальну цінність речі, або право суверена (на відчуження, споживання, зміну, знищення блага);
) право на безпеку (захист, імунітет проти експропріації благ або шкоди з боку зовнішнього середовища);
) право на заповіт і успадкування (передача благ у спадщину);
) право на безперечне володіння благом;
) заборона шкідливого використання (тобто способом, що завдає збитків зовнішньому середовищу);
) відповідальність у вигляді стягнення (можливість вилучення блага на сплату боргу);
) залишковий характер (обов'язковість повернення переданих кому-небудь правочинів після закінчення строку);
) право на процедури й інститути, що забезпечують відновлення порушених правочинів власності [30, С. 301].
Наприклад, у англо-американському праві, ці елементи, сполучаючись між собою різним чином, можуть утворювати більше тисячі варіантів права власності [35, С. 153]. Отже, якщо не відштовхуватися лише від трьох правомочностей, визначених у тріаді прав власності, тобто володіння, користування і розпорядження, можна дати загальну дефініцію права власності наступним чином. Право власності - це право найбільш повного панування над власним майном. Це право санкціоноване державою у законодавстві.
Право власності можна розглядати у позитивному і негативному аспекті. Позитивна сторона означає право власника вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Негативний аспект полягає у праві відсторонення усіх інших осіб від будь-якого впливу на права власника. Наприклад, негативній стороні права власності відповідають пункти 6 і 12 у вищеозначеному «пучку прав власника» Оноре: захист, імунітет проти експропріації та право на процедури й інститути, що забезпечують відновлення порушених правочинів власності.
Новий ЦК України, як і Конституція України, не визначає форм власності - це економічна категорія. Згідно з ЦК України існують: право власності Українського народу, право приватної власності, право державної власності, право комунальної власності.
ЦК України в ст. 324 зазначає, що об’єктами права власності Українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, встановлених Конституцією України. Право державної власності здійснюють органи державної влади від імені держави, але об’єкти права власності тут інші - майнові комплекси, підприємства тощо [1].
Що стосується права приватної власності, то її суб’єктами є фізичні та юридичні особи, які можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими (ст. 325 ЦК України).
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, що не суперечать закону. Він (власник) може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам [5].
Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.
Дата добавления: 2021-01-20; просмотров: 89; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!